Переднє слово
 Скачать 8.25 Mb.
|
|
§ 2. Другий рік життя Періодом швидкого розвитку мовлення є другий рік життя дітей. Розвиток мовлення у цей період, за Г. Розенгарт-Пупко, проходить два етапи: перший - від 1 року до 1 року 5-6 місяців, другий - від 1 року 5-6 місяців. Мовлення дітей цього віку розвивається в таких напрямах: а) розвиток розуміння мовлення дорослих; б) формування функції узагальнення; в) збагачення та активізація словникового запасу; г) розпиток здібності наслідування і вдосконалення звуковимови; д) формування граматичної будови мовлення. На першому етапі продовжується розвиток розуміння мови, на другому - збагачується словниковий запас, розвивається активне мовлення. Розуміння мовлення дорослих. На початку другого року життя (1 рік 2-3 місяці) дитина починає швидко встановлювати зв'язок між СЛОВОМ і предметом, відбувається розуміння мовлення і дій з предметами («дай руку», «візьми прапорець», «сядь», «встань»). Насамперед діти розуміють дії, пов'язані з доглядом за ними, та свої власні («відкрий ротик», «заплющ очки», «похитай голівкою», «посади ведмедика»), розуміння залежить від конкретної ситуації. Згодом під впливом спілкування 3 дорослими розуміння виходить за межі конкретної ситуації, дитина починає розуміти запитання «де?», «де собачка?», «де ляля?» й правильно реагувати на них. Вона спочатку засвоює розуміння назв предметів і речей, що її оточують, потім імена дорослих, назви іграшок, одягу, частини тіла й обличчя. Дитина засвоює велику кількість назв предметів і дій, які їй показують і називають дорослі (за Є. Каверіною). На другому році життя потрібно звертати увагу дитини на якості, властивості, стани, на призначення окремих предметів: «Подивись, у мене ведмедик великий, а в тебе маленький; мій білий ведмедик, а твій -коричневий», «М'ячик червоний, круглий», «Дай червоний м'ячик, а тепер синій», «Посади на стільчик білого ведмедика». Діти в 1 рік 3-4 місяці вже починають розуміти деякі пояснення дорослого. Наприклад, дитина намагається нанизати кільця на паличку, але вони не проходять. Вихователь показує, як їх потрібно нанизувати, і пояснює, що один кінець палички товщий, а другий тонший, і що кільця легко нанизуються на тонкий кінець. Дитина попередньо розглядає обидва кінці палички і обирає тонший із них. На другому році життя дитина вже виконує нескладні доручення дорослого, наприклад «Дай ляльку Олі», «Візьми у Володі м'яч». Поступово від розуміння окремих слів діти переходять до розуміння фраз, коротких розповідей, мовлення, не зверненого безпосередньо до них. Є. Каверіна описує послідовні етапи розвитку розуміння мовлення дитиною. На початку другого року життя дитина виконує вже низку дій за вказівкою дорослого: 1) загальні дії («дай, принеси, поклади»); 2) конкретні («йди обідати, візьми м'яч»); 3) складні, системні дії у відповідь на вимогу дорослого («побудуй драбинку, намалюй дощик»); 4) виконує словесні доручення («візьми зайчика і віддай його Ірині»); 5) впізнавання і розуміння предметів, що зображені на картинках, кубиках («принеси кубик із ведмедиком»). Розвиток розуміння мовлення, за Г. Люблінською, виявляється в тому, що дитина: 1) правильно співвідносить слово з предметом (дією, ознакою) незалежно від ситуації; 2) знайоме слово набуває узагальненого характеру. Розвиток мовленнєвих узагальнень. На другому році життя відбувається формування однієї з головних особливостей другої сигнальної системи - функції узагальнення. «Пункція узагальнення формується стрибкоподібно. Різкий стрибок і постерігається в період 1 рік 2 місяці - 1 рік 3 місяці, а надалі – після 1 року 9 місяців. З фізіологічного боку формування узагальнень у дітей другого року Життя досліджувала М. Кольцова. Автор описує кілька етапів розвитку узагальнень. Нульовий ступінь узагальнення - назва конкретного одиничного предмета, власне ім'я. Перший ступінь узагальнення - загальне ім'я, загальна назва однорідних предметів, дій, якостей. Цей ступінь узагальни і піч діти засвоюють на кінець другого року життя. Другий і третій ступені узагальнення випадають на дошкільний вік. Дитина називатиме собачкою не тільки іграшку, яку тримає в руці, а й собачку, зображену на картинці, живу тварину. Наприкінці другого року життя дитина впізнає предмети незалежно від їх кольору, форми, величини. У цьому віці малюк починає розуміти зв'язки й відносини між предметами: воду можна налити у кружку, переносити у відрі; щоб намалювати, потрібно взяти олівець і папір. У другій половині року дитина вже розуміє за описом минулі події. Наприклад: «У Володі вдома є собачка». «На прогулянці діти бачили машину, бі-бі». Мовлення дорослого для дитини другого року життя стає основним регулятором її поведінки. Збагачення словникового запасу й активного мовлення. За М. Кольцовою, до 8 - 10 місяців слово для дитини є лише звуковим подразни ком. Т тільки наприкінці року воно зі звукового подразника перетворюється у мовленнєвий сигнал. У мовленні дітей з'являються перші осмислені слова. Терміни їх вияву і кількість є суто індивідуальними. Як свідчать досліджений Ф. Фрадкіної, у 10 місяців у словнику дітей 1-5 слів, в 11 - 3-8, у 12 місяців - 7-16 слів. Особливості становлення перших слів у дітей досліджували Г. Лямі-КВ, М. Красногорський, А. Маркова, М. Кольцова, серед зарубіжних учених - В. Штерн, Ш. Бюлер, Д. Селлі та ін. Так, А. Маркова описує певну послідовність в оволодінні дитиною словом2. На першому етапі (8-12 місяців) з'являються слова-склади, які дитина вживає у скороченому вигляді (ка, пу, ва). Наприклад, дитина Називає один склад слова, що означає усе слово: ля — лампа, па – впав (В. Сікорський). У науково-педагогічній і психологічній літературі розгорнулася дискусія, який склад дитина промовляє першим. Виокремилися два протилежних погляди. М. Красногорський і Д. Селлі доводять, що дитина здебільшого промовляє наголошений склад, оскільки він найбільше привертає її увагу, а ненаголошений випускає. Іншого погляду дотримуються А. Маркова і Г. Ляміна. На їхню думку, дитина не обов'язково і не завжди виділяє наголошений склад. Нерідко діти називають і ненаголошений склад, наприклад: ди - диван. Вважаємо, що цей погляд не виключає попереднього, а лише доповнює його. Другий етап (10-12 місяців) - поява двоскладових слів. Спочатку це звичайне повторення першого складу (бо-бо — боляче), пізніше з'являються слова із двох різних складів (а-па — впав). На третьому і четвертому етапах (другий рік життя) дитина вживає три - і чотирискладові слова. Г. Ляміна, А. Маркова та інші вчені відзначають той факт, що не всі слова дитина засвоює в такій послідовності, як це означено вище. Значну їх частину вона засвоює відразу як «складовий контур», «схему-контур» слова. При цьому слово спотворюється і зберігає лише загальну схожість звучання (татина — машина). У «схемі-контурі», за Г. Ляміною, є стійкі елементи (це кількість складів) і нестійкі, які весь час змінюються (його звуковий склад). У процесі оволодіння дитиною першими словами спостерігається перехідний етап, який характеризується специфічним «дитячим мовленням». О. Йєсперсен назвав його «малим мовленням», У. Еліасберг і Л. Виготський - «автономним мовленням», В. Вунд - «псевдо-мовленням», мовленням няньок, бабусь, що підлаштовуються під дитину. Не заперечує існування такого «малого» мовлення і С. Рубінштейн. Автор співвідносить його появу з розумінням мовлення дорослих і розглядає це явище як «своєрідний перехідний етап». За зовнішньою формою, зауважує С. Рубінштейн, слова «малого автономного мовлення» носять здебільшого моторний характер, це уламки слів з подвоєними складами (фу-фу, ля-ля, ква-ква). Флексії та синтаксичні поєднання в ньому відсутні. Слово має стільки значень, скільки разів воно вживається. С. Рубінштейн наводить приклад уживання нестійкого слова «малого мовлення» вау-вау сином Р. Ідельбергера, який віком б місяців 18 днів словом вау-вау позначав маленьку порцелянову фігурку дівчинки на буфеті, а в 10 місяців 2 дні - собаку, який гавкав на подвір'ї; портрет дідуся і бабусі; свого іграшкового коника, настінний годинник. У 10 місяців 29 днів цим самим звукосполученням він позначив гумову іграшку; в 1 рік 1 місяць - чорні батькові запонки; в 1 рік 2 місяці 4 дні - перлини на сукні, термометр для ванни. Найістотнішим у психологічному аспекті для «малого мовлення», за С. Рубінштейном, є те, що воно відкриває своєрідний спосіб «узагальнення», за яким визначається значення перших слів, які вживає дитина. У «малому мовленні» слова ще не виконують означальної функції у широкому розумінні цього слова. «Мале мовлення» засвідчує не сформованість предметної свідомості. А. Маркова відзначає особливості перших слів дітей, які спостерігаються до кінця третього року життя: багаторазове повторення складів, ми і нагадує белькотання; вставляння голосних при збігу приголосних і хіліб - хліб); уподібнення складів (бабака - собака); скорочення збігу приголосних (сон - слон). Німецькі вчені (В. Штерн і Ш. Бюлер) виокремили дві специфічні особливості перших дитячих слів: 1) між словами дитини і дорослого її називають різкі фонетичні відмінності; 2) багатозначність перших дитячих слів. Т. Коннікова вивчила особливості перших слів у дітей за означеними характеристиками. Щодо фонетичних відмінностей, за твердженням Т. Кошикової, вони виявляються в різних категоріях: а) дитячі слова зовсім не схожі на слона дорослих (адига - риб'ячий жир); б) дитячі слова - це уривки слів дорослих (па - впало, моко - молоко); в) дитячі слова - це спотворені слова дорослих, що зберігають загальну фонетичну схожість (ті ті - годинник, абаля - яблуко); слова - звуконаслідування (ав-ав, Киць киць, ту-ту). Багатозначні слова об'єднуються дитиною в такі групи: а) слова, що утворюються за функціональними ознаками (фу - сірники, лампа, цигарка); б) за місцем знаходження (апу — ніж, хліб, тарілка, сільничка); в) за зовнішньою схожістю (кх - кішка, шапка, комір); г) за звуконаслідуванням (бі-бі - машина, трамвай, тролейбус). Як бачимо, за шість місяців у дітей з'являється лише 15-25 слів. Вельми часто спостерігаються затримки мовленнєвого розвитку дітей, коли дитина до 1,5 року або зовсім не промовляє усвідомлених слів, або ж у її словнику налічується не більше 5 слів. Причини можуть бути різними. Подекуди відставання мовленнєвого розвитку зумовлюється тим, що дорослі розуміють свою дитину за мімікою і жестами і не стимулюють словесне позначення її прохання. У таких випадках дитина часом упродовж ніж усього другого року життя користується тільки «жестовим» мовленням. Другою причиною затримки розвитку активного мовлення є так званий дефіцит спілкування дитини з дорослим. Зайнятий і заклопотаний І тими проблемами дорослий зовсім не розмовляє з дитиною, мовчки задовольняє її потреби, не підтримує ініціативних звертань дитини до дорослого. Перші елементарні вияви ініціативного вживання слів, за свідченням Г. Гозенгарт-Пупко, можна спостерігати у дитини віком 1 рік 2 місяці - 1 рік 3 місяці. Надалі діти називають словами відсутніх дорослих близьких дитині людей. На її думку, самостійне мовлення дітей 1,5 року слід віднести до підготовчого періоду мовленнєвого розвитку. Вона вважає це ще не справжнім мовленням ні за своїм значенням, ні за формою. Це дитяче, автономне мовлення. У другому півріччі другого року життя словник дитини збагачується швидкими темпами. Як стверджує Г. Розенгарт-Пупко, у дітей в 1 рік 6 місяців налічується до 40 слів, в 1 рік 8 місяців - 100, в 1 рік 9 місяців - 175, у 2 роки - 300 слів. У другому півріччі спостерігається своєрідний «стрибок» у збагаченні словникового запасу, дитина починає багато говорити і використовувати різні частини мови. Вперше це явище було описане німецьким психологом В. Штерном у книзі «Дитяче мовлення» (1928). За результатами спостережень над розвитком мовлення своїх двох дочок автор дійшов висновку, що у другому півріччі другого року життя відбувається «переломний момент у розвитку мовлення дитини». Дитина начебто робить перше у своєму житті велике відкриття, що кожний предмет має свою назву. Саме тому діти звертаються до дорослих із незчисленними запитаннями «Що це?» і таким чином швидко збільшують свій словник. Із критикою «теорії стрибка» виступив Л. Виготський. Він переконаний, що дитина в цьому віці ще не спроможна зробити для себе якісь відкриття в довкіллі, а тим більше в розвитку мовлення. Він пише: «Неймовірно, щоб дитина в 1,5-2 роки, коли її мислення перебуває на примітивній стадії розвитку, спроможна була зробити відкриття, яке потребує колосальної інтелектуальної напруги... Як засвідчують дослідження, навіть у дітей старшого дошкільного віку і дорослих людей впродовж усього їхнього життя не відбувається такого відкриття, вони так і не розуміють умовного значення слів, як і не розуміють відношення між знаком і його значенням». Якби дитина зробила таке відкриття, то вона не назвала б словом фу-фу все, що світиться, горить, а словом тил — усе, що лежить на столі. Дитина засвоює спочатку не внутрішні зв'язки між знаком і значенням, а зовнішній зв'язок між словом і предметом, і відбувається це за законами умовного рефлексу, тобто дитина спочатку засвоює функцію, а потім уже усвідомлює предмет (за Л. Виготським). Експериментальні дослідження вченого засвідчують, що в цей період ускладнюється уся життєва практика дитини, яка потребує від неї широкого використання усіх засвоєних слів і накопичення нових. Відтепер дитина вільно пересувається у просторі, розширюються її контакти, вона сама може підійти до того предмета, який її зацікавив, взяти в руки, обстежити. В неї закономірно виникає запитання щодо невідомого їй ще предмета. Оскільки дитина не тільки запитує, а й активно діє з предметом, вона запам'ятовує його назву. За словами вченого, після 1 року 7 місяців відбувається серйозна перебудова психологічної операції зі словом. Якщо раніше для задоволення власних потреб дитина користувалася емоційно-жестовим мовленням, то віднині слово-назва предмета має стати засобом для його отримання. Дитина вже не тягнеться і предмета, а звертається до дорослого і називає предмет. Слово для дитини набуває нового важливого значення. Запас слів, що знаходить її у пасиві, слугує засобом спілкування. За Г. Розенгарт-Пупко, збігаються дві основні лінії розвитку мовчання дитини - усвідомлене розуміння мовлення навколишніх людей у і їх життєво важливих ситуаціях і використання активного словника, яке раніше мало здебільшого ігровий характер. «Розуміння мовлення 1.1 активне вживання словника стимулюють одне одного, зливаючись у і дії йому двосторонньому акті спілкування». Грузинський психолог А. Чрелашвілі під час спеціальних досліджень Спостерігав за розвитком словника дітей другого року життя. Автор стверджує, що поява запитань «Що це?» і стрибкоподібне збагачення словника здебільшого не збігаються у часі. Дитячі запитання, які В. Штерн назвав показником «відкриття», на думку А. Чрелашвілі, мають здебільшого характер гри. Дитині подобається звертатися до дорослих із запитаннями. Вона не завжди очі-і \ і на них відповіді, бігає по кімнаті, показує на предмети і запитує «А це що?». Якщо дорослий відповідає неправильно, дитина голосно запитує знову. Дитячі запитання, зауважує А. Чрелашвілі, тоді навіть не мають питальної інтонації. Дитина нерідко сама звернеться до дорослого з проханням відповідати неправильно, так цікавіше грати. Саме цей умовно-рефлекторний зв'язок: безпосередня дія Дитини (показ на предмет) - словесна відповідь дорослого (за О. Іваніним-Смоленським) започатковує питальну інтонацію в дитячому мовленні. А. Чрелашвілі дійшов висновку, що стрибок у збагаченні і пін активного словника пояснюється не лише «переломним моментом V розвитку мовлення» (як це стверджує В. Штерн), а й «переломним моментом у психічному розвитку дитини загалом» (сприймання, пам'ять, мислення тощо), що сприяє швидкому збагаченню словникового запасу дитини. Характерною особливістю словника дітей другого року життя, за твердженням М. Попової, є нерівномірність вживання частин мови за кількісним складом словника і частота вживання тих чи тих слів. У словнику дитини переважають іменники, значно менше дієслів, хоча Тотожність їх використання висока, це так звані дієслова - «універсали» (Л. Іваненко). Досить бідний словник на прикметники. Збагачення дитячого словника стимулює появу нових форм вимоги за допомогою слова. Порядок виникнення таких слів-вимог описує Г. Розенгарт-Пупко. Під час спілкування дитина насамперед вживає імена дорослих, вимагаючи тим самим, щоб вони підійшли до неї. При цьому слово промовляється з інтонацією «заклику» (баба, мама). Якщо дитина хоче, щоб її відвели до дорослого, вона використовує інтонацію прохання (мамі, бабі). Ім'я дорослого, те, як дитина називає дорослого, стає засобом спілкування вже в першому півріччі другого року життя. У другому півріччі з'являється вимога предмета через його називання. Слово вживається в називному відмінку без флексійної зміни. Якщо до цього дитина використовувала слово «дай» і показувала на предмет, то тепер вона називає його словом. Тож не слід одразу задовольняти прохання дитини, потрібно стимулювати відповідь запитаннями «Скажи, що тобі дати?». На наступному етапі з'являється вимога фразою, спочатку щодо відсутніх предметів (мама, яболя). У віці 1 рік 7 місяців дитина переходить від двослівних речень до фраз, вводячи в них своє ім'я (тьотя Таня, Віка пать). Після 1 року 8 місяців дитина будує фрази, в які вже вводить дію (моко неси тьотя). Внаслідок подальшого розвитку активного мовлення у дитини після 1 року 9 місяців з'являється описове мовлення. Перші форми описового мовлення, за свідченням Г. Розенгарт-Пупко, виникають у відповідь на запитання дорослого, пізніше - за власної ініціативи. Наприкінці другого року життя дитина може вже самостійно розмовляти з лялькою, іграшками. З розвитком активного мовлення і збагаченням словника пов'язане і становлення мовленнєвих відповідей дітей на запитання дорослого. Так Г. Ляміна схарактеризувала перші дитячі відповіді. На початковому етапі замість словесної відповіді дитина виконує певну дію або показує рухами (це немовні відповіді). На другому етапі з'являються неадекватні мовленнєві відповіді: а) дитина ворушить губами, рухає язиком, глибоко вдихає, відтворює інтонацію без членороздільної вимови слова, «вимовляє без звука»; б) відповідає неадекватно, використовуючи будь-яке легке для неї слово (яке вміє вимовити); в) відповідає після дії, вимовляючи не те слово, що потрібне в цей момент, а те, яке треба було сказати на попереднє запитання. І тільки на третьому етапі з'являються адекватні мовленнєві відповіді насамперед за зразком дорослого. Отже, наприкінці другого року життя активне самостійне мовлення стає основним засобом спілкування. Для подальшого розвитку активного мовлення дітей потрібно в діяльність, що їх приваблює, вводити нові слова. У другому півріччі діти легко наслідують мовлення старших дітей. Тому треба ширше організовувати спілкування дітей цього віку зі старшими дітьми. На другому році життя дитина оволодіває звуками рідної мови (О. Гвоздєв). Оволодіння звуковимовою охоплює два взаємопов'язаних процеси: артикуляцію звуків і сприймання їх на слух (фонематичним слух). Перші слова дітей відрізняються недосконалою звуковою нестійкістю ми мови. Дитина може вимовляти одне й те саме слово по-різному: так, І юно м'яч може вимовлятись як мя-я, мяс, мяік. Для дітей цього віку характерна загальна пом'якшеність у вимові звуків, пропуск звуків і складів, заміна одних звуків іншими. Вимова голосних дається дітям краще, ніж приголосних. Дітям другого року життя легко дається вимовляти губних приголосних (б, п, м) та проривних (т, д, г, к) звуків. Більшість дітей правильно вимовляють звуки в, н , та л'. Правильна вимова звуків г, ж,ш,ч,ц, х, ф, л затримується, діти або зовсім не вимовляють їх, або змінюють іншими (за Г. Ляміною). У першій половині другого року життя започатковується розвиток фонематичного слуху. Другий рік життя Н. Швачкін відніс до фонемної Стадії, оскільки дитина розуміє мовлення дорослих на основі значень, пов'язаних із певним звуковим складом. Автор установив послідовність розпитку фонематичного слуху в дітей віком від 11 місяців до 1 року 10 місяців. Насамперед діти розрізнюють голосні. Згодом вони розрізняють приголосні в такій послідовності: а) за наявністю приголосних; б) сонорні й артикульовані шумні; в) тверді й м'які; г) назальні й плавні; д) сонорні й не артикульовані шумні; є) губні й задньоязикові; є) проривні й продувні; ж) передньоязикові й задньоязикові; з) глухі й дзвінкі; І) шиплячі й свистячі; і) плавні і йот. У межах цих груп - голосних і приголосних звуків - існує певна послідовність і труднощі як у спри йманні їх на слух, так і в артикулюванні звуків. Учені В. Богородський, В. Сікорський зазначають, що дитина оволодіває з поміж голосних насамперед трьома крайніми за артикуляцією звуками: а, у, і. Особливо складним для дітей є розрізнення у процесі вимови голосних о-у, е-і. Найпізніше із голосних у вимові з'являється звук й (О. Гвоздєв, В. Бельтюков). Серед голосних звуків також існує Певна послідовність як у вимові, так і в розрізненні на слух. Спостереження за дітьми засвідчують, що найпершими звуками дитини є и, б, м, п' ,д',н'. Т. Ляміна підкреслює, що звуки б, п, м промовляються легко в 90 % випадків, причому відразу правильно. Легко промовляються передні і задні піднебінно-язикові, проривні звуки {т, д, г, к); майже в Г)() % випадків діти правильно промовляють звук в, переднє піднебінно-язикове і м'яке л'. Якщо дитина виховується у сприятливих умовах, то у 3О-50 % випадків спостерігається правильна вимова звуків з, с, ц, ф, х. За несприятливих умов виховання, за свідченням автора, звуки з, с, ш, ж, ч, ц, х, ф, л повністю відсутні у вимові дітей віком до трьох років. Засвоєння правильної вимови звуків відбувається під контролем слухового аналізатора. Сприймання звуків на слух, за Г. Ляміною, залежить від різниці коливань звукової хвилі. Відтак розрізнення схожих звуків (наприклад, к і х) дається дитині важко, причому сприймання звука на слух залежить від тривалості його звучання. Наприклад, звук с (тривалість звучання 0,27 с) при гучному мовленні чутно на відстані 150 м; звук п (тривалість звучання 0, 03 с) чутно лише на відстані 10 м. Для засвоєння різних звуків потрібен різний час. Так, за свідченням О. Гвоздєва, його сину на засвоєння звука т знадобилося 20 днів; л 1 місяць і 1 день; ш - 1 місяць і 8 днів; в - 2 місяці і 24 дні; с - 1 місяці, і 22 дні; р - 2 місяці і 11 днів; ж - 2 місяці і 7 днів. У роботі В. Бельтюкова встановлена послідовність сприймання па слух артикулювання дітьми приголосних (табл. 20). Отже, найпершими і найлегшими в розрізненні на слух є шиплячі та свистячі, потім - тверді та м'які. Дуже важко розрізняються при сприйманні проривні і фрикативні звуки. У процесі становлення артикуляції спостерігається зворотне явище. Найлегшими для сприймання с сонорні й шумні, глухі, дзвінкі. Звуки ч, ш, ж, л, р з'являються на останньому етапі, вони є важкими для вимови. Водночас не слід забувати про індивідуальні властивості засвоєння звуків дітьми. О. Гвоздєв наголошує, що в його сина до 1 року 9 місяців при наявності 87 слів були відсутніми такі звуки: в, ф; тверді різновиди н, д, т; африкати - Щ тверді різновиди с, з, л, н; усі різновиди шиплячих і звук р. Упродовж усього другого року життя звуковимова в дітей ще на досконала. Діти випускають деякі звуки, замінюючи їх легшими. Спо стерігається загальна пом'якшеність мовлення, злиття двох звуків у один. Учені О. Гвоздєв, М. Хватцев та інші описують типові недоліки звуковимови дітей цього віку. З-поміж яких: заміна звука п звуками к, ф; звука т звуком т'; проривного к звуком т; звука в звуком п; звука г звуками к і д; звука х звуком ф; звука в звуком в'; звука л звуком л'. Водночас досить рано (вже у 2—3 роки) діти диференціюють помилкову вимову від правильної (О. Гвоздєв, Н. Швачкін, Р. Левіна, С. Бернштейн та ін.). Таблиця 20. Розрізнення на слух приголосних звуків
Як зауважує О. Гвоздєв, діти виступають «борцями» і,і правильну вимову. Дитина ще сама не вимовляє правильно звук, ніс відчуває й негативно реагує на неправильну вимову звука іншими Звідси висновок: дорослий повинен завжди правильно вимовляти звуки. Це ще раз підкреслює взаємозв'язок двох аналізаторів - слухового і мовленнєво-рухового - у процесі оволодіння дитиною звуковою мовою. Значним досягненням у розвитку мовлення дітей є поява граматичних форм рідної мови. Становлення граматичної правильності мовлення у дітей та закономірності засвоєння граматичних значень розкрито и роботах М. Красногорського, О. Гвоздєва, Д. Ніколенка, Ф. Сохіна, Ядешко та ін. Д. Ніколенко поділяє засвоєння граматичної будови рідної мови в ранньому віці на два періоди: пасивне засвоєння (розуміння граматичних значень), яке триває з 5-6 місяців до початку другого року життя, та активне засвоєння граматичних значень (другий, третій роки життя). Тривалість пасивного оволодіння граматичною будовою мови залежить Переважно від виховного мовного впливу дорослих. На основі вивчення формування граматичної будови мови О. Гвоздєв поділив перед дошкільний вік на два періоди. Перший період - від 1 року 3 місяців до 1 року 10 місяців. Це період, коли дитина складає речення з аморфних слів - коренів, що вживаються в одному незмінному вигляді в усіх випадках їх використання. Цей період чітко поділяється на дві стадії: а) стадія однослівного речення (1; 3 — 1; 8); б) стадія речень з кількох слів, переважно двослівні речення (1; 8-1; 10). Другий період - від 1 року 10 місяців до 3 років. Це період засвоєння граматичної структури речення, пов'язаний із формуванням граматичних категорій та їх зовнішнього вираження. Для нього характерним є швидкий ріст різних типів простого й складного речень. У межах цього періоду виокремлюються три стадії: а) формування перших форм (1,10-2; 1);б) використання флективної системи рідної мови для вираження синтаксичних зв'язків (2; 1 -2; 3); в) засвоєння службових слів для вираження синтаксичних відношень (2; 3 - 3; 0). У розвитку дитячого мовлення важливу роль відіграють речення. ()скільки в реченні завжди щось висловлюється, воно є одиницею мови як знаряддя мислення і спілкування. Коли саме у мовленні дітей з'являються перші речення і що є їх основою? Основою речення, на думку Д. Ніколенка, є предикативність, що передається словом та інтонацією, і появою предикативності у мовленні дітей пов'язані й перші речення, які спостерігаються в активному мовленні наприкінці першого, на початку другого років життя. Основною ознакою предикативності у мовленні дітей є віднесення змісту висловлюваного до дійсності. Наприклад, Наташа П. (11 місяців 20 днів) проситься гуляти, вимовляючи: «Пру-пру»; в 11 місяців 25 днів вона, ставши на ніжки, сказала: «Тя» (встала); у 12 місяців, дивлячись на курочку, вона говорить: «Тьотя». Сашко Л. (1 рік 2 місяці), побачивши іграшки, якими гралися інші діти, правилі, воно називає їх (пірамідка, коник), виконує словесні доручення. Оля К. (11 місяців) цілеспрямовано вживає слова «мама», «баба», «дай». Побачивши намальовану кішку, вона називає її «кс». Льоня (1 рік 2 місяці), побачивши зайчика і кішку, сказав: «зайчик - вуси», «кицька - кіт». Така віднесеність слів до дійсності засвідчує наявність у мовленні дитини основної ознаки речення - предикативності. Дитина досить рано починає розуміти предикативність у пасивній формі, коли сама ще володіє мовою як засобом спілкування. На прохання дорослого вона виконує різноманітні дії (подає, піднімає, відкриває рот, ховається тощо). Предикативність яскраво виявляється і в однослівних реченнях, що є першою стадією у становленні граматичної будови мови. Так, однослівні речення з'являються наприкінці першого року життя. За своїм значенням слова-речення становлять закінчене ціле і виражають якесь повідомлення. Наприклад, «моко» можна «перекласти» на мову дорослих «дай молока», «я хочу молока», «ось молоко», «на молоко». Перші слова-речення позначають здебільшого назву особи (тато, мама, тьотя); тварин (ав-ав, киця); частин тіла (ука, нозя); назву предметів та окремих дій із ними. Нерідко значення таких речень можна зрозуміти лише за допомогою інтонації. Залежно від інтонації О. Гвоздєв виокремлює такі типи перших слів-речень: а) наказові, що виражають бажання, вимогу; б) номінативні, що супроводжуються окликом й зустрічаються досить часто; в) кличні. Речення мають ситуативний характер, їх розумінню допомагає обстановка, ситуація, в якій дитина вимовляє це слово. Наприклад: а) «бай бай» (хочу спати, лягає); б) «бай-бай» (гойдає ляльку, гладить по голівці); в) «бай-бай» (плаче, піднімається, не хоче спати). Іноді розумінню допомагають жести дитини, міміка. Наприклад, «кіга» - просить книжку для розглядання, протягує руку; «кіга» - бере книжку, дає матері, щоб прочитала. Слова у таких реченнях аграматичні, аморфні. Панування однослівних речень продовжується, за О. Гвоздєвим, до 1 року 8 місяців. У віці від 1 року 9 місяців до 1 року 10 місяці її з'являються перші двослівні речення. Як свідчить практика, ці речення дитина конструює цілком самостійно, оскільки їх структура зовсім не схожа на структуру речень у дорослих. «Не можна говорити про формування граматичної будови мови, як тільки наслідок засвоєння дитиною граматичних форм у «готовому вигляді», готових мовних сполучень, - пише О. Гвоздєв. - Дитина, поєднуючи слова в речення, водночас аналізує їх за морфологічними елементами, це дає можливість дітям не тільки відтворювати в мовленні готові шаблони, а й самостійно будують граматично правильне мовлення». Двослівні речення розрізняють наказові (дай мяц) і розповідні, у яких повідомляється про щось (киця ам). У двослівних реченнях пропущене дієслово, що виконує роль присудка. Отже, позначення предметів для дитини легше й важливіше, ніж позначення дії. У мовленні дитини номінативні й стверджувальні речення з'являються досить рано, а заперечні - значно пізніше, заперечення найчастіше пропускаються. Вживання заперечення «ні» фіксується у віці 2 років 3 місяців. Н. Серебряникова вивчала особливості перших двослівних речень дитини. Вона вказує на те, що поява перших речень можлива лише у разі, якщо у словниковому запасі дітей є 40-60 слів. Двослівні речення найчастіше складаються з позначень людини й дії; з'являються іншій нерегулярно і складаються з окремих слів, структурно не оформлених. Наприкінці другого року життя (1 рік 10 місяців) у мовленні дітей з'являються речення з 3-4 слів і питальні речення. Перші питальні речення виражаються лише самою інтонацією («Мама купила яблука?»). Після двох років дитина вживає частку так, вимовляючи з питальною інтонацією, трохи пізніше - речення із запитанням про місце дії з прислівниками де, куди. У віці 1 року 9 місяців О. Гвоздєв відзначне появу однорідних членів речення. Спочатку вони виражаються в однакових формах переліку (Оля прца, Тоса прца, киця прця), які вжинаються без сполучників, зв'язок між ними виражається лише інтонацією переліку. Однорідні члени із сполучниками з'являються в 1 рік 3 місяці. Першим дитина вживає сполучник і, що об'єднує два слова мама і тато), потім він вживається перед кожним однорідним членом (і мама, і Катя, і киця...). У віці 1 рік 9 місяців - 1 рік 10 місяців у мовленні дітей спостерігаються вже перші складні речення без сполучників. Зв'язок між ними передається інтонаційно. Другим етапом в оволодінні граматичною будовою є засвоєння флективної системи рідної мови, правильне вживання відмінкових форм. Перші вияви флективності, як відзначає більшість дослідників, можна помітити вже на початку другого року життя. На другому році життя діти оволодівають діалогічною формою мовлення. Водночас ініціатором діалогу в цей період має бути дорослий. Особливості розвитку діалогічного мовлення дітей цього віку досліджувала М. Попова. Автор підкреслює, що активний діалог з дітьми цього віку залежить від багатьох умов: а) рівня мовленнєвого розвитку дітей; б) вміння дитини спілкуватися з дорослим з різного приводу; в) вміння адекватно відповідати на запитання дорослого. Для розвитку діалогічного мовлення дітей вихователю у продовж дня потрібно постійно звертатися до них із запитаннями, стимулювати мовленнєві відповіді. Перші діалоги з дітьми повинні бути нетривалими, з перервою, щоб діти не відволікалися. У першій половині року здебільшого вихователь сам і запитує, і відповідає. Відповіді дітей мають вибірковий характер, найчастіше одним словом (мімікою, жестами). На другому році життя формуються такі функції діалогу: а) вили її на співрозмовника; б) вираження власних думок. Розвиток цих функцій цілком залежить від вдалого формулювання педагогом різних запитань: узагальню вальних, коли відсутня пряма вказівка на предмет ( «Що ти хочеш?»); конкретних («Що тобі дістати?»); уточню вальних («Ще тобі дістати зі столу?»); запитань, що надають можливість вибору («Синій чи зелений олівець?») та ін. Вчити дітей відповідати на запитання потрібно поступово: спочатку використовувати мовленнєві зразки (це лялька) і пропонувати їх повторити, стимулюючи мовленнєві відповіді дітей. Орієнтовні показники розвитку мовлення дітей другого року життя 1 рік — 1 рік 6 місяців. Розуміє назви багатьох навколишніх предметів (їжі, одягу, іграшок) і багатьох дій, виконує на прохання дорослого прості дії з предметами («закрий», «дай», «поклади»). Розуміє питальні звертання («Хто налив?», «Хто пошив лялі платтячко?»). Свою діяльність і рухи супроводжує звуконаслідувальними назвами, вимовляє багато наслідувальних звуків («гав-гав», «му» та ін.). Легко наслідує дорослого, повторює за ним закінчення слів і прості слова. Характерною є гра-наслідування у формі белькотання - «монологу». Спілкується з дорослим, звертається з проханням, скаргою, супроводжуючи це жестом чи мімікою, іноді додає знайомі слова. Виконує спочатку прості («Принеси черевички» - до 1 року 3 місяців), а згодом складніші словесні доручення («Візьми серветку і сядь за стіл»). Словниковий запас дитини близько 30-40 слів, вживає узагальню-вальні слова (собака - великий, маленький, білий, чорний, живий, іграшковий, на картинці тощо), ще чимало полегшувальних слів-складів (ту ту, бі-бі). Звертається із запитанням «Що це?». Словник складається здебільшого з іменників і дієслів. Вживає слова-речення. Наприкінці цього періоду з'являються двослівні речення. Однак ще багато белькоче, а слова вживає в процесі спілкування з близькими людьми в момент зацікавленості, радості, здивування. 1 рік 6 місяців — 2 роки. Виявляє підвищений інтерес до розмови дорослих, вдається до виконання окремих дій, що випливають із розмови, яка до дитини безпосередньо не звернена. Розуміє питальні речення («Хто?», «Що?», «Де?»). Вимовляє слова на означення цілого речення (Іноді супроводжує їх жестом). Переходить від дитячих звука наслідуваних слів до мовлення дорослого, але слова вимовляє уривками (мо, моко замість молоко, бака замість собака). Легко повторює за дорослими слова і фрази. З 1 року 8 місяців повторює усе, що чує, щодня з'являються нові слона. Запас слів швидко зростає, наприкінці року - до 300 слів. Полегшувальні слова замінюються правильними. У словнику з'являються прикметники і займенники. Узагальнює предмети за істотними ознаками. З'являються речення з двох-трьох слів, що побудовані аграматичні її і звернення до дорослих набуває мовної форми. До двох років оволодіває – три -, п'ятислівними реченнями, з’являються флексії. Мовлення стає засобом спілкування з дорослими. Звертається із запитанням «Що це?». Бажання і прохання передає словами. Мовлення яскраво виражене емоційно. |