методики. Ознайомлення з новим матеріалом
 Скачать 0.9 Mb.
|
|
У вступній частині заняття вихователь намагається викликати інте" рес до певного предмету або явища, створює в дітей емоційний стан, який відповідає змісту майбутнього завдання, пов’язує його з повідом" ленням теми. Якщо передбачається виконання завдання з натури, то далі діти обстежують запропонований об’єкт, знайомляться з раціональними засобами його зображення чи виготовлення. При виконанні образот" ворчого завдання з пам’яті дітям пропонується самостійно пригадати найбільш важливі зовнішні ознаки певного об’єкта, з яким вони попе" редньо знайомилися (особливості форми, кольору, положення у просторі на той час, коли велося за ним спостереження та інше). Зрозуміло, що в цьому випадку відсутнє демонстрування раціональних засобів виконан" ня завдання, оскільки не буде досягнений ефект самостійного пригаду" вання і відтворення. Особливість виконання завдання за уявленням полягає в тому, що з дітьми можуть обговорюватися типові та конкретні ознаки, які при" таманні певному виду об’єктів. Крім того, їм пропонуються варіанти засобів виконання окремих деталей об’єкта, якщо, на думку виховате" ля, їх зображення чи виготовлення може викликати в дітей певні труд" нощі. В основній частині заняття вихователем здійснюється індивідуально" групове керівництво діяльністю дітей, спрямоване на успішне виконання запропонованого образотворчого завдання. Суть цього керівництва по" лягає в тому, що на основі вивчення якості виконання завдання окреми" ми дітьми і в залежності від змісту виявлених типових помилок при зоб" раженні з натури, вихователь подає допомогу дітям всієї групи (повторне обстеження чи повторний показ раціональних засобів виконання завдан" ня). Якщо виявлені помилки нетипові, вихователь надає допомогу ди" тині індивідуально. При виконанні завдання за уявленням вихователь при необхідності звертає увагу тієї чи іншої дитини на виявлену неточність, радить їй засоби, спрямовані на покращення кінцевого результату. Заключна частина заняття призначена підведенню загальних ви" сновків і оцінки виконання дітьми запропонованого завдання. Крім того, під час аналізу окремих робіт діти, під керівництвом вихователя, засвоюють критерії оцінювання вдало виконаного зображення або ви" робу. Одночасно із заняттям як універсальною формою організації навчаль" но"виховного процесу, в практиці дошкільних закладів використовують цільові прогулянки, екскурсії, відвідування картинних галерей, музеїв тощо. Останні призначені для збагачення уявлень про навколишній світ, сучасне й минуле життя нашого народу, красу рідного краю, працю до" рослих тощо. Упровадження цих форм у навчально"виховний процес сприяє формуванню оцінювального ставлення до навколишньої дійсності, оволодіння основами естетичного сприймання творів образотворчого ми" стецтва.__
Естетичне сприймання твору образотворчого мистецтва – це вид естетичної діяльності, яка спрямована на цілісне пізнання художньо_ го образу як естетичної цінності. Естетичне сприймання є єдністю пізнан_ ня й оцінювання, воно носить глибоко особистісний характер, набуває форми естетичного переживання і супроводжується формуванням есте_ тичних почуттів. Естетичне сприймання визначає особлива морально_світогляд_ на спрямованість, складність і діалектичність суперечливих емоцій_ но_естетичних реагувань: задоволення й незадоволення. Складність естетичного пізнання полягає в тому, що це процес співучасті, співтворчості художника і суб’єкта сприймання. Від естетичної діяльності художника_автора твору мистецтва есте_ тичне сприймання глядача відрізняється тим, що воно не технологічне і здійснюється, крім того, у зворотному порядку в порівнянні з тією по_ 60 В.П.Котляр. Основи образотворчого мистецтва і методика художнього виховання дітей слідовністю, в якій створюється художній образ. Тобто, якщо художник у творчому процесі проходить шлях від змістовно_духовного задуму до матеріалізованої форми, за допомогою якої цей задум втілюється в ху_ дожньому творі, то глядач під час сприймання, навпаки, прямує від мате_ ріального, зафіксованого в предметних формах плану до змістовно_смис_ лового задуму, усвідомлення його художньої ідеї. Проникнення в смисл художньої ідеї, яка, здебільшого, не перекла_ дається повною мірою у вербальний словесно_понятійний план, потре_ бує від глядача особливої концентрації уваги, зосередженості, а також активізації духовного потенціалу особистості, її інтуїції, напруженої ро_ боти уявлення й мислення. Опосередковано індивідуальний акт естетичного сприймання твору образотворчого мистецтва зумовлений соціально_історичною ситуацією, ціннісними орієнтаціями суспільства, його естетичними й морально_етичними нормами. Безпосередньо повнота і глибина сприймання художнього твору залежать від особистісних установок глядача, його смаків і переваг. Крім того, успішність здійснення естетичної діяльності, як і будь_якої іншої діяльності, залежить від рівня тих психічних процесів і утво_ рень, які забезпечують готовність людини до неї, тобто здібностей, знань, умінь. Так, розвиненість сенсорних, інтелектуальних й естетич# них здібностей до естетичного сприймання твору образотворчого мис_ тецтва сприяє орієнтації глядача в суттєвих зовнішніх і внутрішніх зв’язках змісту й форми художнього твору. Адже естетичне пережи_ вання здебільшого виникає внаслідок тісного взаємозв’язку сприйман_ ня з активною роботою мислення, яке здійснює не тільки найпростіші операції по виявленню тих або інших форм та їх значень, але й підка_ зує більш складні соціально_естетичні їх оцінки. Цим, власне, відрізняється чуттєве сприймання як відправний шлях будь_якого пізнання від естетичного сприймання як цілісного, багаторівневого процесу. Незважаючи на те, що естетичне пізнання твору, засновується на чуттєвому сприйманні, воно не обмежується лише цим: за первісним чуттєвим реагуванням на отриману інформацію настає аналітична перевірка виниклих вражень, яка здійснюється на основі об_ разного й логічного мислення, що врешті_решт є підставою для форму_ лювання суджень щодо їх естетичної оцінки. Якісне естетичне сприймання твору мистецтва потребує наявності попередніх знань: відомостей про види, форми і жанри образотворчо_ го мистецтва, розуміння їх образної мови та виражальних засобів; зна_ йомства з особливостями творчості художника і культурою його епохи (особливо якщо цей твір значно віддалений за часом від безпосереднього його сприймання); володіння інформацією про ті події, які покладені в змістовну основу твору тощо. 61 Розділ 1. Образотворче мистецтво як складова частина культури суспільства і людини Спілкування з твором мистецтва потребує від глядача сукупності умінь, пов’язаних з організацією логічної послідовності естетичного пізнання художнього образу, визначення в ньому як матеріалізованих форм, так і образно_смислових, ідеально_духовних рівнів, які безпо_ середньо не подані в його матеріалізованій структурі й роблять необ_ хідним їх розкриття. Мистецтво як об’єкт естетичного сприймання і специфічного пізнання дійсності звертається до людини як до цілісної особистості і потребує повноцінної віддачі, а отже відповідної попередньої підго_ товки, яка досягається в умовах кваліфікованого навчання й виховання. Разом з тим, найбільш кваліфікована підготовка не здатна замі_ нити безпосереднього контакту людини з мистецтвом. Навчання й виховання покликані не раціоналізувати і зводити до готових формул смисл змісту і форми твору мистецтва, а розвивати, збагачувати про_ цес сприймання, робити його більш свідомим і глибоким, емоційно наси_ ченим.__
Методика проведення занять з ліплення Робочим матеріалом для ліплення може бути як глина так і пластилін або солоне тісто. Своєрідність ліплення полягає в тому, що за допомогою цього виду діяльності передається форма предмета в трьох вимірах. Діти з задоволенням ліплять людей, тварин, посуд, транспортні засоби, овочі, фрукти, іграшки. Предмети, які вони створюють, використовуються в ігровій діяльності. Під час підготовки до ліплення дитина отримує багато знань про предмет (назва, форма, будова, колір, призначення). Разом з тим збагачується і розвивається її словник, зв'язна мова, за допомогою якої можна описати образ по пам'яті. Це сприяє розвитку її мислення, уваги, уяви та інших процесів. На заняттях дитина отримує відомості про способи ліплення і сам навчається це робити. На основі свого досвіду він намагається самостійно вирішити навчальні завдання, а з часом ця самостійність переростає у творчість. У процесі ліплення більше, ніж у будь-якої діяльності, можна домогтися максимальної активності обох рук, розвивати і зміцнювати пальці, особливо великі, вказівні, середні. Щоб засвоїти техніку ліплення, дитині потрібно розвинути спеціальні рухи щодо їх сили, точності, темпу, спрямованості, плавності, ритмічності. Ці якості допоможуть дошкільникові надалі оволодіти різними видами навчальної, трудової діяльності. Під час ознайомлення з предметом дитина навчається розуміти його красу. Вона сама починає передавати в ліпленні окремі виразні його ознаки, намагається ретельно обробити поверхню виробу, прикрашають його орнаментом і т. д. Ознайомлюючись дітей з деякими зразками скульптури і декоративно-прикладного мистецтва, ми виховуємо в них любов і повагу до людей, які створили ці чудові речі. Ліплення допомагає виховати цікавість до образотворчої діяльності. Дитина ставить перед собою певну мету і доводить почату справу до кінця, а це сприяє розвитку організованості, цілеспрямованості і наполегливості, дисциплінує його. Вихователю потрібно пам'ятати, що він повинен навчати дитину ліпити, а не робити з нього скульптора, і ліплення не самоціль, а лише засіб всебічного розвитку та виховання. велике значення має також те задоволення, яке отримує дитина, спостерігаючи кінцевий результат своїх праць. А якщо малюк зможе похвалитися своєю роботою перед батьками, задоволення від виконаної роботи подвоюється! Передбачено ускладнення технічних прийомів. Це дасть можливість вихователю вибрати тему для роботи з дітьми відповідно їх віку і вмінню. Для дітей трьох-чотирьох років рекомендується ліпити: стовпчики, апельсини, вишеньки, бублики, кренделі, коржики, пиріжки, вареники та ін. На наших сторінках показані такі прийоми ліплення, як розкачування глини прямими і круговими рухами рук, розплющування глини (палички, бублики , кренделі, пташки, неваляшки, гриби), відтягування невеличких частин (дзьоб, хвіст та ін.) Для роботи з дітьми п'яти років рекомендується ліпити: яблучко, моркву, мисочку, тарілочку, чашечку, стакан, пташку та ін., де в основі ліплення предметів лежать форми циліндра, конуса (овочі, фрукти, іграшки та ін.), наводяться такі прийоми ліплення, як заокруглення та загострення (морква, літак), вдавлювання (кошик, чашечка, блюдце), загинання країв, з'єднання частин, поділ глини на частини і з'єднання їх прикладанням, притискуванням, примазуванням. Для дітей шести-семи років рекомендується ліпити: півника, курочку, качечку, гуску, лебедя, пташку на підставці, синицю, снігурі, білочку, зайчика, котика, собачку, лисичку, ведмедика, та ін., в яких показані різні способи ліплення: конструктивний, пластичний, комбінований; прийоми згладжування, щільного з'єднання частин. Наводяться зразки, як прикрасити та розмалювати іграшку чи предмет, як прикрасити та виділити в окремих предметах дрібні частини стеком, щоб передати характерні ознаки, обсяг, динаміку, пропорції та ін. Вихователь має можливість творчо вибрати тему заняття, враховуючи інтереси дітей, наявність знань і вмінь, раніше придбаних. Успіх рішення навчальних завдань здебільшого визначається правильною організацією роботи з дітьми і чітко продуманою системою об'єднання занять різного типу. Використовуються два типи занять з ліплення: на тему, запропоновану педагогом (вивчення нового матеріалу, повторення пройденого), і на тему, обрану дитиною (за його задумом). Центральне місце в першому випадку відводиться засвоєнню нового програмного матеріалу. У присутності дітей вихователь ліпить зразок, розповідає про прийоми роботи і її послідовність. Кожну дію педагог підкреслює словами, рухами рук і пальців. На заняттях з ліплення, де діти закріплюють раніше набуті знання, вихователь використовує частковий показ лише тієї частини предмета, яку діти не знають чи погано засвоїли, ставить завдання побудувати композицію, запам'ятати предмети й виліпити їх по пам'яті. На заняттях другого типу - за задумом - діти самостійно, ґрунтуючись на своїх знаннях та вміннях, обирають тему, продумують композицію, визначають послідовність роботи, шукають прийоми виконання. Мета цих занять - розвиток самостійності, ініціативи і творчих здібностей дітей. Проведення їх дає можливість проявити інтереси дітей, ступінь розвитку їх творчих задумів, оволодіння зображувальними вміннями та навичками. У роботі з дітьми дошкільного віку значне місце відводиться ліплення з натури. Критерієм оцінки таких робіт є подібність натури. Дитина вивчає предмет, виявляє основну форму, будову, пропорції, співвідношення частин, характерні особливості, прийоми ліплення предмета. Якщо виникає необхідність, педагог показує окремим дітям прийоми ліплення на окремому шматочку глини. Досить популярна і сюжетна ліпка. Діти старшого дошкільного віку роблять багатофігурні композиції, прагнуть зображувати людей, тварин у різних позах. Це здебільшого нескладні побутові сценки, епізоди казок та ін. У роботі з дітьми різного віку можна використовувати такі способи ліплення: конструктивний, пластичний і комбінований. Конструктивний - найпростіший з них. Предмет ліпиться з окремих частин. Наприклад, пташка: спочатку ліпиться тулуб, голівка, підставка, а далі з'єднуються усі частини і надають фігурці характерних ознак. Конструктивним способом ліплення діти користуються в молодшій групі дитячого садка. Цей спосіб застосовується надалі в усіх вікових групах, але кількість деталей збільшується, а прийоми з'єднання частин ускладнюються. Пластичний спосіб складніший. Це ліплення з цілого шматка глини, з якого витягуються всі дрібні деталі, частини виробу і ін. Починають діти ліпити цим способом з середньої групи (овочі, фрукти, іграшки). Наприклад, під час ліплення мишки із загального шматочка глини дитина створює потрібну форму, витягає мордочку, вушка, хвостик, лапки та за допомогою стеки надає їй характерні ознаки. Пластичним способом діти ліплять протягом усього дошкільного віку. Комбінований спосіб поєднує в собі і ліплення з цілого шматка глини і з окремих деталей або частин. Наприклад, із шматка глини ліпимо частину курочки: тулуб, голову, а дрібні деталі та підставку готуємо окремо, потім з'єднуємо їх. Зразки: півник, курочка, гусак, зайчик, крокодил, соболь, кенгуру, черепаха та ін. Крім того, під час виготовлення птахів, тварин, людей користуються прийоми рельєфною ліплення: невеликі шматочки глини або пластиліну накладаються на основну форму, а потім стеком або пальцями примазуються. Після чого виробу надають потрібної форми, це: синиця, снігур, Снігуронька, дід Мороз, виноград.
У дітей середньої групи починає формуватися художній смак. Вони можуть назвати, які картини та ілюстрації їм більше подобаються, визначають явища природи, які передані зображувальними засобами. Вихователь знайомить дітей із скульптурою малих форм. В основному це народні іграшки: димківська, філімонівська та інші. Народна іграшка радує дітей своєю яскравістю, простотою і виразністю образу. Розглядання витворів народного мистецтва проводиться перед декоративним малюванням. Для розвитку уяви можна використати вирізані з паперу силуети філімонівського коника, корови, димківської ляльки. Перед дітьми виникає незвичайний яскравий образ іграшки народної. Вихователь звертає увагу дітей на різноколірний узор з кругів, крапок, колечок. Після прикраси декоративним узором пташка дійсно стане красивою, казковою. В окремих випадках з метою наочного пояснення способу зображення дається дидактичний зразок - це зображення, в якому ясно виступають ті риси, на які треба в даному випадку звернути увагу дітей, і прибрати все зайве. Зразок може бути виконаний нейтральним кольором без розфарбовування. Кольори діти застосовуватимуть самостійно. Зразок повинен бути грамотним і правдивим. В процесі пояснення діти називають частини, визначають їх відносну величину, розташування. Не допускаючи копіювання зразка, слід заохочувати доповнення зображення деякими деталями. Вихователь повинен пам'ятати, що засвоєння елементів узору - мазків, крапок, смуг, кілець - є разом з тим і засвоєння якої-небудь технічної навички. Кожен елемент в узорі повторюється зазвичай кілька разів, тому у дітей є можливість вправлятися в його виконанні. Повторення мазків, крапок, смуг є в узорі рівномірним. При показі вихователь підкреслює ритмічність рухів, і коротким словом звертається до дітей, наприклад: "ще, ще", "так, так". У таких випадках, коли узор створюється за зразком, важливе значення має сприйняття його дітьми. Перш за все вихователь дає дітям можливість побачити узор в цілому, потім виділяє елементи узору, називає їх, звертає увагу на їх повтор. Сухим пензликом вихователь показує на зразку повторні мазки, крапки, роблячи рухи, відповідні їх зображенню, потім уточнює послідовність виконання. Показ способів створення узору після такого пояснення на зразку потрібні лише на перших порах і тоді, коли засвоюється новий технічний прийом, наприклад нанесення мазків притисненням пензлика. Якщо засвоюється тільки розташування узору, а елементи його знайомі дітям, показ не потрібний. Іноді можна викликати дітей, щоб вони намалювали на мольберті ті або інші частини узору. Коли яка-небудь побудова узору дається вперше, зразок повторюється дітьми без змін. Але на наступному занятті вони можуть змінити кольори порівняно із зразком або доповнити узор новими елементами. У цих випадках у зразку намічається лише схема побудови узору. Подальші заняття проводяться без зразків. Кожний зміст можна виразити по-різному. Тому слід застосовувати такі методи навчання, які не приведуть до одноманітності способів виразності. Наприклад, спосіб розташування зображення на вузькій смузі не може бути єдиним і обов'язковим у всіх випадках. В своїх малюнках діти все частіше відображають те, що бачили в навколишньому світі чи при розгляданні ілюстрацій. Хоча їх роботи досить прості, вихователю необхідно викликати у дітей доброзичливе відношення до малюнків: "Як гарно прикрашений цей будиночок, він святковий завдяки вашим чудовим візерункам". Якщо діти малюють декоративні елементи, то це повинно проходити в ігровій формі, щоб викликати інтерес у дітей до даного малюнку. Для того, щоб малюнки були виразнішими вихователь пропонує дітям папір різного формату. Зображення певного узору може бути передано в смузі чи на квадратному аркуші паперу. Варіанти композиційних рішень знаходить вихователь, так як дитині п'яти років ще важко це зробити. При зображенні складних елементів узору вихователь використовує показ, який супроводжує з поясненням, яке допомагає запам'ятати послідовність дій. Наприклад від чіткості руху пензля вміння ритмічно проводити лінії різної інтенсивності залежить краса візерунку. Крім того, малювання декількома фарбами потребує оволодінням навички промивання пензля, щоб зберегти яскравість і чистоту кольору фарби. Вихователь прагне до того, щоб діти малювали не лише візерунки, які дані в малюнку, а і придумувати нові на основі набутих знань. Діти це виконують з цікавістю. На кожному занятті вихователь прагне використати методи, які направлені на розвиток у дітей самостійних способів зображення. Ця самостійність має своє місце в тому випадку, якщо дитина завжди виконує завдання запропоноване педагогом. У середній групі діти засвоюють прийоми декоративного малювання: широкі прямі лінії на весь ворс пензля, мазки в різному положенні, крапки, круги, кільця. Особливого значення набуває зміст занять. Т.С. Зернова пропонує побудувати заняття в такій послідовності, щоб була можливість поступово ускладнювати елементи декоративного малювання. Зернова видала навіть книгу "Естетичне виховання в дитячому садку", де розкрила весь зміст декоративного малювання. За порадами Зернової такий елемент як мазок широко застосовується в декоративних виробах і легко виконується - прикласти ворс пензля до паперу і підняти. Але розташувати мазок на папері можна по-різному: вгорі, внизу, навкіс і т. д. Якщо ж навчити послідовного оволодіння мазком від малювання простим способом до складного, то діти оволодівають цим елементом, і у них розвивається кисть руки. Вихователь проводить заняття, де використовує різноманітні кольори. Значна частина малюнків на білому папері. Використовується і кольоровий папір - сірий, беж, блакитний. Щоб навчити дітей декоративного зображення, вихователь використовує різні методичні прийоми: наочні, словесні та ігрові. Формою унаочнення на занятті є натура, зразок, показ способу зображення. Використання натури на початку занять дає можливість поновити в пам'яті дітей знайомий образ. Натура викликає у них певні емоції, дає можливість сприймати і самостійно переносити бачене в свою роботу. На початку заняття діти разом з вихователем аналізують візерунок, виділяють під час аналізу найбільш суттєві ознаки. Особливо необхідне використання натури на заняттях, коли дітям даються нові знання з композиції декоративного візерунка, малювання нових елементів. Крім натури, на заняттях використовується і зразок. Зразок - це зображення, виконане вихователькою на занятті в тому матеріалі і в тій техніці, в якій працюватимуть діти. Він повинен відповідати вимогам доступності і викликати у дітей інтерес. Використовується зразок, як і натура, на початку заняття. Вихователь аналізує з дітьми зразок, виділяє в ньому знайомі елементи і нові, колір, де і як розташовані елементи візерунка. Діти створюють декоративний малюнок за даним зразком. На заняттях, де знання дітей закріплюються, треба використовувати кілька зразків. Кілька зразків можна використати і на заняттях, де діти самостійно заповнюють візерунком знайому форму і добирають елементи візерунка. Одні діти творчо виконують завдання, добираючи колір, елементи на свій смак, розташовують їх у візерунку за власним бажанням. Окремим з них це не під силу, і вони орієнтуються на зразки вихователя. На заняттях, де використовується 2-3 зразки, вихователь радить малювати візерунки близькі до якогось зразка, але добирати кольори самостійно. Натура і зразок дають можливість дітям побачити, до чого слід прагнути, але вони не дають можливості побачити, як практично виконати роботу. Показ - це наочне пояснення, як діяти далі. Показуючи, вихователь звертає увагу дітей на послідовність виконання, на спосіб нанесення мазків, ліній, дуг, на їх розміщення. Показуючи прийоми зображення треба у помірному темпі, не поспішаючи. Коли на очах у дітей вихователь просто і зрозуміло для них малює візерунок, у них з'являється впевненість у своїх силах і бажання якомога краще виконати завдання. На різних заняттях з декоративних видів діяльності показ може бути повним або частковим. Повний показ застосовується в тих випадках, коли дітям невідомий весь процес зображення. Внаслідок повного показу на очах у дітей створюється образ тієї роботи, яку вони будуть виконувати. Повний показ найчастіше використовується в середній групі. Частковий показ застосовується тоді, коли деякі прийоми зображення візерунка дітям уже відомі, а окремі з них ще погано засвоєні. Наочні прийоми навчання завжди поєднуються на заняттях з словесними. На заняттях з декоративного малювання можуть бути використані такі словесні прийоми: запитання, пояснення, вказівка, оцінка і заохочення. Пояснюючи вихователь називає спосіб виконання декоративного візерунка, підкреслює, чому треба робити так, а не інакше. Крім пояснення, ефективним словесним прийомом є запитання. Цей прийом використовується на початку заняття і в кінці. За допомогою запитань вихователь активізує дітей, дає можливість дітям подумати і пригадати, що вони знають про ті чи інші види декоративного мистецтва, які розглядали раніше. Правильно поставлені запитання привертають увагу дітей, викликають інтерес, встановлюють зв'язок між досвідом дитини і змістом даного заняття. Вказівка як методичний прийом використовується в усіх вікових групах, зокрема в середній. Вона може бути різною на різних заняттях. Найчастіше цей методичний прийом вихователь використовує тоді, коли помічає, що більшість дітей допускають одну і ту ж помилку і за допомогою вказівки допомагає виправити недолік: "Візерунки спочатку треба викласти". "Спочатку намалюйте серединки квітів по кутах "хустки", а потім починайте малювати пелюстки". В кінці заняття важливим методичним прийомом є оцінка. Оцінка декоративних робіт дається в усіх вікових групах. У середній оцінка дається диференційовано, залежно від якості виконання. Критерієм оцінки на будь-якому занятті є виконання програмового матеріалу. До аналізу робіт залучаються і діти. Вихователь виставляє кращі дитячі малюнки, проте оцінювати треба працю і тих дітей, роботи яких не виставлялись. Щоб посилити інтерес до роботи, окремі заняття проводяться в ігровій формі. Використовує вихователь на заняттях художнє слово. Короткі віршики, образні вислови під час малювання. "Дощик, дощик, крап, крап, крап, мокрі доріжки", - говорить вихователь, малюючи візерунок з прямих ліній і крапок. Короткі, влучні слова підсилюють образ і сприяють створенню потрібного ритму в рухах рук. Декоративний малюнок як складова частина декоративно"при" кладного мистецтва призначений, разом з іншими виразними засоба" ми цього виду образотворчого мистецтва, задовольняти естетичні по" треби людей. До специфічних видів декору відносяться зображення сюжетів, символів і орнаменту. |