БЖД методичні вказіки. Методичні рекомендації для практичних занять з дисципліни безпека життєдіяльності
 Скачать 134 Kb.
|
|
Повінь Повінь – це небезпечне природне (фізико-географічне, геофізичне, гідрометеорологічне, гідрогеологічне) явище стихійного характеру, яке виникає у певні як правило, прогнозовані, з недостатньою точністю в часі, періоди на річках, водоймах, днищах балок, суходолів, замкнутих котловин і блюдець. Воно виявляється в утворенні великого поверхневого стоку, підйомів рівнів води, виході її з берегів, у тимчасовому затопленні низьких територій із розташованими на них сільсько-господарськими угіддями, населеними пунктами і виробничими об’єктами,руйнівній та шкідливій дії води у періоди після повеней. Залежно від причин виникнення повені природного характеру можна умовнорозділити на три групи. До першої групи відносять повені, спричинені випаданням значних опадів, інтенсивним таненням снігу. Весняні води, особливо в поєднанні із сильними вітрами, можуть призвести до затоплення великих територій, масових уражень населення і завдати величезних матеріальних збитків. До другої групи відносять повені, що виникають унаслідок сильного вітру. Вони характерні для морських узбережжів і гірських річок, що впадають у море, що спричиняє підвищення рівня води в річці. Повені, спричинені дією сильного вітру, є характерними для населених пунктів на узбережжі Азовського моря та в річці Південний Буг, що впадає в Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря. До третьої групи відносять повені, зумовлені підводними землетрусамиі виверженнями підводних чи острівних вулканів. Унаслідок цього утворюються цунамі – хвилі, що поширюються зі швидкістю 400–800 км/год. При наближенні до берега їх висота сягає від 5–6 до 15–30 м і більше. Вони з величезною швидкістю і силою обрушуються на берег, спричиняючи значні людські жертви і матеріальні збитки. Найбільш вірогідними зонами можливих повеней на території України є: у північних регіонах басейни річок Прип’ять, Десна та їх притоки. Площа повені лише в басейні Прип’яті може сягати 600–800 тис. га. Підйом рівня води починається в середині квітня і досягає максимуму в середини травня; у західних регіонах басейни верхнього Дністра (площа може досягти 100– 130 тис. га), річок Тиса, Прут, Західний Буг (площа можливих затоплень 20–25 тис. га) та їх приток. Паводки виникають навесні внаслідок танення снігу, влітку – за рахунок сильних дощів; у східних регіонах басейни річки Сіверський Донець із притоками, річок Псел, Ворскла, Сула та інші притоки Дніпра. Замерзають на початку грудня, скресають у другій половині березня; у південному і південно-західному регіонах басейни приток нижнього Дунаю, р. Південний Буг та її притоки. Тривалість повеней (затоплень) становить 7–20 діб і більше. При цьому можливе затоплення не лише 10–70% сільськогосподарських угідь, а й значної кількості техногенно-небезпечних об’єктів. Виконання заходів, пов’язаних із попередженням шкідливої дії повеней і паводків покладено на Держводгосп України. Дії населення у разі загрози і виникненні повеней Велике значення при повені відіграє своєчасне оповіщення населення та евакуація з районів можливого затоплення людей, матеріальних цінностей, тварин. У випадку безпосередньої загрози повені в першу чергу проводиться оповіщення керівного складу, керівників підприємств, установ, навчальних закладів і всього населення. Інформація передається за допомогою радіо, телебачення та інших засобів зв’язку. Перед евакуацією всі громадяни повинні виконати роботи щодо захисту свого житла: а) відімкнути газ, воду, електропостачання; б) перенести домашні речі на верхні поверхи; в) забрати з подвір’я сільськогосподарський інвентар; г) за необхідності, забити вікна і двері дошками чи фанерою; д) запастися джерелами енергозабезпечення, засобами надання першої ме- дичної допомоги; е) зробити запас питної води та продуктів харчування, готових до вживання. Громадяни, які підлягають евакуації, повинні в зазначений час прибути на місце збору, маючи при собі особисті документи, речі першої необхідності, невеликий запас продуктів харчування і питної води. У приміщеннях, де роботи припиняються, відключають газ, електропостачання, припиняють подачу пари та води. Повінь може розпочатися зненацька, що створює реальну загрозу для населення. У цьому випадку кожен громадянин повинен зберігати спокій і бути впевненим, що необхідну допомогу буде надано, не панікувати. Необхідно привести в готовність наявні плавзасоби, а за відсутності їх необхідно виготовити з підручних матеріалів: дощок, колод, автомобільних камер, діжок тощо. Важливий обов’язок усіх громадян під час повені – рятування і надання допомоги потопаючим. Після повені (паводку) повертатися до будинків слід обережно, остерігаючись пошкоджених електричних та газових мереж. Перед тим як увійти до будинку, потрібно пересвідчитися, що його конструкцію не пошкоджено ударами хвиль. Потім просушити його, відкривши вікна та двері. Користування газом, електроенергією, водою, каналізацією дозволяється здійснювати тільки після отримання дозволу від комунальних служб. До електричних дротів, розеток краще не наближатися до їх повного висихання. Затоплені колодязі необхідно висушити, потім відкачувати з них воду доти, доки вона не стане придатною для вживання. Вирішувати питання про придатність питної води мають працівники санітарно-епідеміологічної служби. З метою запобігання отруєнням, забороняється вживати продукти харчування, пошкоджені водою. Без особливої потреби, не варто заходити на ділянки, які були затоплені. Слід постійно пам’ятати про необхідність надання першої медичної допомоги, у першу чергу, дітям, людям похилого віку, інвалідам та хворим. Цунамі Цунамі – довгі морські хвилі, які можуть виникати в результаті підводних землетрусів, а також вулканічних вивержень або зсувів на морському дні. Осередок цунами – місце на дні океану (моря), де виник підводний землетрус, зсув або виверження вулкану. Встановлено, що цунамі виникають, як правило, при підводних землетрусах із магнітудою більше 7, енергія цунамі, звичайно, становить 1–10% енергії землетрусів, що їх спричинили. Цунамі може пройти декілька тисяч кілометрів, майже, не зменшуючися. Висота хвилі цунамі може становити від декількох сантиметрів до декількох метрів. Однак, досягнувши мілини, швидкість хвилі різко знижується, її фронт підіймається і звлюється з великою силою на сушу. Висота великих хвиль на узбережжі становить 5–20 м, а інколи досягаючи 40 м. Хвиля цунамі може бути не одиночною, дуже часто це серія хвиль з інтервалом в одну годину і більше. Тому населення, яке проживає в небезпечному районі, повинно бути ознайомлено із правилами оповіщення та надання інформації щодо попередження можливих цунамі, маршрутами евакуації. У безпечному місці необхідно залишатися до отримання сигналу відбою небезпеки цунамі. Оскільки цунамі можуть супроводжуватися великими підтопленнями, то необхідно дотримуватися заходів, яких вживають при звичайному підтопленні (повені). Лісові пожежі На території України більше 10 млн. га займають ліси і торфовища. За багаторічними спостереженнями підраховано, що за рік у середньому виникає близько 3,5 тис. природних пожеж, якими знищується більше 5 тис. га лісу. Найбільш пожежно-небезпечні – північний та східний регіон, де щороку виникає, в середньому, відповідно, 37 і 40% усіх лісових пожеж. Основною причиною виникнення пожеж у лісах є недотримання вимог правил пожежної безпеки в лісах України. Щороку з вини населення виникає 96–98% пожеж. Підвищенню пожежної небезпеки в лісах сприяють вітрові засушливі погодні умови (4–5 клас пожежної небезпеки) та постійне збільшення частоти відвідувань лісів населенням. Особливо небезпечними у пожежному відношенні є створені на сотнях тисяч гектарів лісові насадження хвойних порід в Автономній Республіці Крим, на півдні та південному сході України, де щороку виникає близько 55% за кількістю та 80% – за площею лісових пожеж. Усі лісові пожежі за місцем їх виникнення та розвитку можна поділити на низові, верхові і підземні (торф’яні), а залежно від швидкості поширення фронту полум’я – на слабкі, середні та сильні. Низовими лісовими пожежами називають такі пожежі, під час яких вогонь поширюється надгрунтовним покривом, дрібному хмизу, вітроломів та підліску, а також у нижньому полозі (підрості, підліску). При швидкості вітру понад 6 м/с низові пожежі можуть переходити у верхові. Низові пожежі становлять близько 90% усіх лісових пожеж. Швидкість поширення низових пожеж – 1–3 м/хв., висота полум’я – 0,5–1,5 м. Верхові пожежі можуть виникати при сильному вітрі, коли вогонь охоплює крони дерев. Палаючі гілки, іскри спричиняють нові осередки пожежі на значних відстанях. Верхові пожежі, як правило, виникають із низьких під час сильного вітру в густому лісі та в гірській місцевості. Швидкість розповсюдження вогню при цьому сягає 15–25 км/год. Підземні пожежі – пожежі, які супроводжуються безполуменевим горінням торфового шару ґрунту. Виникають у суху погоду на ділянках, що мають підстилку товщиною до 20 см і більше або торф’яний шар. Швидкість поширення вогню поверхнею підстилки незначна, а в глибину ще менше. У глибину підстилка або торф вигоряють до мінерального шару, де підстилка або торф мають вологість 70% і більше. Лісові пожежі за розмірами поділяють на: 1) особливо великі лісові пожежі (площа лісової пожежі – більше 200 га); 2) великі лісові пожежі (площа лісової пожежі – від 5 до 200 га); 3) невеликі лісові пожежі (площа лісової пожежі – до 5 га). Торф’яні пожежі поширюються повільніше – кілька метрів за годину. Слабкою вважається та пожежа глибина пригорання якої не перевищує 25 см, середньою – глибина пригорання якої не перевищує 25–50 см, сильною – глибина пригорання якої більше 50 см. Щоб вийти з-під шквалу полум’я низової чи степової пожежі, необхідно перейти край вогню проти вітру, накривши голову й обличчя верхнім одягом. Виходити із зони лісової пожежі при незначній швидкості вітру потрібно також у навітряний бік, використовуючи відкритий простір (галявини, дороги, річки, струмки тощо), а також ділянки листового лісу. Торф’яна пожежа – неконтрольований процес “димного” горіння торфу в місцях його утворення, добування та зберігання. Торф – молоде геологічне утворення, яке зароджується внаслідок відмирання болотистої рослинності при надмірній кількості вологи і недостатньому доступі повітря. Заходи безпеки гасіння торф’яних пожеж, в основному, аналогічні до заходів гасіння лісових пожеж, але є деякі особливості. Перш за все, при пересуванні торф’яним полем слід остерігатися провалів у торф, який горить, оскільки торф часто тліє зсередини і немає помітних ознак горіння ззовні. Тому при пересуванні необхідно промацувати жердиною торф’яний грунт у напрямі руху. Слід також врахувати можливість неочікуваного пориву вітру із підземних осередків торф’яної пожежі. Епідемії Епідемія – масове поширення інфекційної хвороби серед населення відповідної території за короткий проміжок часу. Особливо небезпечні інфекційні хвороби – інфекційні хвороби (у тому числі, карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров’я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення. Епізоотії – широке розповсюдження інфекційної хвороби тварин. За інтенсивністю проявлення і тривалістю розповсюдження, епізоотичний процес характеризують такими формами: – спорадія – поодинокі або небагаточисельні випадки прояву інфекційної хвороби, не пов’язаної між собою одним джерелом збудника інфекції; – епізоотія – широке поширення інфекційних хвороб у господарстві, районі, області. До інфекційних хвороб, які проявляються у вигляді епізоотій належать – ящур, чума тощо; – панзоотія – вищий ступінь розвитку епізоотії, характеризується незвичайно широким поширенням інфекційної хвороби, охоплює країну або декілька країн. Епіфітотія – поширення інфекційних хвороб рослин на значній території протягом визначного часу. Фітопатоген – збудник хвороби рослин, який виділяє біологічно активні речовини, згубно діє на обмін речовин рослин, вражає кореневу систему, порушує доступ поживних речовин. Масове захворювання рослин, яке охоплює декілька країн або континентів, називається панфітотією. За походженням інфекції епіфітотії рослин поділяють на два типи: – епіфітотії – захворювання рослин, яке виникає щорічно унаслідок наявності в певному районі інфекційного осередку; – екзофітотії – спалахи хвороб, викликані інфекцією не місцевого походження (занесення вітром з іншого боку). Виникнення і протікання епіфітотії можливе тільки у випадку поєднання певних умов: наявність інфекційного осередку, схильність рослин до цієї хвороби, терміни початкового зараження, погодні умови протягом вегетаційного періоду. Найбільш небезпечними захворюваннями рослин є стеблева іржа пшениці, жита, жовта іржа пшениці і фітофтороз картоплі. Питання для самоконтролю: 1. Дайте визначення НС природного характеру. 2. Назвіть ознаки надзвичайної ситуації. 3. Як називається масове поширення захворювань серед людей на певній території? 4. Як називається масове поширення захворювань серед рослин на певній території? 5. Скільки відсотків пожеж щорічно виникає з вини населення? Питання для самопідготовки: 1. Безпека людини, суспільства, національна безпека. 2. Таксономія, ідентифікація та квантифікація небезпек. 3. Види небезпек: мікро- та макро-біологічна, вибухопожежна, гідродинамічна, пожежна, радіаційна, фізична, хімічна, екологічна. 4. Критерії переходу небезпечної події у НС, одиниці виміру показників класифікаційної ознаки НС та їхні порогові значення у природному середовищі, виробничій, транспортній та інших сферах життєдіяльності. 5. Класифікація НС за причинами походження, територіального поширення і обсягів заподіяних або очікуваних збитків. 6. Негативний вплив на життєдіяльність людей та функціонування об’єктів економіки в умовах проявів вражаючих факторів небезпечних метеорологічних, геологічних, гідрологічних явищ. 7. Пожежі у природних екосистемах (ландшафтна, лісова, степова, торф’яна пожежа). Вражаючи фактори природних пожеж, характер їхніх проявів та наслідки. 8. Біологічні небезпеки. Вражаючі фактори біологічної дії. Характеристика небезпечних патогенних мікроорганізмів: найпростіші, гриби, віруси, рикетсії, бактерії. Пандемії, епідемії, масові отруєння людей. Загальна характеристика особливо небезпечних хвороб (холера, сибірка, чума та ін.). Інфекційні захворювання тварин і рослин. Практична робота №2 ТЕМА: АВАРІЇ З ВИКИДОМ НЕБЕЗПЕЧНИХ ХІМІЧНИХ РЕЧОВИН мета: ознайомитись з чинниками техногенних небезпек, навчитись запобігати небезпечні ситуації та своєчасно надавати першу допомогу. Матеріали й обладнання: муляжі ураження людини хімічними речовинами задушливої дії, муляж ураження людини іпритом, схема інформування та оповіщення при аварії пов'язаною з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних речовин, респіратори, ІПП-8, роздатковий матеріал «Екстрені телефони та аварійні служби Луганської області». Завдання: 1) Вивчити муляжі ураження людини хімічними речовинами. 2) Вивчити номери екстрених телефонів. 3) Записати і запам’ятати класифікацію небезпечних хімічних речовин за ступенем токсичності, здатності до горіння, впливом на організм людини. 4) Записати і запам’ятати характеристику класів небезпеки хімічних речовин. 5) Вивчити особливості забруднення місцевості, води, продовольства у разі виникнення аварій з викидом небезпечних хімічних речовин. 6) Ознайомитись із ЗІЗ для запобігання та при ураженні небезпечними хімічними речовинами. 7) Вирішити задачі з визначення зони можливого забруднення небезпечною хімічною речовиною. Аварія з НХР – це подія техногенного характеру, що сталася на хімічно небезпечному об’єкті внаслідок виробничих, конструктивних, технологічних чи експлуатаційних причин або від випадкових зовнішніх впливів, що призвела до пошкодження технологічного обладнання, пристроїв, споруд, транспортних засобів з виливом (викидом) НХР в атмосферу і реально загрожує життю та здоров’ю людей. Небезпечна хімічна речовина (НХР) – це хімічна речовина, безпосередня чи опосередкована дія якої може спричинити загибель, гостре чи хронічне захворювання або отруєння людей і (чи) завдати шкоди довкіллю. Порогова концентрація – мінімальна ефективна концентрація НХР, найменша кількість речовин, яка може викликати помітний фізіологічний ефект (первинні ознаки ураження зі збереженням працездатності). Розрізняють первинну і вторинну хмару забрудненого повітря. Границя перенесення (ГП) – це мінімальна концентрація НХР, яку людина може витримати певний час без тривалого ураження. У промисловості границею перенесення є гранично допустима концентрація (ГДК). Вона регламентує допустимий ступінь ураження (зараження) НХР повітря робочої зони і використовується з метою дотримання вимог безпеки на виробництві. Це максимально допустима концентрація, яка при постійному впливі на людину протягом робочого дня не може призвести через тривалий проміжок часу до патологічних змін або захворювань. Вона відноситься, як правило, до восьмигодинного робочого дня і не може використовуватися для оцінки небезпеки аварійних ситуацій у зв’язку зі значно меншим інтервалом дії НХР. Для кількісної характеристики токсичності різних хімічних сполук використовують поняття токсичної дози (токсодози). Доза – це кількість речовин, наслідком дії яких є певний токсичний ефект. Токсодози визначаються: – при інгаляційних ураженнях – як добуток середньої за часом концентрації НХР у повітрі (С) на час дії (експозицію) (t); – при шкіряно-резорбтивних ураженнях – це маса рідкої НХР (Д), яка внаслідок потрапляння на шкіру призводить до значного її ураження (на одиницю площі поверхні або одиницю маси). На практиці часто застосовуються такі токсодози: Середня смертельна токсодоза (LD50) – це кількість НХР, які при пероральному надходженні спричиняють смерть 50% уражених. Середня смертельна концентрація (LC50) – це кількість НХР, які викликають при інгаляційному надходженні смертельний результат у 50% уражених. Одиницею виміру є відповідно: мг/кг, мг/л і мг/м3. Класифікацію НХР проводять за: – ступенем токсичності при інгаляційному і пероральному надходженні до організму; – ознакою переважного синдрому при гострій інтоксикації; – агрегатним станом; – температурою кипіння; – здібністю до горіння; – впливом на організм людини. За ступенем токсичності всі хімічні речовини поділяють на: – надзвичайно токсичні, з LC50 < 1 мг/л і LD50 < 1 мг/кг; – високотоксичні, з LC50 = 1 –5 мг/л і LD50 = 1–50 мг/кг; – сильнотоксичні, з LC50 = 6–20 мг/л і LD50 = 51–500 мг/кг; – помірнотоксичні, з LC50 = 21–80 мг/л і LD50 = 501–5000 мг/кг; – малотоксичні, з LC50 = 81–160 мг/л і LD50 = 5001–15000 мг/кг; – нетоксичні, з LC50 > 160 мг/лмг/л і LD50 > 15000 мг/кг. У системі стандартів безпеки праці за ступенем дії на організм людини НХР поділяються на чотири класи небезпеки: I – надзвичайно небезпечні; ІІ – високонебезпечні; ІІІ – помірно небезпечні; IV – малонебезпечні речовини. Клас небезпек НХР встановлюють найбільш жорстким показником, характерним для даної речовини (таблиця). Таблиця Характеристика класів небезпеки хімічних речовин (ГОСТ 12007-76)
За здатністю до горіння НХР поділяються на: – горючі – легко займаються від джерела вогню та продовжують самостійно горіти після його вилучення (аміл, акрилонітрил, гептил, аміак-газ, сірковуглець, окиси азоту тощо); – важкогорючі – легко займаються під впливом джерела вогню, не здатні самостійно горіти після вилучення останнього (аміак рідкий, ціаністий водень тощо); – негорючі – не здатні до горіння в атмосфері нормального складу (з концентрацією кисню до 21%) при температурі до 9000 (хлор, азотна кислота, фтористий кисень, фосген, окис вуглецю, сірчаний ангідрид); – негорючі пожежонебезпечні – розкладаються при низьких температурах, виділяють горючі гази (пара), це окислювачі (хлор, азотна кислота). Здатність НХР переходити в основний уражаючий стан і створювати уражаючі концентрації визначається їх фізико-хімічними властивостями. Найбільше значення у випадку ураження людини має агрегатний стан речовини, розчинність її у воді й органічних розчинах, щільність розчину та її летючість, питома теплота випарування і теплоємність рідин, насичених парів, температура кипіння. Швидкість розвитку клініки ураження. Усі НХР поділяються на швидкодіючі та НХР уповільненої дії. Перші (кислота синильна, аміак, бензин, бензол, фосфорорганічні речовини, хлор та інші) спричиняють ураження в найближчі кілька десятків хвилин. Для НХР уповільненої дії характерна наявність прихованого періоду, що може тривати 10–15 (і більше) годин, (фосген, кислота сульфаститна тощо). До стійких НХР відносяться речовини з температурою кипіння вище за 1400 С (хлорпікрин, кислота сульфатна, тетрастилсвинець тощо). Вони можуть зберігати уражаючі властивості на місцевості від кількох годин до кількох місяців. Нестійкі НХР мають температуру кипіння нижче за 1400С і час ураження ними місцевості становить від кількох хвилин до однієї години (кислота синильна, вуглецю діоксид тощо). На стійкість НХР впливає безліч причин: метеорологічні умови (температура, швидкість вітру, вертикальна стійкість), характер місцевості тощо. За агрегатним станом НХР класифікуються як: – рідкі та стиснені гази (аміак, фосген, сірчаний газ, окис вуглецю, фтор тощо); – рідини з температурою кипіння, нижчою за 1000 С (фтористий кисень, азотна кислота, сірковуглець, акрилонітрил тощо); – рідини з температурою кипіння понад 1000С (хлористий кисень, сірчана кислота). В аварійних ситуаціях необхідно визначити найбільш небезпечний вплив НХР на людину з метою надання своєчасної і кваліфікованої допомоги потерпілим. Найбільше поширення має класифікація НХР на основі переважного синдрому, що формується при гострій інтоксикації. Відповідно до токсилогічної класифікації всі НХР поділяють на шість груп: 1. Речовини з переважно задушливою дією (хлор, трихлористий фосфор, фосген, хлориди сірки тощо) впливають на організм людини через вдихання парів, через деякий час ці речовини викликають токсичний набряк легенів. 2. Речовини переважно загальної токсичної дії (кислота синильна, вуглецю діоксид тощо) - викликають гострі порушення енергетичного обміну в організмі та поділяються на отрути крові, гемолітичні отрути, тканинні отрути (інгібітори ферментів дихальної системи, відокремлювач процесів окислення), а також речовини, які виснажують запаси субстратів для процесів біологічного окислення. У разі потрапляння до організму людини смертельних доз з’являються судоми, різкий ціаноз, гостра серцево-судинна недостатність, зупинка дихання. 3. Речовини, яким властива задушлива і загально отруйна дія (сірководень сульфатний ангідрид, азоту оксид тощо) мають здатність до сильної опікової дії, що значно ускладнює надання допомоги потерпілим. У разі високих концентрацій спостерігаються судоми, знепритомнення, глибокий наркоз зі зникненням усіх рефлексів. 4. Нейротропні отрути, що діють на виникнення, проведення і передавання знервованого імпульсу (ФОС, сірковуглець) діють на нервову систему людини. У разі високих концентрацій – це глибокий наркоз зі зникненням усіх рефлексів. Падіння артеріального тиску, порушення серцевого ритму. 5. Речовини із задушливою і нейротропною дією (аміак, гептил, гідразин тощо) –викликають гіпертонію, кон’юнктивіт носоглотки, кашель, блювання. При високих концентраціях – набряк губ і кон’юнктиви, кашель з мокротинням, ціаноз, тахікардія. 6. Метаболічні отрути (отрути) (діоксан, метилбромід, метилхлорид, спирт метиловий) втручаються в процес метаболізму речовин в організмі. Отруєння ними характеризується відсутністю певної реакції організму на отруту, але поступово у процес ураження втягується багато органів. Критерієм для визначення хімічної небезпеки хімічно-небезпечного об’єкта є кількість населення, що потрапляє до прогнозованої зони хімічного забруднення під час аварії на об’єкті, яка являє собою площу круга з радіусом, що дорівнює найбільшій глибині розповсюдження хмари забрудненого повітря з пороговою концентрацією. Залежно від того, скільки людей потрапляє до прогнозованої зони хімічного забруднення, виділяють чотири ступені хімічної небезпеки: I – понад 30 тис. чоловік, II – більше 0,3 тис. чоловік, III – від 0,1 до 0,3 тис. чоловік, IV – менше 0,1 тис. чоловік. Для адміністративно-територіальних одиниць ступінь небезпеки від хімічно-небезпечного об’єкту оцінюється з частиною території, що потрапляє у зону можливого хімічного забруднення (ЗМХЗ) при аваріях на хімічно-небезпечному об’єкті. Перший ступінь хімічної небезпеки адміністративно-територіальних одиниць фіксується тоді, коли до зони можливого хімічного забруднення входить більше 50% території, другий – від 30% до 50%, третій – від 10% до 30% і четвертий – менше 10%. Під час аварії на ХНО виникають зони хімічного забруднення (ЗХЗ). Ця територія забруднення НХР у небезпечних для життя людей межах включає місце безпосереднього впливу НХР унаслідок аварії (зона розливу) і територію, на яку поширилися пари НХР в уражаючих концентраціях (зона зносу). Розміри ЗХЗ визначаються кількістю викиду НХР унаслідок аварії, їхніми фізико-хімічними властивостями, метеорологічними чинниками тощо. На території ЗХЗ можуть виникати один чи кілька осередків хімічного ураження. Це територія, у межах якої внаслідок впливу НХР виникли масові ураження людей і сільськогосподарських тварин. Залежно від виду НХР, викинутих унаслідок аварії, розрізняють чотири види осередків хімічного ураження: 1. Осередок ураження нестійкими швидкодіючими НХР (кислота синильна, аміак, бензол, воднофторид, дихлоретан тощо). 2. Осередок ураження нестійкими повільнодіючими НХР (оросген, метил-бромід, гранозан тощо). 3. Осередок ураження стійкими швидкодіючими НХР (деякі ФОС, аміак, анілін, фурфурол тощо). 4. Осередок ураження стійкими повільнодіючими НХР (кислота сульфатна тощо). Осередки хімічного ураження, утворені швидкодіючими НХР, характеризуються: – одномиттєвим (хвилини, десятки хвилин) ураженням великої кількості людей; – швидким виникненням інтоксикації, в основному з важкими ураженнями; – необхідністю надання медичної допомоги ураженим у максимально короткий термін, як в осередку, так і за його межами (особливого значення набуває надання само– і взаємодопомоги); – потребою в терміновій евакуації уражених з осередку аварії. Особливості осередку хімічного ураження створеного НХР уповільненої дії: – поступове формування санітарних втрат; – необхідність активного виявлення уражених серед населення; – евакуація уражених у міру їх звернень і виявлення. Для осередків ураження стійкими НХР характерна: – тривалість небезпеки ураження людей; – можливість ураження людей, які потрапили в осередок після його виникнення; – небезпека ураження після виходу з осередку за рахунок випару НХР (із зараженого одягу, волосся, шкірних покривів) чи контакту із зараженими предметами; – необхідність проведення дегазації території осередку, одягу, взуття, засобів захисту уражених, а також транспортних засобів тощо; – необхідність проведення в короткий термін санітарної обробки; – небезпечність уражених, які не пройшли санітарної обробки, для оточуючих. Дегазація і санітарна обробка в осередках, утворених нестійкими НХР, як правило, не проводяться. Основний принцип дегазації НХР полягає в тому, що речовини кислого характеру дегазуються речовинами, що мають лужну реакцію, і навпаки. Деякі НХР вступають у реакцію з дегазуючими речовинами і виділяють під час цього велику кількість тепла, що може призвести до пожеж і вибухів. У таких випадках для дегазації використовують суміші речовин, що дегазують, з піском і землею. Деякі речовини, що дегазують, токсичні для людей і вимагають під час роботи з ними застосування засобів захисту органів. Наслідки виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті характеризуються ступенем та масштабом хімічного забруднення. З метою завчасного або оперативного прийняття управлінського рішення щодо попередження назвтчайних ситуацій та своєчасному реагуванню на них доцільно отримувати довгостроковий та аварійний прогнози. Визначення зони можливого забруднення небезпечною хімічною речовиною Площа зони можливого забруднення для первинної (вторинної) хмари НХР визначається за формулою: Sm=8,72 · 10-3 · Г · φ (1) де, Sm – площа зони можливого забруднення НХР, км2; Г – глибина зони можливого забруднення, км; φ – кутові розміри зони можливого забруднення НХР у залежності від швидкості повітря, які дорівнюють:
Площа зони фактичного забруднення Sф (км2) розраховується за формулою: Sф=К8 · Г2 · N0,2 (2) де, К8 – коефіцієнт, що залежить від ступеню вертикальної стійкості атмосфери, що приймається рівним: 0,081 при інверсії; 0,133 при ізотермії; 0,235 при конвекції; N – час, що пройшов після аварії, год. | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||