цив. цив і сім (копия). Питання до іспиту поняття зобовязального права України та його система
 Скачать 393.14 Kb.
|
Стаття 719. Форма договору дарування1. Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. 2. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. 3. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. 4. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно. 5. Договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. 40. Особливості окремих видів дарування (на майбутнє, з обов’язком на користь третьої особи). Договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. Договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини (ч. 1 ст. 723 ЦК України). Договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому є консенсуальним, оскільки момент його укладення не співпадає з моментом передання предмету договору обдаровуваному. Такий договір, як уже зазначалося, обов'язково повинен бути укладений у письмовій формі. Із моментом передання дарунку обдаровуваному пов'язані відповідні права сторін, тому у договорі необхідно зазначити, коли дару-вальник має виконати свій обов'язок: 1) через певний строк, 2) у певний термін або 3) у разі настання конкретної відкладальної обставини (наприклад, народження дитини, вступ до вищого навчального закладу). За цим договором, крім покладення додаткового обов'язку на дарувальника (передати дарунок у майбутньому), сторонам надаються додаткові, порівняно з іншими договорами дарування, права. Так, дарувальник має право відмовитися від передання дарунка у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився (ч. 1 ст. 724 ЦК України). Обдаровуваний має право: 1) вимагати від дарувальника. передання дарунка або відшкодування його вартості у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором (ч. 2 ст. 723 ЦК України); 2) відмовитися від такого договору дарування у будь-який час до прийняття дарунка (ч. 2 ст. 724 ЦК України). Якщо дарувальник або обдаровуваний помре до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, то такий договір припиняється (ч. З ст. 723 ЦК України). Однак, потрібно мати на увазі, що смерть дарувальника або обдаровуваного вже після настання визначених договором строку (терміну) або відкладальної обставини не припиняє дії договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. Відповідно до ч. 1 ст. 725 ЦК України договором дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Слід мати на увазі, що покладення такого обов'язку на обдаровуваного не може вважатися зустрічним задоволенням дарувальника, а отже, не скасовує безоплатності договору дарування. Основними особливостями договору дарування з обов'язком обдаровуваного на користь третьої особи є такі: 1) до суб'єктів такого договору дарування, крім сторін, належить також третя особа, стосовно якої на обдаровуваного покладено певний обов'язок; 2) суб'єктам договору надаються додаткові права, пов'язані з виконанням обов'язку обдаровуваним. Так, дарувальник має право вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи. У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним це право переходить до третьої особи, на користь якої у договорі встановлений обов'язок обдаровуваного (ч. 2 ст. 725 ЦК України); 3) визначається додаткова підстава для розірвання такого договору дарування: дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка у разі порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи. При цьому, на відміну від інших договорів дарування, якщо повернення дарунка є неможливим, дарувальник має право вимагати відшкодування його вартості. 2.3. Договір про пожертву Пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, обдаровуваному для досягнення ним певної, наперед обумовленої мети (ч. 1 ст. 729 ЦК України). Договір про пожертву, як і більшість договорів дарування, є реальним, тобто укладеним з моменту прийняття пожертви. До цього договору застосовуються загальні положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом. Сторонами договору про пожертву є пожертвувач та обдаровуваний. Основні особливості такого договору проявляються у наступному: 1) на відміну від інших договорів дарування, предметом договору про пожертву не можуть бути майнові права. Предметом цього договору є тільки нерухомі та рухомі речі, зокрема гроші та цінні папери; 2) договір про пожертву є завжди каузальним, оскільки його істотною умовою є встановлена у договорі певна, наперед обумовлена мета, задля якої здійснюється пожертва. 41. Поняття договору ренти. Сторони у договорі ренти. Зміст договору ренти. Договір ренти - це договір, за яким одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник рец. ти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати її одержувачеві у формі певної грошової суми чи в іншій формі. Юридична характеристика договору: - односторонній (платиш зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту, а одержувач має лише право її отримувати); - реальний (договір набуває чинності з моменту передачі певного майна платникові ренти) відплатний; алеаторний (ризиковий). Договором ренти може бути встановлений обов’язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) чи протягом певного строку. У зв’язку з цим відмінність договору ренти від договорів купівлі-продажу, міни та дарування полягає в тому, що обсяг належних одержувачеві рентних платежа є невизначеним, оскільки зобов’язання з виплати ренти діє безстроково «в протягом певного строку. Договором може бути встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платнику ренти за плату чи безоплатно. Коли договоро встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платиш ренти за плату, то до відносин сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення про купівлю-продаж Якщо ж майно передасися безоплатно - положення про договір дарування, коли це не су пере чт суті договору ренти. Сторонами в договорі ренти можуть бути фізичні чи юридичні особи. Форма договору ренти: договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації Форма та розмір ренти. Відповідно до умов укладеного договору, реал виплачується в грошовій формі чи через передання речей, виконання робіт або надання послуг. Безпосередній розмір її встановлюється в догом?´між сторонами. Рента виплачується після закінчення кожного календарно: кварталу, якщо інше не встановлено договором. Коли за договором здійснюється передання під виплату ренти земель-1’ ділянки чи іншого нерухомого майна, то одержувач ренти набуває права » стави на це майно. Платник ренти має право відчужувати майно, переда* йому під виплату ренти, лише за згодою одержувача ренти. У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов’язки платника ренти. Виплата ренти може бути забезпечена встановленням обов’язку платника застрахувати ризик невиконання ним своїх обов’язків за договором. За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачеві ренти проценти. Договір припиняється після спливу трьох місяців від дня отримання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними. Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти в разі, якщо: _ платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік; _ платник безстрокової ренти порушив свої зобов’язання щодо забезпечення виплати ренти; - платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставиші, що явно свідчать про неможливість виплати шш ренти в розмірі та в строки, встановлені договором. Розрахунки між сторонами в разі розірвання договору провадяться залежно від того, чи майно було передано у власність платника ренти за плату чи безоплатно. Якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, то одержувач ренти має право вимагати від нього виплати річної суми ренти та вартості переданого майна. Коли майно було передано у власність платника ренти безоплатно, то при розірванні договору одержувач має право вимагати від нього виплати річної суми ренти. 42. Зміст договору ренти. Форма договору ренти та порядок його укладання. Договір ренти - це домовленість сторін, згідно з якою одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (стаття 731 ЦК України). Договір ренти позиціонується як самостійний, відмінний від інших договорів відчуження, але вищезазначена стаття передбачає застосування до нього положень про договір купівлі-продажу, якщо при укладенні договору ренти майно передається за плату, або положень про договір дарування, якщо майно передається безоплатно. Так, за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Предмет: не вилучене із цивільного обороту майно (рухоме та нерухоме). Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Під виплату ренти можлива передача нерухомого майна, майнових прав, інформації, результатів діяльності надання послуг тощо. Сторони в договорі повинні зазначити майно, що передається під виплату ренти, із зазначенням характеристик та ознак з метою їхньої ідентифікації (стаття 190 ЦК України). Ціна: для встановлення необхідно попередньо провести оцінку вартості майна, що передається під виплату ренти (наприклад, якщо предметом договору є земельна ділянка, необхідно провести експертну грошову оцінку землі відповідно до Закону України «Про оренду земель»). Розмір і форма рентних платежів: визначаються на розсуд сторін і не залежить від вартості переданого майна. Договором може бути передбачена виплата ренти шляхом передання речей, виконання робіт або надання послуг, які за своєю вартістю повинні відповідати грошовій сумі ренти. Не виключена можливість встановлення сторонами змішаної суми ренти, яка поряд з виплатою грошових коштів може передбачати надання утримання в натурі. Розмір ренти встановлюється договором. Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти грошову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, якщо більший розмір не встановлений договором ренти (частина друга статті 737 ЦК України). Строк виплати ренти: може бути встановлений обов'язок платника виплачувати ренту протягом встановленого строку або безстроково. У випадку, якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення про договір купівлі-продажу, якщо майно передається безоплатно – положення про договір дарування (частина друга статті 734 ЦК України). Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти (стаття 738 ЦК України). Особливістю договору ренти є те, що майно, яке передається під виплату ренти, одразу ж переходить у власність платника ренти, який вправі відчужувати його після отримання згоди одержувача ренти, а одержувач ренти взамін переданого ним за договором майна отримує довгострокове зобов'язання зі сторони платника щодо виплати ренти. Договір ренти обов'язково укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (зразки договору безстрокової ренти та договору ренти за плату). Крім того, договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає державній реєстрації у зв'язку з тим, що правочини, пов'язані з відчуженням нерухомого майна, підлягають обов'язковій державній реєстрації відповідно до статті 182, 210 ЦК України. 43. Припинення договору ренти і розрахунки між сторонами. Договір ренти може припинятися як на загальних підставах припинення зобов'язань (глава 50 ЦК), так і на підставах, спеціально передбачених главою 56 ЦК. Якщо договір ренти припиняється за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК), то сторони мають визначити, на яких засадах буде його припинено, й вирішити питання про можливість повернення переданого під виплату ренти майна й повернення (повне або часткове) сплаченої ренти, виплати її одержувачеві компенсації тощо. Одержувач ренти може у будь-який час відмовитися від подальшого отримання ренти, припинивши тим самим зобов'язання з її сплати прощенням боргу (ст. 605 ЦК). Однак якщо рента була встановлена на його користь іншою особою, то у разі відмови одержувача ренти від своїх прав ними може скористатися особа, яка встановила ренту. Рентне зобов'язання може бути припинене у зв'язку з переданням відступного одержувачу ренти (ст. 600 ЦК). Така підстава є найбільш характерною для припинення договору, за яким рента встановлена у формі передання речей, виконання робіт або надання послуг, хоча ніщо не перешкоджає припиненню договору за цією підставою і у разі, якщо рента встановлена у грошовій формі. Договір ренти може бути припинено також на інших підставах, передбачених для припинення зобов'язань, наприклад, у зв'язку з неможливістю його виконання або поєднанням боржника і кредитора в одній особі (статті 607,606 ЦК). Зобов'язання за договором ренти, укладеним на певний строк, може припинятися його виконанням (ст. 599 ЦК). Така підстава щодо припинення договору безстрокової ренти не може застосовуватися в силу його, так би мовити, постійного характеру. Рентне зобов'язання може бути припинене і за особливих підстав, зокрема, якщо право на одержання ренти перейде до таких спадкоємців за заповітом, як держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада, іноземна держава та інших суб'єктів публічного права (ст. 2 ЦК). Оскільки закон не встановлює правові наслідки на такий випадок, вважаємо, що відповідний обов'язок з платника ренти має зніматися і він залишається власником майна, переданого під виплату ренти. Зобов'язання з виплати безстрокової ренти може припинитися також у зв'язку з випадковим знищенням або випадковим пошкодженням майна, переданого під виплату ренти. Однак для цього необхідна наявність певних умов, а саме, щоб майно було передано під виплату ренти за плату та щоб платник вимагав припинення зобов'язання з виплати ренти або зміни умов її виплати (ст. 742 ЦК). Випадкове знищення або випадкове пошкодження майна, безоплатно переданого під виплату безстрокової ренти, не тягне за собою можливості припинення договору, і відповідно платник повинен і далі виконувати свої обов'язки за договором ренти. Розірвання договору ренти, укладеного на певний строк, здійснюється на загальних підставах, передбачених ст. 651 ЦК. Так, він може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. На вимогу однієї зі сторін строковий договір ренти може бути розірваний за рішенням суду при істотному його порушенні другою стороною або в інших випадках, передбачених договором або законом (ч. 2 ст. 651 ЦК). Наприклад, платник може вимагати розірвання договору ренти, за яким майно передано за плату, у разі виявлення істотних недоліків, не застережених одержувачем ренти. А останній матиме право на розірвання договору ренти, за яким майно було передано безоплатно, при порушенні платником обов'язку щодо розміру, строків сплати ренти. Особливий порядок припинення рентних відносин пов'язаний законом із розірванням договору безстрокової ренти на вимогу платника або одержувача. Статтями 739-741 ЦК встановлені спеціальні умови розірвання договору безстрокової ренти та порядок розрахунків на такий випадок. При цьому право платника на розірвання договору безстрокової ренти має безумовний характер. Так, згідно зі ст. 739 ЦК платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору ренти, а умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною. Припиняється договір ренти після спливу трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними (ч. З ст. 739 ЦК). На відміну від платника ренти, її одержувач має право вимагати розірвання договору безстрокової ренти лише у випадках, передбачених сторонами у договорі (приміром, при відчуженні майна, переданого під виплату ренти платником іншій особі) або у випадках, установлених законом. Так, згідно з ч. 1 ст. 740 ЦК одержувач безстрокової ренти вправі вимагати розірвання договору, якщо платник: а) прострочив її виплату понад один рік; б) порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти; в) визнаний неплатоспроможним або г) виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі й у строки, встановлені договором. Договір безстрокової ренти також може бути розірвано на вимогу її одержувача за рішенням суду на загальних підставах, передбачених ст. 651 ЦК (наприклад, у зв'язку з таким істотним порушенням договору, як виплатою ренти у значно меншому розмірі, хоча й регулярною). Розрахунки за договором ренти у випадку його розірвання здійснюються наступним чином: якщо договором ренти не встановлені правові наслідки розірвання договору ренти, розрахунки провадяться залежно від того, чи майно було передано у власність платника ренти за плату чи безоплатно. якщо майно було передано у власність платника ренти безоплатно, у разі розірвання договору ренти одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти. якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна. На практиці встановлюються правила про викупну ціну ренти, яку сторони повинні самостійно визначити у договорі. У випадку, якщо сторони умову про викупну ціну ренти не погодили, частини два та три статті 714 ЦК України встановлюють правила її визначення, в залежності від того, чи платно було придбане майно, що виступає предметом ренти. 44. Поняття договору довічного утримання (догляду) та його загальна характеристика. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК України). Договір довічного утримання є реальним (укладеним з моменту передачі відчужувачем майна у власність набувача), одностороннім (після укладення договору обов'язки виникають тільки у набувача) та відплатним (за отримання у власність майна набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом). Сторонами договору довічного утримання є відчужувач і набувач. Відчужувач - це особа, яка передає набувачеві у власність майно за забезпечення довічним утриманням та (або) доглядом себе чи третьої особи. Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я (ч. І ст. 746 ЦК України). Вона обов'язково повинна бути власником майна, яке передається за договором. Набувачем є особа, яка взамін переданого їй у власність майна зобов'язується забезпечувати відчужувача чи третю особу утриманням та (або) доглядом довічно. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа (ч. 2 ст. 746 ЦК України). Набувач укладає вказаний договір з метоюотримання у свою власність певного майна, відчужувач же має на меті забезпечити себе чи третю особу належним довічним утриманням та (або) доглядом. Як відчужувачів, так і набувачів за договором довічного утримання (догляду) може бути кілька. Крім того, цей договір може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи. Коли набувачами є кілька фізичних осіб,вони стають співвласниками переданого їм майна на праві спільної сумісної власності. У такому випадку їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним. Співвласники,яким майно належить на праві спільної сумісної власності, мають право його відчужуватина підставі договору довічного утримання (догляду). У разі ж смерті одного із співвласників обсяг зобов'язання набувача відповідно зменшується, тобто право на частину довічного утримання та послуг по догляду, що припадала на померлого відчужувача, не переходить до інших співвласників. Крім того, з моменту смерті одного із співвласників набувач має право у повному обсязі розпоряджатися частиною майна, набутою від померлого, на неї може бути накладено стягнення, однак лише за умови можливості визначення такої частини. Коли відчужувачем є тільки один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення його частки у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном (ч. 2 ст. 747 ЦК України). ЦК України (ст. 752) передбачає можливість заміни набувачау разі неможливості подальшого виконання ним обов'язків за договором з підстав, що мають істотне значення. У такому випадку обов'язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їх згодою. Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) іншій особі може бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення. Предметам договору довічного утримання (догляду) є майно, що передається у власність набувача, а також довічне утримання та (або) догляд, якими повинен забезпечуватися відчужувач. У власність набувача може передаватися житловий будинок, квартира або їх частина, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність. Оскільки законодавець не визначає імперативно поняття значної цінності, це питання повинно вирішуватися сторонами за домовленістю. Вважається, що це може бути автомобіль, колекція живопису, антикварні речі тощо. Набувач стає власником майна,переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до ст. 334 ЦК України. Отже, право власності на майно, яке є предметом договору, у набувача виникає з моменту нотаріального посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору довічного утримання (догляду), не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо предметом договору довічного утримання (догляду) є нерухоме майно, право власності у набувача виникає з дня державної реєстрації прав на нерухоме майно, які підлягають такій реєстрації. Однак набувач не має права у повному обсязі розпоряджатися майном, переданим йому за договором. Для захисту інтересів відчужувача законодавець передбачає забезпечення виконання договору довічного утримання (догляду)(ст. 754 ЦК України), а саме: 1) набувач не має права до смерті відчужувача (або третьої особи, на користь якої укладено договір) продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину; 2) на майно, передане набувачеві за договором довічного утримання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача; 3) втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем. Під час дії договору довічного утримання (догляду) сторони можуть вирішити замінити майно,передане за договором у власність набувача, на інше. У цьому разі обсяг обов'язків набувача може бути за домовленістю сторін змінений або залишений незмінним (ст. 753 ЦК України). Довічне утримання та (або) догляд,якими повинен забезпечуватися відчужувач, можуть виражатися у будь-якій формі,встановленій сторонами у договорі (наприклад, забезпечення житлом, харчуванням, придатним для носіння одягом та взуттям, лікувальними засобами, періодичними виданнями, прогулянками, належним відпочинком, надання необхідної допомоги, побутових послуг тощо). При цьому не вимагається, щоб їх вартість відповідала вартості майна, переданого у власність набувачеві, оскільки вона насамперед залежить від тривалості життя відчужувача. Єдиною умовою є грошова оцінка матеріального забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачеві. Вона підлягає індексації у порядку, встановленому законом (ст. 751 ЦК України). Для того щоб не виникали в майбутньому спори між відчужувачем і набувачем, у договорі довічного утримання (догляду) краще визначити всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача, їх обсяг, періодичність та якість. Якщо ж спір все-таки виник, оскільки обов'язки набувача не були конкретно визначені, чи виникла потреба забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду, він має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності (ст. 749 ЦК України). Крім того, коли набувач зобов'язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), що йому переданий, у договорі довічного утримання (догляду) має бути конкретно визначена частина помешкання, в якій такі особи мають право проживати (ст. 750 ЦК України). Договір довічного утримання (догляду) не можна укласти на певний строк, оскільки він завжди є терміновим: припинення такого договору виконанням пов'язане з вказівкою на подію, яка має неминуче настати, - смерть відчужувача або третьої особи, на користь якої укладено договір. А отже, наперед невідомо, скільки буде тривати зобов'язання, яким буде загальний розмір витрат набувача на утримання та (або) догляд відчужувача. За цією ознакою договір довічного утримання (догляду) належить до алеаторних (ризикових) договорів. Законодавець передбачив обов'язкову письмову форму та нотаріальне посвідчення договору довічного утримання (догляду) (ст. 745 ЦК України). Таким чином, можна виділити основні ознаки договору довічного утримання (догляду): 1) предметом договору може бути тільки житловий будинок, квартира або їх частина, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність; 2) майно передається відчужувачем набувачеві у власність; 3) взамін переданого майна набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача або третю особу утриманням та (або) доглядом; 4) термін дії цього договору - довічно, тобто до смерті відчужувача або третьої особи. Договір довічного утримання (догляду) має деякі спільні риси з договорами купівлі-продажу, міни, ренти, найму (оренди). Однак зазначені основні ознаки дозволяють відокремити його від усіх інших цивільно-правових договорів. 45. Зміст договору довічного утримання (догляду). Форма договору та порядок його укладання. Зміст договору довічного утримання (догляду) становлять права та обов' язки сторін. Відповідно до статей 744, 749 ЦК набувач зобов'язується систематично забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом. Договір довічного утримання укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Особливістю даного договору є те, що майно переходить у власність набувача після посвідчення договору нотаріусом, однак РОЗПОРЯДЖАТИСЯ таким майном набувач за життя відчужувача не зможе. 46. Особливості виконання і припинення договору довічного утримання (догляду). Особливості договору довічного утримання: майно переходить у власність набувача, проте розпоряджатися таким майном набувач за життя відчужувача не може. При посвідченні договору довічного утримання (догляду) накладається заборона відчуження майна в установленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору (стаття 73 Закону України "Про нотаріат"[9]); зобов'язання з довічного утримання мають особистісний характер, оскільки встановлюються щодо конкретно визначеної фізичної особи; договір довічного утримання може бути укладений на користь третьої особи (утриманця), якій набувач повинен надати довічне утримання та догляд; договір носить тривалий характер та вимагає від набувача постійного та систематичного виконання своїх обов'язків. Відмінність договору довічного утримання від договору дарування в тому, що договір дарування є безоплатним. Відповідно дарувальник не може вимагати від обдаровуваного вчиняти будь-які дії на свою користь. За договором довічного утримання фізична особа навпаки отримує можливість забезпечити собі довічний догляд, оскільки в самому договорі передбачаються конкретні види грошового і матеріального забезпечення та строки його надання. Навіть випадкова втрата чи пошкодження майна, одержаного набувачем, не звільняє останнього від взятих на себе обов’язків. За договором дарування позовна давність, протягом якої можна звернутися до суду з позовом про його розірвання становить 1 рік. Перелік підстав для розірвання є вичерпним. І оскільки договір дарування є безоплатним, дарувальник не може вимагати повернення майна з тих причин, що обдарований не виконав дій, які були передбачені в усній домовленості. У договорі довічного утримання навпаки однією із основних умов є умова щодо можливості його розірвання у випадку неналежного виконання набувачем своїх обов’язків. В такому випадку ризик залишитися без майна, у разі порушення умов договору, несе саме особа, на користь якої укладений договір, а не особа яка є відчужувачем майна. |