хир. Хірургічні_хвороби_посібник_6_курс. Навчальний посібник для студентів та лікарівінтернів вищих медичних навчальних закладів iv рівня акредитації (протокол 3 від 14. 10. 2005р.)
 Скачать 2.37 Mb.
|
|
Пенетруюча виразка Пенетрація – це проникнення виразки у сусідні органи. При цьому порушується цілісність всієї стінки шлунка, а дном виразки стає один з оточуючих шлунок органів, причому порожнина шлунка чи дванадцятипалої кишки не сполучається з черевною порожниною або позаочеревним простором. 38 Медіогастральні виразки шлунка, розташовані по малій кривизні, пенетрують у малий сальник, такі самі виразки, розташовані ближче до передньої стінки, – у вісцеральну поверхню печінки, по задній стінці – у тіло підшлункової залози. Виразки дванадцятипалої кишки задньої стінки луковиці, а також післябульбарного відділу пенетрують переважно у голівку підшлункової залози. Можлива пенетрація виразок у загальний жовчний проток, печінку, товсту кишку та передню черевну стінку. При виникненні пенетрації змінюється характер болю. Біль, не зважаючи на активне противиразкове лікування, стає постійним, більш інтенсивним, з іррадіацією у спину. При пенетрації у підшлункову залозу біль іррадіює у праву, рідше – у ліву поперекову область. При пенетрації у малий сальник біль іррадіює вгору та праворуч (праве плече, ключицю). При пенетрації післябульбарної виразки в оточину товстої кишки біль іррадіює до пупка. Під час пальпації області пенетрації відзначається локальна болісність, а інколи вдається виявити запальний інфільтрат. Можливі помірний лейкоцитоз, прискорена ШЗЕ, відмічається субфібрилітет. При ендоскопічному досліджені виявляються непрямі ознаки пенетрації – глибока виразка. Рентгенологічно також виявляється глибока виразка з трьохшаровим вмістом ніші: нижній шар утворюється барієм, середній – рідиною, а верхній шар – газом. Після звільнення шлунка від барію залишки контрасту виявляються поряд зі шлунком. Відмічається також зменшення рухомості області виразки. Вибір методу оперативного лікування при пенетрації виразки. При пенетрації виразки шлунка за відсутності дуоденостазу можна виконати пілорозберігаючу резекцію шлунка за Макі-Шалімовим, у хворих з дуоденостазом – резекцію шлунка за Більротом-ІІ. При пенетрації виразки 12-ти палої кишки видалення її з інфільтрату зачасту неможливе без ушкодження оточуючих органів, тому найбільш доцільною операцією є селективна проксимальна або стволова ваготомія з гастродуоденоанастомозом за Джабулеєм. За неможливості її виконання можна застосувати резекцію 2/3 шлунка за Більротом-ІІ на виключення виразки. Малігнізована виразка Виразки шлунка, на відміну від дуоденальних, малігнізуються, за даними різних авторів, у 5–10 % хворих. Частіше це спостерігається у хворих, віком після 65 років. Вважається, якщо виразка шлунка кальозна і її діаметр більший за 1 см, то в її кратері завжди знаходять елементи ракового переродження. При цьому спостерігається погіршення загального стану хворих. Зникає апетит, з’являється відраза до м’ясної їжі, відбувається зниження кислотності шлункового соку. Попри повноцінне лікування виразки стан хворого погіршується, світлих проміжків у течії хвороби не спостерігається. Основну діагностичну роль при цьому відіграє ендоскопія. При малігнізації виразки змінюється її візуальна характеристика – складки країв виразки гладшають, край виразки стає нерівним із поліпоподібними потовщеннями слизової оболонки краєм. Навколишня слизова оболонка вразлива, з’являються ерозивні зміни, виразка набуває неправильної форми. Остаточний висновок щодо злоякісності процесу робиться тільки після дослідження біопсійного матеріалу, взятого з 5–6 ділянок з країв та дна виразки. Якщо у біопсійному матеріалі злоякісний процес відсутній, але виразка під впливом лікування не зменшується, і стан хворого не покращується необхідно повторити мультифокальну біопсію. В разі, якщо виразка не загоюється на протязі 3–6 місяців, хворий підлягає оперативному лікуванню з інтраопераційним або післяопераційним дослідженням виразки. 39 Операцією вибору при малігнізованій виразці середньої та нижньої третини шлунка є субтотальна резекція шлунка за Більротом-І або Більротом-ІІ з малим та великим сальниками і регіональними лімфатиичними вузлами. При високо розташованих магнілізованих виразках показана субтотальна проксимальна резекція шлунка. ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНА РЕАБІЛІТАЦІЯ Реабілітація хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки після органозберігаючих операцій із ваготомією. Широке застосування ваготомії у лікуванні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки ставить перед хірургами і гастроентерологами проблему післяопераційної реабілітації хворих та комплексного лікування, спрямованого на загоювання виразки. Актуальність проблеми зумовлена відносно високою частотою рецидивів і незагоєних виразок після ваготомії. Ваготомія, ліквідуючи грубі порушення шлункової секреції, сприяє загоюванню виразки, не впливаючи на інші механізми виразкоутворювання. Тому для поліпшення результатів ваготомії, профілактики рецидиву виразки хворі потребують післяопераційного комплексного лікування. У клініці госпітальної хірургії Запорізького державного медичного університету розроблено комплексну програму післяопераційної реабілітації, яка заснована на результатах вивчення вихідних порушень функції і мікрофлори шлунка. На основі вивчення найближчих та віддалених результатів ваготомії у порівняні з передопераційними даними обстеження у 38 % хворих визначені фактори ризику несприятливих наслідків. До факторів ризику рецидиву чи тривалого незагоювання виразки належить: - безперервне декомпенсоване шлункове кислотоутворення високої інтенсивності у сполученні з діаметром виразки понад 0,8-1,0 см; - дуоденогастральний рефлюкс. До групи найбільшого ризику належать хворі, у яких ці фактори ризику сполучаються з інтенсивним обсіменінням Неlісоbасtег руlогі слизових оболонок шлунка. Проведення реабілітаційних заходів доцільно та показано, у першу чергу, хворим з високим ризиком рецидиву виразки. Комплексна програма реабілітації повинна бути розроблена з урахуванням конкретного фактору ризику для кожного хворого. У 11 % хворих після операції зберігається декомпенсоване шлункове кислотоутворення. Ці хворі повинні одержувати препарати, які зменшують шлункову секрецію (блокатори протонної помпи та Н 2 -рецепторів гістаміну, селективні М- холінолітики та ін.). Тривалість прийому цих препаратів контролюється внутрішньошлунковою рН-метрією та фіброгастроскопією. Відновлення лужної функції антруму є показанням до відміни препаратів. У 20 % хворих з досягнутим внаслідок ваготомії зменшеним кислотоутворенням, фактором ризику рецидиву чи тривалого незагоювання виразки є великий її діаметр – понад 0,8-1,0 см. Основним методом лікування цих хворих повинні бути засоби, що стимулюють регенераторні процеси (синусоїдальні модульовані струми на надчеревну ділянку, репаранти протизапальної дії, вітаміни, біостимулятори та ін.). У 7 %хворих фактором ризику рецидиву чи тривалого незагоювання виразки після ваготомії є дуоденогастральний рефлюкс. У більшості хворих з дуоденогастральним рефлюксом позитивний результат дає медикаментозна терапія із застосуванням препаратів, які нормалізують моторно-евакуаторну функцію шлунково-кишкового тракту (бензогексоній, коордінакс). Хворим зі стійким, не коригованим медикаментозною терапією, дуоденогастральним рефлюксом показана повторна операція – резекція шлунка за Більротом-ІІ. Найбільш несприятливі умови для загоєння виразки після ваготомії відзначаються у хворих, у яких поєднуються кілька факторів ризику з інтенсивним обсіменінням пілоричним гелікобактером слизових оболонок шлунка та дванадцятипалої кишки. До комплексного лікування цих хворих необхідно включати антибактеріальні препарати (де-нол, метронідазол, антибіотики та ін.). 40 Після ваготомії хворі потребують диспансерного нагляду. Протягом року після операції їм необхідно проводити фіброгастроскопію та періодичні дослідження кислотопродуктивної функції шлунка. Хворі, яким раніше було визначено фактори ризику рецидиву виразки, потребують післяопераційного комплексного лікування. Реабілітація хворих на виразкову хворобу після резекції шлунка. Хворі, які перенесли резекцію шлунка з приводу виразкової хвороби, потребують проведення реабілітаційних заходів. Через місяць після операції необхідно провести обстеження, яке передбачає внутрішлункову рН-метрію, фіброгастроскопію, рентгеноскопію шлунково-кишкового тракту з метою раннього виявлення післярезекційних синдромів (демпінг-синдром, лужний рефлюкс-гастрит). Ці хворі потребують медикаментозного лікування. При демпінг-синдромі призначають дієту у перетертому вигляді, з підвищеним вмістом білка та обмеженням вуглеводів, молочних продуктів, гангліо-блокатори, периферичні М-холинолітики, нейролептичні засоби, антисеретонінові (резерпін, перитол), ферментні препарати. При лужних рефлюкс-гастритах культі шлунка рекомендується дрібне харчування з обмеженням жовчогінних продуктів, препарати, які зв’язують жовч (холестирамін), репаранти, засоби, які стимулюють рухову активність шлунка (метоклопрамід, бензогексоній). Для успіху лікування гастриту культі шлунка та профілактики анастомозита необхідно ще до операції вивчити мікрофлору шлунка на предмет виявлення Helicobacter pylori. При вираженому ступені обсіменіння бактеріями у передопераційному періоді призначають курс антибактеріальної терапії (напівсинтетичні пеніциліни у сполученні з метронідазолом, препаратами колоїдного субцитрата вісмуту). При виявленні Helicobacter pylori через місяць після операції, курс антибактеріальної терапії повторюють. Через місяць після резекції шлунка хворі можуть бути направлені на санаторно- курортне лікування. При вихідній (до операції) підвищеній кислотоутворюючій функції шлунка рекомендовано курорти з лужними (гідрокарбонатно-натрієвими) мінеральними водами (Поляна, Сходниця, Шаян, Рай-Еленовка, Березовські мінеральні води), при нормальному або зниженому кислотоутворенні - курорти з хлоридно-натрієвими водами (Миргород, Моршин, Трускавець, Одеса). Протягом року після операції хворі повинні перебувати під диспансерним наглядом хірурга, а згодом – під наглядом гастроентеролога у поліклініці. 41 2. ХВОРОБИ ЖОВЧНОГО МІХУРА І ЖОВЧНИХ ШЛЯХІВ АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. Хвороби жовчного міхура і жовчних шляхів: жовчнокам’яна хвороба, хронічний холецистит і його ускладнення /холедохолітіаз, холангіт та ін./ являють собою тривало протікаючі захворювання, що супроводжуються частими загостреннями. Значне збільшення кількості хворих на хронічний холецистит і їх тривале лікування фахівцями широкого профілю супроводжується, на жаль, підвищенням кількості осіб, що мають ускладнені форми захворювання, лікування яких є доволі складним і часто не приносить очікуваного видужання хворим. Несвоєчасне встановлення показань до операції та недостатня діагностика ускладнень як до, так і під час операції, призводить до неадекватного обсягу операції і "рецидиву" больового синдрому, до розвитку так званого "постхолецистектомічного" синдрому, що за даними деяких авторів, зустрічається у 30- 40% випадків /Б.В.Петровський, А.А.Шалімов, Д.И.Піковський, В.В.Виноградов, А.В.Гуляєв, О.Б.Мілонов/. За даними Hess /1961/, у середньому 15-18% дорослих мають камені жовчних шляхів. Дотепер ясних причин утворення каменів немає. Складові частини жовчних каменів - холестерин і білірубін - як відомо, у жовчі знаходяться у колоїдному стані. При порушенні механізму утримання їх у цьому стані відбувається утворення осаду, жовч стає більш концентрованою, і як наслідок - починають утворюватися камені. Вирішальну роль у патогенезі захворювань жовчного міхура і жовчних шляхів відіграють порушення обміну речовин, запалення стінок жовчовивідних шляхів і застій жовчі. За хімічною структурою жовчні камені можна розділити на холестеринові, пігментні, вапняні і змішані. Хронічний холецистит є досить розповсюдженим захворюванням, і серед усіх форм перше місце займає калькульозний холецистит. На підставі клініко-морфологічних даних виділяють: 1. Первинно-хронічний холецистит. 2. Хронічний рецидивуючий неускладнений холецистит /калькульозний безкам’яний/. 3. Хронічний рецидивуючий ускладнений холецистит /калькульозний і безкам’яний /. Клініка хвороб жовчного міхура і жовчних шляхів характеризується диспепсичними розладами, що можуть виникати періодично або спостерігатися постійно. Неприємні відчуття звичайно спостерігаються за 15-30 хвилин після їжі та можуть продовжуватися 2-3 години. Відрижка буває їжею, іноді повітрям. Часто буває почуття гіркоти у роті, зниження апетиту, відзначається метеоризм. Біль відзначається як в епігастриї, так і у правому підребер'ї, іррадиює у праву ключицю, лопатку, плече, іноді в область серця або за грудину. Біль сильний, схваткоподібний. Приступ болю триває годинами без причини, частіше виникає вночі і супроводжується блювотою. Поводження хворого під час жовчної кольки неспокійне, хворий стогне, метушиться у ліжку. При огляді відзначається жовтизна шкірного покрову, склер. Поява жовтяниці вказує на ускладнення з боку холедоха механічного характеру. Іноді відзначаються розчоси, пігментація /від застосування грілок/. Однією з характерних ознак холециститу є хворобливість при пальпації в області жовчного міхура при вдиху /симптом Кера/. Постукування кистю по реберній дузі праворуч викликає хворобливу реакцію /симптом Грекова-Ортнера/. У ряді випадків буває симптом Мюссі - хворобливе відчуття при натисненні на n.phrenicus між ніжками грудинно - ключично-соскового м'яза справа. Симптом Мерфі - при випинанні живота або глибокому вдиху, коли пальпуюча рука торкається жовчного міхура, виникає різка хворобливість при його запаленні. Симптом Лепене - хворобливість при постукуванні у правому підребер'ї, особливо при вдиху. 42 При залученні до процесу підшлункової залози /холецистопанкреатиті/, що зустрічається у 15-30 % захворювань жовчних шляхів, при глибокій пальпації відзначається зникнення пульсації черевної аорти /симптом Воскресенського/ і поява болю у лівому реберно- хребетному куті /симптом Мейо - Робсона/, біль, що виникає при толчкоподібних рухах знизу-нагору і спереду-назад, поставленою поперек живота рукою /симптом Чухриєнка/. До ускладненої форми холециститу належать такі форми захворювання, за яких, окрім хронічного калькульозного холециститу з різними патоморфологічними змінами в ньому, має місце ураження інших відділів жовчовивідних шляхів і панкреатодуоденальної зони. Виділення ускладненого холециститу як самостійної форми пов'язано з відмінністю характеру і динаміки розвитку патологічного процесу, особливостями діагностики і лікування, а також безпосередніх і віддалених результатів хірургічного лікування. Ускладнена форма холециститу складає від 25 до 60 %. До ускладнень хронічного холециститу належить рубцеве зморщування. У результаті деструктивних і тривалих запальних змін настає рубцеве зморщування і зменшення міхура, у якому містяться камені та гній. Такий міхур не функціонує і є постійним джерелом інфекції. Водянка жовчного міхура є результатом блокади, обтурації в області шийки найчастіше защемленим каменем. Жовчний міхур збільшений у розмірах за рахунок скупчення у ньому прозорого білового секрету. Пігменти з міхурової жовчі всмоктуються слизовою оболонкою. У зв'язку з розтяганням і напругою блокованого міхура у хворого з'являється постійний ниючий біль у правому підребер'ї і відчуття "стороннього тіла", а при пальпації у правому підребер'ї визначається еластичне утворення, що зміщується разом з печінкою. При холецистографії відсутня тінь жовчного міхура, «відключений» жовчний міхур. Довгостроково існуючий хронічний холецистит у 85 % випадків ускладнюється хронічним панкреатитом, що розвивається у результаті порушення відтоку жовчі і панкреатичного соку у дванадцятипалій кишці. Виникнувши, хронічний панкреатит сам стає ланкою порочного кола з порушенням відтоку жовчі. Плин хронічного панкреатиту може приймати найрізноманітніші патоморфологічні форми - від гострого запального процесу до індуративного панкреатиту, що протікає у формі псевдотуморозного панкреатиту з вираженим больовим синдромом і зниженням ферментативної активності соку підшлункової залози. На другому місці, за частотою, хронічний калькульозний холецистит ускладнюється холедохолітіазом. Останній, у свою чергу, викликає ряд нових ускладнень: механічну жовтяницю стабільну /защемлений камінь/, холангіт. Головні ознаки холедохолітіаза - біль, підвищення температури і жовтяниця, головні ускладнення - стеноз сосочка, трубчастий стеноз, біліарний панкреатит. Біль має характер печінкової кольки і не відрізняється від болю, що виходить з жовчного міхура. Однак частіше, ніж при холецистолітіазі, він відчувається лише високо у надчеревній області. Рідким варіантом є нестерпний біль при раптовій закупорці устя, так званому сосочковому ілеусі. Причиною підвищення температури стає бактеріальний холангіт. Лихоманка септична, супроводжена холедохолітіазом. Менш типові малі температурні піки, що супроводжують напади болю. Від лихоманки при холециститі вони у більшості відрізняються стрімким зниженням. Жовтяниця завжди холестатична. Закупорка буває, як правило, неповною, і інтенсивність білірубінемії коливається. Повна закупорка, якщо вона виникає поступово, без приступу, клінічно не відрізняється від пухлини. Підозріла не тільки будь-яка жовтяниця, але й скороминуща субіктеричність, що особливо часто повторюється. Однак камені у жовчовивідних шляхах далеко не завжди проявляються жовтяницею, іноді при 43 їхньому накопиченні "жовч, немов гірський струмок, вільно переливається через камені" /Kehr/. Отже, навіть важкі форми можуть бути без проявів жовтяниці, особливо коли літіаз сполучається з внутрішнім жовчно-травним свищем. Епізоди холестатичної жовтяниці можуть спочатку бути цілком оборотними, і коливне підвищення активності ензимів крові більш значиме для встановлення холедохолітіазу, ніж ушкодження печінки. Такі епізоди бувають мінімум у половині випадків після нападів болю, особливо після нападу холангіта. Лише постійне підвищення біологічних показників може сигналізувати про погрозу для печінки навіть без клінічного прояву холестаза у вигляді жовтяниці. Хронічний холангит може бути самостійним ускладненням хронічного холециститу. Міхур, уражений хронічним запаленням, служить постійним резервуаром мікробної флори, що розповсюджується по всіх жовчних протоках, включаючи дрібні. Хронічний холангіт може виникти і внаслідок холедохолітіаза. Наявність каменів у жовчних шляхах призводить до порушення їх дренувальної функції і блокування. Виникає жовтяниця. Жовч у протоках стає гноєподібною. Холангіт сприяє розвиткові рубцевого стенозу папіли і дистального відділу холедоха. Хронічний холангіт може поширюватися і на проксимальні відділи жовчних шляхів - висхідний холангіт, що ускладнюється множинними абсцесами печінки. Хворі відчувають при цьому різкий біль в області печінки, яка збільшується у розмірах, іноді без жовтяниці відзначається виражена сверблячка. У крові - лейкоцитоз зі зрушенням білої крові ліворуч, альбумінурія, зниження показників антитоксичної функції печінки. Третє місце за частотою ускладнень займає утворення внутрішніх жовчних свищів, 0,3-5 % серед усіх операцій на жовчних шляхах. Розрізняють наступні види внутрішніх жовчних свищів: 1/ біліодигестивні, що у свою чергу поділяються на холецисто- і холедоходигестивні, 2/ біліо-біліарні, 3/ судиннобіліарні, 4/ біліобронхіальні. Біліодигестивні свищі складають 66-90 % жовчних свищів. Найчастіше зустрічаються холецистодуоденальні свищі /70-80 %/, рідше - холецистотовстокишкові /12-22 %/, ще рідше /4%/ - свищі між жовчним міхуром і шлунком /Г.Мондор, 1940/. Через виникле соустя у порожні органи мігрують камені, що у ряді випадків викликають гостру обтураційну непрохідність кишечника. Холецистодигестивні свищі не мають специфічних симптомів. Звичайно відзначається погіршення ходу жовчнокам'яної хвороби. Приступи важкої кольки повторюються, прогресує висхідний холангіт, що супроводжується завзятою лихоманкою, жовтяницею, кишковою кровотечею і поступовим виснаженням. При рентгенологічному дослідженні барію сульфат затримується у жовчних протоках значно довше /більше 6-12 годин/, ніж при рефлюксі, зв'язаному з недостатністю сфінктера печінково-підшлункової ампули. Більш чітке уявлення про характер захворювання іноді вдається одержати за допомогою фібродуоденоскопії, що дозволяє оглянути сам свищ і контрастувати жовчний міхур і жовчні протоки. Біліобіліарні свищі утворюються між жовчним міхуром і частіше загальною печінковою протокою внаслідок тривалого запального процесу. Камінь, що розташовується у шийному відділі жовчного міхура, викликає пролежень між стінкою міхура і жовчної протоки з утворенням патологічного соустя /синдром Mirizzi/. Через отвір, що утворився, камені мігрують у жовчні протоки, викликаючи їхню механічну непрохідність. При цьому часто в ході операції жовчний міхур виявляється рубцовозморщеним, не містить конкрементів, у той час як усі жовчні протоки заповнені каменями міхурового походження. Судиннобіліарні свищі утворюються внаслідок виникнення пролежня у стінці жовчного міхура та ерозії гілочки міхурової артерії. Через такий внутрішній судиннобіліарний свищ кров надходить з жовчного міхура через загальну жовчну протоку до кишечнику, і хвороба виявляється ознаками кишкової кровотечі. Такі спостереження зустрічаються дуже рідко. До операції причину кровотечі можна визначити лише під час ендоскопії за наявності крові у дванадцятипалій кишці, відсутності в ній виразки, що кровоточить, і через виділення крові разом із жовчю через великий сосочок дванадцятипалої кишки. Під час операції у цих випадках виявляються переповнений кров'ю жовчний міхур, 44 розширені жовчні протоки. Холецистектомія є радикальним методом лікування і жовчнокам'яної хвороби, і кишкової кровотечі. Спонтанні зовнішні жовчні свищі є дуже рідким ускладненням жовчнокам'яної хвороби. Їхнє утворення пов'язане з проривом флегмонозного жовчного міхура у передню черевну стінку. Жовчні камені через ці свищі виходять назовні. Холецистектомія є надійним методом лікування таких ускладнень. У 15 % випадків ускладнених форм хронічного калькулезного холециститу спостерігається сполучення декількох ускладнень. У 7 % випадків довгостроково існуючий хронічний калькульозний холецистит ускладнюється і є причиною раку жовчного міхура і жовчних протоків. У кожного 5-го хворого з довгостроково існуючим хронічним калькульозним холециститом відзначені клінічна і гістологічна картини хронічного гепатиту і, вешті решт, хронічний калькульозний холецистит ускладнюється гострим холециститом у 2 рази частіше у порівнянні з безкам’яним холециститом. Частота і вага ускладненого холециститу знаходиться у безпосередній залежності від тривалості захворювання і віку хворого. Так, у хворих, що страждають на хронічний калькульозний холецистит понад 3-х років, ураження печінки і підшлункової залози зустрічається у 35 % випадків, особливо в осіб старших за 50 років. Із тривалістю захворювання цей процес зростає. Це ускладнення заслуговує на особливу увагу, тому що необоротні патологічні зміни з боку цих органів, що виникли внаслідок тривалого страждання холециститом, є основними причинами несприятливих результатів лікування. Ускладнених форми холециститу змушують розширяти обсяг операцій, часом вдаватися до дуже складних реконструктивних оперативних втручань на жовчних протоках з важким післяопераційним періодом і не завжди сприятливим віддаленим результатом. Крім того, при тривалому анамнезі захворювання часто наявне порушення евакуаторної функції 12-п.к. і заперечливої функції сфінктера Одді. При цьому порушується співвідношення гідростатичного тиску у трьох зв'язаних між собою системах: холедох – вирсунгова протока - 12-п.к. і утрудняється відтік жовчі і панкреатичного соку до кишки. У подібних випадках операція холецистектомія не завжди призводить до видужання і нормалізації функції органів гепатопанкреатодуоденальної зони. Діагноз хронічного калькульозного холециститу насамперед повинен бути аргументований із застосуванням усіх діагностичних засобів, якими оснащені всі лікувальні підрозділи практичної охорони здоров'я. З метою уточнення діагнозу застосовується дуоденальне зондування, радіоізотопна гепатохолангіографія, сканування печінки, комп'ютерна томографія, ультразвукове дослідження, рентгено-контрастна холецистохолангіографія /пероральна, внутрішньовенна, інфузійна, чрезшкірна, чрезпечінкова, лапароскопічна, операційна, ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія/. При встановленні діагнозу хронічного холециститу завжди варто пам'ятати про необхідність виключення подібних за клінікою захворювань печінки, таких як хронічний гепатит, холангіт, цироз, дискінезії жовчних шляхів, а також захворювання сусідніх органів /виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, дивертикуліт, дуоденальний набряк, рухлива дванадцятипала кишка, панкреатит, грижа стравохідного отвору, хвороби нирок і ціла низка інших захворювань/. Основними критеріями для застосування хірургічного лікування хронічного холециститу і ускладнень варто вважати частоту і вагу приступів болю у правому підребер'ї з характерною ірадіацією у надключичну і підлопаткові області, наявність в анамнезі жовтяниці, перенесеного гострого холециститу. Обов'язковою умовою для ухвалення рішення про оперативне втручання варто вважати виявлення конкрементів у жовчному міхурі або у загальній жовчній протоці при рентгенологічному або УЗІ - дослідженні. 45 Виявлення "відключеного жовчного міхура" свідчить або про обтурацію каменем шийки жовчного міхура, або про закриття міхурової протоки у результаті запального процесу. Наявність частих приступів болю у правому підребер'ї з даними рентгенологічного дослідження у вигляді "відключеного жовчного міхура" є підставою для холецистектомії. Зовнішнє /за Вишневським, Холстедом-Піковським, Кером/ або внутрішнє дренування /ендоскопічна папілотомія, трансдуоденальна сфинктеропластика, холедоходуоденоанастомоз, холедохоєюноанастомоз/ варто застосовувати при порушенні надходження контрастної речовини з жовчовивідних шляхів у дванадцятипалу кишку. Це може бути пов'язане з процесом рубцювання фатерова соска /стенозуючий папіліт/, хронічним псевдопухлнним панкреатитом, пухлинами і конкрементами, що ущемилися в області фатерова соска та іншими захворюваннями. Ендоскопічна папілотомія, створення соустя між загальною жовчною протокою і дванадцятипалою кишкою - найбільш розповсюджені операції. Показаннями до виконання ендоскопічної папілотомії є стеноз фатерова соска, невпевненість у витягу всіх каменів. Показаннями до виконання холедоходуоденоанастомоза є звуження термінального відділу холедоха, стеноз фатерова соска, невпевненість у витягу всіх каменів, кісти жовчних протоків, хронічний індуративний панкреатит. Хронічний калькульозний холецистит підлягає тільки оперативному лікуванню. Сучасне хірургічне лікування хронічного калькульозного холециститу є профілактикою виникнення ускладнень останнього, незадовільних результатів лікування останньої і повторної операцій на жовчних шляхах. З наведеного матеріалу випливає, що лікареві необхідно знати можливі ускладнення хронічного калькульозного холециститу, що є основним показанням до хірургічного лікування /табл.1/, методи діагностики, що дозволяють виявити патологію гепато- панкреатодуоденальної зони /табл.2/ і обрати правильну тактику оперативного втручання /табл.3/. Таблиця 1 |