методики. Ознайомлення з новим матеріалом
 Скачать 0.9 Mb.
|
|
Ходьба Ходьба – основний спосіб пересування людини у просторі. Вона належить до циклічних локомоторних рухів. Циклічність її складається з чергування кроків лівої та правої ніг, а також погоджених з ними рухів руками. Автоматизований кроковий рефлекс, який є фізіологічною основою ходьби, формується наприкінці першого року життя дитини. Найбільш характерною особливістю ходьби є постійне одиночне або подвійне опорне положення, тобто доторкання до землі (підлоги) однією або обома ногами. Швидкість ходьби залежить від частоти (темпу) та довжини кроків. Середній темп ходьби дорослої людини близько 120 кроків за хвилину, а довжина кроку дорівнює 70-90 см. Темп ходьби дошкільника перебуває у межах 148-172 кроків за хвилину, довжина кроку дорівнює 42-63 см (діти від 3 до 6 років). Систематичне щоденне тренування дитини у ходьбі рано формує стійку навичку в цьому виді основних рухів. На початку дошкільного віку діти вже досить вільно володіють ходьбою. У наступних вікових групах відбувається удосконалення цього важливого руху. Наприкінці дошкільного віку у кожної дитини повинна бути сформована автоматизована навичка у ходьбі. У багатьох дітей другої молодшої групи під час ходьби спостерігається погана координація роботи рук та ніг, мах виконується прямими руками, причому мах правою рукою часто буває більш енергійним, ніж лівою, нерівномірний темп пересування. Йдучи, дошкільнята часто притискують руки до тулуба, недостатньо піднімають ноги від підлоги (човгання ними), не завжди чітко дотримуються зазначеного напрямку, деякі з них дивляться собі під ноги, нахиляють голову, слабо відштовхуються носком наприкінці кроку. Нечітка координація рухів рук та ніг, а також інші помилки під час ходьби фіксуються у 45% хлопчиків та 49% дівчаток. Ходьба дітей середньої групи стає більш впевнена та чітка. Значно зменшуються бічні розгойдування під час ходьби, покращується координація рухів рук та ніг, діти краще орієнтуються при пересуванні в колоні по одному та під час рухливих ігор (ходьба врозтіч). У них трохи змінюється ставлення ноги під час ходьби, більшість дошкільнят п'ятого року життя ставлять ногу з п'яти, а не на всю стопу, як це роблять молодші діти. Однак у частини дітей цієї групи спостерігаються порушення ритму ходьби (все це чітко фіксується при вимірюванні довжини кроків), мах прямими руками з обмеженою амплітудою, недостатнє відштовхування носком від землі наприкінці кроку. У цій віковій групі значно зменшується кількість дітей, які виконують ходьбу з поганою координацією. Помилки під час ходьби мають місце у 30-31% хлопчиків та дівчаток. У дітей старшої групи кількість помилок, які спостерігаються під час ходьби, значно зменшилася. Більша частина з них виконує ходьбу впевнено, з правильною координацією рук та ніг, чітким кроком, з постановкою ноги на п'яту і наступним перекатом на носок, що сприяє більш енергійному відштовхуванню від землі. У деяких дітей (хлопчики – 26%, дівчатка – 19%) спостерігаються помилки, пов'язані з порушенням ритму та координації рухів рук та ніг, недостатньо енергійним змахом руками, деяким порушенням постави (опущена голова та плечі) під час ходьби. Незначна частина дошкільнят також відчувають невпевненість при виконанні ходьби із зміною напрямку («змійкою», повороти в русі при перешикуванні та ін.). Переважна більшість дітей підготовчої групи виконує ходьбу впевнено, з хорошою координацією рухів рук та ніг. Це свідчить про стабільність цієї навички. Незначні помилки (слабкий мах руками, непогодженість рухів рук та ніг, розслаблене положення тулуба – плечі опущені) спостерігалися лише у 16% хлопчиків та дівчаток). Якісні та кількісні показники ходьби у дошкільників подано у табл. 7. Таблиця 7. Динаміка показників ходьби у дітей дошкільного віку
Формування навички в ходьбі відбувається у дитини протягом дошкільного віку. У кожній наступній віковій групі збільшується кількість дітей, які виконують ходьбу без помилок. Швидкість ходьби (за умови виконання цього руху в однаковому темпі також зростає з віком. Це пов'язано зі збільшенням довжини кроку (за рахунок довжини ніг більш енергійного відштовхування від землі). Внаслідок проведених досліджень (Т.І. Осокіна, Е.С. Вільчковський, А.А. Саркісян та ін.) були розроблені методичні рекомендації щодо формування навички з ходьби, які апробувалися на практиці при навчанні дошкільників різних вікових груп цього руху. У дошкільників другої молодшої групи особливу увагу приділяють оволодінню координацією рухів рук та ніг під час ходьби, привчають дітей вільно рухати руками, формують навички орієнтування в просторі (не наштовхуватися на предмети, які стоять на підлозі; швидко зупинятися за сигналом вихователя та ін.). Привчаючи дітей ходити легко, не човгаючи ногами по підлозі, пропонують їм різноманітні вправи, які сприяють зміцненню м'язів ніг: ходьбу на носках з переступанням через предмети (кубики, м'ячі), високо піднімаючи стегна. Однак ця ходьба не повинна займати багато часу (у межах 20-25 с), тому що у малюків швидко втомлюються м'язи ніг (особливо при ходьбі на носках) і інтерес до запропонованої вправи зникає. Доцільно чергувати ходьбу з високим підніманням стегна та на носках із звичайною ходьбою. Діти другої молодшої групи недостатньо орієнтуються у просторі, тому їм важко пересуватися у колоні по одному в темпі, запропонованому вихователем. Тому під час ходьби по колу вихователь йде разом з групою (очолює її) і нагадує дітям, щоб вони не відставали одне від одного, не наштовхувалися на дітей, які йдуть попереду (дотримувалися дистанції). У другій половині року ведучим у колоні можна призначити кого-небудь із дітей. Для того щоб група використовувала всю площу залу (майданчику), на кутах його ставлять для орієнтування кубики (кеглі), які група обходить із зовнішнього боку під час ходьби по колу. При виконанні ходьби врозтіч вихователь привчає дітей займати всю площу залу і наштовхуватись одне на одного. Дослідження А.А. Саркісяна підтверджують, що головною умовою формування навичок ходьби у дітей 3-4 років є цілеспрямоване навчання, яке здійснюється в ігровій формі, де забезпечується засвоєння дошкільниками різноманітних способів правильної ходьби. Під час навчання дітей ходьбі в колоні одне за одним, парами, врозтіч під час занять фізичною культурою та в період прогулянок широко застосовують різноманітні ігрові прийоми та рухливі ігри. Наприклад, в іграх «Підемо гуляти», «Трамвай» діти ходять невеликими групами без зміни напряму, потім цілою групою (у колоні одне за одним), змінюючи темп і напрям руху. Для навчання дошкільнят ходьби врозтіч, не наштовхуватися одне на одного, проводяться різноманітні рухливі ігри («Не зачепи предмет», «Знайди свій будинок» та ін.). Через недостатність розвитку м'язів розгиначів частина дітей молодшого дошкільного віку не може рівно тримати тулуб, часто горбиться. Це може призвести до порушень постави. Тому слід нагадувати їм, щоб діти не опускали голови під час ходьби, не сутулилися. При правильному (рівному) триманні голови випрямляється спина, розширюється грудна клітина. Формування постави у дошкільнят під час ходьби – тривалий процес, який продовжується і в наступній (середній) віковій групі. Під час ходьби у дітей п'ятого року життя звертається увага на природне положення тулуба: спина рівна, підборіддя трохи піднято, живіт підтягнуто; рухи рук енергійні, ноги випростовуються під час відштовхування до відказу. При цьому корисна ходьба з гімнастичною палицею на плечах, лопатках, за спиною та перед грудьми, а також з фіксованим положенням рук (на поясі, за головою, в сторони). Дані вправи дають змогу відчути дитині правильне положення тулуба та голови під час ходьби. Дітям середньої групи рекомендують ходьбу із зміною темпу та напрямку (за вказівкою вихователя), з пересуванням через предмети (кубики, м'ячі), поставлені на підлогу на відстані 35-40 см та ін. Головна вимога з боку вихователя у формуванні в дітей цієї навички - навчити їх виконувати ходьбу впевнено, легко, з правильною координацією роботи рук та ніг. У дошкільників старшої та підготовчої груп продовжують удосконалювати навички правильної ходьби. Основну увагу спрямовують на те, щоб виробити в них правильну поставу, чіткий та ритмічний крок, природний рух руками. Вони повинні навчитися ходити із зміною темпу й напрямку («змійкою»), виконувати вправи на увагу та витримку під час ходьби (зупинятися за сигналом, набувати певної пози, робити поворот направо, наліво і продовжувати рух), дотримуватись однакової відстані одне від одного, йти в темпі, визначеному вихователем. У цьому віці широко застосовують ходьбу приставним кроком (лівим та правим боком), спиною вперед, схрещеним кроком, напівприсідаючи, з предметом у руках (гімнастична палиця на плечах, за спиною, перед грудьми та ін.). Ходьба, яку проводять з групою дітей (в колоні одне за одним, у парах), сприяє розвитку узгодженості рухів у колективі, організованості, удосконалює орієнтування у просторі. Тому доцільно змінювати способи ходьби, темп, напрямок, проводити ходьбу з різними перешикуваннями. Все це допомагає старшим дошкільникам удосконалювати вміння переключатися за розпорядженням вихователя з одного способу ходьби на інший. У дітей старших вікових груп необхідно домагатися правильного дихання під час ходьби. На кожні 3-4 кроки дитина робить глибокий вдих через ніс. Видих відбувається більш тривало (на 4-5 кроків) через ніс та рот одночасно. Дошкільникам усіх вікових груп корисна ходьба на носках, п'ятках, зовнішньому та внутрішньому боці стоп, з високим підніманням стегна, з рухами рук вгору та вниз та ін. Ці вправи виконуються у вигляді імітаційних вправ: пройти, як «клишоногий ведмедик», «конячка», «чапля», «лисичка» і та ін. Такі види імітаційної ходьби доцільно чергувати із звичайною ходьбою. Всі ці вправи сприяють розвитку м'язів опорно-рухового апарата, профілактиці плоскостопості і дають змогу сформувати у дітей протягом дошкільного віку міцну навичку ходьби. Різноманітні вправи з рівноваги (ходьба по мотузці, що лежить на підлозі; дошці, лаві, колоді та ін.), які широко застосовують на заняттях з фізичної культури та під час прогулянок, сприяють удосконаленню навички ходьби в різних умовах та позитивно впливають на формування постави дошкільників.
Основна форма освітньої роботи з дітьми — музичні заняття, в ході яких здійснюється систематичне, цілеспрямоване і всебічне виховання і формування музичних здібностей кожної дитини. Заняття передбачають чергування різних видів діяльності (співів, ритміки, слухання музики, гри на дитячих інструментах, ознайомлення з елементами музичної грамоти) і забезпечують цим самим різносторонній розвиток музичних здібностей дітей. Музичні заняття проводяться одночасно з усією групою. Їхня структура, зміст залежать від навчальних завдань і віку дітей. Перший рік життя розглядається як підготовчий етап до навчання, що ґрунтується на активному спілкуванні дорослого і малюка. З дітьми півторарічного віку заняття проводяться 10—12 хвилин спочатку невеликими підгрупами, а далі зі всіма разом. Починаючи з другої групи раннього дитинства в усіх наступних групах дитячого садка музичні заняття проводяться двічі на тиждень. Зміст занять включає навчання співу, слухання музики, ритміки, елементів музичної грамоти, гри на дитячих інструментах. Обсяг знань з цих видів діяльності визначений програмою і завданнями музичного виховання для кожної вікової групи дитячого садка. На музичних, як і на інших, заняттях здійснюється загальновиховна робота, розвиваються спеціальні здібності, формується творче, ініціативне ставлення до навчального матеріалу. Вимоги до якості засвоєних навичок ускладнюються і зростають від групи до групи. Складність побудови занять полягає в тому, що педагогові треба вміло переключати увагу дітей з одного виду діяльності на інший, не знижуючи емоційного піднесення, коли звучать твори, різні за тематикою, настроєм. Друга складність — послідовність розучування навчального матеріалу: попереднє ознайомлення, засвоєння навичок у процесі навчання, повторення, закріплення, виконання вивченого. На одному занятті етапи розучування того чи того твору можуть не збігатися. Наприклад, з трьох пісень, над якими ведеться робота, одна добре засвоєна і виразно виконується, друга прослуховується вперше, третя тільки розучується. Аналогічний процес навчання ритміки — в новому танці діти засвоюють окремі його елементи, а знайому музичну гру повторюють. Вимоги до побудови заняття. Готуючи музичне заняття, педагог повинен враховувати такі вимоги: розумове, фізичне, емоційне навантаження дітей;послідовний розподіл видів діяльності, розучуваного репертуару; наступність у розвитку музичних здібностей, освоєнні навичок, знань, розучуванні музичного репертуару; варіативність і відповідність віковим можливостям дітей. Навчальний матеріал різний за ступенем складності. Завдання, які вимагають достатньої розумової активності, великої уваги, слід давати дітям на початку заняття, враховуючи ступінь навантаження, і в ході його. Перед співами, наприклад, не слід виконувати фізично важкі вправи, бо вони порушують ритм дихання і заважають якісному співові. Необхідно також до кінця заняття знизити інтенсивність рухів та загальне навантаження. Характер діяльності викликає в дітей різні емоції. Весела, цікава гра підвищує активність, тому їх краще провести не на початку заняття, а після виконання складніших завдань. У практиці навчання вважається доцільним розподіл різних видів діяльності в такій послідовності. На початку заняття даються невеликі музично-ритмічні вправи, частіше тренувального характеру (окремі елементи танцю, шикування, необхідні для нового танцю, хороводу, святкового маршу). Ці рухи організовують увагу дітей і готують їх до завдань, що вимагають слухової уваги. Після вправ діти сідають, слухають музику і співають. Спів включає різноманітні вокальні вправи, виконання творчих завдань, вправ на розвиток музичного слуху, розучування 2—3-х пісень. Наступним етапом навчання є музично-ритмічна діяльність у формі гри, веселого танцю, хороводу. Спокійні завдання, чергуючись із динамічними, дають змогу рівномірно розподіляти фізичне навантаження. Структура занять має забезпечити необхідну послідовність засвоєння репертуару, програмних навичок, умінь. Послідовність включення навчального матеріалу визначається виховними та освітніми завданнями, тематикою громадських і традиційних свят, змістом ознайомлення з природними явищами. Складніше визначити етапи оволодіння навичками музичного сприймання та виконання. Лише деякі навички можна освоювати в певній послідовності, наприклад окремі елементи танцю (крок польки, змінний крок та ін.), гімнастичні вправи, перешиковування в коло, в пари, із загального кола в маленькі кільця, чи викладати дітям деякі відомості про музику. Основні співочі, ритмічні навички і навички музичного сприймання засвоюють через постійні вправи, повторення на основі ускладнення репертуару, який допомагає удосконалювати дитячі навички. Структура занять має бути гнучкою і залежно від віку дітей, змісту, особливостей матеріалу видозмінюється. Можна розпочати заняття без ритмічних вправ, із співів чи слухання музики, а також з виконання нової пісні чи п'єси для рухів. У групах раннього і молодшого дошкільного віку заняття мають вільний, невимушений, ігровий характер. Деякі види музичної діяльності можуть бути взаємопов'язаними: співи і слухання музики мають супроводитися різними ігровими діями. Наприклад, пісню М. Раухвергера «Пташечка»починають співати малюки всі разом, і на слова «Полетіла пташка... ай!» то одна, то друга дитина, зображуючи пташку, «летить» — бігає по кімнаті. У свою чергу рухи часто супроводяться пісеньками, примовками, які диктують послідовність ігрових дій.
Самостійна музична діяльність виникає безпосередньо за ініціативою дітей. Кожна дитина прагне по-своєму відтворити те, з чим познайомилася на музичному занятті, вона наполегливо повторює елемент танцю чи підбирає мелодію на музичному інструменті та ін. Такі вправи стають ніби продовженням занять, їх можна розглядати як елементи самонавчання. Особливо різноманітно можуть виявити себе діти в сюжетно-рольових іграх, в основу яких покладено яскраві враження після свята, розваг, музичних занять, перегляду телепередачі та ін. Сюди належать ігри в «концерт», «музичні заняття», «загадки» тощо. Спостерігаючи за іграми дітей, вихователь весь час керує ними і тактовно допомагає дітям у творчій самостійній діяльності, враховуючи інтереси і здібності кожного. Необхідно створити відповідні умови: визначити місце в груповій кімнаті, де діти можуть гратися, невимушено діяти; підібрати потрібну кількість ігрового матеріалу. При самостійній музичній діяльності діти з власної ініціативи співають, водять хороводи, підбирають легкі мелодії на металофоні, виконують нескладні танці. Вони можуть самі організувати ігри в «концерти», «театр», «виставу» (з іграшками, з плоскими фігурками, з ляльками). Джерелом виникнення захоплення дитини музикою є насамперед музичні заняття. Тут діти розучують різноманітні пісні, ігри, танці. Знання, здобуті на заняттях, діти переносять у самостійну діяльність. Наприклад, на занятті діти часто співають у супроводі інструмента. Та коли їх вчитимуть співати без супроводу хором і індивідуально, діти самі зможуть за своїм бажанням співати у групі без підтримки фортепіано. Багато дітей люблять танцювати, марширувати під музику. Але якщо вони навчаться наспівувати танцювальну мелодію, марш, то вже зможуть без допомоги дорослого супроводжувати рухи своїм співом. Інше джерело, що підтримує самостійні музичні вправи дітей,- це свята, розваги. Це яскраві сторінки життя дитини. Багато вихователів помічають, що після проведення свят діти відразу ж відгукуються на них у своїх іграх. Чим яскравіші враження дітей, тим цікавіша їхня гра. Музичні ігри і танці відкривають великі можливості для самостійних дій дітей. Часто їх включають у сюжетно-рольові ігри, і часом танець, спів займають провідне місце. Серед ігор основне місце займають ігри в «музичні заняття» і «концерти», що ґрунтуються на досвіді, якого діти набули головним чином на заняттях. Граючись у «музичні заняття», діти розподіляють ролі вихователя, музичного керівника. У процесі гри копіюють структуру заняття, поведінку й інтонації дорослих. (Наприклад, двоє дівчаток, виступаючи в ролях «музичного працівника» і «вихователя», садовлять перед собою ляльок і починають розучувати пісню М. Красєва «Осінь». Одна з них каже: «А тут співайте тихіше, мовби це луна»). У «концерті» діти організовують чергування різних «номерів», які виконує група дітей - «артистів» - для своїх товаришів - «глядачів», з обов'язковою участю «ведучого». Одним з варіантів музичної-гри можна назвати «оркестр»: вибирають диригента і музикантів, які виконують нескладну пісню, відстукують ритм на музичних інструментах чи кубиках. У самостійну діяльність діти часто включають музично-дидактичні ігри, які розвивають у них здатність до сприймання, розрізнення основних властивостей музичного звуку: «Музичне лото», «Здогадайся, хто співає», «Два барабани», «Тихше - дужче в бубон бий», «Назви пісню за картинкою» та ін. Наприклад, у грі «Два барабани» одна дитина відстукує на барабані ритмічний малюнок, інша точно його відтворює або одна дитина виконує нескладну мелодію на металофоні, інша викладає ноти-кружечки на фланелеграфі, відображаючи напрямок мелодії та її ритм. Діти в самостійній діяльності часто вдаються до гри на дитячих музичних інструментах. Вони грають на металофонах, гармошках, баянах, тріолах, саксофонах, кларнетах, сопілках, дитячих піаніно, роялях, бубнах, барабанах, цитрах, гуслях та ін., на яких виконують поспівки, пісеньки, вивчені в дитячому садку чи десь почуті, можуть «створити» і свої. У самостійній практиці дітей може бути і слухання музики. Вихователь на їхнє прохання використовує програвач, магнітофон і всі разом слухають вокальну, інструментальну музику у виконанні майстрів мистецтв. Керування дитячою музичною грою значно відрізняється від прийомів виховання та навчання на заняттях. На заняттях дорослий визначає зміст і форму організації музичної діяльності дітей. У самостійній діяльності дитина сама обирає собі заняття, визначає і реалізує свої задуми. Та це не означає, що вона полишена сама на себе, що дорослий не допоможе їй у потрібний момент. Просто змінюється характер керівництва, який стає непрямим, опосередкованим: по-перше, вихователь намагається впливати на музичні враження дитини, які вона винесла з дитячого садка і сім'ї, вносити в них корективи, збагачувати їх; по-друге, він організовує умови, що сприяють розгортанню діяльності дітей за їхньою ініціативою; по-третє, вихователь повинен бути тактовним, стати мовби співучасником дитячих ігор. Самостійна музична діяльність вимагає створення певних зовнішніх умов, певного матеріального середовища. Дітям важливо мати свій «музичний куточок». У розпорядженні дітей має бути невелика кількість інструментів, настільних музично- дидактичних ігор та різних саморобок (ноти, піаніно з намальованою клавіатурою, нотне лото і т. ін.). Плануючи прийоми керування музичною діяльністю дітей, вихователь звертає увагу на такі моменти: що треба внести нового в обладнання музичної діяльності (інструменти, підручні предмети, саморобні іграшки і т. ін.); в якому порядку доцільніше це зробити, за ким треба спостерігати, щоб з'ясувати інтереси, нахили дітей; якому видові діяльності віддають перевагу діти і чи не однобічні їхні інтереси. Як було показано, за загальну постановку самостійної діяльності відповідає вихователь. Щоденна робота з дітьми, знання їхніх інтересів і здібностей дають можливість вихователеві виконувати своє завдання якісно і відповідально. Музичний керівник бере активну участь в розвитку самостійної музичної діяльності дітей. Він забезпечує на заняттях засвоєння необхідного репертуару, способів музичної діяльності допомагає вихователеві підвищити якість його співу, танцю, гри на інструментах. Спільно продумується планування роботи, організація зон у приміщенні групи, де дітям можна буде займатися музикою. Він заходить у групи і спостерігає за дітьми. Адже багато в своїх заняттях можна оцінити інакше, коли бачиш, як діти реагують на них, чого вони навчилися і, основне, чи виробилась у них потреба самостійно займатися музикою. Адже це один з основних показників того, що музичне виховання будується правильно. Тільки в спільній роботі музичного керівника і вихователя запорука успіхів дітей.
Проведення свята потребує серйозної підготовки вихователя та музичного керівника. Кожне свято готується спочатку фрагментарне з невеличкими групами дітей на заняттях з різних розділів програми народознавчої спрямованості. Залучаються до підготовки свят і батьки. Емоційне спілкування вихователя і батьків з дітьми напередодні свят допомагає викликати і підтримувати інтерес до його змісту, глибше осмислити повідомлюваний матеріал, дійти морально-естетичних висновків і визначитись у ставленні до нього, тобто закласти основи моральних уявлень і почуттів. Заняття з народознавства проводяться систематично у всіх дошкільних групах (починаючи з четвертого року життя). Отже, вихователь має можливість сформувати у дітей конкретні, чіткі і доступні за змістом уявлення про ту чи іншу подію, що є основою свята або дозвілля. На заняттях вихователь вчить дітей бачити і розуміти її важливість, історичні передумови виникнення та елемент сучасної інтерпретації, дає широкий діапазон варіантності події з урахуванням регіональних та етнічних особливостей краю, народу. Таку за змістом роботу вихователь планує здебільшого спільно з музичним керівником у старших вікових групах. Музичний супровід, ритмічно-хореографічні елементи як засоби мистецтва вчать дітей бачити красу, наприклад, веснянки як пісні, як хороводу, як гри, як сценічної дії, як театралізованого свята, яке має глибокі історичні корені і неповторний сучасний колорит і багатство. Поетична образність веснянки, її естетична спрямованість дає змогу дитині виділяти цей вид жанру завдяки його видовим особливостям, засобам виразності, що часто повторюються. У старшому дошкільному закладі варто виділяти регіональні особливості веснянок та інших пісень, що сприяє елементарному розумінню різних мовних засобів виразності і несе певне мовленнєве навантаження, формує уявлення про етнографічну карту сучасної України. У весняному календарно-тематичному циклі особливо виділяються свята, пов'язані з яскравими явищами природи, їх очевидним і переконливим впливом на світ рослин, тварин, поведінку і працю людей. Для того щоб успішно розв'язати народознавчі завдання, вихователь і музичний керівник використовують цілий комплекс навчально-виховних впливів. Вони включають, зокрема, різні види творчості: · образотворче — вишиванка, писанка, різьба по дереву, елементи оздоблення національного одягу металом, шкірою, ткацтво; · музичне — народна пісня, хоровод, гра; · художнє слово — вірші, пісні, заклички, примовки; · усна народна творчість — приказки і прислів'я, загадки, прикмети, легенди, повір'я, бувальщини тощо. Тут у нерозривному взаємозв'язку може подаватись матеріал з різних розділів програми, а не лише з народознавства, можуть поєднуватися різні види діяльності. Велике значення для досягнення успіхів у проведенні ранків має виявлення інтересу до них. Для цього організовують відвідування театру і перегляд спектаклів, обговорення переглянутого з аналізом гри акторів, їхнього одягу, оформлення сцени. Якщо спектаклі діти переглядають у дошкільному закладі, можна провести бесіду з артистами про їхню працю. На музичних заняттях до проведення ранку слід учити дітей перевтіленню в настрій, душевний стан, характер дійових осіб. Дітей знайомлять з характерними атрибутами, як от: на Великоднє свято — це яйце, хрін, шинка, ковбаса, паска, сир, масло, свічка, писанка тощо. У повсякденному житті можна планувати виконання тренувальних вправ на зразок: виконати з різною інтонацією пісню Весни залежно від того, з ким вона вступає у діалог, відтворити зустріч дітей з різними гостями, які прийшли до «хати» на Великдень або на Різдво, відтворити голос хитрого звіра, показати, як він рухається тощо. Якщо молодших дітей цікавить лише участь у святі і ті емоційно-піднесені хвилини радості, які вони переживають від сюрпризів, наприклад під час свята Миколи, то старших дошкільників уже цікавить якість виконанняними дій кожного персонажа, краса і неповторність костюмів, атрибутів, декорацій. Успіх того чи іншого свята народознавчої спрямованості залежить значною мірою від того змісту описування свята, який закладено в основу сценарію. Тому для свят у дошкільному закладі повинна бути обрана календарно-обрядова єдність свята з мінімальним релігійним звучанням. У тлумаченні свята за допомогою літературного тексту, легенди чи повір'я повинні мати місце короткі монологи, діалоги дійових персонажів, яких грають діти і дорослі.Відхилення від змісту тлумачення основних подій, які створюють канву свята, допускати не можна. Тому вихователю і музичному керівнику треба вибирати доступні для розуміння дітей матеріали. Всі твори, написані у віршованій формі, мають бути прочитані дітьми без змін. Бажано складати сценарії, в яких багато дійових осіб. Це дасть вихователеві змогу охопити дійством більше дітей і батьків. Малі фольклорні жанри, які використовуються у сценаріях, — народні пісні календарно-обрядового змісту, родинно-побутової чи історичної тематики — завжди мають простий текст, динамічний сюжет, який легко і швидко запам'ятовується дітьми, тому їх варто використовувати без обмеження, лише з урахуванням тривалості свята. Для того щоб організувати і провести свято з історичної чи релігійної тематики, потрібно викликати інтерес до події або явища, яке покладено до основи сценарію, організувати глибоке осмислення його дітьми як на заняттях з народознавства, так і в повсякденному житті. Під час читання творів дитячої літератури або розповідей вихователя, наприклад, на історичну тему, слід використати всі засоби виразності. Вихователю слід продумати наголоси, інтонації, силу голосу, міміку і жести, а також логічні паузи для підсилення емоційного сприймання дітьми змісту поезії. Після читання чи розповідання вихователем легенд, повір'їв, бувальщин або творів дитячої літератури діти переказують їх для кращого розуміння і запам'ятовування сюжету. Наприклад, у святі «Ой на Івана, ой на Купала» крім купальських і русальських пісень слід використовувати купальську обрядовість, яка образно подається в народних легендах про ритуальне значення купальського вогню, функціональну роль води в купальському святкуванні, антропоморфні зображення і купальське деревце, роль збирання зілля і ягід у купальських обрядах та ін. Усі зусилля слід зосередити на спеціальних поясненнях до найменших деталей, щоб донести до свідомості дітей повне звучання сюжету. Народна обрядовість складна · переносним звучанням окремих питань, · своєю історичною віддаленістю подій, · регіональною особливістю окремих тлумачень, тому вихователю потрібно використовувати відповідний ілюстративний матеріал, діапозитиви, діафільми, картини, альбоми, фотомонтажі, кінофільми тощо. Варто розширювати коло уявлень дітей шляхом використання інших джерел — носіїв народознавчої інформації. Це спостереження людей у реальному житті світу природи, опис характерних властивостей речей та їх функціональних призначень, пояснення і бесіди з дітьми про обереги українського народу і т. ін. Чільне місце в роботі вихователя і музичного керівника відводиться підготовці костюмів і атрибутів до кожного тематичного свята. Будь-який елемент костюма як для хлопчика та дівчинки, так і для дорослого має не лише естетичне, а й глибоко пізнавальне навантаження. Тому їх підбір з урахуванням тематичної спрямованості сценарію, регіональних та загальнонародних особливостей і традицій має особливе значення для організації і проведення свята. Наприклад, готуючи вінки до купальських свят, вихователь повинен пояснити дітям, чому для трирічної дівчинки плели вінок з чорнобривців, барвінку, незабудки і ромашки, яке лікувальне значення мала кожна квітка і чому в чотири роки дівчинці плели вже інший вінок. Діти охоче беруть участь у виготовленні костюмів та їх атрибутів. Вихователь, керуючи цією роботою, може ще раз звернутися до змісту тих творів, що лежать в основі сценарію, до пояснення оберегів, звичаїв і традицій українського народу. Діти беруть активну участь в оформленні зали чи групової кімнати до свята. Використовуючи при цьому речі щоденного вжитку, які мають традиційне призначення і виконують функції оберегів, діти мають можливість ще раз закріпити уявлення про них, уточнити і конкретизувати набуті знання. Так, готуючи інтер'єр сільської хати до Різдва, долівку (підлогу) вистелюють соломою, на стіл кладуть запашне сіно, а в кутку — сніп-дідух. Дітям пояснюють, що це має нагадувати про народження сина Божого, читаючи або співаючи їм: або: Ми були у тій хатині, Де Ісус лежить на сіні... По всьому світу стала новина: Діва Марія сина родила, Сіном притрусила, В яслах положила... Свята народознавчої тематики важливо проводити у дні, коли вони збігаються з обрядовим календарем або після відповідної дати. Наприклад, після Різдва з дітьми варто провести «Різдвяні вечорниці», в яких візьмуть активну участь батьки і родичі. Як відомо, жодне свято в українській народній обрядовості не обмежується одним днем, комплекс святкових дійств охоплює від трьох до семи днів, що створює найсприятливіші умови для посилення переживань дітей, повторного відчуття святковості події, її важливості в житті дітей і дорослих. У молодшій і середній групах свято триває до 30 хвилин. Особливістю їх проведення є залучення до сценарію старших дітей (добре, якщо є можливість використати родинні стосунки між дітьми) і батьків, старших родичів. У старших групах свято може тривати1 — 1,25 години.Тоді, коли діти об'єднані за різновіковим принципом, молодші діти стають глядачами, а старші — активними виконавцями сценарію. Слід зазначити, що український народ у своїх звичаях і традиціях завжди відводив дітям особливе місце, і тому дорослі, особливо під час свят, виявляли свою любов до них і турботу. Ці традиції необхідно підтримувати, віддаючи дітям усе найкраще. Наприклад, у віршах на свято Миколи читаємо: Як живете, мої любі, Діточки кохані? Чи вчилися добре в школі, Чи були слухняні? Чи знаєте ви молитви, Вірші, колядку? - Хто розкаже, поспіває — Подарунки знайду! У дошкільному закладі крім свят проводять ще дозвілляза тематикою української календарної обрядовості. Дозвілля мають на меті викликати у дітей бадьорий, веселий настрій, створити умови для виявлення творчих здібностей, відчуття радості й задоволення від цього. Дозвілля можуть бути різними за тематичним і функціональним призначенням. Українська народна календарна обрядовість передбачає такі дозвілля для дітей дошкільного віку: · дозвілля дорослих для дітей (без участі останніх), · дозвілля дорослих спільно з дітьми, · дозвілля дітей однієї вікової групи, · дозвілля, яке об'єднує дітей різного віку. Дозвілля дорослих для дітей без їхньої участі може організовуватись з кожного циклу календарної обрядовості для дітей усіх вікових груп з різним рівнем складності сюжету (сценарію). У такому типі дозвілля для дітей молодшого і середнього віку дорослізвеселяють їх, подаючи цікавий пізнавальний матеріал у невимушеній грайливо-дотепній формі. Наприклад, дозвілля на тему «В гостях у майстрів»,яке дорослі можуть провести на майданчику, що імітує сільську вулицю. Вздовж неї хатинки майстрів — столяра, гончара, біля них — знаряддя праці для виготовлення й оздоблення народних іграшок. Під час такого дозвілля дорослі можуть виконувати народні пісні, наприклад «Столярики-молодці». На прохання ведучої (виховательки або когось із батьків) «майстри» розповідають про народну іграшку, її виготовлення й оздоблення. Таке дозвілля можна урізноманітнювати привнесенням у сценарій різних варіантів дещо складнішого змісту (що саме?). Дозвілля, яке проводять напередодні Великодніх свят, може бути повністю присвячене писанці, а сценарій можна урізноманітнити малими фольклорними творами, такими, як загадки, вірші, прислів'я тощо. Найбільший інтерес має для дітей дозвілля, яке проводять дорослі для дітей з нагоди свята, наприклад «Різдвяний вертеп». Це театралізоване дійство має глибоко пізнавальне значення, бо вводить дітей у світ складних історичних і релігійних подій, які в молодшій і середній групах перевищують за своїм змістом можливості самостійного пізнавання дітей. Широку варіантність у проведенні має і дозвілля«В гостях у майстрів». Поряд з дорослими майстрами можуть працювати їхні помічники — діти, які виконують безліч різних видів роботи, граються, співають, читають фольклорні твори напам'ять тощо. Добре в таких дозвіллях використовувати інсценівки народних пісень, наприклад, у старшій групі це пісні «Чорнобривий корольок», «Шевчик», «Чорний баран», «Подоляночка» та ін. Найбільшу цінність мають дозвілля, які проводяться за активною участю дітейрізних вікових груп. Наприклад, дозвілля «А вже весна», яке проводиться на майданчику-галявині дошкільного закладу. З дорослих у цьому святі може брати участь вихователька — одна з ведучих, і дитина старшого дошкільного віку. Якщо дозвілля об'єднує дорослих і дітей, у сценарій можна ввести такі персонажі, як бабуся Ганна, бабуся Ярина, бабуся Олена, дід Олекса та ін. Дозвілля, які організовуються самими дітьми, можуть проводитись винятково з їхньої ініціативи. · Концерти улюблених пісень, усної народної творчості, · вечори народних танців, ігор, забав приносять дітям особливу радість. Завдання вихователя полягає в тому, щоб дібрати для дітей відповідний музичний супровід, атрибути, костюми. Особливе значення мають дозвілля з використанням музичних інструментів.Таке дозвілля передбачає систематичну роботу з дітьми на заняттях, у гуртках і творчих студіях з метою оволодіння грою на музичних інструментах. Організовуючи дозвілля, вихователь має розвивати самостійність дітей. У молодшій групі це виявляється в тому, що діти відповідають на запитання вихователя, подають окремі репліки, плескають в долоні, коли це доречно, підспівують знайомі пісні, мелодії. Дітей середньої групи включають у підготовку дозвілля. Вихователь може доручити їм дібрати потрібні іграшки для театралізованого дійства, атрибути, обновити костюми чи їх елементи для ляльок і для себе. Вихователь може залучати дітей до складання сценарію дозвілля, програми концерту. Наприклад, на відомому дітям фольклорному матеріалі проводиться дозвілля «Ой на Івана, ой на Купала» на території дошкільного закладу. Заздалегідь дорослі приносять якесь придатне поліно. Це Купайло. Навколо нього обмітають землю, кладуть в'язочки чебрецю, м'яти, гілки заквітчують волошками, чорнобривцями. На самий вершечок виставляють вінки з калини та барвінку. Дівчатка також надягають вінки, стають навколо верби, беруться за руки і починають водити хороводи. За сценарієм діти самостійно групуються у хороводи, ігри, стають до гурту, виконуючи різні улюблені пісні, читають твори дитячого фольклору напам'ять. Вихователь не повинен обмежувати творчість дітей. Підготовка дозвілля залежить від його змісту. Вечорниці, народні обряди і дійства можуть проводитися без попередньої підготовки, зразу після свята, коли в пам'яті збереглися його улюблені фрагменти і діти хочуть їх повторити з тим, щоб ще раз отримати задоволення і насолоду. Інші види дозвілля потребують тривалої і ретельної підготовки репертуару, певного часу для розуміння його змісту, для роботи з дітьми як на заняттях, так і в повсякденному житті. Дозвілля, які не потребують спеціальної підготовки і йдуть після святкових ранків, можна планувати і проводити щотижня, а складніші розваги комплексного змісту, для яких необхідна попередня підготовка, проводяться один раз у півтора місяця, зважаючи на дати обрядового календаря. На окреме місце в системі свят і дозвілля у дошкільному закладі варто винести свято Матері. Воно не є календарно-обрядовим, але святкується за традицією в першу неділю травня. До 1939 р. свято Матері святкували в Україні як всенародне, і воно мало певне звучання у діючих на той час дитячих закладах. Оскільки в Україні мати завжди була в глибокій пошані як продовжувачка роду і як берегиня буття, її свято завжди відзначали у рідній оселі. Зараз свято Матері відродилося спільно з відродженням українських національних традицій. Залу треба прикрасити в традиціях житлової кімнати з особливостями українського інтер'єру: вишиваними рушниками, керамічним посудом, в'язками трав-оберегів, образом Матері Божої. Свято Матері слід проводити мовою рідної матері. У педагогічному процесі дошкільного закладу таке свято можна проводити під всеохоплюючою назвою «Чому ми матір називаємо святою...». Проводити його слід у всіх вікових групах, добираючи відповідний фактичний матеріал.
Вести роботу з батьками, залучаючи їх до загального процесу музичного виховання. План роботи з батьками є складовою річного плану, у ньому необхідно передбачити лекції, відкриті заняття, батьківські збори, виставки, під час яких муз керівник дає поради батькам з питань музичного виховання дітей. У кожному дошкільному закладі є «Куточок для батьків», де поруч з іншими вміщені матеріали з музичного виховання, які заздалегідь готує музичний керівник Для того щоб музика міцно увійшла в життя дітей, музичному керівникові потрібно охопити музичної роботою не тільки педагогічний колектив, а й батьків. Батьки повинні розуміти основні цілі і завдання, які ставить перед собою дитячий садок у справі музичного виховання та розвитку дитини. Їх повинен цікавити процес його музичного зростання на музичних заняттях, висловлювання про музику. Небажана пісня тільки в тому випадку зникне з ужитку дитини, якщо він не почує її не тільки в дитячому саду, але і вдома. Але для цього з батьками повинна проводитися певна робота, в процесі якої необхідно добитися того, щоб вони були провідниками музичного виховання, вміло підтримували інтерес дитини до музики, а не заглушали його. Музичний керівник повинен сповіщати батьків про просування їх дітей в області музичного розвитку, про ступінь їх обдарованості. Для цього йому слід використовувати всі зручні моменти життя дитячого саду: виступати з доповідями на групових і загальних батьківських зборах з роз'яснення самих різних питань музично - естетичного виховання, організації музичної діяльності дитини в сім'ї; проводити індивідуальні бесіди в моменти приходу і відходу дітей;
Багаторічною педагогічною практикою дошкільних закладів найбільш раціональною формою організації навчально"виховного про" цесу визначено заняття. За спрямованістю вирішення навчально"виховних завдань заняття підрозділяють на навчальні і творчі. Але незалежно від своєї спрямо" ваності, заняття мають загальну структуру і встановлений регламент, відповідно до кожного вікового періоду. У структурі заняття виділя" ють три частини — вступну, основну, заключну. Зміст кожного струк" турного компоненту залежить від специфіки вирішення навчально"ви" ховних завдань. Так, на заняттях навчального змісту дітям можуть бути запропоновані образотворчі завдання, рішення яких здійснюється з на" тури, з пам’яті чи за уявленням. А зміст творчих занять може відрізняти" ся, у свою чергу, особливістю їх виконання — на тему, запропоновану вихователем; на тему, обрану самою дитиною; на тему запропонованого літературного тексту тощо. | |||||||||||||||||||||||||||