Історія туризму підручник. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури І мистецтв ІІІІV рівнів акредитації Київ Альтерпрес 2005

• Название: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури І мистецтв ІІІІV рівнів акредитації Київ Альтерпрес 2005
• Анкор: Історія туризму підручник.doc
• Дата: 21.02.2018
• Размер: 1.06 Mb.
• Имя файла: Історія туризму підручник.doc
• Тип: Навчальний посібник; #15768
• страница: 15 из 17

• 
  залучення громадян до раціонального використання вільно­го часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;
  
• 
  забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорента­бельної галузі економіки України, створення ефективної си­стеми туристичної діяльності для забезпечення потреб внут­рішнього та іноземного туризму;
  
• 
  створення і вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил;
  
• 
  захист прав та інтересів держави в галузі туризму;
  
• 
  створення сприятливого для розвитку туризму податково­го, валютного, митного, прикордонного та інших видів кон­тролю;
  
• 
  створення економічних умов, які стимулюють розвиток ту­ризму в Україні;
  
• 
  запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;
  
• 
  заохочення національних та іноземних інвестицій у розви­ток туристичної індустрії;
  
• 
  встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцен­зування в галузі туризму;
  
• 
  запровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності;
  
• 
  визначення порядку управління державною власністю в га­лузі туризму;
  
• 
  створення однакових можливостей на ринку туристич­них послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпе­чення дотримання в цій галузі антимонопольного законодавства;
  
• 
  гарантування безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;
  
• 
  підтримання розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріо­ритетного розвитку туристичної індустрії;
  
• 
  організація і розвиток системи наукового забезпечення галу­зі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення квалі­фікації туристичних кадрів;
  
• 
  розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму;
  
• 
  розроблення та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх угод у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.
  

Законом «Про туризм» визначено органи державної ви­конавчої влади в галузі туризму, права та обов'язки туристів, правові засади організації та надання туристичних послуг, передбачено кадрове і наукове забезпечення галузі туризму.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про туризм» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 13 березня 1996 р. № 322 «Про Національну раду по туризму» і затвердив поло­ження про неї.

На Національну раду по туризму були покладені такі ос­новні завдання:

• 
  координація діяльності міністерств і відомств, Уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, пов'язаної з реалізацією державної політики в галузі туризму, як одного з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки;
  
• 
  розгляд пропозицій щодо перспектив і напрямів роз­витку внутрішнього та міжнародного туризму, розро­блення і запровадження системи управління галуззю туризму;
  
• 
  розроблення заходів щодо захисту інтересів держави в галузі туризму.
  

Позначилися на розвиткові вітчизняного туризму також Укази Президента України: від 28 вересня 1996 р. «Про Фонд «Намисто Славутича»; від 21 вересня 1998 р. «Про День туриз­му», який відзначається в Україні на державному рівні щоро­ку 27 вересня; від 10 серпня 1999 р. «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 р.»; від 14 грудня 2001 р. «Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму», а також постанова Кабінету Міністрів Укра­їни від 29 квітня 1999 р. № 728 «Про заходи подальшого роз­витку туризму».

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. було затверджено Програму розвитку туризму в Укра­їні до 2005 р.

29 квітня 2002 р. було прийнято постанову Кабінету Мі­ністрів України «Про затвердження Державної програми ро­звитку туризму на 2002-2010 рр.». Основною метою Програми проголошено створення конкурентоспроможного міжнародного ринку національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, за­безпечення на цій основі комплексного розвитку регіонів за умо­ви збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини.

Основні завдання Програми:

• 
  забезпечення сталого розвитку туристичної галузі та підви­щення її частки в макроекономічних показниках;
  
• 
  підвищення рівня життя громадян і створення додаткових робочих місць;
  
• 
  збільшення частки очікуваних доходів від туристичної галу­зі у державному бюджеті;
  
• 
  підвищення іміджу держави на міжнародному рівні.
  

Програмою визначено такі напрями розвитку:

• 
  удосконалення нормативно-правової бази туристичної діяль­ності;
  
• 
  зміцнення матеріальної бази туризму;
  
• 
  розширення міжнародної співпраці в туристичній галузі;
  
• 
  підвищення якості та розширення асортименту туристичних послуг;
  
• 
  поліпшення транспортного обслуговування;
  
• 
  підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів та об'єктів культурної спадщини;
  
• 
  поліпшення інформаційного та рекламного забезпечення;
  
• 
  впровадження ефективної інноваційної діяльності та ство­рення наукової бази туризму;
  
• 
  поліпшення кадрового забезпечення.
  

12.2. Український туризм як складова міжнародного туризму

У 1997 р. Україну прийнято дійсним членом до Все­світньої туристичної організації (ВТО), а у вересні 1999 р. на 13-й Генеральній асамблеї ВТО у м. Сантьяго (Чилі) об­рано до керівного органу ВТО — Виконавчої ради.

Вступ України до ВТО поклав на неї зобов'язання вико­нувати рішення генеральних асамблей і конференцій цієї між­народної організації. Членство України у ВТО, можливість набувати практичного й теоретичного досвіду у сфері туризму розвинених туристичних держав мають сприяти піднесенню рівня внутрішніх туристичних послуг в країні і формуван­ню позитивного міжнародного туристичного іміджу нашої дер­жави.

10-11 жовтня 2002 р. в Київському інституті туризму, еко­номіки і права відбувся Регіональний семінар Ділової ради ВТО «Вплив Інтернету та електронної торгівлі на індустрію подоро­жей і туризму». Подібний форум ВТО, у якому взяли участь Генеральний секретар ВТО Франческо Франжіаллі, відомі нау­ковці, консультанти Організації, практики в цій сфері з різних країн світу, проводився в Україні вперше.

На семінарі зазначалося, що пріоритетним у розвитку тури­стичного бізнесу має стати використання вже випробуваних технологій для захисту навколишнього середовища.

З метою підвищення ефективності туристичної галузі Укра­їни, поліпшення просування національного туристичного про­дукту на світовому ринку, проведення широкомасштабної та комплексної реклами туристичного потенціалу, залучення іно­земних туристів до країни, підвищення іміджу й авторитету нашої держави в туристичному співтоваристві, інтеграції нашої країни у європейську спільноту, розвитку національної еконо­міки та культури, ефективного використання туристичних ресурсів, розбудови інфраструктури, залучення до світового ін­формаційного простору, вивчення передового досвіду організа­ції туристичної діяльності розроблено заходи щодо розширення міжнародного туристичного співробітництва.

Серед них:

• 
  удосконалення договірно-правової бази зовнішніх відносин, укладання угод міжурядового та міжвідомчого характеру про співробітництво в галузі туризму;
  
• 
  активізація співпраці у складі численних спільних міжуря­дових комісій з питань економічного та науково-технічного співробітництва, особливо з країнами, з якими створено правову базу співробітництва, формування в їх складі робо­чих груп з туризму з метою аналізу та вирішення поточних проблем двостороннього співробітництва, визначення шля­хів збільшення обсягів туристичних обмінів;
  
• 
  вироблення дійового механізму взаємодії з міністерствами, відомствами, іншими органами виконавчої влади України, насамперед з Міністерством закордонних справ і Департа­ментом зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі Мінеконо­міки, а також обласними та міськими державними адміні­страціями щодо оптимізації спільної діяльності з розвитку міжнародного співробітництва України в галузі туризму;
  
• 
  розвиток інституційного співробітництва, використання організаційно-фінансових механізмів міжнародних і регіональних органів, поглиблення безпосереднього партнерства між туристичними підприємствами та організаціями, на­самперед у межах членства України у ВТО та в складі її керівного органу – Виконавчої ради ВТО, Ради по туризму держав СНД, Організації Чорноморського економічного спів­робітництва (ЧЕС), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), участь у діяльності світових і міжнародних структур усіх рівнів: Організації Об'єднаних Націй (ООН), Ради Європи, Європейського Союзу (ЄС) тощо;
  
• 
  розвиток інформаційно-рекламної та виставкової діяльно­сті, організація міжнародних і регіональних туристичних салонів, ярмарків, бірж в Україні, зокрема в основних ту­ристичних центрах: Міжнародного туристичного салону «Україна» в Києві, Міжнародного туристичного ярмарку «Крим. Курорти. Туризм» в Ялті, міжнародного туристич­ного ярмарку-виставки «Чорноморська Одіссея. Туризм. Відпочинок. Здоров'я» в Одесі, Міжнародного туристично­го салону в Харкові, Міжнародної туристичної виставки «ТурЕкспо» у Львові, Міжнародного туристичного ярмарку «Турконтракт» в Ужгороді; забезпечення планомірної та систематичної участі українських туристичних підприємств у провідних зарубіжних міжнародних виставках: «ITB» у Берліні, «WTM» у Лондоні, «Fitur» у Мадриді, «MITT» у Москві, «ЕХРО-2000» у Ганновері.
  

Заохочуючи іноземців до відвідання, Україна на початку XXI ст. спрощувала візові формальності. Натомість західні сусідні держави — Болгарія, Чехія, Словаччина, Польща та де­які інші, — які є для громадян України не тільки туристич­ними, а й транзитними, поступово запровадили візові режими в'їзду для українських туристів. Наслідком цього став і про­довжуватиметься в найближчому майбутньому перерозподіл напрямків туристичних потоків.

Зокрема, традиційно популярні в наших співвітчизників болгарські курорти подорожчали в 2003-2004 рр. на 20 % внаслідок інтеграції Болгарії до ЄС, приходу на цей ринок німецьких операторів, і тому стали менш привабливими для ук­раїнців. У Болгарії на початку біжучого століття невпинно зменшувалася кількість 2-зіркових готелів (багато з них пере­будовувалися у 4- та 5-зіркові, що призводить до збільшення вартості турпакетів. Введення Румунією в 2004 р. транзитних віз зробило Болгарію ще менш привабливою країною для відпочин­ку громадян України.

Похмурою сторінкою участі України в міжнародному ту­ризмі стало масове використання статусу туриста громадя­нами нашої країни з метою пошуку роботи (переважно неле­гальної) за кордоном. Чимало українських та іноземних турфірм навіть спеціалізувалися на такому «туризмі». Кількість «туристів», які незаконно залишилися у країнах, до яких виру­шили, складала, за станом на 2004 р., навіть не сотні тисяч, а мільйони українських громадян. Разом із трудовими мігранта­ми, які загострили конкуренцію на ринку праці багатьох дер­жав, за кордон виїхало також чимало злочинців, утворивши в низці країн Європи, Америки та Близького Сходу так звану «ро­сійську мафію». Трудова міграція та міжнародна злочинність підштовхнули уряди країн Заходу до запровадження жорстких заходів у візовій політиці. На початку XXI ст. українські тур-фірми та туристи дедалі частіше стали стикатися з велики­ми труднощами в отриманні віз до країн ЄС, США, Ізраїлю та деяких інших держав. Безапеляційні відмови консульств приз­вели до зриву тисяч потенційних туристичних поїздок; і кіль­кість таких відмов, на жаль, стає дедалі більшою, утворюю­чи нову «залізну завісу» між Європою та Україною.
12.3. Основні тенденції та перспективи розвитку вітчизняного туризму на рубежі ХХ-ХХІ століть

Україна має вагомі об'єктивні передумови, щоб увійти до найрозвиненіших у туристичному відношенні країн світу. Завдяки вигідному географічному розташуванню, вона з давніх часів є перехрестям транспортних та людських потоків з Пів­ночі на Південь та з Заходу на Схід. Україна володіє значним туристично-рекреаційним потенціалом: сприятливими кліма­тичними умовами, багатством флори і фауни, розвиненою мережею транспортних сполучень, індустрією подорожей та ту­ризму, численними культурно-історичними пам'ятками, ви­соким освітнім рівнем населення.

В умовах розбудови української держави туризм стає дійо­вим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення до пізнання історико-культурної спадщини.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає в створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного максимально задовольнити туристичні по­треби населення країни, забезпечити на цій основі комплекс­ний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурної спадщини. Це стосується насамперед найбільш привабливих ту­ристично-рекреаційних зон, де туризм посідає одне з чільних місць в розвитку економіки; це Автономна республіка Крим, Волинська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області, м. Київ.

Спираючись на створені в 1990-і та попередні роки правові засади, туристичні організації України значно активізували свою діяльність у розвитку внутрішнього та міжнародного ту­ризму:

• 
  проведена робота з формування в туристичній галузі управлінської вертикалі шляхом створення підрозділів з питань туризму в місцевих органах виконавчої влади;
  
• 
  успішно розвивалося співробітництво в сфері туризму в межах міжнародних організацій: Організації Чорноморсь­кого економічного співробітництва (ЧЕС), Центрально­європейської ініціативи (ЦЄІ), Ради з туризму країн - учасниць СНД; у 1998 р. за участю української делегації прийнято Тбіліську декларацію країн – учасниць СНД щодо створення сприятливих умов для стабільного розвит­ку туризму;
  
• 
  розроблено Національну систему туристично-екскурсійних маршрутів «Намисто Славутича»;
  
• 
  введено державну статистичну звітність у галузі туризму; запроваджено ліцензування суб'єктів туристичної діяльно­сті всіх форм власності (нині їх понад 3 тис.); укладено близько 30 міжурядових та міжвідомчих угод про співробітництво в галузі туризму із зарубіжними країнами;
  
• 
  запроваджено щорічне проведення міжнародних туристич­них салонів у Києві, Львові, Одесі, Харкові, Ялті та інших містах;
  
• 
  стала традиційною участь національних стендів України в престижних туристичних біржах і ярмарках (Лондон, Берлін, Варшава, Москва, Мілан, Санкт-Петербург тощо);
  
• 
  введено в дію Програму забезпечення захисту та безпеки туристів і Положення про пошуково-рятувальну службу суб'єктів туристичної діяльності;
  
• 
  у липні 2000р., з метою об'єднання зусиль працівників суб'єктів туристичної діяльності і суміжних галузей, захисту їх законних інтересів, сприяння поліпшенню об­слуговування туристів та розвитку туризму в Україні, засновано громадську організацію — Всеукраїнський Союз працівників асоціацій, підприємств і організацій тури­стичної сфери («УкрСоюзТур»).
  

За дорученням кабінету Міністрів України Державним ко­мітетом України з питань молодіжної політики, спорту і туриз­му було:

• 
  проведено реформування та реструктуризацію галузі шляхом створення на базі провідних туристичних підприємств, які перебували у сфері управління Держкомтуризму, акціонерних товариств;
  
• 
  розроблено та зареєстровано у Міністерстві юстиції України Правила обов'язкової сертифікації готельних послуг і по­слуг харчування та розпочато сертифікацію підприємств, які надають ці послуги;
  
• 
  сформовано мережу навчальних закладів різного рівня для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації ка­дрів туризму;
  
• 
  у межах програми «Намисто Славутича» розроблено понад 200 загальнодержавних тематичних туристично-екскурсій­них маршрутів по місцях багатих на пам'ятки історії, культури, архітектури, пов'язаних з життям і діяльністю видатних діячів України; видано рекламно-інформаційні буклети «Новгород-Сіверський», «Святині Києва», «Кам'янець-Подільський», «Львів туристичний», «Земля, яку сходив Тарас» та ін.; впроваджувалися екскурсійні маршрути «Чумацькими шляхами», «З варяг у греки», «Україна в мережі транснаціональних великих шовкових шляхів»;
  
• 
  створено автоматизований інформаційно-рекламний центр «Українська туристична інформаційна система» (УТІС). що увійшов до мережі Інтернет, з регіональними представни­ками у містах Одесі та Львові;
  
• 
  створено Державну акціонерну компанію «Україна тури­стична».
  

Ці комплексні заходи сприяли динамічному розвитку турис­тичної індустрії, послідовному збільшенню обсягів надання по­слуг без залучення коштів з державного бюджету.

На початку XXI ст. туристична галузь виробляла 8 % валового внутрішнього продукту і становила 20 % зовнішньоторго­вельного обігу України. Кожен турист, який відвідав Україну, залишив тут, в середньому, майже 500 доларів. З урахуванням суміжних галузей, туризм надавав роботу приблизно 1,8 млн. українських громадян.

Динаміка років, у які в Україні за рекомендаціями ВТО діяла нова методика статистичної звітності, була такою: 1994 р. — 4,6 млн. іноземних туристів; у 1995 — 3,7; 1996 – 3,9; 1997 — 7,6; 1998 — 6,2; 1999 — 4,2; 2000 — 4,4 млн.. Постійні зміни в динаміці потоку іноземних туристів до України зумовлені низкою чинників, зокрема: