Навчальний посібник (Шрифт). Навчальний посібник для студентів спеціальності Дизайн Укладач Каменська Т. Д. викладач бтет лну імені Тараса Шевченка 2010
 Скачать 2.67 Mb.
|
|
Міністерство освіти і науки України ВП «Брянківський технолого-економічний технікум Луганського національного університету імені Тараса Шевченка»  НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Для студентів спеціальності «Дизайн» Укладач: Каменська Т.Д. – викладач БТЕТ ЛНУ імені Тараса Шевченка 2010 ЗМІСТ
ВСТУП Заклики, гасла, рекламні плакати... Вони давно вже стали невід'ємною частиною зовнішнього вигляду вулиць і площ наших міст і сіл, будівельних майданчиків і заводських цехів. Без них важко представити інтер'єри суспільних будинків, різних офісів, навчальних закладів... Текстовий матеріал передає ідейну й значеннєву спрямованість засобів наочної агітації, становлячи органічну єдність із усією експозицією. От чому для досягнення максимального ефекту немаловажного значення набуває не тільки властиво зміст тексту, але й художня форма його подачі, образотворче рішення: малюнок, образ, ритміка, колір, а також чіткість, зручність читання і простота шрифтів, використовуваних у наочній агітації. Художники - оформлювачі повинні досконало володіти не тільки креслярськими інструментами, уміло використовувати трафарети, шаблони і нормографи, але й уміти створювати пером або пензлем рукописні форми, які являються основою розвитку творчості в мистецтві шрифту. Художнику - оформлювачу необхідно вільно володіти розмаїтістю графіки шрифтів, почуттям пропорції, рівноваги, ритму, колірної гармонії й інших засобів художнього вираження, важливими для художнього оформлення не тільки окремих робіт з наочної агітації й реклами, але й цілих комплексів, інтер'єрів, виставок і т.д. Графічна виразність слова досягається образністю шрифту, ритмічним ладом і цілісністю шрифтової композиції. Шрифт залежно від тематики повинен мати такий малюнок, що найбільше точно передає настрій: пафос і романтику, заклик і спокійне нагадування, лірику, асоціацію, гумор, сатиру й т.д. Курс " Шрифт і декоративне оформлення" містить два основних розділи. Перший присвячений історії латинського й російського шрифтів. Ціль першого розділу познайомитися художникові з основними теоретичними поглядами на питання еволюції графіки букв в історичному плані й показати, як можна навчитися відтворювати різні стилі написання. Вивчення техніки писання й малювання ширококінцевими інструментами. Уміння вільно виконувати кращі зразки шрифтів допоможуть художникові підвищити свої навички, сприяє "становленню" руки й ока , розвитку почуття пропорції, гармонії, ритму . Другий розділ присвячений вивченню питань теорії шрифту й композиційного шрифтового рішення. ІНСТРУМЕНТИ. Які інструменти необхідно мати художнику-оформлювачу для роботи зі шрифтом? Це - кисті різних розмірів, креслярські інструменти ( циркуль, рейсфедер, лекала, косинці, лінійки),широко кінцеві пір'я типу "редис", фломастери різних типів ,саморобні дерев'яні палички для роботи на папері, гострий (шевський) ніж для різання паперу й картону, вирізки шаблонів і трафаретів, металева лінійка, ножиці різних розмірів... У кожного художника, залежно від прийомів роботи, є інструменти, які відповідають саме цим прийомам. Справа це в якомусь ступені індивідуальне. Кисті бувають різних розмірів (від №1 до №24) і різної форми: круглі, плоскі, плоскі кругло кінцеві й дуже широкі плоскі пензлі - флейци. При написанні великих букв плоскі пензлі - лопатки й флейци підбирають так, щоб їхня ширина відповідала ширині основного штриха букви. Колонковими й білячими кистями, кистями "вушне волосся" і щетинними користуються для роботи гуашшю й темперою. А кисті-лопатки, флейци й круглі кисті застосовуються для покриття більших по площі поверхонь гуашшю й іншими корпусними (непрозорими) фарбами. Шрифтові роботи, що виконують темперою, клейовими фарбами або розчином мела, виконують щетинними кистями. Шліпери - особливі пензлі з довгим волоссям - використаються для роботи олійними фарбами на склі, металі й дереві. Така кисть набирає багато фарби, дає можливість простягнути довгу лінію. Фломастери заправляються спеціальним колірним складом. Ними можна користуватися як звичайними ручками. МАТЕРІАЛИ. ПАПІР - найпоширеніший матеріал, на якому пишуть шрифт. Основою для нанесення тексту можуть бути також картон або дерево (фанера), метал, пластик і т.д. Для робіт використають кращі сорти паперу типу ватман, а також креслярський, крейдований, офсетну, папір "крафт", естампну, кольорову, форзацну й ін. Ці матеріали є основою для написів, плакатів, стінгазет, схем, діаграм, таблиць... Ними оклеюють планшети для виставок, щити й стенди. З паперу "крафт" вирізують шаблони для викрасок і трафарети для тексту. КАРТОН використається як основа і як матеріал для вирізки букв і шаблонів. Аркушевий картон буває жовтим (м'яким), сірим і білим. Найкращі сорти білого картону (хром-ерзац) можуть бути основою для виставочних й інших шрифтових робіт в інтер'єрі. ФАНЕРА являє собою дерев'яний багатошаровий аркуш. Є основою для підрамників, а також для вирізання букв, виготовлення щитів, об'ємних композицій в екстер'єрі й т.п. Після покриття ґрунтом на фанері можна працювати клейовими, гуашевими, темперними, олійними фарбами. ТКАНИНИ - кумач, сатин, бязь - є основою для написання текстів. Натягаються на підрамники й щити. Тексти пишуться клейовими й гуашевими фарбами. Для роботи на щитах і стендах іноді використають полотно. ПІНОПЛАСТ - м'який синтетичний матеріал білого кольору. Легко ріжеться. Є тверді сорти пінопласту жовтуватого кольору. Використається для виготовлення вирізних букв. СТЕКЛО - основа для роботи олійними фарбами а також лаками й емаллю. ПЛАСТИК - аркушевий синтетичний матеріал - буває різних квітів і з текстурою різних порід дерева. Не боїться вологи. Пластик може служити як матеріалом для вирізання букв, так й основою для їхньої наклейки. ФАРБИ , якими користуються художники, являють собою спеціально приготовлені рідкі, тістоподібні або тверді речовини й склади, що володіють підвищеною колірною якістю, гарною здатністю, що офарблює, і достатньою стійкістю. Їхньою колірною основою є пігменти - порошкоподібні сухі барвники. Властивості вродою залежать від особливостей домішаного до них зв'язувальної речовини, що скріплюючи частки пігменту між собою й із ґрунтом, створює стійкий барвистий шар. основних зв'язувальних речовин небагато. Це - рослинний і тваринний клей, рослинне масло, емульсія, мед. яйце, віск й ін. Залежно від зв'язувальної речовини фарби діляться на акварельні, гуашеві, темперні, клейові, масляні й емалеві. АКВАРЕЛЬ - "водна" фарба, що відрізняє тонко розтертий пігмент і великий відсоток речовин, що клеять, у якості сполучні (рослинний клей з домішкою меду, цукру, гліцерину). Акварельні фарби розчиняють водою , працюють ними по папері. Прозорість, м'якість найтоншого шару - найважливіша властивість акварельної техніки. ГУАШ порівняно близька м'якими сортами акварельних фарб. Відрізняється від них домішкою білив у самій фарбі й великій здатності, що криє. Зв'язувальна речовина - емульсійного типу. Гуашшю працюють в основному по папері й картону, розбавляючи фарби водою. Поверхня покривається щільним, непрозорим шаром. При висиханні гуаш небагато світлішає. ТЕМПЕРА - фарба, у якій сполучної виступають суміші масла або масляного лаку з водним клейовим розчином. Цей емульсійний склад - основна особливість темперних фарб. Темпера буває казеїновою, гумірабіковою, полівінілацетатною. Розводиться на воді, покриває поверхня щільним матовим шаром, швидко твердіє й не змивається водою. При висиханні світлішає. ТУШ - матеріал для малювання на папері кистю або пером, а також для роботи креслярськими інструментами. Туш буває різних квітів, рідка й суха. Складається переважно зі спеціально приготовленої сажі (пігментів) і речовин, що клеять. У ході роботи розбавляється водою, швидко висихає, але не покриває більших площин. По висиханні майже не змивається. Нерозбавлена чорна туш дає на папері недоступне акварелі інтенсивно-чорна пляма, а розведена водою - створює безліч відтінків чорно-сірого й теплого коричневого тону. КЛЕЙОВІ ФАРБИ - це сухі порошкоподібні барвники, які розводяться на рідкому розчині тварини клею (на 20 частин води - 1 частина столярного або малярського клею) . Працювати клейовими фарбами прийнято по крейдовому ґрунті. Поверхня покривається непрозорим, порівняно товстим шаром. Після висихання світлішають. Клейові фарби можуть у силу необхідності замінити гуаш або темперну в роботі на тканинах, папері, фанері, картоні. ОЛІЙНІ ФАРБИ затираються на різних маслах рослинного походження - лляному, конопельному, горіховому. Це їх основна сполучна ланка. На відміну від гуаші й клейових фарб колір олійних фарб у процесі висихання залишається незмінним. Працювати можна на будь-якому ґрунтованому матеріалі. Основні достоїнства: гнучкість, піддатливість багатого можливостями матеріалу, відносна міцність барвистого шару. БРОНЗА й АЛЮМІНІЙ (металеві порошки), розведені на рослинному клеї або тинктурі, застосовуються для роботи на папері й інших основах; на масляному лаку - для роботи на металі й склі. Бронзою можна присипати поверхня невисохлої фарби. Цей прийом називають бронзуванням на "відлипнув". КРЕЙДА - сухий, мелений і дрібно просіяний - основний матеріал як для складання різних ґрунтів, так і написання на тканинах. Крейда розводять на теплом, розчиненому у воді столярному клеї (! частина клеячи на 20 частин води). Крейда в суміші із клеєм й оліфою - відмінний матеріал для одержання левкасу - ґрунтової маси, який покривають поверхня об'ємних, рельєфних і вирізних букв, домагаючись тим самим фактурності. Із цією метою в розчин клейових фарб додають дрібну стружку, обпилювання або солому. Після висихання, що виступають рельєфно часточки офарблюють іншим тоном й у результаті одержують гарну фактурну поверхню. ІСТОРІЯ ПИСЬМА. ТЕРМІНОЛОГІЯ. КЛАСИФІКАЦІЯ ШРИФТІВ Одним з актуальних питань сьогодення є вивчення культурної спадщини народу, його наукових та духовних здобутків. «Серед багатьох форм людської діяльності, що служили показниками духовної культури, матеріальним втіленням розвитку ремесла й мистецького хисту, поступу та боротьби народів у вирі історичних подій, було письмо», пише М.Г.Різник у книзі «Письмо і шрифт». Письму в еволюції людини як суспільної істоти надають великого значення, оскільки воно здавна служило людству як засіб спілкування, матеріального втілення мислення. Спілкування може здійснюватися як в усній, так і в писемній формах. Але до винайдення радіо і телебачення писемне мовлення було єдиною формою передачі думки на відстані і в часі. Перевага писемного мовлення полягає і в тому, що до його змісту можна повертатися багато разів, перечитуючи потрібні місця. «Без письма мова лишалася б тільки миттєвим засобом спілкування. Одне лише письмо надає міцності летючому слову, перемагає простір і час. Письмо – необхідне доповнення мови, надзвичайний важіль співжиття, знання… Без нього неможливі ні достовірна історія, ні наука», - писав академік Я.К.Грот ще в другій половині XIX ст. («Спорные вопросы русского правописания от Петра Великого доныне» 1876г.) Дві форми мовлення – усна й писемна – мають як спільні, так і відмінні особливості. Подібні вони за змістом, оскільки обидві передають думку. Відрізняють їх засоби вираження і сприймання.  Рис.1 Піктографічне письмо Звукове мовлення – це необхідна матеріальна оболонка нашого мислення, письмо ж – це винахід людини. Винайшовши письмо, люди, напевно, не переставали дивуватися його значимості, його можливостям і приписували створення письма богам. Стародавні єгиптяни вважали творцем письма бога Тоту; у вавилонян таким богом був Набу. За грецькими міфами, відомий бог Гермес, який, як вважали греки, винайшов абетку, був творцем числа. Переважна більшість сучасних народів користується таким видом письма, яке передає звукове мовлення за допомогою умовних графічних знаків – літер. Таке письмо називають алфавітним. Жодне звуко- буквене, або алфавітне, письмо не передає звучання мови з усією точністю. Основна вимога звукового письма – передати зміст думки і зберегти мовні форми.   Рис.2 Єгипетські ієрогліфи Письмо з’являється не випадково, а лише на певному етапі розвитку людства. Наприклад, письмо, що передає звукову мову, відоме в різних народів з часів формування держави. Різні ж народи досягають такого розвитку неодночасно, тому й зародження писемності в них хронологічно неоднакове. Проте історія письма починалася не з літер. Історія світової писемності знає чотири основні види письма: піктографічне (картинне) – найдавніше письмо у вигляді наскальних рисунків; ідеографічне (ієрогліфічне) – письмо ери ранньої державності й виникнення торгівлі (Єгипет, Китай). Знаки ідеографічного письма – ідеограми (ієрогліфи) – є, як правило, окремими словами або навіть цілими поняттями; складове (один письмовий знак – склад) – письмо деяких народів Індії; в Японії воно застосовувалося разом з китайськими ієрогліфами; звуко - буквене (фонематичне) – письмо, яке передає звукове мовлення за допомогою умовних графічних знаків – літер і яке висловлює фонематичний склад мови. Фонеми це окремі звуки мови і залежно від вимови можуть варіюватися ( порівняйте: в’яз – в’язь ). Це означає, що фонематичний склад мови кількісно відрізняється від фонографічного складу, тобто від алфавіту.  Рис.3 Шумерийське письмо Неалфавітні види письма. Письмо почалося з малюнка і дістало назву піктографічного (від латинського pictus – намальований і грецького grapho – пишу). Малюнкове письмо передає лише приблизний зміст повідомлення, зовсім не відтворюючи звучання мови. Такі «тексти» може прочитати кожен, навіть не знаючи мови, якою «промовляє» до нас «автор». У піктограмах не позначаються окремі слова, як у реченнях, хоча кожен найдрібніший малюнок за змістом такий же викінчений, як і сучасне речення. Щоправда, існували в цьому виді письма й деякі умовності. Коли малювали, наприклад, тварину, перевернуту догори ногами, цим хотіли сказати, що вона нежива, забита. Сонце символізувало «день», а піктограма з зіркою – «ніч, морок». Піктограми зображували в основному конкретні предмети. Значно важче було пере6давати малюнком абстрактні поняття. Малюнкові записи віднайдені на територіях доісторичного Єгипту, на острові Крит, у стародавньому Китаї. Колись такими малюнками листувалися народності Сибіру. А в Північний Америці, Центральній Америці й Австралії піктографічним письмом користуються і дотепер. У нас піктограми як основний вид письма тепер не використовуються. Проте трапляється чимало умовних знаків, які можна вважати своєрідними піктограмами. Так, дорожні знаки повідомляють, що недалеко розміщується заправна станція, телефон, медпункт, вивіски розшифровують призначення магазинів.  Рис.4 Вавилонський клинопис Відомі й намагання давніх людей зображувати за допомогою малюнка такі поняття, як життя, смерть, любов.  Рис.5 Фінікійське письмо Зображення, що передавали абстрактні поняття, ставали з часом більш схематичними. Вони готували грунт для переходу до користування знаками, які віддалено нагадували малюнок первісний. Оскільки такі знаки передавали ідею, поняття, їх назвали ідеограмами, а письмо ідеографічним ( від грецького idea – поняття, grapho – пишу). Можливості ідеографії набагато більші, ніж піктографії. Це письмо здатне передавати і ті поняття, що не сприймаються зором і тому не можуть конкретно відобразитися в малюнку. Ідеографічне письмо, порівняно з піктографічним, передає не просто думку, а все речення – слово за словом. Але все ще відсутній зв'язок між намальованим знаком і його вимовою. Тобто й ідеографічні знаки можуть бути прочитані будь-якою мовою. Стародавній світ розв’язав і важче завдання – як у писаному тексті розрізнити, наприклад, чоловічі й жіночі імена, як вказати, що передається не сам предмет, а його дія, що йдеться, наприклад, не про качку, як зображено на малюнку, а про поняття «літати». Єгиптяни використовували так звані ключові знаки, які виконували функцію вказівника роду, вказівника дії, абстрактних понять. Якщо при розгляді стародавніх єгипетських записів доведеться зіткнутися з часто повторюваним значком людських ніг, то не слід думати, що тут безліч разів уживається слово «йти» чи «крокувати», - це тільки підказка, що слово потрібно розуміти як дієслово на означення дії. Біля чоловічих імен малювали чоловічу постать. А біля жіночих – жіночу. Імена або титули обводили колом. Єгиптяни власні імена, а потім і інші слова могли передавати ще й «ребус ним» способом. Якщо у власному імені були склади, що нагадували за звучанням якісь предмети, то його запис складався з кількох «співзвучних» малюнків. Так із малюнкових ідеограм поступово складалися ієрогліфи, тобто значки, частина яких лише віддалено нагадувала обриси конкретних малюнків, а інші вже втратили схожість з первісним малюнком зовсім. Такий шлях розвитку пройшло письмо китайців та деяких інших народів. Ідеографічне письмо знаменне ще й тим, що в ньому зародилися цифрові знаки. На старовинних написах можна читати про вік людей, зображений певною кількістю кружечків, про кількість воєнних походів, здійснених воїном, що могли зображати теж певною кількістю рисок. І сучасні знаки чотирьох арифметичних дій (+) плюс, (-) мінус, (×) знак множення, (:) знак ділення, інші математичні умовні знаки, хімічні формули, інші знаки – це все приклади використання ідеографічного письма за нашого часу. Алфавітне письмо. У піктограмі, ідеограмі прочитується не лише зміст думки, а й зорові образи – малюнки, які стали зоровими знаками усієї культури тих народів, що ними користувалися. Навіки залишили вони свої письмена, свідчення про спосіб життя та мислення, традиції, уявлення про навколишній світ. Єдине, чого не можна прочитати, так це їхньої звукової мови. Дивовижний винахід людства, який є основою сучасної писемності, - це алфавіт. Перехід до звуко-буквеного письма можна уявити як проникнення людини в атом мови. Адже для цього треба було вирізнити в мовному потоці найменшу частинку – звук і віднайти спосіб передавання його на письмі. Слова, складені із звуків і зображені на письмі за допомогою літер, стали зоровим образом, зоровим знаком культурного розвитку кожного народу. Те, що людина і тепер, маючи буквене письмо, не відмовляється від піктографічних, ідеографічних зображень, підтверджує, що кожен відомий нам вид письма має свої переваги, свої недоліки і, звичайно, свою сферу застосування. В основі українського письма лежить алфавіт, або абетка, азбука. Тобто розташовані в певному порядку графічні знаки – літери, якими користуються на письмі. Назви «алфавіт», «азбука», « абетка» складені з назв перших двох літер; алфавіт – з грецьких літер «альфа» і « віта»; азбука – з давньоруських «аз» і «буки», а абетка – з українських «а» і «бе». Звуко-буквена система письма – основа письма багатьох народів світа, язикова специфіка яких відображена й у фонографічному складі їх алфавітів. Так, в латинському алфавіті 23 знака. В італійському – 21, чеському – 38, вірменському – 39, російському – 33, українському – 33… Знаки алфавіту графічно відрізняються один від одного і в своїй найпростішій умовній схемі представляють графеми. Графематичний склад звуко-буквеного алфавіту (грецького, латинського, славяно-руського та ін..) складався протягом багатьох століть на основі вимог тієї чи іншої мови, вимог зручності написання й читання. Сучасний алфавіт має двухваріантне графематичне виявлення: перший варіант, найдревніший, - МАЮСКУЛЬНИЙ (лат. majuscules – трохи більший) – у вигляді прописних (заголовних) літер; другий, більше пізній, - МІНУСКУЛЬНИЙ ( лат. minusculus – дуже маленький) у вигляді рядкових літер. Прямим попередником нашого алфавіту ( як і латинського) є грецькі капітали (лат. capitalis – головний). Перший же буквений алфавіт з’явився значно раніше, біля XVIстоліття до н.е.) Семітські племена , які жили на Синайському півострові, перейняли з єгипетського письма цілий ряд знаків – ідеограм, позначивши ними перші звуки назв тих чи інших предметів. Так виникло перше буквене письмо. Фінікійці, прийняв й удосконаливши його, в сою чергу, послужили посередниками у русі звуко-буквеного письма з південно-східного Середземномор’я до греків, де воно перетворилося відповідно до вимог древньогрецької мови. Таким чином. Ми бачимо, що графічна структура графем історично зв’язана з ідеографічними зображеннями, це підтверджується також схожими найменуваннями деяких букв грецького алфавіту. Сучасний алфавіт давно втратив смисл образних асоціацій своїх знаків, став умовною графічною схемою. На відміну від графем характер рисунку знаків різних алфавітів створюється певними знаряддями писцем або художником шрифту (німецькою schrift – письмо. Рисунок знаків з часом змінювався. |