цив. цив і сім (копия). Питання до іспиту поняття зобовязального права України та його система
 Скачать 393.14 Kb.
|
Стаття 755. Припинення договору довічного утримання (догляду)1. Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов´язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача. 2. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача. ЦК передбачені випадки припинення договору довічного утримання. Договір довічного утримання може бути розірваний на підставі рішення суду, на вимогу відчужувача або третьої особи у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов´язків. Невиконання обов´язків або неналежне виконання не завжди призводить до припинення договору. Відчужувач вправі пред´явити позов про відшкодування збитків (ст. 22 ЦК). Розмір збитків визначається у відповідності до грошової оцінки, вказаної в договорі. У винятковому випадку існує можливість подати позов не про припинення дії договору довічного утримання, а про обов´язок набувача виконати в натурі обов´язки, взяті на себе, або про стягнення грошової компенсації всіх видів матеріального забезпечення, вказаних у договорі. Набувач вправі припинити договір тільки в тому випадку, коли через не залежні від нього обставини його майнове становище змінилося настільки, що він не в змозі надавати набувачеві належне матеріальне забезпечення, обумовлене в договорі. Смерть відчужувача майна є однією з умов припинення договору довічного утримання. 47. Поняття договору найму (оренда), його загальна характеристика. Одним з найдавніших і водночас найпоширеніших нині в побуті й господарській діяльності цивільних договорів є договір найму (оренди). Терміни "оренда" і "найм" необхідно розглядати як тотожні, оскільки вони позначають одне й те саме поняття - тимчасову оплатну передачу майна в користування. Однак у чинних нормативно-правових актах і сучасній договірній практиці переважно використовується термін "оренда". Сутністю оренди є передача певного майна в тимчасове володіння й користування іншій особі. У ЦК України закріплені загальні положення щодо договору оренди, а також визначаються особливості деяких його різновидів (прокат, оренда земельної ділянки, будівлі або іншої капітальної споруди, транспортного засобу, лізинг). Особливості укладання та виконання договорів оренди окремих видів майна регулюються відповідними законами, а саме: щодо водних об'єктів - Водним кодексом України; землі (земельної ділянки) - земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 р.; майна, що перебуває у державній і комунальній власності, - Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 р.; майна військового призначення - Законом України "Про господарську діяльність у Збройних силах України" від 21 вересня 1999 р. тощо. Відповідно до вказаних законодавчих актів приймаються і діють численні підзаконні акти, що визначають порядок передачі відповідного майна в оренду, методику обчислення розміру орендної плати тощо. Варто звернути увагу й на рішення Конституційного Суду України, що стосуються офіційного тлумачення норм ЦК України та інших актів цивільного законодавства, які регулюють зобов'язання з оренди. Так, у Рішенні Конституційного Суду України у справі № 1-46/2009 (справа про переважне право наймача на придбання військового майна) від 10 грудня 2009 р. здійснено офіційне тлумачення положень статей 177, 760, ч. 2 ст. 777 ЦК України. Загальним і традиційним у цивілістиці є визначення договору найму (оренди)як договору, за яким наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно в користування за плату або на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України). За загальним правилом, договір оренди є консенсуальним,тобто набирає чинності з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами. Однак у тих випадках, коли укладення договору оренди збігається з фактичною передачею майна, він є реальним.Цей договір є двостороннім(його сторони набувають взаємних прав і обов'язків) та відплатним(тимчасове користування майном у формі оренди завжди здійснюється за плату). Договір оренди має декілька різновидів, кожному з яких притаманні певні особливості. Договори оренди можна класифікувати за такими підставами: - за часом:із встановленим строком і без встановленого строку; - за предметом договору оренди:оренда речей, оренда цілісних майнових комплексів, оренда майнових прав; - за правом власності на майно, що є предметом договору оренди:оренда приватного майна, оренда комунального майна, оренда державного майна; - за видом майна:оренда рухомого майна (договори прокату, найму (оренди) транспортного засобу тощо), оренда нерухомого майна (договори найму (оренди) земельної ділянки, найму будівлі або іншої капітальної споруди, оренда водного об'єкта тощо). Відповідно до ЦК України сторонамидоговору оренди виступають наймодавецьі наймач.В інших нормативно-правових актах та спеціальній літературі їх ще називають орендодавцем і орендарем. Наймодавцем може бути фізична або юридична особа, яка має право розпорядження цим майном у формі передання його у найм. Таким чином, наймодавцем може виступати: 1) власник майна, що передається у найм; 2) особа, якій належать майнові права, що передаються у найм; 3) особа, яка уповноважена за законом або договором на укладання договору найму певного майна (ст. 761 ЦК України). Щодо оренди окремих видів майна закон встановлює певні вимоги до осіб, які можуть бути орендодавцями, або чітко визначає їх коло. Так, відповідно до ст. 787 ЦК України, наймодавцем за договором прокату може бути особа, яка здійснює підприємницьку діяльність; у ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" чітко вказуються установи і підприємства, які можуть бути орендодавцями державного і комунального майна. Протягом дії договору оренди особа наймодавця може змінюватисяу випадках переходу права власності на предмет договору оренди. За загальним правилом, встановленим ч. І ст. 770 ЦК України, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця, крім випадків, коли сторони передбачили в договорі умову, за якою відчуження власником предмета договору оренди тягне припинення договору оренди. Щодо особи наймача закон не встановлює спеціальних вимог, тому ним може бути будь-яка фізична чи юридична особа. Однією з істотних умов договору оренди є його предмет, яким є певне майно (ст. 190 ЦК України). Предметом договору оренди може бути: - річ, що: 1) є неспоживною, тобто зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні протягом тривалого часу (ст. 185 ЦК України); 2) визначена індивідуальними ознаками, тобто наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (ст. 184 ЦК України); - сукупність таких речей, у тому числі цілісні майнові комплекси; - майнові права, зокрема право на земельну частку (пай), речові права на чуже майно тощо. Законом можуть встановлюватися обмеження і заборони щодо передачі окремих видів майна в оренду. Так, відповідно до ч. 1 ст. 51 Водного кодексу України в оренду можуть надаватися водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також з лікувальною і оздоровчою метою. Передання речі у найм не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави (ч. 1 ст. 769 ЦК України). Крім того, передання у найм речі, що була застрахована наймодавцем, не припиняє чинності договору страхування (ч. 1 ст. 771 ЦК України). Ризик випадкового знищення або пошкодження речі, яка є предметом договору оренди, несе її власник (ст. 323 ЦК України). Якщо наймач затримує повернення речі наймодавцю, цей ризик покладається на нього (ст. 772 ЦК України). Однією з визначальних ознак договору оренди є його тимчасовість, тобто цей договір укладається на строк, встановлений за домовленістю сторін і зазначений у договорі. Сторони договору можуть визначити конкретний строк оренди або укласти договір на невизначений строк. Строк договору оренди є його істотною умовою, однак невстановлення строку оренди в договорі не тягне його недійсність, адже відповідно до ч. 2 ст. 763 ЦК України такий договір вважається укладеним на невизначений строк. Договір оренди, укладений на невизначений строк, може бути розірваний на вимогу кожної зі сторін у будь-який час за умови попередження у письмовій формі другої сторони у строк, передбачений договором або законом (ч. 2 ст. 763 ЦК України). ЦК України не встановлює ні мінімального, ні максимального строку оренди, однак вказує, що законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна (ч. 3 ст. 763 ЦК України). Так, згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі не може перевищувати 50 років. Якщо визначений за домовленістю сторін строк оренди перевищує встановлений законом максимальний строк, такий договір вважається укладеним на максимальний (граничний) строк. Якщо договір оренди, для якого законом визначено максимальний строк, укладено на невизначений строк, то він є чинним до розірвання його на вимогу сторони (сторін) або до закінчення максимального строку, передбаченого законом (ч. 3 ст. 763 ЦК України). Однією з особливостей договору оренди є те, що він може бути пролонгований, тобто можливе поновлення строку його дії. Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму і наймодавець не заперечує проти цього протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був встановлений раніше договором (ст. 764 ЦК України). Таким чином, і оферта, і акцепт щодо пролонгації договору оренди може здійснюватися у формі мовчання. Істотною умовою договору оренди є плата, яка стягується з наймача за користування майном (орендна плата). Сторони володіють широкими повноваженнями щодо визначення за домовленістю розміру, форми і порядку внесення орендної плати, проте певні правила щодо цього закріплені і в законодавстві. Так, якщо сторони не встановили в договорі розмір орендної плати, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення (можливості використання, ступеня зношеності предмета договору, розміру принесених ним прибутків або кількості отриманої продукції чи плодів тощо) (ч. 1 ст. 762 ЦК України). 48. Піднайом. Особливості укладання договору піднайому. Припинення договору піднайому. Згідно зі статтями 774, 823 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця. Ознаками договору піднайму житла є його двосторонній, оплатний, строковий характер. Зміст договору піднайму полягає у тому, що його строк не може перевищувати строку договору найму житла. Характерні особливості договору піднайму полягають у тому, що у разі дострокового припинення договору найму житла одночасно з ним припиняється договір піднайму, до договору піднайму не застосовується положения про переважне право на укладення договору на новий строк. Термін дії договору піднайму визначається сторонами на обмежений чи необмежений строк, що може залежати від періоду тимчасової відсутності наймача, який виїхав з жилого приміщення з правом його збереження. Чинним законодавством за наймачем закріплено право здавати у піднайм жилі приміщення, які наймачі реалізують шляхом укладення договору піднайму, за яким головний наймач тимчасово передає своє право користування частиною чи всім належним йому жилим приміщенням іншій особі-піднаймачу, а останній зобов’язується вносити йому за це визначену плату. Особливою рисою цього двостороннього договору є те, що наймач здає у піднайм іншій особі не майно, а жилу площу, що він наймає. Саме тому цей договір і має назву піднайму, тобто договору, залежного від договору найму. Сторонами договору піднайму є наймач і піднаймач жилого приміщення. Тільки між цими особами у договорі піднайму виникають права і обов’язки. Передача жилих приміщень у піднайм означає, що наймач за договором піднайму передає не права на житло, а лише право на користування жилим приміщенням або його частиною. Піднаймач не користується іншими суттєвими майновими правами, що належать наймачеві, наприклад, правом на обмін, на поділ жилого приміщення, бронювання: житла тощо. Обмежений характер прав піднаймача виявляється у тому, що піднаймач має право на вселення членів його сім’ї тільки у випадку, якщо це передбачено договором. Надалі піднаймач має право вселяти членів сім’ї лише за згодою наймодавця, наймача та інших осіб, чия згода вимагається для здавання жилого приміщення в піднайм. При звільненні жилого приміщення наймачем піднаймач має також звільнити його. Здавання в піднайм частини чи всього жилого приміщення не звільняє наймача від обов’язків перед наймодавцем, передбачених договором найму, у тому числі й з відшкодування завданої жилому приміщенню шкоди. У піднайм може здаватися частина жилого приміщення, запрохідна та прохідна кімнати, навіть частина однієї кімнати. Здаючи у піднайм жиле приміщення, що розміщується у комунальній квартирі, слід отримати згоду всіх наймачів і членів їх сімей, які мешкають у квартирі. Відмова цих осіб у наданні згоди на здаваная жилого приміщення в піднайм судовому оспорюванню не підлягає. Не вимагається такої згоди у випадку здавання в піднайм усього приміщення наймача у зв’язку з тимчасовим виїздом з нього всієї сім’ї. Оскільки, відповідно до ст. 774 ДК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму, то обов’язкова письмова форма, в якій необхідно зазначити членів сім’ї наймача, характеристику жилого приміщення, що здається в піднайм (кількість кімнат або частина кімнати, розмір жилої площі, належність жилого будинку), майно, що передається в користування піднаймача, розмір плати за користування жилими приміщеннями, розмір обсягу та оплати комунальних послуг, що надаються, строк здавання приміщення в піднайм. Договір піднайму може укладатися за письмовою чи усною згодою членів сім’ї, які мешкають у квартирі (у т.ч. тимчасово відсутніх, колишніх членів сім’ї, неповнолітніх в особі їх законних представників – опікунів чи піклувальників), та наймодавця. Договором піднайму має бути передбачено, що разом із піднаймачем вселяються і члени його сім’ї. Якщо вони не були зазначені піднаймачем в договорі, то вселення допускається у звичайному порядку. Цивільний кодекс України не визначає умов, за якими не допускається здачв жилих приміщень у найм. Проте ст. 93 ЖК УРСР визначає два випадки: 1) в результаті вселення піднаймача розмір площі, що припадатиме на кожну особу, буде меншим від установленого для надання жилих приміщень; 2) як піднаймач або члеи його сім’ї в квартиру, в якій проживають наймачі, вселяється особа, яка хворіє на тяжку форму хронічного захворювання, у зв’язку з чим не може проживати у такій квартирі. Права і обов’язки піднаймача і наймача взаємообумовлені й полягають у: а) використанні приміщення за призначенням; б) утриманні приміщення в належному стані; в) забезпеченні схоронності приміщення; г) виконанні за свій рахунок поточного ремонту приміщення; г) дотриманні правил пожежної безпеки; д) підтримуванні чистоти та порядку в місцях загального користування; е) внесенні плати за користування приміщенням у розмірах, встановлених у договорі; є) поверненні майна в належному стані в обумовлений договором термін. Наслідком недодержання встановленого порядку здавання жилого приміщення в піднайм є недійсність договору піднайму. У цьому разі громадяни, вкі незаконно поселилися в жилому приміщенні, зобов’язані негайно звільнити його, а в разі відмови – підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Юридична сила договору піднайму тісно пов’язана з дотриманням встановленого порядку здавання жилого приміщення в найм, і порушення цього порядку тягне недійсність договору. Так, виходячи із загальних положень про договір найму, недійсні їм може бути визнаний дотовір піднайму: – укладений без згоди членів сім’ї наймача, наймодавця або наймачів і членів їхніх сімей, які проживають у комунальній квартирі; – укладений без дозволу власника; – укладений при недотриманні встановленої мінімальної норми жилої площі на одну людину чи договір, що передбачає проживання у квартирі хворого на тяжку форму хронічного захворювання. Договір піднайму може бутн достроково розірваний, якщо піднаймач або особи, які проживають разом із ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення або використовують його не за призначенням. Підставою для дострокового розірвання договору піднайму може бути також невиконання обов’язків щодо проведення поточного ремонту, внаслідок чого приміщення руйнується або псується. Разове пошкодження жилого приміщення, хоч би і суттєве, не є підставою для розірвання договору. Не можуть бути підставою для дострокового розірвання договору піднайму руйнування або псування жилого приміщення за наявності причин, що не перебувають у причинному зв’язку з діями піднаймача. Договір піднайму може бути припинений, якщо піднаймач використовує жиле приміщення не за призначенням. Підставою для цього може бутн порушення правил спільного проживання, що робить неможливим проживання для інших в одній квартирі чи будинку, протиправна поведінка особи, яка створює умови для неможливого проживання сусідів. Договір піднайму може бути достроково розірваний у разі необхідності використання житла самим наймачем і членами його сім’ї, при цьому наймач зобов’язаний письмово попередити піднаймача щодо припинення дії договору за два місяці. Якщо піднаймач відмовляється звільнити займане приміщення після припинення договору піднайму, він і члени його сім’ї підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. У разі припинення договору піднайму у зв’язку із закінченням терміну чи розірвання договору після закінчення двомісячного терміну піднаймач та члени його сім’ї зобов’язані звільнити займане приміщення. Піднаймач жилого приміщення вправі за згодою членів своєї сім’ї у будь-який час розірвати договір піднайму. Якщо наймач, який здав жиле приміщення в піднайм на визначений термін, не має права до закінчення терміну його дії розірвати договір, то піднаймач має на те право. Від договору піднайму слід виокремлювати відносини, що виникають у зв’язку із тимчасовим проживанням. Так, відповідно до ст. 818 ЦК наймач та особи, які постійно проживають разом із ним, за їхньою взаємною згодою та з попереднім повідомленням наймодавця можуть дозволити тимчасове проживання у помешканні іншої особи (осіб) без стягнення платн за користування житлом (тимчасових мешканців). Тимчасові мешканці повинні звільнити житло після спливу погодженого з ними строку проживання або не пізніше семи днів від дня пред’явлення до них наймачем або наймодавцем вимоги про звільнення по мешкання. Наймач або член його сім’ї можуть дозволити тимчасове проживання без укладення окремого договору та за умови безоплатності користування жилими приміщеннями. Умовою для вселення тимчасових мешканців є взаємна угода наймача та членів його сім’ї. Вони можуть вселити будь-яких осіб, при цьому згода наймодавця на їх вселення не вимагається. У разі відсутності згоди будь-кого з осіб, що проживають у квартирі, проживання тимчасових мешканців не дозволяється. Термін проживання тимчасових мешканців Цивільним кодексом України не встановлений, однак відповідно до ст. 98 ЖК УРСР, якщо проживання триватиме понад 1,5 місяця, вселення дозволяється за умови, що на кожну особу припадатиме жилої площі не менше рівня середньої забезпеченості громадян у даному населеному пункті. При вселенні на термін до 1,5 місяця розмір жилої площі та кількість тимчасових мешканців, які вселяються, значення не мають. Умовами виселення і проживання тимчасових мешканців є обов’язкове попереднє повідомлення наймовдавця наймачам і громадянам, що постійно з ними проживають, про виселення тимчасових мешканців. Основними ознаками тимчасового проживання є його безоплатність, відсутність самостійного права на користування житлом. Виселення тимчасових мешканців не обмежене ніякими правовими підставами. Тимчасові мешканці зобов’язані звільнити жиле приміщення за першою вимогою без завчасного попередження наймача або членів його сім’ї. До тимчасових мешканців закон відносить опікунів і піклувальників, які мешкають у даному жилому приміщенні, але за умови, що вони не є членами сім’ї наймача. У разі припинення договору найму жилого приміщення вони виселяються у встановленому чинним законодавством порядку. Після закінчення терміну дії договору піднайму піднаймач не вправі вимагати поновлення договору і на вимогу наймача зобов’язаний звільнити займане приміщення, тобто договір піднайму діє в межах терміну, визначеного між наймачем жилого приміщення та піднаймачем. Наймодавець не має права втручатися у відносини між сторонами при визначенні термінів дії договору. Після закінчення терміну дії договір піднайму автоматично припиняється і піднаймач не має права вимагати поновлення договору, якщо цьому заперечує наймач і члени його сім’ї або члени сімей комунальних квартир. За згодою на поновлення договору піднайму всіх заінтересованих осіб він переукладається у звичайному порядку. Для виселення піднаймачів і тимчасових жильців важливе значення мають підстави, за якими вони вселилися до наймача. 49. Припинення договору найму (оренди). Припинення відносин між сторонами договору найму (оренди) може мати місце як на загальних підставах припинення зобов'язань, передбачених гл. 50 ЦК України (виконання зобов'язання, збіг боржника та кредитора в одній особі тощо), так і в разі виникнення спеціальних підстав, зазначених у гл. 58 ЦК. Спеціальні підстави припинення договору найму можна умовно розділити на дві групи: 1) об'єктивні умови, які не залежать від волі сторін; 2) суб'єктивні умови, які виникають за взаємною волею наймодавця та наймача або за волею будь-якої зі сторін договору найму. Спеціальні об'єктивні підстави припинення договору найму встановлюються ст. 781 ЦК України. Такими підставами є: смерть фізичної особи-наймача та ліквідація юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем. У даному випадку мається на увазі ліквідація юридичної особи без правонаступництва, що завжди тягне за собою припинення договору найму. Що стосується смерті фізичної особи-наймача, то зазначене положення є диспозитивним; закон або сторони в договорі можуть передбачити продовження дії договору найму і після смерті наймача. Наприклад, ст. 824 ЦКУ встановлює, що у разі смерті наймача житла або вибуття його з житла наймачами можуть стати всі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах. Суб'єктивні підстави припинення відносин майнового найму можна розділити на дві основні форми: 1) відмова від договору майнового найму; 2) розірвання договору на вимогу будь-якої зі сторін. Одностороння відмова від договору за загальним правилом не допускається. Вона можлива, лише якщо це передбачено законом або угодою сторін. Так, у договорі майнового найму допускається одностороння відмова як наймодавця, так і наймача від договору, що укладений на невизначений строк (ст. 763 ЦК). Крім того, наймодавцеві дозволяється відмовитися від договору найму та вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців поспіль (ст. 782 ЦК). При припиненні договору майнового найму внаслідок односторонньої відмови звернення з позовом до суду не вимагається. Договір найму вважається розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. Судова практика на сьогодні виходить із положення, що наймодавець має право відмовитися від договору найму за ст. 782 ЦК незалежно від того, внесе наймач у подальшому плату за користування чи ні. Так, постановою Вищого господарського суду України від 21 березня 2006 р. залишено в силі рішення господарського суду Сумської області від 17 жовтня 2005 р. та постанову харківського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2005 р. за позовом ВАТ "Шосткінський завод хімічних реактивів" до КП "ЖКЗ" про звільнення приміщення у зв'язку з відмовою від договору. В даній постанові зазначено, що згідно зі ст. 782 Цивільного кодексу України, право наймодавця на відмову від договору виникає після настання строку внесення плати за користування майном на третій місяць. Наймодавець має право відмовитися від договору в такому випадку незалежно від того, внесе наймач у подальшому плату за користування чи ні1. Це підтверджується також постановою Вищого господарського суду України від І грудня 2005 р. № 14/3962. При розірванні договору найму на вимогу однієї зі сторін обов'язковим є пред'явлення позову до суду. Цивільний кодекс України (ст. 783) надає наймодавцеві право вимагати розірвання договору найму у таких випадках: - якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню майна. Так, якщо договором найму передбачається обов'язок наймача застрахувати найману річ, то невиконання такого обов'язку надає наймодавцю право звертатися до суду з вимогою про розірвання договору майнового найму. При цьому судова практика виходить із того, що зазначене право зберігається у наймодавця і в разі, якщо після подачі позову наймач виконав свій обов'язок та застрахував майно (постанова Верховного Суду України від 17 вересня 2002 р. № 12/153(02/194)'; - якщо наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі. З цього приводу велика кількість спорів виникає у зв'язку із принципово різними положеннями ЦК України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Якщо ЦК обов'язково вимагає наявність дозволу наймодавця на укладення договору піднайму, то зазначений Закон (ч. 2 ст. 22) встановлює, що орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. Отже, необхідно чітко кваліфікувати відносини, що виникають між сторонами з приводу користування майном та визначати, яке законодавство в першу чергу до них застосовується. Це підтверджується і постановою Верховного Суду України від 29 жовтня 2002 р. № 13/622; - якщо наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; - якщо наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на нього. У свою чергу наймач має право розірвати договір найму, у випадку якщо наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі, а також якщо наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі (ст. 784 ЦК України). До деяких вимог, що випливають із договору майнового найму, ЦК встановлює скорочений строк позовної давності. Так, згідно зі ст. 786 ЦК України, до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму. 50. Договір прокату. Загальна характеристика та особливості укладання та припинення. Договір прокату є різновидом договору найму (оренди). Питання дооговору прокату регулюються ст. 787-791 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Прокат – це різновид майнового найму, тому низка норм Цивільного кодексу України про майновий найм поширюється і на договір прокату. За договором прокату наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк. Договір прокату є договором приєднання. Наймодавець може встановлювати типові умови договору прокату. Типові умови договору прокату не можуть порушувати прав наймачів, встановлених законом. Умови договору прокату, які погіршують становище наймача порівняно з тим, що встановлено типовими умовами договору, є нікчемними. Договір прокату є публічним договором (ст. 787 ЦК України). Сторонами договору прокату є наймодавець і наймач. Як наймодавцем так і наймачем можуть бути як юридичні так і фізичні особи. Для наймодавця, діяльність із передачі речей у найм є підприємницькою. Тобто, наймодавець, незалежно віл того, є він юридичною чи фізичною особою, повинен мати статус суб'єкта підприємницької діяльності для укладення договорів прокату. Наймач, на відміну від наймодавця, може укладати договори прокату незалежно від наявності чи відсутності у нього статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Тобто, договір прокату для наймача може бути як підприємницьким, якщо укладається у зв'язку зі здійсненням ним підприємницької діяльності, так і не бути таким. Наймодавець у договорі прокату несе обов'язки і має права такі, як і наймодавець у договорі найму (оренди), але, що стосується капітального і поточного ремонту речі, то він їх здійснює за свій рахунок, якщо не доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача (ч. З ст. 791 ЦК України). Наймодавець встановлює тарифи на оплату за прокат речі (ст. 789 ЦК України). Що стосується прав та обов'язків наймача, то вони в цілому тотожні правам та обов'язкам наймача у договорі найму (оренди). Але, виходячи з того, що за загальним правилом предмет прокату може використовуватися для задоволення побутових потреб, наймач не має права на укладення договору піднайму (ч. 1 ст. 791 ЦК України), не має переважного права на купівлю речі у разі її продажу наймодавцем (ч. 2 ст. 791 ЦК України). Між тим наймач має право відмовитися від договору прокату і повернути річ наймодавцеві у будь-який час. При цьому плата за прокат речі, що сплачена наймачем за весь строк договору, зменшується до тривалості фактичного користування нею (ст. 790 ЦК України). Специфіка договору прокату полягає в тому, що: наймач не має права на укладення договору піднайму; наймач не має переважного права на купівлю речі в разі її продажу наймодавцем; капітальний і поточний ремонт речі здійснює наймодавець за свій рахунок, якщо він не доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача. Форма договору — усна. Організація прокату видає письмовий документ, наприклад, квитанцію. |