Главная страница

Історія туризму підручник. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури І мистецтв ІІІІV рівнів акредитації Київ Альтерпрес 2005


Скачать 1.06 Mb.
НазваниеНавчальний посібник для вищих навчальних закладів культури І мистецтв ІІІІV рівнів акредитації Київ Альтерпрес 2005
АнкорІсторія туризму підручник.doc
Дата21.02.2018
Размер1.06 Mb.
Формат файлаdoc
Имя файлаІсторія туризму підручник.doc
ТипНавчальний посібник
#15768
страница5 из 17
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

  • морські дослідницькі експедиції, які носили організова­ний характер;

  • військові походи;

  • пізнавальні мандрівки;

  • розважальні;

  • прочанство, яке носило як стихійний, так і організова­ний характер;

  • дипломатичні міси політичних та релігійних діячів;

  • мандрівки з метою оздоровлення;

  • мандрівки з метою отримання освіти.

Значення подорожей епохи Відродження полягало в тому, що:

  • були відкриті нові землі та морські шляхи до них;

  • з'явилась світова торгівля;

  • відбувався швидкий культурний та економічний обмін між різними країнами та народами;

  • подорожі стали носити більш організований ха­рактер;

  • вдосконалювалися транспортні засоби та розвива­лась інфраструктура для подорожуючих.


РОЗДІЛ 5

РОЗВИТОК ПОДОРОЖЕЙ В ЕПОХУ ПРОСВІТНИЦТВА (XVII – XVIII СТ.)

5.1. Основні чинники появи туризму в епоху Просвітництва

Просвітництво - це, перш за все, ідейна течія в сус­пільному світогляді другої половини XVII - першої половини XIX століття. Просвітництво характеризується як епоха без­межної віри в людський розум та можливість перебудови сус­пільства на розумних, справедливих засадах, це епоха розквіту науки, культури та мистецтва.

Треба зазначити, що хронологічні межі епохи Просвітниц­тва були різними, залежно від країни:

  • в Англії — ХУІІ-ХУІІІ століття;

  • в Західній Європі — друга половина ХУІІ-ХУІІІ сто­ліття;

  • в Росії — друга половина XVIII — початок XIX сто­ліття (також і в країнах Східної Європи);

  • у Китаї, Японії — XIX і початок XX століття.

Просвітництво в Західній Європі було тісно пов'язане з Відродженням — добою, коли відбулася переоцінка цінностей, розквітло вільне мислення.

Становлення нового типу культури було пов'язане з поси­ленням ролі світських елементів, таких як філософія гуманіс­тичного спрямування, мистецтво, яке прославляє людину-творця, розвиваються точні та природничі науки. Саме ці складові утворювали культуру Просвітництва.

В межах нової культури змінювалася і мотивація подоро­жей, а також їх географія. Центрами „прочанства” людини Просвітництва стають місця зосередження пам'яток історії, культури та архітектури.

До цього періоду подорожі здійснювалися, переважно, з пев­ною прагматичною метою. У добу Просвітництва набуває по­пулярності подорож як приємне проведення вільного часу, в процесі якого можна насолоджуватись життям. Адже під час подорожі людина може дозволити собі відпочити від побутових проблем та турбот.

Помітну роль у зміні мотивації подорожей та їх географії відіграли деякі популярні в епоху Просвітництва літературні твори. З іменем Лоренса Стерна (1713-1768) пов'язують по­яву нового тлумачення подорожей та їх ролі в житті людини. Один із головних його романів - «Сентиментальна подорож до Франції та Італії». Вибір цих країн не випадковий. Саме сюди були направлені потоки мандрівників, які прагнули вкло­нитися «ідолам» нового часу. У деяких соціальних колах вва­жалося, що не бачити головних міст Італії та Франції було не­пристойно для освіченої людини.

Після Лоренса Стерна з'являлися численні дорожні нотатки та романи, які модно було використовувати як своє­рідні путівники. Закономірним результатом розвитку гума­ністичного світогляду було бажання людини пізнати себе і світ, звільнитися від існуючих забобонів відносно інших наро­дів і культур. Під час подорожі, зустрічаючись з людьми, знай­омлячись з різними звичаями і традиціями, мандрівник вчився взаєморозумінню, толерантності, повазі до представників інших культур.

Подорожі, подібні тим, про які йшлося в книгах популяр­них письменників, ставали розповсюдженою формою дозвілля вищих суспільних верств, зокрема аристократії.

У XVІІ - XVІІІ ст. світ був поділений на сфери впливу між певними купецькими об'єднаннями. Наприклад, торгові ме­режі індійських купців були розкинуті далеко за межами Індії, їх представники діяли в Ісфахані, Стамбулі, Астрахані і, навіть, у Москві. Найбільш розповсюдженими в світі були мережі італійців, голландців, англійців, вірмен, євреїв та португальців. Найвпливовішими і найбільшими з усіх пере­рахованих вище були торгові мережі вірмен та євреїв.

Вірменськими колоніями контролювались ринки Іраку і Османської імперії. Також їх колонії були майже в усіх райо­нах Індії, Росії, на Філіппінах, у Польщі, Німеччині. Наприкінці XVII ст. вийшла книга вір­менською мовою, написана Лукою Ванандеці: «Скарбниця мір, ваги, чисел і монет усього світу, або Пізнання всіх видів мір, ваги і мо­нет, що керують торгівлею всього світу, зібране трудами нікчемного паламаря Луки з Вананда, кош­том і повелінням пана Петроса, сина Хачатура з Джульфи». Ця книга містила дослідження світових ринків, а також порівняльний аналіз рівня життя в різних містах: Стамбулі, Відні, Москві, Астрахані, Новгороді, Манілі, Хайдарабаді, Багдаді, Смирні, Олександрії. Своєрідним перевалочним пунктом між Сходом і Заходом були колонії вірмен у Львові.

Найдавнішою торговою мережею, яка охоплювала майже всі християнські та мусульманські країни, була єврейська, що існувала ще за часів Римської імперії. У XVIII ст. сефарди, як стали називати єврейських купців, мали великий вплив на атлантичну торгівлю. В Центральній Європі побільшало єврейських мандрівних торгівців (ашкеназі); їх «зоряний час» настане у XIX ст. і буде асоціюватися з міжнародним успіхом Ротшильдів.

Підсумовуючи, визначимо основні чинники розвитку подо­рожей та появи туризму в епоху Просвітництва:

      • соціальна-науковий прогрес;

      • розвиток економіки;

      • зміни в мотивації подорожей;

      • освоєння географічного простору;

      • розвиток світової торгівлі;

      • як наслідок попередніх чинників - розвиток інфра­структури для подорожуючих.


5.2 Подорожі та географічні відкриття XVII – XVIII століть

З XVII ст. голландські кораблі обслуговували більшу частину світової колоніальної торгівлі. Амстердамський банк, створений у 1609 р., майже століття був єдиним у Європі. До кінця XVII ст. Голландія стає великою колоніаль­ною державою.

У XVII ст. в Нідерландах були створені найбільші картогра­фічні твори, які узагальнили результати Великих географічних відкриттів.

Голландцями були освоєні землі, де в подальшому були створені відомі міста, зокрема Нью-Йорк (У 1624 р. Пітер Мінейт уклав угоду з індіанцями, в результаті якої за 60 гульде­нів, що тоді дорівнювало 24 доларам, придбав острів Мангетен. Вже у 1643 р. на цьому місці, у Новому Амстердамі (майбутній Нью-Йорк) розмовляли 18 мовами).

Також голландцями була заснована факторія на мисі Доб­рої Надії, яка в подальшому перетворилася у місто Каапстад (зараз це Кейптаун).

Колоніальні володіння голландців у XVII ст. перевищували територію самої Голландії у 60 разів.

У 1606 р. голландцем В. Янсзоном було відкрито нову зем­лю, названу Новою Голландією; її тільки з XIX ст. стали нази­вати Австралією. Голландці, та й весь світ, вважали, що Нова Голландія є не окремим материком, а лише одним з великих півостровів південного материка (Антарктиди).

Англійська експедиція на чолі з А. Тасманом у 1642-1644 рр. відкрила Нову Зеландію і Тасманію. Але, як і у випадку з Ав­стралією, ці землі вважали не окремими островами, а частиною великого південного материка.

У XVIII ст. голландські та англійські мореплавці почали вивчення Австралії та Нової Зеландії, нанесли на карти багато інших земель.

Одним із кращих англійських мореплавців XVII ст. був Вільям Дампір, авантюрист за характером. Він змінив на своє­му віку багато професій, від китобоя до пірата, а у 1697 р. опу­блікував книгу «Плавання навколо світу», яка принесла йому світову славу. Вона була перекладена на всі основні європей­ські мови і стала бестселером XVIII ст. Крім побутових та етно­графічних описів життя аборигенів далеких екзотичних країн, автор включив у свою книгу розділ про особливості морських вітрів, припливів, течій, сезонів у тропіках. За свої наукові дос­лідження В. Дампір був прийнятий до Лондонського Королів­ського товариства (тобто до академії наук).

У 1699 р. експедиція під командуванням В. Дампіра обсте­жила північно-західне узбережжя Австралії. Про цю подорож він розповів читачам у своїй наступній книзі «Подорож до Но­вої Голландії».

Дампір відомий ще й тим, що під час свого піратства у Тихому океані він висадив на одному з безлюдних островів вітрильного май­стра Олександра Селкірка, який став прообразом героя роману Д. Дефо «Робінзон Крузо».

Наприкінці XVIII ст. відбулися ще декілька відомих подорожей навколо сві­ту. До числа таких плавань належить, наприклад, подорож француза Бугенвиля в 1766 р. і англійця Байрона в 1764-1766 роках.

Більш відомі та важливі — плавання Джеймса Кука (1728-1779). Перше з них було здійснене в 1768-1771 рр. на кораблі «Індевор», і в результаті було отримано доказ острівного положення Но­вої Зеландії, відкриті Великий Бар'єрний риф і східне узбереж­жя Австралії.

Друге плавання Дж. Кука у 1772-1775 рр. на кораблі «Резолюшен» підтвердило гіпотезу про те, що в південних ши­ротах між 40-60 градусами не існує великої суші, яка б безпо­середньо переходила в Антарктичний материк (в існування гі­гантського Південного материка вірили до плавання Дж. Кука багато вчених, під впливом Птоломеєвих ідей).

В результаті третьої подорожі Дж. Кука в 1776-1779 рр. на кораблях «Резолюшен» і «Діскавері» в північну частину Ти­хого океану і в Північне Полярне море були відкриті Гавайські острови, обстежена частина узбережжя Аляски.

Усі три плавання важливі ще й тому, що в них вперше бра­ли участь природознавці різних спеціальностей; вони зібрали науковий матеріал, який залишається цінним і в наш час.

Таким чином, протягом другої половини ХVІ-ХVIII ст., завдяки сміливим експедиціям мореплавців і мандрівників ба­гатьох країн, була відкрита і досліджена більша частина земної поверхні, морів та океанів, які омивають її; були прокладені важливі морські шляхи, які зв'язали материки між собою.

В результаті цих відкриттів розширились зв'язки Європи з країнами Африки, Південної і Східної Азії; вперше були вста­новлені контакти з Австралією. Торгівля набула світового ха­рактеру.

Все це створювало передумови для масового переміщення людей з одних континентів до інших, готувало маршрути майбутніх туристичних круїзів.

До початку XIX ст. в основному завершився процес від­криття населених континентів. Були пройдені і досліджені цілком або в більшій частині свого плину всі значні ріки; були нанесені на карту великі озера, встановлені основні риси ре­льєфів населених територій.

Значний внесок у вивчення маловідомих районів, країн і континентів зробили російські мореплавці та мандрівники. В 1639 р. були досліджені береги Тихого океану. Першим перетнув Сибір і вийшов до Охотського моря І. Москвітін. У 1643-1646 рр. подорож із Якутська до Тихоокеанського узбережжя здійснив В. Поярков. У 1648 р. С. Дежнєв пройшов морем з устя р. Коли­ми через протоку між Азією та Америкою в гирло р. Анадир.

В липні 1697 р. В. Атласов відкрив Камчатку, а в 1711 р. росіяни побували на Курильських островах. У серпні 1732 р. експедиція Івана Федорова пристала до берегів Аляски біля мису Принца Уельського. Під час подорожі В. Беринга (1725-1743) були відкриті Алеутські острови, острів Беринга, північно-західні береги Америки, прокладений шлях че­рез протоку між Азією й Америкою, зроблена картографічна зйомка узбережжя Охотського моря, Камчатки, Курильських островів і північної частини Японії. Серед імен російських ман­дрівників XVIII ст. виділяються: В. Прончищев, Д. Овцин, Д. Лаптєв і X. Лаптєв, С. Челюскін, С. Крашенінніков; «російським Колумбом» називають Г. Шеліхова.

Подорожі росіян за кордон та іноземців по Росії склада­ють важливу частину історії подорожей XVII - XVIII сто­літь.

Усі російські подорожі допетровського часу (до кінця XVII ст.) можна поділити на дві групи.

Перша — подорожі, які здійснювались з благочестивою метою: відвідати місця, пов'язані зі священною історією, вкло­нитися святиням і т. п. Це були подорожі до Царгороду, Єру­салиму, гори Сипай, на Афон. Розповіді цих мандрівників слугували повчальним читанням.

Другу групу мандрівок росіян за кордон складали офіційні поїздки за наказом уряду. Письмові звіти цих урядових послан­ців відомі під назвою «статейних списків». Поряд з розповідя­ми про дипломатичні відносини в них були також і особисті враження. Наприклад, статейні списки Чемоданова, Лихачова, Валкова та інших посланців, відправлених до Італії; Потьомкіна, відправленого до Іспанії та Франції, тощо.

Московський цар Борис Годунов на ме­жі ХУІ-ХУІІ ст. відправив п'ять молодих дворян для навчання в Любек, шістьох — у Францію, чотирьох — до Англії. Однак, тільки один з них повернувся на батьків­щину.

За царя Михайла Федоровича заснова­ні перше постійне шведське посольство в Росії та російське у Швеції. Збільшилася кількість дипломатів у Москві. Створено поштову службу (головним чином для державних потреб, для зміцнення міждержавних зв'язків). Російські дипломати на Заході ставали дедалі більш досвідченими, підстави для їх відправлення за кордон — дедалі більш вагомими, з'явилися перші постійні російські дипломатичні представництва за кордоном.

Російські дипломати на Заході у XVII ст. були явищем рід­кісним, екзотичним, як посланці з Японії та Китаю.

У XVIII ст., завдяки діяльності Петра І, проводилися зу­стрічі вчених, натуралістів, істориків, у зв'язку з чим постій­но зростала кількість російських “туристів” за кордоном. За Петра І в Російській державі зарубіжні подорожі стали регу­лярно, широко застосовуватися для здобуття освіти і почали набувати популярності як одне з улюблених занять заможних лю­дей. Це вимагало створення певних зручностей на дорогах, безпеки, вдосконалення шляхів сполучення.

У 1697 р. російська влада відправила в Італію, Голландію, Англію близько 50 представників найбільш знатної частини дворянства. Офіційна мета відправки кандидатів за море, як свідчив наказ Петра І: «навчання дворян наукам, новим війсь­ковим мистецтвам та правилам поведінки».

Почесне місце серед дипломатів-мандрівників петровського часу посідає граф П. А. Толстой (1645-1729). Він належав до дворянського роду, відомого з XVI століття. З 1671 р. почалась придворна служба П. А. Толстого: він отримав чин стольника і пе­ребував при дворі цариці Наталі Кирилівни, а потім царя Федора Олексійовича. Після смерті царя Федора П. А. Тол­стой повернувся на військову службу і став ад'ютантом І. М. Милославського, свого дядька.

28 лютого 1697 р. П. А. Толстой виїхав із Дорогомилової слободи (Москва) і почав свою тривалу подорож, яка заверши­лась 27 січня 1699 року.

Протягом усієї подорожі, день за днем, з дивовижною точ­ністю і найдрібнішими подробицями Толстой позначав на папе­рі не тільки міста, але й найменші населені пункти, маєтки, кому вони належать, прізвища та дворянські звання власників, кількість храмів у поселеннях, конфесійну приналежність цих храмів (православні, греко-католицькі, римо-католицькі, іуда­їстські); відстань від одного пункту проходження до іншого вказував у верстах, а по території Речі Посполитої - і в польських милях.

По закінченні подорожі 27 січня 1699 р. Толстой предста­вив до царської канцелярії звіт, який у 1888 р. був опублікова­ний родичем Петра Андрійовича Толстого Д. А. Толстим в жур­налі «Російський архів» під назвою «Подорож стольника П. А. Толстого по Європі (1697-1699 рр.)».

Для подорожніх записок Толстого характерні не згадуван­ня окремих, не пов'язаних між собою пунктів географічного простору, а послідовна розповідь про визначні пам'ятки шляху, враження російського «вояжера» від його дорожніх пригод. Опис стає головним засобом зображення простору, безперервно­го та плинного.

Ділова та докладна розповідь створюється, завдяки перелі­ку міст і країн, по яких проходить маршрут, сіл та пунктів зу­пинок мандрівника на відпочинок та ночівлю, точною фікса­цією часу та відстані, вказівками на спосіб пересування, повідомленнями про дорожні витрати. Недарма французький дипломат Кампредон, який близько знав П. А. Толстого, назвав його «найрозумнішою головою Росії».

Академік Д.С. Ліхачов вважав дорожні записки П. А. Толстого одним з найчудовіших літературних явищ кінця XVII сто­ліття. Першим із славнозвісного роду Толстих він увійшов в іс­торію не тільки російської дипломатії та військової май­стерності, але й російської словесності. П. А. Толстой створив у своїх нотатках своєрідну «енциклопедію» життя деяких євро­пейських країн і цим «відкрив» Європу для багатьох росіян.

Текст дорожніх записок Толстого викликав інтерес у країнах, де побував мандрівник. В 1859 р. в Варшаві професор І. Савинич опублікував довільний переклад записок Толстого про Польщу.

Художня майстерність записок дала можливість профе­сорам А. Алферову та А. Грузинському включити уривки з них до хрестоматії з російської літератури XVIII ст. для чоловічих та жіночих гімназій. До книги, яка витримала 8 видань, увій­шли розповіді російського мандрівника про Відень, Венецію, Падую, Неаполь, Мальту, Феррару та інші європейські міста.

В 1987 р. Макс Окенфусс опублікував переклад дорожніх записок П. А. Толстого англійською мовою з російського видан­ня 1888 року.

Таким чином, «Подорож... П. А. Толстого» є не тільки чу­довим путівником для бажаючих помандрувати по описаному маршруту, але й видатною літературною пам'яткою кінця XVII століття,

У кінці XVII ст. здійснена подорож знатного московського боярина Б. П. Шереметьєва до Мальти. В дорожній грамоті, на­даній боярину Петром І, сказано: «За нашим наказом відпущено найближчого боярина і намісника В'ятського Б. П. Шереметьєва за його бажанням до Італії, у Рим та Венецію, для бачення там­тешніх країв і держав». І хоча Шереметьєв відправлявся за кор­дон «за своїм бажанням», неофіційною метою своєї подорожі він мав укладення військового союзу зі «славними у воїнстві» маль­тійськими кавалерами проти Османської імперії.

На відміну від П. А. Толстого і його товаришів, посланих Петром І для вивчення наук і зобов'язаних надати звіт, Ше­реметьєв вважався приватною особою, подорожуючою в якості туриста.

Боярин щедро обдаровував європейських державників, Па­пу, кардиналів і гросмейстера мальтійських лицарів, наймав сотні людей, які очищали перед його приїздом дорогу в Альпах, несли його поклажу, прислуговували йому.

Опис подорожі Шереметьєва складено одним з її учасників, який з великою цікавістю спостерігав за всім, що відбувається. Головним чином, за діями свого господаря. Відмічав, де Шере­метьєв був «своєю особою», де боярин «приймав великі трудно­щі» і в чому вони полягали, і т. п. Це вже не статейний спи­сок, але твір, дуже близький до цього типу літератури. Як і автори «статейних списків», Шереметьєв веде докладний звіт своїх витрат, відмічає церемонії проводів і «візитацій», описує прийоми у владних осіб. На зворотному шляху в Неаполі Ше­реметьєв став свідком виверження Везувію, а також відвідав єзуїтську академію, де учні привітали його латинськими віршами і показали «великі ігри».

Подорож боярина Б. П. Шереметьєва є однією з яскравих сторінок в історії розвитку відносин Росії з Заходом, відносин, які закладали підвалини постійних відвідувань росіянами європейських країн в якості туристів.

5.3. Поява туризму та розвиток системи гостинності в XVII—XVIII століттях

Одним із багатьох шляхів вкладання коштів з метою задоволення своїх потреб у раціональному відпочинку, розва­гах, виконанні релігійних призначень, лікуванні та рекреації в епоху Просвітництва стало нове соціальне явище — туризм.

Основними категоріями населення, представники яких стали першими туристами, були дворяни. Для молодих дво­рян своєрідний «гранд-тур» по Європі був доповненням до ос­новної освіти, і вони його здійснювали перед тим, як розпоча­ти свою професійну або політичну кар'єру.

Англійці, наприклад, маршрут такого туру розпочинали в Лондоні, потім рушили до Франції, з довготривалим перебуван­ням у Парижі; потім в Італію (Генуя, Мілан, Венеція, Флорен­ція, Рим). Зворотний шлях пролягав через Швейцарію та Ні­дерланди. За бажанням та можливостями маршрут бував і довшим: аж до країн Балканського півострова, Близького Схо­ду, Єгипту для знайомства з культурою та пам'ятками мистец­тва античних цивілізацій. Такі тури тривали 2-3 роки.

По мірі посилення соціальних позицій представників інте­лігенції та буржуазії (на рубежі ХVІІІ-ХІХ ст.) їх представ­ники починають здійснювати аналогічні тури.

Велику роль в процесі подальшого розвитку туризму почи­нають відігравати чинники, що пов'язані з розвитком невироб­ничої сфери, тобто сфери послуг та суспільної інфраструкту­ри. Для міжконтинентальної торгівлі необхідні були комфортні та безпечні готелі та постоялі двори, де купці могли жити під час подорожей або ярмарків, які були дуже популярними в Європі. Отже, торгівля сприяла становленню туризму, роз­виваючи сферу гостинності.

Ярмарки були водночас і місцем торгівлі, і місцем народ­них розваг, в яких брали участь майже всі верстви населення. На італійських ярмарках розквітла комедія. Ще з XVI ст. у Франції стали показувати театралізовані вистави. Ярмарки зав­жди відвідувались коронованими особами, які вражали народ вишуканістю і розкішшю свого вбрання. Видовища були обов'язковою частиною кожного ярмарку. У Венеції ярмарок Вознесіння був пишним театралізованим і ритуальним дійст­вом. Саме в цей час відбувався обряд заручин венеціанського дожа з морем. Подивитися на це видовище до Венеції стікалось більше 100 тис. чоловік.

Великий вплив на поширення туризму мало будівництво доріг та розвиток транспорту, що дозволяло зменшувати час подолання відстаней і робити більш реальним здійснення по­дорожі у далекі регіони. Особливо інтенсивно будівництво до­ріг у XVIII ст. відбувалось в Англії та Франції. Зокрема, у Франції у 80-і рр. XVIII ст. було вже близько 53 тис. км збу­дованих шляхів, будівництвом та ремонтом яких опікувалося спеціальне відомство з величезним бюджетом.

В середині XVIII ст. в Західній Європі знизилися ціни на перевезення, що сприяло зростанню кількості подорожей.

В наступному столітті подорожі теж ставали дедалі до­ступнішими, у великій мірі завдяки грандіозним масштабам будування доріг. Наприклад, у США з 1800 по 1850 рр. шляхо­ва мережа зросла у 8 разів.

Однак, до середини XIX ст. відмінною рисою подорожей за­лишався примітивізм засобів переміщення. Типові диліжанси доби Просвітництва були малокомфортними засобами пересування. Ось що пише про них сучасник: «Короб вузький, і міс­ця там такі тісні, що кожен просить сусіду повернути йому но­гу або руку, коли треба виходити. Якщо на лихо мандрівник виявиться з великим животом або широкими плечима... дово­диться кректати або тікати».

Об'єднувало всіх мандрівників те, що вони відносились до суспільної меншості, яка мала привілейований статус у сус­пільстві. Основна ж маса населення проживала свій вік, май­же нікуди не виїжджаючи, бо не мала для цього ні коштів, ні відповідної мотивації.

Але певний прогрес все ж таки був. На виробництві скорочу­вався робочий час та збільшувалась частка вільного, наявність якого е однією з умов, що дозволяють здійснювати подорожі, і це було значним соціальним здобутком і дозволило в майбутньому, в ХІХ-ХХ ст., залучати до туризму працюючі категорії насе­лення.

Збільшення кількості тих, хто подорожував заради задо­волення, діяло як стимул розвитку інфраструктури для подо­рожуючих, збільшення комфортності мандрівок. І в цьому від­ношенні в епоху Просвітництва в країнах Європи відбувалися суттєві зміни.

У XVII ст. в великих європейських містах почали розпов­сюджуватись кав'ярні. Тільки у Венеції в 1675 р. їх налічува­лось декілька десятків, включно зі знаменитим Саfe Florian на площі Сан Марко, яке функціонує і сьогодні. Перша англійська кав'ярня була відкрита у 1652 р. вихідцем із Вірменії на вулиці Сен-Майкл Аллей у Лондоні. У 1683 р. з'явилася перша кав'ярня у Відні, саме у Відні почали готувати каву нетрадицій­но, додаючи в неї мед та молоко. У 1668 р. сицилієць Франческо Прокопіо де Кольтелі відкрив першу кав'ярню в Парижі.

Кав'ярні були попередницями сучасних кафе і подекуди ста­вали центрами культурного та літературного життя свого часу і, крім цього, допомагали у витверезінні всього європей­ського континенту. Кав'ярні викликали бурхливі дебати в сус­пільстві того часу, адже одні бачили в них засіб від повального пияцтва, інші — центри розповсюдження всіх смертних гріхів.

Суттєві зміни відбувались і в системі транспорту. Збіль­шення популярності подорожі диліжансом призводило до змін системи гостинності на шляхах. Постоялі двори намагалися покращувати умови, які пропонувались постояльцям. В них чітко виконувались правила обслуговування гостей, які відно­сились до різних соціальних верств.

Заможні люди, як правило, обслуговувались в їдальні або в своєму номері. Бідняки харчувались разом з хазяями закладу на кухні, їм подавали просту їжу без права вибору, але за мінімаль­ну ціну. Французи називали таке обслуговування table d’hote, тобто хазяйський стіл. Заможні гості могли замовляти для себе спеціальні страви з продуктів, які були в хазяїна в меню (а lа саrtе), і могли заходити до кухні, щоб прослідкувати правильність процесу приготування їжі. Намагаючись догодити гостю, госпо­дар пропонував певну страву, якою славилась дана місцевість.

Незважаючи на певні зміни на краще, умови проживання в постоялих дворах Європи були на невисокому рівні через пога­ну якість їжі, антисанітарію, велику кількість різних комах.

Представники дворянства, духовенства під час своїх подо­рожей зупинялись, як правило, у своїх знайомих або за реко­мендаційними листами; майже в кожному дворянському по­мешканні були кімнати для гостей.

Один із перших готелів Європи був побудований у Нанті в 1788 р. і мав назву «Готель Генріха IV». Готель був розрахо­ваний на 60 осіб і вважався найкращим у Європі.

Аналогічні процеси відбувались в системі гостинності Аме­рики. Подорожуючі теж могли зупинитись на постоялих дво­рах або в тавернах. Одними з перших американських таверн вважаються Зіасіі Наизе, відкрита у 1642 р. вихідцями з Гол­ландії в Новому Амстердамі (так тоді називався Нью-Йорк), і таверна у Джеймстауні, штат Вірджинія. Перший готель на велику кількість номерів (70 кімнат) мав назву Сіtу Hotel, він був побудований у 1794 р. в Нью-Йорку.

Поступово таверни та постоялі двори перетворювались на місця відпочинку для жителів даної місцевості; тут можна бу­ло взнати останні новини, провести збори, отримати кореспон­денцію, укласти ділову угоду. Завдяки цьому, власники посто­ялих дворів ставали поважними і заможними громадянами, які відігравали значну роль в органах місцевого самоврядування.

Наприклад, Джон Адамс, другий президент Сполучених Штатів Америки, у 80-і рр. XIX ст. був власником і керуючим таверни. Під час американської визвольної революції багато з американських таверн стали штабами відомих генералів. На­приклад, Fraunces Tavern (яка, до речі, існує і сьогодні) була штабом Джорджа Вашингтона, який став президентом США.

В Росії основними елементами системи розміщення подо­рожуючих були гостинні двори і ямські станції.

У XVIII ст. в Європі в системі гостинності намітились пев­ні успіхи. Кращими за комфортом вважались англійські посто­ялі двори і таверни. Не дуже відставали від них і європейські готелі, які впроваджували нові послуги для клієнтів. У Фран­ції XVIII ст. з'явилася система ресторанів.

«Батьком» сучасного ресторану вважається парижанин М. Буланже, який тримав цілодобову таверну на вулиці Баель. Головною стравою, яка подавалась відвідувачам, був суп, що називався restorantes (у перекладі з французької - «той, що відновлює сили»), так народився термін «ресторан». У 1782р. на вулиці Рішел'є з'явився розкішний ресторан Grande Taverne de Londres, а три роки по тому у 1785 р. недалеко від Пале-Рояль — ще один, Aux Trois Freres Provencaux. Буланже знач­но збільшив кулінарний асортимент. Вже тоді, у XVIII ст., ця форма закладів харчування була настільки популярною, що в одному лише Парижі в 1794 р. налічувалось 500 ресторанів.

Деякі дослідники історії гостинності вважають, що ресто­ран — один з результатів Великої Французької революції, адже завдяки їй французькі ресторатори були вимушені шукати кра­щої долі в інших країнах, де зайнялися ресторанним бізнесом. Французькі кухарі принесли з собою французькі кулінарні тра­диції, внаслідок чого прості англійські обіди і примітивна їжа американців були збагачені пікантними соусами і делікатесами.

Франція стала законодавицею моди не тільки в мистецтві та літературі, але й в розвитку кулінарії. У XVIII ст. ресто­ранний бізнес з традиціями національної кухні в країнах Євро­пи завойовує міцні позиції в обслуговуванні населення. Хоча ді­ло не обходилось і без боротьби за пріоритети. Французьку кухню в багатьох країнах (зокрема, в Італії, США) не визнава­ли і навіть подекуди її забороняли. Але саме це стимулювало розвиток ресторанного бізнесу. Власники ресторанів і таверн намагались урізноманітнити асортимент своїх блюд, більше турбувались про якість харчування і обслуговування відвідува­чів, які вже мали досить вишукані смаки.

У XVIII ст. з'явилися морські курорти, після того, як ан­глійським лікарем Річардом Раселом була доведена і розрекла­мована корисність морської води. Спочатку такі курорти від­крилися на південному узбережжі Англії, потім на Лазуровому узбережжі Франції, а також були відроджені курорти на мор­ському узбережжі Апеннінського півострова.

В 1792 р. за ініціативою лікаря Р. Расела був створений перший дитячий приморський санаторій в Маргіті.

Поступово поширилася мода на відвідання морських курор­тів, особливо після того, коли їх стали відвідувати коронова­ні особи. Наприклад, в Англії після перебування принца Уельського в Брайтоні з'явилися десятки курортних містечок неподалік від нього. Внаслідок того, що французький імпера­тор Наполеон III пройшов курс лікування в містечку Біаріц, це місце на довгі роки стало «туристичною Меккою».

Найбільш престижними містами відпочинку аристократії були термальні курорти: Баден-Баден, Віші, Карлсбад (Карлові Вари). Відпочиваючи у таких місцях, менш заможні та менш родовиті верстви населення відчували себе представниками елі­ти і, крім того, дійсно мали змогу використати цей відпочинок для налагодження зв'язків з аристократами. Отже, відпочинок на курортах був дуже престижним.

У XVII ст. стали поширюватися курорти, головною при­надою яких були мінеральні джерела. Одним з таких регіонів стала Нижня Сілезія (на території сучасної Польщі). Під 1636 р. вперше згадується нижньосілезький курорт Кудова Здруй. Трохи пізніше, на початку XVIII ст. почався розвиток курорту Душники Здруй, де в наступному столітті відпо­чивали класики музичної культури Ф. Шопен та Ф. Мендельсон.

У XIV ст. на території сучасних Карлових Вар знаходилася одна з резиденцій імператора Священної Римської імперії, чеського короля Карла IV — саме того, чиїм ім'ям названо заснований ним перший у Центральній Європі університет (у Празі), мальовничий Карлова міст у чеській столиці; багато інших об'єктів, які цікавлять сучасних туристів, також завдячують своєю появою цій видатній історичній постаті. Біля резиденції монарха розташовувалися мисливські угід­дя, і саме під час полювань, згідно багатьом місцевим переказам, Карл IV звернув увагу на незвичайні природні явища — джерела з га­рячою водою — і дав початок курорту. Назва знаменитого курорту го­ворить сама за себе. Вари, у перекладі з чеської, означає: «Джерела, що киплять».

Засноване в 1348 р. у цій місцевості за наказом Карла IV поселення невдовзі отримало статус міста. У 1370 р. мешкан­цям міста були надані певні пільги, привілеї, гарантії безпеки. Завдяки привілейованому становищу, Карлові Вари багатіли. Війни обходили містечко стороною. У XVIII ст., з поширенням моди лікуватися «на водах», Карлові Вари модернізувалися, і в другій половині століття набули майже такого вигляду, який мають зараз. У 1777 р., згідно задуму відомого лікаря Д. Бехера, побудовані відомі спеціальні заклади курортної інфраструк­тури: Гейзерів зал (1778 р.), споруда Міського театру, огля­дові майданчики та інші місця відпочинку, якими могли скористатися численні туристи. Великі суми на благоустрій Карлових Вар виділяли представники імператорської династії Габсбургів, які часто відвідували місто, збільшуючи навіть са­мим фактом своєї присутності привабливість курорту для всіх європейців, які мали достатньо грошей для відпочинку в цьо­му престижному місці.

У 1795 р. в Карлових Варах був запроваджений спеціаль­ний податок — курортна такса.

Безпосередньо сприяла збільшенню подорожуючих і коло­ніальна політика: просторове збільшення сфер впливу деяких держав супроводжувалося покращенням транспортних комуні­кацій, збільшенням кількості колоніальних чиновників, тор­гівців, військових, місіонерів у віддалених регіонах. Колоні­альні імперії давали їхнім громадянам багато можливостей для збагачення, і деякі з багатих людей охоче витрачали кошти на мандрівки, в яких задоволення було однією з основних цілей. Англійців вже у XVIII ст. стали називати «нацією мандрівни­ків», бо їх можна було зустріти не тільки в Європі і в числен­них колоніальних володіннях Британської імперії, але й поза межами цих територій.

В кінці XVIII ст. дедалі більшою популярністю стала кори­стуватися Швейцарія. По-перше, там можна було отримати ефективні лікування, освіту або просто відпочити в мальовничих місцевостях. По-друге, в Швейцарії була найвища якість серві­су для подорожуючих, а також більш високий рівень безпеки, ніж в більшості інших країн.

В мальовничих місцевостях з цілющим кліматом або міне­ральними джерелами створюються нові курорти. Зокрема, в Ні­меччині: в Хайлігендамі, Нордернеї, Травемюнде. Заможні чле­ни суспільства, незалежно від пори року, відпочивали на Французькій або Італійській Рив'єрі, або на термальних курортах Швейцарії. Популярними були також подорожі до Пів­нічної Африки, Єгипту та Греції. Ці категорії подорожуючих орієнтувались на розкішні готелі, будівництво яких розпоча­лось на рубежі ХУІІІ-ХІХ ст. в курортних місцевостях. Менш заможні гості курортів задовольнялись послугами пансіонів, які утримували жителі курортних зон.

З рекламною метою у XVIII ст. було організовано дві акції, які стали точками відліку історії двох видів туризму, альпініз­му і подорожей на повітряних кулях: у 1786 р. була організо­вана перша масова екскурсія на гору Монблан в Альпах, а в 1783 р в Парижі братами Монгольф’єр була сконструйована перша повітряна куля.
5.4. Основні види та значення подорожей в епоху Просвітництва

Основними видами туризму в епоху Просвітництва були:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


написать администратору сайта