право. Основні теорії походження держави
 Скачать 81.73 Kb.
|
|
Реалізація права Правореалізація — це втілення норм права у діяльність суб'єктів права шляхом дотримання заборон, використання суб'єктивних права і виконання юридичних обов'язків. Безпосередня реалізація, коли суб`єкти права самостійно, без зовнішнього втручання чи допомоги втілюють правила, передбачені нормами права, у своїй поведінці, здійснюють суб`єктивні права та виконують юридичні обов`язки. Правозастосовна реалізація, яка має місце тоді, коли суб`єктивні права та юридичні обов`язки не можуть бути реалізовані без додаткового втручання, допомоги з боку інших суб`єктів. Форми реалізації: дотримання (утримання від здійснення дій), виконання (активна поведінка), використання права (добровільне здійснення своїх суб’єктивних прав). Тлумачення правових норм З метою правильного розуміння змісту правових норм та їх реалізації, здійснюється тлумачення правових норм, під яким розуміється роз'яснення змісту норми. Офіційне(тільки уповноваженими органами ) і неофіційне(здійснюється різними суб'єктами і не є обов'язковим до виконання) тлумачення права. Офіційне тлумачення права може бути автентичним, легальним, відомчим і казуальним. Легальне тлумачення здійснюється спеціально уповноваженим органом держави. Таке тлумачення Конституції України і законів України здійснює Конституційний Суд України. Відомче тлумачення здійснюється міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. Казуальне - здійснюється судом або іншим органом державної влади по конкретній справі, яка підвідомча цьому органу. Автентичне тлумачення здійснюється органом, який створив правову норму. Правомірна поведінка: її поняття та види: це вольова поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою. Правомірну поведінку можна класифікувати за різними критеріями: залежно від суб'єктів права (поведінка інд./колек.суб’єктів), від об'єктивної сторони(актив/пасив.поведінка), від ступеня суспільної значущості (можлива, бажана, небажана, необхідна), від психологічних ознак(добровільна/вимушена поведінка), від причин вияву від способу формування в текстах правових документів, від форм реалізації норм права(дотримання, використання, виконання, застосування норм права), від юридичних наслідків, від юридичного факту(правоутворююча/змінююча/припиняюча), від суб'єктивної сторони(соц.активна, законослухняна, конформістська, маргінальна, звична поведінка). Правопорушення: поняття і ознаки Правопору́шення — це неправомірне суспільно-небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, за вчинення якого особа може бути притягнута до юридичної відповідальності. Поділяються на злочини і проступки. Основні ознаки правопорушення: суспільно шкідлива (наприклад, прогул) або суспільно небезпечна (зазіхання на життя людини) поведінка. Протиправна, неправомірна поведінка — суперечить нормам права, здійснюється всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; свідомо вольова поведінка — визначається психікою людини, яка в момент вчинення правопорушення перебуває під контролем волі і свідомості, здійснюється усвідомлено і добровільно. дія (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльність (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). винне діяння — дія, що виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, наносить своєю дією (або бездіяльністю) збитки суспільству і державі. Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. Види правопорушень Класифікаційні групи правопорушень за різними підставами розмежовуються між собою за ступенем суспільної шкідливості (небезпечності), за об'єктами посягань, за суб'єктами, за розповсюдженням, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторони, а також за процедурами їх розгляду. Вертикальний поділ правопорушень - ступень суспільної небезпеки. За ступенем суспільної небезпеки — на злочини і проступки. Горизонтальний - певні риси правопорушень. Класифікуються за: належністю до норм права, які порушуються, колом осіб — особові і колективні; характером правових приписів — нормативно-правові і дисциплінарні; в залежності від характеру цивільно-правового порушення — договірні і позадоговірні правопорушення; правопорушення у сфері суспільного життя. Склад правопорушення Це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність. Містить 4 необхідні елементи: об'єкт(це ті суспільні відносини та цінності, на які спрямовано посягання суб'єктів правопорушення, дух.цінності, здоров’я), об'єктивну сторону(сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння (дія чи бездіяльність) суб'єкта права), суб'єкта і суб'єктивну сторону(фізична особа або юридична особа, що вчинила правопорушення і є деліктоздатною), правопорушення(сукупність ознак, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме — вина, мотив, мета правопорушення). Поняття, мета, принципи юр.від. Застосування до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення. Цілі юр. від. — це конкретний прояв загальних цілей права (закріплення, врегулювання та охорона сусп. від.). Передбачають: забезпечення прав та свобод суб'єктів, охорона та захист суспільного порядку, охорона та захист суспільного порядку, компенсація спричиненої порушенням шкоди та відновлення порушених суб'єктивних прав, запобігання скоєнню правопорушень у майбутньому. Принципи— це вимоги до юр. від, які визначають її зміст, функції, підстави, гарантії, процедури здійснення. Принцип справедливості передбачає: умови та підстави притягнення, відновлення прав, свобод і законних інтересів, санкції, закон, що встановлює чи посилює відповідальність не має зворотної сили. Законності: правопорушення розглядаються тільки ті діяння, які передбачені чинним законодавством. Невідворотності: правопорушення повинно обов'язково за будь-яких умов тягти за собою відповідальність правопорушника. Доцільності: відповідність заходів покарання цілям юридичної відповідальності. Обґрунтованості. Гуманізму визначає пріоритет загальнолюдських цінностей. Види юридичної відповідальності Кримінальна: Застосовується за вчинення злочину. Адміністративна: Настає за вчинення адміністративного проступку і тягне за собою накладення адміністративного стягнення. Цивільна: Настає за порушення договірних зобов'язань або заподіяння позадоговірної шкоди. Тягне повне відшкодування завданої шкоди, як майнової, так і немайнової, а також сплату неустойки. Дисциплінарна: Застосовується за порушення трудової, навчальної, службової, військової дисципліни. Основні заходи— догана і звільнення. Матеріальна: настає за шкоду, заподіяну роботодавцю працівником. Фінансова: платники податків притягуються до фінансової відповідальності за податкового законодавства, що тягне застосування санкції у виді штрафу та/або пені. Конституційна: Як приклад, можна навести імпічмент Президента, відставка Уряду. Міжнародно-правова: Існують різні види відповідальності у міжнародному праві — репарації, реституція, сатисфакція, ін. Предмет, метод і система конст.права Це провідна (фундаментальна) галузь національного права, являє собою сукупність правових норм, перш за все принципів і норм конституції, які закріплюють основи політичної та економічної організації суспільства, форму держави, порядок і принципи формування та компетенцію органів державної влади, основи правового статусу людини і громадянина.Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України. Опосередковує собою 4 групи суспільних відносин: які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу; які опосередковують будову, устрій держави як організації влади народу і для народу; які опосередковують основоположні засади функціонування держави; що визначають характер зв'язків між державою і конкретною особою. Метод — це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання, імперативний(регулювання суспільних відносин зверху донизу на власно-імперативних началах) та диспозитивний. Метод конституційного зобов'язання, конституційного дозволу, заборони. Структура та загальні засади конституції Основний закон держави України. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Складається з: преамбула, заг.засади, права/свободи/обов’язки людини і громадянина, вибори/референдум, Верховна Рада, президент, кабмін, правосуддя, тер.устрій, місц.самоврядування, Суд, зміни, прикінцеві положення. Загальні засади: Складається з преамбули та 14 розділів. У преамбулі підкреслюється, що ВР України ухвалює цю Конституцію — Основний Закон України від імені українського народу — громадян України всіх національностей. Жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. Вимагається від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного складу ВР України. Громадянство України, набуття і припинення Громадянство — це стійкий правовий зв'язок особи з конкретною державою. Регулюється Конституцією України, Законом України "Про громадянство" від 18.01.2001 р., міжнародними договорами України. Набувається за: народженням, тер.походженням, внаслідок прийняття до громадянства, поновлення у громадянстві, усиновлення, встановлення над дитиною опіки, у зв’язку з перебуванняму громадянстві одного з батьків, встановлення батьківства, за іншими підставами, що передбачені міжнародними договорами. Припинення за такими підставами: відповідно до закону, позбавлення громадянства, віхід або відмова від громадянства, на підставі міжнародних договорів, внаслідок припинення існування держави. Правовий статус ВРУ Статус - це правове положення, визначене сукупністю правових норм. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – ВРУ, повноваження якої визначаються Конституцією. Парламентарії обираються на основі загального, прямого, рівного виборчого права шляхом таємного голосування. Повноваження ВРУ є надзвичайно широкими (вони визначені в ст. 85 Конституції). Сутність її діяльності – законотворчість, але є і інші, не менш важливі, питання її компетенції. До повноважень Верховної Ради України відносяться: внесення змін в Конституцію України в межах і порядку, передбаченому розділом ХНІ Конституції України; призначення всеукраїнського референдуму з питань про зміну території України; ухвалення законів; затвердження державного бюджету України і внесення в нього змін; визначення основ зовнішньої і внутрішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економ., наук.-техн., соц., нац.-культ. розвитку, охорони навк. середовища; ухвалення Держ. бюджету України, який затверджується щорічно ВРУ з 1 січня по 31 грудня. Порядок роботи ВРУ встановлюється Конституцією України і Законом про Регламент ВРУ. ВРУ працює сесійно. Чергові сесії починаються в перший вівторок лютого і перший вівторок вересня щороку (ст. 83). Президент України – правовий статус Президе́нт Украї́ни — глава держави Україна. Статус президентаУкраїни визначено в розділі V Конституції, де сформульовані права та обов'язки Президента як глави держави, порядок його обрання, а також можливість усунення з поста та припинення його повноважень. Президент є гарантом держ. суверенітету, тер. цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Статус Президента закріплений у Конституції, як держ. службовця вищої категорії, покладає на нього обов'язок припиняти антиконституційні дії законодавчої, виконавчої та судової влади, які прямо чи опосередковано порушують основний закон України. Для виконання цього обов'язку наділений відповідними повноваженнями: може призупинити рішення органів влади, застосувати право вето до законів, за які проголосувала ВРУ. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень. У зовн. політиці повноваження - 102 ст. Конституції. Виступає від держави, представляє Україну у міжнародних відносинах, веде переговори та укладає міжнародні договори, а також керує всією зовнішньополітичною діяльністю держави. є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України згідно зі статтею 106 Конституції України. Кабмін та інші органи виконавчої влади Систему органів виконавчої влади становлять: вищий орган виконавчої влади - Кабінет Міністрів України, який є органом загальної компетенції; центральні органи виконавчої влади - міністерства та інші центральні органи виконавчої влади України;) нижчі органи виконавчої влади - місцеві районні та обласні державні адміністрації. Кабінет Міністрів України - це загальнодержавний, постійно діючий, призначуваний, колегіальний орган загальної компетенції, вищий орган виконавчої влади в Україні, який відповідальний перед Президентом України, підзвітний Верховній Раді України та підконтрольний перед нею в межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України в конституційній системі поділу влад посідає важливе місце, що зумовлено його правовим статусом. Його компетенція поширюється на всю територію України; здійснює керівництво виконавчою і розпорядчою діяльністю в державі; постійно діючий орган - його діяльність не обмежена в часі, а члени уряду працюють на постійній основі. Судова система в Україні Судова́ систе́ма Украї́ни становить сукупність усіх судів держави, заснованих на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціалізованих судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Третейські суди не входять до судової системи України. Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-тер.устрою різні рівні провадження. Суддею в Україні є громадянин України, який відповідно до Конституції України та Закону «Про судоустрій і статус суддів» призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. На посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Місцеве самоврядування в Україні Місце́ве самоврядува́ння в Україні — це право територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування — це форма публічної влади, що реалізується специфічними суб'єктами. Система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; старосту; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; самоорганізації населення. Д-сть: галузі бюджету, комунальна власність, громадське харчування/транспорт/зв’язок, регулювання земельних відносин/охорона здоров’я, будівництво. Місцеве самоврядування здійснюється на принципах: народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання інтересів, віборності, підзвітності, держ.підтримки, суд.захисту. Цивільне право (предмет, поняття та метод) Цивільне право як галузь права — це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові й майнові відносини, які грунтуються на юридичній рівності; вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів. Предметом цивільного права як галузі права є сукупність відносин, що регулюються його нормами, тобто особисті немайнові та майнові правовідносини. майнові: вони є економічними, виникають та існують між учасниками, які наділені майновою самостійністю та юридичною рівністю; забезпечують задоволення переважно матеріальних потреб та інтересів. Немайнові: є особистісними, немайновими, виникають та існують між юридично рівними учасниками, задоволення переважно внутрішніх потреб та інтересів Цивільно-правовий метод регулювання цивільних правовідносин є комплексною категорією, що характеризується такими ознаками: юридична рівність учасників, їх самостійність та незалежність, диспозитивність у виборі поведінки учасників цивільно-правових відносин, судове вирішення спорів, майново-компенсаційний характер засобів примусового впливу на правопорушника. |