Главная страница

Історія туризму підручник. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури І мистецтв ІІІІV рівнів акредитації Київ Альтерпрес 2005


Скачать 1.06 Mb.
НазваниеНавчальний посібник для вищих навчальних закладів культури І мистецтв ІІІІV рівнів акредитації Київ Альтерпрес 2005
АнкорІсторія туризму підручник.doc
Дата21.02.2018
Размер1.06 Mb.
Формат файлаdoc
Имя файлаІсторія туризму підручник.doc
ТипНавчальний посібник
#15768
страница11 из 17
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   17

  • готель «Жорж»; у 1796 р. було побудовано готель «Dе Lа Rus», в якому, серед інших подорожуючих, зупинявся кілька разів відомий письменник Оноре де Бальзак; піз­ніше готель став називатися «Готелем Жоржа» за іменем його засновника, Жоржа Гоффмана; у 1894 р. «Жорж» у цьому будинку закрився, і в 1901 р. знову відкрився на іншому місці;

Реклама з газети початку XX ст.: «Всім, хто прибуває до Львова, рекомендуємо першорядний люксусовий готель «Жорж». Він має 93 покої, з яких 32 — це апартаменти з лазничками, впорядкованими на найсучаснішому рівні. Всі номери з водою холодною і гарячою, цен­тральним опалюванням, телефоном і світлосигналами. Ціни кімнат цілком приступні: покій одноліжковий від 6 зол. на добу, покій дволіжковий — від 12 зол. Ціна покою з ванною — 13 зол., дволіжкового з ванною — 24 зол. У готелі є першорядний ресторан і вишукана каварня, в мармуровій залі щовечора концерт сальонної оркестри».

  • «Англійський готель»; готельний заклад під назвою «Англійський», на 100 номерів, відкрив у Львові в 1840 р. підприємець із чеського міста Брно; у 1888 р. будівлю готелю розібрали, і заклад перемістився на но­ве місце, в будинок № 21 по вул. Карла Людвіка;

  • «Гранд»; відкрився у 1893 р. по вул. Карла Людвіка, 13, містив 48 номерів і ресторан; інтер'єри у стилі необароко; один за найрозкішніших готелів Львова;

  • «Народна Гостинниця»; заснована видатним культур­ним діячем, архітектором Василем Нагірним, який у своїх спогадах так написав про це: «У 1899 р. засновано за моєю ініціативою товариство з обмеженою порукою під фірмою «Народна Гостинниця». Цим товариством задумав я осягнути таку ціль: 1) дати нашій молоді спромогу вивчитися готельного промислу, каварняного і шинкарського; 2) створити інституцію, що дбала б за ширення замилування до ведення готельного промислу, шинкарського і каварняного...»; готель, кав'ярню і ре­сторан відкрили у 1906 р; інтер'єр у народному стилі; в «Народній Гостинниці» гуртувалася українська інтелі­генція; тут, у ресторані та кав'ярні, регулярно декламу­вали свої твори молоді українські письменники.

Серед львівських готелів виділялися також: «Европейський» (один з найстаріших у Львові, відкритий ще у 1804 р.), «Краків­ський». «Французький», «Центральний».

За зразком західноєвропейських країн у Галичині створю­валися також так звані пансіонати - мебльовані кімнати, в яких, як правило, жили протягом тривалого часу. Зазвичай пансіонат був меншим за готель і відрізнявся затишною, сімей­ною атмосферою. Кімнати для сну були окремими, але їдальня та салон - спільні. Деякі пансіонати були дуже солідними, престижними закладами, господарі ретельно відбирали нових клієнтів, щоб не відлякати старих постояльців. До таких за­кладів можна було потрапити лише за рекомендацією.

Незаможним людям, які подорожували Галичиною, става­ли в нагоді корчми. На початку XX ст. в Галичині сучасники нараховували більше 20 тис. корчем. Основною масою клієнтів більшості таких закладів були місцеві мешканці, а не подоро­жуючі, але ними часто користувалися й подорожуючі. Корчми були дуже зручним закладом розміщення і харчування для незаможних мандрівників, тому що їжа тут пропонувалася за низькими цінами (щоправда, асортимент у переважній більшо­сті корчем був вкрай обмежений), а нічліг надавався клієнтам корчми безкоштовно.

Будівлі корчем були, здебільшого, дерев'яні чи глинобитні, на зиму їх для утеплення обкладали снопами. Дахи будували солом'яні.

Напередодні Першої світової війни корчми як заклади роз­міщення і харчування для подорожуючих стали втрачати по­пулярність, поступилися більш сучасним закладам - готе­лям і заїздам.

9.4. Роль українського національно-культурного руху в розвитку туризму на українських територіях у складі Австро-Угорщини (друга половина XIX ст. — 1914 р.)

На західноукраїнських землях члени «Руської трійці» Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький (як твердять дослідники, під впливом Адама Чернецького, любите­ля слов'янської старовини та мандрівного вчителя) першими порушили питання про організацію народознавчих мандрівок і особисто багато мандрували по території Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття.

Яків Головацький ще студентом обійшов майже всю Галичи­ну, Буковину, Закарпаття, зібравши величезну кількість етногра­фічного та фольклорного матеріалу і цим самим поклав початок системному та всебічному вивченню краю засобами мандрівки, по­дорожі. У своїх спогадах вчений писав: «Треба нам іти між народ, досліджувати на місці, збирати з його уст пісні, записувати його приказки. Словом, нам, філософам, треба іти в народ і учитися в нього мудрості». Мандрівки дослідника дали великий поштовх для подальших народознавчих подорожей і, як наслідок цього, на Наддніпрянщині та в Галичині молодь почала подорожувати. Це були перші кроки у розвитку пізнавального туризму.

Краєзнавчу діяльність Якова Головацького описав Іван Крип'якевич у статті «Мандрівки Якова Головацького в 1832-1840 рр.».

Іван Вагилевич був одним з найбільших знавців у галузі дос­лідження рідної історії, зокрема давніх її часів. Він щорічно ман­дрував у Карпати для пошуку і вивчення історико-археологічних пам'яток, збирання фольклорного та етнографічного матеріалу. До найпомітніших праць карпатознавчого характеру належать його історико-етнографічні розвідки про бойків і гуцу­лів, про загадкові написи у печерах монастиря біля села Розгірче та нарис про скелі біля Урича. В даних дослідженнях історико-археологічного плану вчений систематизував зібрані ним легенди, перекази про час заснування та призначення тих чи ін­ших споруд тощо. Дослідження, публікації та народознавчі по­шуки І. Вагилевича є здобутками української етнографічної думки XIX ст. І. Вагилевич вважається основоположником ет­нографічного туризму в Україні.

Подвижницька діяльність Я. Головацького та І. Вагилевича мала великий вплив на членів товариства «Просвіта», до якого входили студенти Львівської духовної семінарії та університету. Влітку 1865 р. 3. Заславський, Д. Танячкевич, І. Мандичевський, Ю. Целевич, Н. Вахнянин та інші протягом тижня мандрували по Галичині, збираючи краєзнавчі матеріали, які згодом знайшли застосування в археологічних, лінгвістичних, геогра­фічних, краєзнавчо-етнографічних дослідженнях.

Вагомий внесок у мандрівництво вніс історик і педагог, ре­дактор і видавець, громадський діяч Василь Ільницький. Він став автором багатьох досліджень і наукових праць про культуру й ос­віту Галичини. Першу свою мандрівку за межі Галичини Ільниць­кий здійснив з групою товаришів у 1844 р. по Угорщині. Спочатку човном через Дунай, а потім пішки. Пізніше Ільницький подоро­жував по Італії, Чехії, Німеччині. З його подорожніх нотатків найцікавіші: «Записки руського мандрівника», «Образки з світу альпійського», «Образки з Угорщини», «Подорож школяра до Іта­лії», «З різних країв і народів», «Море і його чудеса». Цінний ма­теріал про побут, звичаї гуцулів, природу гуцульського краю міс­тить його нарис «З Карпат коломийських».

Чудовим організатором науково-пізнавальних подорожей та експедицій був видатний педагог, письменник, філософ і гро­мадський діяч Іван Франка. У 1872 р. він вперше з учнями Дрогобицької гімназії побував в Уричі, а вже з 1873 р. брав ак­тивну участь у мандрівках для збірки краєзнавчих та етнографічних матеріалів під керівництвом учителя Дрогобицької гім­назії Івана Верхратського.

У 1874 р. І. Франко здійснив мандрівку за маршрутом: Стрий-Синєвидне-Побук-Бубнище-Поляниця-Церковне-Кальна-Кропивник-Мізунь-Вигода-Горинь-Тисів-Труханів-Синєвидне-Стрий.

З 1875 р. до 1879 р. Франко багато подорожував по Рожнятівщині, Скільщині, Тухольщині, Стрийщині. У 1883 р. І. Франко організував етнографічно-статистичний гурток «для студіювання життя і світогляду народу», який пізніше реорганізувався в „кружок для устроювання мандрівок по ріднім краю”.

Наприкінці XIX ст. провідним центром з вивчення українсь­кого народознавства засобами мандрівок та екскурсій став Львів. Розгорнулась велика робота етнографічної комісії, яку бу­ло створено в 1898 р. при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. Активну участь у ній брали Іван Франко, Михайло Павлик, Во­лодимир Гнатюк, Філарет Колесса, Федір Вовк та інші. Зібрані матеріали було надруковано у 38 томах «Етнографічного збірника» та в 20 томах «Матеріалів до української етнології».

18-24 вересня 1904 р. відбулася етнографічна експедиція по Бойківщині. Організаторами цієї експедиції були Наукове това­риство ім. Т. Шевченка й австрійське товариство етнографії. Мета експедиції — етнографічне й антропологічне обстеження Бойківщини, придбання експонатів для музею наукового това­риства та музею у Відні.

На початку XX ст. відбувалося піднесення туристично-краєзнавчого руху в Східній Галичині, що сприяло не тільки збиранню наукових матеріалів, а й фізичному вихованню під­ростаючого покоління. У 1900-і рр. інтерес до туристичної діяльності виявили спортивне товариство «Сокіл», а також польське товариство «Татранське» з філіями у багатьох міс­тах Галичини.

Значну роль у розвитку туризму в Галичині відіграло про­кладення залізниці Станіслав-Вороненка. В різних місцях по­чали будувати «закутки» для туристів, тобто перші тури­стичні бази, зокрема на горі Говерлі. У Ворохті, Кременцях, Микуличині, Яміні та Яремчі були побудовані сотні вілл і пансіонатів для мандрівників і відпочиваючих. Щороку у цій зоні відпочивало до 10 тис. людей, їм видавались спеціальні путівники та картки. Серед відпочиваючих були І. Франко, Л. Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, В. Стефаник та багато інших відомих людей, які проводили просвітницьку роботу серед місцевого населення.

Вагомий внесок у розвиток туризму в Галичині зробила конференція, присвячена утворенню «Галицького туристичного товариства», що відбулася 12 липня 1905 р. в м. Кракові. На ній було розглянуто 2 проекти статуту «Галицького туристичного товариства», розроблені спеціальною комісією. До складу цієї комісії входили: Р. Батаглі, Є. Хроновський, І. Врубель. Проекти попередньо були розіслані в усі магістрати Галичини. Таким чином, культурно-просвітницька громадськість мала мож­ливість ознайомитися з ними. Один із запропонованих проектів статуту був прийнятий, але через певні причини Товариство так і не було утворене.

Усвідомлюючи виняткове значення туристичної краєзнав­чої роботи для виховання учнів, українські школи та гімназії почали впроваджувати її в позакласний навчально-виховний процес, проводили мандрівки й екскурсії по рідному краю та до інших країн. Наприклад, учні Станіславської гімназії «мали щастя побувати кільканадцять днів під безхмарним чарівним небом Італії».

У 1909 р. в українських гімназіях почала діяти «Самовиховна шкільна громада», котра організовувала для учнів прогу­лянки й екскурсії, створила шкільний музей і архів.

У квітні 1910 р. група любителів мандрівок м. Станіслава утворила організаційний комітет для створення товариства «Чорногора», до якого увійшли С. Стеблицький, Л. Гаяновський, Я. Грушкевич, Й. Білинський, В. Якович та інші. 20 травня 1910 р. у Станіславі відбулися Загальні збори, де було прийнято статут товариства «Чорногора» й обрано голову та членів Виділу (Ради). Головою товариства став Станіслав Стеблицький, а у Виділ увійшли Я. Грушкевич, Г. Стасинець, Л. Гаяновський, Й. Білинський, В. Якович. Статут Українського туристичного то­вариства «Чорногора» було затверджено рішенням намісника в Галичині М. Бобжинським 10 травня 1910 року.

Найвищим органом українського туристичного товариства «Чорногора» стали Загальні збори та Виділ. Загальні збори проводились раз на рік у квітні. При потребі могли скликатись Надзвичайні збори, про які заздалегідь повідомлялись усі чле­ни товариства. На цих зборах затверджувався план роботи на рік і кошторис, обиралась контрольна комісія у складі 3 осіб, які два рази на рік перевіряли наявність спорядження й інвен­тарю, а також фінансові справи. Комісія звітувала перед за­гальними зборами про хід перевірки, голова чи заступник зві­тували за всю роботу; тут заслуховували звіт редакції та видавництва часопису Товариства про публікації на туристич­ні та наукові теми; затверджувалися засновники та почесні члени (особи, які мали заслуги перед товариством чи перед наукою). Всім членам товариства видавались посвідчення, а засновникам і почесним членам — спеціальні дипломи. На загальних зборах обиралися голова та члени Виділу, терміном на три роки.

За статутом Товариство було розраховано на участь укра­їнського населення. Члени Товариства користувались безкош­товною ночівлею в туристичних притулках у горах, бібліоте­кою, науковим і картографічним матеріалом і пільговим проїздом на залізниці.

Українське туристичне товариство «Чорногора» ставило перед собою такі завдання:

  • пізнання краю, гір Галичини, Буковини, Альп і Татр та збір матеріалу про ці гори;

  • популяризація туризму;

  • співпраця з НТШ у Львові, Угорським карпатським товариством і польським Татранським товариством, обмін науковими матеріалами та досвідом роботи;

  • надання методичної та практичної допомоги при проведенні мандрівок.

Досягнення результатів цих завдань планувалось здійсни­ти за допомогою таких засобів і методів:

  • зборів і спільних мандрівок;

  • виставок і наукових туристичних звітів;

  • публікації наукових статей, видання журналу, описів маршрутів, картографічного матеріалу, поштових лис­тівок з краєвидами гір;

  • будівництва та догляду за туристичними притулками, мостами, стежками, дорогами;

  • будівництва літнього табору (бази);

  • утримання в горах штатних працівників (провідників, гірської сторожі).

Для любителів мандрівок почали виходити статті, нариси, монографії з туристично-краєзнавчої проблематики; серед них найбільшою популярністю користувалися: «Туристика» А. Будзиновського, «Лещетарські шляхи коло Львова» П.Франка, «Прогулянки в наші гори» Т. Франка, «Галицьке краєзнавство» Ю. Целевича, «Опис рідного краю» та «Мала географія України» Р. Заклинського. «Провідник по Галичині» М. Орловича.

У 1914 р. туристичне товариство «Чорногора» як і решта товариств, припинило своє існування, у зв'язку з початком Першої світової війни.

9.5. Туризм на українських землях у складі Польщі (1921-1939 рр.)

Після закінчення Першої світової війни туристично-краєзнавчий рух на теренах Східної Галичини відродився, по­ширився та набрав більш організованих форм з 1920-х років.

До його організації були залучені кращі представники ук­раїнської інтелігенції. Зокрема, восени 1921 р. у Львові про­фесор Іван Крип'якевич заснував «Кружок любителів Льво­ва». Саме з його ініціативи організовувалися перші мандрів­ки по Львову та його околицях, які здебільшого мали історико-краєзнавчий характер. З часом «Кружок» розширив свою діяльність, доповнюючи краєзнавчу роботу збиранням і опрацюванням етнографічного матеріалу. Цей рух поширив­ся по всій Галичині, і 30 травня 1922 р. українське турис­тичне товариство «Чорногора» у Станіславі відновило свою діяльність. Головою товариства став лікар Я. Грушкевич.

Товариство діяло за багатьма напрямками, а саме:

  • влаштовувало збори, звіти, конференції;

  • займалось організацією дозвілля (забав);

  • влаштовувало спільні туристичні мандрівки;

  • організовувало теоретичні та практичні заняття з молоддю;

  • утримувало фахову бібліотеку з спеціальною літературою туристично-краєзнавчої тематики, картами, схемами, науковими статтями й описами туристичних маршрутів;

  • здійснювало видавничу діяльність у часописі «Туристика і краєзнавство», а з 1937 р. в журналі «Наша Батьківщина»;

  • будувало туристичні притулки та домівки, зокрема, на по­лонині Плісце, біля гір Грофи, Довбушанки, Сивуля та на перевалах Рижі та Столи; встановлювало дороговкази та маркувало синіми та жовтими кольорами маршрути з Ос-молоди через Горгани до Татарова;

  • утримувало штатних працівників — гірську сторожу (в обов'язки якої входили прийом і розміщення мандрівни­ків, догляд і ремонт притулків), а також провідників, які були зобов'язані проводити туристів по маршруту і відпо­відали за їхню безпеку.

Туристичне товариство «Чорногора» співпрацювало з українським туристично-краєзнавчим товариством «Плай», тісно координувало роботу з багатьма культурно-просвіт­ницькими структурами, школами, які в своїй діяльності використовували туристичне краєзнавство як найкращий за­сіб національно-патріотичного виховання підростаючого покоління.

Туристично-краєзнавче товариство «Плай» було заснова­но в 1924 р. у Львові, воно мало філії також в інших містах. Товариство розгорнуло активну видавничу діяльність:

  • скликало загальні збори, конференції;

  • реєструвало історичні пам'ятні місця;

  • розробляло туристичні маршрути по рідному краю.

Розвитку туризму в Галичині сприяла велика видавнича діяльність з проблем краєзнавства та туризму, яку розгорнули громадські та культурні діячі. У 1925 р. за редакцією І.Крип'якевича почав виходити часопис «Туристика і краєзнавство».

З 1937 р. друкованим органом «Плаю» став щомісячний журнал «Наша Батьківщина», в якому друкувались статті, схеми туристичних маршрутів та описи мандрівок. Цього ж ро­ку І. Крип'якевич у вказаному журналі опублікував статті «Пе­чери в Галичині» та «З історії Галицького краєзнавства». В них І. Крип'якевич зробив першу спробу узагальнення мандрівок студентської молоді у 1883-1888 роках.

На допомогу туристам вийшли путівники:

  • «Історичні проходи по Львову» І Крип'якевича, в яко­му розповідається про багатий історичний матеріал міста Львова;

  • «Долиною Опору й Стрия» Є. Пеленського; це туристичний провідник, в якому дається детальний опис багатьох маршрутів; крім того, він мав картографічний матеріал, що допомагав мандрівникам у подорожах;

  • «Пізнай свій край. Опис мандрівки по Карпатах» М. Заклинського, в якому дається зразок того, як описа­ти мандрівку, як навчати записувати свої враження; на думку цього автора, мандрівництво відіграє важливу роль у національному вихованні молоді.

Вагомий внесок у розвиток туризму та краєзнавства зробила редактор коломийського журналу «Жіноча доля», журналістка, письменниця та громадсько-культурна діячка Олена Кисілевська (Сіменович). Вона багато подорожувала по Галичині, Буковині, Волині, Причорномор'ї, Австрії, Чехії, Швейцарії, Канаді. О. Кисілевська ділилася враженнями від своїх подоро­жей з широкими читацькими масами та збагачувала скарб­ницю української літератури, зокрема літератури про мандрів­ки. Досі відомий її цикл подорожніх нарисів «Враження з дороги», куди увійшли нариси: «Море», «З одеських спогадів», «Пароплавом з Одеси до Ялти», «В Ялті та її околиці», «З Ки­єва», «На Тарасовій могилі», «Із Кам'янця-Подільського», «В зеленій Буковині» та інші. Всі ці подорожні нариси написа­ні у класичній формі. Авторка відтворює факти та події, врахо­вуючи описи визначних європейських мандрівників. Враження О. Кисілевської від ближніх і закордонних мандрівок друкува­лися у постійній рубриці «З моїх мандрівок» у журналі «Жіно­ча доля» з 1926 до 1939 роках.

У Галичині розроблялися численні нові туристичні марш­рути: пішохідні, лижні, велосипедні та водні; частина з них описувалася в журналі «Наша Батьківщина», до описів дода­валися карти. Багато маршрутів маркувалися та ставали еталонними для всіх мандрівників.

З метою кращого пізнання інших країн, їхньої культури та побуту, у червні 1927 р. туристичне товариство «Чорногора» звернулося до воєводи та туристичної комісії з проханням про дозвіл на перехід кордону для своїх членів. Через ряд при­чин він був одержаний тільки в 1928 р., і тоді члени товари­ства «Чорногора» отримали змогу подорожувати по терито­рії «Підкарпатської Русі» (Чехословаччина), де зустрічалися з українськими діячами та налагоджували з ними контакти, а з 1937 р. — влаштовували мандрівки по території Румунії. Та­ким чином, розширювалася географія туристичних мандрівок.

Засновником водного туризму в Галичині був Я. Гладкий, який у 1927 р. організував, наприклад, найбільшу подорож з м. Стрий, по річці Дністер до Заліщик. За 10 днів мандрівники подолали понад 250 км. Велику роль у розвитку лижного ту­ризму відіграв Карпатський Лещетарський клуб (КЛК). Як зазначав О. Кузьмович: «Однією з перших була мандрівка чле­нів КЛК до Зелем'янки та Славська в січні 1925 р.».

У лютому 1934 р. було урочисто відкрито перший укра­їнський туристичний притулок у с. Славське. У березні цього року, за почином і стараннями Ярослава Падохи, при філіалі туристично-краєзнавчого товариства «Плай» у Стрию відкрива­лися спортивні секції, зокрема лижні, що проводили зимові тижневі збори у Славську. Тут вчили «трохи руханки, трохи лещатарських вправ, а відтак мандрували кілька годин на котрийсь із довкільних верхів».

Влітку 1930 р. група мандрівників-велосипедистів під керів­ництвом О. Заславського провела тижневу подорож за маршру­том, який включав 21 місто: Стрий-Моршин-Болехів-Долина-Калуш-Станіслав-Татарів-Ворохта-Жаб'є-Косів-Коломия-Снятин-Заліщики-Чортків-Скала над Збручем-Тернопіль-Галич-Ходорів-Жидачів-Журавно-Стрий.

Велику увагу туристичні товариства надавали збиранню краєзнавчих матеріалів, які потім передавалися до Львівського музею, а також до Коломийського музею «Гуцульщина», Станіславського, Самбірського та до інших. Станом на 1937рік у Галичині було 12 українських музеїв, в яких працювало 20 штатних працівників. Певна частина їхніх експонатів зі­брана під час мандрівок та екскурсій по Галичині. Крім того, туристичні товариства вважали, що одним із головних чинни­ків освіти молоді є пізнання та збереження природи. Для вирі­шення природоохоронних завдань товариства починали широ­ко застосовувати засоби мандрівництва, поєднуючи фізичний розвиток з патріотичним і екологічним вихованням. Як писав вчитель географії М. Гавдяк: «Пізнання природи, заглиблення в тайни її життя мусить довести, особливо молодих, до глибо­ких перемін. Збереження рідної природи є одним із чинників освіти молоді».

Для збереження природи біля Осмолоди було створено, при допомозі власника лісів митрополита Андрія Шептицького, два заповідники первісної гірської природи. Перший кедровий за­повідник на горі Лолинське Яйце (3 кв. км) був заснований у 1935 р. і переданий під опіку НТШ у Львові. Другий — Україн­ський парк Природи (18 кв. км) — засновано у 1936 р. До ньо­го входили гори Графа, Канусяки, Паренки. Весь парк був від­критий для користування українських туристичних товариств «Чорногора», «Плай». Тут були побудовані сховища для мандрівників, де вони могли відпочивати.

Товариства «Чорногора» та «Плай» діяли до вересня 1939 р., коли західноукраїнські землі окупували радянські війська.

Зрозуміло, що учасниками та організаторами туристич­них подорожей на українських землях у складі польської держави були не лише українці. Багато зробили для розвитку туризму в регіоні державна влада, загальнопольські туристич­ні фірми та місцеві польські культурні осередки.

Наприклад, у Тернополі, Перемишлі, Станіславі, Коломиї та деяких інших містах знаходились бюро подорожей «Орбіс» — краєві відділи польського бюро подорожей з головним офісом у Варшаві. У Львові було чотири таких відділи. Туристичне бюро організовувало краєзнавчі екскурсії, надавало безкоштовну ін­формацію про туристичні ресурси свого краю, здійснювало рек­ламно-видавничу діяльність.

У Варшаві виходила газета «Туриста», в якій численні ор­ганізатори та учасники туристичних подорожей могли знай­ти інформацію з багатьох питань сфери туризму. В країні функціонувала розвинена мережа залізниць, автошляхів, діяло багато автобусних маршрутів, використовувався в туризмі навіть авіатранспорт. Польська держава приділяла багато уваги розвиткові спорту та краєзнавства, сприяючи зростан­ню обсягів внутрішнього туризму.

9.6. Основні риси розвитку туризму на українських землях у складі Австро-Угорщини та Польщі

Туризм на українських землях у складі Австро-Угор­щини та Польщі впродовж свого розвитку у XIX - першій третині XX ст. пройшов кілька етапів від мандрівок і подо­рожей, які були засобом вивчення краю, його історії, культу­ри, до більш розвинених форм. Основними рисами розвитку були:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   17


написать администратору сайта