Історія туризму підручник. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури І мистецтв ІІІІV рівнів акредитації Київ Альтерпрес 2005
 Скачать 1.06 Mb.
|
- наявність багатьох посередників у торгівлі Європи і Азії (араби, візантійці); - недоступність віддалених східних ринків для більшості купців із західних країн; - монополізація арабами єдиного можливого шляху з Європи до Індії, не захопленого турками, через Єгипет і Червоне море; - товарне виробництво Європи потребувало великої кількості кольорових металів; за екзотичні східні товари приходилось розраховуватись сріблом і золотом, а вартість європейських товарів (олова, сукна, продуктів сільського господарства) була значно нижчою; «проблема золота» перетворювалась на гостру економічну проблему;
Епоха Великих географічних відкриттів була обумовлена змінами, які відбулися в суспільстві та науці. Географічні уявлення Клавдія Птолемея, викладені ним у «Керівництві по географії у 8 книгах», панували в географи XIV століття. В 1476 р. Вийшло в світ перше друковане видання цієї книги. Але уявлення про оточуючий світ вже змінились. Ще на початку XV ст. з'явилися книги, в яких заперечувалася замкненість Індійського океану з півдня і підтримувалась ідея про те, що Земля — куля. Завдяки книгодрукуванню, в Європі почали видаватись країнознавчі твори стародавніх авторів, які описували казкові багатства країн Сходу — Китаю, Індії, Цейлону, Японії. В XV ст. вийшла в світ компілятивна праця кардинала П'єра д'Альї (Аліасіуса) «Картина світу», в якій були узагальнені знання його попередників щодо дослідження світового водного простору; вона була настільною книгою багатьох мореплавців, включно з Христофором Колумбом. На карті флорентійського картографа Паоло Тосканслі в кінці XV ст. Атлантичний океан був зображений, омиваючи з однієї сторони Європу, а з другої — Японію і Китай. Тосканелі був впевнений, що Земля — куля. Першою європейською країною, яка активно займалась морськими дослідженнями та організацією експедицій з метою відкриття нових морських шляхів і земель, була Португалія. Найбільш вагомий внесок у цю справу зробив принц Генріх Мореплавець. Він особисто ніколи не був у морських експедиціях. Але завдяки йому був побудований великий флот, в Сагріші в 1438 р. заснована морехідна школа, створена обсерваторія, в якій навігаторів навчали орієнтуватись в океані по зорях, та зібрана багата колекція навігаційних карт і книг. Генріх Мореплавець організовував експедиції, які досліджували західне узбережжя Африки. Але португальські моряки боялись плавати далеко на південь, оскільки в «Географії» Птолемея вся суша була поділена на 5 зон. На півдні та півночі — вкриті кригою зони, де жити неможливо. Далі йшли дві помірні зони, де і була сконцентрована життєдіяльність людей. На екваторі ж, вважалось, так спекотно, що вода кипить в океані. Звичайно, ніхто не хотів бути звареним живцем. Тому моряки всіляко саботували намагання відправити їх в екваторіальні моря. 4.2. Розвиток мореплавства та Великі географічні відкриття Епоху Великих географічних відкриттів поділяють на два періоди: 1. Іспано-португальський період, який тривав з кінця XV ст. до середини XVI століття. В цей час було відкрито Америку, португальці здійснили плавання до берегів Східної Азії та Індії, починаючи з експедиції Васко да Гама. Завершився цей період навколосвітнім плаванням Магеллана. 2. Період російських і голландських відкриттів, який продовжувався з середини XVI ст. до середини XVII століття. Це був час відкриттів російських першопрохідців по всій Північній Азії, час походу Єрмака і плавання Дежнєва, час тихоокеанських експедицій голландських мореплавців і відкриття австралійських берегів голландцями та англійцями. У XV ст. з'явилося швидке та легке вітрильне судно — каравела (човен з вітрилами). Такі човни були дуже мобільні та вміщували багато вантажів та пасажирів. На той час вже знали компас, за допомогою якого можна було визначати місцезнаходження корабля. Найбільш привабливою країною для мореплавців була Індія, але торгівля з нею та Китаєм знаходилась під контролем арабів, які перепродавали європейцям східні товари в 8-10 раз дорожче, ніж платили за них самі. Східні шляхи до Індії та Китаю теж контролювались арабами. Європейці намагались встановити прямий зв'язок зі Сходом, щоб цілком привласнити собі прибутки від торгівлі зі східними країнами. З початку XV ст. португальські королі регулярно споряджали експедиції в Атлантичний океан, щоб, обігнувши Африку, дістатись берегів Індії. На пошуки нового шляху до Індії була відправлена експедиція на чолі з Васко да Гамою. Через 4 місяці португальці обійшли Африку, і в травні 1498 р. їхні кораблі вже були в індійському порту Калікут. З тих пір португальські експедиції та військовий флот постійно направлялись у цьому напрямку, змогли загарбати важливі міста на узбережжі Індійського океану, витіснивши звідти арабів. Рухаючись далі на Схід, португальці досягли берегів Китаю та Японії. Загарбані території вони перетворювали на свої колонії. Першим європейським мореплавцем, який намагався дістатись Індії, йдучи західним шляхом (тоді вже було відомо, що Земля — куля), був Христофор Колумб. Влітку 1492 р. три невеликі кораблі відправились від берегів Іспанії. Через 70 днів на горизонті з'явилась земля. Іспанці дістались до маленького острова. Потім, відправившись на південь, відкрили великі острови — Кубу та Гаїті. Експедиція мала як торгово-розвідувальний, так і колонізаційно-загарбницький характер. Після відкриття Колумбом нових земель на заході, в 1494 р. в місті Тордесільясі була підписана угода, згідно якої було визначено межу від полюса до полюса, яка проходила в 2053 км. західніше островів Зеленого мису, так званий «папський Меридіан». Всі нові землі, відкриті в подальшому, які знаходились західніше цієї межі, ставали колоніальними володіннями іспанців, а на схід — португальців. Після цього Колумб здійснив ще три подорожі на Захід у 1493, 1498 та в 1504 рр., відкрив багато островів у Карибському морі та дослідив частину Американського узбережжя, але величезних багатств там не знайшов. До кінця свого життя Колумб не знав, що відкрив новий материк, всі відкриті землі він вважав Індією. Відкриття і освоєння всієї континентальної Америки затягнулось майже на два століття і в загальних рисах було завершено російськими мореплавцями А. Чіріковим і В. Берінгом. В подальші роки італійський мореплавець Амеріго Веспуччі довів, що відкриті Колумбом землі – новий материк. Описи подорожей Амеріго Веспуччі до нової землі викликали в Євро пі великий інтерес, і новий материк було названо іменем Амеріго — Америка. Світова слава прийшла до А. Веспуччі після опублікованих в 1503 і 1504 рр. листів, в яких красномовно описувались відкриті землі, їх флора і фауна, життя місцевого населення. Ці листи були перекладені на декілька європейських мов. Назва нового материка з'явилась з легкої руки Мартіна Вальдземюллера, який опублікував у 1507 р. книгу «Вступ до космографії», де були вміщені вищевказані листи Амеріго Веспуччі, і Вальдземюллер запропонував назвати нові землі — «Землі Амеріго», а потім за цими землями закріпилася назва Америка. У 1519-1522 рр. іспанці здійснили одну з найбільш сміливих і ризикованих подорожей з метою досягти Азії західним шляхом. Очолював цю експедицію досвідчений мореплавець Фернандо Магеллан. Флотилія з п'яти кораблів перетнула Атлантичний океан, Магеллан вів флот вздовж берегів Південної Америки, поки не відкрив протоку на Захід, яку пізніше назвали Магеллановою. Через цю протоку кораблі вийшли в новий океан. Погода під час 4-місячної подорожі була тихою, і океан назвали Тихим. Нарешті флотилія дісталась до Філіппінських островів. Тут в сутичці з місцевим населенням Магеллан загинув. Із п'яти кораблів на батьківщину повернувся один. Перша кругосвітня подорож остаточно довела, що Земля — куля. В наступні століття був повністю загарбаний Американський континент, а його землі були перетворені в колонії, в основному іспанські та португальські. Пізніше, після відкриття європейцями цивілізацій інків, стало відомо про високорозвинену інфраструктуру «імперії інків», де якість доріг дозволяла здійснювати подорожі на далекі відстані. В імперії існували дві головні дороги, паралельні одна одній, так звані «імператорські». Перша йшла вздовж узбережжя, а друга — в горах. Одна з доріг, завдовжки 5000 км до початку XX ст. була найдовшою дорогою на планеті. Недарма інків називали римлянами Нового Світу, адже їх дороги були якісними зразками інженерно-будівничого мистецтва. Найбільш грандіозне дорожнє будівництво велось на рубежі ХV-ХVІ століть. Дороги інків були досить міцними, з тунелями, гірськими серпантинами, а ширина їх на деяких відрізках була такою, що поруч могли проїхати шість вершників. Для підтримання в порядку доріг існували спеціальні служби з посадами управляючих і наглядачів доріг. Певний внесок у дослідження нових земель зробили конкістадори, серед особливо яскравих їх представників слід назвати Франсіско Пісарро (близько 1475-1541) та Ернана Кортеса (1485-1547). Пісарро відкрив частину узбережжя Південної Америки, дослідив Західні Кордильєри, заснував міста Ліму та Трухільо. Кортес освоював територію Мексики та Каліфорнії. Але діяльність конкістадорів завдала великі збитки культурі корінного населення — індіанців. Зустріч двох світів принесла величезні багатства європейцям і обернулась трагедією для самобутніх індіанських цивілізацій. Великі географічні відкриття призвели до нечуваного розширення торгівлі. Встановились зв'язки між окремими материками — виникла світова торгівля. Торгівля з колоніями зосереджувалась в портах Нідерландів, Португалії та Англії. Головним центром світової торгівлі став великий порт Антверпен. 4.3. Подорожі в Росії в ХV-ХVІІ століттях До XVI ст. Росія, або, як її тоді називали в Європі — Московія, була загадковою країною для іноземців. Але, починаючи з XVI ст., Росію частіше відвідують іноземці, які залишили після своїх подорожей описи, або спогади про Московію. Серед них найбільш повними і найпопулярнішими в Європі були описи Олеарія і Таннера, які відносяться вже до XVII ст. Олеарій ось як характеризував столицю Росії: «Здалеку Москва справляла вигідне враження на мандрівника своїми численними церквами і білими стінами Кремля. Вид на Москву здалеку є одним з найпрекрасніших відносно величі міста, але зачарування ним швидко зникає, як тільки мандрівник потрапляє у саме місто. Йому потрапляють на очі брудні вулиці, безліч маленьких бідних будинків. Місто, яке здалеку бачиться, як величний Єрусалим, всередині є бідним Віфлеємом». Дороги в місті були вимощені дошками, а здебільшого зовсім не мощеними нічим, і в погану погоду люди в'язли в багнюці по коліна. Низький рівень комфорту для подорожуючих дуже розчаровував іноземців. Адже в Європі, а саме в Угорщині, вже в XV ст. були запроваджені поштові карети, які згодом стали улюбленим засобом пересування західних мандрівників. В Росії інфраструктура розвивалась повільніше, ніж у Європі. Відомо, що в Московії з Х1І-ХІП ст. існували постоялі двори, які тоді називались «ямами» (звідси і назва працівника цього закладу — «ямщик» ). Ці «ями» розміщувались вздовж шляхів, на відстані кінного переходу. В XV ст. в Росії вже існував Ямський приказ — централізований державний заклад (одне з «міністерств» тодішнього царського уряду), який відав організацією перевезень, службою ямщиків по всій країні. Як повідомляє в своїх «Записках про Московію» (1549 р.) німецький дипломат барон Герберштейн, для іноземців існували в Росії гостинні двори. Вони відрізнялись від постоялих дворів більшим комфортом. Крім розміщення і харчування гостям надавалась можливість здійснювати комерційні справи. У великих містах гостинні двори обносилися стінами з вежами та в'їздними воротами для більшого спокою постояльців. Іноземці розселялись в гостинних дворах згідно національності. Так, у Москві в ХУ-ХУІІ ст. були побудовані «англійський», «грецький», «вірменський», а в Новгороді «німецький» і «голландський» гостинні двори. В Європі аналогів гостинних дворів не було. Східними аналогами російських гостинних дворів були караван-сараї. В 1582 р. у складі російського посольства здійснили подорож до Святої землі та на Афон московські купці Трифон Коробейников та Юрій Греков, в результаті чого з'явився опис під назвою «Путешествия в Святую землю», який був дуже популярним. Відомо більше 400 списків (рукописних примірників) цього опису. В 1598 р. Києво-Печерський монастир отримав статус Лаври, яка стала в подальшому одним із важливих центрів прочанства вже не лише України, але й усього православного світу. Києво-Печерська Лавра мала для обслуговування прочан у ХУП ст. аптеку, бібліотеку церковних книг, трапезну та «гостинні будинки», своєрідні готелі для прочан. Місцями прочанства на Русі були також Успенський Почаївський монастир, Троїце-Сергієва обитель, Введенська Козельська Оптіна пустинь та Валаам. В Московії ХV-ХVІ ст. активно шукали нові шляхи до Індії та Китаю. Це, здебільшого, були сухопутні та морські експедиції. Подорож тверського купця Афанасія Нікітіна почалася влітку 1466 року. З Твері він вирушив вниз по Волзі до Каспійського моря. Далі основними пунктами його подорожі були Дербент, Баку, звідки по Каспійському морю він потрапив до Персії, перетнувши яку, в Ормузі сів на корабель, який привіз його до Індії, де Афанасій Нікітін пробув майже три роки. Весною 1472 р. Нікітін вирушив до рідної землі. Перетнувши Аравійське море, прибув до Ормуза, перетнув Персію і направився в Малу Азію, потрапивши через Східну Анатолію до турецького міста Трапезунд. Там він сів на корабель до Кафи (сучасна Феодосія), перетнув третє море — Чорне. Потім по Дніпру через Київ мандрівник вирушив до Смоленська, але, не дійшовши до нього, помер. Афанасій Нікітін — перший з росіян, хто описав Південну і Південно-Східну Азію від Уралу до Китаю. В результаті походів Єрмака у 80-х рр. XVI ст. до Росії приєдналася Сибірська земля. Були засновані нові міста. Іван Москвін у 1639-1642 р. здійснив подорож від Якутська до узбережжя Охотського моря. У 1648 р. Семен Дежнєв відкрив протоку, яка розділяє Америку і Азію. В кінці XV - на початку XVI ст. в Москві з'явились перші путівники-дорожники, в яких були вказані відстані між великими населеними пунктами. Серед них найцікавішими були дорожники Півночі та Уралу. На основі подібних дорожників був складений в 1497 р. перший «Чертеж Русского государства» (карта), для роботи над яким були запрошені італійці. В XVI ст. відбувалося освоєння росіянами Сибіру та Далекого Сходу, в цей час було закладено міста: Тюмень (1586), Тобольськ (1587), Березов (1593), Сургут (1594), Верхотур'є (1598), на початку XVII ст. Томськ (1619). Красноярськ (1628), Якутськ ( 1632), а у 1639 р. росіяни вийшли до берегів Тихого океану. Важливим елементом подорожей було складання карт. Російська картографія від самого початку свого існування була державним надбанням. На Русі карти називались «чертежами», один із перших — «Большой чертеж по всему Московському государству» - був створений на рубежі ХУІ-ХУІІ століть. В 1613 р. Гессель Гертіс віддрукував географічну карту всієї Росії, за кресленням Федора Годунова. У 1627 р. складена «Книга к большому чертежу», яка вміщувала коментарій до загальної карти, де був перелік міст і деякі етнографічні дані. В цілому це був дорожній атлас території від Дніпра до Обі з заходу на схід, і від Лапландії до Бухари з півночі на південь. Найбільш видатним твором російської картографи того періоду вважається перший географічний атлас «Чертежная книга Сибири». складений Ремезовим у 1701 р.. який вміщував 23 карти, складені згідно матеріалів російських першопрохідців. 4.4. Нові складові у сфері гостинності в ХV-ХVІ століттях У XVI ст. в Англії поширилися таверни для простолюдинів, вони називались ординарними; в них за загальним столом подавали чергові страви за фіксованою ціною. Постоялі двори в континентальній Європі поступались англійським по всім показникам. Навіть у ті часи, коли мандрівники були невибагливими до комфорту, більшість британців, подорожуючи Європою, вжахались від умов проживання в постоялих дворах, які були просто убогими в порівнянні з британськими. В Англії у XVI ст. улюбленим видом транспорту для пересування на далекі відстані суходолом стала поштова карета. По дорозі поштова карета робила декілька зупинок у придорожніх тавернах або постоялих дворах, які в подальшому стали називатися поштовими станціями. Серед інших закладів у системі гостинності можна назвати кав'ярні, які з'явились у XVI ст. у Венеції, де можна було випити чашечку кави та поспілкуватись. Кав'ярні з'явились в Європі завдяки успішній торгівлі зі Сходом і перейняттю європейцями деяких східних традицій. Після XVII ст. чай та кава стають традиційними гарячими напоями у Європі, спочатку в заможних домах, а потім і серед інших верств населення. У 1528 р. Іспанія зустрічала конкістадора Ернана Кортеса. Серед дивних речей, привезених ним з Нового Світу, були дорогоцінні какао-боби і дарований ацтеками секрет приготування пряного какао-напою, що відновлював сили. Так почалася історія шоколаду — продукту, що довгий час залишався привілеєм королів і знаті. «Тільки багатий і благородний міг дозволити собі пити шоколад», — писав у XVI ст. іспанський історик Овієдо. Аристократія обожнювала французькі «Бутіки гарячого шоколаду» і англійські «Шоколадні будинки». Першим закладом ресторанного типу вважається Tourd’Argent, що відкрився в Парижі у 1533 р. і протягом століть залишався унікальним у своєму роді закладом. 4.5. Основні види та значення подорожей в ХV-ХVІ століттях Підводячи підсумки викладеного вище, можемо сказати, що існували наступні види подорожей: |