Історія туризму підручник. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури І мистецтв ІІІІV рівнів акредитації Київ Альтерпрес 2005
 Скачать 1.06 Mb.
|
Серед кільцевих маршрутів особливою популярністю в іноземців та вітчизняних туристів користувався маршрут „По містах Золотого кільця», який починався в Москві і проходив через старовинні російські міста: Загорськ-Переяслав-Залеський-Ростов-Ярославль-Кострома-Іваново-Суздаль-Володимир. Існували модифікації цього маршруту: «Велике Золоте кільце» і «Мале Золоте кільце». Місцеві планові маршрути створювались за радіальним принципом. Туристи, мешкаючи на одній турбазі або в одному готелі, здійснювали екскурсії, або недалекі походи до цікавих природних місцевостей, історичних або культурних пам'ятників. Наприклад, маршрут «По пушкінських місцях». Москва, Ленінград та інші міста Радянського Союзу, які мали пам'ятки історії, архітектури, культури та мистецтва, були центрами пізнавального туризму. Для тих туристів, які цікавились архітектурою і мистецтвом, були розроблені маршрути:
Всі ці маршрути постійно оновлювались. Різними були й засоби переміщення туристів. Було організовано декілька всесоюзних маршрутів для автотуристів. Путівка давала право на проживання в кемпінгу з харчуванням та екскурсійним обслуговуванням. Найпопулярнішими серед цих маршрутів були:
Новий імпульс після війни отримав велотуризм. Паралельно з плановим розвивався в країні самодіяльний туризм. З 1957 р. іде відлік історії радянського морського туризму: «Інтурист» орендував два судна («Победа» і «Грузия»), на яких і здійснювались морські подорожі навколо Європи (судна виходили з Одеси, кінцевим пунктом круїзу був Ленінград). Пароплав «Петр І» проводив чорноморські круїзи для туристів із країн соціалістичного табору. А з 1960 р. сумнозвісний «Адмирал Нахимов» почав курсувати вздовж Кримсько-Кавказького узбережжя. На початку 1960-х рр. став розвиватись морський туризм Балтики, а пароплав «Григорий Орджоникидзе» здійснював 20-денні тури вздовж Далекосхідного узбережжя. До маршрутів з активними засобами пересування відносились 55 всесоюзних маршрутів. Це були кінні, велосипедні, водні (на човнах, байдарках, надувних плотах), пішохідні. Турист, який їв участь в одному з таких маршрутів, одержував право на отримання посвідчення і значка «Турист СРСР». Дев'ять маршрутів було першої категорії складності, серед них варто назвати: «По гірському Криму», «По Дністровському каньйоні на плотах», «По Телецькому озеру і Алтайській тайзі». Такі мандрівки були настільки популярними в 1960-і рр., що майже в усіх вузах СРСР почалося створення туристичних секцій і Клубів туристів. У 1957 р. була створена Всесоюзна федерація туризму, яка проіснувала 4 роки. Найбільш масовими та популярними формами самодіяльного туризму стали походи вихідного дня. Крім вищезазначених туристичних видань, після війни почали виходити такі журнали: «Світ подорожей». «Туристичні новини», «Туристичний вісник». Практика організації туризму за кордоном, особливо в соціалістичних країнах, знаходила відображення в популярних в СРСР журналах «Турист» та «Подорожі в СРСР», який виходив чотирма мовами (англійською, німецькою, французькою, російською). Існували також спеціалізовані видання для фахівців: «Бюлетень туристичної інформації Державного комітету по іноземному туризму РМ СРСР», «Інформаційний бюлетень Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» ЦК ВЛКСМ». Період розвитку туризму в СРСР з 1970-90-х рр. дослідники радянського туризму називають адміністративно-нормативним. Для регулювання туристичної сфери в СРСР було прийнято низку постанов ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС. За декілька п'ятирічок у країні були створені нові приміські зони відпочинку, туристичні та оздоровчі табори, будувались готелі, кемпінги. Активно розвивалось транспортне забезпечення туристичних подорожей. Загалом, функціонували 4 тис. маршрутів, які обслуговувались спеціалізованим туристичним транспортом (10 тис. автобусів, 150 морських та річкових суден, 80 потягів). 1980-і рр. були часом створення в СРСР комфортабельної туристичної інфраструктури, що функціонувала протягом усього року. Сприяло цьому проведення в СРСР міжнародних фестивалів. Олімпійських ігор. Наприклад, у 1980 р. увійшов до експлуатації туристичний комплекс «Ізмайлово» в Москві, який мав п'ять 30-поверхових корпусів на 9568 місць та культурний центр. З 1956 по 1985 рр. СРСР відвідало більше 70 млн. іноземців із 162 країн; треба зазначити, що не всі вони приїжджали як туристи. Більше 60 % іноземних туристів були із країн так званого соціалістичного табору. Із капіталістичних країн найбільше туристів було з Фінляндії. Іноземцям в кінці 1980-х рр. пропонувалось 500 маршрутів по Радянському Союзу, дозволялося відвідувати 150 радянських міст. Найбільшу цікавість в іноземців, як і раніше, викликала поїздка на «Транссибірському експресі» з Москви до Владивостока через весь Союз. Швидко завоював популярність екзотичний круїз на катамаранах по Каракумському каналу, введений у 1985 році. Підготовленим туристам пропонували пішохідний 30-кілометро-вий похід по прибайкальській тайзі. В 1983 р. Головне управління з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР було перетворено у Державний комітет СРСР з іноземного туризму. Його голова входив до складу Ради Міністрів, що свідчило про високу значимість цього напрямку в економіці Радянського Союзу. Важливу роль для розвитку туризму відігравали науково-дослідні центри з проблем туризму. В 1989 р. в Сочі відкрився Навчально-виробничий центр курортної справи та туризму, який включав у себе профтехучилище та Інститут підвищення кваліфікації. Перший випуск спеціалістів з вищою туристичною освітою відбувся у 1978 р. З цього часу, за домовленістю Мінвузу СРСР і Спорткомітету СРСР, у всіх фізкультурних вузах існувала спеціальність «Масова фізкультурно-оздоровча робота і туризм». Екскурсоводів, як правило, готували в університетах на спеціальних курсах, слухачем яких могла стати людина з вищою освітою — мистецтвознавець, географ, історик тощо. Радянські організації «Інтурист», «Супутник» і Центральна рада з туризму та екскурсій (ЦРТЕ) брали участь в роботі міжнародних туристичних товариств, союзів та організацій, які займались спрощенням туристичних формальностей, з чим якраз в СРСР для туристів було багато проблем. Адже громадяни СРСР здійснювали закордонні поїздки тільки на груповій основі; вони не мали права володіти іноземною валютою; путівки за кордон розподілялись централізовано; існував анкетний відбір кандидатів; висувалася низка вимог ідеологічно ю характеру; повторні поїздки за кордон могли здійснюватися, у більшості випадків, тільки через 2-3 роки. 10.4. Характер та основні види туризму в СРСР Основними видами туризму в Радянському Союзі були:
Також існував поділ на самодіяльний (туризм членів аматорських туристичних об'єднань) та організований види туризму. З 1960-х рр. в СРСР існувало п'ять основних напрямів туризму:
Зовсім не розвивався релігійний туризм, численні традиційні центри паломництва функціонували як музеї з обов'язковою атеїстичною пропагандою. Радянський туризм був орієнтований на групове обслуговування. В організації туристичних подорожей використовувались всі види транспорту. Основними туристичними сезонами були літо і зима. Туризм в СРСР був масовим, але обмеженим за асортиментом туристичних послуг. Переважав внутрішній туризм в межах СРСР. 10.5. Основні особливості розвитку радянського туризму Основними особливостями радянського туризму були:
Радянський Союз створив найбільшу в світі базу соціального і самодіяльного туризму. У 1970-1980-і рр. великого розмаху набув соціальний туризм. Робітники майже всіх підприємств могли отримати путівки через свої профспілки всього за ЗО % їх реальної вартості. Іноді знижки сягали 90-95 %. В менш сприятливих умовах знаходились селянство та інтелігенція. Тим не менш, остання категорія радянських службовців мала змогу отримати путівки для своїх дітей до піонерських таборів, які теж продавались батькам за 10-20 % їх справжньої вартості. Таким чином, інтелігенція була також широко залучена до сфери соціального туризму. Крім того, путівкою в санаторій, престижний будинок відпочинку або круїз преміювали багатьох передовиків виробництва. Разом з тим, рівень сервісу в радянських закладах відпочинку поступався високим стандартам розвинутих країн Заходу. РОЗДІЛ 11 РОЗВИТОК ТУРИЗМУ В СВІТІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX - НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ 11.1. Соціально-економічні чинники розвитку туризму в світі в другій половині XX століття 1950-1960-і рр. в західноєвропейських країнах були періодом активного розвитку туристичних фірм, масового будівництва готелів, мотелів, різного роду розважальних закладів. Європейський туризм 1950-х рр. мав орієнтацію переважно на прийом американських туристів і був джерелом доларових надходжень для країни, що приймає. У 60-х — першій половині 70-х рр. XX ст. спостерігався швидкий екстенсивний ріст, як в'їзного, так і виїзного туризму, а також збільшення числа туристичних підприємств і обсягів їхньої діяльності. Визначальним мотивом поведінки споживача туристичних послуг до середини 1960-х років був рекреаційний аспект туризму: відпочинок як засіб відновлення фізичних сил після повсякденної важкої праці. Почав формуватися так званий «конвеєрний масовий туризм». Найважливішим показником завершення процесу формування масового туризму вважається інтенсивність туризму в тій або іншій країні. Інтенсивність туризму показує, яка частина населення країни (у відсотках) щорічно здійснює хоча б одну туристичну поїздку (нетто-інтенсивність). Коли інтенсивність туризму перевищує 50 %, то можна стверджувати, що масовий туризм сформувався. У 1980-і рр. темпи росту в туристичній галузі сповільнилися, але залишилися стійкими при високому рівні обсягів виробництва. Після Другої світової війни в попиті і пропозиції на ринку туризму відбулися докорінні зміни, які дали підставу говорити про те, що масовий конвеєрний туризм трансформувався в масовий диференційований. Насамперед відзначимо, що і в першому, і в другому випадках мова йде про масовий туризм, у якому бере участь не тільки еліта, але й середній клас, а починаючи з 1980-х рр. — і населення з низьким рівнем прибутків. Конвеєрний туризм припускає відносний примітивізм та однорідність потреб і мотивації туристів і, відповідно, знеособлений конвеєрний характер вироблених послуг. Диференційований туризм відрізняє різноманітність потреб і мотивації туристів, множинність вузькоспеціалізованих сегментів у туристичному попиті, розмаїтість запропонованих послуг і яскраво виражена спеціалізація туристичної пропозиції. Для диференційованого туризму характерний не стільки широкий, скільки глибокий асортимент послуг. Перехід від конвеєрного до диференційованого туризму відбувався одночасно з переходом від ринку виробників до ринку споживачів. Підвищення рівня добробуту масового споживача змінило мотивацію і пріоритети в психології споживання. На рубежі 60-70-х років формувалося «суспільство споживання матеріальних благ». Ринок виробників замінювався ринком споживачів. Ускладнювалася мотивація туристичного попиту: поряд із рекреаційним значенням, що зростало, посилювалися творчий, комунікативний та інвестиційний аспекти туризму. З другої половини 1970-х рр.. одночасно з диференціацією туристичного попиту, в пропозиції посилилися тенденції до спеціалізації і диверсифікації. Насичення ринків товарів і послуг, уповільнення темпів економічного росту, економічна і соціальна криза середини 70 х рр. стимулювали формування диференційованого туризму і домінування останнього в 80-і рр. XX століття. Періоду 50-90-х рр. XX ст. були притаманні гуманізація, соціалізація і екологізація економіки, в цілому, і туристичної індустрії, зокрема. Відбувалися якісні зміни в системі потреб, йшов процес диверсифікації потреб і попиту, відхід від стандартизації. Більше уваги приділялося орієнтації на задоволення потреб окремої особистості, її різноманітних запитів, а не стандартним, „середньостатистичним” потребам. Найважливіші чинники розвитку туризму другої половини XX ст.:
У 1950-і рр. домінувала орієнтація на вільний час як засіб відновлення фізичних і розумових сил для продовження продуктивної праці. У 60-70-і рр. вільний час використовувався на споживання матеріальних благ, що забезпечувало добробут суспільства, що зростало. Це проявлялося в придбанні нерухомості, товарів тривалого користування, предметів розкоші і т. ін. У 80-і роки явною стала тенденція до гедонізації вільного часу, тобто споживання матеріальних благ не як самоцілі, а заради насолоди життям. У контексті даних змін психології вільного часу змінилися місце і роль туризму в структурі потреб суспільства. Туризм став насущною і досяжною потребою більшості, а не привілеєм нечисленної верхівки суспільства. Наприклад, якщо у 1950 р. тільки 21 % населення ФРН здійснили поїздку за кордон, то в 1984 р. — вже 60 %. Змінювався характер туристичних потреб: від примітивних до більш різнобічних, від засобу відновлення життєвої сили — до засобу реалізації людиною своїх спроможностей і задоволення інтелектуальних запитів. 11.2. Особливості світової туристичної індустрії та основні види туризму в світі в другій половині XX століття Після Другої світової війни швидко розвивалася потужна індустрія туризму зі своїми інститутами, масовим виробництвом туристичних послуг, різноманітними методами організації та управління. Продовжувався розвиток та вдосконалення світової транспортної системи. В кінці XX ст. найбільш розповсюдженим видом туристичного транспорту був автотранспорт (80 %). Популярним залишався, особливо в Західній Європі, залізничний транспорт; вкрай важливим він був у СРСР (в 1990-і рр. в країнах СНД), адже саме залізничним транспортом здійснювалося близько 75 % всіх перевезень в цьому регіоні. До 1940 р. подорожі на інші континенти здійснювалися, здебільшого, водним транспортом, де пасажирам І і II класів пропонувалась вишукана кухня і різноманітні розважальні програми. У другій половині XX ст. для подорожей на далекі відстані використовувався, найчастіше, повітряний транспорт. Попит на авіатранспорт був і залишається, порівняно з іншими регіонами, найбільш високим у Північній Америці, Європі та Японії, а також в окремих регіонах Азії. Міжнародний авіазв'язок між цими регіонами складає 75 % всесвітніх авіаперевезень. При аеропортах сконцентровано більшість представництв фірм з прокату автомобілів; як правило, вони належать до відомих у цій сфері мереж, найбільшою з яких є фірма НегІ2. Загалом у світі наприкінці XX ст. компаній з прокату авто налічувалось більше п'яти тисяч. Регулювання міжнародних авіаперевезень здійснювали дві організації. Міжнародна організація цивільної авіації була створена в 1944 р. в Чикаго, у зв'язку з підписанням 52 країнами Конвенції з міжнародної цивільної авіації. В наш час до цієї організації входить більше 180 країн, а її діяльність координується ООН. З 1945 р. на міжнародній арені діє Всесвітня асоціація повітряного транспорту, яка виникла ще в 1919 р. для регулювання міжнародного комерційного зв'язку та впровадження єдиних правил і процедур запровадження узгоджених тарифів на міжнародні пасажирські авіаперевезення. В авіаперевезеннях в міжнародному туризмі в другій половині XX ст. активно став використовуватись чартер, згідно якого туристичні фірми стали укладати контракти на оренду літака або частини його місць (блок-чартер), що спричинило здешевлення турів. У другій половині XX ст. в індустрії гостинності спостерігалися незаперечні успіхи. Сьогодні світова мережа готелів представлена багатьма засобами розміщення, які можуть задовольнити різні смаки. Тут є свої рекорди. Наприклад, в Амстердамі функціонує найвищий в світі «плавучий готель», він переміщується між причалами міста і створює ілюзію морської подорожі; найвищий наземний готель, у 73 поверхи, побудовано в Сінгапурі; підводний готель функціонує на дні Перської затоки; популярними стали бунгало на деревах і т. п. Пожвавлення економіки в другій пол. XX ст. викликало трансформацію готельної справи та індустрії приватних готелів в сучасну індустрію з різними формами власності та управління. Прикладом концентрації виробництва в готельній індустрії є виникнення готельних ланцюгів. В організаційній структурі управління готелями у світовій готельній індустрії у 1950-і рр. сформувались дві основні моделі організації готельної справи. Перша — модель Рітца, названа на честь швейцарського підприємця Цезаря Рітца. Готелі цієї моделі, здебільшого, були орієнтовані на європейські традиції вишуканості та аристократизму. На межі XX і XXI ст. ця модель в Західній Європі переживала кризу. За останню чверть минулого століття зі світового ринку готельних послуг зникло більше 2 млн. готелів у стилі «палас». Друга модель, — реалізована в готельному ланцюзі Holiday Inn, — пов'язана з іменем американського підприємця Кемонса Уільсона. Один із перших готелів Holiday Inn було побудовано в 1952 р. у США. В цій моделі робиться ставка на велику гнучкість в задоволенні потреб клієнта та стандартизацію послуг, незалежно від того, в якій в країні знаходиться готель. На межі XX і XXI ст. під контролем цього ланцюга перебувало більше 50 % готельних номерів світу. Найбільша концентрація готелів зафіксована у США та Західній Європі (70 %). За концентрацією готелів в одному місті має перше місце Лас-Вегас (США). Більшість готельних ланцюгів у світі також американські. Найвідоміші з них — West Inn i Hilton , які відносяться до класу «люкс». До ланцюгів середнього класу відносять Маrrіоtt, Ноlіdау Іnn, Sheraton. Світовий простір, зокрема територію колишнього СРСР, освоюють не тільки американські готельні ланцюги, але й австрійський Маrco Роlо Ноtеls аnd Rеsоrts, французький Ассоr, британський Іntеr Соntinental Ноtels, гонконзький Nеw Wоrld/Rеnаіssаnsе Ноtels тощо. В будівництві деяких готельних ланцюгів (наприклад, Нilton, Іntеr Соntinental) беруть участь авіакомпанії, що дає їм можливість вигідно вкладати капітал та збільшувати сфери впливу. Для захисту професійних інтересів працівників готельної індустрії в ряді країн створені національні асоціації. Вони входять до Міжнародної готельної асоціації (МГА), яка координує розвиток готельної індустрії на міжнародному рівні. Важливим внеском МГА в розвиток міжнародного туризму було прийняття в 1981 р. міжнародних готельних правил, які визначили принципи взаємовідносин клієнта і адміністрації готелю, що не втратило своєї актуальності і в наш час. Відбулися зміни і в ресторанному бізнесі. Зокрема, якщо на рубежі ХІХ-ХХ ст. престижні ресторани пропонували, здебільшого, французьку кухню, то в другій половині XX ст. з'явились розкішні ресторани, які стали пропонувати національні кухні. У 1959 р. в США відкрився перший ресторан, який запровадив нові традиції в ресторанному бізнесі, називався він «Чотири пори року», відрізнявся своїм сезонним меню, славився сучасною архітектурою та інтер'єром. Важливою зміною у сфері харчування туристів було створення ресторанів швидкого обслуговування. Одним із засновників цієї системи став Рей Крок, який в 1955 р. уклав контракт з братами Макдональдами, власниками ресторану гамбургерів у Каліфорнії, в результаті чого була створена мережа ресторанів швидкого обслуговування McDonald’s. З початку 90-х рр. збільшився ринок піцерій, які на межі XX і XXI ст. були сконцентровані в 3-х основних ланцюгах: Ріzzа Нut, Dominо Ріzzа, Littlе Саеsаr. Ресторани швидкого обслуговування, що утворюють відомі ресторанні ланцюги, стали до смаку багатьом туристам. В країнах на території колишнього СРСР функціонують, крім перелічених вище, такі відомі мережі ресторанів швидкого обслуговування, як японська «Фудзі» та китайська «Золотий дракон». Туризм у другій половині XX ст. у розвинених країнах став масовим і організованим. В деяких країнах поширені дві форми туризму: стихійна і організована. Більшість турів мала індивідуально спрямований характер. Асортимент видів туризму з кожним роком збільшувався і орієнтувався на широкий спектр попиту різних категорій населення. І хоча протягом XX ст., в цілому, першість була за культурно-пізнавальними видами туризму, в другій половині XX ст. помітно збільшився попит на комфортабельні круїзи, пригодницькі тури та екологічний туризм. Особливим і дуже цікавим явищем туристичного бізнесу другої половини XX ст. став таймшер. Принцип таймшеру полягає у тому, що ті, хто бажає регулярно відпочивати в розкішних умовах, можуть придбати право перебування у дорогих апартаментах протягом 1-3 тижнів на рік. Це вигідніше, ніж придбати у повну власність будинок біля моря. Власник таймшеру може не турбуватися про ремонт, охорону та комунальні платежі; крім того, ті, хто сплатив за таймшер, отримують можливість обмінюватися такими будинками (квартирами), відпочивати кожний сезон в іншому будинку. Таким чином, власники таймшеру стають членами своєрідного великого клубу. Перша таймшерна система була створена в 1974 р. у США — це RСІ. Вона, не володіючи жодним курортом, контролювала обмін відпочивальників та певні послуги. Наприкінці XX ст. в її базі даних налічувалося близько 300 курортів у 81 країні світу; до системи RСІ входили авторитетні клуби: Beverly Hills Club, Holliwood Mirage, Тhе Santа Вагbага Сlub (Канарські острови), Тhе Allen House Сlub (Великобританія) тощо. В 1990-і рр. з таймшером було пов'язано багато гучних скандалів, надійшло безліч скарг про недобросовісність роботи фірм, які продавали таймшери. Шляхом психологічного тиску під час презентацій, підробки документів та підкупу посадових осіб численні шахраї обманювали довірливих представників заможної частини населення. Особливо поширеними такі шахрайства були в Росії в середині 1990-х, а в останні роки XX ст. вони набули розповсюдження й в Україні. Тим не менш, таймшер до кінця XX ст. залишався однією з популярних форм проведення дозвілля представниками «середнього класу» країн Європи та Америки. У 1999 р. кількість родин-власників таймшеру сягнула 3,5 млн. Найбільша кількість таймшерних курортів (понад 40 % від загальносвітової кількості) і кількість власників (1,4 млн. чол.) у 1999 р. була зафіксована у США. У другій половині XX ст. будувалися 8-палубні круїзні гіганти, які можуть одночасно приймати до 6200 туристів. Наприкінці XX ст. на ринку круїзів домінували грецькі, італійські, норвезькі, датські та британські компанії. Географія круїзних турів постійно розширюється. Розроблено круїзні тури по акваторіях всіх океанів і великих морів, не кажучи про навколосвітні круїзи. Щоб утриматись на ринку круїзів, компанії повинні бути інтернаціональними і мати матеріальну базу в багатьох регіонах. Наприклад, круїзні туроператори Р&О і Royal Carribian. Останній з цих двох компаній навіть належить острів у Карибському морі, який використовується для зупинок під час круїзу. На межі ХХ-ХХІ ст. стали будувати вже 14-палубиі круїзні лайнери. В останні десятиліття XX ст. поширилися круїзи на підводних човнах. Наприкінці минулого століття в експлуатації знаходилося близько 50 підводних човнів. Про їх популярність свідчить такий факт: тільки в 1996 р. подорожі на підводних човнах здійснили більше 2 млн. пасажирів, а прибуток від цього виду подорожі склав близько 150 млн. дол. СІНА. У зв'язку зі збільшенням уваги громадськості до збереження природного середовища, у другій половині XX ст. стали більш популярними всі підвиди екологічного туризму. Святкування 2000-річчя Різдва Христового привернуло велику кількість туристів до релігійних центрів християнства — Єрусалима, Віфлеєма, Риму та інших. Наприкінці XX ст. більшість туристичних компаній розвинених країн світу працювали за принципом: «Ми можемо вам запропонувати все, що ви побажаєте». Хоч подорож до Антарктиди, хоч політ у космос. Першим космічним туристом став у 2001 р. американець Деніс Тіто, він заплатив за цей тур 20 млн дол. США. Новинкою для туристів у другій половині XX ст. стали тематичні парки. Перший такий великий парк — Діснейленд — був побудований у 1954 р. в Анахаймі (Каліфорнія, США). У 1971 р. Діснейленд відвідали 100 млн. туристів, для яких у Каліфорнії було побудовано 26 готелів. В цьому ж році був побудований ще один Діснейленд — в Орландо (Флорида, США), потім у 1983 р. в Токіо і в 1992 р. під Парижем. Власником усіх названих парків є супергігант шоу-індустрії компанія Walt Disney Co. В останній чверті XX ст. відбулися великі зміни в обсязі туристично-рекреаційних потоків, а також менш значні, але все ж таки суттєві зміни в їх спрямуванні. Лідируючими країнами-реципієнтами залишалися країни Європи, насамперед Західної. У 1989-1996 рр. кількість туристів, які відвідали європейські держави, збільшилася з 274 до 347 млн. чоловік. При цьому близько 90 % міжнародних туристів у Європі складали туристи з європейських країн — німці (близько 20 %), британці (10 %) та інші. Єдиною неєвропейською країною серед перших десяти туристоутворюючих для Європи були США. Серед головних причин такого високого рівня внутрішньорегіонального туризму були існування великої кількості країн і державних кордонів на відносно невеликій площі та першокласна мережа комунікацій. Рекреаційно-туристичні потоки в європейському макрорегіоні спрямовувалися, в основному, до центрів відпочинку Західної та Південної Європи (64,5 % усіх прибуттів до Європи). Такі особливості концентрації туристично-рекреаційних потоків були спричинені звичкою європейців проводити літні канікули та відпустки на середземноморських та атлантичних пляжах. Найбільшими туристично-рекреаційними центрами (за кількістю людей, які до них приїжджали) були Франція (60 млн. туристів у 1995 р.), Іспанія (близько 45 млн.), Італія (близько 30 млн.). Ненабагато менше туристів відвідали Великобританію, яка відома як центр насамперед освітнього, пізнавального туризму. На «зеленому туризмі» в Європі спеціалізувалися скандинавські країни та Ірландія. Рекреаційно-туристичні потоки до Центральної та Східної Європи складали в 1995 р. лише 22 % загальної кількості європейських прибуттів. Другим за масовістю рекреаційно-туристичних потоків, що прибували у середині 1990-х рр., був макрорегіон Америка, до якого, за визначенням ВТО, входять Північна Америка, Центральна Америка, Південна Америка і острови Карибського басейну. У 1996 р. Америку відвідали 115,5 млн. чол., що склало 19,5 % загальносвітових прибуттів. У межах цього регіону лідирували з великим відривом від інших країн США (44 % прибуттів), багато людей їздили з рекреаційно-туристичними цілями також до Канади та Мексики. У Північній Америці був чудово розвинутий і внутрішній туризм. Лідерство США у прийомі рекреаційно-туристичних потоків пояснюється не лише великою кількістю та високою якістю в цій країні унікальних природних та історико-культурних об'єктів, але й високорозвинутою інфраструктурою, наявністю найбільшої у світі готельної та транспортної індустрії. В регіоні Америка друге місце по прийняттю рекреаційно-туристичних потоків посідав Карибський район. Карибські острови в 1990-і рр. приймали близько 12 млн. чол. щорічно. До країн Південної Америки спрямовувалися дуже невеликі рекреаційно-туристичні потоки. Доля прибуттів сюди складала в середині 1990-х рр. лише 10 % від загальної кількості прибуттів до Америки. Така низька популярність Південної Америки пояснюється політичною нестабільністю в багатьох країнах регіону і низьким рівнем їхнього економічного розвитку, слабкістю матеріально-технічної бази. Наступними регіонами, за чисельністю осіб, що прибували з рекреаційно-туристичними цілями, були Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Країни цього регіону стали значними рекреаційно-туристичними центрами, здебільшого, зовсім нещодавно, у 1980-і роки. Це, як правило, нові індустріальні країни, в яких у 1980-і рр. відбувалося стрімке економічне зростання: Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Південна Корея, Таїланд, Індонезія і Тайвань. Розвиток туризму був щільно пов'язаний з експортом товарів та послуг цими країнами. Експорт товарів сприяв збільшенню ділових подорожей до цих країн, а бізнес-туризм, у свою чергу, стимулював розвиток готельного бізнесу та індустрії розваг, одним словом — в'їзного туризму. У 1996 р. Східну Азію та Тихоокеанський регіон відвідали понад 90 млн. туристів. За період з 1980 р. по 1996 р. кількість прибуттів зросла більше, ніж у чотири рази. 78 % рекреаційно-туристичних потоків у регіоні в першій половині 90-х рр. складали представники країн цього ж регіону, найбільше з них було японців — близько 15 % від загального попиту на туристичні послуги в Східній Азії та Тихоокеанському регіоні. Така велика частка японців пояснюється не лише заможністю мешканців Японії, але й дією спеціальної програми японського уряду, за якою стимулювалося проведення канікул та відпусток японцями за кордоном. Наступними за кількістю тих, хто від'їжджав з цих країн для відпочинку та лікування в межах регіону, були Сінгапур (9 % усіх туристів в регіоні) і Тайвань (близько 7 %). З інших основних регіонів світу найбільшу кількість туристів до Східної Азії та Тихоокеанського регіону постачали Європа і Америка (у приблизно рівних кількостях). Основними чинниками формування рекреаційно-туристичних потоків до Східної Азії і Тихоокеанського регіону були: |