Ортоміксовіруси
 Скачать 433.5 Kb.
|
|
Клінічна мікробіологія – розділ медичної мікробіології, який вивчає мікробні захворювання в соматичних відділеннях усіх клінічних спеціальностей. Перед клінічною мікробіологією, яка здійснює діагностику гнійно-септичних процесів, стоїть широке коло завдань, які направлені на надання допомогу клініцистам у діагностиці, лікуванні та профілактиці інфекційних ускладнень. Важливість клінічної мікробіології для практики
Особливості гнійно-септичних захворювань у нефінфекційній клініці – поліетіологічниість, неспецифічність клінічних проявів – визначають провідну роль мікробіологічних досліджень у розшифровуванні їх етіологічної структури. У сучасному неінфекційному стаціонарі позалікарняні та внутрішньолікарняні гнійно-септичні процеси зумовлюються великим набором збудників – понад 2000. Найчастіше збудниками цієї групи є представники родів Staphylococcus, Streptococcus, Bacteroides, родин Enterobacteriaceae (Proteus, Klebsiella, Escherichia, Serratia, Citrobacter, Hafnia та ін.), Pseudomonadaceae, Neisseriaceae (роди Acinetobacter, Moraxella, Branchamella). В урологічній і гінекологічній клініках збудниками госпітальних інфекцій часто є представники родин Mycoplasmataceae, Chlamydiaceae. Мікрофлора — сукупність мікроорганізмів, що містяться в певному більш-менш однорідному середовищі (ґрунт, повітря, організм людини, певні харчові продукти тощо). До складу мікрофлори можуть входити різні групи мікроорганізмів – бактерії, мікроскопічні гриби, актиноміцети, мікроскопічні водорості, найпростіші. Мікрофлора тварин та людини Candida albicans, представник мікрофлори сечостатевих шляхів Деякі види мікроорганізмів постійно мешкають у тілі людини, їх називають нормальною мікрофлорою, інші знаходяться у організмі тимчасово, потрапляючи сюди з повітрям, водою та їжею. Представників нормальної мікрофлори поділяють на декілька груп: мікроорганізми травної системи, шкіри, сечостатевої системи та дихальних шляхів. Мікрофлора травної системи Має наступний склад: в ротовій порожнині переважають аеробні коки, в шлунковому тракті - анаеробні паличкоподібні бактерії (загалом більше 260 видів, найбільша кількість за чисельністю – біфідобактерії), які сприяють перетравленню їжі, синтезують вітаміни та є фактором імунітету, пригнічуючи розвиток патогенних бактерій. Внаслідок вживання антибіотиків може суттєво скорочуватись кількість корисної мікрофлори внаслідок чого розвивається захворювання – дисбактеріоз. Мікрофлора шкіри Мікрофлора шкіри представлена такими видами: Staphylococcus epidermidis, Micrococcus spp., Sarcina spp., коринеформні бактерії, Propionibacterium spp. Ці види є сапрофітами та не можуть викликати захворювань, якщо шкіра не пошкоджена. Вони захищають шкіру, пригнічуючи розвиток патогенних бактерій, які можуть сюди потрапляти. Але викликають неприємний запах шкіри.[1] Мікрофлора дихальної системи Представлена сапрофітними та патогенними видами, які містяться у носовій порожнині та носоглотці, в бронхах та легенях не зустрічаються: гемолітичний мікрокок, дифтероїди, стафілококи, гемолітичні стрептококи, менінгококи тощо. При нормальному імунітеті не викликають захворювань.[2] Мікрофлора сечостатевих шляхів Верхні відділи стерильні. В уретрі стрептококи, пептококи, коринебактерії, бактероїди, мікобактерії, Staphylococcus epidermis, дифтероїди. В зовнішніх відділах гриби роду Candida, Mycobacterium smegmatis, палички Додерлейна, Str. agalactiae. Пробіо́тики, еубіотики - речовини мікробного або немікробного походження, які при природному способі введення сприяють гомеостазу за рахунок нормалізації мікрофлори у організмі; засоби підтримки балансу кишкової мікрофлори на оптимальному рівні та її корекції. За визначенням Р.Фуллера, пробіотики - це живі мікробіологічні харчові добавки, які уражають шкідливі мікроорганізми, відновлюючи мікробний баланс кишківника. Склад Пробіотики містять потенційно корисні бактерії або дріжджі, частіше за все молочнокислі бактерії. Молочнокислі бактерії використовуються в харчовій промисловості протягом багатьох років, тому що вони можуть перетворювати цукор (зокрема лактозу) та інші вуглеводи на молочну кислоту. Це не тільки забезпечує характерний кислий смак молочнокислих продуктів, таких як кефір, але і служить консервантом, знижуючи pH і створюючи менше можливостей для росту інших організмів. Нове покоління пробіотиків має в основі генетично модифіковані (рекомбінантні) штами мікроорганізмів із заданими властивостями. Основні групи пробіотиків: Препарати, що містять живі мікроорганізми та структурні компоненти мікроорганізмів Препарати, що містять комплекс живих мікроорганізмів, їхні структурні компоненти та метаболіти у різних поєднаннях Препарати на основі живих генно-інженерних штамів мікроорганізмів Продукти функціонального харчування, здатні відновлювати мікробну екологію організму Пробіотики повинні відповідати наступним вимогам: позитивно впливати на організм господаря; не викликати побічних ефектів при тривалому застосуванні; мати колонізаційний потенціал, тобто зберігатися у травному тракті до досягнення максимального позитивного ефекту (бути стійкими до низької рН, жовчним кислотам, антимікробним субстанціям, що продукуються патогенною мікрофлорою); мати стабільну клінічну ефективність. Функція Пробіотичні бактеріальні культури призначені допомогти тілу відновити порушену флору кишечника. Їх іноді рекомендують лікарі і, частіше, дієтологи після курсу антибіотиків, або як частину лікування таких хвороб як кандидоз. Багато пробіотиків присутні в природних джерелах, наприклад Lactobacillus в йогурті, кефірі та квашеній капусті. Для пояснення причин використання пробіотиків, слід уявляти, що здоровий організм містить мініатюрну мікробну екосистему, колективно відому як флора кишечника. Вона може бути виведена із рівноваги широким рядом обставин, зокрема використанням антибіотиків та інших ліків, надлишком алкоголю, стресом, хворобами, отруйними речовинами та навіть використанням антибактеріального мила. У таких випадках корисні бактерії можуть бути знищені або значно зменшені у числі, що дозволяє шкідливим бактеріям вільно рости, здійснюючи шкідливий вплив на здоров'я людини. Санітарна мікробіологія - наука, що вивчає мікрофлору навколишнього середовища та ті процеси її життєдіяльності, які можуть негативно впливати на здоров'я людей та довкілля. Задачами санітарної мікробіології є: - розробка, вдосконалення та оцінювання мікробіологічних методів дослідження об'єктів навколишнього середовища; - оцінка впливу людини та тваринного світу на довкілля; - розробка ГОСТів та інших нормативів, методичних вказівок, які визначають відповідність мікрофлори об'єктів навколишнього середовища гігієнічним вимогам; - розробка рекомендацій і заходів по оздоровленню оточуючого середовища та контроль за їхнім виконанням; - охорона і збереження зовнішнього середовища. Мікрофлора навколишнього середовища представлена, головним чином, сапрофітними мікроорганізмами. Потенційно небезпечною для людини є лише частина (близько 1:30000), проте саме ці мікроорганізми з гігієнічної точки зору - один з найважливіших, постійно діючих несприятливих факторів середовища. МІКРООРГАНІЗМИ САНІТАРНО-ПОКАЗОВІ — індикаторні мікроорганізми, кількісний рівень яких характеризує епідеміологічну безпеку об’єктів навколишнього середовища. Індикаторний принцип нормування мікробного забруднення різних об’єктів (води, ґрунту, повітря, харчових продуктів тощо), що ґрунтується на виборі певних мікроорганізмів, запропонований Р. Кохом понад 100 років тому і на цей час є основним провідним принципом регламентації мікробного забруднення об’єктів навколишнього середовища. Потреба використання М.с.-п. зумовлена певними труднощами, які можуть виникати у разі безпосередньої індикації патогенних мікроорганізмів, а саме: нерівномірним поширенням останніх, досить тривалим часом і трудомісткістю методів їх дослідження. Тому при виборі М.с.-п. для конкретного об’єкта враховують їхню індикаторну цінність по відношенню до патогенних мікроорганізмів, включаючи такі показники: характерна (типова) локалізація в організмі людини чи теплокровних тварин, як і для патогенних мікроорганізмів; шляхи надходження в об’єкти навколишнього середовища в кількості, що суттєво перевищує кількість патогенних; спільні з патогенними способи поширення в об’єктах навколишнього середовища; більш висока порівняно з патогенними стійкість до дії фізичних, хімічних і біологічних чинників і, як наслідок, більш висока виживаність у навколишньому середовищі; прості, доступні та надійні методи їх визначення, що дозволяють швидко отримувати результати і своєчасно проводити профілактичні заходи. Ґрунтуючись на цих положеннях, визначені різні М.с.-п. залежно від конкретного об’єкта навколишнього середовища. Напр. М.с.-п. для води (показниками її фекального забруднення) є бактерії групи кишкової палички (БГКП), ентерококи, ентеровіруси, коліфаги; ґрунту — БГКП, Clostrsdium perfringens, ентеровіруси, яйця геогельмінтів; повітря — золотисті стафілококи і озеленюючі стрептококи (у разі визначення прямої епідеміологічної безпеки повітря — гемолітичні стрепто- і стафілококи); харчових продуктів — БГКП, для окремих продуктів — протей, сальмонели та інші як аеробні, так і анаеробні мікроорганізми. Екологія мікроорганізмів - Наука про взаємини мікробів один з одним і з навколишнім середовищем. У медичній мікробіології об'єктом вивчення служить комплекс взаємовідносин мікроорганізмів з людиною. Поширеність мікробів у природі. Біоценози. Аутохтонние мікроорганізми. Алохтонні мікроби У природі мікроорганізми заселяють практично будь-яке середовище (грунт, вода, повітря) і поширені набагато ширше, ніж інші живі істоти. Як писав відомий вітчизняний мікробіолог В.Л. Омелянський: « Міріади мікробів населяють стихії і оточують нас. Незримо вони супроводжують людині на всьому його життєвому шляху, владно втручаючись в його життя, то як ворогів, то як друзі ». Завдяки різноманітності механізмів утилізації джерел живлення і енергії, а також вираженої адаптації до зовнішніх впливів, мікроорганізми можуть жити там, де інші форми життя не виживають. Природні середовища перебування Здебільшого організмів - вода, грунт і повітря. Число мікроорганізмів, що мешкають на рослинах і в організмах тварин, значно менше. Широке поширення мікроорганізмів пов'язане з легкістю їх поширення по повітрю і воді; зокрема, поверхню і дно прісноводних і солоних водойм, а також кілька сантиметрів верхнього шару грунту рясніють мікроорганізмами, що руйнують органічні речовини. Менша кількість мікроорганізмів колонізує поверхню і деякі внутрішні порожнини тварин (наприклад, ШКТ, верхні відділи дихальних шляхів) і рослин. У зонах проживання мікроорганізми утворюють біоценози [от греч. bios, жизнь, + koinos, сообщество]- Складні асоціації зі специфічними і часто незвичними взаєминами. Кожне мікробне співтовариство в конкретному біоценозі утворюють специфічні аутохтонние мікроорганізми [от греч. autos, свой, + chthon, страна, местность], Тобто мікроби, властиві конкретній області. До складу цих співтовариств можуть впроваджуватися алохтонні мікроби [от греч. alios, чужой, + chthon, страна; буквально — чужестранец](Наприклад, паразитичні), зазвичай в них не зустрічаються. У природних біоценозах (грунт, вода, повітря) виживають і розмножуються лише ті мікроорганізми, яким сприяє навколишнє середу, їх ріст припиняється, як тільки змінюються умови навколишнього середовища. У природі велику частину бактерій поїдають хижі найпростіші, але частина клітин кожного виду виживає; при настанні сприятливих умов вони дають початок новим клонам мікроорганізмів. Питна вода (рос. питьевая вода; англ. potable [drinkable] water; нім. Trinkwasser n) — вода, в якій бактеріологічні, органолептичні показники та показники токсичних хімічних речовин перебувають в межах норм питного водопостачання: Основна вимога до органолептичних властивостей води — відсутність неприємного запаху, смаку, кольору. Мінералізація води за стандартом не повинна перевищувати 1 г/дм3, але для засушливих районів вода може вважатися доброю при мінералізації до 1 г/дм3, задовільною — від 1 до 2 г/дм3, допустимою для пиття — від 2 до 2,5 г/дм3, допустимою для пиття в крайніх випадках — від 2,5 до 3,0 г/дм3. Твердість води (вміст йонів кальцію та магнію) не повинна перевищувати 7 ммоль/дм3 кількості речовини еквівалента, Значення рН повинні бути в межах 6,5-8,5, Концентрація нітратного йону не повинна перевищувати 45-50 мг/дм3 (у перерахунку на азот — бл. 10 мг/дм3). Важливе значення має характеристика мікробіологічного стану П.в. (колі-індекс — не більше 3, колі-титр — не менше 300). У питному водопостачанні підземні води мають значні переваги перед поверхневими, оскільки менше забруднені і характеризуються стійкішими хімічними властивостями. Склад і властивості питної води в системах водопостачання повинні відповідати вимогам Державного стандарту "Вода питна". Мікрофлора води Цвітіння води викликане розвитком ціанобактерій Водойми містять велику кількість мікроорганізмів: чисті водойми десятки та сотні тисяч, забруднені – мільйони та мільярди клітин в 1м3. Також кількість залежить від пори року (влітку у водоймах дуже зростає кількість мікроскопічних водоростей та ціанобактерій, які можуть викликати цвітіння води). Мікроорганізми нерівномірно розподілені по водоймі, біля берегів їх більше, на глибині — менше. Серед них є види, що постійно мешкають у водоймах, а також ті, що потрапляють туди з опадами, стічними водами тощо. Мікрофлора представлена різноманітними групами мікроорганізмів – тут зустрічаються бактерії, мікроскопічні гриби, актиноміцети, водорості, найпростіші. Для кількісного та якісного аналізу води використовують дуже багато різноманітних мікробіологічних методів, у зв'язку з тим, що видовий склад мікрофлори дуже відрізняється в залежності від характеру водойми, глибини, ступеню забруднення тощо. Дуже важливим показником є наявність у воді бактерій кишкової групи (еталонний вид Escherichia coli) – це свідчить про фекальне забруднення води та становить небезпеку для людини. Метод оснований на тому, що Escherichia coli, яка зазвичай є представником кишкової мікрофлори не тільки не гине, але навіть здатна розмножуватись у зовнішньому середовищі, тому зберігається у водоймах досить тривалий час. Мікрофлора ґрунту Ґрунт є середовищем існування більшості видів бактерій (як аеробних так і анаеробних), крім того тут зустрічаються гриби, актиноміцети, водорості, найпростіші. Кількість бактерій тут залежить від особливостей ґрунту, а також від хімічних та фізичних факторів, які на нього впливають. Поверхня ґрунту зазвичай несприятлива для життя мікроорганізмів внаслідок дії сонячних променів та висушування. Найбільша кількість мікроорганізмів зустрічається на глибині 5 - 15 см (до 108 у одному грамі). Нижче їх кількість зменшується, на глибині 1,5 - 5 м зустрічаються поодинокі клітини. У ґрунті широко представлені сапрофітні види, які розкладають органічні рештки рослинного і тваринного походження, зустрічаються види, які живуть у симбіозі з рослинами (бактерії ризосфери) тощо. Мікрофлора ґрунту є останньою ланкою колообігу речовин у природі, вона здатна мінералізувати будь-які органічні рештки (крім винайдених людиною органічних речовин - ксенобіотиків). Крім того мікроорганізми ґрунту грають велику роль у ґрунтоутворенні (сприяють гуміфікації органічних решток, фіксують атмосферний азот, руйнують мінерали гірських порід, перетворюючи їх на ґрунт ). Крім бактерій в ґрунті перебуває велика кількість видів мікроскопічних грибів (сапрофітні види тут є нормальною мікрофлорою, паразитичні перебувають у вигляді спор). Сапрофітні види грають велику роль у розкладі деревини. Мікроскопічні водорості представлені понад 1000 видів та 5 відділами: діатомові водорості (Bacillariophyta), зелені водорості (Chlorophyta), синьо-зелені (Cyanophyta), жовто-зелені (Xanthophyta) та евгленові (Euglenophyta). Методи дослідження мікрофлори ґрунту дуже різноманітні та залежать від мети дослідження. Мікрофлора повітря Мікрофлора повітря має не дуже різноманітний видовий склад, оскільки повітря є несприятливим середовищем для життя мікроорганізмів. Мікроорганізми підіймаються в повітря з пилом, тому їх кількість прямо пропорційна забрудненості повітря пилом. Крім того чисельність мікроорганізмів залежить від пори року, влітку їх приблизно у 2 рази більше, ніж взимку. Опади сприяють звільненню повітря від пилу завдяки чому зменшується забрудненість мікроорганізмами. Повітря великих міст більш забруднене, ніж повітря у сільській місцевості. Саме чисте повітря знаходиться над поверхнею океанів, а також над хвойними лісами, де бактерії гинуть від фітонцидів, що виділяють дерева. Крім того дуже чисте повітря над Арктикою та Антарктикою. Для визначення кількості бактерій у певному об’ємі повітря використовують метод Кротова: пропускання повітря через спеціальний пристрій (апарат Кротова), в якому бактерії затримуються на твердому поживному середовищі, при цьому точно вимірюється кількість літрів використаного повітря. Якісний склад мікрофлори повітря вивчається за допомогою методу Коха: експозиція чашок Петрі з елективним поживним середовищем на протязі деякого часу, в приміщенні, що досліджується. Мікрофлора повітря зазвичай представлена сапрофітними коками, спорами грибів, пігментоутворюючими бактеріями. Харчове отруєння – це будь-яке захворювання, викликане вживанням неякісної або отруйної їжі. |