|
|
методики. Ознайомлення з новим матеріалом
141
лювата зв’язки між частинами, між окремими дійовими
особами. Ця вимога стосується і сюжетних розповідей.
Бажано, щоб діти використовували образні вирази, пряму
мову дійових осіб, що надає розповіді виразності, емоційності.
Розповіді дітей шести років повинні відрізнятися
більшою творчою ініціативою.
Важливо вчити дітей вводити в свої розповіді невеликі
описи природи. Неабияке значення при цьому має такий
методичний прийом, як аналіз розповіді педагога.
Дітям ставлять запитання: ≪З чого я почав свою розповідь?
Чим моя розповідь відрізняється від розповіді Сашка?
Як я розповідав про пору року, зображену на картині?
≫ Поступово діти вчаться доповнювати свої розповіді
за картиною описуванням зображеного пейзажу, стану
природи тощо, наприклад: ≪На цій картині намальована
^зима. День сонячний і холодний. А небо все різнокольорове.
Це воно від сонечка світиться≫.
Все це вчить дітей сприймати картину в єдності її змісту
і форми і готує їх до свідомого й емоційно-естетичного
сприймання художніх картин — творів мистецтва. Важливо
показувати картини різні за змістом, жанрами, технікою
виконання. Це активізує дитячу увагу, розвиває
спостережливість, мовну активність.
Розповідання за картиною в підготовчій групі проводиться
спочатку з використанням тих самих прийомів,
що і в старшій групі. Діти після попереднього обговорення
складають описові та сюжетні розповіді за планом
вихователя. Іноді виникає необхідність дати зразок розповіді.
Але він використовується епізодично ;—це залежить
від характеру, складності картин, від умінь дітей
складати розповідь. У сюжетних розповідях діти виходять
за межі картини.
У кінці року треба вчити дітей складати розповідь за
картиною без попередньої бесіди за її змістом, без плану
і зразка, а цілком самостійно. Проте це можливо здійснити
лише тоді, коли систематична робота з навчання
розповіді проводилась протягом року. В підготовчій групі
вихователь вчить дітей самим обдумувати план розповіді.
Необхідною умовою правильного виконання завдання
і розвитку зв’язного мовлення єусвідомлення завдання.
Вихователь допомагає дітям зрозуміти і правильно
виконати його. ≪Тобі сказали ≪розкажи≫, а ти одне слово
сказав≫; ≪Треба придумати, що далі було, самому придумати,
тому що на картині це не зображено≫; ≪Я дала
142
завдання розповісти про цих дітей, а ти про інше розповідаєш
≫— ось такі і подібні нагадування вихователя
вчать дітей розуміти завдання, спонукають до активних
розгорнутих висловлювань, активізують роботу пам’яті,
мислення, уяви.
Доступне дітям сьомого року життя і складання розповіді
порівняльного характеру на основі зіставлення двох
знайомих картин, наприклад: ≪Вулиця міста≫ і ≪На сільській
вулиці≫, ≪Зимові розваги≫ і ≪Влітку на річці≫.
У цій групі створюються можливості використовувати
порівняння зображеного на картині з тим, що діти бачили
в житті, і складання розповіді на основі цього порівняння.
Наприклад, можна скласти описову розповідь порівняльного
характеру за картинами ≪У лісі взимку≫, ≪Робота
весною в саду≫, ≪Збирання врожаю≫ і відповідними
спостереженнями. Дитина відтворює в уяві бачене,
зіставляє його з зображеним, самостійно оформлює свої
думки.
Для розвитку зв’язного мовлення дітей використовуються
і дрібні роздавальні картинки (найчастіше в дидактичних
іграх), малюнки, аплікації дітей, а також
слайди, фотознімки з життя дітей. Дітям особливо цікаво,
коли зображення показують на екрані.__
дітей дошкільного вікуетодика виховання звукової культури мовлення дітей дошкільного віку.
Звукова культура мови є складовою частиною загаль- Ц
ної мовної культури. Культура мови — це вміння правильно
користуватися всіма мовними засобами. Поняття і
звукової культури мови досить складне і широке, воно І
включає цілий ряд важливих компонентів. Серед них: \
чітка артикуляція звуків рідної мови, фонетична та ор- й
фоепічна правильність мови, мовне дихання, сила голосу, ,
темп мови, фонематичний слух та засоби інтонаційної
виразності (наголоси, логічні паузи, ритм, тембр, мелодика)
.
Завдання і зміст роботи по вихованню звукової куль-
тури мови викладені у програмі виховання та навчання
" в дитячому садку.
У вихованні звукової культури мови використовують
різноманітні прийоми та методи навчання. Серед прийомів
навчання провідне місце'займають показ артикуляції
звуків/ імітація правильної звуковимови, зразок мови
вихователя, відображена да сумісна мова (≪Зроби так,
як я≫, ≪Скажи так, як я≫, ≪Повтори за мною≫, ≪Давай
скажемо разом≫), доручення, ігрові прийоми.
≫/Методами виховання звукової культури мови є дидактичні
ігри, дидактичні вправи, рухливі ігри, розповіді
із звуконаслідуванням, Оповідання, вірші, чистомовки,
скоромовки, лічилки, розглядування картин, настільно-'
друковані ігри.
ч. Провідними методами виховання звукової культури
мовлення е дидактичні ігри та вправи, у процесі яких удосконалюються
всі компоненти звукової культури мовлення.
Щоб навчити дітей правильно і чітко вимовляти
звуки, слід проводити такі ігри: ≪Вимов так, як я≫,
≪Оркестр≫, ≪Назви і відгадай≫, ≪Магазин≫, ≪Комар≫,
≪Прокатаємось на конику≫, ≪Жуки≫, ≪Літаки≫, ≪Що сказав
(взяв) Петрушка?≫, ≪Виправ Незнайку≫, ≪Допоможемо
Буратіно≫, ≪Чого не вистачає?≫, ≪Луна≫, ≪Паровоз
≫, ≪Підкажи Петрушці звук≫, ≪Ось так вимовляються
звуки≫. ,
Розвитку фонематичного слуху сприяють ігри: ≪Тиша
≫, ≪Телефон≫, ≪Зіпсований телефон≫, ≪Тиха і голосна
музика≫, ≪Що як звучить≫, ≪Відгадай звук≫, ≪Упізнай,
хто це≫, ≪Тук-тук≫, ≪Зозуля≫, ≪Про що говорить кімната
(вулиця, ліс)?≫, ≪Доручення≫, ≪Хто краще чує?≫.
Для розвитку мовного дихання пропонують ігри: ≪Сніжинка
≫, ≪Летять сніжинки≫, ≪Листочки≫, ≪Вітерець≫,
≪У лісі≫, ≪Вітряк≫, ≪У кого далі полетять пелюстки?≫,
≪Дмухай сильніше≫. Для вироблення інтонаційної виразності
мовлення (сили голосу, темпу, логічних наголосів,
інтонації, ритму) ефективними є ігри: ≪Мавпочки≫, ≪Хто
що почув≫, ≪Тихо — голосно≫, ≪Пішли-поїхали≫, ≪Вимов
так, як я≫, ≪Допоможемо Незнайці≫.
З метою формування у дітей уміння виконувати звуковий
аналіз слів, закріплювати знання про слово і речення
доцільно проводити- такі ігри: ≪Добери різні слова
≫, ≪Підкажи сл^во≫, ≪Чи подібно звучать слова?≫,
≪Слова забуди своє місце≫, ≪Упіймай м’яч≫, ≪Живі слова
≫, ≪Як Мишко- вчився говорити≫, ≪Про Сашка і сні-
говика≫, ≪Що написав нам Петрушка?≫, ≪Ведмедик дізнається
≫, ≪Що таке наголос≫, ≪Як звати друзів?≫.
Для підготовки правильної вимови шиплячих звуків
(їй, ж, ч) виконують відповідні'вправи. Наприклад1:
В п р а в а 1, Підняти язик до верхньої губи, потім
опустити на нижню і повернути його у вихідне положення.
В п р а в а 2. Висунуч-и язик якомога вужче і потім
широко його розпластати. ч
В п р а в а 3. Для того щоб язик був широкий і спокійний,
треба притиснути його губами п’ять-шість разів, /
вимовляючи пя-пя-пя, а потім відкрити рота і потримати
широкий язик у спокійному положенні. Вихователь у
цей час лічить від одного до десяти.
В п р а в а 4. Відкрити рота, покласти широкий язик
між зубами (зуби не торкаються язика) і, вимовляючи
звуки и -і-е, потримати його в цьому положенні. Вихователь
лічить від одного до десяти.
В п р а в а 5. Відкрити рота, покласти широкий язик
на верхню губу (губу не натягувати на верхні зуби) і
здувати ватку зі стола, ніби вимовляючи звук ф.
В п р а в а 6. Обвести кінчиком язика верхню губу
(неначе злизати варення), роблячи рухи язиком зверху
вниз (нижньою губою не допомагати).
В п р а в а 7. Показати зуби і сховати їх або пошепки
вимовляти звуки и-е-и-е-и-е-и-е. Потім зімкнути губи
і витягнути їх уперед.
В п р а в а 8. Відкрити рота і торкнутися кінчиком
язика піднебіння, роблячи рухи вперед-назад, як штука-
1 Див.: Жильцова О, Л. Виховання правильної звуковимови у
дітей старшого дошкільного віку.— К., Рад., шк., 1971.
тур білить щіткою стелю. При цьому стежити, щоб НШЮ*'
ня щелепа була нерухомою. З
Для розвитку мовного дихання доцільно провестЦг.
дидактичні вправи на здування з долоні пелюсток, шмй*
точків паперу, кульок, вати, пушинок кульбаби. Слід т а - ;
кож виконати вправи на: перекочування силою видихуваного
повітря ватної кульки по столу, підтримування'
, пушинок у повітрі силою видиху, утворення бульбашок:
на воді (дитина дмухає з такою силою, щоб на воді утворилися
бульбашки), пускання паперових і пластмасових
корабликів у мисці або у ванні з водою; прокочування
олівців силою видихуваного повітря, дмухання в порожню
пляшку..
Крім того, можна використати вправи: ≪Дмухай на
метелика≫, ≪На гойдалці≫, ≪Гарячий чай≫, ≪Рубання
дров≫, ≪Мильні бульбашки≫. У дітей трьох-чотирьох років
тривалість видиху повинна відповідати фразі з двох-
трьох слів, у п’ять-шість років — з двох — п’яти слів.
Тривалість у часі між видихом і вдихом має дорівнювати
фразі ≪достатньо, ще раз≫.
З метою закріплення звукової вимови використовують
чистомовки. Вихователь може сам скласти їх на кожний
звук.
С у /З дітьми середньої та старшої груп моЖна вивчити
скоромовки. Наприклад: У маленької Сані перекинулись
сани, тепер у Сані нові сани; Орел на горі, перо на орлі.
Методика заучування скоромовок така: нову скоромовку
вихователь вимовляє сам повільно, чітко, виділяючи
інтонаційно звуки, які повторюються. При цьому ^
перед дітьми ставить завдання: слухати уважно, запам’ятати,
який звук повторюється, Далі вихователь ще двічі
промовляє повільно скоромовку, а потім швидко. На наступному
занятті ставиться завдання промовляти, скоромовки
то голосно, то тихо, то швидко, то повільно. Вихователь
повинен викликати дітей до столу, щоб вони
читали скоромовку з використанням підкресленої арти*
куляції звуків, міміки, інтонації. Знайомі скоромовки
V можна промовляти хором.
Для ознайомлення дітей з артикуляційним апаратом
. % вихователь може придумати казочку про веселого йзичка
в різних варіантах *. Наприклад: ≪Жив-був собі у своєму
будиночку веселий язичок. А що це за будиночок був
1 Див.: Генинг М. Г., Герман Л . Л. Воспитание у дошкольника
правильной речи.— Чебоксары, 1971.
282
у нього? Це рот. Веселий язичок був дуже пустотливий
і цікавий, тому любив виглядати із будиночка. [Показ
рухів язика, спонукання дітей до виконання таких же
рухів] . А будиночок дуже сердився на нього і своїми
дверцятами не пускав язичок. Що ж це за дверцята? Це
ж наші зуби і губи. Давайте, діти, випустимо язичок
яа перші (потім другі) дверцята будиночка і закриємо
їх [виконання вправ] . Стомився наш язичок і ліг собі
у своє ліжечко. Спочатку на спинку, а потім нй бочок.
Зробіть і ви так* діти [виконання вправ дітьми]. Прийшла
ніч, будиночок закривається; спочатку закриваємо
другі дверцята, потім перші, а язичок нехай спить у
ліжечку на спинці, і т. ін.≫.
Доцільно використовувати також художні оповідання,
які містять матеріал для звуконаслідування (Є. Пермяк
≪Хто?≫, Ю. Старостенко ≪Синиці-трудівниці≫, Є. Чарушин
≪Як хлопчик Женя навчився вимовляти літеру
р≫, Д. Герасимчук ≪Струмочок≫, Є. Щим ≪Як птахи співають
≫ та ін.).
￡ РуХливі ігри із звуконаслідуванням, словами, піснями
слід використовувати тоді, коли діти вже вміють
вимовляти важкі звуки, але звуковимова ще не стійка.
Під час рухливих ігор діти без утоми співають, імітують
звуки машин, голоси тварин, птахів. Наприклад, у грі
≪Хто тут живе?≫ три- і чотирирічні діти групами імітують
квохтання курей, гелготання гусей, гарчання собак;
вихователька стежить за правильною артикуляцією.
Рухливі ігри із словами та звуками для старшого віку
мають свої особливості. Діти повинні паралельно виконувати
два завдання: рухатися (ловити, бігати, водити
хоровод) і промовляти слова, звуки. їхню увагу передусім
привертають рухи, звуки ж вони промовляють механічно,
іноді й зовсім забуваючи про них. Краще до
початку гри показати, як треба промовляти текст, закріпити
його шляхом вправляння. Після такої підготовчої
роботи, роз’яснень, повторень ДІТИ, усвідомивши
текст, виразно вимовляють кожне слово чи звук у таких
іграх, як ≪Гуси-лебеді≫,'≪Поїзд≫, ≪У ведмедя у бору≫,
≪Пташки і кіт≫, ≪Два Морози≫, ≪Мишоловка≫.
Дітям старшого віку подобаються хороводні ігри, які
варто проводити не'лише під час музичних занять, а й
} на прогулянках, зранку під час прийому, увечері. В них
діти спокійно рухаються, співають знайомі пісні (ігри
≪Галя/Пвк садочку ходила≫, ≪Калина≫, ≪Каравай≫, ≪Бубон
≫)] Рухливі ігри проводяться щодня, це дає змогу
систематично вправляти мовно-руховий апарат, мовнвдЯ
та увагу дітей. Я
озповід] на звуконаслідування відрізняються в||щЦ
•шшпх в и д ів " ^ мови. Це спільна р о зп оЯ
відь дітей і вихователя, якому належить провідна р о л я
у передачі змісту; імітаційні звуки, звукосполучення, сло|И
ва промовляють діти всієї групи або підгрупи (п’ять*Я
шість дітей) або одна дитина. У процесі розповідання*
окремі частини тексту вихователь пропонує вимовляти*
разом, наприклад: ≪А корова: му-у-уі Молочка вам не
Щ
су≫< Розповіді- із звуконаслідуванням використовуютьщ
переважно в молодшій і середній групах. Тексти для Ш
розповідей можуть бути авторські, дібрані з народних!!
творів, або придумані самим вихователем. За компози- 1
цією та змістом вони мають відповідати дидактичним Щ
та психолого-педагогічним вимогам: бути невеликими 1
за розміром, з простим, але захоплюючим, переважно Щ
веселим сюжетом, з великою кількістю імітаційних зву- .1
ків, звукосполучень, слів, які спонукали б дітей до ак- і
тивності. 1
З авторських та народних творів можна використати Ж
такі: ≪Поїдем, синочку, з тобою в село≫ (українська на- Щ
родна пісенька), ≪Рукавичка≫ (українська народна каз- %
ка; під час читання можна додати голоси всіх тварин, М
які згадуються в казці); Г. Чубай ≪Тік і так≫, В. Коло- 1
мієць ≪Горобчик≫, О. Сенатович ≪Прогулянка д-д
д≫у щ
≪Веселий сміх≫, В. Заєць ≪Гав≫ та ін. Ц
Методика проведення занять з молодшими дошкіль- Ц
никами така: вихователь переповідає твір, по кілька Щ
разів промовляє звуки та звукосполучення, імітуючи го- 'щ
лоси птахів, тварин, шуми природи, сигнали машин. Ді- 1
ти мовчки слухають розповідь. Якщо окремі з них почи- Ц
нають промовляти звуки, звукосполучення, вихователь Щ
ставиться до цього схвально, поглядом, посмішкою, же- %
стом заохочує до участі у розповіданні. При повторному *
розповіданні вона пропонує всім або окремим дітям
≪допомогти≫ їй у розповіді, промовляти разом із нею, як
шумлять дерева, кричить півень, мукає корова, Гуде^ І
Жили собі дідусь та бабуся вдвох. Не було в них дітей. Суму-
вали вони. Але одного вечора почули, що хтось до них стукає тихо: $
^<тук-тук-тук». Відчинила бабуся двері й чує: «Ку-ку-рі-ку, ку-ку-рі* і
ку — пустіть мене переночувати». Бабуся й дідусь зраділи й пусти- -
ли півника в курятник. Як ось знову хтось стукає голосніше: «тук- {
бджола, подає сигнал пароплав тощо. Наприклад:
Весела сім'я
'і5
284
тук-тук», і почулося: «Му-у-му-у». Це корова просилася переночувати.
Пустили й її в корівник. Потім прийшла курочка з курчатками
і каже: «Кудах-тах-тах, кудах-тах-тах! — пустіть і мене». Пустили
й її з курчатами. Нагодували їх усіх, напоїли чистою водицею. Д у же
сподобалось усім жити в бабусі й дідуся, залишилися вони в
них назавжди. Рано-вранці півник просинався й кричав: «Ку-ку-рі-
ку, я курочок стережу». Курочка говорила: «Кудах-тах-тах, я несусь
у кущах». А корова: «Му-у-му-у! Молочка вам принесу*. Ось так
вони почали весело й дружно всі разом жити в дідуся й бабусі.
Для бесіди із старшими дойїкільниками можна використати
розповідь, складену самою вихователькою.
Вона добирає або придумує спеціальні тексти, в яких
трапляються важкі звуки. Ці розповіді складніші за змістом,
більші за розміром. Діти можуть переказувати їх
від початку до кінця частинами, а також за ролями. Вихователька
розповідає за автора, а діти поодинці чи невеликими
групками промовляють слова, звукосполучень
ня, звуки. Початок заняття такий, як і при навчанні дітей
переказуванню. На заняттях з розвитку мови дітей
вчать інтонаційно виразно передавати зміст думки, почуттів,
переживань, виразно розмовляти, чути вірші. Основний
прийом навчання виразної мови — імітація, на-^
слідування мовним зразкам вихователя.
Р Т ш р о к о використовують ігрові вправи на вправляння
дітей у виразній мові на заняттях з розвитку мови та
художньої літератури. Так, показуючи різні види театрів,
вихователь вчить дітей передавати образ дійових осіб
з допомогою міміки, жестів, постави. Треба нчити дітей
голосом передавати настрій, стан того чи іншого героя
художнього твору. Для цього дітям пропонують прочитати
вірш радісно, весело або сумно; поставити запитання
від імені хитрої лисички, злого вовка, доброго крокодила
Гени або веселого Чебурашки; виконати пісеньку
від імені доброго або злого героя; зобразити, як вовк
розмовляє у лісі з Червоною Шапочкою, використовуючи
інтонацію, (лагідно чи улеслйво, грубо чи хвалькувато).
Можна використовувати різні творчі завдання, які
б сприяли пошуку дітьми індивідуальних засобів виразності
у передачі образів, персонажів, інтонації. Напри^
клад, підійти до свого товариша і попросити у нього іграшку
так, щоб всі могли зрозуміти за інтонацією, як
саме він попросив: лагідно.чи сердито, ввічливо чи груба
тощо.
Розвитку виразності^мови дітей сприяють запитання
вихователя при читанні й аналізі художніх творів. Вони
спрямовують увагу дітей на виразні засоби мови, спо-
Ш
нукають до інсценування-Наприклад: Який голос у Ма- -
ші? З яким почуттям вона сказала ці слова? Поясніть,4,
хцо зараз переживає Маша? (Казка ≪Маша і ведмідь≫.)
Яким би ви голосом передали слова ведмедя^ Як пра- >
вильно розпочати розповідь: швидко чи повільно? Який *
вірш, веселий чи сумний, чому?' Що б ви хотіли ЗМ ІН ИТИ V
у цьому Оповіданні (казці)? Пригадайте, при читанні ;
якого місця в оповіданні ви найбільше хвилювалися, п е -^
реживали? -х ;
Дітям порівняно важко дається виконання вправ на
вираження почуттів у мові, а саме: здивування, радість,
урочистість, ніжність, гнів, жалібність, переляк та ін. Ос- ;
новними прийомами для вправляння дітей у виконанні •
цих завдань є ігрові прийоми. Наприклад, вихователь читає
вірш, а діти повторюють рядки вірша з яскраво вираженою
інтонацією: перша підгрупа — із запитальною,
друга — з розповідною, третя — з окличною.
З метою навчання дітей виразної мови використовують
спеціальні вправи, в яких діти повинні промовити
слово з різним емоційним навантаженням. Наприклад, ■ ,
вихователь говорить: ≪Діти, сьогодні до нас у групу прий- і
шов уперше новенвкий хлопчик. Як би ви про нього сказали?
≫ ≪Новенький≫. Далі він пропонує дітям сказати
це слово з радістю, подивом, сумом, байдуже. Або дітям
пропонують речення: ≪Оксана малює олівцем≫. Да- /І
ється завдання промовити це речення так, щоб відповіс-
ти на запитання, хто саме малює олівцем (наголос ■'
на слові Оксана); що робить Оксана (наголос на слові ?
малює) і, нарешті, чим малює Оксана (наголос на слові {
олівцем).
Вихователь промовляє фразу ≪Дощ іде≫ і пропонує /
дітям здогадатись, зраділа вона дощу чи, навйаки, схви- ?
льована. Цінною для вироблення різних відтінків голо-
су та виразності мови є вправа ≪Мавпочки≫. Діти повто- )
рюють різні варіації сили голосу, дикції, ритму, темпу,
наголосу, інтонації.
методика формування граматичної правильності мовлення дітей дошкільного віку
У широкому значенні слова „граматика — це, .щука*
яка вивчає правила зміни слів, їх поєднання в реченні.
У вузькому' значенні"^ під гражсгто/сою розуміють граматичну
будову мови, засвоєння граматичних значень. Гра-
матичне значення — це значення відношень між явищами
дійсності, які позначаються словами; це значення
логічного мисленого характеру. К. Д. Ушинський назвав
граматику ≪логікою мови≫, оскільки засвоєння граматичних
значень одночасно сприяє і розвитку мислення.
Граматика має два розділи — ≪Морфологію≫ (словотворення,
граматичні властивості слів) і ≪Синтаксис≫ (сло-
вопоєднання в реченні). Тому розрізняють граматичні*
значення словотворення (тарілка, на тарілці, під тарілкою)
і граматичні значення в синтаксисі. Дитина від народження
до школи повинна засвоїти різні види граматичних
значень, тобто оволодіти граматичною будовою
мови.
Оволодіти^г￡амат будовою мови — це означає
навчитись утворювати від однієї основи форми однини
і мМжини теперішнього і минулого часу, відмінювати
слова за відмінками та особами, вживати слова з суфіксами
і без нихг правильно вживати рід іменників, самостійно
утворювати граматичні форми за аналогією, оволодіти
складносурядним і складнопідрядним реченням,
тобто засвоїти морфологічну і синтаксичну системи рідної
мови.
Для формування граматичної правильності мови ви- І
користовуються такі методи: дидактичні ігри, дидактичні І
вправи, розповіді з використанням слова, в якому діти"
допускають помилку, картинки, переказування оповідань, і
читання віршів, складання дітьми розповідей на групу ;|
слів, на тему, запропоновану вихователем. і
Найефективнішим методом формування граматичної . |
правильності мови є дидактичні ігри. Вони занадто по- |
ширені в роботі дитячих садків, проте вихователі не зав- 1
жди правильно підбирають ту чи іншу гру з потрібного І
метою. Оскільки ігри, на формування граматичної пра-' |
вильності мови не досить описані в методичній літерату- ^
рї, відсутні вони і в планах виховної роботи дитячих сад- -і
ків. ’ ■ \
Які ж групи дидактичних ігор використовують для
формування граматичної правильності мови *? Це, насамперед:
дидактичні ігри на формування вміння дітей відмінювати іменники множини в давальному відмінку
(≪Чого не стало?≫, ≪Чого більше?≫); на відмінювання і
іменників множини в називному відмінку (≪Що зміни- І
лось?≫, ≪Назви предмети≫, ≪Опиши картинку≫, ≪Пошта≫); |
на відмінювання іменників однини і множини у знахід- 1
ному відмінку (≪Що я бачив≫, ≪Розкажи про картинку≫); |
на вживання роду іменників (≪Плутанина≫, ≪Одягти ля- |
льку≫, ≪Магазин іграшок≫); на вживання невідмінюваних
іменників (≪В гостях у ляльки≫, ≪Що я чув по радіо
≫) ; на вживання дієслів за особами, дієслівних форм з,
чергуванням приголосних в основі (≪Що ми робимо?≫, А
«Що написано в листі?≫); на узгодження числівників з 4
іменниками (≪Що змінилось?≫, ≪Порахуй, Скільки?≫); на ^
відмінювання іменників, що вживаються тільки в однині
1 Див.: Богуїи А. М. Розвиток мови у дітей дошкільного віку.—
К., 1972; Соловьева О. И. Говори правильно,— М., 1961. .
або множині (≪Кому що потрібн9?≫, ^Про що ми задумали?
≫); на правильне вживання прийменників (≪Сховай
зайчика≫, ≪Що змінилось≫, ≪Де ведмедик?≫); на виправлення
помилок, зумовлених двомовністю (≪Назви слово
другою мовою^>, ≪Що змінилось?≫, ≪Магазин іграшок≫,
≪Про що ми подумали≫); на виправлення граматичних помилок
(≪Так чи не так?≫, ≪Виправ, Петрику≫, ≪На уроці
рідної мови≫ та ін.)
Крім дидактичних ігор у практиці роботи дитячих садків
повинні знайти широке застосування дидактичні вправи,
які доступні дітям старшого дошкільного віку. Високо
оцінював дидактичні вправи К. Д. Ушинський. В його
книзі ≪Рідне слово≫ зібрано чимало корисних вправ для*
розвитку мовлення дітей.
Великого значення дидактичним вправам* надавала і
€ . І. Тихєєва, яка розробила цілу систему дидактичних
вправ для розвитку мови дошкільнят. У дошкільній педагогіці
визначено педагогічні вимоги до дидактичних
вправ, що використовуються в роботі з дітьми:
а) правильний підбір дидактичної вправи відповідно
! до помилок, які зустрічаються в дитячому мовленні;
/ б) дидактична вправа повинна мати чітко визначену
| мету, основне навчальне завдання (наприклад, дидактичн
а гра на засвоєння дітьми прийменників або дієслівних
форм); ^
в) матеріал до дидактичної вправи повинен підбиратись
так, щоб діти мали можливість зіставити правильні
і неправильні форми; щоб в ньому були не тільки ті граматичні
форми, в яких діти допускають помилки, а й інші
близькі граматичні форми, раніше засвоєні дітьми ( червоне
яблуко, червоний прапорець, червона стрічка);
г) кожна дидактична вправа повинна збуджувати ди-.
тячу думку, сприяти розвитку мислення;
д) будувати дидактичну вправу потрібно на знайомому
дітям матеріалі, пов’язаному з їх життям і діяльністю;
е) у дидактичних вправах необхідно передбачити наочний
матеріал; -
є) дидактичні вправи повинні проводитись жваво, ці-
каво* з використанням ігрового прийому. Як писала
Є. І. Тихєєва, їх корисно проводити з дітьми старшого
дошкільного віку, з урахуванням вікових інтересів і можливостей.
1 Див.: Богуш А. М. Речевая подготовка детей к школе.— К.,
1 9 8 4 .
0* 259
' 3 метою формування граматичної правильності мови§
в старшому дошкільному віці використовуються різній
групи дидактичних вправ.
Вправи на словотворення. їх мета — формування інтересу
до слова, розвиток критичного ставлення до мови,
пошук серед різних варіантів слів граматично правильного
слова. Це такі вправи:
Утворення іменнцків за допомогою суфіксів (≪Хто у
нього мама?≫, ≪Хто вона (він)?≫, ≪Скажи одним словом
≫)-:
' — Вовченя. Хто в нього мама?
■— Вовчиця.
— Зайченя. Хто в нього мама?
— Зайчиха.
— Левеня. (Левиця). Порося. (Свиня.)
— Оля плаває. Як про неї можна сказати? Хто вона?
(Плавчиха.)
—ф аш и н а , що ріже овочі. Як про неї можна сказати
однимтловрм? (Овочерізка?)
— Посуд, в якому лежать цукерки. Як про нього мо- ,
жна сказати одним словом? (Цукерниця.)
Утворення порівняльних ступенів 'прикметників:
— Весною тепло, а влітку (тепліше).
— Вода холодна, а лід (холодніший).
Утворення прикметників з двох слів:
— Довгі вуха. Як сказати про це одним словом? (Довговухий.)
'— Сірі очі. Як сказати одним словом? (Сіроокий.).
Утворення дієприкметників:
— Розбили тарілку. Як про неї можна сказати? (Роз- -
бита тарілка.)
— Розлили молоко. Як про нього можна сказати? '
(Розлите молоко.)
Утворення іменників від дієслів (≪Назви професію≫,
≪Хто це робить?≫):
— Будувати — будівельник.
— Лікувати — лікар.
— Виховує хто? — Вихователь.
Утворення споріднених слів:
— Ліс. Які слова можна утворити від слова ліс?
— Лісний, лісник, лісовик, лісовичок.
Вправи на словозміну.
Відмінювання дієслівних форм (бігати — біжу, їздщ;
ти — їжджу, носити — ношу; хотіла — хочу — хочемо,
просити — прошу — просимо, - водити — вожу — водить
та ін.).
Наприклад, вихователь говорить:
— Ми ходимо. Як ти скажеш про себе? (Я ходжу.)
— Як ти скажеш Иро Валю? (Валя ходить.)
— Ми бігаємо. Як ти скажеш про себе? (Я біжу.)
— Як ти скажеш про Юрка? (Юрко біжить.)
— Як ти скажеш про них? (Вони біжать.)
Узгодження числівників і прикметників з іменниками;
— Червоний олівець. Про що можна сказати червоний?
(Червона квітка, червоний помідор, червоний м’яч,
червоний бант.) ,
— Як сказати про воду? Вода яка?
— Холодна, тепла, прозора, чиста.
— Молоко яке?
— Біле, смачне, тепле, парне, холодне, кисле,, солодке.
Відмінювання іменників:
— Качка кличе кого? (Каченят.)
— Собака годує кого? (Цуценят.)
— На дереві ростуть що? (Яблука.)
Відмінювання займенників:
— У мене лялька. Як сказати про Оксану?
— У неї лялька. - ,
—^ Про Юрка?
— У нього лялька.
— Про них?
— У них лялька;
Вживання часу дієслів:
— Що я (ти, він, вони, ми) роблю?
— Що я (ти, він, вони, ми) робитиму?
— Що я (ти, він, вони, ми) робив?
— Що я (ти, він, вони, ми) зроблю?
— Що було влітку? Що буде взимку?
Дидактичні вправи з. картинками: ≪Знайди маму≫,
≪Чиї дітки?≫, ≪Чий хвіст?≫, ≪У кого хвіст?≫, ≪Де що лежить?
≫, ≪З ким розмовляє хлопчик?≫ (Див.: Соловьева
О. И. Говори правильно.— М., 1966); вправи на вживання
невідмінюваних іменників (пюре, піаніно, радіо).
Дидактичні вправи на удосконалення синтаксичноГ
сторони мови. Після розгляду картинки дитиною вихователь
ставить запитання:
— Кого ти бачиш на картинці?
— Я бачу хлопчиків.
— Що вони роблять?
261
— Один хлопчик маленький швидко біжить від дру*л^
гого, щоб той не догнав. Один хлопчик тікає, а другий^
наздоганяє.
Можна використати просто запитання вихователя:
— Коли кульбабка буває зелена, а коли — жовта?
— Вранці, коли ще немає сонця, кульбабка зелена, а коли з ’являється сонце, вона розкривається і стає жов- тою. Виправлення граматичних помилок. Вихователь: ≪Но- ^
венька дівчинка — Оленка зайшла в групу, побачила іг- рашки і сказала: ≪Ой, скільки тут ляльків, машинів, іг- рашків!≫ У яких словах Оленка зробила помилки? Як |
правильно сказати?≫ А
Одним із методів формування знань з граматичної будови мови є розповіді, складені вихователем. У них повинні .бути слова, в яких діти найчастіше допускають граматичні помилки (вухо, кашне, піаніно, кіно). На- приклад, ≪Піаніно≫: , ≪В Оксанчиній кімнаті стоїть (піаніно) . ГІЇаніно зов- сім нове, його тільки вчора купили. Оксанка дуже зра- І
діла, побачивши в кімнаті (піаніно) г таке саме, як у ди- |
тячому садку. Вона підійшла до (піаніно), провела паль- чиком по блискучій чорній поверхні (піаніно) , натиснула на клавіші (піаніно) і радісно усміхнулася, коли піаніно озвалося до неї. Потім узяла стілець і поставила його
біля (піаніно). Дівчинка довго милувалася (піаніно) і вирішила, що грати на (піаніно) навчиться обов’язково. Усю ніч Оксанці снилося, що вона грала на (піаніно),
а діти зачаровано слухали її гру≫. ^
Вихователь може дати завдання дітям/скласти роз- повіді з відповідним словом або кількома словами: На- приклад, зі словом вухо: ≪У Тані заболіло вухо. Мама зав’язал а дівчинці вуха і викликала лікаря. У вусі б у в |
нарив≫. Або з кількома словами (санчата, лижі, сніг, ві
*
тер): ≪Настала зима, подув холодний вітер, випав білий^
пухнастий сніг. Діти взяли лижі й пішли кататися з |
гори. А у Валі й Віті немає лиж, вони каталися на сан- І
чатах≫.
Для закріплення граматичних форм можна викори^
стати художні твсри: О. Бунець ≪Маленькі помічниці≫*,!
Г. Бойка ≪Мурлика≫, ≪Здоровим будь≫, ≪Качечка≫, ≪Гу-і
сшгусенята≫, Г. Демченко ≪Калач≫, вірші Н. Забіли*?
П. Ребра, І. Неходи,
і
|
|
|
Скачать 0.9 Mb.