Проектирование хим. предприятий. Навчальний посібник до вивчення курсу основи проектування хімічних виробництв
 Скачать 6.93 Mb.
|
|
15.2.1. Классификация транспортных средств для твердых материалов По способу передачи усилия транспортируемому материалу транспортные средства подразделяются на: - машины, которые перемещают материал под действием механической силы, передаваемой от привода; - гравитационные устройства, в которых груз перемешается под действием силы тяжести; - пневматические и гидравлические установки, в которых материал перемещается с помощью потока воздуха или жидкости По направлению перемещения транспортируемого материала различают: - машины, способные перемещать материал по прямому горизонтальному или слегка наклонному (до 30°) участку (ленточные, пластинчатые, скребковые транспортеры); - машины, перемещающие грузы по криволинейному или наклонному участку (скребковые, винтовые конвейеры и др.); - машины, транспортирующие материал прямолинейно под большим углом к горизонту или вертикально (элеваторы, винтовые конвейеры специального исполнения); - устройства, способные перемещать грузы только по наклонному участку с отрицательным углом наклона к горизонту (гравитационные установки, пневматичес кие желоба, транспортные трубы); - установки, способные транспортировать материал в любом направлении, под любым углом (пневмотранспорт, гидротранспорт). Для транспортировки зерновых, пылевидных, кусковых материалов и штучных грузов широкое распространение получили ленточные транспортеры. Ленточные конвейеры - это машины непрерывного транспорта, перемещающие груз на непре рывной ленте, которая является тяговым рабочим органом. Основными достоинствами ленточных транспортеров являются: - простота конструкции и высокая надежность; - широкий диапазон производительностей (от 2,5 до 560кг/с); - значительная длина транспортеров (до 3,5км) Однако эти транспортные устройства непригодны для перемещения сильнопылящих, налипающих и горячих (более 90°С) материалов. Транспортировка материалов возможна лишь по прямолинейному участку и с незначительным углом наклона (не более 18°). Для транспортировки сыпучих, зернистых и мелкокусковых материалов (колчедан, аммофос, суперфосфат, известь и др.) на сравнительно небольшие расстояния (не более 100м) под большим (до 60°) углом наклона участка используются скребко- вые транспортеры. Скребковые транспортеры - это машины для непрерывного перемещения сыпучих материалов с помощью скребков, укрепленных на одной или двух тяговых цепях, движущихся по желобу или по трубе. К достоинствам данной конструкции транспортеров можно отнести: - простота конструкции и возможность загрузки и выгрузки материала в любой точке по длине желоба; - возможность совмещения транспортировки материала с другими технологическими операциями (охлаждение, промывка, нагревание); - герметичность; - значительный угол наклона (до 60°). Однако повышенный расход энергии и износ скребков и желоба, а также малая длина перемещения и возможность измельчения хрупкого груза ограничивают применение скребковых транспортеров. Для транспортировки зерновых, а также пастообразных материалов используют винтовые конвейеры (шнеки), в которых перемещение и перемешивание материалов происходит при помощи винта. В зависимости от свойств материала и назначения шнека используют винты разной конструкции. Например, для транспортировки порошкообразных и мелкокусковых материалов применяют сплошные винты, а для налипающих материалов - ленточные и лопастные. К основным достоинствам винтовых конвейеров относятся: - простота конструкции, надежность работы; - герметичность; - возможность проведения операции сушки, растворения и кристаллизации; - большой (до 90°) угол наклона. К недостаткам винтовых конвейеров следует отнести: повышенный расход энергии, износ винта, небольшая (до 40м) длина участка перемещения, истирание и дробление материала, а также чувствительность к перегрузкам. Для перемещения сыпучих материалов и штучных грузов в вертикальном направ- лении или под большим (более 60°) углом используют ковшовые и полочные элеваторы. Достоинства ковшовых элеваторов: - малые габаритные размеры; - широкий диапазон производительности (от 5 до 600м3/ч); - возможность совмещения технологических операций (обезвоживание, сушка, охлаждение); - высота подъема до 60м. Выбор типа элеватора зависит от его назначения и свойств транспортируемого материала. Широкое распространение на химических предприятиях для транспор- тировки сыпучих материалов получили установки пневмотранспорта, в которых материал перемешается по трубам струей воздуха. К основным достоинствам этих установок следует отнести: - полная герметичность и надежность; - высокая скорость транспортировки; - возможность перемещения пылевидных, гигроскопических и пожароопасных материалов; - незначительные потери материала. Однако надо отметить, что установки пневмотранспорта не пригодны для переме- щения влажных и абразивных материалов. Пневматические установки подразделяют на всасывающие, нагнетательные и смешанные. Всасывающие - это установки, в которых материал перемещается по трубам при давлении воздуха ниже атмосферного (до 0,01МПа). Материал через сопло вместе с воздухом засасывается в трубопровод. Основное количество материала отделяется в разделителе, затем в циклоне и в фильтре. В установках этого типа наблюдается большой расход энергии при всасывании, главным образом, из-за малой концентрации твердой фазы в воздухе (10кг/кг) и высокой скорости воздуха (20 - 30м/с). Нагнетательные - это установки, в которых материал перемещается по трубам сжатым воздухом (до 0,8МПа). Установки нагнетательного типа более экономичны, концентрация твердой фазы допускается до 100кг/кг, возможно перемеще- ние материала на большие расстояния (до 2000м). Установки смешанного типа - это установки, в которых часть трубопровода рабо- тает под разрежением, а другая часть - под давлением. Любая установка пневмотранспорта состоит из загрузочного и разгрузочного устройства, трубопровода, аппаратов для очистки воздуха (циклоны, фильтры) и воздуходувной машины (вакуумный насос, воздуходувка или компрессор). Основными исходными данными для выбора и расчета транспортных устройств являются: - физико-химические характеристики насыпных грузов (дисперсность, размер кусков (зерен), удельный и насыпной вес, влажность, угол естественного откоса, абразивность); - токсичность, пожароопасность и взрывоопасность материала; - температура материала; - возможность совмещения разных технологических операций (охлаждение, сушка, доизмельчение и др.); - траектория перемещения материала; - производительность; - режим работы. 15.2.2. Машины для транспортировки жидкостей и газов Насосами называются машины, предназначенные для перемещения жидкостей (газов) и сообщения им энергии. Работающий насос преобразует механическую энергию двигателя в энергию перемещаемой жидкости, увеличивая ее давление. Перемещение жидкостей осуществляется следующими насосами: - объемными - путем вытеснения жидкости из замкнутого пространства насоса телами, движущимися возвратно-поступательно или вращательно; - лопастными или центробежными - за счет центробежной силы, возникающей в жидкости при вращении лопастных колес; - вихревыми - за счет интенсивного образования и разрушения вихрей, возникающих при вращении рабочего колеса; - струйными - за счет движущейся струи воздуха, воды или пара; - газлифтами (эрлифтами) - пневматическими подъемниками, в которых используется сжатый воздух или технический газ; - монтежю и сифонами - перемещение жидкости под давлением воздуха, пара или газа. Компрессоры - это машины, предназначенные для перемещения газа и повышения его давления. Компрессорные машины, в зависимости от создаваемой степени сжатия, т.е. отно- шения давления на выходе из нагнетательного патрубка к давлению на входе во всасывающий патрубок и наличия охлаждения газа в процессе сжатия, делятся на три класса: - вентиляторы (степень сжатия 1,0 - 1,1); - газодувки (степень сжатия 1,1 - 4,0); - компрессоры (степень сжатия более 4,0). Наибольшее распространение в химической промышленности получили лопастные машины для транспортировки жидкостей и газов, так как они обладают рядом преимуществ перед поршневыми машинами: - более равномерная подача жидкости и газа; - простота устройства и компактность; - надежная работа при небольших давлениях и высокой производительности; - возможность перекачивания агрессивных жидкостей и жидкостей (газов), содер- жащих твердые частицы. К недостаткам центробежных машин следует отнести сравнительно небольшой КПД и некоторое уменьшение производительности при увеличении напора. Однако, несмотря на отмеченные недостатки, центробежные машины постепенно вытесняют поршневые в области умеренных давлений. Поршневые машины применяются, главным образом, когда требуется перекачивать небольшие количества жидкости под большим (до 15МПа и более) давлением. Для транспортировки больших количеств жидкости с небольшими напорами (до 10 - 15 м) применяют осевые (пропеллерные) насосы. Осевые насосы имеют высокий КПД, компактны, быстроходны и могут использоваться для перекачивания загрязненных и кристаллизующихся жидкостей. Осевые компрессоры применяют для сжатия любых газов при больших производительностях и относительно высоких давлениях. Для перекачивания высоковязких жидкостей, топлив, нефтепродуктов в области подач до 300м3/ч и давлений до 20МПа применяют винтовые насосы, эти машины компактны, бесшумны, быстроходны, их КПД составляет 0,75 - 0,8. Для перекачивания вязких жидкостей, не содержащих твердых примесей, при высоких давлениях и производительности 300 - 360м3/ч используют шестеренчатые насосы. Пластинчатые насосы используются для транспортировки чистых, без твердых примесей, жидкостей при умеренных давлениях и производительности 300 - 350м3/ч. Вихревые насосы - просты, компактны и используются для перемещения маловяз ких жидкостей с напором до 250м и сравнительно высокой производительностью. Поршневые компрессоры высокого давления используются в технологических схемах синтеза технических газов, для обдувки поверхностей нагрева котельных агрегатов и др. Струйные насосы, монтежю, подъемники чаще всего используются в тех случаях, когда недопустимо наличие движущихся и трущихся частей при перекачивании агрессивных и пожароопасных жидкостей. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЙ ЛИТЕРАТУРЫ Альперт Л.З. Основы проектирования химических установок биотехнологии. - М.: Химия, 1989. - 208 с. Архитектура промышленных предприятий, зданий и сооружений: Справочник проектировщика / Под ред. Н. Кима. - М.: Стройиздат, 1990. - 638 с. Бакланов Н.А. Трубопроводы в химической промышленности. - Л.: Химия, 1970. - 33 с. Бакластов А.М. Проектирование, монтаж и эксплуатация тепло- и массообменных установок. -М.: Высшая школа, 1981. — 426 с. Барановский И.В., Коваленко Л.М., Ястребенецкий А.Р. Пластинчатые и спиральные теплообменники. - М.: Машиностроение, 1973.-240 с. Балаев Г.А. Производство антикоррозийных работ. - М.: Высшая школа, 1973. - 383 с. Безденежных А.А. Инженерные методы составления уравнений скоростей реакций и расчета кинетических констант. - Л., 1973.-256 с. Беркман Б.Е. Основы технологического проектирования. - М.: Химия, 1970. - 320 с. Бесчастнов М.В. Взрывоопасность и противоаварийная защита химико-техно- логических процессов. - М.: Химия, 1983. - 472 с. Богатков Л. Г. Гуммирование химического оборудования. -М.: Химия, 1977.- 246 с. Брайнес Я.М. Введение в теорию и расчеты химических и нефтехимических реакторов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Химия, 1976.- 232 с. Валы и оси. Конструирование и расчет / Серенсен С.В., Громан М.Б., Когаев В.П., Шнейдерович Р.М. - М.: Машиностроение, 1979. - 320 с. Ведерников М.И. Техника безопасности при производстве, хранении и транспортировании аммиака. - М.: Химия, 1978. - 128 с. Викторов М.М. Методы вычисления физико-химических величин и прикладные расчеты. - Л.: Химия, 1977. - 360 с. Воробьева Г.Я. Коррозионная стойкость материалов в агрессивных средах химических производств. - М.: Химия, 1975. - 815 с. Вредные вещества / Под ред. Н.В. Лазарева, Э.Н. Левинской. — Л.: Химия, т. 1. 1976.-590 е.; т. 2. 1976.- 623 с. ГенкинА.Э. Оборудование химических заводов. - М.: Высшая школа, 1978. - 272 с. Гиммельфарб А.Я. Проектирование складов в промышленных узлах. - М.: ЦБТИМС, 1967. - 267 с. Гринберг Я.И. Проектирование химических производств. - М.: Химия, 1970.-268 с. Дидушинский Я. Основы проектирования каталитических реакторов / Пер с польск.; Под ред. М.Г. Слинько и Г.С. Яблонского. - М.: Химия, 1972.-376 с. Домашнев А.Д. Конструирование и расчет химических аппаратов. - М.: Машиностроение, 1961. - 624 с. Дыбина П.В. Расчеты по технологии неорганических веществ. — М.: Высшая школа, 1967. Дытнерский Ю.И. Основные процессы и аппараты химической технологии. — М.: Высшая школа, 1991. — 408 с. Зверьков Б.В. Расчет и конструирование трубопроводов: Справочное пособие. — Л.: Машиностроение, 1979. — 246 с. Зенков Р.Л., Гриневич Г.П., Исаев В.С. Бункерные устройства. — М.: Машиностроение, 1977. — 223 с. Канавец Т.Е. Обобщенные методы расчета теплообменников. — Киев: Наукова думка, 1979. — 212 с. Канторович З.Б. Основы расчета химических машин и аппаратов. — М.: Машиностроение, 1960. — 744 с. Канторович З.Б. Машины химической промышленности. — М.: Стройиздат, 1965. — 304 с. Коваленко Ю.Н. Экономика проектирования промышленных предприятий. — Киев: Будивельник, 1970. — 346 с. Когановский А.М., Семенюк В.Д. Оборотное водоснабжение химических предприятий. - Киев: Будивельник, 1975. - 232 с. Крюков Н.П. Аппарат воздушного охлаждения. — М.: Химия, 1983,- 165 с. Кузнецов И.Е., Троицкая Т.М. Зашита воздушного бассейна от загрязнения вредными веществами химических предприятий. — М.: Химия, 1979. - 340 с. Лащинский А. А. Конструирование сварных химических аппаратов. Каталог. - М.: Машиностроение, 1981. - 428 с. Лащинский А.А., Толчинский А.Р. Основы конструирования и расчета химической аппаратуры: Справочник. — 2-е изд.—Л.: Машиностроение, 1970. - 752 с. Лебедев Н.Н., Манаков М.Н., Швец В.Ф. Теория химических процессов основного органического и нефтехимического синтеза. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Химия, 1984. - 376 с. ЛевеншпильО. Инженерное проектирование химических процессов / Пер. с англ.; Под ред. и с доп. М.Г. Слинько. - М.: Химия, 1969. - 624 с. Маньковский О.Н., Толчинский А.Р., Александров М.В. Теплообмснная аппаратура химических производств. Инженерные методы расчета / Под ред. П.Г. Романкова и М.И. Курочкиной. — Л.: Химия, 1976. - 367 с. Наркевич И.П., Печковский В.В. Утилизация и ликвидация отходов в технологии неорганических веществ. — М.: Химия, 1984. — 240 с. Оборудование, сооружения, основы проектирования химико-технологических процессов зашиты биосферы от промышленных выбросов / А.И. Родионов, Е.П. Кузнецов, В.В. Зенков, Г.С. Соловьев. — М.: Химия, 1985. — 352 с. Основные процессы и аппараты в химической технологии / Под ред. Ю.И. Дытнерского. — М.: Химия, 1983. — 272 с. Основы технологии важнейших отраслей промышленности / Под ред. И.А. Сидорова. — М.: Высшая школа, 1971. — 326 с. Павлов К. Ф., Романков П. Г., Носков А.А. Примеры и задачи по курсу процессов и аппаратов химической промышленности. — М.: Химия, 1987.- 762 с. Поникаров И. И. Машины и аппараты химических производств. — М.: Машиностроение, 1989. — 368 с. Правила безопасности в газовом хозяйстве. — М.: Недра, 1980. — 97 с. Правила безопасности для наземных складов синтетического жидкого аммиака. — М.: Недра, 1979. — 59 с. Правила устройства и безопасной эксплуатации сосудов, работающих под давлением. — М.: Металлургия, 1976. — 128 с. Разумов И.М. Псевдоожижение и пневмотранспорт сыпучих материалов. — М.: Химия, 1973. — 450 с. Расчет и конструирование машин и аппаратов химических производств. Примеры и задачи/ Под ред. М.Ф. Михалева. — Л.: Машиностроение, 1984. — 301 с. Расчеты по технологии неорганических веществ/ Под ред. И.П. Мухленова. — 2-е изд. — Л.: Химия, 1982. — 248 с. Розенфельд И.Л. Ингибиторы коррозии. — М.: Химия, 1977. — 219 с. Рудин М.Г., Смирнов Г.Ф. Проектирование нефтеперерабатывающих и нефтехимических заводов. — Л.: Химия, 1984. — 256 с. Румянцев О.В. Оборудование цехов синтеза высокого давления в азотной промышленности. — М.: Химия, 1970. — 376 с. Рыгалов ВА. Генеральные планы предприятий химии. — М.: Стройиздат, 1967. — 326 с. Сербинович П.П., Орловский Б.Я., Абрамов В.К. Архитектурное проектирование промышленных зданий. — М.: Высшая школа, 1972. - 408 с. Смирнов Г.Г., Толчинский А. Р., Кондратьева Т.Ф. Конструирование безопасных аппаратов для химических и нефтехимических производств: Справочник. — Л.: Машиностроение, 1988. — 303 с. Сосуды и трубопроводы высокого давления: Справочник / Е.Р. Хисматулин, Е.М. Королев, В.И. Лифшиц. - М.: Машиностроение, - 384 с. Справочник азотчика. Т. 1. —М.: Химия, 1966. Столяров Е.А., Орлова Н.Г. Расчет физко-химических свойств жидкостей: Справочник. - Л.: Химия, 1976. - 112 с. Стренк Ф. Перемешивание и аппараты с мешалками. - Л.: Химия, 1975.- 384 с. Титан и его сплавы в химической промышленности / М.Н. Фокин, Ю.С. Рускол, А.В. Мосолов. – М - Л.: Химия, 1978. - 200 с. Фисенко А. С., Демидова С.В. Архитектурное проектирование промышленных предприятий. - М.: Стройиздат, 1973. - 320 с. Харлампович Г.Д., Кудряшова Р.И. Безотходные технологические процессы в химической промышленности. - М.: Химия, 1978. - 280 с. Шумский К.П. Вакуумные аппараты и приборы химического машиностроения / Под ред. Н.С. Шуйской. - М.: Машиностроение, 1974. - 575с. Додаток А. 1 ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ РОЗРАХУНКОВО-ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ ТА ГРАФІЧНОЇ ЧАСТИНИ 1.1 Загальні вимоги 1.1.1 Розрахунково - пояснювальну записку оформляють на стандартних аркушах формату А4 (297х210мм). Кожний аркуш обмежують рамкою, яка розміщується на 20мм від краю аркуша зліва і на 5мм справа, зверху і знизу. 1.1.2 На кожному аркуші повинен бути основний надпис (штамп), причому основний надпис для першого (заголовного) і наступних аркушів різні. Заголовним вважається той лист, з якого починається розділ. Перший основний надпис для заголовного листа ставиться на сторінці, де розміщується «Зміст». 1.1.3 Відповідальність за достовірність даних, технічні рішення та розрахунки, зміст та оформлення розрахунково-пояснювальної записки несе виконавець роботи. Обов’язковими структурними елементами розрахунково-пояснювальної записки є: 1) титульний аркуш; 2) реферат; 3) зміст; 4) завдання на проектування; 5) вступ; 6) основна частина (текст записки); 7) висновки; 8) список літератури; 9) додатки. Реферат призначений для ознайомлення із пояснювальною запискою. Він має бути стислим, інформативним, обсягом не більше 500 слів (1 сторінка аркуша формату А4). Реферат повинен містити: - відомості про обсяг пояснювальної записки, кількість ілюстрацій, таблиць, додатків, кількість літературних джерел згідно зі списком літератури (усі відомості наводяться, включаючи дані додатків); - текст реферату; - перелік ключових слів. Текст реферату подається у такій послідовності:
Структурні елементи «Завдання», «Реферат», «Зміст», «Вступ», «Висновки», «Список літератури» і «Додатки» не нумеруються і вважаються заголовками та пишуться великими літерами. Абзацний відступ повинен бути однаковим впродовж усього тексту пояснювальної записки і дорівнювати п’яти знакам. Текст записки, виконується на одній стороні аркуша через 1,0 інтервал. Шрифт повинен бути чітким, висотою літер не менше, ніж 1,8мм (кегль14), чорного кольору.Допускається рукописний текст з висотою літер і цифр не менше 2,5мм, тільки чорнилами (пастою) чорного кольору. 1.1.4 Відстань від форми /рамки/ до тексту повинна бути: на початку рядка не менше 5мм, у кінці рядка не менше 3мм. Відстань від верхнього та нижнього рядків тексту до верхньої чи нижньої рамки (форми) повинна бути не менше 10мм. 1.1.5 Для розміщення затверджуючих і погоджуючих підписів на розрахунково – пояснювальній записці оформляється титульний лист. 1.2 Вимоги до тексту 1.2.1 Текст записки ділять на розділи і підрозділи. Розділи повинні мати порядкові номери у межах усього документа, що позначені арабськими цифрами без крапки. Підрозділи повинні мати нумерацію у межах кожного розділу. Номери підрозділів складаються з номерів розділу і підрозділу, розділених крапкою. У кінці номеру підрозділу крапка не ставиться. Розділи, як і підрозділи, можуть складатися із одного чи декількох пунктів. Якщо розділ чи підрозділ складається із одного пункту, то він також нумерується. 1.2.2 Пункти при необхідності можуть бути розбиті на підпункти, які повинні мати порядкову нумерацію у межах кожного пункту, наприклад: 4.2.1.1, 4.2.1.2, 4.2.1.3 і т.д. 1.2.3 Перелік вимог, вказівок, положень, що містяться у тексті пункту чи підпункту, позначається арабськими цифрами з дужкою, наприклад: 1), 2) і т.д. Кожний пункт, підпункт, перелік записують з абзацу. 1.2.4. Розділи, підрозділи, пункти і підпункти повинні мати заголовки. Найменування розділів і підрозділів повинні бути короткими. Заголовки розділів пояснювальної записки слід розташовувати посередині рядка і друкувати великими літерами без крапки в кінці, не підкреслюючи. Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів слід починати з абзацу (1,27см) і друкувати маленькими літерами, крім першої великої, не підкреслюючи, без крапки в кінці. Переноси слів у заголовках не допускаються. Якщо заголовок складається із двох речень, то їх розділяють крапкою. Відстань між заголовком і текстом при виконанні рукописним способом - 15мм (два інтервали - два натиски клавіші Enter). Відстань між рядками заголовка, а також між двома заголовками (наприклад, розділу та підрозділу) є такою, як у тексті. 1.2.5 Кожний розділ рекомендується починати з нової сторінки. Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу, а також пункту та підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту. 1.2.6 У пояснювальній записці на першому (заголовному) і при необхідності на наступних аркушах розміщують зміст, що включає номери та найменування розділів і підрозділів зі вказівкою номерів аркушів (сторінок). Зміст входить у загальну кількість аркушів. Слово «Зміст» записують як заголовок (симетрично тексту) прописними буквами. Найменування, що входять у зміст, записують рядковими літерами. 1.2.7 У тексті не допускається: скорочувати позначення одиниць фізичних величин, якщо вони використовуються без цифр, за винятком одиниць фізичних величин у головках і боковиках таблиць і в розшифровках літерних позначень, що входять у формули; використовувати скорочення слів, крім установлених правилами: використовувати у тексті математичний знак мінус /-/ перед негативними значеннями величин (слід писати слово «мінус»); застосовувати математичні знаки без цифр, наприклад ≤ (менше чи рівно), ≥ (більше чи рівно), ≠ (не рівно), а також № (номер), % (відсоток), застосовувати індекси стандартів (ГОСТ, ОСТ, РСТ, СТП, СТ СЭВ) без реєстраційного номеру. 1.2.8 У формулах як символи слід використовувати позначення, що встановлені відповідними стандартами. Значення символів і числових коефіцієнтів, що входятьу формулу, повинні бути наведені безпосередньо під формулою. Значення кожного символу дають з нового рядка у тій послідовності, в якій вони подані у формулі. Перший рядок розшифровки повинен починатися з абзацу словом «де» без двокрапки після нього. Друге та інші пояснення - з абзацу 1.2.9. Усі формули, якщо їх у документі більше однієї, нумерують арабськими цифрами у межах розділу. Номер формули складається із номеру розділу і порядкового номеру формули, розділених крапкою. Номер показують з правої сторони аркуша на рівні формули у круглих дужках, наприклад: σ = М/W (2.1) Посилання у тексті на номер формули дають у дужках, наприклад «…у формулі (2.I)». Допускається нумерація формул у межах усього документа. Розрахунки наводяться після пояснення символів числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння. Переносити формули чи рівняння на наступний рядок допускається тільки на знаках виконуваних операцій, повторюючи знак операції на початку наступного рядка. Якщо формула чи рівняння переноситься на знаку операції множення, то використовується знак «х». Формули, які не розділені текстом і розміщені одна за одною, відокремлюються комою. 1.2.10. Оформлення ілюстрацій і додатків. Ілюстрації можуть бути розміщені як по тексту документа /якомога ближче до відповідних частин тексту/, так і в кінці його або подані у додатку. Ілюстрації (креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки) слід розміщувати в пояснювальній записці безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі ілюстрації мають бути посилання в тексті. Креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, що розміщені у пояснювальній записці, повинні відповідати стандартам ЄСКД. Всі ілюстрації нумерують у межах розділу арабськими цифрами. Номер ілюстрації складається із номеру розділу і порядкового номеру ілюстрації, розділених крапкою, наприклад: рисунок 1.1, рисунок 1.2. Посилання на ілюстрації дають по типу «рис.1.1», чи «рис.1.2». Посилання на раніше подані ілюстрації дають із скороченим словом «дивись», наприклад, «див.рис.3.3». Допускається нумерація ілюстрацій у межах усього документа. Ілюстрації при необхідності можуть мати найменування і пояснюючі дані (підрисунковий текст). Найменування розміщують під ілюстрацією.Ілюстрація позначається словом «Рисунок… - », яке разом з назвою ілюстрації розміщується після пояснювальних даних (підрисункового тексту) з абзацного відступу без крапки в кінці, наприклад, «Рисунок 2.1 – Технологічна схема процесу флексографської печаті». Другий рядок назви ілюстрації починається з лівого краю тексту.Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації,відокремлених один від одного крап кою, наприклад, «Рисунок 2.1» - перший рисунок другого розділу. Якщо в роботі вміщено тільки одну ілюстрацію, вона нумерується, наприклад: «Рисунок 3.1». Якщо ілюстрація не вміщується на одній сторінці, допускається переносити її на інші сторінки, вміщуючи назву ілюстрації на першій сторінці, пояснювальні дані - на кожній сторінці, і під ними зазначається: «Рисунок…, аркуш…». Ілюстрації додатків нумеруються окремо, у межах кожного додатку, наприклад, «Рисунок А.2» - другий рисунок додатку А. Ілюстраційний матеріал, таблиці чи текст допоміжного характеру допускається давати у вигляді додатків. Додатки слід оформлювати як продовження пояснювальної записки на її наступних сторінках, розташовуючи додатки в порядку посилань на них у тексті. Додаток розпочинається з нової сторінки і повинен мати заголовок. Слово «Додаток» та його заголовок друкуються малими літерами з першої великої посередині сторінки. Відстань між словом «Додаток…» і заголовком додатку - два вільні рядки. Додатки слід позначати послідовно великими літерами українського алфавіту, за винятком літер Г, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б. Якщо у пояснювальній записці тільки один додаток, то він позначається як «Додаток А». Додатки повинні мати спільну з основним текстом наскрізну нумерацію сторінок. 1.2.11. Оформлення таблиць. Цифровий матеріал, як правило, оформлюють у таблицях. Назва таблиці розміщується над таблицею з абзацу, наприклад, «Таблиця 2.1 – Потреба сировини для виробництва». Другий рядок у назві таблиці починається з лівого краю тексту. Заголовок повинен бути коротким і повністю відображати зміст таблиці. Таблицю слід розташовувати безпосередньо після тексту, де вона згадується вперше, або на наступній сторінці. На всі таблиці мають бути посилання у тексті. Таблиці слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком таблиць, що наводяться в додатках. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, відокремлених один від одного крапкою, наприклад, «Таблиця 2.1» - перша таблиця другого розділу. Таблиці, що наводяться у додатках, нумеруються в межах кожного додатка арабськими цифрами, перед якими вказується позначення додатка, наприклад, «Таблиця А.2» - друга таблиця додатка А. Діагональне ділення головки таблиці не допускається. Графу «№ п/п» у таблицю не включають. При необхідності нумерації показників, параметрів або інших даних порядкові номери вказують у боковику таблиці перед їх найменуванням. Для полегшення посилань у тексті документа допускається нумерація граф. Повторюваний у графі таблиці текст з одного слова допускається заміняти лапками, якщо рядки у таблиці не розділені лініями. Якщо повторюваний текст складається із двох, чи більше слів, то при першому повторюванні його замінюють словом «те саме» і в подальшому – лапками. Ставити лапки замість повторюваних цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів не допускається. Якщо цифрові, чи інші дані в таблиці не приводять, то в графі ставлять прочерк. Для скорочення тексту заголовків і підзаголовків граф окремі поняття замінюють літерними позначеннями, якщо вони пояснені в тексті, чи приведені на ілюстраціях, наприклад: D – діаметр, Н – висота, L – довжина, тощо. При необхідності таблицю або окремі її частини переносять на другі аркуші поряд або одну під одною. При перенесенні частини таблиці на другий аркуш заголовок розміщують тільки над першою частиною. Якщо частини таблиці розміщують поряд, у кожній частині повторюють заголовок, при розміщенні частин таблиці одна під другою - повторюють боковик. Слово «Таблиця», заголовок (при його наявності) і порядковий номер таблиці показують один раз над першою частиною таблиці, над наступними частинами пишуть слово «Продовження таблиці…» з зазначенням номера таблиці. Заголовки граф таблиці розпочинаються з великої літери, а підзаголовки - з малої, якщо вони становлять одне речення з заголовком. Підзаголовки, що мають самостійне значення, пишуться з великої літери. У кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставляться. Заголовки і підзаголовки граф подаються, як правило, в однині. При виконанні пояснювальної записки з використанням персонального комп’ютера допускається у таблицях використовувати менший шрифт – кегль 12. 1.2.12. У кінці розрахунково - пояснювальної записки приводиться список літератури, що була використана при написанні цього документа. Складання списку і посилань на нього у тексті виконується за ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1-2003, IDT); ДСТУ 3582-97 Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила. Список літератури включають у зміст. Подаємо найбільш типові випадки цитування літературних джерел. При цьому необхідно звернути увагу напорядок описування і розділові знаки. Приклад опису: 1) книги: Спорягин, Э.А. Оборудование заводов резиновой промышленности [Текст] / Э.АСпорягин, В.Н. Красовский. - Минск.: Вышэйшая школа, 1971. – 293с. 2) збірники: Система стандартов безопасного труда [Текст] : сборник / отв. ред. В. М. Сухов; Ин-т научн. информ. - М.: Изд-во стандартов, 2002. – 102с. 3) перекладні видання: Tадмор, З.Теоретические основы переработки полимеров [Текст] / З. Тадмор, К. Гогос; пер. с англ. / под ред. проф. Р.В. Торнера. - М.: Химия, 1984. – 628с. 4) статті із журналу: Спорягин, Э.А. О вторичных течениях в зазоре между вращающимся конусом и неподвижным диском [Текст] / В.Л.Кочеров, Ю.Е.Лукач, Э.А. Спорягин // Инженерно - физический журнал. - 1973. - Т.XXV, №5. - С.913-917. Sporyagin, E.A. Flow of Polymer Melts in a Disc-Type Extruder and in Rotational Devices of the “Cone-Plate” and “Plate-Plate” Type [Текст] / V.L. Kocherov, Yu.E. Lukach, E.A. Sporyagin, G.V. Vinogradov // Journal of Polymer Engineering and Science. - 1973. - vol. 13, №3. - С.194-201. 5) патенти: Пат. 4814399 США, МПК С 08G 73/18. Sulfoalkylatyon of polybenzimidazole [Теxt] / Somsone M. J., Gupta B., Stackman R.W. (США) - № 77271; заявл. 24.07.1987; опубл.21.03.1989, Бюл., 1990, Вып.61, №19. – 3 с. Пат.23654 Україна, МПК F23G 5/20.Мобільна установка для спалювання високоенергетичних матеріалів [Текст]/ М.А. Поджарский, Е.О. Спорягин, О.О. Савенко (Україна); заявник та патентовласник Дніпропетровський Націо- нальний Університет. - № u 2006 11324; заявл.27.10.06; опубл.11.06.07, Бюл. №8. - 4 с. 6) авторські свідоцтва: А.с. 544213 СССР, МКИ2B29 F3/012. Способ дисковой экструзии полимеров [Текст] / Э.А. Спорягин [и др.] (СССР). - № 2059898/ 05; заявл. 16.09.74; Не подлежит опубл. в открытой печати. – 6 с. 7) заявки: Заявка 19853805 Німеччина, МПК7 С 09 J 7/00. Elektrischleitfähige, thermoplastischeundhitzeaktivierbareklebstoffe [Теxt] / BeiersdorfA.G. (Німеччина). - № 198538057 ; заявл. 21.11.98 ; опубл. 25.02.00, Бюл. №7. 8) стандарти: ДСТУ 1.0:2003. Національна стандартизація. Основні положення [Текст] – На заміну ДСТУ 1.0-93; надано чинності 2003-07-01. – К.: Держспоживстандарт України, 2003. – 9 с. 9) електронні фахові видання: Биков, В.Ю. Сучасна структура автоматизованої системи статистичної інформації про діяльність і розвиток загальноосвітньої школи [Електронний ресурс] / В.Ю. Биков, В.В. Гапон, М.Л. Плескач // Інформаційні технології і засоби навчання. – Електрон. журн. – 2007. - №4. – С. 43. – Режим доступу: http: www/nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em/html. – Заголовок з екрану. 10) законодавчі документи: Господарський кодекс України [Текст]: офіц. текст: за станом на 20 січня 2007р. – Харків : Одісей, 2007. – 240 с 1.3 Оформлення графічної частини Графічна частина є важливою складовою частиною дипломного проекту, і від технічної грамотності її виконання у значній мірі залежить якість проекту в цілому. Графічна частина готується на 7–8 аркушах формату А1 (841х594 мм). Розрахунково–пояснювальна записка і графічна частина виконуються згідно вимог ЄСТД та ЄСКД. Досвід рецензування і захисту дипломних проектів підтверджує, що саме у графічній частині зустрічаються помилки і відступи від вимог ДСТУ, включаючи вибір форматів і масштабів, нанесення розмірів, номерів позицій, допусків і посадок, чистоти обробки поверхні деталі. Зустрічаються також труднощі при оформленні головних надписів, специфікацій на кресленнях, при складенні технічних вимог на виготовлення деталей і т.д. У процесі розробки креслень треба передбачити: максимальне використаннястандартних, нормалізованих і закупних виробів, що освоєні виробництвом; раціональне обмеження номенклатури розмірів і граничних відхилів, шорсткості поверхонь, шліців та інших конструкторських елементів деталей, максимально можливу ступінь взаємозамінності й економічності виготовлення, безпечності експлуатації і ремонту. Кожне креслення виробу чи його складової частини виконують на окремому аркуші чи декількох аркушах формату, що передбачений ГОСТ 2.301-68. На кожному кресленні повинен бути розміщений основний надпис за ГОСТ 2.104-68. У основному надписі і на кресленнях не повинно бути скорочених слів, за винятком загальноприйнятих за правилами орфографії (ГОСТ 7.12-77). Креслення деталей, збірні та загальні види розробляються, як правило, за вказівками керівника проекту з додержанням правил, що освітлені у ГОСТ 2.109-73 2.305-68. 1.3.1 Креслення деталі. Креслення деталі повинно вміщувати: зображення деталі в тому положенні, яке вона повинна мати при надходженні на складання, мінімальну кількість зображень (видів, розрізів, перетинів і виносних елементів), але достатніх для розуміння форми і внутрішньої конфігурації деталі; розміри і графічні відхилення розмірів відповідно до вимог ГОСТ 2.307-68 і СТ СЭВ 145-75; позначення шорсткості поверхонь деталі відповідно до ГОСТ 2789-73 і ГОСТ 2.309-73; матеріал, з якого виготовляється деталь (марка) і нормативні документи, технічні вимоги, масу деталі і основний надпис. 1.3.2 Креслення збірне (шифр документа ЗБ). Креслення збірне виконується відповідно до ГОСТ 2.109-68 і ГОСТ 2.317-69. Воно повинно мати мінімальну кількість зображень (розділів, перетинів і виносних елементів), але достатніх для чіткого уявлення про конструкційну будову, взаємодію деталей, технологію збирання і вміщувати розміри, граничні відхилення розмірів і інші параметри, що перевіряються при складанні, а також умовні позначення швів зварних з’єднань і інші дані, які необхідні у процесі складання, чи після нього; основні характеристики збірної одиниці, габаритні, установчі, з’єднувальні і додаткові розміри; лінії - виноски і номери позицій, технічні вимоги, основний надпис і позначення з шифром ЗБ; специфікацію, складену на окремих аркушах формату А4 за ГОСТ 2.108-68. 1.3.3 Креслення загального виду (шифр документу ЗВ або ВЗ). Креслення загального виду виконується згідно з ГОСТ 2.109-73 і повинно містити: зображення виробу з видами, розрізами, перетинами і виносними елементами; габаритні, установчі, з’єднувальні, довідкові і розрахункові (конструкторські) розміри; текстову частину – технічні умови і вимоги, технічну характеристику виробу, вказівки про спосіб складання й інші дані; лінії виноски з порядковими номерами позицій складових частин виробу; основний надпис і специфікацію; шифр, що присвоюється виробу в залежності від стадії виконання графічного документа. ЗБ (збірне креслення) при використанні робочої документації і ВЗ (вид загальний) при використанні технічного проекту. 1.3.4Формати, масштаби, шрифти для креслення. ГОСТ 2.301-68 установлює формати листів для креслення та інших документів, передбачених стандартами на конструкторську документацію всіх галузей промисловості, а ГОСТ 2-302-68 установлює масштаби зображень та їх позначення на кресленнях. Надписи в конструкторських та інших документах виконують від руки стандартним шрифтом відповідно до ГОСТ 2-302-68. Розміри шрифту міняють у залежності від характеру позначення. 1.3.5 Нанесення номерів позицій на креслення. Складання специфікацій. Всі частини виробу і матеріали на кресленні позначають номерами позицій, які розміщують у зростаючому порядку (за винятком позицій, що повторюються) за годинниковою чи проти годинникової стрілки умежах усього креслення. ГОСТ 2.108-68 встановлює форму і порядок складання специфікації конструкторських документів на вироби у всіх галузях промисловості. Специфікацію складають на аркушах формату А4 (297х2І0мм), де записують складові частини, що входять у специфікований виріб, а також конструкторські документи. Специфікація складається з розділів, які розміщують у такій послідовності: «Документація», «Комплекс», «Збірні одиниці», «Деталі», «Стандартні вироби», «Інші вироби», «Матеріали», «Комплекти». Найменування кожного розділу вказують у вигляді заголовка у графі «Найменування» і підкреслюють тонкою лінією. Графи специфікації заповнюють зверху вниз у такій послідовності. У графі «Формат» вказують формати документів, позначення яких записують у графу «Позначення»; у графі «Зона» - позначення зони, уякій знаходиться записувана складова частина; у графі «Поз.» - порядкові номери складових частин, що входять у специфікований виріб. У графі «Позначення» в розділі «Документація» вказують позначення записуваних документів за «Класифікатором виробів основного виробництва заводів хімічного машинобудування», або за ГОСТ 2.201-68. Позначення за класифікатором складається з номера групи ряду у даній групі обладнання, а також двох груп нулів для нумерації збірних одиниць і деталей. У графі «Найменування» вказують: у розділі «Документація» – назву конструкторських документів, що входять у специфікований виріб, наприклад: «Збірне креслення», «Габаритне креслення», «Технологічна схема» і ін..; «Комплекти» - найменування виробів відповідно до основних надписів на конструкторські документи цих виробів: для збірних одиниць, наприклад, «Ущільнення вала», «Корпус апарата» і т.д.; для креслень деталей – «Втулка», «Вал», «Покришка» і т.д. У найменуваннях, що складаються з декількох слів, на першому місці пишеться іменник, наприклад: «Форма литтєва». У розділі «Стандартні вироби» - найменування і позначення виробів згідно зі стандартами на ці вироби. У розділ «Матеріали» вносять всі матеріали, що безпосередньо входять у специфікований виріб, причому матеріали записують за видами у такій послідовності: метали чорні, метали магнітоелектричні і феромагнітні; метали кольорові; благородні й рідкі; кабелі, проводи і шнури; пластмаси і прес-матеріали; паперові та текстильні матеріали, лісоматеріали; гумові матеріали, шкіряні. Після кожного розділу специфікації необхідно залишити декілька вільних рядків для заповнення записами. Допускається резервувати і номери позицій, які проставляють у специфікацію при записі рядків. 2 СКЛАД РОЗРАХУНКОВО-ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ Конкретний склад розрахунково-пояснювальної записки визначається темою дипломного проекту. Однак структура та послідовність розділів записки в більшості випадків однакові, а саме: Вступ 1 Загальна частина 1.1 Аналітичний огляд літератури 1.2 Класифікація виробництва, обґрунтування способу виробництва і технологічного процесу 1.3 Характеристика вихідних матеріалів і готової продукції 1.4 Вибір району будівництва цеху 2 Спеціальна частина 2.1 Технологічний процес виготовлення виробів. Норми технологічного процесу 2.2 Удосконалення технологічного процесу у порівнянні з базовим виробництвом 2.3 Контроль якості продукції 2.4 Стандартизація і метрологія 2.5 Ресурсозбереження і матеріалоємність 2.6 Матеріальні розрахунки 2.7 Технологічні розрахунки 3 Контроль і управління технологічним процесом 4 Будівельна частина 5 Охорона праці 6 Охорона навколишнього середовища та БЖД 7 Організаційно - економічна частина Висновки Список літератури (список використаних літературних джерел) Додатки Крім того, у розрахунково-пояснювальній записці перед «Вступом» розміщують такі документи:
3 СТАНДАРТИЗАЦІЯ І МЕТРОЛОГІЯ Основна мета стандартизації і керування якістю – забезпечення розробки та упровадження прогресивної нормативно-технічної документації на продукцію, що реалізує єдину технічну політику на підприємстві. При проектуванні виробництва необхідно передбачити на всі операції з сировиною (пакування, транспортування, збереження, переробка) ДСТ і стандарти підприємств. Технологічні процеси на виробництві проводяться згідно з розробленими регламентами. Обладнання яке встановлюється на проектованому виробництві, технологічна та конструкторська документація повинні відповідати вимогам державних стандартів. При надходженні сировини і матеріалів на підприємство передбачається вхідний контроль його якості. Перевіряється наявність документа, який посвічує якість, чи звіряється маркування сировини і матеріалів з сертифікатом за партіями. Вимоги до сировини, яка надходить на підприємство, рекомендується подавати у вигляді табл.3.1. Таблиця 3.1 - Показники контролю сировини
Кожний виріб повинен відповідати вимогам стандартів, технічним описам, кресленням та зразкам – еталонам, які затверджуються згідно з установленим порядком. Як правило, до показників, що контролюються, відносяться: якість поверхні виробу, форма і розміри, колір, рівномірність декоративного покриття та ін. Показники контролю готової продукції рекомендується подавати у вигляді табл.3.2. Таблиця 3.2 - Показники контролю готової продукції
Для перевірки відповідності виробів вимогам стандартів проводяться приймально-здавальні, періодичні та типові випробування. Метрологія – наука про вимірювання, методи та засоби забезпечення їх єдності у способах досягнення необхідної точності. Методи перевірки виробів в умовах виробництва мають свої специфічні особливості. Контроль деталей має бути простим, продуктивним та доступним в умовах виробництва. Окрім вимірювань широко застосовують поняття "контроль". При контролі відповідають на питання про придатність деталі конкретному параметру, його допуску. Проектанту необхідно визначити оптимальні методи контролю і вибрати вимірювальні засоби, які здатні забезпечити високу ефективність технологічного процесу. 4 МАТЕРІАЛОЄМНІСТЬ І РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ Проблемам матеріалоємності при конструюванні виробів і ресурсозбереженню при їх виробництві проектант повинен приділяти першочергову увагу, бо від цих показників залежить прибуток підприємства. Важливою характеристикою безвідходних і маловідходних технологій є матеріальний індекс виробництва, який визначається як відношення сумарних питомих витрат сировини і допоміжних матеріалів на одиницю маси готової продукції. На підприємствах, як правило, матеріальний індекс виробництва значно більший одиниці. Це означає, що частина витраченої сировини і допоміжних матеріалів іде у відходи. Раціональне і ефективне використання матеріальних ресурсів є одним із головних завдань при проектуванні поліграфічного виробництва. Основним завданням ресурсозбереження є визначення оптимальних норм витрат, норм технологічних відходів і збитків основних матеріалів при виготовленні виробів. Норми витрат складають розрахункову основу для визначення потреби виробництва у матеріальних ресурсах, визначення собівартості продукції, раціонального використання сировини і матеріалів. Норми технологічних відходів і збитків установлюються для кожного виду сировини і готової продукції. Проектант повинен на основі норм витрат сировини і ресурсів базового підприємства розробити оптимальні норми витрат, які забезпечать підвищення ефективності виробництва, і розрахувати економічну ефективність запропонованих в проекті заходів. 5 БУДІВЕЛЬНА ЧАСТИНА Проектування промислових будівель і споруд повинно бути направлено на підвищення рівня індустріалізації, будівництва, а також рівня уніфікації проектних рішень, покращення архітектурно-естетичних і експлуатаційних якостей будинків і споруд. 5.1 Вибір майданчика для будівництва Майданчик для будівництва вибирають, керуючись основами земельного, водного законодавства, а також з урахуванням розвитку продуктивних сил економічного району, де буде розміщене виробництво. Вибираючи майданчик для будівництва, необхідно відобразити такі питання: район розміщення і розмір майданчика; можливість використання місцевих матеріальних і трудових ресурсів; місця приєднання до існуючих транспортних комунікацій, джерел електро-, газо-, тепло- і водопостачання і місця спуску стічних вод. Вибір майданчика виконується згідно з розділом 2 СН 202 – 81. При цьому дуже важливо зберегти розмір санітарно – захисної зони відповідно до кількості шкідливих речовин, що виділяються в процесі виробництва. 5.2 Пов’язування технологічної лінії з об’ємно-планувальним рішенням промислової будови Проектування будов для підприємств здійснюється згідно з будівельними нормами та правилами (СНиП), а також галузевими та відомчими нормами. Виробництва з переробки пластмас можуть розміщуватися як в одноповерхових, так і в багатоповерхових промислових будівлях. Вибір категорії приміщення здійснюється згідно СНиП П.М.2-72, а клас приміщення – згідно "Правил установки електрообладнання". Максимальні площі, що повинні бути обмежені протипожежними стінами, становлять: на першому поверсі – 5200 м2, на другому – 3500 м2, на третьому – 2600 м2. Для більшості виробництв з поліграфії використовують одноповерхові та двоповерхові будівлі. Площу промислової будови, що проектується, та чисельність робітників визначають у залежності від потужності підприємства і на основі даних і вимог технологічного процесу. Розрізняють виробничу і допоміжну площу цеху. Виробничою називають площу, яка призначена для здійснення основного технологічного процесу, що визначає функціональне призначення будівлі. До неї відносяться площі, що займають виробниче обладнання і робочі місця при ньому, площі проходів та проїздів між обладнанням, місця для складання матеріалів і виробів біля виробничого обладнання, місця під проміжні (між операційні) склади, цехові інструментальні склади, відділи технічного контролю, площі, що зайняті цеховим транспортним обладнанням (конвеєри, транспортери, рольганги і т. ін.). Допоміжною називають площу, яку займають під’їзні шляхи (рейкові і автомобільні), що входять в будівлю, центральні проходи, зупинки цехового транспорту (електрокари), вбудовані конторські приміщення, трансформаторні, побутові приміщення, різні склади (крім між операційних) і ремонтні майстерні. Часто в багато прогонних одноповерхових будівлях допоміжна площа складає близько 10-15% від виробничої. Об’ємно - планувальне рішення виробничих будівель і споруд, крім вимог відповідних розділів СНиП, норм технологічного проектування, повинне також враховувати вимоги санітарних норм щодо забезпечення працюючих необхідною кількістю кисню, створення комфортних метеорологічних умов повітряного середовища в робочій зоні в залежності від характеристики виробничих приміщень і категорії робіт, що виконуються. Об’єм виробничих приміщень на одного працюючого повинен складати не менше 15м3, а площа приміщень – не менше 4,5м2 Виробничу площу цеху можна розрахувати, знаючи кількість обладнання, яка необхідна для виконання програми, що задана в проекті. Розрахунок виробничої площі цеху для визначення габаритів корпусу цеху здійснюють за формулою: |