БЖД методичні вказіки. Методичні рекомендації для практичних занять з дисципліни безпека життєдіяльності
 Скачать 134 Kb.
|
|
Променева хвороба 2-го (середнього) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі опромінення 200…400Р. Прихований період триває близько 1 тижня. Проявляється у вигляді важкого нездужання, розладу нервової системи, головних болях, запамороченнях, часто буває блювота й понос, підвищується температура, кількість лейкоцитів (особливо лімфоцитів) зменшується в 2 рази. Лікування триває 1,5-2 місяці. Смертність - до 20% випадків. Променева хвороба 3-го (важкого) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі опромінення 400…600Р. Прихований період - до декількох годин. Відзначають ті ж ознаки, тільки у важчій формі. Крім того, можлива втрата свідомості, крововиливи на слизуваті оболонки і як наслідок - запальні процеси. Без лікування в 20…70% випадків наступає смерть від інфекційних ускладнень або кровотеч. Променева хвороба 4-го (украй важкого) ступеня виникає при дозі більше 600 Р, що без лікування звичайно закінчується смертю впродовж 2-х тижнів. Згіздно з Нормами радіаційної безпеки України (НРБУ-97) встановлено ліміти доз та допустимі рівні. Числові значення лімітів доз встановлюються на рівнях, що виключають можливість виникнення детерміністичних ефектів опромінення і, одночасно, гарантують настільки низьку імовірність виникнення стохастичних ефектів опромінення, що вона є прийнятною як для окремих осіб, так і для суспільства в цілому. Категорія А (персонал) – особи, які постійно чи тимчасово працюють без-посередньо з джерелами іонізуючих випромінювань. Категорія Б (персонал) – особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але у зв’язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках об’єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримувати додаткове опромінювання. Категорія В – усе населення. Для осіб категорій А і Б ліміти доз встановлюються в термінах індивідуальної річної ефективної та еквівалентних доз зовнішнього опромінення (ліміти річної ефективної та еквівалентної доз). Обмеження опромінення осіб категорії В (населення) здійснюється введенням лімітів річної ефективної та еквівалентної доз для критичних груп осіб категорії В. Останнє означає, що значення річної дози опромінення осіб, які входять в критичну групу, не повинно перевищувати ліміту дози, встановленого для категорії В. З лімітом дози порівнюється сума ефективних доз опромінення від усіх індустріальних джерел випромінювання. До цієї суми не включають: - дозу, яку одержують при медичному обстеженні або лікуванні; - дозу опромінення від природних джерел випромінювання; - дозу, що пов'язана з аварійним опроміненням населення; - дозу опромінення від техногенно-підсилених джерел природного походження. Додатково до ліміту річної ефективної дози встановлюються ліміти річної еквівалентної дози зовнішнього опромінення окремих органів і тканин: кришталика ока; шкіри; кистей та стіп. Ліміти дози опромінення (мЗв.рік в ступені -1)
Примітки: а) - розподіл дози опромінення протягом календарного року не регламентується; б) - для жінок дітородного віку (до 45 років), та для вагітних жінок діють обмеження; в) - в середньому за будь-які послідовні 5 років, але не більше 50 мЗв за окремий рік (ЛДmax). Дії у випадку загрози виникнення радіаційної небезпеки: При оголошенні небезпечного стану не панікуйте, слухайте повідомлення. Попередьте сусідів, надайте допомогу інвалідам, дітям та людям похилого віку. Дізнайтеся про час та місце збору мешканців для евакуації. Зменшіть проникнення радіаційних речовин в квартиру (будинок): щільно закрийте вікна та двері, щілини заклейте. Підготуйтеся до можливої евакуації: упакуйте у герметичні пакети та складіть у валізу документи, цінності та гроші, предмети першої необхідності, ліки, мінімум білизни та одягу, запас консервованих продуктів на 2-3 доби, питну воду. Підготуйте найпростіші засоби санітарної обробки (мильний розчин для обробки рук). Перед виходом з приміщення від'єднайте всі споживачі електричного струму від електромережі, вимкніть газ та воду. Дії у випадку раптового виникнення радіаційної небезпеки: З одержанням повідомлення про радіаційну небезпеку негайно укрийтеся в будинку. Стіни дерев'яного будинку послаблюють іонізуюче випромінювання в 2 рази, цегляного - у 10 разів; заглиблені укриття (підвали): з покриттям із дерева у 7 разів, з покриттям із цегли або бетону у 40 - 100 разів. Уникайте паніки. Слухайте повідомлення органів влади з питань надзвичайних ситуацій. Зменшіть можливість проникнення радіаційних речовин в приміщення. Проведіть йодну профілактику. Йодистий калій вживати після їжі разом з чаєм, соком або водою 1 раз на день протягом 7 діб: дітям до двох років - по 0,040 г на один прийом; дітям від двох років та дорослим - по 0,125 г на один прийом. Водно-спиртовий розчин йоду приймати після їжі 3 рази на день протягом 7 діб: дітям до двох років - по 1-2 краплі 5% настоянки на 100 мл молока(консервованого) або годувальної суміші; дітям від двох років та дорослим - по 3-5 крапель на стакан молока або води. Наносити на поверхню кінцівок рук настоянку йоду у вигляді сітки 1 раз на день протягом 7 діб. Уточніть місце початку евакуації. Попередьте сусідів, допоможіть дітям, інвалідам та людям похилого віку. Вони підлягають евакуації в першу чергу. Швидко зберіть необхідні документи, цінності, ліки, продукти, запас питної води, найпростіші засоби санітарної обробки та інші необхідні вам речі у герметичну валізу. По можливості негайно залишіть зону радіоактивного забруднення. Перед виходом з будинку вимкніть джерела електро-, водо- і газопостачання, візьміть підготовлені речі, одягніть протигаз (респіратор, ватно-марлеву пов'язку), верхній одяг (плащ, пальто, накидка), гумові чоботи. З прибуттям на нове місця перебування, проведіть дезактивацію засобів захисту, одягу, взуття та санітарну обробку шкіри на спеціально обладнаному пункті або ж самостійно (зняти верхній одяг, ставши спиною проти вітру, витрясти його; повісити одяг на перекладину, віником або щіткою змести з нього радіоактивний пил та вимити водою; обробити відкриті ділянки шкіри водою або розчином (типу ІПП-8), який буде виданий кожному. Для обробки шкіри можна використовувати марлю чи просто рушники. Дізнайтеся у місцевих органів державної влади адреси організацій, що відповідають за надання допомоги потерпілому населенню. Запам'ятайте! Використовуйте для харчування лише продукти, що зберігалися у зачинених приміщеннях, консервацію і не зазнали радіоактивного забруднення; не вживайте овочі, які росли на забрудненому грунті; не пийте молоко від корів, які пасуться на забруднених пасовиськах. Не пийте воду із відкритих джерел та із мереж водопостачання після офіційного оголошення радіаційної небезпеки, колодязі накрийте. Уникайте тривалого перебування на забрудненій території. У приміщеннях, щодня робіть вологе прибирання, бажано з використанням миючих засобів. У разі перебування на відкритій, забрудненій радіоактивними речовинами місцевості, обов'язково використовуйте засоби захисту: для захисту органів дихання - протигазом, респіратором, ватно-марлевою чи протипиловою пов'язкою, зволоженою марлевою пов'язкою, хустинкою або будь-якою частиною одягу; для захисту шкіри - спеціальним захисним одягом типу ОЗК, плащем з капюшоном, накидкою, комбінезоном, гумовим взуттям і рукавицями. Питання для самоконтролю: 1. Які види іонізуючих випромінювань Ви знаєте? 2. В яких одиницях вимірюється вимірюється експозиційна доза на території України? 3. При яких дозах опромінення виникає 1-4 ступінь променевої хвороби? 4. Назвіть у порядку виконання Ваші дії у разі раптового виникнення радіаційної небезпеки? 5. Як правильно користуватись протигазом? Питання для самопідготовки: 1. Джерела радіації та одиниці її вимірювання. 2. Класифікація радіаційних аварій за характером дії і масштабами. 3. Фази аварій та фактори радіаційного впливу на людину. 4. Механізм дії іонізуючих випромінювань на тканини організму. 5. Ознаки радіаційного ураження. Гостре опромінення. Хронічне опромінення. 6. Нормування радіаційної безпеки. Рівні втручання у разі радіаційної аварії. Вимоги до розвитку і розміщення об’єктів атомної енергетики. 7. Чорнобильська катастрофа: події, факти, цифри. Категорії зон радіоактивно забруднених територій внаслідок аварії на ЧАЕС. 8. Режими захисту населення. Захист приміщень від проникнення радіоактивних речовин. Практична робота №4 тема: Основи забезпечення пожежної та вибухобезпеки мета: ознайомитись з класифікацією об’єктів за їхньою пожежо та вибухонебезпекою, навчитись правильному застосуванню різних типів вогнегасників. Матеріали й обладнання: порошковий та вуглекислотний вогнегасник, фільм «Використання вигнегасників». Завдання: 1) Ознайомитись з правилами використання вогнегасників. 2) Пояснити, що означає маркування на вогнегасниках. 3) Вивчити та записати категорії вибухо- та пожежонебезпеки приміщеннь. 4) Запам’ятати ступені вогнестійкості будинків. 5) Ознайомитись та запам’ятати основи забезпечення пожежної безпеки підприємств та. 6) Записати основні нормативні документи законодавчої бази України з пожежної безпеки. Пожежі та вибухи є найпоширенішими надзвичайними ситуаціями в сучасному індустріальному суспільстві. Найчастіше і, як правило, з тяжкими соціальними та економічними наслідками виникають пожежі на пожежонебезпечних і вибухонебезпечних об’єктах. Основна причина виникнення пожеж на таких об’єктах руйнування котелень, ємностей і трубопроводів з легкозаймистими або вибухо-небезпечними речовинами та газами, короткі замикання електропроводки в пошкоджених і частково зруйнованих будівлях і спорудах. Виникнення пожеж залежить насамперед від характеру виробництва, властивостей речовин, які зберігаються, категорії приміщень, конструктивних характеристик будівель залежно від ступеня їх вогнестійкості. За вибухо- та пожежонебезпекою усі приміщення розподіляють на п’ять категорій: А, Б, В, Г та Д. Категорії вибухо- й пожежонебезпеки приміщень та будівель визначаються тільки щодо найбільш несприятливого у плані пожеж чи вибуху періоду, виходячи з виду горючих речовин чи матеріалів що перебувають в апаратах та приміщеннях, їх кількості та пожежонебезпечних якостей, особливостей технологічних процесів. Визначення пожежонебезпечних властивостей речовин та матеріалів здійснюється на основі результатів випробувань та розрахунків за стандартними методиками з урахуванням параметрів їх стану (тиск, температура тощо). Категорія А (вибухо- та пожежонебезпечна) – це горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28оС у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні паро- чи газоповітряні суміші, при займанні яких розвивається розрахунковий надмірний тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, які здатні до вибуху і горіння, в разі взаємодії з водою, киснем повітря або між собою, у такій кількості, що розрахунковий надмірний тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа. До цієї категорії виробництв відносяться цехи оброблення і використання металевого натрію і калію, нафтопереробні і хімічні підприємства, склади бензину, приміщення стаціонарних кисневих і лужних акумуляторних установок, водневі станції тощо. Категорія Б (вибухо- та пожежонебезпечна) – горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху понад 28оС, горючі рідини в такій кількості, що здатні утворювати вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, у разі займання яких розвивається надмірний тиск вибуху в приміщенні, який перевищує 5 кПа. Наприклад, цехи приготування і транспортування вугільного пилу і деревного борошна, цехи цукрової пудри, цехи оброблення синтетичного каучуку, мазутне господарство електростанцій тощо. Категорія В (пожежонебезпечна) – горючі займисті та важкогорючі речовини і матеріали (у тому числі пил та волокна), речовини та матеріали, здатні кільки горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним, за умови, що приміщення, де вони знаходяться, не відноситься до категорії А і Б. До них належать: лісопильні та деревообробні цехи, цехи текстильної і паперової промисловості, швейні та трикотажні фабрики, мастильне господарство, електростанції, гаражі тощо. Категорія Г – негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес оброблення яких супроводжується виділенням тепла, іскор і полум’я; горючі гази, рідини та тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо. До них відносяться: ливарні, плавильні, ковальські та зварювальні цехи, цехи гарячого прокату металу, котельні, головні корпуси електростанцій тощо. Категорія Д – егорючі речовини і матеріали у холодному стані. Допускається відносити до категорії Д приміщення, в яких містяться горючі рідини у системах змащення, охолодження та гідроприводу обладнання, у кількості не більше 60 кг в одиниці обладнання в разі не більше 0,2 мПа, кабельні електропроводки до обладнання, окремі предмети меблів на місцях. До них відносяться: цехи холодного оброблення металу, содове виробництво, насосні та водоприймальні пристрої елекстростанцій, вуглекислотні й хлораторні установки. Найнебезпечніші у плані пожежі виробництва А і Б. На об’єктах категорій В, Г і Д можливість виникнення пожеж залежить практично від ступеня вогнестійкості будівель. Будівлі за вибухопожежною та пожежною небезпекою розподіляються на категорії А, Б, В, Г та Д. Будівля відноситься до категорії А, якщо у ній сумарна площа приміщень категорії А перевищує 5 % площі усіх приміщень чи 200 м2. Дозволяється не відносити будівлю до категорії А, якщо сумарна площа приміщень категорії А в будівлі не перевищує 25 % сумарної її площі (але не більше 1000 м2) та ці приміщення обладнуються устаткуванням автоматичного пожежогасіння. Будівля відноситься до категорії Б, якщо одночасно виконано дві умови: а) будівля не відноситься до категорії А; б) сумарна площа приміщень категорії А і Б перевищує 5 % сумарної площі всіх приміщень чи 200 м2. Дозволяється не відносити будівлю до категорії Б, якщо сумарна площа приміщень категорій А і Б у будівлі не перевищує 25 % сумарної її площі (але не більше 1000 м2) та ці приміщення обладнуються устаткуванням автоматичного пожежогасіння. Будівля відноситься до категорії В, якщо одночасно виконано дві умови: а) будівля не відноситься до категорій А та Б; б) сумарна площа приміщень категорій А, Б та В перевищує 5 % (10 %, якщо у будівлі відсутні приміщення категорії А та Б) сумарної площі будівлі. Дозволяється не відносити будівлю до категорії В, якщо сумарна площа приміщень категорій А, Б та В у будівлі не перевищує 25 % сумарної її площі (але не більше 3500 м2) та ці приміщення обладнуються устаткуванням автоматичного пожежогасіння. Будівля відноситься до категорії Г, якщо одночасно виконані дві умови: а) будівля не відноситься до категорії А, Б та В; б) сумарна площа приміщень категорії А, Б, В та Г перевищує 5 % сумарної площі. Дозволяється не відносити будівлю до категорії Г, якщо сумарна площа приміщень категорій А, Б, В та Г у будівлі не перевищує 25 % сумарної її площі (але не більше 5000 м2) та приміщення категорій А, Б, В обладнуються устаткуванням автоматичного пожежогасіння. Будівля відноситься до категорії Д, якщо вона не відноситься до категорії А, Б, В та Г. Розрізняють такі ступені вогнестійкості будинків: I, II, III, IIIа, IIIб, IV, IVа, V. I, II Будинки з несучими та огороджувальними конструкціями з природних або штучних кам’яних матеріалів, бетону, залізобетону із застосуванням листових і плиточних негорючих матеріалів. III Будинки з несучими та огороджувальними конструкціями з природних або штучних кам’яних матеріалів, бетону, залізобетону. Для перекриттів дозволяється застосовувати дерев’яні конструкції,захищені штукатуркою або негорючими листовими, плиточними матеріалами чи матеріалами груп горючості П, Г2. До елементів покриттів не висуваються вимоги щодо межі вогнестійкості, поширення вогню, при цьому елементи покриття горища з деревини повинні мати вогнезахисну обробку. IIIа Будинки переважно з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса виготовлені з металевих незахищених конструкцій. Огороджувальні конструкції – металевих профільованих листів або інших негорючих листових матеріалів з утеплювачем або негорючим, або груп горючості Г1, Г2. IIIб Будинкипереважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса виготовлені з деревини, що пройшла вогнезахисну обробку. Огороджувальні конструкції виконують із застосуванням деревини або матеріалів на її основі. Деревина та інші матеріали групи горючості ГЗ, Г4 огороджувальних конструкцій мають пройти вогнезахисну обробку або бути захищеними від дії вогню та високих температур. IV Будинки з несучими та огороджувальними конструкціями з деревини або інших горючих матеріалів, захищених від дії вогню та високих температур штукатуркою або іншими листовими, плиточними матеріалами. До елементів покриттів не висуваються вимоги щодо межі вогнестійкості та межі поширення вогню, при цьому елементи горищного покриття з деревини повинні мати вогнезахисну обробку. IVа Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса виготовлені з металевих незахищених конструкцій. Огороджувальні конструкції – металевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з утеплювачем груп горючості ГЗ, Г4. V Будинки, до несучих і огороджувальних конструкцій яких не висуваються вимоги щодо межі вогнестійкості та межі поширення вогню. Таким чином, найнебезпечніші в плані пожежі будівлі IV і V ступенів вогнестійкості. Наслідки пожеж і вибухів залежать від їх небезпечних факторів. Небезпечні фактори пожежі – прояви, що призводять чи можуть призвести до опіку, отруєння леткими продуктами згорання, до травмування чи загибелі людей, заподіяння матеріальних та інших збитків. До небезпечних факторів пожежі належить підвищена температура, задимлення, погіршення складу газового середовища. Унаслідок пожежі відбувається згорання предметів й об’єктів, їх руйнування. Іншими наслідками пожежі можуть бути: вибухи, витоки отруйних газів чи речовин, що забруднюють навколишнє середовище. Великої шкоди не пошкодженим пожежею приміщенням і предметам, що зберігаються в них, може завдати вода, що застосовується під час гасіння пожеж. Залежно від масштабів пожежі поділяються на: – пожежі, що виникли в окремих будинках і будівлях; – пожежі, що охопили понад 25% будівель; – вогняні смерчі, що мають стійкий характер і охопили близько 90% будівель. Вони характеризуються потоками дуже нагрітих газів, що піднімаються вгору, а також надходженням з периферії повітряних мас з ураганною швидкістю (до100 км/год); при цьому руйнуються будинки і споруди, вириваються з коріннямдерева, гинуть і отримують ушкодження люди. Поряд з цим у зоні вогняного смерчу в повітрі виникає дефіцит кисню. Відповідно до вимог Державних будівельних норм України “Пожежна безпека об’єктів будівництва” (ДБН 8.1.7-2002) вводяться обмеження щодо поширення небезпечних факторів пожежі в будинках, які досягаються: – застосуванням конструктивних та об’ємно-планувальних рішень, спрямованих на створення перешкод поширенню небезпечних факторів пожежі у приміщеннях, між приміщеннями, поверхами, протипожежними відсіками та секціями; – зменшенням пожежної небезпеки будівельних матеріалів та конструкцій, у тому числі оздоблень і облицювань, що застосовуються у приміщеннях і на шляхах евакуації; – зменшенням вибухонебезпечної і пожежної небезпеки технологічного процесу, використанням засобів, що перешкоджають розливанню та розтіканню горючих рідин під час пожежі; – застосуванням засобів пожежогасіння, у тому числі автоматичних установок пожежогасіння, а також інших інженерно-технічних рішень, спрямованих на обмеження поширення небезпечних факторів пожежі. Основними небезпечними пожежними чинниками вибухів є: – повітряна вибухова хвиля, що виникла під час вибухів ініціюючих і детонуючих речовин; хмари газоповітряних сумішей, резервуари з перегрітою рідиною і резервуари під тиском; – вторинні прояви небезпечних факторів вибуху пожежі і наявність уламків зруйнованих апаратів, агрегатів, установок, конструкцій, виділення радіоактивних та токсичних речовин і матеріалів зі зруйнованих апаратів, установок; пошкодження електрообладнання, внаслідок чого струмопровідні частини конструкцій, апаратів, агрегатів виявляються під напругою; інших небезпечних факторів вибуху, що стався внаслідок пожежі. Унаслідок дії уражаючих чинників вибуху відбувається руйнування чи пошкодження будинків, споруд, устаткування, транспортних засобів, комунікацій та інших об’єктів, що можуть супроводжуватися загибеллю людей. Вторинними наслідками пожеж та вибухів виступають ураження людей, що перебувають усередині приміщень, уламками конструкцій, що обвалилася. Характерні ушкодження: опіки тіла, верхніх дихальних шляхів, черепно-мозкові травми, множинні переломи та забиті місця, комбіновані ураження. Вибухи та горіння виникають або вимушено, або внаслідок самозаймання запалювальної суміші. Вибух – це явище надзвичайно швидкого горіння речовин, яке складається з трьох етапів: спалаху, вибуху та детонації. Швидкість згорання речовини становить: – під час горіння – міліметри – сантиметри за секунду; – під час спалаху – десятки метрів за секунду; – під час вибуху – сотні метрів за секунду; – під час детонації 1–4 км/с. Для кожної вибухонебезпечної речовини встановлено нижній граничний рівень (НГР) та верхній граничний рівень (ВГР) її здатності до вибуху. НГР називають найменшу концентрацію парів, газів або пилу в повітрі, за якої вже можливий вибух суміші. ВГР називають найбільшу концентрацію парів, газів або пилу в повітрі, за якої ще можливий вибух суміші. Концентрацію рідини, парів та газів вимірюють у відсотках, а пилу – у м3 повітря. Крім твердих речовин, газів та рідин, вибухонебезпечними є також парові, водогрійні котли, компресори, трубопроводи, ацетиленові генератори, балони, ресивери та інше устаткування і механізми. У господарському комплексі України діє понад 1,5 тис. вибухо- та пожежоне-безпечних об’єктів (ВПНО), на яких зосереджено близько 13 млн тонн твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин (ВПНР). Переважна кількість вибухо- та пожежонебезпечних об’єктів розташована у центральних, східних і південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та машинобудівні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, аміакопроводів, експлуатуються нафто- і газопромисли, вугільні шахти, у тому числі категорійні за метаном та з вибухонебезпеки вугільного пилу. Серед регіонів найбільша кількість таких об’єктів зосереджена у Вінницькій, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Полтавській, Херсонській, Черкаській, Чернігівській областях та у м. Київ. Абсолютна більшість підприємств України всіх галузей промисловості та сільського господарства працює на морально застарілому обладнанні, яке використовується понад 15–20 років. Кризовий стан економіки спричинив різке падіння технологічної, виробничої, трудової дисципліни. Найбільш ризикованою з точки зору небезпеки виникнення пожеж та вибухів є вугільна промисловість України, а саме вугільні шахти. В Україні нараховується близько 200 діючих шахт, значна кількість яких потребує, насамперед, реконструкції вентиляційного обладнання. Близько 90% шахт є газонебезпечними, 35% – небезпечні через раптові викиди вугілля, породи та газу, 70% – небезпечні через вибухи вугілля, 30% – через самозаймання вугілля. Високий рівень пожежовибухонебезпеки мають підприємства та об’єкти нафто- газового, нафтохімічного та нафтогазопереробного комплексу, які включають значну кількість пожежовибухонебезпечних об’єктів, а саме: майже 200 установок комплексної підготовки нафти та газу, 43 тис. км магістральних трубопровідних систем, 13 підземних сховищ газу, понад 1,3 тис. газорозподільних станцій, майже 230 тис. км газопроводів, систем газопостачання населених пунктів та понад 70 тис. систем газопостачання промислових підприємств, 8 виробництв вибухових речовин та утилізації непридатних боєприпасів, 12 нафтопереробних та 5 газопереробних заводів. Основними причинами виникнення пожеж та вибухів стали: порушення вимог безпеки при виконанні газонебезпечних робіт, незадовільний технічний стан лінійної частини, несвоєчасне виконання діагностичних та ремонтних робіт, порушення вимог безпеки при виконанні ремонтних та регламентних робіт. Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України “Про пожежну безпеку” та інші закони України, постанови Верховної Ради. України, Укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийнятих у межах їх компетенції. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та організаційної діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємств. Це повинно бути відображено у трудових договорах, статутах підприємств, установ та організацій. Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об’єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до чинного законодавства державною пожежною охороною у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Будинки, споруди, приміщення, технологічні установки повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, ящиками з піском, покривалами з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини чи повсті, іншим пожежним інструментом, які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у початковій стадії їхнього розвитку. Норми належності первинних засобів пожежогасіння для об'єктів слід установлювати згідно з нормами технологічного проектування, Типовими нормами належності вогнегасників (НАПБ Б.ОЗ .001-2004) та Правилами пожежної безпеки в Україні. Коли від пожежі захищаються приміщення з персональними комп’ютерами, то слід ураховувати специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, які призводять під час гасіння до псування обладнання. Ці приміщення рекомендується оснащувати вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням граничнодопустимої концентрації вогнегасної речовини. Для зазначення місцезнаходження первинних засобів пожежогасіння слід установлювати відповідні знаки згідно з чинними державними стандартами. Знаки слід розміщувати на видних місцях на висоті 2-2,5 м від рівня підлоги як у середині, так і поза приміщеннями (у разі потреби). Переносні вогнегасники повинні розміщуватися шляхом: навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для її повного відчинення; установлення в пожежні шафи пожежних кранів, або у спеціальні тумби; навішування вогнегасників на кронштейни, розміщення їх у тумбах або пожежних шафах повинне забезпечувати можливість прочитання маркувальних написів на корпусі. Експлуатація та технічне обслуговування вогнегасників повинно здійснюватися відповідно до вимог Правил експлуатації вогнегасників (НАПБ Б.01.008-2004). Вогнегасники, уведення яких в експлуатацію дозволене, повинні мати: а) облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об'єкті системою нумерації; б) пломби на пристроях ручного пуску; в) бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами. Заряджання й перезаряджання вогнегасників усіх типів повинно проводитися відповідно до інструкції з експлуатації. Заряджені вогнегасники, у яких маса вогнегасного заряду або тиск середовища є меншим або більшим від номінальних значень на 5% (за температури 20°С), підлягають дозарядженню (перезарядженню). Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами необхідно негайно направляти на перезаряджання або на перевірку. На перезарядження (технічне обслуговування) з об'єкта дозволяється відправити не більше 50% вогнегасників від їх загальної кількості. Вогнегасники, установлені за межами приміщень або в неопалюваних приміщеннях та не призначені для експлуатації за мінусових температур, слід знімати на холодний період року. У таких випадках на пожежних щитах треба вмістити інформацію про місце розташування найближчого вогнегасника. Правила використання первинних засобів пожежогасіння. За видом вогнегасної речовини вогнегасники розподіляються на: водяні, пінні, порошкові, вуглекислотні, хладонові, комбіновані. Всі об'єкти укомплектовані двома типами вогнегасників - вуглекислотними і порошковими. В залежності від класу пожеж використовуються наступні типи вогнегасників: клас пожежі А (горіння твердих речовин) - порошкові вогнегасники; клас пожежі В (горіння рідких речовин) - порошкові, вуглекислотні вогнегасники; клас пожежі С (горіння газоподібних речовин) - порошкові вогнегасники; клас пожежі В (горіння металів) - порошкові, вуглекислотні вогнегасники; клас пожежі Е (горіння електроустановок) - вуглекислотні вогнегасники. Час виходу вогнегасної речовини, як з вуглекислотного так і з порошкового вогнегасників обмежений і становить від 12 до 18 секунд. Тому, слід пам'ятати, що вогнегасник ефективний для гасіння пожежі (осередку пожежі) у початковій стадії її розвитку, коли площа пожежі і задимлення приміщення незначні. Для приведення до дії вуглекислотного вогнегасника необхідно: видалити запобіжну чеку; спрямувати розтруб на вогнище пожежі; натиснути на важіль або повернути маховик вентиля, при цьому вогнегасна речовина з корпусу по сифонній трубці через розтруб подається на осередок пожежі. Для приведення до дії порошкового вогнегасника необхідно: видалити запобіжну чеку; натиснути на кнопку з голкою; натиснути на важіль; спрямувати струмінь порошку на осередок пожежі. Показати працівникам місцезнаходження на об'єкті вогнегасників та провести теоретичне та практичне відпрацювання правил їх використання. Питання для самоконтролю: 1. Яка промисловість Украї є найбільш пожежо- та вибухонебезпечною? 2. Якими первинними засобами пожежогасіння повинні бути забезпечені всі приміщення, будинки? 3. Які нормативні документи законодавчої бази України є правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки? 4. Назвіть у відповідному порядку Ваші дії для правильного використання вогнегасника. 5. Який тип вогнегасника необхідно використовувати для гасіння пожежі електрообладнання рід напругою? Питання для самопідготовки: 1. Загальні поняття про основи теорії розвитку та припинення горіння. 2. Етапи розвитку пожежі. Зони горіння, теплового впливу, задимлення, токсичності. 3. Небезпечні для людини фактори пожежі. 4. Вибух. Фактори техногенних вибухів, що призводять до ураження людей, руйнування будівель, споруд, технічного устаткування і забруднення навколишнього середовища. 5. Класифікація об’єктів за їхньою пожежо вибухонебезпекою. 6. Законодавча база в галузі пожежної безпеки. 7. Основи забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ, організацій, 8. Відповідальність за порушення (невиконання) вимог пожежної безпеки. Практична робота №5 ТЕМА: ТЕХНОГЕННА БЕЗПЕКА В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ мета: ознайомитись з чинниками небезпек за галузями сільськогосподарського виробництва та навчитись запобігати небезпечних ситуацій на виробництві. Матеріали й обладнання: НПАОП 2.0.00-1.01-00 «Правила охорони праці у сільськогосподарському виробництві». Завдання: 1. Ознайомитись і записати основні джерела небезпек у рослинництві, тваринництві, при експлуатації машино-тракторного парку. 2. Записати можливі професійні захворювання сільгоспробітників. 3. Запам’ятати і записати найбільш поширені шкідливі речовини у сільськогосподарському виробництві. 4. Ознайомитись із загальними вимогами з охорони праці у різних галузях АПК за НПАОП 2.0.00-1.01-00 «Правила охорони праці у сільськогосподарському виробництві». Рослинництво - найбільш травмонебезпечна галузь сільськогосподарського виробництва. На його лолю припадає 35% нещасних випадків зі смертельним результатом і 26% травм з втратою трудослособності від їх загального числа в сільськогосподарському виробництві. У технологічному процесі виробництва зерна 50% всіх робіт виробляються з використанням тракторів. При цьому до типових відносяться наступні травматичні ситуації: перекидання; удар обірвався трос; поразку відлітаючими частинами інструменту; прилавлювання складальної одиницею тракторів і причепів при зривання домкрата; опіки при передчасному відкриванні кришки радіатора; падіння при посадці і виході з кабіни: падіння з гусениць, підніжок, при заведенні, заправці; улар при зриві інструменту або частин механізмів. При роботах на тракторних причепах виникають наступні травматичні ситуації: травмування при перекиданні причепа; травмування бортом кузова при відкриванні та закриванні; травмування ніг при соскоках з кузова; продавлювання ніг спицею. Роботи на зернозбиральних комбайнах можуть супроводжуватися такими травмами, як падіння при виході з кабін, з опорних майданчиків, сходів; захоплення кінцівок рук робочими органами; улар при зриві інструменту і про органи управління. При роботах з обладнанням для прибирання соломи можливі травмування ніг; засмічення очей технологічними продуктами. З роботами на грунтообробних знаряддях (лушільнікі, культиватори, плуги, борони) можуть бути пов'язані наступні травматичні ситуації: падіння на обладнання, що агрегатується ; придавлювання знаряддями, що агрегатуються; травмування при очищенні робочих органів від налипань; травмування ударом відлетілих осколків, інструментом при ремонті. При роботах на обладнанні польових токів (стаціонарні зерноочисні агрегати і комплекси, зернонавантажувачі, зерноочисні машини та ін.) створюються такі травмонебезпечні ситуації, як засмічення очей технологічними продуктами; травмування ніг при переміщенні зернонавантажувачів; захоплення одягу і частин тіла незахищеними обертаючимися передачами та ін. Роботи на посівних агрегатах і завантажувачах сівалок можуть супроводжуватися травмами в результаті захоплення одягу і частин тіла обертаючимися механізмами; падіннями при заправці сівалок посівним матеріалом; падіннями з рухомих сівалок та ін.. Основне число травм обумовлено ергономічною недосконалістю підходів до місць технічного і технологічного обслуговування, відсутністю і недосконалістю блокувань безпеки, недостатнім рівнем знань технології та правил експлуатації техніки, незадовільним станом всередині господарських доріг, порушенням трудової і технологічної дисципліни, правил і норм охорони праці, недосконалістю технологій та техніки та іншими причинами. За ступенем травмонебезпеки тваринництво займає одне з перших місць в агропромисловому виробництві. Найбільшу групу постраждалих становлять скотарі, пастухи, чабани, доярки, телятниці, свинарі, конюхи, техніки-осеменатори (на їх частку припадає 39,1% нещасних випадків в тваринництві). У другу групу (33,8%) входять працівники, пов'язані з транспортними роботами по обслуговуванню сільськогосподарського обладнання (агрегатів гноєвидалення, парових та водогрійних котлів): механізатори, водії, слюсарі з обслуговування обладнання тваринницьких ферм і комплексів. Серед постраждалих також багато сторожів, які гинуть при контакті з тваринами в пожежах і ін. Близько 45% всіх випадків травматизму в тваринництві пов'язано з алкогольним сп'янінням потерпілих. До основних причин травматизму відносять незадовільну організацію праці (67%); експлуатацію несправних машин (3,15%); порушення правил безпеки праці (7,84%). До особливостей виробничих процесів у тваринництві належить участь у них не тільки людей, але й тварин, а також присутність кормів різного фізико-хімічного складу, різноманітного обладнання. У деяких процесах ще застосовують ручну працю, особливо на допоміжних і вантажно-розвантажувальних операціях. У зв'язку з цим виробниче обладнання часто розташовують в суміжних невиробничих приміщеннях. До роботи з тваринами допускають тільки обслуговуючий персонал і зооветспеціалісти. До роботи допускають фізично здорових осіб, які пройшли медичний огляд, добре знаючих виробничі процеси, свої обов'язки, мають знання в галузі охорони праці і досконало володіють виробничими навичками і безпечними методами праці. Фахівці повинні знати технологію проведення дезінфекції, дезінсекції, дезодорації, дератизації, дезактивації. У сільськогосподарському виробництві найбільш поширені шкідливі речовини - забруднюють повітря пилу органічного (рослинна і тваринна), неорганічного (мінеральна, металева) та змішаного походження. Пил шкідливо діє на очі, дихальні шляхи, легені. Слизова оболонка носа, що затримує майже половину пилу, що знаходиться в повітрі, дратується, що призводить до катару. При тривалому впливі знижується фільтруюча здатність носової порожнини, розвиваються хронічні запальні процеси дихальних шляхів, у тому числі силікоз, що нерідко ускладнюється туберкульозом. Подразнюючу дію на шкіру надають пилу мінерального походження (вапно, цемент, суперфосфат, миш'як, сода та ін); вони викликають запальні захворювання і закупорку потових залоз, які знижують опірність шкіри до проникнення мікробів. Часте ушкодження рогівки ока частинками пилу може призвести до її помутніння і утворення більма. Частинки пилу розміром більше 10 мкм швидко осідають, тому в повітрі виробничих приміщень 80% пилу становлять частинки розміром до 5 мкм. Глибина проникнення частинок пилу тим більше, чим вони менше. Біологічний вплив пилу на організм залежить від його хімічного складу. Фіброгенна дія пилу (розростання сполучної тканини в органах) визначається вмістом в ньому вільного двоокису кремнію. Пил свинцю, сурми, марганцю виявляє загальнотоксичну дію; пил пеньки, джуту - алергенну. При експлуатації і ремонті техніки використовують речовини і матеріали, які забруднюють повітря, виділяють шкідливі хімічні та біологічні речовини, є джерелом інфекції і неприємного запаху, під час виконання польових робіт (обробка грунту, посів, догляд за рослинами, збирання врожаю) застосовують протруювання насіння, проводять хімічний захист рослин, використовують пестициди та мінеральні добрива. Все це сприяє забрудненню робочої зони пилом, шкідливими газами і парами. На сучасних тваринницьких комплексах і фермах, птахофабриках і інших великих підрозділах з біологічними об'єктами при заготівлі і приготуванні кормів використовують хімічні препарати, різні добавки. У разі недбалого поводження з такими препаратами і порушення технології, а також відмов у роботі техніки в повітрі робочої зони концентруються небажані речовини. При цьому допустимий вміст шкідливих речовин на робочих місцях (особливо механізаторів) з запиленості, токсичності відпрацьованих газів та інших показників перевищується в кілька разів. У рослинництві, кормовиробництві і тваринництві працівники перебувають у контакті з шкідливими речовинами біологічного походження, до яких відносять змішаний органічний пил, що включає речовини рослинного і тваринного походження (рослинний пил, насіння бур'янів, шерсть, лупа, пух, волосся, пір'я, лусочки шкіри, копит, частинки фекалій, сирий протеїн і жир, речовини, що екстрагуються ефіром і ін); ефірні масла, ароматичні сполуки рослинного походження; сапрофітну, умовно-патогенну і патогенну (антропонозну) мікрофлору (спорові і неспорові форми бактерій, гриби, віруси), що міститься в повітрі, кормах, на обладнанні та одязі; збудників зооантропонозних інфекцій, біологічно активні кормові добавки, мікробні препарати для захисту рослин, інші продукти мікробіологічного синтезу і їх продуценти. Загальні вимоги біологічної безпеки при роботі з біологічними шкідливими речовинами відображені в ГОСТ 12.1.008-76. Значення допустимої мікробної забрудненості в тваринницьких приміщеннях різного профілю регламентовані Санітарними нормами і правилами 2.2.4.548-96 відповідно до рекомендацій ветеринарної служби. Для великої рогатої худоби вони складають 20 ... 70 тис. мікроорганізмів в 1 м3 повітря; в приміщеннях для утримання свиней ці значення коливаються від 50 до 100 тис. мікроорганізмів в 1 м3 повітря. Основні виробничі шкідливі ресчовини біологічного походження в зерновиробництві - грунтовий, рослинний, зерновий пил, що містить частинки злаків, бур'янистих та інших рослин (в кабіні трактора втримується пилу до 92мг/м3, в 1 г пилу - до 54 тис мікроорганізмів, в 1 м3 повітря в зоні дихання комбайнера - до 20 млн мікроорганізмів) у буряківництві, картоплярстві - змішаний пил, що містить органічні речовини, гриби і мікроорганізми (до 100 мг/м3 пилу при прибиранні); в льонарстві, бавовництві - рослинний пил, що містить до 17% білка, обсіменіння грибами і мікробами (до 21 мг/м3 пилу в зоні дихання тракториста); в овочівництві, садівництві - боби і коріння редису, часнику та інших культур, грунтова пил, обсіменіння грибами і мікроорганізмами. При виробництві та застосуванні для захисту рослин мікробних препаратів (боверин, фітобактеріоміціна та ін.) і їх продуктів (актиноміцетів, стрептотріцінов та ін.) спори, пил міцелію і рослинних поживних середовищ, що містить до 7 млн мікроорганізмів в 1 м3 повітря, потрапляють у навколишнє середовище . При заготівлі кормів (сіна, сінажу, силосу та ін.) органічні речовини рослинного походження, ефірні масла, спорові і неспорові види мікробів, гриби та їх спори (в 1 г сіна міститься до 150 тис гнильних бактерій, до 10 тис. грибів) потрапляють в повітря. Шкідливі речовини біологічного походження по-різному впливають на організм людини. Алергенна дія та порушення імунітету - рослинний пил може викликати сінну лихоманку - раптовий озноб, запаморочення, непритомність, головний біль, жар, кашель, свербіж. Робітники, котрі піддаються постійному впливу малих концентрацій біоогіческіх шкідливих речовин (у 10-15% випадків), відзначають слабкість до кінця роботи, підвищену дратівливість, блт в області серця і суглобів, дерматити. Рослинна пил, що переносить спори грибів при їх концентрації в повітрі понад 1 млн в 1 м3, може визввать алергічні альнеоліти (спори грибів затримуються в термінальних бронхеолах і капілярах). При малій концентрації спор у повітрі іноді розвиваються астматичні напади. При вирощуванні ефіроолійних культур більш ніж у третини працюючих розвивається керанітізація шкіри, зникаюча через 2 тижні після припинення роботи. Алергія нерідко зберігається до 5 років після припинення робіт з алергенами. Інфекційний вплив - попадання в організм людини грибів, їх спор, бактеріальної та вірусної флори може призвести до розвитку інфекцій. Працівники, зайняті обробкою і завантаженням зерна, бавовняних насіння, червоного перцю, заготівлею кормів, де цвілеві гриби можуть удосталь розмножуватися в сировині, при недотриманні вимог охорони праці можуть захворіти бронхолегеневої аспергільоз, мікозного бронхітом, аспергилёзним плевритом та ін, при зниженні опірності організму не виключений бластомікоз (гриби постійно мешкають в порожнині рота). Токсичний вплив біологічних шкідливостей на організм працюючих це результат притаманної грибам і бактеріям здатності до токсиноутворення. Існує близько 120 видів токсигенних грибів і до 100 видів мікотоксинів. Токсигенними штамами грибів засіяні всі види зернових та 50% комбікорму. Найбільш відомі наступні мікотоксини: афлатоксини - продукти грибів (гепатотропна отрута), які гальмують процеси відбуваються в клітинах; охратоксини - продукти грибів, здатні вибірково вражати нирки, пригнічувати синтез білка, окисне фосфорилювання; парутин, цитринін, курвуралін, ісландіцін та інші продукти грибів, виявлені в ряді компонентів комбікормів. Основні профілактичні заходи полягають у зниженні вмісту органічного пилу в повітрі робочої середовище шляхом герметизації обладнання, пристрої вентиляційних систем, ізоляції робочих місць операторів, герметизації кабін, зменшенні вмісту мікрофлори в повітрі виробничих приміщень шляхом зниження вологості повітря, поліпшення якості ферментних препаратів, застосуванні дезінфекції, бактерицидних ламп, забезпеченні спецодягом, герметічинмі окулярами, дезінфікуючими розчинами, періодичній перевірці стану здоров'я працюючих. Загальні вимоги з охорони праці у різних галузях АПК відображено у ряді законодавчих актів України: НПАОП 2.0.00-1.01-00 «Правила охорони праці у сільськогосподарському виробництві»; НПАОП 01.1-1.02-01 «Правила безпеки праці під час виконання робіт в захищеному грунті»; НПАОП 01.2-1.09-05 «Про затвердження Правил охорони праці у тваринництві. Свинарство»; НПАОП 01.41-1.01-01 «Правила охорони праці під час технічного обслуговування та ремонту машин і обладнання сільськогосподарського виробництва»; | |||||||||||||||||||||||||||