Главная страница

Історія туризму підручник. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури І мистецтв ІІІІV рівнів акредитації Київ Альтерпрес 2005


Скачать 1.06 Mb.
НазваниеНавчальний посібник для вищих навчальних закладів культури І мистецтв ІІІІV рівнів акредитації Київ Альтерпрес 2005
АнкорІсторія туризму підручник.doc
Дата21.02.2018
Размер1.06 Mb.
Формат файлаdoc
Имя файлаІсторія туризму підручник.doc
ТипНавчальний посібник
#15768
страница14 из 17
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

  • екзотична тропічна природа, велика кількість унікаль­них природних об'єктів;

  • привабливість ділових поїздок в ці країни;

  • розвинутість розважального туризму, індустрії розваг (японська індустрія розваг посідала друге місце у світі після США);

  • першокласний шопінг-туризм пропонували Гонконг і Сінгапур.

У 1990-і рр. у Тихоокеанському регіоні туризм особливо ін­тенсивно розвивався в Австралії та Новій Зеландії (6 % гостей регіону). Чималі рекреаційно-туристичні потоки спрямовували­ся до країн Меланезії (Фіджі, Нова Каледонія, Вануату, Соломо­нові острови тощо), Мікронезії (Гуам, Маршаллові острови, Маріанські острови тощо) і Полінезії (острови Кука, Французька Полінезія тощо), частка яких складала 4 %. Важливим факто­ром привабливості тихоокеанських островів була близькість австралійського та новозеландського ринків, але головне – острови здавна і стабільно мали чудовий імідж в усьому світі як еталон безтурботного життя, «земний рай».

На Близькому Сході (до цього регіону входять: Бахрейн, Єгипет, Ірак, Йорданія, Кувейт, Лівія, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Сирія, Об'єднані Арабські Емірати і Ємен) час від часу спалахували політичні конфлікти, у тому числі повномасштабні бойові дії. Тому й кількість тих, хто їхав сюди для відпочинку та лікування, значно коливалася залежно від політич­ної ситуації. Наприклад, у 1991 р. кількість прибуттів до країн Близького Сходу зменшилася на 10,3%; головна причина – війна у Перські затоці.

Близько половини країн формування рекреаційно-тури­стичних потоків до країн Близького Сходу належали до цьо­го ж регіону. 19 % туристів складали європейці, 18 % – меш­канці Східної Азії і Тихоокеанського регіону. Якщо проаналізувати потоки за країнами походження, то статистика вказує на лідерство в цьому аспекті Саудівської Аравії та Єгип­ту (разом ці країни забезпечували в середині 90-х рр. майже 22 % прибуттів до країн Близького Сходу). З інших регіонів ос­новні туристичні потоки йшли з Великобританії, Німеччини, Франції та США.

У Єгипті в 1993 р. кількість прибуттів знизилася на 33 % у порівнянні з попереднім роком, що пов'язується експертами з фактами нападів на іноземних туристів у цій країні. Подібна ситуація в 1990-і рр. спостерігалася в Йорданії.

Тим не менш, Єгипет та Йорданія залишалися серед основ­них рекреаційно-туристичних регіонів Близького Сходу. Єги­пет пропонував туристам, здебільшого, пізнавальні продукти, а в Саудівській Аравії процвітав релігійний, паломницький ту­ризм, тому що в цій країні знаходяться найважливіші мусуль­манські святині, до яких здійснюють ходж мусульмани з усіх куточків світу.

До країн Африки спрямовувалися дуже незначні рекреацій­но-туристичні потоки 3,3 % загальносвітових у середині 1990-х років. Головними факторами гальмування збільшення кількості прибуттів до регіону були і залишаються високі ціни африканського туристичного продукту на туристоутворюючих ринках. Проте країни Північної Африки в 1990-і рр. успішно розвивали недорогий масовий туризм, особливо на південному узбережжі Середземного моря.

Більшість країн-донорів рекреаційно-туристичних потоків в Африці належала до того ж континенту — Африки. У 1992 р. частка внутрішнього туризму зросла до 56 % загаль­ної кількості іноземних гостей, які прибували до країн «чор­ного континенту». Важливими туристоутворюючими країна­ми для регіону були Франція, Німеччина і Великобританія, громадяни яких складали в середині 1990-х рр. майже 20 % кількості всіх іноземних туристів в регіоні. Одним з головних чинників формування цих потоків з Європи до Африки було те, що вищеназвані країни колись володіли африканськими колоніями, і тому спільні епізоди в історії, спільні елементи у культурі, торгові та особисті (в тому числі родинні) зв'язки, які залишилися від колоніальної епохи, сприяли підтриму­ванню значної кількості поїздок з колишніх метрополій до ко­лишніх колоній.

45 % туристів в Африці приймали в середині 90-х рр. Ма­рокко і Туніс. Ще близько 10 % — решта країн Північної Аф­рики. .У Східній Африці лідируючі позиції в цьому відношен­ні посідали Кенія, Мавританія, Танзанія, Сейшельські острови та Зімбабве, які успішно використовували свої природні ресур­си. Мавританія і Сейшели, наприклад, спеціалізувалися на пляжному туризмі і створили першокласну готельну інду­стрію. На півдні Африки важливим туристичним центром бу­ла ПАР, завдяки високорозвинутій готельній індустрії та транспортній системі. В 1990-і рр. популярність турів до ПАР зростала.

Головним недоліком Африки, який гальмував збільшення до неї рекреаційно-туристичних потоків, був низький загаль­ний рівень розвитку економіки, брак фінансових коштів, не­розвиненість інфраструктури.

Що стосується Південної Азії (Афганістан, Бангладеш, Бутан, Індія, Іран, Мальдівська Республіка, М'янма, Непал, Пакистан і Шрі-Ланка), то в цьому регіоні рекреаційно-тури­стична індустрія в останнє десятиліття хоча й розвивалася, але значно повільніше, ніж, наприклад, у Східній Азії та Тихоокеанському регіоні. Хоча за період з 1970 р. по 1996 р. кількість прибуттів до регіону з метою відпочинку збільшила­ся в п'ять разів (з 900 тис. до 4,5 мли чол.), частка прибуттів, від загальної кількості їх у світі, коливалася в регіоні у цей період навколо 0,7 %. Важливою причиною такої низької популярності були збройні конфлікти, політична нестабільність (наприклад, у деяких провінціях Індії та Пакистану, у Шрі-Ланці тощо).

Найбільшим туристоутворюючим ринком для Східної Азії була в 1980-1990-і рр. Європа. З окремих країн найбільшу кількість прибуттів до Східної Азії забезпечувала Великобрита­нія. 34 % туристів до країн Східної Азії прибували в середині 1990-х рр. з США. 28 % складав внутрішньорегіональний ту­ризм. Регіональними лідерами з прийому іноземних гостей бу­ли Індія та Пакистан (дві третини прибуттів до Східної Азії). В цих країнах добре розвивався пізнавальний туризм. Шрі-Лан­ка, Мальдівська Республіка та деякі інші країни успішно спе­ціалізувалися на пляжному туризмі. Значно розвинулося на­дання послуг любителям гірськолижного спорту в Непалі, не кажучи про використання пізнавального туризму в цій країні, пов'язане з модою на буддизм у країнах Європи та Північної Америки. Як і в Африканському регіоні, у Східній Азії гальму­вали розвиток туризму недостатня розвинутість рекреаційно-туристичної інфраструктури, слабка транспортна система.

Основні тенденції розвитку туризму в другій половині XX століття.

  • Орієнтація на задоволення потреб окремої особистості через посередництво туризму, спеціалізація та індивіду­алізація попиту в туризмі.

  • Розширення географії туристичних подорожей. У цьому відношенні позитивну роль відіграють процеси спрощення прикордонного контролю та відміна візових режимів для громадян певних країн. Прикладом цього може бути Шенгенська угода 1985 р. про поступову відміну контролю на спільних кордонах королівства Бельгія, ФРН, Франції, Ве­ликого Герцогства Люксембург і Королівства Нідерланди. У 1990 р. вищеназваними країнами була підписана Кон­венція, згідно якої запроваджувались єдина віза для цих країн, єдиний візовий режим для третіх країн, скасовува­лись перевірки на внутрішніх кордонах Шенгенської зони, почалося обговорювання Шенгенської інформаційної сис­теми.

  • Інтенсифікація відпочинку (активний відпочинок, самореалізація особистості під час туристичної подорожі).

  • Розщеплення основної відпустки.

  • Екологізація мислення, як у споживачів, так і виробни­ків туристичних послуг.

  • Експансія виїзного туризму.

  • Глобалізація міжнародного туризму.



11.3. Створення та діяльність міжнародних туристичних організацій у другій половині XX століття

Після Другої світової війни ООН прийняла низку доку­ментів про політичні та громадянські права людей. Серед них і право кожного на відпочинок і свободу переміщення, що було дуже важливо для розвитку міжнародного туризму на цивілізо­ваному рівні.

Зараз регулюють розвиток туризму на міжнародному рівні близько двохсот міжнародних туристичних організацій.

У 1947 р. більшість міжнародних туристичних організа­цій, які функціонували в першій половині XX ст., були ліквідо­вані, і на їх основі створено одну — Міжнародний союз офіцій­них туристичних організацій (МСОТО). Союз став видавати міжнародний календар, де розміщувалась інформація про виз­начні дати туристичних подій. Раз на два місяці почав виходи­ти журнал „Всесвітній турист”. З'явилось також спільне з ЮНЕСКО видання – довідник „Подорож за кордон – прикор­донні формальності”. МСОТО створив велику бібліотеку, де зі­брані видання, що стосуються міжнародного туризму, регуляр­но видавались бібліографічні збірки.

У 1946 р. було створено ЮНЕСКО як міждержавну організацію, що займалась питаннями освіти, науки і культури. Саме силами ЮНЕСКО в 1950-і роки бу­ла розроблена програма ро­звитку туризму ЕКОСОС, спрямована на перетворен­ня туризму на галузь еконо­міки, яка розвивається най­більш швидко.

У другій половині XX ст. було створено низку науково-дослідних і навчальних закладів з питань туризму. Зокрема, у 1951 р. «під високим протегуван­ням принца» у Монако була створена Міжнародна академія з туризму. Своєю го­ловною метою академія об­рала визначення і вивчення понятійного апарату туризму і переклад його на інші мови світу. Перше французьке видання туристичного словника було здійснено силами Академії у 1953 р., пізніше вийшли аналогічні видання англійською, ні­мецькою, іспанською та італійською мовами.

У 1954 р. з метою популяризації туризму була створена Міжнародна федерація журналістів і письменників з питань ту­ризму, її засновниками були представники 20 країн.

В 1954 р. в Нью-Йорку відбулася Міжнародна конференція з митних питань, де були розроблені Конвенція про митні пільги для туристів, Додатковий протокол до Кон­венції щодо ввозу рекламних туристичних документів і ма­теріалів.

В 1963 р. в Римі відбулась перша Всесвітня конференція з проблем туризму, на якій були представлені 87 держав. Ос­новна робота на конференції була проведена в комітеті з пи­тань формальностей і в комітеті з розвитку туризму. Офіційно прийнято визначення понять: «турист», «екскурсант», «тимчасовий відвідувач», що зіграло позитивну роль у роз­витку статистики туризму. Розглядались питання щодо подальшої уніфікації та спрощення митних формальностей, а також лібералізації питань стосовно ввозу-вивозу валюти, су­ма якої в день на одного туриста не повинна бути меншою 500 дол. США.

В 1975 р. ліквідовано МСОТО і створено Всесвітню туристичну організацію (ВТО), до складу якої на початку XXI ст. входило більше 120 держав. Генеральна асамблея ООН визнала за ВТО статус міжнародної організації, яка координує розвиток міжнародного туризму. Штаб-квартира ВТО знахо­дилася в Мадриді.

Статут ВТО було прийнято 27 вересня 1975 р., а з 1980 року ця дата відзначається як Всесвітній день туризму.

Згідно статуту ВТО, її основними цілями є:

  • стимулювання розвитку туризму як засобу росту економічних показників;

  • розвиток туризму як чинника миру та взаємного спів­робітництва між країнами;

  • реалізація посередництвом туризму прав людини на відпочинок і свободу пересування незалежно від раси, статі, мови та релігії;

  • зосередження уваги на країнах, що розвиваються, в сфері туризму;

  • проведення науково-дослідної роботи в сфері туризму.

ВТО прийняла ряд важливих для туризму декларацій, се­ред яких:

  • Манільська декларація «Про туризм у світі» (Філіппіни 1980 р.);

  • «Документ Акапулько» (Мексика, 1982р.);

  • «Хартія туризму» і «Кодекс туриста» (Софія, Болгарія, 1985 р.);

  • Гаазька «Декларація про туризм» (Голландія, 1989 р.).

Між сесіями, які ВТО скликає двічі на рік, працює Вико­навча рада генеральної асамблеї, яка призначає Генерального секретаря ВТО. Офіційними мовами ВТО є англійська, францу­зька, іспанська і російська.

У структурі ВТО працюють 6 регіональних комісій: для Європи, Африки, Америки, Південної Азії, Близького Сходу і регіону Тихого океану.

Функціонує вищий навчальний центр з туризму в Мексиці. При ВТО створено декілька фондів для підтримки розвитку ін­дустрії туризму в різних країнах. Серед неурядових спеціалізо­ваних організацій з міжнародного туризму:

  • Міжнародна асоціація по соціальному туризму і відпо­чинку трудящих, створена в 1968 р.;

  • Міжнародна асоціація наукових експертів з питань туризму; створена в 1951 р. з метою об'єднання провід­них навчальних, наукових, проектних організацій і за­кладів світу, що займаються проблемами туризму та здійснюють консультації для туристичних підприємств, об'єднань, фірм у галузях менеджменту і маркетингу;

  • Всесвітня асоціація туристичних агентств, яка об'єд­нує більше 250 туристичних агентств і відноситься до категорії міжнародних комерційних організацій;

  • Міжнародне бюро соціального туризму, створене в 1936р., об'єднало організації вільних профспілок, сприяє участі в міжнародному туризмі широких верств населення;

  • Міжнародна федерація курортної справи; створена у 1958 р. власниками курортів; її мета – вирішення со­ціальних проблем курортної справи, вдосконалення ме­тодів експлуатації курортних ресурсів;

  • Бюро подорожей міжнародного союзу студентів; ство­рене в 1960 р., сприяє організації міжнародних подоро­жей студентів, володіє студентськими гуртожитками типу «Ювентус», «Юніор», реалізує міжнародні сту­дентські квитки, які дають право на знижки;

  • Міжнародне бюро туризму і подорожей молоді; створе­не в 1961 р., до нього входять 50 країн. Бюро сприяє ак­тивізації міжнародного студентського туризму.

Поряд з міжнародними організаціями існують численні на­ціональні та регіональні організації, основним завданням яких є сприяння розвиткові міжнародного туризму.

Питаннями туризму епізодично займаються, паралельно зі спеціалізованими організаціями, впливові міжнародні організації: ЕКОСОР (Екологічна і соціальні рада), МОП (Міжнарод­на організація праці), ІКАО (Міжнародна організація цивіль­ної авіації), ЮНЕСКО.

У 1994 р. в м. Осака (Японія) відбулася Всесвітня конферен­ція міністрів з туризму, яка прийняла Декларацію туризму, а в 1996 р. на о. Балі в Декларації з питань туризму були намічені подальші шляхи реалізації програми ВТО і ЮНЕСКО в галузі ту­ризму. Згідно з цими документами засновано «Університет туриз­му на благо світу», з метою розвитку співробітництва між універ­ситетами Ізраїлю, Марокко і Тунісу через супутниковий зв'язок.

У жовтні 1999 р. Генеральна асамблея ВТО прийняла «Гло­бальний етичний кодекс туризму», в якому рекомендовано «заохочувати впровадження в усі освітні програми спецкурсу про цінність туристичного обміну...».

Таким чином, міжнародні туристичні організації відрізня­ються за статусом, цілями, задачами та формами організації. Але всі вони спрямовують свою діяльність на підтримку інте­ресів туристичних компаній, на формування певної політики у відносинах з урядовими туристичними організаціями, готельними, транспортними, страховими та іншими компанія­ми та об'єднаннями; попереджують і вирішують конфлікти в туристичній діяльності; сприяють розвитку міжнародного туризму та залученню до нього населення різних країн.
11.4. Основні тенденції розвитку туризму в світі на межі ХХ-ХХІ століть

На межі XX і XXI ст. у світі продовжувалося зростання кількості туристичних подорожей. За прогнозом ВТО, до 2010 р. загальна кількість туристичних подорожей сягне 937 мли, а при­бутки від туризму зростуть до 1,1 трлн. дол. США. У зв'язку з чим зросте й зайнятість у туристичній індустрії. На межі XX і XXI ст. кожна 15-та людина на Землі прямо чи опосередковано була пов'язана з індустрією туризму.

За кількістю відвідувань іноземними туристами першість на рубежі ХХ-ХХІ ст. була за Європою, хоча темпи росту там невеликі — лише 1 %. Поступово збільшувалася кількість туристів в Африці і Південній Азії. Постійно популярним у туристів всього світу залишається Близький Схід. На порозі XXI ст., у зв'язку зі святкуванням 2000-річчя Різдва Христо­вого, тут спостерігалися найбільші темпи зростання туристич­них відвідань — 17,5%.

Проте інколи туристичні потоки до Близького Сходу змен­шуються, у зв'язку зі спалахами насильства в регіоні. Так само зменшуються вони й в інших «гарячих точках», у місцях здійснення терактів. Чимало туристів у XXI ст. вже стали жер­твами терористичних угруповань. Наприклад, у 2002 р. на о. Балі терористи (за повідомленнями ЗМІ, це були представники ісламського угруповання «Джемаа Ісламія») в результаті од­ного з нападів вбили 202 туристів, чим викликали побоювання серед тих, хто відпочивав чи планував відпочинок у індоне­зійському регіоні. Зменшення кількості туристичних прибуттів сталося в 2002 р. в Тунісі внаслідок терористичної атаки, коли в синагозі на о. Джерба загинула 21 людина, у тому числі 14 німецьких туристів.

Тим не менш, за оцінками спеціалістів ВТО та інших екс­пертів, міжнародний тероризм на початку XXI ст. здійсню­вав менший вплив на туристичний бізнес, ніж зміни у світо­вій економіці.

Згідно прогнозам ВТО, основними, чинниками розвитку туризму будуть:

  • науково-технічний прогрес, підвищення якості життя;

  • збільшення тривалості вільного часу;

  • стан оточуючого середовища.



РОЗДІЛ 12

ТУРИЗМ В УКРАЇНІ НА РУБЕЖІ ХХ-ХХІ СТОЛІТТЬ
12.1. Стан туристичної справи в Україні в 90-і рр. XX століття

У 90-і рр. XX ст. в Україні, в умовах занепаду проми­слових підприємств спостерігався інтенсивний процес відтоку робочої сили з традиційно провідних галузей економіки (мета­лургійної, машинобудівної, оборонної тощо) до сфери надання послуг. Це закономірний процес, характерний для розвитку світової економіки. Слід наголосити, що вартість створення од­ного робочого місця в сфері туризму в 20 разів менша, ніж у промисловості.

Туризм не тільки прямо або побічно охоплює більшість галузей економіки, в тому числі промисловість, сільське госпо­дарство, будівництво, транспорт, страхування, зв'язок, торгів­лю, громадське харчування, житлово-комунальне господарство, сферу побутових послуг, культуру, мистецтво, спорт тощо, а й стимулює їх розвиток. Від функціонування туризму безпосе­редньо залежить життєдіяльність понад 40 галузей економі­ки і близько 10-15 % населення України.

Відсутність у 1989-1993 рр. структур і важелів держав­ного регулювання туризму в Україні призвела до руйнування важливих складових частин інфраструктури галузі, розпаду соціально-орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу знач­них валютних коштів за кордон, а також до погіршення матеріально-технічної бази. Було порушено систему напрацьо­ваних зв'язків і турів, підготовки й використання досвідчених кадрів. В середині 80-х рр. Україну щорічно відвідувало понад 500 тис. іноземних туристів, натомість у 1992 р. — лише близь­ко 120 тисяч. Внаслідок цього, в 1989-1992 рр. держава втра­тила майже 80 % валютних прибутків від іноземного туризму.

Разом з тим, 10 млн. українських громадян виїжджало за кор­дон, переважно з так званими «шоп-турами».

Призупиненню цього негативного процесу сприяли посту­пове формування нової системи соціально-економічних відно­син в країні, адаптація населення до нових умов життя; вжиті парламентом, президентом та урядом заходи.

З метою реалізації державної політики в галузі туризму по­становою Кабінету Міністрів України № 616 від 10 листопада 1992 р. було створено Державний комітет України по ту­ризму. До сфери управління Держкомтуризму було передано 52 підприємства загальнодержавної власності. Це збільшило можливості виведення вітчизняного туризму з глибокої кризи.

Відродження туризму здійснювалось на планомірній осно­ві. Головною метою роботи Держкомтуризму стала необхідність посилення державного регулювання туристичної діяльності. У стислий термін було вжито заходів щодо впорядкування мере­жі підвідомчих підприємств, розробки й рекламування на між­народному ринку національного туристичного продукту, підго­товки досвідчених кадрів, створення та зміцнення нормативної бази туризму.

Згідно з Указом Президента України «Про Державний ко­мітет молодіжної політики, спорту і туризму» від 31 трав­ня 2000 р. № 740/2000, Державний комітет молодіжної полі­тики, спорту і туризму України став правонаступником трьох державних комітетів, у тому числі Державного комітету України по туризму.

Державний комітет молодіжної політики, спорту і туриз­му (Держкоммолодьспорттуризм) поділявся на три департа­менти. Серед них був і Державний департамент туризму і ку­рортів, до складу якого входили Управління організації туризму й Управління розвитку туристичної індустрії та ін­вестицій.

22 листопада 2000 р. Указом Президента України Держкоммолодьспорттуризм, до складу якого входив Державний де­партамент туризму і курортів, було реорганізовано. 14 грудня 2001 р. Указом Президента України створено Державну туристичну адміністрацію України.

Важливим кроком у створенні правових засад туристич­ної діяльності стало прийняття 15 вересня 1995 р. Верхов­ною Радою України Закону України «Про туризм» (першого такого закону на теренах колишнього СРСР), який визначив стратегію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконав­чої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив.

Цей закон визначив загальні правові, організаційні, вихов­ні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону було створення право­вої бази для становлення туризму як високорентабельної галу­зі економіки та важливого засобу культурного розвитку грома­дян. Забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист прав та інтересів туристів і суб'єктів ту­ристичної діяльності, визначення їхніх обов'язків та відпові­дальності.

Дія цього Закону поширювалася на підприємства, устано­ви, організації незалежно від форм власності, на фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристичних по­слуг, а також на громадян, які їх отримують.

Держава проголосила туризм одним з пріоритетних напря­мів розвитку національної культури та економіки і декларува­ла необхідність створення сприятливих умови для туристичної діяльності.

Державна політика в галузі туризму визначається Вер­ховною Радою України.

Основними напрямами державної політики в галузі ту­ризму було проголошено такі:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


написать администратору сайта