право. Основні теорії походження держави
 Скачать 81.73 Kb.
|
|
Основні теорії походження держави Патріархальна – від сім’ї, внаслідок її розростання. Сім’я – сукупність сімей(селище) – сукупність селищ (держава). Влада батька – патріарха, держава – результат сімейних взаємовідносин. Теологічна – божественне створення держави. Панування духовної влади над світською, церкви – над державою. Воля Бога найголовніша. Договірна – держава, як результат угоди. Органічна – держава, як один організм. Теорія насильства – підкорення, війни, об’єднання. Матеріалістична – економічні причини виникнення держави. Поняття й ознаки держави. Держава – суверенна політ.тер.організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється держ.апаратом на основі юридичних норм, які забезпечують захист і узгодження інтересів населення. Політична влада – одна з ознак держави, виділяється особливими якостями. Ознаки держави: територія, апарат управління, збройні сили, юридичні норми, єдина грошова система, оф.система оподаткування і фінансового контролю, офіційні символи(прапор, герб, гімн), суверенітет, населення. Історичні типи держав Тип держав – сукупність істотних ознак, властивих державам єдиної суспільно-економічної формації. 2 класи: експлуатуючі та експлуатовані. Типи: рабовласницька (монархія, республіка), феодальне (монархія, міські республіки), буржуазні (демократичні конституційні монархії). Функції держави Функції держави – це основні напрями і сторони діяльності держави, що виражають її сутність та соціальне призначення. Внутрішні: економічна, правозахисна (люди), соціальна, фіскальна (податки), правоохоронна (соціум), природоохоронна, культурна, інформаційна. Зовнішні: забезпечення безпеки держави, міжнародна співпраця, інтеграція до світової спільноти, захист територій. Механізм і апарат держави: Механізм - система державних, владних органів та організацій, установ і підприємств, завдяки яким держава реалізує свої завдання та функції. Склад: апарат держави, державні установи, державні підприємства. Має визначену ієрархію, структуру, забезпечує ефективне управління державою, реалізує її ф-ції та завдання. Апарат – частина механізму держави, являє собою систему всіх органів держ.влади. Складається з держ.органів, кожен з яких створюється у встановленому законом порядку, обмежена д-сть. Форма держави Форма держави – це спосіб організації та здійснення державної влади. Елементи: державне правління – спосіб організації вищої державної влади; державний устрій: поділ держави та влади; державно-правовий режим – порядок, методи і способи здійснення державної влади. Існує велика кількість різноманітних форм зарубіжних держав. Кожна країна моє свої ознаки: політичні, економічні, ідеологічно-культурні, соціально-національні, міжнародні. Форма держави залежить від конкретно-історичних умов її виникнення і розвитку. Республіка – президентська і парламентська. Монархія – абсолютна, конституційна, дуалістична. Держава і особа Відносини держави та фізичної особи, як правило, базуються на взаємних правах, обов'язках та відповідальності, які конкретизуються в конституції та інших нормативно-правових актах. У сучасному світі діють міжнародні стандарти в галузі прав людини і держави зобов'язані встановити у своєму внутрішньому законодавстві такий правовий статус людини і громадянина, що відповідає цим стандартам. Головним обов'язком держави є утвердження й забезпечення прав і свобод людини; людина визнається найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини мають визначати зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; Правова держава: поняття, ознаки, шляхи формування в Україні. Правова держава – це суверенна політично-територіальна організація влади, що існує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціально-справедливого права, яке забезпечує здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп та суспільства. Ознаки соц.змісту – юр.закріплені права і свободи людини, верховенство права й закону, взаємо відповідальність та взаємодопомога особи й держави, висока правова культура, демократія, плюралізм та гласність. Формальні: чіткий розподіл фунцкій, юр.захист особи, верховенство громадян над державою. Соціальні норми, їх роль у регулюванні суспільних відносин Соціальні норми регулюють відносини між людьми та їх організаціями (громад.утвореннями та об’єднаннями). Правові, моральні, корпоративні, політичні, естетичні, звичаї та традиції. Соціальне регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм (правила поведінки загального характеру). За змістом – політичні(між класами, націями, народностями), організаційні(структуру, створення і діяння держ.органів, об’днань), культурні(поведінка людей), естетичні(норми етикету), технічні(правила поводження з предметами, тощо). Поняття та ознаки права Право – система норм і принципів, встановлених державою, як регулятори суспільних відносин, які закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів населення країни. Ознаки: встановлюється чи санкціонується державою, право є загальнообов'язковим, є формально визначеним, право характеризується нормативністю - воно складається із норм, які формально визначені у вигляді статей нормативно - правових актів, регулює не всі, а тільки найважливіші суспільні відносини, виражає суб'єктивні права та юридичні обов'язки людей, регулює різні сфери суспільних відносин, діє у часі, просторі та по колу осіб, є системою норм, характеризується відносною стабільністю, забезпечується різноманітними засобами впливу держави. Функції права Функції права це основні напрямки його впливу на різноманітні суспільні відносини, впорядкування їх стосовно цілей і завдань правового регулювання. Функції права взаємопов'язані між собою і здійснюють комплексний вплив на суспільство за допомогою юридичних засобів. Міжгалузеві, загально правові, галузеві, властиві конкретним правовим інститутам та нормам права. Загально-соціальні: інформаційна(інформування суб’єкта про правові відносини), гуманістична(про людину), виховна(вплив), прогностична(певна дія – наслідок), пізнавальна (досвід), орієнтаційна (самобудування поведінки), профілактична. Спец.-юрид.: регулятивна (міра), статистична (статус, права та обов’язки особи), динамічна, охоронна, стимулююча. Правові норми, їх ознаки, структура та види Норма права – це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин, що забезпечується примусом держави. Ознаки: встановлюється державою, є загально обов’язковою, є формально визначеною, регулює певні суспільні відносини, має певну структуру, діє у часі, просторі, певному колі осіб. Структура норми залежить від її характеру. До визначення структури можна підійти по-різному, залежно від того, яка це норма — норма-принцип, норма-дефініція, норма-правило поведінки, регулятивна норма чи охоронна норма, які є різновидами норми-правила поведінки. Для позначення структурних елементів норми права теорія права оперує такими поняттями: диспозиція, гіпотеза, санкція. Види: імперативні (чітко позначені дії), диспозитивні (встановлена норма державою, особи самі визначають права і обов’язки), заохочувальні, рекомендаційні. Класифікація норм права Но́рма пра́ва—формально-визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу. Класифікація: Правило поведінки регулятивного характеру(соціальні процеси і зв'язки), загальнообов'язкове правило поведінки(норма права виходить від держави, керівництво до дії), правило поведінки загального характеру(поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою), формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру (закони), правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку (розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності), правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу ( санкції у разі недотримання). Джерела права Джерело права — це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, чим засвідчується їх загальнообов'язковість, а також положень, що розкривають, тлумачать зміст права. Нормативно-правовий акт (регулювання суспільних відносин, оф.письм.док), правовий прецедент (письм.або усне ріш.суд. або адм.органу), правовий звичай (правило поведінки, що складене історично), нормативно-правовий договір (угода, містить норми права), релігійні тексти (містять церковний канон або іншу релігійну норму), правова доктрина (витоки формування права), принципи права (значущі ідеї, відобр.полож.права). Межі дії нормативних актів Нормативно-правовий акт — це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним державним органом, у якому містяться норми права. Межі дії визнач. такими критеріями: видом регульованих суспільних відносин ; обставинами, настання яких зумовлює необхідність застосування регулятивної функції цих актів; часовими вимірами; просторовими вимірами (або територією в широкому розумінні слова); колом осіб, на яких поширюються норми акта. У просторі: відповідно до територіальних (пов'язана з концепцією державного суверенітету) і екстериторіальних принципів (не обмежується її територією). У колі осіб: можуть поширюватися тільки на певну категорію осіб. У часі: умови введення нормативного акта в дію визначаються в самому акті одночасно з його прийняттям. Поняття системи права Систе́ма пра́ва — це сукупність чинних принципів і норм права, якій притаманні єдність, узгодженість, диференціація (поділ) і згрупованість норм у відносно самостійні структурні утворення (інститути, галузі та підгалузі права).Є функціональною системою(виникнення, існування і розвиток обумовлені усвідомленими загальнолюдськими потребами), інституціональним втіленням (норми містяться в джерелах права), обумовлені реально існуючою системою суспільних відносин, має стабільний і водночас динамічний характер, таким чином забезпечуючи суспільству збереження, стабілізацію його головних відносин, структурна багатоманітність, пов'язана як прямо, так і опосередковано з діяльністю держави, її органів. Поняття галузі, підгалузі права та правового інституту Галузь права — це система юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання. Підгалузь права — система однорідних предметно пов'язаних інститутів певної галузі права. Наприклад, цивільне право має підгалузі: право власності, зобов'язальне право, спадкове право, авторське право та ін. Інститут права — це відокремлена група правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини конкретного виду. Інститут права є першим рівнем поєднання правових норм (регулює певний вид суспільних відносин; є складовою частиною однієї або декількох галузей права; є логічно замкнутою, виокремленою сукупністю норм;) Загальна характеристика осн.галузей права України Основними галузями сучасного права України є: конституційне право (це провідна галузь національного права України). Джерелами: Конституція України та конституційні закони; адміністративне право (діяльність органів виконавчої влади), цивільне право (майнові та особисті немайнові відносини), кримінальне право (визначення злочинів та покарання), трудове право трудові та сусп.відносини), сімейне право, фінансове право, земельне право, екологічне право (сфера освоєння, використання, охорони навк.серед.), цивільне процесуальне право (д-сть органів слідства, суду, прокуратури щодо розслідування злочинів), кримінально-процесуальне право (порядок та умови відбуття покарання). Система законодавства України Законодавство України - це система діючих нормативно-правових актів, встановлених чи санкціонованих компетентними органами держави, змістом яких є правові норми. Між системою законодавства і системою права існує взаємозв'язок, він проявляється в тому, що законодавчі акти є джерелами норм права. Вертикальна(пов'язана з юридичною силою нормативно-правових актів), за ієрархічною ознакою: конституційними, органічними, звичайними, надзвичайними законами; постановами ВРУ, указами президента, декретами та постановами кабміну, рішеннями орг.місц.самовр., накази ін.юр.осіб.; міжнародними договорами. Горизонтальна (пов'язана з розподілом нормативно правових-актів держави за галузевою) структура. Питання, які встановлюються та визначаються виключно законами України Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, їх гарантії; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов; використання природних ресурсів; основи соціального захисту, пенсійне забезпечення; регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; охорони здоров'я; екологічної безпеки; основи національної безпеки, організації ЗСУ і забезпечення громад. порядку; правовий режим державного кордону; організація і порядок д-сті Верховної Ради України; Встановлюється: Держ. бюджет України і бюджетна система; система оподаткування; порядок використання і захисту державних символів; військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; державні нагороди; державні свята; Систематизація законодавства Систематизація законодавства — це діяльність з впорядкування чинних нормативно-правових актів у єдину узгоджену систему, з метою забезпечення ефективного правового регулювання. Систематизація спрямована на: досягнення внутрішньої єдності юридичних норм, у результаті чого підвищується ефективність законодавства; впорядкування правового матеріалу, розміщення його за певними розділами і рубриками, тобто класифікацію, що забезпечує зручність користування законодавчим масивом. Систематизація здійснюється чотирма способами: облік (збір, фіксування норм.прав.актів), інкорпорація (об’єднання групи норм.прав.актів в одному збірнику), кодифікація (переробка, узгодження, об’єднання певної групи норм), консолідація (кілька актів об’єднуються в новому документі) Поняття і структура правовідносин Правовідносини — це особлива форма взаємозв'язку між суб'єктами через їхні права і обов'язки, що закріплені у правових нормах; це вольове відношення між суб'єктами, тобто для його виникнення потрібне виявлення їхньої волі. Склад (структуру) правовідносин складають суб'єкти, об'єкти і зміст правовідносин. Суб'єкт правовідносин — це правоздатний суб'єкт суспільного життя, який є носієм юридичних прав і обов'язків. Об'єкт правовідносин — це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти правовідносин вступають між собою у певні правові відносини. Фактичний зміст правовідносин — це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їхніх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Юридичний зміст правовідносин — це зафіксовані в нормах права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників. Суб’єкти і об’єкти правовідносин Суб'єкт правовідносин — це правоздатний суб'єкт суспільного життя, який є носієм юридичних прав і обов'язків. Об'єкт правовідносин — це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти правовідносин вступають між собою у певні правові відносини: предмети матеріального світу, послуги виробничого і невиробничого характеру, продукти духовної та інтелектуальної творчості, особисті немайнові блага. Види суб’єктів: фіз.особи, громадяни, іноземці, апатриди (без громад.), біпатриди (два громад.), держ.органи, орг., установи, підпр., місц.самовр., комерц.орг., громад.об’єд., релігійні орг. Юридичні факти Юридичні факти — це певні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин, прав та обов'язків. Правотворчі (поява правовідносин), правозмінні (зміна правовідносин), правоскасувальні (припинення правовідносин). Функції юридичних фактів: визначення динаміки правовідносин; функція залучення суб'єкта права до правовідносин; функція породження правосуб'єктності. Поділяються на дії та події. Дії - це вчинки особи, акти державних органів, інших суб'єктів, що відбуваються за волевиявленням суб'єкта правовідносин. Правомірні та протиправні. Події - це явища природи та інші обставини, виникнення і розвиток яких не залежать від волі суб'єктів права. Види правових відносин Відносні — в яких реалізація суб'єктивних прав однієї особи можлива лише через виконання обов'язків іншою особою. Абсолютні — засновані на можливості безпосереднього використання суб'єктом своїх суб'єктивних прав без втручання інших суб'єктів у сферу його діяльності. Регулятивні правовідносини витікають на основі юридичних дозволів, охоронні - виникають на основі юридичних заборон. Матеріально-правові правовідносини виникають на основі норм матеріального права, їх змістом є права і обов'язки сторін. Процесуально-правові правовідносини реалізують норми процесуального права і виникають на основі організаційних відносин. Довгострокові (певний час), короткострокові (тривають протягом незначного часу). |