Історія туризму підручник. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури І мистецтв ІІІІV рівнів акредитації Київ Альтерпрес 2005
Скачать 1.06 Mb.
|
У 1990-і рр. у Тихоокеанському регіоні туризм особливо інтенсивно розвивався в Австралії та Новій Зеландії (6 % гостей регіону). Чималі рекреаційно-туристичні потоки спрямовувалися до країн Меланезії (Фіджі, Нова Каледонія, Вануату, Соломонові острови тощо), Мікронезії (Гуам, Маршаллові острови, Маріанські острови тощо) і Полінезії (острови Кука, Французька Полінезія тощо), частка яких складала 4 %. Важливим фактором привабливості тихоокеанських островів була близькість австралійського та новозеландського ринків, але головне – острови здавна і стабільно мали чудовий імідж в усьому світі як еталон безтурботного життя, «земний рай». На Близькому Сході (до цього регіону входять: Бахрейн, Єгипет, Ірак, Йорданія, Кувейт, Лівія, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Сирія, Об'єднані Арабські Емірати і Ємен) час від часу спалахували політичні конфлікти, у тому числі повномасштабні бойові дії. Тому й кількість тих, хто їхав сюди для відпочинку та лікування, значно коливалася залежно від політичної ситуації. Наприклад, у 1991 р. кількість прибуттів до країн Близького Сходу зменшилася на 10,3%; головна причина – війна у Перські затоці. Близько половини країн формування рекреаційно-туристичних потоків до країн Близького Сходу належали до цього ж регіону. 19 % туристів складали європейці, 18 % – мешканці Східної Азії і Тихоокеанського регіону. Якщо проаналізувати потоки за країнами походження, то статистика вказує на лідерство в цьому аспекті Саудівської Аравії та Єгипту (разом ці країни забезпечували в середині 90-х рр. майже 22 % прибуттів до країн Близького Сходу). З інших регіонів основні туристичні потоки йшли з Великобританії, Німеччини, Франції та США. У Єгипті в 1993 р. кількість прибуттів знизилася на 33 % у порівнянні з попереднім роком, що пов'язується експертами з фактами нападів на іноземних туристів у цій країні. Подібна ситуація в 1990-і рр. спостерігалася в Йорданії. Тим не менш, Єгипет та Йорданія залишалися серед основних рекреаційно-туристичних регіонів Близького Сходу. Єгипет пропонував туристам, здебільшого, пізнавальні продукти, а в Саудівській Аравії процвітав релігійний, паломницький туризм, тому що в цій країні знаходяться найважливіші мусульманські святині, до яких здійснюють ходж мусульмани з усіх куточків світу. До країн Африки спрямовувалися дуже незначні рекреаційно-туристичні потоки 3,3 % загальносвітових у середині 1990-х років. Головними факторами гальмування збільшення кількості прибуттів до регіону були і залишаються високі ціни африканського туристичного продукту на туристоутворюючих ринках. Проте країни Північної Африки в 1990-і рр. успішно розвивали недорогий масовий туризм, особливо на південному узбережжі Середземного моря. Більшість країн-донорів рекреаційно-туристичних потоків в Африці належала до того ж континенту — Африки. У 1992 р. частка внутрішнього туризму зросла до 56 % загальної кількості іноземних гостей, які прибували до країн «чорного континенту». Важливими туристоутворюючими країнами для регіону були Франція, Німеччина і Великобританія, громадяни яких складали в середині 1990-х рр. майже 20 % кількості всіх іноземних туристів в регіоні. Одним з головних чинників формування цих потоків з Європи до Африки було те, що вищеназвані країни колись володіли африканськими колоніями, і тому спільні епізоди в історії, спільні елементи у культурі, торгові та особисті (в тому числі родинні) зв'язки, які залишилися від колоніальної епохи, сприяли підтримуванню значної кількості поїздок з колишніх метрополій до колишніх колоній. 45 % туристів в Африці приймали в середині 90-х рр. Марокко і Туніс. Ще близько 10 % — решта країн Північної Африки. .У Східній Африці лідируючі позиції в цьому відношенні посідали Кенія, Мавританія, Танзанія, Сейшельські острови та Зімбабве, які успішно використовували свої природні ресурси. Мавританія і Сейшели, наприклад, спеціалізувалися на пляжному туризмі і створили першокласну готельну індустрію. На півдні Африки важливим туристичним центром була ПАР, завдяки високорозвинутій готельній індустрії та транспортній системі. В 1990-і рр. популярність турів до ПАР зростала. Головним недоліком Африки, який гальмував збільшення до неї рекреаційно-туристичних потоків, був низький загальний рівень розвитку економіки, брак фінансових коштів, нерозвиненість інфраструктури. Що стосується Південної Азії (Афганістан, Бангладеш, Бутан, Індія, Іран, Мальдівська Республіка, М'янма, Непал, Пакистан і Шрі-Ланка), то в цьому регіоні рекреаційно-туристична індустрія в останнє десятиліття хоча й розвивалася, але значно повільніше, ніж, наприклад, у Східній Азії та Тихоокеанському регіоні. Хоча за період з 1970 р. по 1996 р. кількість прибуттів до регіону з метою відпочинку збільшилася в п'ять разів (з 900 тис. до 4,5 мли чол.), частка прибуттів, від загальної кількості їх у світі, коливалася в регіоні у цей період навколо 0,7 %. Важливою причиною такої низької популярності були збройні конфлікти, політична нестабільність (наприклад, у деяких провінціях Індії та Пакистану, у Шрі-Ланці тощо). Найбільшим туристоутворюючим ринком для Східної Азії була в 1980-1990-і рр. Європа. З окремих країн найбільшу кількість прибуттів до Східної Азії забезпечувала Великобританія. 34 % туристів до країн Східної Азії прибували в середині 1990-х рр. з США. 28 % складав внутрішньорегіональний туризм. Регіональними лідерами з прийому іноземних гостей були Індія та Пакистан (дві третини прибуттів до Східної Азії). В цих країнах добре розвивався пізнавальний туризм. Шрі-Ланка, Мальдівська Республіка та деякі інші країни успішно спеціалізувалися на пляжному туризмі. Значно розвинулося надання послуг любителям гірськолижного спорту в Непалі, не кажучи про використання пізнавального туризму в цій країні, пов'язане з модою на буддизм у країнах Європи та Північної Америки. Як і в Африканському регіоні, у Східній Азії гальмували розвиток туризму недостатня розвинутість рекреаційно-туристичної інфраструктури, слабка транспортна система. Основні тенденції розвитку туризму в другій половині XX століття.
11.3. Створення та діяльність міжнародних туристичних організацій у другій половині XX століття Після Другої світової війни ООН прийняла низку документів про політичні та громадянські права людей. Серед них і право кожного на відпочинок і свободу переміщення, що було дуже важливо для розвитку міжнародного туризму на цивілізованому рівні. Зараз регулюють розвиток туризму на міжнародному рівні близько двохсот міжнародних туристичних організацій. У 1947 р. більшість міжнародних туристичних організацій, які функціонували в першій половині XX ст., були ліквідовані, і на їх основі створено одну — Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (МСОТО). Союз став видавати міжнародний календар, де розміщувалась інформація про визначні дати туристичних подій. Раз на два місяці почав виходити журнал „Всесвітній турист”. З'явилось також спільне з ЮНЕСКО видання – довідник „Подорож за кордон – прикордонні формальності”. МСОТО створив велику бібліотеку, де зібрані видання, що стосуються міжнародного туризму, регулярно видавались бібліографічні збірки. У 1946 р. було створено ЮНЕСКО як міждержавну організацію, що займалась питаннями освіти, науки і культури. Саме силами ЮНЕСКО в 1950-і роки була розроблена програма розвитку туризму ЕКОСОС, спрямована на перетворення туризму на галузь економіки, яка розвивається найбільш швидко. У другій половині XX ст. було створено низку науково-дослідних і навчальних закладів з питань туризму. Зокрема, у 1951 р. «під високим протегуванням принца» у Монако була створена Міжнародна академія з туризму. Своєю головною метою академія обрала визначення і вивчення понятійного апарату туризму і переклад його на інші мови світу. Перше французьке видання туристичного словника було здійснено силами Академії у 1953 р., пізніше вийшли аналогічні видання англійською, німецькою, іспанською та італійською мовами. У 1954 р. з метою популяризації туризму була створена Міжнародна федерація журналістів і письменників з питань туризму, її засновниками були представники 20 країн. В 1954 р. в Нью-Йорку відбулася Міжнародна конференція з митних питань, де були розроблені Конвенція про митні пільги для туристів, Додатковий протокол до Конвенції щодо ввозу рекламних туристичних документів і матеріалів. В 1963 р. в Римі відбулась перша Всесвітня конференція з проблем туризму, на якій були представлені 87 держав. Основна робота на конференції була проведена в комітеті з питань формальностей і в комітеті з розвитку туризму. Офіційно прийнято визначення понять: «турист», «екскурсант», «тимчасовий відвідувач», що зіграло позитивну роль у розвитку статистики туризму. Розглядались питання щодо подальшої уніфікації та спрощення митних формальностей, а також лібералізації питань стосовно ввозу-вивозу валюти, сума якої в день на одного туриста не повинна бути меншою 500 дол. США. В 1975 р. ліквідовано МСОТО і створено Всесвітню туристичну організацію (ВТО), до складу якої на початку XXI ст. входило більше 120 держав. Генеральна асамблея ООН визнала за ВТО статус міжнародної організації, яка координує розвиток міжнародного туризму. Штаб-квартира ВТО знаходилася в Мадриді. Статут ВТО було прийнято 27 вересня 1975 р., а з 1980 року ця дата відзначається як Всесвітній день туризму. Згідно статуту ВТО, її основними цілями є:
ВТО прийняла ряд важливих для туризму декларацій, серед яких:
Між сесіями, які ВТО скликає двічі на рік, працює Виконавча рада генеральної асамблеї, яка призначає Генерального секретаря ВТО. Офіційними мовами ВТО є англійська, французька, іспанська і російська. У структурі ВТО працюють 6 регіональних комісій: для Європи, Африки, Америки, Південної Азії, Близького Сходу і регіону Тихого океану. Функціонує вищий навчальний центр з туризму в Мексиці. При ВТО створено декілька фондів для підтримки розвитку індустрії туризму в різних країнах. Серед неурядових спеціалізованих організацій з міжнародного туризму:
Поряд з міжнародними організаціями існують численні національні та регіональні організації, основним завданням яких є сприяння розвиткові міжнародного туризму. Питаннями туризму епізодично займаються, паралельно зі спеціалізованими організаціями, впливові міжнародні організації: ЕКОСОР (Екологічна і соціальні рада), МОП (Міжнародна організація праці), ІКАО (Міжнародна організація цивільної авіації), ЮНЕСКО. У 1994 р. в м. Осака (Японія) відбулася Всесвітня конференція міністрів з туризму, яка прийняла Декларацію туризму, а в 1996 р. на о. Балі в Декларації з питань туризму були намічені подальші шляхи реалізації програми ВТО і ЮНЕСКО в галузі туризму. Згідно з цими документами засновано «Університет туризму на благо світу», з метою розвитку співробітництва між університетами Ізраїлю, Марокко і Тунісу через супутниковий зв'язок. У жовтні 1999 р. Генеральна асамблея ВТО прийняла «Глобальний етичний кодекс туризму», в якому рекомендовано «заохочувати впровадження в усі освітні програми спецкурсу про цінність туристичного обміну...». Таким чином, міжнародні туристичні організації відрізняються за статусом, цілями, задачами та формами організації. Але всі вони спрямовують свою діяльність на підтримку інтересів туристичних компаній, на формування певної політики у відносинах з урядовими туристичними організаціями, готельними, транспортними, страховими та іншими компаніями та об'єднаннями; попереджують і вирішують конфлікти в туристичній діяльності; сприяють розвитку міжнародного туризму та залученню до нього населення різних країн. 11.4. Основні тенденції розвитку туризму в світі на межі ХХ-ХХІ століть На межі XX і XXI ст. у світі продовжувалося зростання кількості туристичних подорожей. За прогнозом ВТО, до 2010 р. загальна кількість туристичних подорожей сягне 937 мли, а прибутки від туризму зростуть до 1,1 трлн. дол. США. У зв'язку з чим зросте й зайнятість у туристичній індустрії. На межі XX і XXI ст. кожна 15-та людина на Землі прямо чи опосередковано була пов'язана з індустрією туризму. За кількістю відвідувань іноземними туристами першість на рубежі ХХ-ХХІ ст. була за Європою, хоча темпи росту там невеликі — лише 1 %. Поступово збільшувалася кількість туристів в Африці і Південній Азії. Постійно популярним у туристів всього світу залишається Близький Схід. На порозі XXI ст., у зв'язку зі святкуванням 2000-річчя Різдва Христового, тут спостерігалися найбільші темпи зростання туристичних відвідань — 17,5%. Проте інколи туристичні потоки до Близького Сходу зменшуються, у зв'язку зі спалахами насильства в регіоні. Так само зменшуються вони й в інших «гарячих точках», у місцях здійснення терактів. Чимало туристів у XXI ст. вже стали жертвами терористичних угруповань. Наприклад, у 2002 р. на о. Балі терористи (за повідомленнями ЗМІ, це були представники ісламського угруповання «Джемаа Ісламія») в результаті одного з нападів вбили 202 туристів, чим викликали побоювання серед тих, хто відпочивав чи планував відпочинок у індонезійському регіоні. Зменшення кількості туристичних прибуттів сталося в 2002 р. в Тунісі внаслідок терористичної атаки, коли в синагозі на о. Джерба загинула 21 людина, у тому числі 14 німецьких туристів. Тим не менш, за оцінками спеціалістів ВТО та інших експертів, міжнародний тероризм на початку XXI ст. здійснював менший вплив на туристичний бізнес, ніж зміни у світовій економіці. Згідно прогнозам ВТО, основними, чинниками розвитку туризму будуть:
РОЗДІЛ 12 ТУРИЗМ В УКРАЇНІ НА РУБЕЖІ ХХ-ХХІ СТОЛІТТЬ 12.1. Стан туристичної справи в Україні в 90-і рр. XX століття У 90-і рр. XX ст. в Україні, в умовах занепаду промислових підприємств спостерігався інтенсивний процес відтоку робочої сили з традиційно провідних галузей економіки (металургійної, машинобудівної, оборонної тощо) до сфери надання послуг. Це закономірний процес, характерний для розвитку світової економіки. Слід наголосити, що вартість створення одного робочого місця в сфері туризму в 20 разів менша, ніж у промисловості. Туризм не тільки прямо або побічно охоплює більшість галузей економіки, в тому числі промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, страхування, зв'язок, торгівлю, громадське харчування, житлово-комунальне господарство, сферу побутових послуг, культуру, мистецтво, спорт тощо, а й стимулює їх розвиток. Від функціонування туризму безпосередньо залежить життєдіяльність понад 40 галузей економіки і близько 10-15 % населення України. Відсутність у 1989-1993 рр. структур і важелів державного регулювання туризму в Україні призвела до руйнування важливих складових частин інфраструктури галузі, розпаду соціально-орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу значних валютних коштів за кордон, а також до погіршення матеріально-технічної бази. Було порушено систему напрацьованих зв'язків і турів, підготовки й використання досвідчених кадрів. В середині 80-х рр. Україну щорічно відвідувало понад 500 тис. іноземних туристів, натомість у 1992 р. — лише близько 120 тисяч. Внаслідок цього, в 1989-1992 рр. держава втратила майже 80 % валютних прибутків від іноземного туризму. Разом з тим, 10 млн. українських громадян виїжджало за кордон, переважно з так званими «шоп-турами». Призупиненню цього негативного процесу сприяли поступове формування нової системи соціально-економічних відносин в країні, адаптація населення до нових умов життя; вжиті парламентом, президентом та урядом заходи. З метою реалізації державної політики в галузі туризму постановою Кабінету Міністрів України № 616 від 10 листопада 1992 р. було створено Державний комітет України по туризму. До сфери управління Держкомтуризму було передано 52 підприємства загальнодержавної власності. Це збільшило можливості виведення вітчизняного туризму з глибокої кризи. Відродження туризму здійснювалось на планомірній основі. Головною метою роботи Держкомтуризму стала необхідність посилення державного регулювання туристичної діяльності. У стислий термін було вжито заходів щодо впорядкування мережі підвідомчих підприємств, розробки й рекламування на міжнародному ринку національного туристичного продукту, підготовки досвідчених кадрів, створення та зміцнення нормативної бази туризму. Згідно з Указом Президента України «Про Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму» від 31 травня 2000 р. № 740/2000, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України став правонаступником трьох державних комітетів, у тому числі Державного комітету України по туризму. Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму (Держкоммолодьспорттуризм) поділявся на три департаменти. Серед них був і Державний департамент туризму і курортів, до складу якого входили Управління організації туризму й Управління розвитку туристичної індустрії та інвестицій. 22 листопада 2000 р. Указом Президента України Держкоммолодьспорттуризм, до складу якого входив Державний департамент туризму і курортів, було реорганізовано. 14 грудня 2001 р. Указом Президента України створено Державну туристичну адміністрацію України. Важливим кроком у створенні правових засад туристичної діяльності стало прийняття 15 вересня 1995 р. Верховною Радою України Закону України «Про туризм» (першого такого закону на теренах колишнього СРСР), який визначив стратегію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконавчої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив. Цей закон визначив загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону було створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян. Забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їхніх обов'язків та відповідальності. Дія цього Закону поширювалася на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, на фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують. Держава проголосила туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і декларувала необхідність створення сприятливих умови для туристичної діяльності. Державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Основними напрямами державної політики в галузі туризму було проголошено такі: |