Навчальний посібник (Шрифт). Навчальний посібник для студентів спеціальності Дизайн Укладач Каменська Т. Д. викладач бтет лну імені Тараса Шевченка 2010
 Скачать 2.67 Mb.
|
|
Головними етапами в історії шрифту є: IVст.до н.е. – створення закінченої графічної форми звуко-буквеного алфавіту Древньої Греції; I ст.до н.е. – створення досконалого за своїми художньо-графічними якостями маюскула – римського капітального шрифту; VIIIст н.е. – повне завершення формування графіки рядкових букв – каролінгського мінускула; кінець IX - початок Xст. – створення алфавіту славяно – руської системи письма – кирилиці; XIV - XVст. – відродження у Західній Європі каролінгського мінускулу і античної писемності – квадрата; створення гуманістичної писемності – антикви; XV -XVIст. – створення печатних шрифтів типа ренесанс-антикви; початок XVIIIст. – створення нової графіки руського шрифту – цивільного – перехід на латинську графічну основу; кінець XVIII - початок XIXст. –утворення класичної антикви – нової – як у Західній Європі, так і в Росії; XIXст. – виникнення нових рисунків шрифтів: типа гротеск (рублений), типа єгипетський (брусковий) та його підвидів; XXст. – подальший розвиток шрифтів типа гротеск, створення стрічкової антикви, антикви-гротеск та ін. Етапи розвитку графіки алфавітів можна представити як рух маюскульного письма к мінускульному і далі до типографських рисунків шрифтів. Типографські шрифти вмістили в собі всі досягнення мистецтва рукописного, рисованого та гравірованого шрифтів. В практиці художників різних напрямів прийнято класифікувати сучасні шрифти по групах в історичній послідовності на прикладі створення типографських шрифтів, починаючи з епохи Відродження. Класифікація шрифтів в історичній послідовності зручна для сприйняття, і вже підчас вивчення різних стилів письма і типів шрифту стає зрозумілою природа виникнення всіх графічних особливостей, які пізніше були закріплені в рисунках типографських шрифтів. У художньо - оформлювальних шрифтів інші задачі у порівнянні з типографськими. Для кращого розуміння термінології, яка застосовується в практиці художників шрифту необхідно знати елементи шрифту та шрифтового напису.   Рис. 6 Класифікація письма в історичній послідовності. Розходження шрифтів по співвідношенню штрихів, наявністю і формі зарубок:
 Рис.7 Розходження шрифтів по накресленню: а) по характеру накреслення – прямий, похилий, курсивний; б) по щільності – нормальний, широкий, вузький; в) по насиченості – світлий, напівжирний, жирний.   Рис.8 Елеме6нти букв і напису. Елементи букв: 1) основний штрих; 2) додаткові штрихи (допоміжний та сполучний); 3) зарубки (сериф); 4) округлий елемент з напливом; 5) виносні елементи (верхній та нижній); 6) внутрибуквений просвіт; 7) кінцевий елемент; 8) висота прописних букв (великих); 9) висота малих букв; 10) оптичне поле букви (заштриховане); Надстрокові диакретичні знаки мають букви «Й», «Ї». Елементи напису: 11) між буквений пробіл; 12) міжстрочна відстань; 13) довжина строки. Метод художньо-графічного аналізу рукописних шрифтів Еволюцію графіки букв практично можливо постигнути, застосувавши метод художньо-графічного аналізу рукописних шрифтів й зрозумівши логіку роботи широко кінцевими інструментами. В палеографії – науці, яка вивчає історію письменності, для аналізу стилів письма застосовується методика палеографічного дослідження. Запропонована ця методика французьким палеографом Ж.Маллоном для дослідження латинської писемності. Однак вона в головної своєї частині представляє певний і інтерес і користь для художників, які вивчають шрифт. Оскільки для нас важливо знати й уміти відтворювати тільки каліграфічні варіанти основних стилів письма, то стосовно до практики художників таку методику у трохи зміненому та скороченому виді слід застосовувати для художньо-графічного аналізу при вивченні не тільки історичних, але й сучасних рукописних шрифтів. Таким чином, метод художньо-графічного аналізу буде містити в собі наступні елементи:
План художнього аналізу букв шрифту. 1.Щільність шрифту - відношення ширини до висоти букв. Висота й ширина букв виражаються величиною, кратній товщині основного елемента. Розрізняють вузький (1:3 і більше), нормальний (1:2) і широкий (1:1, 2:1 і більше) шрифти. 2.Контрастність шрифту виражає відношення в буквах товщини сполучного елемента до товщини основного. Розрізняють контрастні (1:5 і більше), средньоконтрастні (1:3, 1:2) і малоконтрастні (1:1, 0,8:1, 0,9:1) шрифти. 3. Нахил шрифту застосовується у двох видах: прямо й нахилом уліво або вправо. 4. Товщина основних елементів та внутрішніх просвітів букв впливає на показник світлості шрифту. Шрифт світлого накреслення має співвідношення товщини основного штриха й внутрішнього буквеного просвіту в шрифтах типу гуманістичної антикви 1:6, у шрифтах рубаних - 1:4. Напівжирні шрифти мають співвідношення 1:2, жирні - 1:1. Кожний зі шрифтів може бути виконаний: а) прямим і з нахилом вправо або уліво; б) вузьким, нормальним і широким; в) основним, світлим, напівжирним, жирним; г) контрастним, средньоконтрастним, і малоконтрастним; д) у наливному й прозорому накресленні без відтінку й з відтінком; е) із зарубками (різної форми, товщини, в одну або обидві сторони) або без зарубок; ж) з різною формою стійок (пряма, клиноподібна, двоввігнута, двоопукла, дугаста)  Рис.9 Форми основних штрихів: пряма, клиновидна, двоввігнута, двоопукла, дугаста.  Рис.10 Деякі форми зарубок (характер зарубок визначає рисунок і стиль букви). ЕСКИЗУВАННЯ ШРИФТОВИХ РОБІТ Ескіз - це найважливіший етап роботи художника. Тому, перш ніж приступитися до виконання завдання в оригіналі, необхідно зробити чорнові ескізи. Починати треба із чорнового ескізу в зменшеному масштабі. У ньому знаходять своє місце всі частини композиції, приблизний розмір букв, довжина рядків, величина міжрядкових відстаней, кількість рядків, розставляють всі графічні й значеннєві акценти ( у тому числі кольором), визначається співвідношення шрифтової частини з полями й з усім аркушем. У чистовому ескізі уточнюють все знайдене в чорновому варіанті, але вже в натуральному розмірі, злегка прорисовуючи олівцем букви, їхні пропорції, співвідношення штрихів, вивіряючи між буквені пробіли. Для виконання ескізів рукописних шрифтових робіт дуже зручно користуватися здвоєними олівцями, зв'язавши їх так, щоб кінці грифелів імітували зріз пера або ширину кисті, якими будуть виконувати шрифт начисто. Ескізну роботу вже на цьому аркуші можна довести до повної завершеності. Але тому що на ньому в результаті пошуку найкращого ритмічного й композиційного ладу робиться багато різних виправлень і підтирань, то краще зробити ще один, остаточний чистовий варіант, але вже на кальці. Прозорість кальки дає можливість побачити всі погрішності, що залишилися, а при переміщенні її уздовж рядків - переносити букви з максимальною вивіреністю оптичних полів між буквених пробілів. Потім чистовий варіант, підтушований графітом зі зворотного боку, накладається на аркуш або іншу поверхню, на якій буде виконуватися оригінал, і всі основні лінії переносяться шляхом обведеного по малюнку твердим олівцем або спицею. У такий спосіб на оригіналі залишаються відбитки необхідних ліній і вихідних точок, по яких можна писати букви фарбою тим або іншим інструментом. Ця кропітка праця потрібна тільки початківцю або коли від роботи потрібні дуже високі художні якості. Аналогічним способом створюються чистові композиції для мальованих шрифтових композицій. Отриманий остаточний ескіз на кальці наклеюється гумовим клеєм на чистий аркуш, призначений під оригінал. Букви вирізують лезом або скальпелем, обережно знімаються разом із залишками клею й покривають фарбою за допомогою кисті або тампона, після чого з аркуша знімаються залишки кальки. На оригіналі залишаються букви з дуже чітким контуром. Якщо ж на оригіналі залишити кальку тільки з буквами, знявши всю іншу, і покрити тло фарбою, то одержимо "виворітне" зображення, тобто букви білі на зафарбованому тлі. Можна проводити чистове ескизування й прямо на оригіналі, якщо при цьому вся побудова шрифтової композиції й начерки виконувати олівцем без сильних натисків, для того щоб згодом їх легко можна було забрати гумкою. Деякі особливості в роботі шрифтовими інструментами при виконанні рукописних шрифтів. При роботі широко кінцевими інструментами - плакатним пір'ям і плоскими кистями - необхідно дотримувати наступні вимоги: - зберігати постійне положення руки й ока стосовно аркуша, з часом написання рядків аркуш пересувається нагору; - не можна виконувати штрихи знизу нагору й з права на ліво, тому що це незручно й, крім того, перо може урізатися в папір; - кожен штрих виконувати за один прийом; - не можна змінювати кут нахилу пера - це викликає порушення логічного співвідношення товщини штрихів і загального ритму. (Зміна положення пера допускається при написанні "неправильних" елементів деяких букв або доробці деяких кінцевих елементів, при виконанні рубаних і брускових шрифтів, у яких перо повертають під різними кутами.) При роботі широко кінцевим пером застосовуються наступні фарби: туш креслярську чорну, розведену дистильованою або дощовою водою, щоб туш швидко не засихала на пері й не псувалася; акварель, акварель із гуашшю, гуаш й інші водяні фарби. Готову кольорову туш треба застосовувати обачно, тому що вона нерівномірно усмоктується в папір, висихаючи, робиться плямистою й, крім того, некрасивого кольору. Для роботи широко кінцевим пером придатний папір гладких сортів, але не крейдований й не глянцевий. Для виконання шрифтів на тканинах й інших матеріалах із шорсткуватою поверхнею незамінними є плоскі пензлі. Вони набагато еластичніше пера й дають більшу можливість управляти товщиною штрихів. А як відомо, у буквах округлі штрихи (напливи) товще прямих, самі ж прямі штрихи у вертикальному , горизонтальному й похилому положеннях також різні. Подібні оптичні ілюзії легше виправляти, працюючи пензлем й регулюючи ним товщину штриха шляхом більшого або меншого натиску. Для роботи пензлем придатні всі водяні, казеїново-масляні, масляні, нітроемалєві й інші фарби. При роботі кругло - кінцевим пером виконуються ті ж вимоги , що й при роботі широко - кінцевими інструментами. Дуже важливо стежити за тим, щоб пишучий диск ковзав по паперу всією своєю площею, залишаючи рівномірну товщину штрихів, послідовність накреслення яких та ж, що й при роботі широким пером. Кругло - кінцевим пером, крім креслярського шрифту, виконуються світлі рубані шрифти (типу гротеск), брускові, різноманітний курсив. Гарні зразки таких шрифтів можуть виходити в результаті доробки кінцевих елементів кистю або гострим пером. Шрифти, виконувані тупокінцевими, гострими й круглими пензлями, своєрідні й відрізняються неповторністю малюнка. Одним і тим же пензлем неможливо написати дві зовсім однакові букви. Тому ними користуються при створенні яких-небудь монографічних написів єдиним розчерком або в кілька прийомів. Це вимагає певної майстерності й тривалого тренування. Результати роботи часом бувають несподіваними навіть для самого виконавця. Все залежить від темпераменту художника, його вміння вловити "характер" і можливості інструмента. Звичайно пензлі застосовуються при виконанні мальованих шрифтів: ними вимальовуються контури букв із наступним заливанням фарбою, робляться найрізноманітніші штрихи, у тому числі щонайнайтонші, і різні виправлення. Гостре перо застосовуються при виконанні рукописних шрифтів типу каліграфічних. Вони так само, як гострі пензлі, можуть служити для всіляких домальовувань, виправлень нерівностей, для вимальовки контуру букв. Інші інструменти, необхідні в шрифтовій роботі,- це олівці (НВ, ТМ, Т), циркулі, рейсфедери, лінійки (зі скосом), трикутники, лекала, які в основному застосовуються при виконанні мальованих шрифтів й в ескізній роботі. ІСТОРІЯ ЛАТИНСЬКОГО ШРИФТУ Римська писемність Найважливішою умовою для розвитку будь-якої писемності є еволюція алфавіту. Латинський алфавіт - підсумок тривалого розвитку грецької писемності в римське. Латиняни - жителі Рима і його околиць, звідси й назва - латинський. Остаточний вид латинський алфавіт одержав лише в I столітті до н.е. Він складався з 21 знака. В I-V століттях н.е. відбувалася значна еволюція графіки букв. Основа форми залишалася, мінялися способи накреслення. Це обумовлювалося різними причинами: пошуком більш простих і раціональних форм букв, легкості й швидкості їхнього накреслення й читання. Не всяка простота є раціональною. Можна додати буквам найпростіші форми ( квадрат, трикутник, коло), але шрифт від цього не буде легким для читання і простим для писання. Тільки ті форми букв можуть задовольнити й пишучого й читача, які сполучають простоту з диференційованістю , тому що око легко зможе відрізняти знаки друг від друга, схоплювати разом групу букв і навіть слів, а при написанні просто й швидко розставляти їх у певній близькості. На рубежі нової ери римська писемність ще не відповідала всім цим вимогам, тому що букви більше викреслювалися, чим писалися, і розташовувалися між двома лінійками, що могло стомлювати зір. Маюскульне написання було суцільним, були відсутні інтервали між словами, геометричність форм букв збільшувала важкість написання. Пройдуть століття, перш ніж писемність знайде риси мінускула, що ознаменує собою утворення нового графематичного складу латинського алфавіту. Існує дві теорії розвитку римської писемності. Відповідно до першої теорії, писемність розвивалася на базі монументальної. Перейшовши в книги, монументальна писемність ( за формою квадратна) витягнулася (рустика). Пізніше, на пергаменті, вона закруглилася (унціал). Всі три види написання були маюскульними. Із квадратних римських капіталів утворився також маюскульний старий римський курсив. На воскових табличках він являв собою суцільно вертикальні або вигнуті лінії; на папірусі - закруглився, набувши більшу ясність. Так утворився новий римський курсив, що мав помітні виносні елементи. Він і з'явився першим мінускулом. Нову теорію в 50-х роках ХХ сторіччя висунув Ж.Маллон. Головна теза його теорії полягає в тім, що розвиток писемності відбувається в сфері шрифту звичайного, котрим володіє маса грамотних людей. Саме в цьому шрифті, що не вимагає особливої старанності написання, відбуваються найважливіші зміни форм букв і прийомів написання. Від звичайного шрифту утворюються й каліграфічні варіанти: капітальне квадратне й капітальне рустичне, які призначалися для особливого роду робіт і вимагали спеціальної виучки. Дослідження показали, як варіював звичайний шрифт залежно від знарядь писання, положення писального матеріалу, старанності написання текстів. Каліграфічні ж варіанти протягом сторіч майже не змінювалися й були свого роду тупиками в розвитку графіки шрифту. Маллон указує на два етапи розвитку римського капітального шрифту: I - II століття й III - IV століття. В I - II століттях у римлян існували два основних види написання. Головний вид - класичний звичайний шрифт, що застосовувався в рукописах, книгах і ділових актах й мав найбільш широке застосування й поширення. Інший вид - каліграфічні варіанти ( капітальне квадратне й капітальне рустичне написання під загальною назвою "капітальний шрифт", у якому букви виконувалися крупно із сильним натиском; воно застосовувалося на унікальних пам'ятниках, у розкішних книгах, афішах, державних актах).  а)  б)  в) Рис.11 Види римського капітального письма: а) капітальне квадратне письмо; б) капітальне рустичне письмо; в) дукт й кути письма букв латинського алфавіту. До III століття в написанні відбулася зміна: утворилися новий звичайний шрифт, названий первісним мінускулом, і унціал як каліграфічний варіант. Новий звичайний шрифт відрізнявся від колишнього (класичного) зміненим кутом написання, положенням писального матеріалу (сувій - рання форма рукопису, згорнутої в рулон, був паралельний плечам при писанні, кодекс - рукопис у вигляді сучасної книги, розташовувався навскоси, як ми кладемо тепер зошит), зміненими графічними формами й дуктом багатьох букв. Ця зміна відбилася й у каліграфічному варіанті - унціалі. Капітальне квадратне письмо. Для нього характерні наступні ознаки: - більшість букв мають такі пропорції, при яких вони разом із зарубками вписуються у квадрат; - букви поставлені вільно; - розривів між словами немає; - рядки розташовуються на відстані одного корпуса; - кут письма дорівнює 25° - 30°; - знаряддям писання могли бути калам (очеретяне перо), пташине перо й навіть бронзове перо; - маюскульний шрифт. Капітальне рустичне письмо. Йому властиві: - витягнуті пропорції букв (5:3); - дуже тонкі вертикалі й жирні горизонтальні штрихи; - написання суцільне, пізніше слова в деяких випадках розділяються крапками; - проміжки між рядками дорівнюють половині корпуса букви; - кут письма - не менш 60°; - знаряддя писання й дукт ті ж, що й у квадратних капіталах; - маюскульний шрифт. Унціальний шрифт.. Значення слова унціал зв'язують зі словом унція (дванадцята частина), оскільки в колонку по ширині писалося, як правило, по 12 букв (рядок). Унціал відрізняється: - округлістю букв; - є каліграфічним варіантом первісного мінускула; - наявністю помітних виносних ліній; - пропорцією букв близькою до квадрата, але деякі з них по ширині більше висоти; - вертикалі й округлі елементи виведені масно; - відстань між рядками не менш одного корпуса; - написання суцільне; - кут листа незначний або дорівнює 0°; - дукт багатьох знаків змінився зі зміною графіки.  Рис.12 Римський курсив |