Перелік питань ІІ рівня до пмк з історії України
 Скачать 344 Kb.
|
|
Порівняйте причини голоду 1921-23, 1932-33 і 1946-47 рр. в Україні. Які з них мали об'єктивний, а які суб'єктивний характер? Причинами голод}' 1921-1923рр. були: 1) післявоєнна розруха; 2) неврожай, спричинений посухою 1921 р.; 3) політика воєнного комунізму, насаджувана більшовиками; 4) примусове вивезення українського хліба в Росію та експорт його за кордон; 5) використання московським урядом голоду як ефективного засобу придушення антибільшовицького повстанського руху в Україні. Причини голод}' 1932-1933рр.: 1. навмисний підрив сільського господарства України шляхом насильницької колективізації та конфіскації майна селян; 2. нереальні плани хлібозаготівель для УРСР в 1932 році; 3. вилучення всіх продуктів харчування у більшості українських селян (натуральні штрафи) та ізоляція голодуючих: запровадження паспортної системи, заборона на виїзд в сусідні «ситі» республіки, заборона на ввезення продуктів, оточення військами «ситих міст» від голодного села; 4. відсутність допомога голодуючим за наявності можливостей її надати; 5. запобігання можливості надання іноземної продовольчої допомоги за допомогою інформаційної блокади. Причини голоду 1946-1947рр.: 1. посуха і неврожай 1946; 2. низька продуктивність праці; 3. високі обсяги заготівель хліба, експорт зерна в Східну Європу; 4. нестача техніки, робочої сили; 5. нестача коштів на розвиток сільського господарства; 6. посилення репресій проти українського населення.
Історики і демографи сперечаються навколо кількості жертв голодомору, виголошуючи різні дані від 3 до 15 мільйонів. Найвірогідніше, враховуючи матеріали перепису населення 37-го року, втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств становили близько 7 мільйонів чоловік на теренах України. Окрім очевидних людських втрат та величезного морального удару голод завдав непоправної шкоди українському національному життю: 1. Він практично знищив старе українське село з його багатими народними традиціями. Замість нього з'явилось колгоспне село, яке вже ніколи не повставало проти радянської влади. 2. Колективізація приглушила почуття індивідуалізму, яке було основним для ідентичності українського селянина. 3. На декілька поколінь голодомор інплантував у свідомість селянства соціальний страх, політичну апатію і пасивність. 4. Голод перервав тяглість поколіїп. у розвитку української національної еліти. 5. Голод призупинив "українізацію" міст Сходу і Півдня України, після нього поповнення міського населення відбувалося в основному за рахунок імміграції з Росії тощо. За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 33-го року виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.
Нова економічна політика запроваджувалася в умовах глибокої економічної та політичної кризи. Політична влада починала втрачати соціальні опори, прийшло розуміння того, що воєнно-комуністичними методами, насамперед тотальним державним примусом, утримати владу неможливо. У ленінському розумінні НЕП — це «вимушений відступ, перегрупування сил», «необхідність некомушстичними руками будувати комунізм». У Леніна чітко виражена настанова: «хто — кого» і водночас робиться крок у бік плюралістичного бачення шляхів до соціалізму. В останніх своїх замітках Ленін по суті розчиняє розуміння «соціалістичного будівництва» в інших шляхах входження до лав цивілізованих народів, у модернізаторських завданнях культурного та індустріального розвитку. Проголошення НЕПу відображало суперечливі тенденції розвитку суспільства. Нова економічна політика мала альтернативи. Це — урахування багатоукладного характеру економіки, поєднання різних форм власності, відродження кооперативних відносин. У політичній галузі — союз робітників і селян, урахування їх інтересів, відмова від диктатури робітничого класу, претензій партії на монополію влади, поступовий еволюційний розвиток суспільства, поєднання загальнодемократичних і соціалістичних тенденцій. За такого шляху розвитку знімалася заданість кінцевих результатів, накреслювався новий підхід до значення Жовтневої революції, перехід до політики національної згоди. Проте перемогу здобула інша тенденція. Соціалістична перспектива залиш ала обмежені рамки для НЕПу. Категорична формула Сталіна про викорінення нової економічної політики різко відобразила те, що було в реальності.
Політика прискореної індустріалізації призвела до важких соціально-економічних і політичних наслідків: 1. Здійснення індустріалізації за рахунок с/г посилило тиск на селян: збільшився продподаток, заборонялася вільна торгівля. 2. Форсована індустріалізація обумовила перехід до насильницької колективізації, результатом якої мало стати забезпечення країни дешевими продуктами харчування, а промисловості - дешевою сировиною. 3. Випереджаючий розвиток важкої промисловості зумовив посилення диспропорцій між промисловістю і сільським господарством, між важкою і легкою промисловістю. Відбулося падіння життєвого рівня народу. 4. Відбувся перехід від непу до командно-адміністративної економіки. Монополізм державної власності, відсутність конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку господарств. 5. З індустріалізацією пов'язаний початок масових репресій. У катастрофічних провалах здійснення планів, в аваріях, що почастішали, почали звинувачувати "ворогів народу", "шкідників", з вини яких нібито і траплялися "зриви" і "провали". Поряд із цим, індустріалізація мала і значні позитивні досягнення: 1. Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально-аграрну; 2. у 1940 р. рівень промислового потенціалу у порівнянні з рівнем 1913 р. збільшився у сім разів; 3. За обсягом виробництва важкої промисловості Україна випереджала ряд розвинутих західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі по виробництву машин (після Англії) і виплавці чавуну (після Німеччини); 4. За три довоєнні п'ятирічки в Україні з'явилися сотні великих і
Можна виділити п'ять етапів сталінської репресивної політики в Україні: 1. Боротьба зі «шкідництвом)». Штурмівщина в роки індустріалізації призводила до частих аварій на підприємствах, анархії й марнотратства. У травні 1928 року відбувся показовий процес над фахівцями вугільної промисловості (Шахтинська справа). До суду були притягнуті особи, які звинувачувалися в контрреволюційній діяльно^. 2. Боротьба проти громадських діячів та інтелігенції. Один з перших політичних процесів, який сфабрикувала сгалінщина, — справа «СВУ». На лаві підсудних опинилося 45 представників української інтелігенції, серед них С.Єфремов, В.Чеховський, Й. Гермайзе та ін. Після «СВУ» настала черга сфальсифікованої справи «Українського національного центру» («УНЦ»). Пізніше органи ДПУ розпочали розслідування справи «Української військової організації», яка нібито організовувала саботаж у сільському господарстві. Усього в Україні з 1930 по 1941 рр. виявлено понад 100 ворожих до радянської влади «організацій». 3. Боротьба з «рештками ворожих класів». 4. Ліквідація переродженців і дворушників в партії. Репресій зазнали близько 37% членів КП(б)У, тобто приблизно 170 тис. осіб. За спогадами М. Хрущова, українська компартія була «вичищена до блиску». 5. Чистка військових кадрів. Найбільших утрат зазнали Київський і Харківський військові округи. Серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір, Є. Ковпох, І. Федько, Д. Шмідт, Б. Думенко. Отже, всі негаразди в державі тоталітарний режим списував на так званих «ворогів народу» і в ті часи будь-яка людина могла потрапити під цю категорію громадян за надуманими обвинуваченнями, а це в свою чергу виливалося у масові репресії проти українського народу.
Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини не мали власного автономного устрою. Уряди цих країн прагнули до посилення контролю над українськими територіями. Польський уряд намагався витравити такі поняття, як "Україна" та "українці", застосовуючи замість них терміни "Східна Малопольща", "русини". У 1924 р. видано закон про заборону вживання української мови у всіх державних установах. У 1935 р. Польща офіційно відмовилася від своїх зобов'язань перед Лігою Націй щодо забезпечення прав національних меншин. Урядові кола розгортають репресії проти українців, здійснюють політику жорстокої асиміляції. Господарство краю розвивалося відповідно до інтересів польської економіки. Переважали ті галузі, які забезпечували високі доходи без значних капіталовкладень, а саме: нафтодобувна, деревообробна, харчова, переробка мінеральної сировини. Румунська влада здійснювала щодо українського населення політику тотальної румунізації, вдаючись до відкритих насильницьких дій. З 1919 по 1928 рр. на території Буковини діяв воєнний стан. У 1920 р. було заборонено вживання української мови. Українців не визнавали окремою нацією, була заборонена українська преса, відбувалася румунізація православної церкви. Буковина була відсталою окраїною Румунії. Буковинська економіка залишалася напівкустарною, найбільшу питому вагу в економіці складала харчова промисловість. Аграрні реформи, проведені в 1919 р. Польщею, Чехословаччиною і Румунією, не ліквідували малоземелля українського селянства. Головною метою реформ була передача землі польським, румунським і чеським колоністам. Тяжким було і соціальне становище населення: низький життєвий рівень, жорстока експлуатація, високий рівень безробіття, захворюваності, смертності.
Легіон "Українські січові стрільці" (УСС) був сформований австрійським командуванням у 1914 р.. Не будучи впевненим у його лояльності, уряд обмежив чисельність легіону УСС до 2,5 тис. Для формування легіон на початку вересня перевели в Закарпаття, в район м. Мукачево. Тут було утворено три стрілецькі курені. Командиром легіону став М Галугцинський. Ядро легіону становили члени довоєнного січового, сокольського і пластового руху. В перші бої легіон УСС вступив в кінці вересня 1914 р. в районі Ужоцького перевалу. В кінці 1914 - на поч. 1915 р. стрільці охороняли карпатські перевали. "Усуси" проявили зразковий героїзм у битвах з російськими частинами на горі Маківка у травні 1915 р.; під Галичем у червні 1915 р. і над р. Стрипою влітку - восени 1916 р. Після великих втрат залишки полку УСС вивели в тил на доукомплектуванню, після чого в лютому 1917 він повернувся на фронт. У 1918 р. у складі австрійської армії полк УСС здійснив похід на Україну під командуванням сина австрійського ексгерцога Стефана-Вільгельма Габсбурга, якого українці називали Василем Вишиваним Пізніше Січові стрільці відіграли визначну роль в революційних подіях 1918 р. та творенні ЗУНР. УСС відіграли надзвичайно важливу роль в історії, яка полягали в наступному: 1. Стали зародком майбутньої армії. 2. Залишили по собі велику культурно-мистецьку спадщину, що стала частиною національної свідомості галицьких українців XX століття. 3. Велика пропагандистсько-виховна робота серед населення краю. 4. їх героїзм та самопожертва служили прикладом наступним поколінням борців. 5. Діяльна конструктивна участь УСС у революційних подіях 1917-1920 рр.
ОУН - українська політична організація, що діяла в основному на території Західної України в 1920-х - 50-х рр. і ставила собі за мету встановлення Української соборної самостійної держави, її збереження та розвиток. Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала всі легальні українські партії Галичини як колабораціоністські. Заснована 3 лютого 1929 року, легалізована в Україні у 1993 році. ОУН виникла внаслідок об'єднання Української Військової Організації (УВО) та студентських націоналістичних спілок: Групи Української Національної Молоді; Легії Українських Націоналістів;Союзу Української Націоналістичної Молоді. Головною метою ОУН було встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території. Ця мета мала досягатися через національну революцію та встановлення диктатури. Економіка держави планувалася як поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності. ОУН відкидала будь-який партійний чи класовий поділ та представляла себе як домінуючу силу українського суспільного життя як вдома, -так і за кордоном. Звинувачуючи соціалістичний та ліберальний табори у поразці Української Народної Республіки 1917-20, ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на «свої сили». У 1940 році ОУН розділилася на дві частини: старші, більш помірковані члени підтримали Андрія Мельника (ОУН-М), тоді як молодші і радикальніш! члени — Степана Бандеру (ОУН-б). Остання група отримала контроль над націоналістичним рухом на Західній Україні.
Українська повстанська армія (УПА) — озброєне крило Організації українських націоналістів. Перші партизанські загони українських націоналістів виникли на Поліссі та Волині й спочатку, як не дивно, не були пов'язані з ОУН. Як тільки вибухнула нацистсько- радянська війна, місцевий український діяч Тарас Бульба-Боровець, близький до петлюрівського уряду УНР, що перебував на вигнанні у Варшаві, сформував нерегулярну частину під назвою "Поліська Січ" з метою очищення свого регіону від залишків Червоної армії. Коли під кінець 1941 р. німці спробували розпустиш його частину, він повів своїх бійців "у ліси", щоб воювати як і з німцями, так і з більшовиками. У 1942 р. невеликі підрозділи створили на Волині члени ОУН, що ховались від переслідувань Коха. Наприкінці 1942 р. ОУН вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок регулярної українській армії. Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопіла контроль над значними частинами Волині, Полісся, а згодом і Галичини. Хоч багато українських еміграційних джерел стверджують, що в апогеї своєї сили чисельність УПА сягала близько 100 тис., більш обгрунтовані підрахунки встановлюють цифру 30-40 тис. бійців. Порівняно з іншими рухами окупованої нацичтами Європи УПА не мала чужеземну допомогу. Тому зростання її свідчить про дуже відчутну підтримку українців. Коли під час відступу радянських війск берієвські прислужники розстріляли у західноукраїнських тторьмах тисячі невиних, а війська вермахту зупинили цей кривавий терор, їх зустріли як визволителів. Але "новий порядок" виявився не менш жорстоким. Виходячі із реальної спуації в Україні, Головний провід ОУН у постанові від 4 грудня 1941 р. окреслив стратегічне завдання організації: "Готуватися до довгої, затяжної та упертої боротьби з німецькими окупантами і дотримуватися тактики накопичення сил".
Мюнхенською угодою 1938 року частина території Чехословаччини була передана Німеччині. У закарпатських українців з'явилася надія на отримання автономії для Закарпаття. 11 жовтня було створено перший уряд так званої Карпаторуської держави, який очолив А.Бродій. 22 листопада 1938 року було прийнято закон Чехословацької Республіки про Конституцію Карпатської України. Новосгворений уряд заходився будувати українську державність. Почалася українізація освіти та адміністрації. Відбулися вибори до Сейму — вищого законодавчого органу країни. 15 березня 1939 року сейм проголосив Карпатську Україну незалежною державою. Але останнє слово в розв'язанні проблеми "Підкарпатської Русі" належало Німеччині і карпатські українці сподівалися на її підтримку. Гітлер вирішив передати все Закарпаття Угорщині. Проте закарпатські українці не збиралися розлучатися з державністю, яку щойно проголосили. Кілька тисяч бійців воєнізованого формування "Карпатська Січ" вступили до нерівного бою з 40-тисячною угорською армією. Закарпатська Україна була окупована фашистською Угорщиною. Головною причиною падіння Карпатської України було те, що вона не отримала міжнародної підтримки. З відкритою неприязню ставилося до неї керівництво СРСР, вбачаючи в ній небезпечне вогнище українського самосгійнищва. У промові на XVIII з'їзді ВКП(б) 1939 року Сталін героїчну боротьбу карпато-українців охарактеризував словами: "Комашка, що хоче прилучити до себе слона". Карпатська Україна проіснувала кілька днів, але залишила глибокий сліп V -гя нятппапчш
ЗО червня 1941 р. у Львові ОУН, не повідомивши німецьку військову владу, скликала Національні збори, які схвалили Акт відновлення Української держави. У документі зазначалося, що "на західних землях України твориться Українська влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться в столиці України Києві з волі українського народу". Далі було оголошено про утворення «Українське державне правління», головою уряду призначено Я. Стецька. Прагнучи поставити Німеччину перед фактом відновлення національної державності, уряд Я. Стецька заходився встановлювати держави управління в Тернополі, Станіславі, Дрогобичі, Луцьку, Рівному та в багатьох інших містах. Окрема прокламація, поширена у Львові, сповістила населення, що провід ОУН створює "Українську Національну Революційну армію" (УНРА). У Львові 6 липня відбулася нарада за участі відомих людей краю, яка закликала громадян підтримати сформований 30 червня український уряд. Важливим фактом стало те, що Акт ЗО червня 1941 р. підтримали ієрархи УГКЦ та УПЦ. 2 липня 1941 р. інформація про подію, що сталася у Львові, дійшла і до Берліна. Багато німців розцінили вчинок Стецька як спробу "державного перевороту". Щоб акція не дістала широкого розголосу, німецькі власті почали тиснути на С. Бандеру, щоб він скасував рішення Я. Стецька. Бандера відмовився. У відповідь 5 липня за наказом Гітлера розпочались масові репресії щодо членів ОУН. Бендеру і Стецька було заслано в табір Заксенхаузен. Всього за тратами опинилося понад 2000 націоналістів, кількасот з яких страчено. Отже, оцінюючи ці події з історичної перспективи, можна твердити, що проголошення Української держави у Львові ЗО червня 1941 р. мало велике історичне значення. Акт відновлення Української держави дав зрозуміти, що гітлеризм с непримиренним ворогом українського народу і виношує щодо нього суто імперіалістичні наміри. Пізніше це призвело до збройного опору окупантам й до виникнення потужного повстанського руху.
Справжнє об'єднання українських земель відбулося 20 років раніше і ми відзначаємо цю подію державним святом День соборності України. Те що робили комуняки в ЗУ в 39 році це звичайна окупація і не потрібно прикрашати злочини совєтських комісарів слівцями про "воз'єднання". -хші (обговорення) 16:20,15 червня 2013 (ІГГС). Після того об’єднання знову ж роз’єднали.-ЮеАртеміс (обговорення) 09:59,16 червня 2013 (ІЛС) Перепрошую, якщо нижченаведені аріументи вже були, але я спробував знайти в Інтернеті ознаки окупаційного режиму. Наткнувся на статтю «Польська окупація Західної України в 1918-1939 роках. Як це було», де перелічено такі критерії: встановлення контролю над територією шляхом військової інтервенції — проведення політики (в сферах політичного, економічного, культурного життя) на захоплених землях в інтересах окупаційної влада — /заборонено всі культурні та спортивні товариства українців, поляків і євреїв придушення національних виступів місцевого населення на окупованій території силовими методами (створення оперативних спецпідрозділів, використання регулярної армії, мережі спецзакладів пенітенціарної системи) — /тільки так Вкажіть позитивні і негативні сторони процесу радянізаїш західноукраїнських земель. З приєднанням західноукраїнських земель до СРСР розпочався процес їх радянизащ'ї, тобто зміни в усіх сферах життя відповідно до вироблених за роки радянської влади зразків. Позитивними наслідками процесу радянізації стали: — ліквідація польського держапарату; — об'єднання західноукраїнських земель з УРСР в одній державі. — конфіскація земель великих власників, націоналізація торгівлі та промисловості (ці галузі перебували в руках поляків та євреїв); — українізація та зміцнення системи освіти (кількість українських шкіл збільшилася до 6,5 тис. з одночасним скороченням польських); Львівський університет перейменовано в честь І. Франка, мовою викладання стала українська тощо); — розвиток системи соціального забезпечення, особливо охорони здоров’я. Та невдовзі виявилися й украй негативні наслідки діяльності комуністів: — заміна польських чиновників на місцевих комуністів та людей, присланих зі Сходу України; — насильницька колективізація (на червень 1941 р. в колгоспи було об’єднано 15 % господарств); — тиск на церкву (як греко-католицьку, так і православну); — розгром політичних партій і громадських об'єднань, у тому числі таких шанованих у народі, як "Просвіта”; — масові репресії (з осені 1939 р. по осінь 1949 р. у Західній Україні було репресовано за політичними ознаками і депортовано близько 10 % населення). Отже, об'єднання західноукраїнських земель з УРСР мало позитивне значення: вперше за кілька століть своєї історії українці були в одній державі. Але принесений на багнетах Червоної Армії репресивний режим остаточно переконав західноукраїнське населення в тому, що його майбутнє не в інтеграції з СРСР, а в творенні незалежної соборної української держави.
З приєднанням західноукраїнських земель до СРСР розпочався процес їх радянизащ'ї, тобто зміни в усіх сферах життя відповідно до вироблених за роки радянської влади зразків. Позитивними наслідками процесу радянізації стали: — ліквідація польського держапарату; — об'єднання західноукраїнських земель з УРСР в одній державі. — конфіскація земель великих власників, націоналізація торгівлі та промисловості (ці галузі перебували в руках поляків та євреїв); — українізація та зміцнення системи освіти (кількість українських шкіл збільшилася до 6,5 тис. з одночасним скороченням польських); Львівський університет перейменовано в честь І. Франка, мовою викладання стала українська тощо); — розвиток системи соціального забезпечення, особливо охорони здоров’я. Та невдовзі виявилися й украй негативні наслідки діяльності комуністів: — заміна польських чиновників на місцевих комуністів та людей, присланих зі Сходу України; — насильницька колективізація (на червень 1941 р. в колгоспи було об’єднано 15 % господарств); — тиск на церкву (як греко-католицьку, так і православну); — розгром політичних партій і громадських об'єднань, у тому числі таких шанованих у народі, як "Просвіта”; — масові репресії (з осені 1939 р. по осінь 1949 р. у Західній Україні було репресовано за політичними ознаками і депортовано близько 10 % населення). Отже, об'єднання західноукраїнських земель з УРСР мало позитивне значення: вперше за кілька століть своєї історії українці були в одній державі. Але принесений на багнетах Червоної Армії репресивний режим остаточно переконав західноукраїнське населення в тому, що його майбутнє не в інтеграції з СРСР, а в творенні незалежної соборної української держави. |