Господарське право (Вінник Оксана Мар'янівна). Навчальний посібник (2ге видання, змінене та доповнене) київ правова єдність всеукраїнська асоціація видавців 2008 вступ
 Скачать 2.91 Mb.
|
|
іноземними банками на території України філій та представництв у встановленому порядку (ст. 24 Закону) з дня вступу України до Світової організації торгівлі; • обов'язковість аудиторської перевірки діяльності банків; • обов'язковість публікації річного балансу і звіту про прибутки та збитки банку (після підтвердження достовірності поданих у них відомостей ауди- тором чи аудиторською фірмою) за формою і в строки, встановлені Національним банком України; • державне регулювання банківської діяльності: здійснюється НБУ у таких формах: І. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензуван- ня їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків; II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських опе- рацій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) корес- пондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) ім- порту та експорту капіталу; • здійснення антимонопольного конкурентного регулювання щодо банків не лише Антимонопольним комітетом, а й Національним банком України, без згоди якого банк не може об'єднуватися з іншим банком (банками); • здійснення діяльності на ринку цінних паперів згідно з Положенням щодо організації діяльності банків та їх відокремлених структурних підрозділів при здійсненні ними професійної діяльності на ринку цінних паперів, за- твердженим рішенням ДКЦПФР від 16.03.2006 № 160. Державні банки, попри подолання монополії державної власності, відіграють значну роль в економіці України (відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», відкрите акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»), що зумовлює доцільність визначення специфіки їх створення та діяльності. Особливості правового становища державного банку (ДБ) - банку, 100% статутного капіталу якого належать державі, відповідно до ст. 7 Закону «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон): 1) засновується за рішенням Кабінету Міністрів України; 2) КМУ зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування ДБ; отримання висновку НБУ є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) ДБ, за винятком його ліквіда- ції внаслідок неплатоспроможності; 3) в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу ДБ; 4) статут ДБ затверджується постановою КМУ; 5) держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі ДБ, через органи управління ДБ; 6) органами управління ДБ є наглядова рада і правління банку; 7) органом контролю ДБ є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою ДБ; 8) особливості статусу наглядової ради ДБ: наглядова рада є вищим органом управління ДБ, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного банку, а також здійснює інші функції, визначені Законом; до складу наглядової ради ДБ входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України, Президентом України і Кабінетом Міністрів України (в однаковій кількості - по п'ять осіб); з метою представництва інтересів держави до складу наглядової ради ДБ можуть входити представники органів виконавчої влади та інші особи, які відповідають вимогам, зазначеним у ст. 7 Закону; термін повноважень членів наглядової ради ДБ - п'ять років; членом наглядової ради ДБ може бути громадянин України, який має вищу економічну або юридичну освіту, або науковий ступінь у галузі економіки, фінансів та/або права і при цьому має досвід роботи в органі законодавчої влади чи на керівних посадах центральних органів виконавчої влади України, які забезпечують проведення та реалізацію державної фінансової, економічної та правової політики, або в банківській установі, чи досвід наукової, практичної роботи у галузі економіки, фінансів, права; не можуть бути членом наглядової ради банку ДБ: особи, які входять до складу наглядової ради чи іншого органу управління недержавного банку чи є членом сім'ї такої особи першого ступеня споріднення; особи, які були засуджені за зловживання у фінансовій сфері, судимість яких не погашена або не знята в установленому законом порядку; не допускається призначення особи на посаду члена наглядової ради ДБ, якщо таке призначення може призвести до конфлікту інтересів; члени наглядової ради ДБ виконують свої функції без отримання будь- якої матеріальної винагороди; наглядову раду ДБ очолює голова, який обирається наглядовою радою зі складу її членів; засідання наглядової ради є правомочним за наявності не менше десяти його членів; рішення наглядової ради приймаються простою більшістю голосів від загальної кількості присутніх на засіданні членів наглядової ради державного банку; статут і внутрішні положення ДБ можуть передбачати порядок скликання, голосування, прийняття і оформлення рішень наглядової ради; повноваження призначеного складу наглядової ради державного банку та/або кожного з його членів можуть припинятися відповідно за рішенням Верховної Ради України, Президента України і Кабінету Міністрів України щодо призначених ними осіб, але не раніше ніж через один рік з дня призначення; до компетенції наглядової ради ДБ належить прийняття рішень з питань, визначених у пунктах 1,5,6 ст. 38 Закону і пунктах 1-7 ст. 39 Закону, а також з інших питань, необхідність врегулювання яких передбачена Законом; 9) рішення про зміну розміру статутного капіталу ДБ та припинення його діяльності приймається КМУ (щодо наміру зміни розміру статутного фонду ДБ КМУ зобов'язаний отримати позитивний висновок НБУ); 10) повноваження виконавчого органу державного банку визначаються його статутом; кандидатури голови та членів виконавчого органу узгоджуються з НБУ; 11) банк, створений у порядку, визначеному ч. 2 ст. 7 Закону, має право додавати до свого найменування слово «державний», використовувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України. 12) у разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) державного банку такий банк втрачає статус державного; власники акцій зобов'язані привести статут і діяльність банку у відповідність з вимогами Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. 3. Страхування Різновидом фінансової діяльності є страхування. Це - професійна діяльність спеціалізованих організацій (страхових компаній або страховиків) щодо надання учасникам відносин у сфері господарювання (страхувальникам) страхових послуг, спрямованих на захист їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування страхових випадків за рахунок грошових фон- дів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Залежно від підстав надання страхових послуг розрізняють добровільне (здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком) та обов'язкове страхування (здійснюється на основі закону). Основними учасниками правовідносин у сфері страхування є страховики (суб'єкти страхової діяльності), страхувальники (особи, яким надаються страхові послуги), спеціально уповноважений державний орган у сфері страхування як різновиду фінансових послуг (Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг). Страхування у сфері господарювання регулюється низкою нормативно- правових актів, серед яких: Господарський кодекс від 16.01.2003 р.: містить положення щодо страхування як різновиду фінансової діяльності (ст. 252), суб'єктів такої діяльності (ст. 353), законодавство про страхування у сфері господарювання (ст. 355); Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.: глава 67 (статті 979-999) регулює договірні відносини щодо страхування; Закон України від 07.03.1996р. «Про страхування» (в ред. Закону від 04.10.2001 р.): встановлює вимоги щодо страховиків, їх майнових активів, здійснюваних ними операцій, державного регулювання сфери страхування та ін.; акти Уряду: • постанова Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 р. № 709 «Про створення Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»; • постанова КМУ від 1 червня 2002 р. № 733 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів»; • постанова КМУ від 12 жовтня 2002 р. № 1535 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації»; • постанова КМУ від 16.11.2002 р. № 1788 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру»; • постанова КМУ від 23 червня 2003 р. № 953 «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду»; • постанова КМУ від 13 квітня 2005 р. № 286 «Про встановлення розміру плати за видачу ліцензії на проведення конкретного виду страхування»; • та ін.; відомчі нормативно-правові акти: • постанова Правління Нацбанку України від 11.04.2000 р. № 135 «Про застосування іноземної валюти в страховій діяльності»; • Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (ДКРРФП) від 28.08.2003 р. № 40; • розпорядження ДКРРФП від 28.05.2004 № 736 «Про затвердження Положення про реєстрацію страхових та перестрахових брокерів і ведення дер- жавного реєстру страхових та перестрахових брокерів»; • розпорядження ДКРРФП від 26.11.2004 № 2875 «Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя»; • розпорядження ДКРРФП від 17.12.2004 № 3104 « Про затвердження Правил формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами стра- хування, іншими, ніж страхування життя»; • розпорядження ДКРРФП від 28.12.2004 № 3197 «Про затвердження Положення про порядок та умови ведення страховиками персоніфікованого (індивідуального) обліку договорів страхування життя»; • розпорядження ДКРРФП від 04.08.2005 № 4421 «Про затвердження Порядку складання та подання звітності страхових та/або перестрахових бро- керів»; • розпорядження ДКРРФП від 22.11.2005 № 4934 «Про затвердження Положення про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховиків (перестраховиків), до Державного реєстру фінансових установ»; • розпорядження ДКРРФП від 11.04.2006 № 5619 «Про затвердження Положення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; • розпорядження ДКРРФП від 19.07.2006 № 6021 «Про затвердження Порядку реєстрації філій страховиків-нерезидентів»; • розпорядження ДКРРФП від 07.09.2006 № 6201 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності філіями страховиків- нерезидентів»; • розпорядження ДКРРФП від 16.11.2006 № 6426 «Про затвердження Положення про здійснення нагляду за діяльністю філій страховиків-нерезидентів та застосування заходів впливу за порушення ними законодавства про фінансові послуги та про внесення змін до деяких нормативно-правових актів»; • розпорядження ДКРРФП від 07.12.2006 № 6504 «Про затвердження Порядку ліквідації філій страховиків-нерезидентів»; • та ін. Господарська діяльність у сфері страхування може здійснюватися лише гос- подарськими організаціями, що створюються як фінансові установи зі спеціаль- ним предметом діяльності у формі будь-якого виду господарського товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 2 Закону України від 07.03.1996 р. «Про страхування» в редакції Закону від 04.10.2001 р.). Однак у більшості випадків засновники страхової організації (страховика - за визначенням зазначеного Закону) обирають при її заснуванні акціонерну форму, враховуючи переваги останньої. Страховим компаніям (страховикам) притаманні такі характерні риси: • наявність щонайменше трьох засновників/учасників (хоча для держав- них страхових компаній це правило не діє); якщо єдиним засновником та учасником страхової компанії є держава, то така компанія отримує статус державної (національної); в решті випадків використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика забороняється; • спеціальний і виключний предмет діяльності - лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням; допускається також виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених угод про сумісну діяльність, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика; страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя. Зазначена діяльність має здійснюватися відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 28.08.2003 р. № 40; • обов'язковість отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності в порядку, специфіка якого визначається ст. 38 Закону «Про страхування»; • вимоги до майнової бази страхової організації, спрямовані на забезпечення платоспроможності страховиків: 1) щодо складу майнової бази: наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду страховика; створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності; 2) спеціальні вимоги до статутного фонду/СФ: а) мінімальний розмір якого дорівнює: сумі, еквівалентній 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України - для страхової компанії, яка займається страхуванням життя, 1 млн. євро - для страховика, який займається іншими видами страхування; б) до його складу та джерел формування: при створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі, а також в межах 25% СФ цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи; в) до умов та напрямів використання (загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України, за загальним правилом, не може перевищувати 30% його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%); 3) визначення обов'язкових складових гарантійного фонду страховика: додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку; 4) можливість формування за рахунок нерозподіленого прибутку вільних резервів; 5) для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів страхування страховики можуть утворювати страхові резерви та фонди страхових гарантій (в тому числі централізовані) згідно з порядком, установленим Кабінетом Міністрів та ДКРРФП; 6) обов'язковість підтримання належного рівня фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів) відповідно до вимог ст. ЗО Закону «Про страхування» та визначеного Кабінетом Міністрів України порядку; • спеціальні вимоги до керівних працівників страхової компанії: керівниками страховика (голова та перший заступник виконавчого органу, головний бухгалтер страховика) мають бути дієздатні фізичні особи, які повинні мати вищу економічну або юридичну освіту, а головний бухгалтер страховика - вищу економічну освіту; • значний рівень державного регулювання, що здійснюється Уповноваженим органом (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України/ДКРРФП) та його органами на місцях шляхом: ліцензування страхової діяльності; ведення Державного реєстру фінансових установ; проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності; розроблення нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена Законом до компетенції Уповноваженого органу/ДКРРФП; узагальнення практики страхової діяльності та інші повноваження, передбачені Законом «Про страхування» (статті 35-40); • особливість ведення бухгалтерського обліку і звітності: обов'язковість щоквартального подання Уповноваженому органу звітів (у тому числі балан- сового звіту і звіту щодо прибутків і збитків) за встановленою формою; • публічність діяльності, що полягає в обов'язковій публікації страховиком річного балансу за формою і в порядку, встановленими Уповноваженим органом/ДКРРФП; • спеціальні вимоги до ліквідації, реорганізації та санації (в тому числі примусової), визначені ст. 43 Закону «Про страхування»: а) можливість приму- сової санації страховика, призначеної Уповноваженим органом/ДКРРФП у передбачених випадках (у разі невиконання ним зобов'язань перед страху- вальниками протягом трьох місяців; недосягнення ним визначеного законом розміру статутного фонду; настання інших випадків, визначених чинним за- конодавством України) та в передбаченому законом порядку; б) можливість примусової (за рішенням Уповноваженого органу/ДКРРФП) реорганізації шляхом перетворення у страхового посередника відповідно до нормативних актів, що регулюють діяльність страхових посередників; шляхом об'єднання кількох страховиків (із визначенням порядку передачі страхових зобов'язань, за умови погодження на це власників страховиків); шляхом залучення до числа учасників страховика інших страховиків (у тому числі іноземних страховиків), за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами страховика, строк сплати яких уже настав; у разі добровільної реорганізації остання проводиться з урахуванням особливостей по забезпеченню правонаступництва щодо укладання договорів страхування, встановлених Уповноваженим органом/ДКРРФП; в) можливість добровільної ліквідації страхової компанії (за рішенням її вищого органу чи учасників) пов'язується з відсутністю у неї зобов'язань перед страхувальниками (лише за цієї умови Уповноважений орган/ДКРРФП приймає рішення про виключення страховика з Державного реєстру фінансових установ). Надання послуг щодо страхування зазвичай здійснюється на підставі договору страхування. За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Характерні риси цього договору: • сторони договору: страховик (суб'єкт страхової діяльності) та страхувальник (особа, якій надаються страхові послуги); • форма договору - письмова, модифікацією якої у сфері страхування може бути страхове свідоцтво (поліс, сертифікат); • договори страхування укладаються відповідно до правил страхування (розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі/ДКРРФП при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування); • порядок укладання договору: страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику; • договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування; • предмет договору - майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності); • зміст договору: І. Істотні умови договору (предмет договору; страховий випадок; розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума); розмір страхового платежу і строки його сплати; строк договору та інші умови, визначені актами законодавства, - ст. 16 Закону «Про страхування»); II. Обов'язки сторін: Страховика: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів після отримання відомостей про настання страхового випадку вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; 3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором, та в порядку, визначеному законом і договором (страховик вправі відмовитися від здійснення страхової виплати у випадках, передбачених ст. 991 ЦК, ст. 26 Закону «Про страхування» та договором страхування); 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків; 5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування; 6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім встановлених законом випадків; Страхувальника: 1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у встановленому договором розмірі; 2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне зна- чення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику; 3) при укладенні договору страхування повідомити стра- ховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується (невиконання цього обов'язку тягне нікчемність нового договору страхування); 4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшенню; 5) повідомити страховика про настання страхового ви- падку в установлений договором строк. Підстави припинення договору: а) за згодою сторін; б) на вимогу страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування, за умови попереднього повідомлення - щонайменше за ЗО днів; в) у випадках, передбачених ст. 28 Закону «Про страхування», а саме у разі: 1) закінчення строку дії договору; 2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; 3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки; при цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальникові, якщо інше не передбачено умовами договору; 4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком передбачених законом випадків; 5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України; 6) прийняття судового рішення про визнання договору Страхування недійсним; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Договір страхування визнається недійсним в судовому порядку і не підлягає виконанню: 1) у випадках, передбачених Цивільним кодексом України, а також: 2) якщо договір укладено після страхового випадку; 3) якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили. |