ЗБІРНИК_КОНФЕРЕНЦІЇ_НАВС_25_11_2021. Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ інновації в криміналістиці
 Скачать 3.31 Mb.
|
|
Самодін Артем Володимирович, завідувач кафедри криміналістики та судової медицини Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ ФЕНОМЕНУ «ЦИФРОВА КРИМІНАЛІСТИКА» Одним із сучасних викликів для України у сфері кібербезпеки є змагальний характер розвитку засобів кібербезпеки в умовах швидких прогресуючих змін інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема хмарних та квантових обчислень, 5G-мереж, великих даних, Інтернету 276 речей, штучного інтелекту тощо [9]. Адже сучасні тенденції розвитку «цифровізації (диджитиза́ції)» майже усіх сфер суспільних відносин в нашій країні створюють передумови для більш ґрунтовної розробки цих напрямів у юридичних науках. Не є й виключенням й криміналістика, адже в інформаційному просторі з’явились та досить широко та, подекуди не зовсім обґрунтовано, використовується як окремі узагальнені поняття «цифрова криміналістика», «комп’ютерна криміналістика», «мобільна криміналістика», «відеокриміналістика». Найбільш вживаним, як нами відмічається, є словосполучення «цифрова криміналістика». Такий стан речей обумовлений перш за все не повним розумінням окремих спеціалістів-практиків у сфері ІТ-технологій розуміння самого предмету, завдань та системи криміналістики як науки та галузі юридичних знань. Зважаючи на саме поняття криміналістики як науки про закономірності механізму кримінального правопорушення, виникнення інформації про кримінальне правопорушення та його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки та використання доказів, та заснованих на пізнанні цих закономірностей спеціальних засобах і методах досудового розслідування, судового розгляду і попередження кримінальних правопорушень [1, c. 31], а також її чотирьох елементну систему до якої традиційно входять: загальна теорія криміналістики, криміналістична техніка, тактика та методика, самостійне існування поняття як «цифрова криміналістика» викликає чимало запитань щодо його розуміння як певного наукового та прикладного феномену. Зокрема в окремих інформаційних джерелах, у тому числі у науковій літературі, зазначене поняття визначається як нові знання у криміналістиці, які базуються на розумінні особливостей функціонування сучасних інформаційно комунікаційних технологій і використовуються для розкриття та розслідування кримінальних правопорушень та має синоніми «електронна криміналістика» і «комп’ютерна криміналістика» (Яковлев О.М.) [2]. Досить цікавим, є розуміння цього феномену Федотовим М.М., який визначає «Форензіку – Комп’ютерну криміналістику» як прикладну науку щодо розкриття та розслідування злочинів, які пов’язані з комп’ютерною інформацією, методів отримання та дослідження доказів, що мають форму комп’ютерної інформації (так званих цифрових доказів), технічних засобів, які застосовуються для цього. А до її предметів відносить: кримінальну практику; оперативну, слідчу та судову практику щодо комп’ютерних злочинів; методи експертного дослідження комп’ютерної інформації; здобутки галузей зв’язку та інформаційних технологій [6, с. 12–13] (авт. переклад з російської мови). «Цифрова криміналістика» у різних формулюваннях вже досить тривалий час зустрічається під час аналізу певних освітньо- професійних програм підготовки на бакалаврському та магістерському рівнях. Зокрема, у Харківському національному університеті імені 277 В.Н. Каразіна за спеціальністю 125 «Кібербезпека» на першому бакалаврському рівні викладається навчальна дисципліна «Основи протидії кіберзлочинності та цифрова криміналістика» [7]. Наприклад, в контексті навчальної дисципліни «Цифрова криміналістика», яка викладається у Харківському національному економічному університеті імені Семена Кузенця для згідно з навчальним планом підготовки фахівців другого освітнього рівня «магістр» спеціальності 125 «Кібербезпека», комп’ютерна криміналістика (computer forensics), у ширшому сенсі цифрова криміналістика (digital forensics) визначається як підрозділ криміналістики, прикладна наука про розслідування злочинів (інцидентів) та збирання цифрових доказів, що знаходяться на комп’ютерах, системах зберігання даних, у комп’ютерних мережах, на мобільних й інших цифрових пристроях (авт. переклад з російської мови). При цьому, вже предметом цієї навчальної дисципліни автори визначають основні поняття та методи цифрової криміналістики, навики збору цифрової криміналістичної інформації за допомогою інструментів з відкритим кодом з операційних систем Windows та Linux [3]. У профільних закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання, наприклад, у Харківському національному університеті внутрішніх справ за цією ж спеціальністю курсанти вивчають «Цифрову криміналістику», у якій розглядаються теми присвячені електронним (цифровим) доказам, процес первинних цифрових криміналістичних досліджень, структура жорсткого диску та файлових систем, здобуття даних та створення дублікатів носіїв даних, подолання протидії криміналістичним дослідженням та їх певні напрями, наприклад: операційних систем, комп’ютерних мереж, веб- атак, баз даних, хмарних сервісів, шкідливого програмного забезпечення, електронної пошти, мобільних пристроїв, а також складання звіту і представлення їхніх результатів [8]. Окремі спеціалісти у сфері ІТ-технологій, зокрема, Української академії кібербезпеки, використовують, на наш погляд, загальновживане узагальнене формулювання «цифрова криміналістика», визначаючи її завданням збирання, обробку, зберігання, аналіз та надсилання доказів, пов’язаних з комп’ютерною технікою, для пом’якшення наслідків уразливості мережі та/або для кримінальних, шахрайських, контррозвідувальних або правоохоронних розслідувань [4]. Спеціалісти Лабораторії комп’ютерної криміналістики, визначають певну сферу «комп’ютерної криміналістики» до якої, як комерційні послуги, відносять: експертизи та дослідження (комп’ютерно-технічні експертизи та криміналістичні дослідження цифрової техніки); збір цифрових доказів (у тому числі технічний супровід слідчих дій (оглядів, обшуків); мобільна криміналістика (наприклад, вилучення і аналіз усіх даних (переписки, медіа, документів та ін.) з сучасних мобільних пристроїв); відео криміналістика (наприклад, знімання і відновлення даних з усіх типів відеореєстраторів). 278 Зі врахуванням викладеного, як самостійне формулювання «цифрова криміналістика» або ж її споріднені інтерпретації доцільно використовувати та розглядати виключно в контексті окремих навчальних дисциплін як певну сукупність міжпредметних знань, яких мають набути здобувачі вищої освіти для успішного виконання завдань майбутньої професійної діяльності у межах спеціалізації, а в окремих випадках як напрям та форму надання відповідних комерційних послуг у сфері цифрових технологій. Водночас, з огляду на предмет науки криміналістики, й зокрема самостійної прикладної юридичної навчальної дисципліни, яка викладається на її основі, знання про цифрові технології мають знаходити свій вияв у контексті: – криміналістичної техніки (наприклад, використання технологій аналізу «великих даних» (англ. Big Data) в розрізі напряму інформаційно-довідкового забезпечення правоохоронної діяльності (криміналістична реєстрація), використання дакто-сканерів в дактилоскопії, програм призначених для обробки цифрових зображень з технічних засобів фотофіксації безпілотних літальних апаратів у криміналістичній фотографії тощо); – криміналістичної тактики (наприклад, використання під час організації та планування розслідування інформаційних систем кримінального аналізу та розвідувальної аналітики; тактичних особливостей проведення допиту та впізнання у режимі відеоконференції під час досудового розслідування; використання спеціальних знань та залучення спеціалістів у сфері ІТ-технологій до проведення огляду, обшуку з метою надання консультативної допомоги слідчому у роботі зі цифровими доказами та їх носіями; призначення та проведення комп’ютерно-технічних експертиз тощо); – криміналістичної методики щодо розслідування не лише кримінальних правопорушень у сфері використання електронно- обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, а й інших кримінальних правопорушень у методиці розслідування, яких звертається увага на аналіз цифрових даних відносно способу і засобів їх вчинення, доцільності, а подекуди й необхідності використання можливостей сучасних досягнень у сфері інформаційних технологій під час їх розслідування. Варто констатувати, що окреслений нами напрям безсумнівно має досліджуватись на науковому та навчально-методичному рівнях не лише з позиції криміналістики, а й інших споріднених юридичних наук, при цьому напрацювання мають ефективно впроваджуватись у слідчу, судово- експертну практику та підготовку здобувачів вищої освіти. Список використаних джерел 1. Криміналістика : підручник / [В. В. Пясковський, Ю. М. Чорноус, А. В. Самодін та ін.] ; за заг. ред. В. В. Пясковського. 2‑ге вид., перероб. і допов. Харків : Право, 2020. 752 с. 279 2. Заєць І.С. Перспективи криміналістики в умовах інформатизації суспільства. Електронний репозитарій Національної академії внутрішніх справ. URL: http://elar.naiau.kiev.ua. 3. Компьютерная криминалистика в Украине. Проблемы и пути развития. URL: https://pns.hneu.edu.ua/course/view.php?id=5683. 4. Українська академія кібербезпеки. Веб-сайт. URL: https://uacs.kiev.ua/workforce-roles-framework/tsyfrova-kryminalistyka/ 5. Лабораторія комп’ютерної криміналістики. Веб-сайт. URL : https://cyberlab.com.ua/index.html 6. Федотов Н.Н. Форензика – компьютерная криминалистика. Москва : Юридический Мир, 2007. 432 с. 7. Освітньо-професійна програма «Кібрербезпека у фінансових технологіях». Веб-портал Харківського національного університету імені В.Н. Каразіана. URL: http://start.karazin.ua/app/webroot/files/ upload/2021/kbi/b-iberbezpeka.pdf. 8. Освітньо-професійна програма «Кібрербезпека (поліцейські)». URL: http://univd.edu.ua/files/125_cyber/opp_125_2020.pdf. 9. Стратегія кібербезпеки України «Безпечний кіберпростір - запорука успішного розвитку країни». Указ Президента України від 26 серп. 2021 р. № 447/2021. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 447/2021#Text. Свобода Євгенія Юріївна, професор кафедри криміналістичного забезпечення та судових експертиз навчально-наукового інституту № 2 Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент; Михальчук Тетяна Володимирівна, старший викладач кафедри криміналістичного забезпечення та судових експертиз навчально-наукового інституту № 2 Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВІДЕОРЕЄСТРАТОРІВ ПІД ЧАС ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ДОРОЖНЬОГО РУХУ Відеореєстратор (англ. digital video recorder, DVR) – пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації. Відеореєстратори, в основному, використовуються у системах відеоспостереження як стаціонарних (на об’єктах), так і рухомих (наприклад, автомобільні відеореєстратори). В залежності від поставлених завдань відеореєстратор може використовуватися для: – відеоспостереження за відвідувачами в приватних будинках, офісах, магазинах; 280 – відеоконтролю касових операцій на робочих місцях касирів в магазинах (для аналізу відповідності відеоданих, даних касових терміналів та чеків); – організації системи обліку та контролю автотранспорту на парковках; – автоматичної реєстрації і контролю переміщень залізничних вагонів по території заводів, комбінатів, паливно-заправних комплексів, сховищ тощо. В Україні автомобільні відеореєстратори фіксують все, що відбувається в дорозі і в разі порушення правил дорожнього руху допомагають розібратися в ситуації, довести свою невинність. Але в багатьох країнах Європи і навіть світу ці пристрої – під забороною. Проаналізуймо основні аргументи, чому заборонені відеореєстратори в різних країнах світу: 1. Зменшення огляду. Зазначається, що підвішений на лобовому склі апарат може закрити водієві невелику частину дороги. Це загрожує створенням аварійної ситуації. 2. Втручання в особисте життя. Реєстратор фіксує всі події, що відбуваються; у відеоролик потрапляють номери автомобілів, що рухаються, особи тощо. Відеозйомка манери водіння іншого водія вже можна розцінити як втручання в його особисте життя. Крім того, під забороною знаходиться і розміщення записів з реєстраторів в інтернеті, наприклад, на Youtube, якщо на ній помітні номера авто і інших осіб (без їх дозволу). 3. Подібна зйомка підпадає під поняття «незаконне здійснення візуального спостереження». За такі дії накладається штраф. Вести спостереження можуть тільки спеціально уповноважені державні органи (наприклад, поліція) [2]. У багатьох країнах світу використання відеореєстратора юридично не врегульовано, тому що технології розвиваються швидше, ніж законодавство встигає пристосуватися до них. Законодавча база України не обмежує право громадян в установці подібних пристроїв і використанні записів у суді. У разі порушення правил дорожнього руху в протоколі зазначається, що проводилася відеофіксація. Обов’язково вказується дата, час запису, детально описується реєстратор, з якого передається запис, із зазначенням зовнішнього вигляду пристрою. Чи залучати зняті відеоролики до справи про адміністративне порушення, залежить від судді. Тут може відіграти роль правильність оформлення протоколу про передачу запису аварійної ситуації на дорозі. Проаналізуймо законодавство в країнах Європи і США щодо використання відеореєстратора. З весни 2018 року на території Євросоюзу почав діяти General Data Protection Regulation – законодавчий акт, що стосується персональної інформації. В одній з частин цього акта йдеться про заборону на публікації зображень третіх осіб, якщо вони не згодні на 281 це. Даний закон поширюється і на використання реєстратора в авто. Адже на запис потрапляють чужі обличчя перехожих. В США, Німеччині, Португалії, Австрії та в інших країнах Європи заборонені відеореєстратори, оскільки відбувається втручання в приватне життя. Не можна знімати і тим більше викладати у відкритий доступ відео, на яких є люди, чужа власність тощо без їх згоди на це [1]. Розглянемо особливості використання даних пристроїв у різних країнах світу. В Австрії дозволяється використання відеореєстраторів, але виключно в особистих цілях. Забороняється викладати записи в публічний доступ. У Німеччині використання відеореєстратора не рекомендується, тому що прилад являє собою втручання в приватне життя. У Португалії дозволяється використовувати відеореєстратор в особистих цілях. У разі порушення закону про недоторканність приватного життя можна отримати штраф. У Швейцарії записи з відеореєстратора є незаконним порушенням недоторканності приватного життя. Пристрої не рекомендують використовувати в громадських місцях. У Бельгії використання приладу є законним. При публікації відео, записаного відеореєстратором, необхідно, щоб людей в кадрі неможливо було розпізнати. У Норвегії, Нідерландах використання реєстраторів допустимо лише для приватного використання і за умови, що пристрій не відволікає увагу водія. У Франції використання реєстраторів допустимо тільки за умови, що пристрій не впливає на видимість. В Угорщині записи повинні бути видалені через 5 днів після реєстрації та мають бути захищені від доступу третіх осіб [2]. Однак є ряд країн, де можна використовувати відеореєстратор без загрози штрафу: Боснія і Герцеговина, Болгарія, Данія, Естонія, Іспанія, Литва, Латвія, Мальта, Румунія, Сербія, Великобританія, Італія тощо. Використання відеореєстраторів – це одна з тих галузей, які з юридичної точки зору в Європейському Союзі досі точно не врегульовані. Переваги відеореєстратора На запис відеореєстратора може потрапити не тільки аварія або бесіда з працівником поліції, а й спроба вимагання або крадіжка, грабіж. Будь-яка грубість, небезпечне водіння і вимушена зупинка через дії шахраїв стає більш доказовою при наявності відеозапису. Відеореєстратори з високою роздільною здатністю здатні фіксувати номерні знаки автомобілів, які знаходяться поруч. Це часто допомагає знайти свідків або винуватців того чи іншого злочину. Також відеотехніка оснащується датчиками руху, що здатні вести запис вночі, під час стоянки автомобіля, що сильно полегшує пошуки тих, хто залишив вм’ятину, подряпину або спробував вибити скло. Майже всі відеореєстратори також ведуть фіксацію часу і 282 швидкості автомобіля, що також допомагає оскаржити незаконний штраф з камери відеоспостереження. Недоліки відеореєстратора Велика частина цих пристроїв так чи інакше є перешкодою на лобовому склі (відеореєстратор обмежує оглядовість, так як закриває частину лобового скла). Список використаних джерел 1. Автомобільні відеореєстратори – де їх можна використовувати легально? URL : https://trans.info/ru/avtomobilnyie- videoregistratoryi-gde-ih-mozhno-ispolzovat-legalno-68582..ю 2. Де можна і де не можна користуватися відеореєстратором + 2 головні причини заборони. URL : https://www.moyo.ua/ua/news/gde- mozhno-i-gde-nelzya-polzovatsya-videoregistratorom-2-glavnye-prichiny- zapreta.html. Семенов Віктор Васильович, доцент кафедри криміналістики та судової медицини Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент СЛІДЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ Підвищення професіоналізму працівників Національної поліції України є одним із пріоритетних завдань навчальних закладів МВС України. Сучасний стан боротьби зі злочинністю з одного боку, й розвиток криміналістичної науки з іншого, вимагають вдосконалення такої підготовки. Невід’ємна складова частина навчання слідчого – криміналістична підготовка. Орієнтуючись на традиційну систему криміналістики та на зміст практичної діяльності з розслідування кримінальних правопорушень, уявляється можливим виділити наступні компоненти криміналістичної підготовки працівників НП України, найбільш важливими з яких є: 1. Криміналістичні знання, які являють собою поінформованість про закономірності механізму злочинів, виявлення, дослідження й використання інформації з метою розслідування конкретного кримінального правопорушення. 2. Криміналістичні вміння та навички, які являють собою засвоєні фахівцем способи практичного застосування криміналістичних знань у практичній діяльності. Криміналістичні вміння та навички можна поділити на чотири групи, що відповідають розділам криміналістики: а) техніко- криміналістичні вміння й навички володіння засобами виявлення, збирання, дослідження матеріальних джерел криміналістично значущої інформації; б) тактико-психологічні вміння й навички проведення слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів; в) аналітико-криміналістичні вміння й навички з виділення 283 значущої криміналістичної інформації під час розслідування й оцінки її ролі; г) організаційно-методичні криміналістичні вміння й навички слідчого, дізнавача та оперативного працівника, що має організаційно- методичне значення під час проведення слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів, а також розслідування кримінального правопорушення в цілому. Досягнення успішності проведення слідчої (розшукової) дії полягає в реалізації комплексу дій, що є її складовими елементами – тобто кримінально-процесуальних; організаційно-тактичних; морально-етичних; психологічних. Розглядаючи організаційно-тактичний елемент, слід зазначити, що до організаційної частини відносяться дії, які сприяють у подальшому найбільш раціональному проведенню слідчої (розшукової) дії – планування, підготовка та безпосереднє проведення, використання технічних засобів, взаємодія суб’єктів розслідування тощо. В тактичній частині розглядаються дії, спрямовані на розв’язання конкретних завдань, прийняття тактичних рішень і визначення своєчасності та доцільності проведення слідчої (розшукової) дії, оцінка необхідності здійснення запланованих заходів з урахуванням слідчої ситуації. Тактико-психологічні вміння й навички проведення слідчих (розшукових) дій передбачають в тому числі раціональне й ефективне використання засобів криміналістичної тактики, розроблених у межах тактико-криміналістичного забезпечення розслідування і наданих у вигляді криміналістичних рекомендацій. Одним із засобів криміналістичної тактики є тактика слідчої (розшукової) дії. Серед слідчих (розшукових) дій виділяється слідчий експеримент. Він має складний, комплексний характер, йому притаманні ознаки вербальних і нонвербальних дій, може нести ризики втрати інформації та небезпеку для її учасників. Саме така слідча (розшукова) дія як слідчий експеримент здавна знаходилась в арсеналі тактичних засобів криміналістики та кримінальному процесуальному законодавстві і в різні часи мала такі назви: «відтворення обстановки й обставин події», «слідчий експеримент», «перевірка показань на місці». До появи в 2012 році такої слідчої (розшукової) дії, як «слідчий експеримент», що передбачає відтворення дій, обстановки, обставин певної події існувала така слідча дія, як «перевірка показань на місці», тактика якої була розроблена достатньо ґрунтовно і перевірена на практиці. Проведення зазначеної слідчої дії вбачалось доцільним при виникненні в показаннях підозрюваного, потерпілого або свідка суперечностей у відомостях про місце злочину (події), надання інформації, яка викликає сумнів щодо знання допитуваною особою обставин події, яка досліджується, та інших невідповідностей. Підготовчий етап цієї достатньо складної слідчої дії передбачав обов’язкове попереднє ознайомлення з місцем, де будуть перевірятися показання [1, с. 338]. 284 Криміналістична теорія і практика розробила певні загальні тактичні положення проведення слідчого експерименту [2, с. 507]. Одним із тактичних аспектів підготовки до проведення слідчого експерименту є визначення змісту та умов його проведення. Для цього рекомендується провести рекогносцировку – попереднє ознайомлення слідчого з місцем і обстановкою запланованої слідчої (розшукової) дії. Особливо це важливо, якщо слідчий раніше там не був. Для виконання вимог кримінального процесуального закону – максимального наближення досліджуваної події до обстановки, яка була в момент розслідуваної події, з’ясування можливих змін та можливої реконструкції – слідчому також необхідно здійснити виїзд на місце майбутнього слідчого експерименту [3, с. 26]. Під час опитування практичних працівників – слідчих, дізнавачів, оперативних працівників, спеціалістів-криміналістів, представників патрульної поліції – із метою перевірки знань і розуміння положень тактики слідчого експерименту була виявлена наступна закономірність. Саме питання підготовчого етапу слідчого експерименту – необхідність попереднього ознайомлення слідчим із місцем і обстановкою майбутньої слідчої (розшукової) дії – не сприймається як необхідне опитаними зі стажем практичної роботи до 5 років. Більш досвідчені працівники розуміють приховані ризики слідчого експерименту, необхідність особистого попереднього дослідження слідчим місця проведення і можливої необхідної його підготовки (реконструкції). Відношення до даного питання практичних працівники зі стажем практичної роботи понад 5 років ґрунтується на особистому досвіді або на досвіді колег. Зазначене дозволяє зробити висновок щодо наявності певних недоліків у вивченні майбутніми правоохоронцями тактики слідчого експерименту і необхідності їх усунення. |