цив. цив і сім (копия). Питання до іспиту поняття зобовязального права України та його система
 Скачать 393.14 Kb.
|
Порядок внесення змін до договоруПід час дії попереднього договору (до моменту його припинення) сторони мають право внести до нього зміни, зокрема, але не виключно, і зміни щодо встановлення нового строку. У разі закінчення строку дії попереднього договору такі зміни не матимуть юридичної сили (Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 07.07.2009 у справі № 3-2395к09/5/19). Якщо сторони погодилися змінити умови попереднього договору, такі зміни вносяться шляхом укладення договору про внесення змін до нього (який також потребує нотаріального посвідчення у випадку, коли попередній договір був нотаріально посвідчений). Наслідки невиконання умов договоруУ ч. 2 ст. 635 ЦК України встановлені наслідки ухилення однієї із сторін від укладення основного договору: сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Такі інші наслідки неукладання основного договору встановлені ст. 182 ГК України, якою законодавець передбачив можливість вимагати укладення основного договору в судовому порядку у випадку, якщо друга сторона, одержавши проект основного договору, ухиляється від його укладення. Ця відмінність істотним чином впливає на наслідки невиконання сторонами зобов’язань по укладанню основного договору в господарських та цивільних правовідносинах, тому можна говорити про те, що сторони попереднього договору у господарських правовідносинах законодавчо є більш захищеними. Положеннями ЦК України й інших актів цивільного законодавства прямо не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, як відшкодування збитків у спосіб визнання права власності на річ, що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу. За таких обставин інша сторона попереднього договору може претендувати лише на відшкодування збитків відповідно до ч. 2 ст. 635 ЦК України (правова позиція Верховного Суду України від 02.09.2015 у справі № 6-226цс14). 35. Поняття договору контрактації сільськогосподарської продукції та його загальна характеристика. Особливості виконання. Відповідальність за його порушення. Цей договір визначає відносини щодо заготівлі сільськогосподарської продукції, яка становить основу добробуту будь-якого суспільства. Специфікою сільськогосподарського виробництва є пряма залежність від по годних умов, інших випадкових факторів, що впливають на його результат (хвороби тварин, шкідники рослин тощо). Це робить виробника сільськогосподарської продукції економічно слабшою стороною договору (на відміну, наприклад, від продавця за договором поставки). Тому основна спрямованість регулювання відносин контрактації сільськогосподарської продукції- це підвищення рівня правового захисту виробника-продавця. Важливість договору контрактації для сільгоспвиробників є очевидною: він дає можливість одержати авансом кошти, необхідні для виробництва сільськогосподарської продукції (наприклад, для придбання насіння, паливно-мастильних матеріалів, необхідних запчастин), визначити найбільш вигідні (а отже, й найбільш необхідні для споживача) напрями своєї діяльності, розширити виробництво тощо. Держава за допомогою договорів контрактації може впливати на кількісні показники виробництва сільськогосподарської продукції, стимулюючи ті чи інші напрями виробництва й тим самим регулювати ціни на таку продукцію. Договір контрактації сільськогосподарської продукції - один із видів договорів купівлі-продажу. Водночас його зміст охоплюється загальним поняттям договору поставки, тому договір контрактації сільськогосподарської продукції є різновидом останнього. Такі особливості договору зумовлюють особливий характер його правового регулювання, що здійснюється на основі ст. 713 ЦК України, статей 272-274 ГК України, норм, які застосовуються до договору поставки, а також загальних положень про купівлю-продаж. Отже, за договорам контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору (ч. 1 ст. 713 ЦК України). Договір контрактації сільськогосподарської продукції є двостороннім (права та обов'язки мають обидві сторони договору), консенсуальним (вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами) та відплатним (на заготівельника покладається обов'язок оплатити передану йому продукцію). Виходячи з такого визначення, можна виділити ознаки цього договору, що відмежовують його від інших видів договорів купівлі-продажу. До них, зокрема, належать суб'єктний склад договору, предмет договору та особливості його передачі. Сторонами договору контрактації сільськогосподарської продукції є виробник сільськогосподарської продукції та її заготівельник (контрактант). Виробником може бути юридична особа або фізична особа-підприємець, яка вирощує (виробляє) сільськогосподарську продукцію. Заготівельником (контрактантом) є також юридична особа або фізична особа-підприємець, яка закуповує сільськогосподарську продукцію для наступного продажу або наступної переробки. У деяких випадках до суб'єктів договору контрактації сільськогосподарської продукції, крім сторін, може належати також визначений заготівельником (контрактантом) одержувач. У договорах контрактації сільськогосподарської продукції мають передбачатися: - види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вмісту продукції шкідливих речовин; - кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; - ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; - обов'язки контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; - взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору тощо (ч. 3 ст. 272 ГК України). При регулюванні відносин за договором контрактації сільськогосподарської продукції законодавець для визначення його предметавикористовує не термін "товар" (як в інших договорах купівлі-продажу), а термін "сільськогосподарська продукція". Кількість сільськогосподарської продукції,що підлягає передачі за договором контрактації, не завжди може бути виражена точною цифрою, а асортимент,наприклад, вирощуваних товарів, як правило, повинен визначатися заготівельником ще до сівби. Кількість сільськогосподарської продукції різних найменувань може бути визначена не в точних розмірах (тоннах, центнерах тощо), а у двох граничних цифрах - найменшій і найбільшій, тобто "від і до". При цьому в договорі потрібно зазначити, що заготівельник (контрактант) не вправі відмовитися від прийняття найбільшої кількості, а виробник сільськогосподарської продукції має право здати найменшу кількість із зазначеної в договорі. Асортимент продукції після початку процесу виробництва вже не можна змінити (так, після закінчення сівби залишається лише очікувати врожаю). Предмет договору контрактації має певні особливості: 1) предметом договору є сільськогосподарська продукція, яка ще підлягає вирощуванню (зерно, овочі тощо) або виробництву, розведенню в умовах сільського господарства (жива худоба, птахи тощо); 2) вирощування (розведення) пов'язане з різними стадіями сільськогосподарського виробництва (обробкою грунту, сівбою, збиранням врожаю тощо) і його умовами, що іноді не залежать від волі виробника (посуха, повінь, хвороби тварин тощо). Таким чином, момент укладання договору і його виконання не тільки не збігаються, а й значно віддалені в часі. Однією з особливостей виконаннядоговору контрактації сільськогосподарської продукції є те, що виробник повинен не пізніш як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі (ч. 1 ст. 273 ГК України). Стаття 274 ГК України передбачає підстави відповідальностісторін за договором контрактації сільськогосподарської продукції. Так, за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачуєконтрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом. У разі якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактантузавдані цим збитки. За невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачуєвиробнику штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, - повну її вартість. У договорі контрактації сільськогосподарської продукції можуть бути передбачені також інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. Однак, вирішуючи питання про відповідальність виробника сільськогосподарської продукції, необхідно враховувати специфіку сільськогосподарського виробництва. Виробник, який довів відсутність своєї вини у невиконанні або неналежному виконанні договору, звільняється від відповідальності.Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини (наприклад, у разі впливу на виконання зобов'язань непереборної сили) доводить виробник сільськогосподарської продукції. В якості обставин непереборної сили, що звільняють виробника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором контрактації сільськогосподарської продукції, можуть виступати такі природні стихійні (тобто непередбачені заздалегідь) явища, як різкі температурні коливання, що спричиняють загибель урожаю або його пізніше дозрівання, пожежі, що знищили врожай, град, повені, що рідко трапляються у цій місцевості, тощо. 36. Поняття договору міни (бартеру), загальна характеристика. Особливості укладання. Договір міни (бартеру) - це договір, за яким кожна зі сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший. Договір міни (бартеру) належить до договорів, які опосередковують®, рехід права власності. Юридична характеристика договору міни: двосторонній; - консенсуальный (договір набуває чинності з моменіу досягненні всіх домовленостей між його сторонами); відплатний (договором може бути передбачено можливість встанос лення доплати за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. При цьому відбувається поєднання елементів до- говорів купівлі-продажу та міни). Суб’єктами договору міни можуть бути як фізичні, так і юридичі´особи. Особливістю договору міни є те, що кожна з його сторін є продавці того товару, котрий вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. Договором міна прийнято іменувати правовідносини, за яких стороні обмінюються лише майном. Якщо ж відбувається речовий обмін на робог- (послуги) чи обмін роботами або послугами, то такі правовідносини іменуються бартером. До договору міни (бартеру) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації - інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов’язання. На відміну від купівлі-продажу за договором міні еквівалентом, зазвичай, є не гроші, а інше рівноцінне майно. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночас* після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами, ял інше не встановлено договором або законом. 37. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу. Особливості укладання, зміни, припинення договорів. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу як різновид договору купівлі-продажу посідає особливе місце, що обумовлено специфікою його предмету - енергетичні та інші ресурси. Саме особливості даного предмету визначають необхідність встановлення спеціальних правил, що регулюють правовідносини, пов´язані з постачанням енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу. Постачання енергетичними та іншими ресурсами відрізняється від продажу звичайних товарів, головним чином, тим, що передача енергетичних та інших ресурсів як товару покупцеві (споживачеві) можлива тільки з використанням спеціальних технічних засобів. До них, насамперед, належить мережа проводів, якими енергетичні або інші ресурси, що перебувають у власності організації-постачаль-ника, надходять у мережу споживача. Отже, для здійснення, наприклад, енергопостачання потрібна наявність проводів (електричних, теплових), що з´єднують продавця й покупця енергії, тобто приєднаної мережі. Володіння, користування й розпорядження, які здійснює абонент у відношенні одержуваних ним ресурсів, означають можливість направлення їх за своїм розсудом, з дотриманням чинних правил й умов договору, на забезпечення роботи устаткування, різноманітних технологічних потреб, на опалення, гаряче водопостачання тощо. Постачання споживачів енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу здійснюється на основі договорів. Так, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов´язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов´язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (ч. 1 ст. 714 ЦК України) Даний договір є консенсуальним, двостороннім та відплатним. Сторонами договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу виступають постачальник і споживач (абонент). Постачальник - особа, яка здійснює продаж споживачам енергетичних та інших ресурсів. Споживачем (абонентом) може виступати юридична або фізична особа. Фізичні особи, як правило, укладають договір постачання енергетичними та іншими ресурсами з метою їх одержання для побутового споживання. Однак догов ором може бути передбачене використання даних ресурсів і для забезпечення підприємницької діяльності. До істотних умов даного договору належать умови щодо предмета договору, кількості, якості енергетичних та інших ресурсів, строку дії договору та ціни. Предметом договору є енергетичні або інші ресурси, що надаються споживачеві (абонентові). Дані ресурси як товарна продукція відрізняються тим, що саме їх існування проявляється в споживанні, витраті.Загальна кількість енергетичних та інших ресурсів, що постачальник зобов´язаний надавати споживачеві (абонентові), визначається за погодженням сторін. Сторони можуть встановити кількість ресурсів не лише на строк дії договору, а й визначити їх місячну та, навіть, добову норму. Показники якості енергетичних та інших ресурсів узгоджуються сторонами на підставі державних стандартів або технічних умов шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов´язком для сторін договору (ч. З ст. 276 ГК України). Наприклад, якість електричної енергії визначається, головним чином, двома показниками - напругою і частотою струму. Розрахунки за даними договорами проводяться на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Строки постачання енергетичних та інших ресурсів встановлюються сторонами в договорі, виходячи, як правило, з необхідності забезпечення їх ритмічного та безперебійного надходження споживачу (абоненту) (ч. 4 ст. 276 ГК України). На відміну від інших договорів купівлі-продажу, що передбачають обов´язок покупця прийняти товар, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами на споживача (абонента) не покладається обов´язку одержати певну кількість енергетичних або інших ресурсів; водночас абонент зобов´язаний дотримуватися передбаченого договором режиму використання енергетичних та інших ресурсів, забезпечувати безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Нарешті, для цього договору не характерні такі атрибути багатьох договорів купівлі-продажу, як гарантійний строк і строк придатності товару, комплектність товару, тара й упаковка тощо. Права та обов´язки сторін за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу. Основний обов´язок постачальника полягає в тому, щоб надавати абонентові енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, через приєднану мережу (ч. 1 ст. 714 ЦК України). Основними обов´язками споживача (абонента) є: 1) оплата вартості прийнятих ним ресурсів. Оплата енергетичних та інших ресурсів, що відпускаються, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущені енергетичні та інші ресурси (ч. 7 ст. 276 ГК України); 2) дотримання передбаченого договором режиму використання енергетичних та інших ресурсів. Як правило, він встановлюється в договорах зі споживачами (абонентами), які використовують ресурси з метою забезпечення виробничої або іншої аналогічної діяльності. Поняття "режим" охоплює в цьому випадку дотримання певного порядку споживання по годинах, днях, тижнях, змінах тощо; 3) забезпечення безпечної експлуатації енергетичного та іншого обладнання. Відповідальність сторін за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу встановлюється законом або договором. Зокрема, споживач (абонент) несе відповідальність за: 1) прострочення терміну внесення платежів; 2) порушення правил користування енергетичними та іншими ресурсами; 3) споживання ресурсів без приладів обліку; 4) пошкодження приладу обліку тощо. На постачальника відповідальність покладається у разі: 1) переривання постачання енергетичними та іншими ресурсами з його вини; 2) відпуску енергетичних та інших ресурсів, параметри якості яких не відповідають показникам, зазначеним у договорі; 3) порушення прав споживачів (наприклад, відмова споживачеві в реалізації його прав, надання послуг, що за якістю не відповідають вимогам нормативно-технічних документів, відмова у наданні необхідної та достовірної інформації, ухилення від перевірки якості енергетичних та інших ресурсів) тощо. 38. Договір дарування. Поняття та загальна характеристика. Договір дарування Договір дарування – це договір про те, що одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Характеристика договору дарування: односторонній, реальний або консенсуальний, безоплатний. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ст. 711 ЦК). Не є відступленням від ознаки безоплатності: – символічне зустрічне задоволення відповідно до традицій (така символічна «плата» часто має місце при даруванні ножів, хустинок, домашніх тварин тощо); – визначення мети використання дарунку (стосується пожертви). Пожертвою є да- рування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам для дося- гнення ними певної, наперед обумовленої мети. Договір про пожертву вважається укладе- ним з моменту прийняття пожертви. Пожертвувач має право здійснювати контроль за ви- користанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву. Якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи – за рішенням суду. Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за при- значенням; – покладення на обдаровувану особу обов’язку вчинити певні дії на користь третіх осіб. Договором дарування може бути встановлений обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до тре- тьої особи про виселення тощо). Дарувальник має право вимагати від обдаровуваного ви- конання покладеного на нього обов’язку на користь третьої особи. У разі смерті даруваль- ника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним виконання обов’язку на користь третьої особи має право вимагати від обдаровуваного особа, на ко- ристь якої встановлений цей обов’язок. Сторонами у договорі дарування є дарувальник і обдаровуваний: фізичні особи, особи, держава Україна, АРК, територіальна громада. Обмеження договору дарування: – батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних; – підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника; це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви; – у разі укладення договору дарування через представника, у дорученні обов’язково зазначається ім’я обдаровуваного; доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним. Істотною умовою договору дарування є умова про предмет (дарунок). Дарунком можуть виступати рухомі речі (в тому числі гроші та цінні папери), нерухомі речі, майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Форма договору дарування. Усно укладається договір дарування предметів особи- стого користування та побутового призначення. У письмовій формі укладається договір дарування майнового права та договір дару- вання з обов’язком передати дарунок у майбутньому. У разі недодержання письмової фор- ми цей договір є нікчемним. А також договір дарування рухомих речей, які мають особли- ву цінність, Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встано- вить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно. У письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню договір дарування неру- хомої речі,а також договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Момент виникнення права власності на річ: Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийня- тим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, ма- кетів тощо) є прийняттям дарунка. Обов’язки дарувальника: – якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, яка є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов’язаний повідомити про них обдаровуваного. Дарувальник, яко- му було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повід- омив про них обдаровуваного, зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шко- ду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком; – договором дарування може бути встановлений обов’язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини (досягнення повноліття, закінчення ВНЗу, одруження, народження первістка тощо). У разі настання строку (терміну) або відкладальної обста- вини, встановлених договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкоду- вання його вартості. Якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому, дару- вальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється. 39. Зміст договору дарування. Форма договору дарування. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (пункт 1 статті 717 ЦК України). |