Історія туризму підручник. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури І мистецтв ІІІІV рівнів акредитації Київ Альтерпрес 2005
 Скачать 1.06 Mb.
|
На гаазькому конгресі з туризму були також окреслені деякі права та обов'язки туристів. Все це свідчить, що туризм став важливою складовою не лише національних господарств та культурного життя окремих країн, але й частиною міжнародних відносин. Туризм став новою популярною формою пересування людей, завдяки зробленим у попередні віки відкриттям, здійсненим географами, істориками, мореплавцями, дослідниками, представниками ділового світу, які нагромадили і зробили надбанням сучасності численні наукові дослідження, звіти і щоденники. РОЗДІЛ 7 ПОДОРОЖІ ТА ТУРИЗМ У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ У XVIII - НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ 7.1. Політичні та соціально-економічні чинники розвитку туристично-екскурсійної справи в Російській імперії у XVIII — на початку XX століття Росія до кінця XVII ст. залишалась для іноземців загадковою країною; росіян дуже рідко можна було зустріти серед подорожуючих по Європі. Змінили ситуацію реформи Петра І. Завдяки його підтримці російські купці освоювали ринки європейських країн. Сам цар був невтомним мандрівником. Вперше він побував у Європі у 1697-1698 рр., потім була друга його подорож до Європи у 1716-1717 рр.; під час цих мандрівок Петро І знайомився з європейською культурою, досягненнями науки, оволодівав секретами різних ремесел. Багато подорожували і сподвижники Петра І, які зав'язували дипломатичні контакти з європейськими країнами. З петровських часів російські дворяни почали виїжджати за кордон з метою отримання освіти; як тоді говорили, «за моря в науку». Це продовжувалося і за наступних російських монархів. Проводячи, хоча й непослідовно, політику «просвітницького абсолютизму», Катерина II (яка сама багато подорожувала по Росії та Європі) прагнула, подібно до Петра І, сприяти розвитку науки, культури та мистецтва. Для того, щоб зміцнити політичні позиції, посісти одне з чільних міст серед наймогутніших європейських держав, російські монархи надавали фінансову та організаційну підтримку освітнім подорожам своїх підданих за кордон, а також створювали освітні центри всередині імперії, спираючись на іноземних фахівців та навчені за кордоном вітчизняні кадри. Утім, деякі громадяни імперії могли поїхати за кордон за власний кошт і за власним бажанням, без підтримки влади. Загалом, у XVIII ст. за кордоном побувало багато підданих династії Романових. Наприклад, випускник Київської духовної академії композитор М. Березовський навчався у Болонській філармонічній академії. Композитор Д. Бортнянський також навчався в Італії. Архітектор В. Баженов удосконалював свою освіту у Франції та Італії. А. Вороніхін (кріпак графа А. Строганова. пізніше очолював академію мистецтв) після навчання в Москві продовжив свою освіту у Франції та Швейцарії. Класик російської архітектури А. Захаров був «пансіонером» Академії мистецтв у Парижі. Серед прізвищ видатних митців російської культури, які отримали освіту за кордоном, можна назвати також М. Козловського, І. Мартоса, Ф. Шубіна, В. Татіщева, М. Карамзіна, М. Ломоносова. Процеси політичної та економічної централізації Російської держави, потреба правлячої верхівки у поширенні свого контролю в усі куточки величезної країни і навіть за її межі, необхідність швидко збирати податки та війська з усіх віддалених регіонів та переміщувати різноманітні ресурси на далекі відстані, усе це змушувало російську адміністрацію виділяти значні кошти на розвиток транспортної інфраструктури. З цієї причини була налагоджена система поштово-пасажирських перевезень, чимало робилося для покращення доріг. Політика «просвітницького абсолютизму» сприяла появі нових навчальних закладів (до яких приїздили навчатися навіть з відстані у кілька сотень кілометрів), різноманітних шедеврів архітектури та садово-паркового мистецтва, які вже тоді або у наступні століття стали об'єктами туризму. Потужна держава, яка здійснювала внутрішню та зовнішню експансію, організовувала численні поїздки цивільних і військових чиновників по країні та за кордон. Деякі з успішних дворян та купців ставали меценатами, за модою того часу або за внутрішньою потребою в естетичному задоволенні. Вони подорожували імперією та за її межами, скуповуючи витвори мистецтва, милуючись пам'ятками старовини, пейзажами, знайомлячись з культурою свого та інших народів. Разом з багатими мандрівниками їздили родичі та слуги. Розвиток економіки в імперії супроводжувався зростанням кількості подорожуючих у комерційних справах. З'являлися нові ярмарки, збільшувалися обсяги торгівлі у багатьох традиційних центрах торгівлі. Будувалися мануфактури, фабрики, заве ди, відкривалися копальні та верфі. Робітники та купці пересувалися по дорогах та водних шляхах країни у великій кількості, сприяючи тим самим розвиткові транспортної інфраструктури, системи гостинності та видаванню туристичної літератури. Піддані російської імперії відвідували також віддалені куточки світу, були серед першовідкривачів нових земель і морів, готуючи, таким чином, ґрунт для туристичних подорожей наступних поколінь. У XIX ст. освоювалися приполярні простори, велися суходільні дослідження маловивчених внутрішніх районів Азійського континенту, плідно працювали океанографи. Російська колонізація Сибіру, яка безперервно здійснювалася протягом ХУІІ-ХІХ ст., зробила можливою побудову Транссибірської залізничної магістралі, а власне магістраль дала потужний Імпульс розвиткові туризму в масштабах не лише Росії, але й усього світу. Для російських мандрівників початок XIX ст. був іменований першими навколосвітніми подорожами росіян; їх здійснили капітани І. Ф. Крузенштерн та Ю. Ф. Лисянський (1803-1806). які відкрили в Тихому океані нові острови. Мореплавці М. П. Лазарев, Ф. Ф. Беллінсгаузен відвідали Австралію. Полінезію і відкрили Антарктиду (1820 р.). Російські дослідники зробили величезний внесок в освоєння Центральної Азії. Видатне місце в історії вивчення цього регіону належить П. П. Семенову-Тянь-Шанському і М. М. Пржевальському. На південних та східних околицях Російської імперії працювали тисячі військових та цивільних картографів, географів, етнографів, інженерів, інших фахівців, за допомогою яких імперія готувала ґрунт для нових загарбань і зміцнювала свою владу всередині. Як і в Британській імперії, процеси колоніальної експансії, політичні амбіції та економічні інтереси верхівки Російської імперії сприяли поширенню подорожей та розвитку інфраструктури, яка з XIX ст. стала ефективно використовуватися туристами. Однак, це сприяння було обмеженим, не давало більшості населення можливості здійснювати туристичні подорожі, оскільки консерватизм імперської влади гальмував розвиток економічних відносин, заважав зростанню добробуту населення. 7.2. Картографія, художня література та видавання путівників як чинники розвитку туризму в Російській імперії У 1777 р. було видано в додатку до «Московских новостей» «План предпринимаемого путешествия в чужие края, сочиненного, по требованию некоторых особ, содержателем благородного пансиона Вениамином Геншем». Цю подію російські історики туризму вважають початком організованого туризму в Російській імперії, але це спірне твердження. В. Гейш неодноразово здійснював подорожі за кордон до Німеччини, Швейцарії, Італії, Франції, Голландії, де налагоджував контакти з метою організації освітніх турів молодих російських дворян до університетів Лейпціга, Туріна, Страсбурга тощо. Потім планувалось відвідання Швейцарії, Італії та Франції для знайомства з культурою цих країн, кращими зразками мистецтва Європи. «План предпринимаемого путешествия...» Генша вважається однією з перших російських реклам в організації туристичної діяльності. У XVIII ст. в Росії подорожували багато людей, але переважно не з метою відпочинку, а у справах, у тому числі комерційних. Для підприємців видавалися спеціальні довідники з описами заїздів, крамниць, фабрик, установ та інших об'єктів, які цікавили ділових людей. Почали поширюватися й путівники для тих, хто в подорожах прагнув задовольнити свої пізнавальні інтереси та естетичні запити. У другій половині XVIII ст. в Росії з'явилися такі путівники по двом головним містам імперії. У 1779 р. — «Ист., геогр. и топографич. описание Санктпетербурга от начала заведення его с 1703 по 1751 год» (цей твір підготував А. Богданов). У 1782 р. В. Г. Рубан видав «Описание императорского, столичного города Москвы, содержащее в себе звание... больших Улиц и Переулков, Монастырей, Церквей, Дворцов, присудственных й других казенных мест... и прочая...». У наступному столітті туристи могли вже користуватися путівниками, які розповідали не лише про столиці, але й про деякі інші міста та селища імперії. У 1839 р. вийшла друком книжка Н. Рейтлінгера «Путеводитель по Ревелю и его окрестностям». Великої популярності (що свідчило про поширення кількості подорожуючих) набула книжка І. Дмітрієва «Путеводитель от Москвы до С.-Петербурга и обратно...» (1847 р., друге видання). Основними чинниками розвитку туризму у XIX - на початку XX ст. були:
Що стосується моди на туризм, то її поширенню значно сприяли письменники, багато з яких були завзятими мандрівниками, вони дотепно і образно описували свої подорожі по різних країнах і, таким чином, запроваджували моду на подорожі, а згодом і на туризм. Часто описи подорожей відомих письменників могли бути путівниками для туристів. Одним із перших росіян-письменників, хто багато подорожував, був М. М. Карамзін, автор книг «Записки русского путешественника» і «История государства Российского». Карамзін зробив подвійний, як вважають російські історики, внесок в розвиток російського туризму. По-перше, тим, що на початку XIX ст. в бібліотеці Троїце-Сергієва монастиря знайшов список (копію) рукопису Афанасія Нікітіна «Хождение за три моря», тим самим відкривши для сучасників подорож російського купця до Індії, надихаючи їх на нові мандрівки. По-друге, Карамзін описав власні подорожі по європейських країнах. Маршрут і час здійснення подорожі дозволили Карамзіну побачити Європу в один з бурхливих періодів її історії, він став свідком Великої Французької революції; Карамзін знайомився з культурою та побутом європейських міст. Він відзначив високий рівень соціально-економічного розвитку Швейцарії, а особливо сфери гостинності, тобто закладів харчування, пансіонів, готелів, сфери послуг. Це було своєрідною рекламою і сприяло культурному обміну між Росією і Заходом, викликало збільшення потоків подорожуючих до описаних автором країн. Не можна не згадати іншого російського письменника, який теж опублікував опис своєї подорожі, але не за кордоном, а в Росії - це «Путешествие из Петербурга в Москву» О. М. Радищева, який подорожував своєю країною і побачив її знедоленою. Опис його подорожі - публіцистика, яка примушувала читачів замислитись над долею Росії, зробити щось для покращення рівня життя її населення. Знайомлячись з різними творами про подорожі, не треба забувати про склад характеру автора, його особисте бачення. Прикладом різного світосприйняття і, зокрема, різного погляду на певну країну, можуть стати описи подорожей до Росії двох відомих іноземців. Один з них маркіз Астольф де Кюстін, відомий французький мандрівник і письменник. У 1839 р. він відвідав Росію і був добре прийнятий при дворі Миколи І. Усі сподівались, що він напише доброзичливу книжку про Росію. Але книга Кюстіна «Миколаївська Росія» стала памфлетом (тобто гострою критикою) на Росію, її життєвий лад, традиції, побут. Гостро критикував Кюстін відсутність в Росії порядку, розвиненої сфери обслуговування, безлад на дорогах і т. д. Прочитавши цю книгу, багато європейців були вдячні автору за те, що він попередив їх про жахи, які чекають на них в Росії. Все це аж ніяк не надавало привабливості російським маршрутам в очах західних мандрівників. А ось інший відомий француз, Олександр Дюма-батько, довгі роки мріяв побувати в Росії і, навіть прочитавши книгу Кюстіна, не полишив цього бажання, і в червні 1858 р. вирушив до Росії. Першим містом на його шляху був Кронштадт. Потім він провів декілька днів у Санкт-Петербурзі. На півночі Росії Дюма відвідав Валаам. Після того відправився в Москву, відвідав Троїце-Сергієву Лавру. Далі маршрут проліг по Волзі: Нижній Новгород, Казань, Астрахань. Від Баку шлях мандрівника пройшов через Кавказ до Тифлісу (сучасного Тбілісі). Побувавши на узбережжі Чорного моря, Дюма в березні 1859 р. відправився на пароплаві до Марселя. На відміну від Кюстіна, Дюма був у захваті від своєї подорожі по Росії, її людей, деякі з них стали прообразами героїв відомого роману «Учитель фехтування». Олександра Дюма не розчарувала Росія, її історія та культура. якщо Кюстін був роздратований «російським побутом і сервісом», то Дюма ставився до недоліків у цій сфері з гумором. Про це в його книзі «Дорожні враження» є розділ «Як вас обслуговують в Росії». Дюма високо оцінив свою подорож до Росії. Мандрувати, вважав він, значить насправді жити, насолоджуватись всім тим, що дає оточуюче. Ось такі дві різні оцінки подорожі по Росії у XIX ст. двох французів. Вочевидь, Кюстін був песимістом, а Дюма — оптимістом. У Російській імперії в середині XIX ст. була добре налагоджена справа забезпечення путівниками вітчизняних туристів, які від'їжджали в подорожі до Європи та відвідували європейські столиці, відомі музеї, всесвітні виставки, курорти Швейцарії та Лазурового узбережжя, Тюрінзький ліс та Ісполінові гори у Німеччині, інші цікаві місця. Серед художньо-картографічних творів краєзнавчо-туристичної тематики, що були виготовлені до організаційного об'єднання туристів у кінці XIX ст., відзначимо «Карту-путеводитель по Крыму» (1874 р.). У цей час формувалися погляди на подорожі як форму відпочинку, можливість пізнання своєї землі та зарубіжних країв. Путівники по Європі II. Якубовича сьогодні здаються навіть переобтяженими інформацією. В них карта кожного регіону супроводжується описом окремих маршрутів. Путівник включає плани як великих, так і малих, але не менш цікавих для приїжджих міст і місцевостей: Веймара, Гота, Каселя. Докладність путівника вражає: в ньому наводиться навіть каталог Дрезденської картинної галереї з позначенням кращих, на думку його автора, експонатів. Супутник туриста «Западная Европа» під редакцією С. Філіппова 1906 р. (до речі, рекомендований Міністерством фінансів для бібліотек комерційних навчальних закладів) включає 39 карт, планів і панорам, 98 фотографічних зображень і малюнків, п'ятимовний російсько-французько-англійсько-німецько-італійський дорожній словник. Тематика картографічних зображень розширена: є навіть 3 схеми тунелів і панорама гірського масиву Монблан (з гори Флежер) з позначенням назв окремих гірських вершин. Туристи з Російської імперії, відправляючись за кордон, мали змогу придбати інформативні, добре ілюстровані, забезпечені якісними картографічними матеріалами путівники з найповнішим переліком готелів, курортних закладів, музеїв, пам'яток. У них подавалися відомості про найдрібніші деталі туристичного сервісу, карти окремих країн, плани столичних і курортних міст, їх околиць, найцікавіших архітектурних споруд, садово-паркових ансамблів, різного роду панорами. Одним з кращих є путівник «В Париж на виставку» А. Ненашева (М., 1900). Картографічні матеріали його містять: схеми залізничного та пароплавного сполучення Середньої Європи, карти Швейцарії та околиць Парижа, плани Берліна, Брюсселя, Лондона, Відня, Парижа (на 3-х аркушах), Версаля, музею Лувр, панораму Всесвітньої виставки у Парижі 1900 р. Плани виставки видавались і окремими додатками до путівників. З 1888 р. до 1914 р. Г. Москвичем видано 26 видань «Иллюстрированного практического путеводителя по Крыму». На другому місці за популярністю йшли подібні путівники по Кавказу та Кавказьких Мінеральних Водах. Попитом користувались і путівники по Одесі, Санкт-Петербургу, Москві, Варшаві, Чорноморському узбережжю, Волзі, Фінляндії. Відзначимо, що розвитку картографії туризму значною мірою сприяли організаційні об'єднання туристів: у 1890 р. виник Кримський гірський клуб в Одесі з відділеннями в Ялті та Севастополі, а в 1895 р. — Російський туринг-клуб (згодом Російське товариство туристів) у Санкт-Петербурзі, одна з філій якого діяла в Києві. З 1891 р. впродовж 25 років тривало видання «Записок Крымского горного клуба». Виходили з друку й збірники його ялтинського відділення, що супроводжувались екскурсійними картами. (Зокрема, у збірнику 1903 р. вміщено 3 таких карти). Жоден з планів міст кінця XIX - початку XX ст. не має позначки «туристичний» чи «екскурсійний»; однак, це не означає, що вони не несли в собі корисної для туристично-екскурсійної справи інформації. За ступенем «корисності» для туристично-екскурсійної справи плани міст умовно можна поділити на 3 групи.
Використання подорожуючими картографічних джерел мало величезне значення при визначенні місця та маршруту подорожі. Картографія туризму в Російській Імперії у XIX ст. розвивалась відповідно до зростаючого попиту на карту як засіб орієнтування на місцевості, паралельно з розвитком географічного вивчення території, її господарським освоєнням (в першу чергу, транспортним) та стимулювалась діяльністю добровільних туристичних об'єднань. Картографічне забезпечення зовнішнього та внутрішнього туризму у кінці XIX — на початку XX ст. (до початку Першої світової війни) відповідало світовим стандартам. У деяких аспектах воно залишається неперевершеним і досі. 7.3. Створення туристичної інфраструктури та курортів у XVIII — на початку XX століття Завдання просвітництва в Росії обумовили появу та розвиток системи музеїв, яка починає свою історію в цій країні зі створення Кунсткамери - першого російського музею, зібранню колекції якого поклав початок і всіляко сприяв особисто Петро І. Створення музеїв у Росії давало можливість розвитку музейного туризму та екскурсійної справи, що впливало на просвіту населення країни. У XIX ст. у великих російських містах з'явилися першокласні музеї, які стали всесвітньовідомими: у 1872 р. — у Москві відкрився Політехнічний музей, у 1873 — Історичний. Деякі багаті люди збирали мистецькі колекції, які згодом стали власністю держави. Наприклад, колекція П. Третьякова стала основою всесвітньо відомого музею - Третьяковської галереї. Цікаво, що одним з перших екскурсоводів був цар Петро І, він любив особисто проводити екскурсії по Санкт-Петербургу для іноземних гостей. У 1719 р. Петро І видав указ «Об учреждении постоялых и гостиничных дворов». У XVIII ст. існували поштові тракти від Москви до Санкт-Петербурга, Архангельська, Астрахані. При поштовому відомстві почали будуватись готелі. Перший з них був побудований у 1715 р. в Санкт-Петербурзі. Правда, спочатку в них розміщувались лише іноземці. Саме в готелях у другій половині XVIII ст. стали продавати спеціальні поштові карти і дорожники для подорожуючих. До початку XIX ст. в Росії нараховувалось 3200 поштових станцій, де мандрівники могли відпочити і поміняти коней. Поступово в готелях покращувався сервіс; зокрема, при готелях облаштовувалися лазні, де можна було помитись з дороги. Серед закладів харчування розповсюдженими були: |