Національна юридична академія україниімені ярослава мудрогоміжнародне приватне право
 Скачать 5.93 Mb.
|
|
§ 4. Іноземні судові доручення Витребування і одержання доказів від іноземних установ, а також виконання окремих процесуальних дій на території іншої держави можливі в порядку надання правової допомоги. Оскільки суд може діяти в межах території своєї держави, виконання процесуальних дій у такому разі можливо лише шляхом його звернення за сприянням до судів інших держав. У широкому розумінні слова міжнародна правова допомога у цивільних справах — це сприяння, яке надається компетентними су- дами та іншими установами однієї держави судам та іншим установам іншої держави у зв’язку з розглядом цивільних справ. Виходячи із змісту міжнародних договорів про правову допомогу, можна виділити такі види міжнародної правової допомоги у цивільних справах: скла- дання і пересилання документів; вручення документів; проведення дій щодо забезпечення доказів — огляд, призначення експертизи, допит сторін, третіх осіб, свідків, експертів, видання речових доказів; розшук осіб; визнання і виконання іноземних судових рішень. Відповідно до ст. 80 Закону України «Про міжнародне приватне право» у разі, якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або одержанні доказів, проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може напра- вити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому ЦПК України або міжнародним договором України. У міжнародному цивільному процесі під іноземним судовим до- рученням розуміють звернення компетентного суду однієї держави до суду іншої держави з проханням про надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, одержання 290 ОСОБЛиВА ЧАСТиНА доказів та виконання інших процесуальних дій на території іншої держави. Таке звернення може здійснюватися у формі доручення, про- хання, запиту — залежно від вимог міжнародного договору України. Відповідно до ст. 415 ЦПК суди України можуть звертатися до іноземних судів з дорученням про виконання окремих процесуальних дій (вручення повісток та інших документів, допит сторін і свідків, проведення експертизи і огляду на місці тощо). Порядок зносин судів України з іноземними судами визначається законодавством України, двосторонніми міжнародними договорами України про взаємну право- ву допомогу, Конвенцією про вручення за кордоном судових та поза- судових документів у цивільних або комерційних справах від 15 ли- стопада 1965 р. (далі — Гаазька конвенція від 15 листопада 1965 р.), Конвенцією про одержання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 р. (далі — Гаазька конвенція від 18 березня 1970 р.) та Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, одержання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції та Державною судовою адміністрацією України від 27 червня 2008 р. Щодо змісту та обсягу іноземних судових доручень, то практично в кожному міжнародному договорі України про правову допомогу визначено перелік процесуальних дій, які можуть провадитися для виконання доручень іноземних судів. Наприклад, відповідно до Угоди між Україною та Турецькою Республікою правова допомога включає виконання судових процесуальних дій, передбачених законодавством Договірних Сторін, зокрема, опитування сторін, свідків, експертів, здійснення експертизи, судового огляду, вручення та передання до- кументів, та інших правових дій, якщо це не суперечить законодавству запитуваної Договірної Сторони (ст. 5). Перелік процесуальних дій, про що зазначено у ст. 415 ЦПК та міжнародних договорах, не є вичерпним. Тому теоретично можливе виконання й інших процесуальних дій, передбачених законодавством України. Іноземне доручення виконується судом України без необґрунтованих зволікань протягом місяця з дати його одержання. В обґрунтованих випадках суд України виконує доручення протягом тривалішого розум- ного строку. 291 Розділ ХІ. Міжнародний цивільний процес У разі, якщо в іноземному дорученні міститься прохання щодо його виконання у певний строк, суд України його додержується. Практичне значення має питання щодо змісту та форми доручення про надання правової допомоги. Аналіз міжнародних договорів дає змогу зробити висновок про те, що в дорученні (клопотанні) про на- дання правової допомоги з цивільних справ повинні міститися такі реквізити: 1) найменування запитуючої установи; 2) найменування запитуваної установи; 3) назва справи, по якій запитується правова допомога; 4) імена і прізвища сторін, місце їх постійного або тимча- сового проживання, громадянство, заняття, а щодо юридичних осіб — їх назва і місце знаходження; 5) імена і прізвища, адреси представників сторін; 6) зміст клопотання і необхідна для його виконання інформація, зокрема імена, прізвища і адреси свідків, якщо вони відомі, докази, які можуть бути одержані або інша процесуальна дія, яку потрібно про- вести, запитання, які потрібно поставити особам в ході опитування, документи або інше нерухоме чи особисте майно, що підлягають огля- ду, тощо. Клопотання про надання правової допомоги повинно бути за- свідчене підписом компетентної посадової особи і скріплене гербовою печаткою запитуючої Договірної Сторони. Договірні Сторони можуть застосовувати двомовні бланки для клопотань про надання правової допомоги. Внутрішнє процесуальне законодавство, а також міжнародні до- говори про правову допомогу передбачають підстави для відмови у наданні правової допомоги. Згідно із ч. 1 ст. 415 ЦПК суди України не виконують передані їм у встановленому порядку доручення іноземних судів у таких випадках: 1) коли виконання доручення суперечить суверенітету України або загрожує національній безпеці України; 2) якщо виконання доручення не належить до юрисдикції суду. Власне, такі самі підстави для відмови у наданні правової допо- моги містяться в договорах про правову допомогу. Так, згідно з Конвенцією держав — членів СНД від 22 січня 1993 р. у проханні про надання правової допомоги може бути відмовлено повністю або частково, якщо надання такої допомоги може заподіяти шкоду суверенітету чи безпеці або суперечить законодавству запитуваної Договірної Сторони. У разі відмови в проханні про надання правової допомоги запитувана Договірна Сторона негайно повідомляє про при- чини відмови (ст. 19 Конвенції). 292 ОСОБЛиВА ЧАСТиНА Крім того, Мін’юст України повертає іноземне доручення органу, від якого воно надійшло, якщо його виконання не охоплюється обсягом правової допомоги згідно з міжнародним договором України, на підставі якого його складено. При виконанні доручень іноземних судів про вчинення окремих процесуальних дій запитувана установа застосовує законодавство своєї держави. Проте на прохання установи, від якої виходить доручення, вона може застосовувати процесуальні норми Договірної Сторони, від якої виходить доручення, якщо вони не суперечать законодавству її держави. Якщо запитувана установа не компетентна виконати клопо- тання, вона пересилає його компетентній установі, повідомивши про це запитуючу установу. Відповідно до внутрішнього законодавства України та правил міжнародних договорів при зверненні українських судів до іноземних та під час виконання судами України доручень іноземних судів засто- совуються два способи направлення доручень: 1) дипломатичний порядок зносин установ юстиції України з уста- новами юстиції держав, з якими не укладено договори про правову допомогу, або з державами, з якими міжнародні угоди прямо передба- чають дипломатичний порядок зносин; 2) зносини установ юстиції через свої центральні органи. Такий порядок визначено в більшості міжнародних договорів про правову допомогу, а також Гаазькими конвенціями від 15 листопада 1965 р. та від 18 березня 1970 р. Згідно з дипломатичним порядком зносин суд запитуючої держави надсилає доручення своєму Міністерству закордонних справ, яке через своє посольство або консульство звертається до Міністерства закор- донних справ запитуваної держави, а вже Міністерство закордонних справ цієї держави надсилає доручення у відповідний суд із проханням про його виконання. Дипломатичний порядок зносин передбачено у двосторонніх договорах про правову допомогу, що укладені СРСР з Іракською Республікою, Народно-Демократичною Республікою Ємен, Туніською Республікою, Фінляндською Республікою, а також в Конвенції між СРСР та Італійською Республікою, які зберігають чинність для України. У зносинах через центральні органи суд однієї сторони надсилає доручення центральному органу юстиції своєї країни, який, у свою чергу, передає його центральному органу юстиції іншої країни, а той 293 Розділ ХІ. Міжнародний цивільний процес надсилає доручення органу, компетентному його виконати. Доручення надсилаються центральному органу держави виконання без посеред- ництва будь-якого іншого органу цієї держави. Більшість двосторонніх договорів про правову допомогу, а також Гаазька конвенція від 18 бе- резня 1970 р. передбачають надання допомоги у цивільних справах судам через центральні установи, якщо договорами не встановлено інше. До центральних установ, як правило, належать міністерства юстиції. І тільки за договорами, укладеними між Україною та Китайською На- родною Республікою, Україною та Монголією, до центральних установ сторони відносять не тільки Міністерство юстиції, а й Верховний Суд. Доручення іноземних установ юстиції, надіслані безпосередньо до судів, виконуються тільки за вказівкою Міністерства юстиції України. Дещо інакше вирішене питання про порядок зносин у Конвенції дер- жав — членів СНД від 22 січня 1993 р. Згідно зі ст. 5 цієї Конвенції в редакції від 28 березня 1997 р. компетентні установи юстиції Договірних Сторін зносяться одна з одною через свої центральні, територіальні та інші органи, якщо тільки цією Конвенцією не встановлено інший порядок зносин. Договірні Сторони визначають перелік своїх центральних, територіальних та інших органів, уповноважених на здійснення безпосередніх зносин, про що повідомляють депозитарій. Отже, названа Конвенція передбачає і змішаний порядок зносин судів різних держав. Як виняток із загального правила деякі договори про правову до- помогу, що закріплюють порядок зносин через центральні установи, а також безпосередній порядок зносин (наприклад, договір між Україною та Ісламською Республікою Іран), передбачають і можливість викликати та допитувати власних громадян через свої дипломатичні представництва або консульські установи. Однак при цьому не можуть застосовуватися заходи примусового характеру, оскільки дипломатичні та консульські представники не мають ніяких судових функцій. У наданні правової допомоги Договірні Сторони, як правило, ко- ристуються державною мовою своєї країни з доданням завіреного перекладу всіх документів державною мовою іншої сторони або іншими мовами, якщо це передбачено міжнародним договором. На- приклад, відповідно до договору між Україною та Корейською Народно- Демократичною Республікою прохання про надання правової допо- моги і додатки до нього складаються мовою запитуючої Договірної Сторони і до них додаються засвідчені копії перекладу на мову другої Договірної Сторони чи на російську або англійську мову. Переклад 294 ОСОБЛиВА ЧАСТиНА завіряється нотаріусом, або посадовою особою запитуючої установи юстиції, або дипломатичним представництвом, або консульською установою запитуючої Договірної Сторони (ст. 5). Взаємне надання правової допомоги договірними державами здійснюється за загальним правилом безоплатно. § 5. Визнання та примусове виконання іноземних судових рішень Судове рішення, яке набрало законної сили, за загальним правилом може бути виконано лише в межах тієї держави, суд якої постановив це рішення. Для виконання рішення за межами цієї держави необхід- но особливе розпорядження, яке має назву «екзекватура» (від лат. exeguatur, що означає «нехай буде виконано»). Екзекватура — це роз- порядження суду про дозвіл виконання рішення іноземного суду. Відповідно до ст. 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання та виконання рішень іноземних судів здійснюються у по- рядку, встановленому законом України. В теперішній час порядок визнання та звернення до виконання рішень іноземних судів, що підлягають примусовому виконанню в Україні, визначаються розділом VIII ЦПК, а також відповідними міжнародними договорами України. Визнання рішення іноземного суду — це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановле- ному ЦПК. Визнання рішення іноземного суду, що не підлягає при- мусовому виконанню, означає, що воно слугує підтвердженням цивільних прав і обов’язків у такому ж ступені, що і рішення власного суду. Виконання ж рішення іноземного суду означає застосування засобів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні в порядку, передбаченому ЦПК. Визнання іноземного судового рішен- ня є необхідною передумовою його примусового виконання, яке мож- ливо лише внаслідок відповідного розпорядження компетентного суду тієї держави, у якої запрошується дозвіл на таке виконання. Відповідно до ст. 390 ЦПК, ст. 84 Закону України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження» 1 умовами визнання та виконання рішення іноземного суду є наявність міжнародного договору України або взаємність за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду 1 Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 24. – Ст. 207. 295 Розділ ХІ. Міжнародний цивільний процес якої має виконуватися в Україні. Міжнародні договори України — це, як правило, договори про надання правової допомоги у цивільних, трудо- вих, сімейних та кримінальних справах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також інші міжнародні двосторонні або багатосторонні договори за участю України, якими передбачаються визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів. Отже, суди повинні з’ясовувати наявність чинних міжнародних договорів між Україною і державою, від якої надійшло клопотання про визнання та виконання рішення її суду 1 Якщо держава не є учасницею однієї із названих Конвенції або міжнародного договору про правову допомогу (наприклад, США, Ізраїль, Франція), за якими Україна взяла на себе зобов’язання щодо визнання і виконання судових рішень іншої договірної сторони, кло- потання про визнання і виконання на території України рішень судів цієї держави судами України не розглядаються, а в разі надходження таких суд постановляє ухвалу про відмову в їх прийнятті на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК. Якщо провадження у справі було відкрито, його закривають на підставі п. 1 ст. 205 цього Кодексу 2 Але треба мати на увазі, що такі наслідки настають тоді, якщо немає домовленості про взаємність виконання рішень із відповідною іноземною державою. Під взаємністю слід розуміти відомі дії чи відносини в одній державі, що ставляться в залежність від таких само дій і відносин в іншій державі. На жаль, ні ЦПК України, ні Закон України «Про міжнародне приватне право» не передбачають механізму з’ясування наявності взаємності. При виникненні спірних питань щодо наявності взаємності їх слід вирішувати через Міністерство закордон- них справ України. Практичне значення має питання про те, що слід розуміти під «рішенням іноземного суду», про яке йдеться в розділі VIII ЦПК та договорах, бо цей термін у них, як правило, не пояснюється, за винят- ком договорів між Україною та Монголією, а також між Україною та Китайською Народною Республікою. Згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані і виконані рішення іноземних судів у спра- 1 Перелік міжнародних договорів наведено в § 1 цього розділу. 2 Про практику розгляду судами клопотань про визнання і виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України: Постанова Пленуму Вер- ховного Суду України від 24.12.1999 р. // Вісн. Верхов. Суду України. – 2000. – № 1. 296 ОСОБЛиВА ЧАСТиНА вах, що виникають із цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (ст. 81 цього Закону). У нормах міжнародних договорів під рішеннями розуміються владні постанови суду або арбітражу, якими визначаються обов’язкові для сторін певні права та обов’язки. Це може бути як рішення у вузь- кому розумінні цього слова, так і затверджена судом мирова угода (інший акт примирення), ухвала, постанова (в тому числі про стягнен- ня аліментів) суду (судді) та судовий наказ 1 Коло рішень, які згідно з міжнародними договорами визнаються і виконуються на території іншої держави, досить широке. Як правило, визнання і виконання не пов’язуються з характером правовідносин, по яких постановлено рішення. Наприклад, відповідно до Конвенції дер- жав-членів СНД від 22 січня 1993 р. кожна з Договірних Сторін визнає і виконує такі рішення, ухвалені на території інших Договірних Сторін: а) рішення судів з цивільних та сімейних справ, включаючи за- тверджені судом мирові угоди; б) рішення судів з кримінальних справ у частині, що стосується відшкодування шкоди, заподіяної злочином. У більшості договорів питання про коло рішень, які підлягають визнанню та виконанню, вирішуються аналогічним чином. Рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів про- тягом строку, що перевищує три роки, яке може бути пред’явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки (ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження»). Дуже важливим є питання про визначення міжнародної підсудності цієї категорії справ. Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦПК клопотання стягу- вача про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або 1 Пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. «Про прак- тику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» // Вісн. Верхов. Суду України. – 2000. – № 1. 297 Розділ ХІ. Міжнародний цивільний процес місцем знаходження боржника, тобто діє правило загальної те- риторіальної підсудності. За Законом України від 11 грудня 2003 р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання є адміністративно-територіальна оди- ниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; а місцем перебування — адміністративно-територіальна оди- ниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік (ст. 3). У разі коли боржник не має місця проживання (перебування) або міс- ця знаходження на території України, або його місце проживання (пере- бування), або місце знаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем знаходження в Україні майна боржника (ч. 2 ст. 392 ЦПК). Питання про те, ким і куди подається клопотання про визнання і виконання рішень іноземних судів вирішують міжнародні договори. Так, згідно зі ст. 53 Конвенції держав-членів СНД від 22 січня 1993 р., ст. 50 Договору між Україною і Республікою Молдова, ст. 51 Договору між Україною і Республікою Польща клопотання про визнання і вико- нання рішення може бути подано безпосередньо до компетентного суду Договірної Сторони, де рішення підлягає виконанню. Проте зазначені договори передбачають, що таке клопотання може бути подано до суду, який постановив рішення у справі за першою інстанцією. Цей суд надсилає клопотання суду, компетентному винести рішення про задо- волення цього клопотання або про відмову в його задоволенні. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду може бути подано до компетентної установи не тільки стягувачем, а і його представником, повноваження якого належним чином посвідчені. Така можливість прямо випливає із п. 5 ч. 3 ст. 394 ЦПК. У ч. 2 ст. 393 ЦПК встановлено випадки, коли міжнародними до- говорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду тільки через органи державної влади України. У цьому разі суд приймає до розгляду кло- потання, що надійшло саме через орган державної влади України. Наприклад, згідно з договором між Україною та Республікою Македонія клопотання про дозвіл на виконання рішення подається особою, на користь якої воно винесено, Міністерству юстиції Договірної Сторони, на території якої має бути визнане і виконане рішення (ст. 46). 298 ОСОБЛиВА ЧАСТиНА Якщо клопотання надійшло безпосередньо від суду Договірної Сторони чи безпосередньо від стягувача, компетентний суд повинен відмовити у прийнятті клопотання. Більшість міжнародних договорів про правову допомогу, як прави- ло, не містять реквізитів клопотання, а зазначають, що його форма і зміст установлюються запитуваною договірною стороною. Про ви- моги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду йдеться, наприклад, у Договорі між Україною та Грецькою Республікою. Згідно зі ст. 21 цього Договору запит (кло- потання) має містити таке: a) ім’я та адресу заявника; б) зміст запиту; в) належний підпис. Якщо міжнародними договорами не визначено вимоги до клопотан- ня, то щодо форми і змісту клопотання про визнання і виконання інозем- них рішень в Україні застосовуються положення ч. 1 ст. 394 ЦПК. До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені між- народними договорами про правову допомогу в цивільних справах. Майже кожний договір про правову допомогу містить такий перелік документів. Так, відповідно до ст. 20 Договору між Україною та Республікою Болгарія до клопотання додаються: 1) завірена належним чином копія рішення з підтвердженням суду про те, що воно набрало законної сили та підлягає виконанню; 2) підтвердження про те, що відповідач, який не брав участі у процесі, був належним чином і вчасно повідомлений про розгляд справи відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої постановлено рішення. У разі, коли відповідач на час розгляду справи був недієздатним або обмежено дієздатним, має бути додане підтвердження, що він був належним чином представлений у суді; 3) підтвердження того, що сторона, проти якої було постановлено рішення, була повідомлена про прийняте рішення та порядок його оскарження відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої воно було постановлено; 4) документ, що підтверджує часткове виконання рішення на мо- мент направлення клопотання; 5) засвідчений переклад клопотання про визнання і надання до- зволу на виконання рішення та документів, зазначених у цьому пункті мовою запитуваної Договірної Сторони. Якщо міжнародними договорами не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого дого- 299 Розділ ХІ. Міжнародний цивільний процес вору (при додержанні принципу взаємності), до клопотання додають- ся документи, передбачені ч. 3 ст. 394 ЦПК. Слід зазначити, що на підставі принципу «закон суду» (lex fori) за подання до українського суду клопотання про надання дозволу на при- мусове виконання рішення іноземного суду повинно бути сплачено за загальними правилами судовий збір (у розмірі 50 % ставки, встановленої для оплати державним митом позовної заяви, що подається до суду, згідно із Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р.), а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи (згідно із Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. у редакції 14 квітня 2009 р.). Тому до клопотання, яке подається до українського суду, повинні бути також додані відповідні документи, що підтверджують оплату су- дових витрат. У противному разі суд повинен залишити клопотання без розгляду та повернути його стягувачеві (або його представникові). Компетентний суд України при вирішенні питання про прийняття клопотань про визнання і виконання рішення іноземного суду повинен перевіряти відповідність їх вимогам міжнародних договорів і на- ціональному законодавству щодо форми, змісту, мови, переліку документів, які мають додаватися, враховувати, що питання про вико- нання рішень може вирішуватися лише в межах, визначених у клопотанні, а саме — подаватися лише особою, на користь якої по- становлено рішення, або належно уповноваженим її представником. Якщо зазначене клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених цією нормою, або до клопотання не додано всі перелічені документи, відповідний суд України залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з до- кументами, що додані до нього, стягувачеві (або його представникові). Однак це не позбавляє стягувача права на повторне звернення до ком- петентного суду з відповідним клопотанням. Компетентний суд при розгляді клопотання перевіряє його на пред- мет відповідності встановленим формі і змісту та наявності підстав для визнання і виконання рішення, але не може перевіряти його по суті справи, оскільки це порушувало б суверенітет держави, суд якої ухва- лив рішення. При розгляді таких клопотань суди України мають керуватися ст. 395 ЦПК, відповідно до якої компетентний суд України повинен 300 ОСОБЛиВА ЧАСТиНА у п’ятиденний строк письмово повідомити боржника про надходжен- ня клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду і запропонувати йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання. Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а так само, коли у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання запере- чення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що стягувач і боржник повідомляються письмово не пізніше ніж за 10 днів до його розгляду (ч. 2 ст. 395 ЦПК). За заявою стягувача або боржника і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сто- рони. Нез’явлення без поважних причин у судове засідання стягувача або боржника або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається суддею одноособово у відкритому су- довому засіданні (частини 3–5 ст. 395 ЦПК). Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у триденний строк із дня постановлення ухвали. Цю ухва- лу може бути оскаржено стягувачем або боржником в апеляційному порядку в строки, передбачені ч. 2 ст. 294 ЦПК. Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, компе- тентний суд України визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню. Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іно- земній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали (ч. 8 ст. 395 ЦПК). Якщо компетентний суд України в резолютивній частині ухвали не визначив суму в національній валюті, ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 1 ст. 396 ЦПК клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами. Наприклад, 301 Розділ ХІ. Міжнародний цивільний процес у визнанні рішення і дозволі на його примусове виконання може бути відмовлено згідно зі ст. 22 Угоди про правову допомогу в цивільних справах між Україною та Грецькою Республікою: a) якщо відповідач, проти якого було винесено рішення, не з’явився до суду, оскільки він не був належним чином повідомлений відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої було винесено рішення; b) якщо раніше вже було винесено остаточне рішення між тими самими сторонами у тій самій справі судом Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане та виконане; c) якщо рішення, яке повинно бути визнане та виконане, може спричинити шкоду публічному порядку Договірної Сторони, на те- риторії якої таке рішення повинно бути визнане та виконане; d) якщо відповідно до законодавства Договірної Сторони, на терито- рії якої судове рішення має бути визнане та виконане, суди цієї Договір- ної Сторони мають виключну компетенцію у розгляді справи. Якщо міжнародними договорами не передбачено підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, суди України повинні керуватися ч. 2 ст. 396 ЦПК, яка передбачає, крім названих у ст. 22 Угоди між Україною та Грецькою Республікою, ще такі підстави для відмови у задоволенні клопотання: – якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; – якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; – в інших випадках, встановлених законами України. Перелік передбачених договорами підстав для відмови у задоволен- ні клопотання, як правило, є вичерпним. Тому суди не мають права відмовляти у виданні дозволу на примусове виконання рішення з інших підстав. На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання до- зволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, ком- петентний суд України видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження». Порядок визнання рішення іноземного суду, що не підлягає при- мусовому виконанню, регламентує глава 2 розділу VIII ЦПК. Рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконан- ню, практично визнається у такий самий спосіб, як і звернення до ви- 302 ОСОБЛиВА ЧАСТиНА конання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому вико- нанню. У договорах про правову допомогу по-різному вирішується питан- ня про визнання рішень, які не потребують примусового виконання. В окремих договорах указується на конкретні категорії справ, рішення за якими визнаються на території іншої Договірної Сторони без про- ведення дій про визнання. Так, у договорах між Україною та Республікою Польща, між Україною та Республікою Молдова йдеться про рішення по цивільних немайнових справах, що набрали за конної сили, а по справах, що стосуються батьківських прав, — про рішення, які не на- брали законної сили, але підлягають негайному виконанню. Угодою про правову допомогу в цивільних справах між Україною та Грецькою Республікою передбачено, що рішення судів, а також інших компетентних установ у цивільних справах стосовно особисто- го статусу, прийняті на території Договірних Сторін, визнаються без спеціального провадження (ст. 20). Проте багато договорів не розрізняють рішення про визнання і про виконання. На відміну від розгляду клопотання про надання дозволу на при- мусове виконання рішення іноземного суду, у справі про визнання рішення іноземного суду основні учасники називаються за інтересованими особами, замість стягувача та боржника. Це пов’язано перш за все з тим, що предметом визнання є рішення не про присудження, а про визнання певних прав, а також рішення по деяких ка тегоріях справ окремого про- вадження (про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання особи недієздатною, визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим та встановлення факту смерті та ін.). Контрольні запитання 1. Визначте предмет міжнародного цивільного процесу. 2. Поясніть значення поняття «конфлікт юрисдикцій». 3. Розкрийте поняття та зміст цивільної процесуальної право- та дієздатності іноземних фізичних та юридичних осіб. 4. Назвіть види підсудності цивільних справ за участю іно- земних осіб. 5. Які документи не підлягають легалізації? Поясніть значення поняття «апостиль». |