право. Основні теорії походження держави
 Скачать 81.73 Kb.
|
|
Поняття зобов’язального права України Зобов'язальне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини між боржником та кредитором на засадах юридичної рівності та взаємної відповідальності один перед одним. обов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦКУ і мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У зобов'язальному праві сторони є контрагентами. Зобов'язання включає в себе наступні елементи:1) суб'єктів зобов'язань, тобто його учасників (кредитора і боржника), якими можуть бути як фізичні так і юридичні особи;2) об'єкти зобов'язань - це все те на що спрямовані права і обов'язки суб'єктів (певні дії, щодо речей, грошей, послуг);3) зміст зобов'язання, під яким розуміють сукупність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків контрагентів, в тому числі в переважній більшості майнового характеру. За підставами виникнення зобов'язання можуть бути:- договірними;- позадоговірними;- односторонньо-вольовими, які виникають із односторонніх правочинів. Способи забезпечення виконання зобов'язань: неустойка, застава, поруки Забезпечення виконання зобов'язання - традиційний інститут цивільного права. Будь-яке зобов'язання ще не гарантує виконання боржником необхідних дій на користь кредитора. Для попереднього забезпечення майнових інтересів кредитора, отримання ним гарантій належного виконання боржником зобов'язання, а також в цілях запобігання або зменшення розміру негативних наслідків використовуються спеціальні заходи забезпечувального характеру, передбачені законом або договором, називаються видами (способами) забезпечення виконання зобов'язання. Всі ці способи можна поділити на 3 групи:I — встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання;II — супроводжуються виділенням з майна боржника певної його частини, яка повинна служити перш за все задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів;III — мають на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло б слугувати для задоволення вимог кредитора. Неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання. Пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Предмет неустойки: грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Цивільно-правова відповідальність, її підстави Одним із видів юридичної відповідальності є цивільно-правова відповідальність. Ця відповідальність може мати місце у вигляді:- сплати неустойки;- втрати завдатку;- примусового виконання цивільно-правового обов'язку;- втрати певного суб'єктивного цивільного права;- відшкодування збитків. Під неустойкою (штрафом, пенею) розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Під завдатком розуміється грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Під збитками розуміються:1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. 1) договірною, яка має місце у разі порушення контрагентом умов договору. Залежно від кількості осіб приймаючих участь у виконанні зобов'язання, ця відповідальність може бути:- частковою - кожен із учасників зобов'язання відповідає у межах належної йому частки;- солідарною - яка має місце у випадках визначених в законі чи в договорі, при цьому кредитор може вимагати покриття збитків як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо, як повністю так і в частині боргу. Цивільно-правова відповідальність може мати місце при наявності підстав:- наявності прямої дійсної шкоди;- протиправної поведінки того, хто заподіяв шкоду;- наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою;- вини правопорушника. Загальне поняття сімейного права України Сімейне право - це система правових норм, встановлених чи санкціонованих державою, які регулюють взаємовідносини між подружжям, батьками та дітьми, усиновителями та усиновленими, іншими родичами, а також опікунами, піклувальниками та підопічними, патронами та вихованцями, які носять як майновий так і немайновий характер. Основними джерелами сімейного права є Конституція, Сімейний кодекс та інші нормативно-правові акти України. Конституція України закріпила право кожного на утворення сім'ї шляхом укладення шлюбу, який ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, на рівність прав і обов'язків подружжя, дітей, незалежно від походження, а також від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним, а також обв'язки батьків утримувати дітей до їх повноліття та дітей, щодо піклування про своїх непрацездатних батьків. При цьому держава зобов'язана охороняти сім'ю, дитинство, материнство і батьківство. Сімейні взаємовідносини виникають при укладанні та після укладання шлюбу, при народженні дитини, при усиновленні дитини, та інших специфічних взаємовідносинах, оскільки суб'єктами їх є лише фізичні особи. Поняття сім’ї та регулювання сімейних відносин З Сімейного кодексу України дає визначення сім'ї, як первинного та основного осередку суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім7я створюється на підставі: укладеного шлюбу; кровного споріднення; усиновлення; на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Подружжя вважається сім'єю й тоді, коли дружина, та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Право на створення сім'ї має: особа, яка досягла шлюбного віку (жінки з досягнення 17-ти річного віку, чоловіки -18); яка не досягла шлюбного віку, але досягла 14 - за рішенням суду, якщо це відповідає її інтересам; яка народила дитину, незалежно від віку. Сімейні відносини регулюються нормами сімейного, цивільного права, та можуть бути врегульованими за домовленістю (договором) між їх учасниками в тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору їх інтересів та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист. Поняття шлюбу і порядку його укладання Шлюб – сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Закон розглядає цей союз як пожиттєвий, не допускаючи укладення шлюбу на певний строк. Права і обов’язки подружжя породжує лише шлюб, який офіційно укладений в органах реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Часом виникнення прав і обов’язків вважається момент реєстрації шлюбу. Умови: взаємна згода осіб, досягнення шлюбного віку, взаємна обізнаність осіб про стан здоров’я, відсутність перешкод. Особи, що бажають укласти шлюб, подають заяву за місцем проживання однієї з осіб, яка вступає до шлюбу, або за місцем проживання їх батьків .Укладення шлюбу відбувається після закінчення місячного строку з дня подачі заяви . Реєстрація шлюбу відбувається в органах РАЦСу в присутності осіб, які беруть шлюб, в урочистій обстановці. У паспортах осіб, які укладають шлюб, робиться запис про реєстрацію шлюбу і одночасно видається свідоцтво про шлюб установленого зразка. Права та обов’язки подружжя Подружжя має особисті немайнові та майнові права та обов'язки, право особистої приватної власності дружини та чоловіка, право спільної сумісної власності, права та обов'язки подружжя на утримання. Права та обов'язки подружжя поділяються на немайнові та майнові. До немайнових належать: на материнство, батьківство; на повагу до своєї індивідуальності; на фізичний та духовний розвиток; на зміну прізвища , розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї; на особисту свободу; на вибір місця свого проживання; припинити шлюбні відносини; подружжя зобов'язане спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги; Майнові права та обов'язки мають зазвичай меншу емоційну складову, оскільки стосуються матеріальних благ, які є предметом великої кількості судових позовів. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; набуте нею, ним за час шлюбу, речі індивідуального користування, у тому числі коштовності; премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин та ін. Шлюбний договір Шлюбний договір - це цивільний правочин, що базується на домовленості наречених або подружжя відносно встановлення майнових прав та обов'язків подружжя на період існування та припинення шлюбу. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується та починає діяти: з моменту нотаріального посвідчення, якщо договір укладений між подружжям; з дня реєстрації шлюбу, якщо договір укладений між нареченими. Змістом шлюбного договору може бути: визначення майна, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї; правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу чи набутого під час шлюбу; домовленість про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб; порядок користування житловим приміщенням одним із подружжя, якщо це приміщення належить другому з подружжя, а також про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї; про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Права та обов’язки матері, батька та дитини Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Діти також мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. Батьки і діти, зокрема, ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини є власністю дитини. Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. Повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Дочка, син зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Позбавлення батьківських прав, влаштування дітей Мати або батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Діти позбавлені батьківського піклування відповідно до Сімейного кодексу України можуть бути усиновленими або над ними може бути встановлена опіка чи піклування. Мета усиновлення дитини полягає у захисті Щ інтересів та для забезпечення стабільних та гармонійних умов життя. Усиновленою може бути дитина, яка; покинута в пологовому будинку; покинута в іншому закладі охорони здоров'я; яку відмовилися забрати з цих закладів, батьки інші родичі; яку було підкинуто чи знайдено. Для усиновлення дитини у випадках передбачених законом необхідна згода її батьків та самої дитини. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони: невідомі; визнані безвісно відсутніми; визнані недієздатними; позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється; не проживають з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її На усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення. Припинення шлюбу -це припинення між чоловіком і жінкою відносин, які виникли на підставі реєстрації шлюбу. Припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану незалежно від наявності між подружжям майнового спору, а також за заявою одного з подружжя, якщо другий із подружжя: визнаний безвісно відсутнім; недієздатним; засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки. Шлюб може бути припиненим за спільною заявою подружжя, яке має дітей, до заяви додається письмовий договір, з ким із них будуть проживати діти. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення строку мають право відкликати заяву. Позов не може бути пред'явлений: протягом вагітності дружини; одного року після народження дитини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя та постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про це, особа має право на повторний шлюб, або поновити старий шлюб за умови, що жоден з колишнього подружжя не перебував після цього у повторному шлюбі. Якщо особа, яка була оголошена померлою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою поновлюється за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі. Трудове право, поняття, предмет, метод. Трудове́ пра́во — самостійна нормовано відокремлена система взаємопов'язаних правових норм, які регулюють суспільно-трудові та пов'язані з ними відносини суспільної організації праці з приводу реалізації права на працю та застосовувати найману працю на підприємствах різних форм власності, з поєднанням суспільно-колективних та особистих інтересів їх суб'єктів. Предмет трудового права складають не всі відносини, пов'язані із працею взагалі, а лише ті суспільно-трудові відносини, що виникають, розвиваються та припиняються у зв'язку з безпосередньою діяльністю людей у процесі праці. До основних критеріїв поділу норм права на галузі, окрім предмета, також належить метод правового регулювання. У загальній теорії права метод регулювання показує, як та якими правовими прийомами та способами здійснюється регулювання відносин, що входять до предмета тієї чи іншої галузі права. Те чи інше сполучення основних і допоміжних способів правового регулювання, наявність (чи відсутність) можливості у осіб, на яких воно поширюється, самостійно встановлювати та уточнювати правові форми їх поведінки, характер підстав, з настанням яких пов'язують виникнення, зміну та припинення правових стосунків між ними, а також ступінь деталізованості правового регулювання, дають уявлення про методи правового регулювання суспільних відносин, які використовуються при його здійсненні. Метод трудового права - це сукупність прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється регулювання трудових та пов'язаних із ними відносин. Суб’єкти трудового права Суб'єктами трудового права є учасники суспільних відносин, визначені трудовим законодавством, які можуть володіти трудовими правами й обов'язками та реалізувати їх два види: фізичні особи та юридичні особи. Фізичні особи можуть бути суб'єктами трудового права лише з досягненням встановленого законом віку або, крім того, ще й за наявності певної професійної підготовки (це стосується лікарів, водіїв тощо) чи складного юридичного факту (для виборних працівників, працівників, котрі призначаються або затверджуються на відповідну посаду). Особливими рисами юридичних осіб як суб'єктів трудового права є такі: організаційна єдність; відокремленість майна; наявність фонду оплати праці та права ним розпоряджатися; самостійна відповідальність перед другою стороною трудового договору. До суб'єктів трудового права належать: працівники; роботодавці; трудові колективи; професійні спілки; окремі постійно діючі чи тимчасово діючі органи. мають певний правовий статус: наявність трудової правосуб'єктності; визначеність основних прав і обов'язків; юридичні гарантії трудових прав і обов'язків; відповідальність у разі порушення трудових обов'язків. |