Методичні рекомендації по підготовці до практичних занять з дисципліни Теорія та методика музичного виховання
 Скачать 0.76 Mb.
|
|
Бердянський державний педагогічний університет Інститут соціально-педагогічної та корекційної освіти Кафедра дошкільної освіти Навчально-методичне забезпечення дисципліни «Теорія та методика музичного виховання» Змістові модулі № 1-6 Для студентів спеціальності 6.010101 Дошкільна освіта денна форма навчання Викладач: канд.пед.наук, доцент Макаренко Л.В. 2014-2015 н.р. Зміст навчально-методичного забезпечення
Методичні рекомендації з підготовці до практичних занять та самостійної роботи студентів з дисципліни «Теорія та методика музичного виховання» Підготовка до практичного заняття починається з ознайомлення плану практичного заняття. Спочатку студент звертає увагу на завдання до практичного заняття, а саме: вивчити рекомендовану літературу, виготувати «Музичне лото» тощо. Обов’язковим є конспектування рекомендованих статей, які потім будуть використані студентом при відповіді на практичному занятті, а також виконання практичних завдань. На практичному занятті студент повинен:
Готуючись до тем для самостійного опрацювання, слід звернути увагу на методичні рекомендації. Студенти повинні опрацювати питання для самостійного вивчення, а також виконати всі завдання, які їм запропоновано самостійно виконати. ЗАЛІКОВИЙ КРЕДИТ І. Елементарна теорія музики Змістовий модуль І 1.1.1. ТЕМА Звук:властивості звука(2 години) План лекції 1. Звуковисотність. Основні властивості музичного звуку. 2. Звукоряд. Основні ступені та їх назви. 3. Ноти. Нотний стан. Позначення звуків на нотному стані. 4. Октави. Назви октав. 5. Діапазон. Регістр. 6. Скрипковий ключ. Запис звуків у скрипковому ключі. 7. Басовий ключ. Запис звуків у басовому ключі. 8. Стрій. Темперований стрій. Тон і півтон. 9. Вихідні ступені звукоряду. Знаки альтерації. Ключові знаки. 10. Енгармонізм звуків. 11.Особливості розвитку звуковисотного слуху в дітей дошкільного віку. Література 1. Андрєєва О.Ф. Основи музичної грамоти. – К., 1993. – 136 с. 2. Вахромеев В.А. Элементарная теория музыки. – М., 1966. – 251 с. 3. Виноградов Г., Красовская Е. Занимательная теория музыки. – М., 1991. – 192 с. 4. Дубровская Е.А. Теория и методика музыкального воспитания детей. – М., 1991. – 62 с. 5. Пог Д., Спек С. Классическая музыка. – М., 2002. - 256 с. 6. Способин И.В. Элементарная теория музыки. – М., 1979. – 199 с. 7. Фридкин Г.А. Практическое руководство по музыкальной грамоте. – М., 1985. – 290 с. 8. Смаглій Г.А., Маловик Л.В. Основи теорії музики. – Х.: Факт, 1998. – 384 с. Короткий зміст 1.Звуковисотність. Основні властивості музичного звуку. Якщо торкнути струну скрипки, домри, гітари або якогось іншого струнного інструмента – струна заколивається. Своїм коливанням вона збуджує навколишнє повітря, породжуючи звукові хвилі. Коли ці хвилі досягають нашого вуха, ми чуємо звук. Звук можна видобути не тільки на струнних, а й на духових інструментах – флейті, трубі, сопілці, а також – на баяні, гармонії тощо. У духових інструментів роль пружного тіла виконують, головним чином, стовп повітря, що коливається всередині інструмента, а також губи виконавця. На баяні та гармонії пружним тілом є мідна пластинка. На фортепіано джерелом звуків є натягнені струни, по яких ударяють маленькі молоточки, що приводяться в рух клавішами. Звуків навколо нас безліч. Всі вони поділяються на музичні – з визначеною висотою та шумові – без визначеної висоти (шум, тріск тощо). Шумові звуки в музиці видобувають на ударних інструментах – барабані, бубоні, тарілках, трикутнику та ін. Музичний звук має такі властивості: висоту, силу (гучність), тривалість і тембр. Висота звука залежить від частоти коливань пружного тіла. Чим більша кількість коливань — тим вищий звук. Сила (гучність) звука залежить від широти розмаху коливань пружного тіла. При широкому розмаху коливань звук буде сильним, гучним. Коли розмах коливань зменшується, звук стає тихішим. Висота його при цьому не змінюється. 2. Звукоряд. Основні ступені та їх назви. Всі музичні звуки, якщо їх розташувати за висотою від найнижчого до найвищого, утворюють музичний звукоряд, до якого входить близько ста різних за висотою звуків. Найбільший обсяг мають: орган (104 звуки), фортепіано (85-88 звуків), повний баян (57 звуків) та сучасна бандура (до 55 звуків). Кожному звукові музичного звукоряду відповідають подібні до нього за звучанням, але різні за висотою звуки. Вони називаються октавними, а група звуків між ними – октавою. Повна октава містить дванадцять різних за висотою звуків (октавний звук тринадцятий). З них лише сім основних мають самостійні назви: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі. Назви звуків періодично повторюються в інших октавах. Весь звукоряд поділяється на дев’ять октав: сім повних та дві неповні. Найнижча у звукоряді субконтроктава – неповна, вона має тільки три звуки. Наступна зветься контроктавою, вона – повна. Далі йдуть велика та мала октави — також повні. Октави, що йдуть після малої, позначаються порядковими числами і називаються: перша, друга, третя і четверта (повні). П’ята октава має лише один звук до. Деякі фортепіано зовсім не мають п’ятої октави, і зукоряд у них закінчується звуком ля четвертої октави. 3. Ноти. Нотний стан. Позначення звуків на нотному стані. Нота – умовний знак, за допомогою якого записують музичний звук. Це – білий або чорний овал з паличкою (штилем) або без неї. Паличка ж може бути з одним або кількома хвостиками. Кілька нот з хвостиками пишуть або кожну окремо, або з’єднуючи в’ я з к а м и (ребрами) в групи. Палички пишуть вниз або вгору. Нотним станом, або нотоносцем, називають групу з п’яти паралельних горизонтальних ліній, на яких пишуть нотні знаки. Відраховують лінії знизу вгору. Нотні знаки пишуть на лініях, між ними, над п’ятою або під першою. Чим вищий звук, тим вище він буде записаний на нотному стані. Перерви у звучанні під час виконання музичного твору називаються паузами. Вони позначаються на нотному стані умовними знаками, які мають назви відповідно до нотних знаків такої ж тривалості: ц і л а пауза, половинна, четвертна, восьма, шістнадцята і т. д. Ціла пауза за тривалістю відповідає цілій ноті, удвоє коротша – половинній і т. д. 4. Октави. Назви октав. Весь звукоряд поділяється на дев’ять октав: сім повних та дві неповні. Найнижча у звукоряді субконтроктава – неповна, вона має тільки три звуки. Наступна зветься контроктавою, вона – повна. Далі йдуть велика та мала октави – також повні. Октави, що йдуть після малої, позначаються порядковими числами і називаються: перша, друга, третя і четверта (повні). П’ята октава має лише один звук до. Деякі фортепіано зовсім не мають п’ятої октави, і зукоряд у них закінчується звуком ля четвертої октави. 5. Діапазон. Регістр. Діапазон – звуковий об'єм даного голосу або музикального інструменту. Діапазон визначається інтервалом між найнижчим і найвищим звуками даного голосу або інструменту. Регістр – частина звуків, об'єднаних якою-небудь ознакою, головним чином тембровою. У кожному голосі або інструменті розрізняють 3 регістри: низький (субконтроктава, контроктава, велика), середній (мала, перша октава, друга октава), високий (третя октава, четверта октава, п'ята октава). 6. Скрипковий ключ. Запис звуків у скрипковому ключі. Висота звуків визначається за допомогою умовного знака, що називається ключем. Ключів кілька, але найбільш уживаними є ключі соль (скрипковий) та фа (басовий). Пояснення про басовий ключ буде подано пізніше. Ключ соль, або скрипковий, пишеться на початку нотного стану так, щоб його завиток охоплював другу лінію і містився між першою та третьою лініями Написана на другій лінії нотного стану нота визначає звук соль першої октави. До першої октави записується на першій додатковій лінії під нотним станом, а всі інші звуки цієї октави за їх висотою розміщуються так: Звуки другої, третьої та до четвертої октав записуються так: У скрипковому ключі можна записати також кілька звуків малої октави: Увесь звукоряд від ля субконтроктави до звука до п’ятої (або ля четвертої) октави прийнято ділити на три приблизно рівні частини, так звані регістри: нижній, середній та верхній. Частина звукоряду, що записується в скрипковому ключі, відноситься до середнього та верхнього регістрів. 7. Басовий ключ. Запис звуків у басовому ключі. У скрипковому ключі можна записати лише частину звуків музичного звукоряду: частину малої октави, звуки першої, другої, третьої, четвертої та до п’ятої октав. Решту звуків малої октави записувати в цьому ключі незручно, бо читання нот утруднюється великою кількістю додаткових ліній під нотним станом. Тому звуки малої октави, великої, а також контроктави й субконтроктави записують у ключі фа, або басовому ключі. Цей ключ пишеться на нотному стані в такий спосіб, щоб його головка була на четвертій лінії, верх підходив під п’яту лінію, а нижній кінець доходив до другої лінії. З правого боку поруч з ключем ставлять дві крапки так, щоб четверта лінія нотного стану проходила між ними. На ній записують звук фа малої октави. 8. Стрій. Темперований стрій. Тон і півтон. На межі XVII та XVIII ст. встановився музичний звукоряд, що називається рівномірно-темперованим. У ньому всі звуки розташовано на однаковій відстані один від одного (відстань тут слід розуміти як співвідношення звуків за висотою), а октава поділяється на дванадцять рівних частин. Найкоротша відстань між двома сусідніми звуками називається півтоном. Його прийнято вважати найменшою одиницею виміру співвідношень звуків за висотою. Півтонові дорівнює відстань між двома основними звуками, що відповідають двом білим клавішам (або кнопкам), між якими немає чорної (тобто мі-фа і сі-до), або між основним та сусіднім з ним підвищеним або зниженим звуком, тобто між білою і прилеглого до неї чорного клавішами фортепіано (або кнопками баяна). Два півтони в сумі становлять цілий тон. Отже, октава має дванадцять півтонів, або шість тонів. Відстань між звуками до-ре, ре-мі, фа-соль, соль-ля і ля-сі дорівнює двом півтонам або цілому тонові. На фортепіано (баяні) це дві білі клавіші (дві кнопки), між якими є чорна. Крім того, тонові дорівнює відстань між двома клавішами (кнопками), між якими є третя. 9. Вихідні ступені звукоряду. Знаки альтерації. Ключові знаки. Знаками альтерації в музиці називають умовні знаки, що їх ставлять у нотному запису перед нотою (або після ключа). Вони вказують на підвищення або зниження будь-якого з основних звуків октави. Знаків альтерації п’ять: За допомогою знаків альтерації записують звуки октави, які не мають самостійних назв і відповідають чорним клавішам фортепіано або чорним кнопкам баяна. При альтерації звук зберігав свою основну назву, до якої додається назва знака альтерації: до-діез, мі-бемоль, фа-дубль-бемоль, ре-дубль-дієз і т. д. Дієз показує підвищення основного звука на півтону. Його пишуть перед нотою, на тому самому місці (на лініях або між ними), де розташована і відповідна нота: Бемоль – знижує основний звук на півтону. Його також пишуть перед нотою, на тому самому місці, де стоїть відповідна нота: Бекар скасовує дію будь-якого із знаків альтерації незалежно від того, ключовий це знак чи додатковий. Пишеться він перед нотою і діє також лише на ту ноту (або кілька однакових нот), перед якою стоїть, в межах одного такту. 10. Енгармонізм звуків. Деякі інтервали з різною кількістю ступенів (наприклад, збільшена секунда і мала терція, збільшена кварта і зменшена квінта тощо) мають однакову кількість тонів. Такі інтервали, якщо їх взяти ізольовано, на слух не відрізняються один від одного, бо їх звучання збігається. Однакове звучання при різному записі інтервалів та однаковій кількості тонів називається енгармонізмом інтервалів, а інтервали, по-різному записані, але однакові за звучанням і з однаковою кількістю тонів, називаються енгармонічно рівними. Практичне заняття (2 години) 1.1.2. Тема: Звук: висота звука Самостійні завдання до заняття 1. Вивчіть рекомендовану літературу. 2. Знайдіть звукові кордони (діапазон) свого голосу та назвати октави, якими голос користується. 3. Накресліть клавіатуру фортепіано. 4. Виготовіть «Музичне лото» на тему: Звук. Його висота. 5. Знайдіть приклади музично-дидактичних ігор, які розвивають звуковисотний слух у дошкільників: – Кононова Н.Г. Музыкально-дидактические игры для дошкольников: Из опыта работы муз. руководителя. – М.: Просвещение, 1982. – 96 с.; – Комиссарова Л.Н., Костина Э.П. Наглядные средства в музыкальном воспитании дошкольников: Пособие для вопитателей и муз. руководителей дет. садов. – М.: Просвещение, 1986. – 144 с. Контрольні запитання
Методичні рекомендації При вивченні теми студенти повинні звернути увагу на те, що звуків навколо нас безліч. Всі вони поділяються на музичні - з визначеною висотою та шумові – без визначеної висоти (шум, тріск тощо). Музичний звук має такі властивості: висоту, силу (гучність), тривалість і тембр. Висота звука залежить від частоти коливань пружного тіла. Чим більша кількість коливань - тим вищий звук. Сила (гучність) звука залежить від широти розмаху коливань пружного тіла. При широкому розмаху коливань звук буде сильним, гучним. Коли розмах коливань зменшується, звук стає тихішим. Висота його при цьому не змінюється. Тембр (фр. timbrе) – своєрідне забарвлення звуків, зумовлюється складними фізичними явищами, що відбуваються при видобуванні звука та залежать від кількості призвуків, які супроводжують основний звук. Тембр дає можливість легко відрізнити той самий за висотою звук, відтворений різними музичними інструментами. Студенти повинні знати, що всі музичні звуки, якщо їх розташувати за висотою від найнижчого до найвищого, утворюють музичний звукоряд, до якого входить близько ста різних за висотою звуків. Найбільший обсяг мають: орган (104 звуки), фортепіано (85-88 звуків), повний баян (57 звуків) та сучасна бандура (до 55 звуків). Кожному звукові музичного звукоряду відповідають подібні до нього за звучанням, але різні за висотою звуки. Вони називаються октавами, а група звуків між ними – октавою (від лат. окtavа). Весь звукоряд поділяється на дев'ять октав: сім повних та дві неповні. Найнижча в звукоряді субконтроктава – неповна, вона має тільки три звуки. Наступна зветься контроктавою, вона – повна. Далі йдуть велика та мала октави - також повні. Октави, що йдуть після малої, позначаються порядковими числами та називаються: перша, друга, третя і четверта (повні). П'ята октава має лише один звук До. Деякі фортепіано зовсім не мають п'ятої октави, і звукоряд у них закінчується звуком Ля четвертої октави. Студенти повинні знати, що художні образи в музиці виражаються звуками та розвиваються ву часі. Вміння сприймати та відтворювати звуковисотні та часові співвідношення – важлива умова формування музичності в дошкільника, яка характеризується цілим комплексом здібностей (головні з них – музичний слух та емоційний відгук на музику). Література основна 1. Андрєєва О.Ф. Основи музичної грамоти. – Київ, 1993. – С. 3-13, 24-27. 2. Вахромеев В.А. Элементарная теория музыки. – М, 1966. – С. 7-12, 19-23, 25. 3. Кононова Н.Г. Музыкально-дидактические игры для дошкольников: Из опыта работы муз. руководителя. – М.: Просвещение, 1982. – 96 с. – Комиссарова Л.Н., Костина Э.П. Наглядные средства в музыкальном воспитании дошкольников: Пособие для вопитателей и муз. руководителей дет. садов. – М.: Просвещение, 1986. – 144 с. 4. Смаглій Г.А., Маловик Л.В. Основи теорії музики. – Х.: Факт, 1998. – С. 8-24. Література додаткова 1. Виноградов Г., Красовская Е. Занимательная теория музыки. – М., 1991. – С. 11-17. 2. Способин И.В. Элементарная теория музыки. – М., 1979. – С. 5-22. 3. Фридкин Г.А. Практическое руководство по музыкальной грамоте. – М., 1985. – С. 5-11. ТЕМА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ 1.1.3. Звук Завдання до самостійного вивчення 1. Вивчити самостійно рекомендовану літературу. Питання для самостійного вивчення 1.Стрій. Темперований стрій. 2.Тон і півтон. Вихідні ступені звукоряду Методичні рекомендації На межі XVII та XVIII ст. встановився музичний звукоряд, що називається рівномірно-темперованим. У ньому всі звуки розташовано на однаковій відстані один від одного (відстань тут слід розуміти як співвідношення звуків за висотою), а октава поділяється на дванадцять рівних частин. Найкоротша відстань між двома сусідніми звуками називається півтоном. Два півтони в сумі становлять цілий т о н. Отже, октава має дванадцять півтонів, або шість тонів. Відстань між звуками До-Ре, Ре-Мі, Фа-Соль, Соль-Ля і Ля-Сі дорівнює двом півтонам або цілому тонові. На фортепіано (баяні) це дві білі клавіші (дві кнопки), між якими є чорна. Література основна 1. Андрєєва О.Ф. Основи музичної грамоти. – Київ, 1993. – С. 3-13, 24-27. 2. Вахромеев В.А. Элементарная теория музыки. – М, 1966. – С. 7-12, 19-23, 25. 3. Кононова Н.Г. Музыкально-дидактические игры для дошкольников: Из опыта работы муз. руководителя. – М.: Просвещение, 1982. – 96 с. – Комиссарова Л.Н., Костина Э.П. Наглядные средства в музыкальном воспитании дошкольников: Пособие для вопитателей и муз. руководителей дет. садов. – М.: Просвещение, 1986. – 144 с. 4. Смаглій Г.А., Маловик Л.В. Основи теорії музики. – Х.: Факт, 1998. – С. 8-24. Література додаткова 1. Виноградов Г., Красовская Е. Занимательная теория музыки. – М., 1991. – С. 11-17. 2. Способин И.В. Элементарная теория музыки. – М., 1979. – С. 5-22. 3. Фридкин Г.А. Практическое руководство по музыкальной грамоте. – М., 1985. – С. 5-11. 1.1.4. ТЕМА Метр. Ритм. Темп(2 години) План лекції 1. Позначення тривалостей звуків. 2. Паузи. Види пауз. 3. Ритм. Метр. Їх значення в музиці. 4. Такт. Тактова риска. Затакт. 5. Розмір. Прості розміри. Групування нот у тактах простих розмірів. 6. Загальні поняття про складні розміри. 7. Змінні розміри. 8. Тактування 2-, 3-, 4- дольними розмірами. 9.Темп як засіб музичної виразності. Основні темпові позначення. Метроном. 10.Особливості розвитку ритмічного слуху у дітей дошкільного віку. Література 1. Андрєєва О.Ф. Основи музичної грамоти. – К., 1993. 2. Вахромеев В.А. Элементарная теория музыки. – М., 1966. 3. Виноградов Г., Красовская Е. Занимательная теория музыки. – М., 1991. – 192 с. 4. Дубровская Е.А. Теория и методика музыкального воспитания детей. – М., 1991. 5. Пог Д., Спек С. Классическая музыка. – М., 2002. 6. Способин И.В. Элементарная теория музыки. – М., 1979. 7. Фридкин Г.А. Практическое руководство по музыкальной грамоте. – М., 1985. Короткий зміст 1. Позначення тривалостей звуків. Ціла нота – раз і, два і, три і, чотири і; половинна нота – раз і, два і; четвертна нота – раз і; восьма нота – раз. 2. Паузи. Види пауз. Перерви у звучанні під час виконання музичного твору називаються паузами. Вони позначаються на нотному стані умовними знаками, які мають назви відповідно до нотних знаків такої ж тривалості: ціла пауза, половинна, четвертна, восьма, шістнадцята і т.п. Ціла пауза за тривалістю відповідає цілій ноті, удвоє коротша – половинній і т.п. 3. Метр. Ритм. Їх значення в музиці. Рівномірне чергування сильних і слабких долей називається метром. Він показує, скільки долей, або одиниць рахування, має такт. Загальна кількість долей такту з визначенням їх тривалості становить його розмір. Позначається він двома цифрами у вигляді простого дробу: верхня показує кількість долей (одиниць рахування), нижня – тривалість кожної долі (одиниці рахування). За одиницю виміру долей приймають здебільшого половинну, четвертну або восьму ноти. Позначення розміру ставлять на нотному стані після ключа на початку музичного твору. Воно діє впродовж усього твору або до наступної зміни розміру. Не завжди в такті є стільки нот, скільки в ньому долей. Нот може бути більше або менше (навіть одна), проте в сумі вони дають ту загальну тривалість, якій дорівнює тривалість долей такту. Наприклад, в українській народній пісні «Ой чи воля, чи неволя»: 4. Такт. Тактова риска. Затакт. У музичних творах дуже часто зустрічається неповний перший такт, після якого йдуть вже повні прості або складні такти. Такий неповний такт називається затактом. Він складається з однієї або кількох нот, тривалість яких може бути різною, іноді дуже невеликою. Рахувати або диригувати затакт слід, починаючи з тієї самої долі такту, на яку припадуть ноти (або нота) затакту. В кінці такого музичного твору останній такт іноді також буває неповним. В ньому бракує стільки долей або тривалостей, скільки їх є в затакті. 5. Розмір. Прості розміри. Групування нот у тактах простих розмірів. Рівномірне чергування сильних і слабких долей називається метром. Він показує, скільки долей, або одиниць рахування, має такт. Загальна кількість долей такту з визначенням їх тривалості становить його розмір. Позначається він двома цифрами у вигляді простого дробу: верхня показує кількість долей (одиниць рахування), нижня – тривалість кожної долі (одиниці рахування). За одиницю виміру долей приймають здебільшого половинну, четвертну або восьму ноти. Позначення розміру ставлять на нотному стані після ключа на початку музичного твору. Воно діє впродовж усього твору або до наступної зміни розміру. 6. Загальні поняття про складні розміри. Всі розміри, що виражають складні метри, теж називаються складними раз заходами. Злиття двох або декількох однакових простих розмірів утворює складний раз заходів. 7. Змінні розміри. Дуже часто в музичній літературі зустрічаються твори, написані не в одному розмірі. Здебільшого це стосується вокальних, але має місце і в інструментальних творах. Зміна розміру залежить в основному від музичного змісту твору, будови тексту і застосовується для більш виразного й повного Його розкриття. Змінний розмір може характеризуватися періодичним чергуванням тактів впродовж усього твору. В такому разі при ключі можна виставити обидва розміри в тій послідовності, в якій чергуються такти. 8. Тактування 2-, 3-, 4- дольними розмірами. Розучуючи новий музичний твір, слід уважно стежити за його розміром та ритмом. Для цього потрібно відраховувати долі такту або диригувати рукою, позначаючи сильні й слабкі долі. Перша (сильна) доля завжди відзначається чітким рухом правої руки зверху вниз. Цей рух є спільним для всіх видів тактів з будь-яким розміром. Слабкі долі такту позначаються рухом руки вгору, а також праворуч або ліворуч (залежно від кількості слабких долей у такті). У дводольному розмірі диригують так: сильна доля такту («раз») – рух руки зверху вниз, слабка доля («два») – рух руки знизу вгору. У тридольному розмірі перша, сильна, доля («раз») – позначається рухом руки зверху вниз; друга, слабка, доля («два») – рухом праворуч; третя, слабка, доля («три») –рухом руки знизу вгору. Відповідно до цього відраховуються і долі такту. На такт 4 припадає чотири рухи маятника (по два на кожну долю), на такт 4 припадає шість рухів маятника (по два на кожну долю), на такт І припадає три рухи маятника (по одному на кожну долю). 9.Темп як засіб музичної виразності. Основні темпові позначення. Метроном. Повільні темпи
Помірні темпи
Швидкі темпи
Практичне заняття (2 години) 1.1.5. Тема: Метр. Ритм. Темп: значення ритму, метру, темпу в музиці Самостійні завдання до заняття 1. Вивчити рекомендовану літературу. 2. Виготовити «Музичне лото» на тему: Ритм. Метр. Темп та його значення в музиці. 3. Знайти приклади музично-дидактичних ігор, які розвивають ритмічний слух у дошкільників: – Кононова Н.Г. Музыкально-дидактические игры для дошкольников: Из опыта работы муз. руководителя. – М.: Просвещение, 1982. – 96 с. – Комиссарова Л.Н., Костина Э.П. Наглядные средства в музыкальном воспитании дошкольников: Пособие для вопитателей и муз. руководителей дет. садов. – М.: Просвещение, 1986. – 144 с. Контрольні запитання
Методичні рекомендації Готуючись до теми, студенти повинні знати, що для запису тривалості звуків користуються нотними знаками різних видів, кожний з яких має свою назву. Умовно прийнято вважати цілу ноту (білий овал) за знак, яким записують найбільш тривалі звуки. їх відраховують чотирма рівними рахуваннями: раз-два-три-чотири. Швидкість рахування змінюється залежно від загальної швидкості виконання музичного твору, але співвідношення між тривалостями залишається незмінним. У дводольному розмірі диригують так: сильна доля такту («раз») – рух руки зверху вниз, слабка доля («два») – рух руки знизу вгору.  У тридольному розмірі перша, сильна доля («раз») позначається рухом руки зверху вниз; друга, слабка доля («два») - рухом праворуч; третя, слабка доля («три») - рухом руки знизу вгору.  Як бачимо з прикладу, рухи руки утворюють фігуру, подібну до трикутника. При чотиридольному розмірі диригують так: перша, сильна доля такту – рух руки зверху вниз; друга, слабка – рух ліворуч (до себе), третя, відносно сильна доля – рух руки праворуч (від себе) і четверта, слабка доля – рух трохи ліворуч і вгору.  Темп твору не завжди залишається незмінним, але не завжди він змінюється різко – з швидкого на повільний або навпаки. При поступовому переході від однієї швидкості до іншої застосовують позначення: «прискорюючи», «уповільнюючи», «в попередньому темпі» та ін.. Література основна 1. Андрєєва О.Ф. Основи музичної грамоти. – К., 1993. – С. 53-55. 2. Фридкин Г.А. Практическое руководство по музыкальной грамоте. – М., 1985. - С.12; 36-38; 47-49; 68-70. 3. Кононова Н.Г. Музыкально-дидактические игры для дошкольников: Из опыта работы муз. руководителя. – М.: Просвещение, 1982. – 96 с.; 4. Комиссарова Л.Н., Костина Э.П. Наглядные средства в музыкальном воспитании дошкольников: Пособие для вопитателей и муз. руководителей дет. садов. – М.: Просвещение, 1986. – 144 с. 5.Смаглій Г.А., Маловик Л.В. Основи теорії музики. – Х.: Факт, 1998. – 384 с. Література додаткова 1. Способин И.В. Элементарная теория музыки. – М., 1979. С. 23-54. 2. Вахромеев В.А. Элементарная теория музыки. – М., 1966. – С. 39-56; 63-65. 3. Виноградов Г., Красовская Е. Занимательная теория музыки. – М., 1991. – С. 39 – 56. ТЕМА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ 1.1.6. Ритм. Метр. Темп та його значення в музиці Завдання до самостійного вивчення 1. Вивчити самостійно рекомендовану літературу. Питання для самостійного вивчення 1.Знаки для збільшення нотних тривалостей. 2.Групування нот у тактах простих розмірів. 4.Змінні розміри. Методичні рекомендації Ступінь швидкості виконання музичних творів називається темпом. Темп може бути постійним для всього твору або змінюватися протягом його виконання. Позначається темп окремими словами. Їх пишуть на початку музичного твору або в місці його зміни над нотним станом: «швидко», «повільно», «помірно» та ін. Вживаються також окремі невеликі фрази, як-от: «повільно, з почуттям», «швидко, з вогнем» і т. п. Отже, позначається не тільки швидкість, а й характер виконання. Позначення темпу й характеру виконання пишуть або рідною мовою, або італійською, яка найбільш поширена в музичній літературі. Література основна 1. Андрєєва О.Ф. Основи музичної грамоти. – К., 1993. – С. 53-55. 2. Фридкин Г.А. Практическое руководство по музыкальной грамоте. – М., 1985. - С.12; 36-38; 47-49; 68-70. 3. Кононова Н.Г. Музыкально-дидактические игры для дошкольников: Из опыта работы муз. руководителя. – М.: Просвещение, 1982. – 96 с.; 4. Комиссарова Л.Н., Костина Э.П. Наглядные средства в музыкальном воспитании дошкольников: Пособие для вопитателей и муз. руководителей дет. садов. – М.: Просвещение, 1986. – 144 с. 5.Смаглій Г.А., Маловик Л.В. Основи теорії музики. – Х.: Факт, 1998. – 384 с. Література додаткова 1. Способин И.В. Элементарная теория музыки. – М., 1979. С. 23-54. 2. Вахромеев В.А. Элементарная теория музыки. – М., 1966. – С. 39-56; 63-65. 3. Виноградов Г., Красовская Е. Занимательная теория музыки. – М., 1991. – С. 39 – 56. Змістовий модуль 2 Практичне заняття (2 години) 1.2.1. Тема: Інтервали та їх виразне значення Самостійні завдання до заняття | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||