Шпори_теория_Komplekt. Підприємство як суб'єкт господарювання, його місце в соціальноорієнтованій економіці
 Скачать 434 Kb.
|
Соціально орієнтована економіка базується на поєднанні принципу свободи ринку з принципом соціальної справедливості, який реалізує держава. Побудова соціально орієнтованої економіки, яка функціонує на засадах ринкового механізму, спрямована на забезпечення: економічної та соціальної взаємодії господарюючих суб’єктів; пріоритетності суспільних інтересів; нормального рівня життя більшості населення країни. Господарюючі суб’єкти – це учасники ринкових відносин, які здійснюють господарську діяльність у сфері суспільного виробництва, виготовляючи продукцію ( товари, роботи, послуги ) та реалізуючи свою господарську компетентність через сукупність господарських прав та обов’язків. Основною господарською одиницею, первинною ланкою соціально орієнтованої економіки є підприємство. Підприємство – це економічно, технічно, соціально відокремлене виробництво товарів та послуг для задоволення потреб споживачів на основі самостійних рішень і відповідальності за ризик. Як суб’єкт ринку , підприємство є юридичною особою, що має: відокремлене майно; рахунки в установах банку; самостійний баланс; печатку із найменуванням; ідентифікаційний код. Як об’єкт ринкових відносин підприємство – специфічний товар, що має вартість і споживчу вартість. Вартість підприємства складають його майно-матеріальні та нематеріальні активи у ціновій формі. Споживча вартість полягає у здатності підприємства приносити його власнику прибуток. Основні ознаки підприємства: задоволення, насамперед, зовнішніх потреб споживачів; здійснення господарської комерційної чи некомерційної діяльності, спрямованої на досягнення прибутку, інших економічних та соціальних результатів; набуття статусу юридичної особи, яка відповідає певним характеристикам, що встановлені чинним законодавством; самостійність господарюючої ланки, що має відокремлене майно, вартість якого відображується в самостійному балансі підприємства; свобода прийняття рішень; наявність власного ризику; глибока спеціалізація підприємства, як господарської одиниці. 2.Організаційно-економічні умови функціонування підприємства. У ринковій економіці підприємство функціонує як цілісна, єдина і збалансована система, що орієнтована на певну мету. За своєю суттю підприємство – це осередок активної діяльності певного професійно – організованого колективу людей, здатного за допомогою наявних засобів виробництва і сучасних інформаційних ресурсів здійснювати обрані напрями діяльності та виробляти матеріальні блага і послуги для задоволення попиту споживачів в умовах визначеного ризику. Основні організаційно – економічні умови функціонування підприємства: додержання законів і рішень законодавчої та виконавчої влади; матеріальна зацікавленість у результатах господарювання; господарський ризик і відповідальність за результати господарювання; самоокупність, рентабельність, самофінансування; економічна самостійність ( суверенітет підприємства як виробника; суверенітет підприємства як споживача ). В умовах ринку характер функціонування підприємства визначається вільним підприємством господарюючих суб’єктів, з одного боку, і об’єктивними обмеженнями, що існують у будь-якій економічній системі, з другого. Чинники, що обмежують діяльність підприємства: зумовлені попитом на продукцію та послуги; зумовлені ресурсами підприємства; фінансові обмеження; обмеження часом, через інфляцію; вимоги до якості і безпеки продукції. 3.Зовнішнє середовище господарювання підприємства. Зовнішнє середовище включає весь комплекс відносин і взаємодії внутрішнього середовища підприємства з кожним елементом його зовнішнього оточення. Цей взаємозв’язок є найважливішою ознакою кожного підприємства. Елементи зовнішнього середовища, які справляють вплив на підприємство, опосередковано утворюють макросередовище функціонування підприємства. Елементи зовнішнього середовища, що безпосередньо впливають на підприємство, збільшуючи чи зменшуючи результативність його діяльності, становлять мікросередовище. Середовище непрямого впливу на підприємство – макросередовище: міжнародні події; науково-технічний прогрес; закони та державні органи; соціально-структурні фактори; стан економіки. Середовище прямого впливу на підприємство – мікросередовище: постачальники; партнери; конкуренти; споживачі; товари; якість робочої сили. Підприємство – це внутрішнє середовище, виробництво, маркетинг, фінанси, облік та аудит, організація управління. Основні ознаки зовнішнього середовища: складність; динамізм; мінімальність; нестійкість; невизначеність. Визначення зовнішнього середовища на засадах системного аналізу і синтезу має виключне значення для прийняття підприємством довгострокових і поточних рішень щодо кожної економічної проблеми, які найбільшою мірою сприяють її розв’язанню. Підприємство як суб’єкт господарювання стає учасником різних видів ринку – фінансового, засобів предметів праці, готової продукції, технології та ін. 4.Види підприємств, їх організаційно-правова форма. Значна різноманітність підприємств вимагає їхньої класифікації за відповідними ознаками, які дають змогу підкреслити особливості того чи іншого підприємства, врахувати їх при організації виробництва та управління. Основні ознаки класифікації підприємств за їх видами:1) за глобальною метою функціонування (комерційні; некомерційні);2) за видом попиту, який задовольняється (підприємство для задоволення зовнішніх потреб; домогосподарства для задоволення внутрішніх потреб);3) за сутністю кінцевої продукції (підприємства, що виробляють матеріальні блага; підприємства, що виробляють послуги);4) за галузевою та предметною спеціалізацією (підприємства гірничорудні, нафтодобувні, металургійні; підприємства легкої, харчової промисловості; підприємства торгівлі);5) за формою власності ( державні; приватні; комунальні);6) за розміром (великі; малі; середні);7) за агрегацією майна (автономні підприємства; об’єднання). Важливою ознакою класифікації підприємств є їхня правова форма, тобто комплекс правових і господарських норм, які визначають характер, умови й способи формування економічних відносин між працівниками і власниками підприємства, між підприємством та іншими суб’єктами господарювання, підприємствами та органами державної влади. Організаційно-правові форми господарювання підприємств, передбачені законами та іншими нормами господарського права і залежить від: форми власності; обсягу і асортименту продукції, що випускається; формування капіталу; характеру і змісту діяльності; способів входження у об’єднання; методів ведення конкурентної боротьби. Суб’єкти господарювання-підприємства-юридичні особи. Комерційна діяльність: господарче товариство; повне товариство; командитне товариство; товариство з обмеженою відповідальністю; товариство з додатковою солідарною відповідальністю; акціонерні товариства; особисте підприємство; виробничі кооперативи; державні унітарні підприємства; комунальні підприємства. Некомерційні підприємства: споживчий кооператив; суспільні і релігійні об’єднання; фонди; спілки. Правові норми регулюють як порядок організації (створення) підприємства. внутрішні і зовнішні відносини, так і його діяльність. 5.Види планування та їх характеристика. Стратегічне, тактичне та оперативне планування. Класифікаційні ознаки планування:1)за часовим горизонтом (довгострокове; середньострокове; короткострокове); 2)за завданням (стратегічне; тактичне; оперативне); 3)за стадіями розроблення (попереднє; остаточне); 4)за часовою орієнтацією (реактивне; інактивне; преактивне; інтерактивне); 5)за рівнем охоплення суб’єкта господарювання та відкритості інформації (внутрішньо корпоративне; бізнес-планування);6)за напрямами діяльності підприємства (планування операційної діяльності; планування фінансової діяльності; планування інвестиційної діяльності); 7)за ієрархічними рівнями управління (планування на рівні підприємства; планування на рівні структурних підрозділів; планування на рівні бригади(робочого місця); 8)за напрямом процесу планування (пряме; обернене). Стратегічне планування – це процес обґрунтування генеральної програми діяльності підприємства, в основі якого лежать визначення місії та основних цілей діяльності підприємства, обґрунтування напрямів їх досягнення та обсягів необхідних ресурсів для порядку їх використання. Тактичне планування діяльності підприємства – процес обґрунтування та конкретизації заходів з реалізації обраної стратегії за рівнями управління підприємством, часом здійснення, конкретними виконавцями, має справу з прийняттям рішення про розподіл ресурсів та витрат для досягнення поставленої перед підприємством стратегічної мети. Оперативне планування – процес планування окремих господарських операцій чи потоків у короткостроковому періоді з конкретизацією стратегічних та тактичних завдань діяльності по підрозділах, центрах відповідальності, стратегічних господарських одиницях та робочих місцях. 6.Основі методи планування. Система планів господарської діяльності підприємства. Методи планування – конкретні способи та прийоми розрахунків планових показників. Методи планування: Економіко-статистичні методи (найбільш прості та поширені для практичного застосування; основним критерієм їх практичного застосування є наявність чіткої тенденції розвитку об’єкта планування у перед плановому періоді; важливі їх недоліки – перенесення помилок з аналітичного періоду на плановий, оцінювання впливу на результативний показник лише одного фактору – часу, неможливість застосування при суттєвих змінах зовнішнього та внутрішнього середовища діяльності підприємства; різновидами цих методів є методи екстраполяції динамічних рядів, ковзної середньої, еластичності). Економіко-математичний метод (ґрунтується на формуванні економіко-математичної моделі показника, який планується як функції від основних факторів, що його визначають; основний недолік – складність побудови коректної економіко-математичної моделі в умовах динамічного розвитку зовнішнього та внутрішнього середовища діяльності підприємства).Розрахунково-аналітичний (факторно-аналітичний) метод: (ґрунтується на корегуванні результатів планування економіко-статистичним методом на основі експортного оцінювання зміни впливу окремих факторів у плановому періоді; перевагами методу є: простота та логічна послідовність, можливість врахування впливу на зміну планового показника значної кількості факторів; недоліки методу – складність урахування впливу всіх факторів та точність їх кількісного оцінювання). Метод прямих розрахунків (нормативний) (передбачає обґрунтування значень окремих планових показників за їх основними складовими на основі застосування наявних норм, розцінок, прогнозних тарифів; найбільше використовується при обґрунтуванні витрат за окремими статтями, запасів у розрізі окремих груп, залишкової вартості основних засобів; метод має такі переваги: висока точність розрахунків, урахування значної кількості факторів на планове значення показника; недоліки методу – трудомісткість та рівень обґрунтованості норм, нормативів та розцінок на плановий період). Балансовий метод (ґрунтується на досягненні балансової взаємоузгодженності між обсягами потреби в ресурсах та джерелами їх формування; застосовується для обґрунтування планового обсягу таких взаємопов’язаних показників, як запаси, виручка, надходження сировини, активи, капітал, трудові ресурси; застосовується при розробленні планів матеріально-технічного забезпечення, балансованого плану). Експериментальний метод: (забезпечує проектування норм, нормативів, моделей розвитку об’єкта планування на основі проведення та вивчення замірів і дослідів, урахування досвіду спеціалістів; застосовується при створенні нового об’єкта чи планування кардинальних змін у характеристиках уже наявного об’єкта).Сітковий метод планування: (сума прийомів та способів, що дозволяють на основі прийнятих сіткових графіків (сіткової моделі) раціонально здійснювати весь управлінський процес – оперативне планування, організацію, координацію та контроль комплексу робіт. План виробництва та реалізації продукції: 1)план з маркетингу (включає в себе продуктовий план; дослідження нових продуктів; план збуту; план рекламної роботи; план функціонування каналів розподілу; план цін; план організаційного маркетингу);2)план розвитку матеріально-технічної бази (план розвитку торгівельної площі; площі виробництва; складського розвитку; план технічного оснащення підприємства; план зміни технології виробництва; план з сервісу і логістики);3)план матеріально-технічного забезпечення (обсяг випуску продукції; план забезпечення підприємства сировиною; напівфабрикатами; інструментами; оснащеннями; устаткуванням; енергетичними ресурсами);4)план з праці (чисельність працівників; фонд заробітної плати; середня зарплата);5)план доходів та витрат від операційної діяльності (план надходження та витрачання грошових коштів; план доходів та витрат від інших видів діяльності; балансовий план). 7.Загальна характеристика та систематизація продукції підприємств. Продукт – це матеріалізований результат діяльності підприємства, що характеризує новостворену вартість та перетворення сировини в товар, який пройшов передбачені технологією стадії виробничого циклу. Систематизація продукції підприємства:1)за економічним призначенням (продукція виробничого призначення; товари широкого вжитку);2)за терміном використання (тривалого використання; поточного використання). Систематизація послуг: фінансові; торговельно-посередницькі; правові, інформаційні; побутові; житлово-комунальні; інженерно-технічні; соціально-культурні; транспортні. Номенклатура продукції – це перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачене планом виробництва продукції. За степенем деталізації: 1)розгорнута(докладний перелік усіх видів продукції за типами, марками, профілями); 2)групова (однорідні групи з єдиною назвою); 3)зведена(найбільш окруплений перелік продукції за яким визначаються основні напрямки економічного розвитку). 8.Методи вимірювання кількісних та якісних показників,що характеризують вироблену підприємством продукцію. Якість як економічна категорія відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють міру її придатності задовольняти потреби відповідно до свого призначення та вимог, що ставляться до неї. Рівень якості – кількісна характеристика міри придатності того чи іншого виду продукції для задоволення потреб споживачів. Показники якості продукції : 1)прямі (1) диференційовані,які поділяються на одиничні (характеризують будь-яку одну властивість одиниці продукції); та комплексні (відображають декілька властивостей одиниці продукції одночасно); 2)узагальнені: співвідношення сертифікованої і несертифікованої продукції; питома вага нової продукції в загальному її обсязі; питома вага продукції вищої категорії якості;питома вага продукції, що відповідає міжнародним стандартам.); 2)непрямі(відображають наявність неякісної продукції та штрафних). 9.Конкурентоспроможність продукції , методологія її оцінки. Під конкурентоспроможністю продукції слід розуміти сукупність властивостей продукту потенційно чи реально задовольняти відповідні потреби краще, ніж аналогічний продукт, представлений на ринку. Складові конкурентоспроможності продукту: якість; ціна і витрати на виготовлення та реалізацію; експлуатаційні, сервісні витрати, гарантійний термін експлуатації. 10.Стандартизація та сертифікація продукції(послуг) підприємства. Державна політика у сфері управління якістю продукції . Стандартизація – діяльність, що полягає у становленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань із метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів і послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі й сприянню науково-технічного співробітництва. Розрізняють міжнародну, регіональну та національну стандартизації: 1)міжнародна(стандартизація проводиться на міжнародному рівні, участь у якому відкрита для відповідних органів усіх країн); 2)регіональна(стандартизація проводиться на відповідному регіональному рівні та участь у якому відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору); 3)національна(стандартизація проводиться на рівні однієї країни). Принципи державної політики у сфері стандартизації: доступність стандартів та інформації щодо них для користувачів; відповідність стандартів законодавству; адаптація до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану національної економіки; пріоритетність прямого впровадження в Україні міжнародних і регіональних стандартів; дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації; участь у міжнародній (регіональній) стандартизації; відкритість та прозорість процедур розробленні і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників; забезпечення участі фізичних та юридичних осіб у розробленні стандартів і вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» нормативні документи із стандартизації поділяються на: державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок; технічні умови; стандарти підприємств. Сертифікація – це система мір і дій, що підтверджують відповідність фактичних характеристик продукції вимогам міжнародних стандартів, технічних умов та інших нормативних документів, що діють на світовому ринку в тій чи іншій країні-імпортері продукції чи послуг. Види: 1)обов’язкова(здійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючими суб’єктами охоплює перевірку і випробування продукції для подальшого визнання характеристик і здійснення технічного нагляду);2)добровільна (на відповідну продукцію вимоги, які не є обов’язковими у межах держави). Державна політика у сфері управління якістю ґрунтується на таких принципах: орієнтація на споживача; провідна роль керівництва підприємств у вирішенні питань якості; залучення працівників підприємств до процесів управління якістю; процес ний підхід до управління ресурсами і діяльністю підприємств; системний підхід до управління діяльністю підприємств; постійне навчання працівників, упровадження інновацій, удосконалення виробничих процесів; розвиток партнерських стосунків із постачальниками. Завдання державної політики у сфері управління якістю полягає у створенні необхідних правових, економічних, організаційних умов для: виробництва якісної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках; задоволення попиту на безпечну та якісну продукцію; збере5ження та відновлення безпеки довкілля; збільшення доходів бюджету за рахунок інтенсифікації розвитку економіки; зростання зайнятості та підвищення життєвого рівня громадян; піднесення авторитету країни у світовому співтоваристві, забезпечення стабільного розвитку її економіки та посилення обороноздатності. |