право. Основні теорії походження держави
 Скачать 81.73 Kb.
|
|
Джерела та система цивільного права в Україні Система цивільного права України визначає розміщення його складових у певній системі, обумовленій взаємозв'язком елементів - юридичних норм та інститутів. Поділяється на дві частини: загальну та особливу. Загальну частину складають правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-правових відносин, а саме: положення про суб'єктів та об'єкти цивільного права, угоди, представництво й довіреність, позовна давність. Особливу складають норми права, які регулюють окремі групи спеціальних цивільно-правових відносин. Криє в собі такі інститути: право власності; зобов'язальне право; авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб; застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів. Джерело цивільного права — це форма вираження цивільно-правових норм, що мають загальнообов'язковий характер. У цивільно-правовій системі України основним джерелом цивільного права є нормативно-правовий акт, а в окремих випадках — також звичай та договір. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Цивільні правовідносини Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Елементи: суб'єкти; об'єкти; зміст, тобто суб'єктивні права та обов'язки. Правовідносини існують між особами. У цивільних правовідносинах беруть участь як мінімум два суб'єкти. Суб'єктом права називається носій прав і обов'язків. Суб'єктом цивільного правовідношення є будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами цивільного права. Учасники цивільних правовідносин:: фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства); юр. особи (підприємства, установи, організації); держава Україна; АРК; територіальні громади; іноземні держави; інші суб'єкти публічного права. Під об'єктом цивільного правовідношення розуміють усе те, з приводу чого виникають відповідні правовідносини: речі, у тому числі гроші та цінні папери; майнові права; результати робіт; послуги; результати інтелектуальної творчої діяльності; інформація; інші матеріальні та нематеріальні блага. Зміст цивільного правовідношення складають права та обов'язки його учасників. Види цивільних правовідносин: майнові та особисті немайнові, абсолютні та відносні, речові та зобов'язальні. Особисті немайнові права фізичної особи Цивільне право регулює особисті немайнові права фізичної особи, що поділяються на два види: 1) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, якими фізична особа володіє довічно: невід'ємне право на життя; на усунення небезпеки; на охорону здоров'я на медичну допомогу; на інформацію про стан свого здоров'я та ЇЇ таємницю; на свободу та особисту недоторканість; на донорство; на сім'ю та підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї; на опіку або піклування; на безпечне для життя і здоров'я довкілля. 2) особисті немайнові права: - право на ім'я, його зміну та використання; на повагу до гідності і честі; на повагу до людини, яка померла; недоторканність ділової репутації; на індивідуальність; на особисте життя; на інформацію; на особисті папери та розпорядження ними; на ознайомлення з особистими паперами; на захист інтересів фіз. особи при проведенні фото -, кіно -, теле- та відео зйомок; на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; на свободу пересування та вільний вибір місця проживання; на вибір роду занять та інші права. Вказані права належать кожній фіз. особі від народження або за законом, не мають економічного змісту, тісно пов'язані з фіз.особою. Фіз. особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Поняття та зміст/форма права власності в Україні. Право власності як найважливіше майнове право є об'єктом гарантій і обмежень, які передбачені в Конституції України. Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють належність матеріальних благ конкретним суб'єктам, у тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення у них такого права щодо цих благ. За чинною Конституцією в Україні функціонують приватна (ч. 2 ст. 41), державна та комунальна (ч. 3 ст. 41) форми права власності; Змістом права власності є права (правомочності) володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Стаття 317. Зміст права власності "Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна". Формами права власності є: - Стаття 324. Право власності Українського народу; - Стаття 325. Право приватної власності; - Стаття 326. Право державної власності; - Стаття 327. Право комунальної власності. Право інтелектуальної власності в Україні Право інтелектуальної власності належить кожному, воно закріплене на конституційному рівні. (ст. 54 Конституції України). Інтелектуальна власність - це результат творчої діяльності людини. Об’єкти: літературні та художні твори; комп.програми, виконання, фонограми, відеограми, наукові відкриття, винаходи. Інтелектуальна власність безпосередньо пов'язана з творчістю людини. Суб’єкти: творець об’єкта права, інші особи, яким належать ті чи інші об’єкти. Право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення, на фонограму чи відеограму - з . моменту її вироблення, на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення. Згідно зі статтею 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, до неї відносяться права на наукові, літературні, художні та інші вище визначені об'єкти, а також захист проти недобросовісної конкуренції та інші права, які відносяться до індивідуальної діяльності у науковій, виробничій, літературній та мистецькій галузях. Громадяни (фіз.)як суб’єкти цив.-прав.відносин Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Така здатність визнається за всіма громадянами України. Виникає в момент народження громадянина і припиняється з його смертю. Правоздатність — це невід'ємна властивість кожного громадянина. Лише за наявності правоздатності можливе виникнення конкретних суб'єктивних прав і обов'язків. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати цивільних прав і самостійно їх здійснювати, здатність створювати цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Наявність дієздатності в особи означає її можливості особисто здійснювати різноманітні юридичні дії: укладати угоди, заповідати; видавати довіреності тощо, а також відповідати за спричинену шкоду. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. за новим ЦК України розрізняють такі різновиди дієздатності: часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла 14 років, неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від 14 до 18 років, повна цивільна дієздатність. Визнання громадянина безвісно відсутнім: підстави, порядок, наслідки Для визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинні бути наявними певні умови. Основні умови - відсутність протягом одного року в місці постійного проживання фізичної особи; відсутність відомостей в місці такого проживання про фізичну особу протягом року;неможливість установлення місця перебування фізичної особи. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою можливе лише в судовому порядку. Рішення суду може бути скасоване у разі появи фізичної особи. Обчислення строків відсутності громадянина здійснюється за загальними правилами ЦК України, що передбачені в статтях 253 та 254, починається з: дня отримання останніх відомостей про фізичну особу; у разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування. При поданні заяви суд одночасно здійснює заходи щодо встановлення опіки над майном такої особи. Скасування рішення сулу про визнання фізичної особи безвісно відсутньою є підставою для припинення опіки над майном такої особи. Крім того, скасування такого рішення є підставою для припинення виплат пенсій, які отримували особи, які мають відповідні правові підставі у разі втрати годувальника. Оголошення громадянина померлим, порядок і наслідки Відповідно до норм цивільного законодавства фізична особа може бути оголошена померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю, або дають підстави припускати її загибель від нещасного випадку, - протягом шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Законодавство виділяє ряд підстав, за наявності яких громадянин може бути оголошений померлим. До таких підстав належать: неотримання відомостей про місце перебування фізичної особи протягом визначеного законодавством часу; неможливість встановити, чи є живою фізична особа. Для оголошення фізичної особи померлою потрібна наявність ряду умов: відсутність громадянина в місці його проживання; довготривала відсутність відомостей про місце перебування такої фізичної особи; звернення зацікавлених осіб до суду; рішення суду про оголошення громадянина померлим. Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Поняття та ознаки юридичних осіб. Їх правосуб’єктність Ознаки юридичної особи: це - "організація", тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне утворення; вона мас бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку; вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність), тобто здатна набувати і реалізовувати цивільні права і обов'язки від свого імені; вона може бути позивачем і відповідачем у суді, наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями. Наявність певним чином організаційно і структурно оформленого соціального утворення - організації. Традиційно у цивілістичній літературі ця ознака юридичної особи іменувалася як вимога "організаційної єдності". Організаційна єдність виражається у визначенні цілей і завдань юридичної особи, у встановленні її внутрішньої структури, компетенції органів, порядку їхнього функціонування тощо. Майнова самостійність юридичної особи припускає наявність у юридичної особи майна, що виділене і враховується окремо від майна засновників цієї юридичної особи та від майна інших власників. Важливою ознакою юридичної особи є наявність у неї цивільної правоздатності і дієздатності (правосуб'єктності) або здатності брати участь у цивільному обігу від свого імені. Юридична особа від власного імені самостійно розпоряджається своїм майном, набуває цивільних прав та обов'язків (зокрема, укладає договори, вступає у зобов'язання) і здійснює їх. Така діяльність від власного імені у цивільному обігу слугує зовнішнім вираженням самостійності правосуб'єктності юридичної особи. Порядок та способи утворення юридичних осіб Юридичні особи створюються у порядку, встановленому законом. Залежно від характеру участі державних органів та їх засновників, традиційно вирізняють такі способи утворення юридичної особи: розпорядчий(рішення (розпорядження) про створення юридичної особи публічного права приймає компетентний орган державної влади або місцевого самоуправління, а про юридичну особу приватного права - власник або уповноважена ним особа.); нормативно-явочний(наявність нормативного акта загального характеру, який регламентує порядок утворення та діяльності певного виду юридичної особи); дозвільний(наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу чи підприємства); договірний(юридична особа утворюється шляхом укладення договору між її засновниками). Незалежно від порядку утворення юридичної особи, всі вони повинні мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (перевірка документів, внесення відомостей, оформлення і видача свідоцтва). Порядок та способи припинення юридичних осіб Припинення існування юридичної особи відбувається шляхом реорганізації або ліквідації. Реорганізація може здійснюватися у таких формах: шляхом злиття(дві або більше юридичні особи припиняють своє існування, а майно, права та обов'язки кожної з них переходять до новоствореної юридичної особи.); приєднання(одна юридична особа припиняє своє існування, а її активи та пасиви переходять до іншої юридичної особи.); поділу(припиняє своє існування, а її майно переходить до нововиниклих на її базі юридичних осіб); виділення(юридична особа продовжує здійснювати свою діяльність, але з її складу виділяється і починає функціонувати нова юридична особа);. Перетворення(зміна організаційно-правової форми юридичної особи). При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб'єктів. Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і примусовою. Поняття та класифікація правочинів. Умови дійсності цив.правочинів Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків; це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети. Класифікація правочинів: односторонні (для їх вчинення досить волевиявлення однієї особи, наприклад, заповіт);- двосторонні (вимагається волевиявлення двох сторін (так, для укладення договору купівлі-продажу недостатньо бажання продавця продати річ, необхідно, щоб покупець виявив бажання її купити);- багатосторонні (виражається воля трьох і більше сторін, наприклад, договір про спільну діяльність).Двосторонні і багатосторонні правочини називаються договорами (купівля-продаж, поставка, контрактація, оренда). Правочини поділяють на: відплатні (надається зустрічне майнове задоволення у вигляді грошей, майна, роботи, послуг); безвідплатні (договір дарування, безоплатного користування майном). Залежно від значення підстав правочину для його дійсності вирізняють: - каузальні правочини; абстрактні правочини. У каузальних правочинах безпосередньо визначена підстава їх укладання, намір досягти певного результату - стати власником майна, отримати майно у тимчасове користування. Із змісту абстрактного правочину неможливо з'ясувати заради чого він укладався. Визнання правочину недійсним (види) та прав.наслідки Може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом, який визначає наслідки, що виникають у результаті вчинення недійсних правочинів. Закон вбачає юридичні й майнові наслідки недійсності правочинів. Юр. наслідки призводять до визнання правочину недійсним за умов нікчемності або оспорюваності. Правочини визнаються недійсними (як нікчемний, так і оспорюваний) з моменту їх вчинення, а в окремих випадках передбачена можливість припинення їх дії у майбутньому (наприклад, майновий найм). Визнання пов´язано з усуненням тих майнових наслідків, які виникли в результаті виконання правочину. Загальним правилом є повернення сторін у початкове становище, майновий стан, що був до вчинення недійсного правочину. В залежності від того, який з правочину буде визнаний неналежним недійсні правочини поділяються на наступні групи: правочини з пороком суб’єктного складу; з пороками волі; з пороком змісту; з пороками форми. Другий вид недійсних правочинів складають правочини с пороком суб’єктного складу. Традиційно в цьому виді недійсних правочинів виділяють дві групи: учинені фізичними особами, що не володіють необхідним об’ємом дієздатності; пов’язані з спеціальною правоздатністю юридичних осіб або статусом їх органів. Представництво: поняття та види Це правовідношення, де одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Виникає на підставі договору, закону, акта органу юр. особи та з інших підстав, встановлених актами цив. законодавства. Представниками і тими, кого представляють, можуть бути громадяни, юрид.особи. Особою, яку представляють, може бути будь-яка правоздатна особа: громадянин — з народження, юридична особа — з моменту виникнення. Представниками -громадяни, які мають достатній обсяг дієздатності. Це повнолітні, особи, що досягли 18. У виняткових випадках - особи, що досягли трудового повноліття, тобто шістнадцяти років (наприклад, при прийомі на роботу продавцем неповнолітнього, який дослг шістнадцяти років). Представниками не можуть бути особи, що перебувають під опікою або піклуванням. Види: комерційне(особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності), за довіреністю(ґрунтується на волі особи, яку представляють і яка особисто визначає повноваження представника, довіреність), за законом, статутне. Одночасне комерційне представництво різних сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, передбачених законом. Особливості комер. представництва встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами. Залежно від обсягу повноважень виокремлюють два види довіреності: загальна довіреність; спеціальна (у тому числі разова) довіреність. Доручення, як одна з підстав представництва Це договір, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Часто видається довіреність, наприклад, у формі письмового повідомлення, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здійснювати певні правочини або отримувати матеріальні цінності. Доручення видаються на розпорядження майном, отримання грошових і матеріальних цінностей. Поділяються на особисті та офіційні. Особисті видаються окремими особами, які передають свої права іншим особам (право на отримання заробітної плати, поштового переказу та ін.). Обов'язковою умовою є наявність підпису службової особи й печатка установи, підприємства, що засвідчує підпис довірителя. Засвідчення підпису довірителя (дата засвідчення, посада, підпис, ініціали й прізвище особи, яка засвідчила доручення, печатка) здійснюється за місцем роботи чи проживання довірителя (ЖЕК) або в нотаріальній конторі. За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Характеристика. Предметом договору доручення є певні юр.дії: вчинення правочинів (укладення договорів купівлі-продажу, поставки тощо). Причому в цьому разі в обов'язки повіреного можуть входити як пошук можливих партнерів, так і власне укладення угоди на умовах, що вказані в договорі доручення;o представництво перед третіми особами (в тому числі представництво в судових та інших державних органах та недержавних організаціях). |