Методика відповіді 2013. Питання з методики викладання англійської мови
 Скачать 334.5 Kb.
|
|
23. Положення комунікативного підходу у навчанні іноземних мов На сьогодні, методисти ще не прийшли до єдиної класифікації підходів до навчання, але треба зазначити, що існуючи підходи до навчання є цілком автономними і до певної міри можуть характеризувати роботу вчителя. Підхід до навчання іноземних мов як базисна методична категорія є компонентом системи навчання і своїм змістом визначає загальні положення обраної стратегії навчання як от методів, прийомів викладання іноземних мов, видів і форм роботи з учнями, спрямованості іншомовних вправ. Так, дискутуючи про підходи до навчання у сучасній методиці навчання іноземних мов традиційно виділяють три підходи з точки зору об’єкта навчання: системно-мовний (мовний), умовно-комунікативний (мовленнєвий), комунікативний (мовленнєво-діяльнісний). Сутністю комунікативного підхіду до навчання іноземних мов (мовленнєводіяльнісний) є не просто створення умов, в яких пропонується діяти учням, а безпосередньо до діяльності у запропонованих умовах. Засвоєння іноземної мови відбувається безпосередньо у її комунікативній функції, тобто у процесі діяльності з позамовною метою. Учні йдуть шляхом не «запам’ятовуй і дій!», що є характерним для умовно-комунікативного підходу, проте «діючи-запам’ятовуй!». Пріоритетна роль при навчанні іноземних мов згідно комунікативного підходу відводиться формуванню потреби учнів у мовленнєвих діях, оскільки навчання має діяльнісний характер: учні намагаються вирішити реальні та уявні завдання. Діяльнісний характер мають такі завдання:
Об’єктом навчання з точки зору комунікативного підходу є мовленнєва діяльність, що реалізується у чотирьох її видах: аудіюванні, говорінні, читанні, письмі, не виключаючи при цьому засвоєння мовного матеріалу і формування відповідних фонетичних, лексичних, граматичних навичок. У центрі навчання знаходиться учень з усією палітрою індивідуальних психологічних, вікових, національних особливостей, які максимально враховані, а також сфери інтересів того, хто навчається. Таким чином, характерними ознаками уроку іноземної мови згідно комунікативного підходу визначимо такі:
24. Позакласна робота з англійської мови. Завдання, принципи, форми організації у початкових класах Позакласну роботу з ІМ можна визначити як систему неоднорідних заходів, призначенням та методикою проведення освітньо-виховних заходів, що виходять за межі обов’язкових навчальних програм. Позакласна робота вирішує такі завдання:
Принципи позакласної роботи з ІМ – вихідні положення, які визначають вимоги до її змісту, методів та організаційних форм. Вони відповідають цілям та завданням усієї позакласної роботи з ІМ у школі та ілюструють суть педагогічної діяльності вчителя – організатора позакласної роботи. Основними організаційними принципами позакласної роботи з ІМ є принципи добровільності та масовості, принцип урахування і розвитку індивідуальних особливостей та інтересів учнів, принцип зв’язку позакласної роботи з уроками, принципи комплексності, захопленості та розвитку ініціативи і самодіяльності. В методичній літературі та у практиці школи традиційно розрізняють три форми позакласної роботи з ІМ: індивідуальні, групові та масові. Індивідуальна позакласна робота проводиться з окремими учнями, які готують повідомлення і доповіді про країну, мова якої вивчається, про знаменні дати і події, видатних людей, розучують вірші, пісні, уривки з літературних творів іноземною мовою, виготовляють наочні посібники, оформлюють стінгазети, альбоми, стенди. Індивідуально робота може проводитися постійно або епізодично. Групова форма ПР має чітку організаційну структуру і відносно постійний склад учасників, об’єднаних спільними інтересами. До цієї форми належать різноманітні гуртки: розмовні, вокальні, драматичні, перекладачів, філателістів, позакласного читання тощо. Позитивно зарекомендували себе комбіновані гуртки, де поєднуються різні види діяльності, наприклад, розучування пісень та підготовка інсценівок, перегляд діафільмів з подальшим обговоренням переглянутого. Заняття в гуртках проводяться, як правило, регулярно. Масові форми ПР не мають чіткої організаційної структури. До них відносяться такі заходи як вечори художньої самодіяльності, фестивалі, конкурси, карнавали, тематичні вечори і ранки тощо. Ці заходи проводяться епізодично. За змістом можна виділити такі форми ПР з ІМ: 1) змагальні, 2) засоби масової інформації, 3) культурно-масові, 4) політико-масові. Кожна група зазначених форм передбачає конкретні заходи. Заходи змагального характеру: конкурс, гра, олімпіада, вікторина тощо. Засоби масової інформації – стінгазета, оголошення, бюлетень, усний журнал, дайджест, виставка-вікторина та інші. Заходи культурно-масового характеру: вечір-свято, вечір-портрет, вечір-зустріч, вечір-хроніка, ранок казок та інші. Заходи політико-масового характеру: форум, фестиваль, прес-конференція, ярмарка, телеміст та інші. До об’єднувальних форм відносять дитячі та юнацькі клуби за інтересами, шкільні музеї, бібліотеки, кіностудії, кінотеатри та клуби веселих і кмітливих. Доцільно виділити окрему форму ПР як Тиждень іноземної мови у школі, яка є найхарактернішою з точки зору можливого долучення учнів початкової школи до його проведення. 25. Цілі навчання іноземної мови у початковій школі Мета навчання ІМ – це компонент системи навчання, що впливає на вибір змісту, методів, засобів, організаційних форм навчання, отже її можна віднести до базисних методичних категорій. На сьогодні навчання іноземних мов у школі має забезпечити реалізацію практичних, освітніх, розвивальних та виховних цілей. Сучасний урок іноземної мови має вирішувати цілий комплекс цілей – освічувати, розвивати, виховувати, оскільки, як ми зазначали сьогодні засобами предмета вчитель має формувати особистість учня, долучаючи його змістом уроку до світових культурних та мовних зразків. Цілі навчання іноземної мови у початкових класах визначені у Державному стандарті загальної освіти та Програмі з іноземної мови, які формулюються з урахуванням швидкоплинних суспільних змін, що вносяться у зміст навчально-виховного процесу. Отже, провідною є практична мета, яка передбачає оволодіння учнями мовою як засобом спілкування в усній та письмовій формі. Саме практична мета визначає увесь хід уроків, його логіку, зміст, види робіт, характер вправ, домашнє завдання. Вчитель при підготовці до уроку іноземної мови має мати чітке уявлення про проміжну та стратегічну мети навчання, вони визначені у програмі з іноземної мови, що визначає вибір методів, прийомів, засобів навчання, що забезпечують досягнення запланованого результату. Так, з точки зору аудіювання, учні мають розуміти на слух автентичне мовлення у стандартних ситуаціях спілкування, а також мовлення у звукозапису, що побудоване в основному на засвоєному раніше в усному вигляді матеріалі, вміючи виділяти при цьому окрему інформацію, що є важливою для досягнення мети прослуховування. Практично сформовані мовленнєві навички говоріння передбачають здатність учнів розповідати про себе, своїх друзів, родину, школу; характеризувати друзів, дійових осіб тексту, висловити власну думку з приводу почутого (монологічне мовлення). Учні мають вміти вести діалоги етикетного характеру (вміти привітатися, представитися, звернутись, подякувати), будувати як репліки-відповіді, так і репліки – спонукання ( діалогічне мовлення). Реалізація практичної мети у читанні зумовлює спроможність учнів розуміти зміст прочитаного нескладного автентичного тексту (розуміння основного змісту, читання з повним розумінням змісту); на письмі – вміти передати елементарну інформацію у письмовому вигляді ( написати лист, лист-вітання з опорою на зразок). Практична мета з точки зору формулювання може бути вибірковою (формування одного з 4-х видів мовленнєвої діяльності), а може бути комплексною (оволодіння засобами мови та видами мовленнєвої діяльності у різноманітних засобах і формах). Освітня мета навчання іноземної мови передбачає використання іноземної мови, що вивчається для підвищення загальної культури учнів, розширення їхнього кругозору, знань про країну, мова якої вивчається. Досягнення освітньої мети відбувається через обговорення актуальних проблем та аналізу текстів країнознавчого характеру, що сприяє отриманню учнями лінгвокраїнознавчих знань. Реалізація освітньої мети можлива через порівняння мовних засобів вираження власних думок рідною та іноземною мовами, що сприяє розвитку логічного мислення учнів, культури спілкування, прийомами самостійної організації навчання (наприклад, робота з довідковою літературою). Виховна мета навчання іноземної мови передбачає формування засобами іноземної мови полікультурного світогляду учнів, відповідних ціннісних орієнтирів, толерантного ставлення до представників інших культурних та мовних уподобань, здатності до діалогу культур, шанобливого ставлення до народу, мова якого стала предметом вивчення. Реалізація виховної мети можлива за умови правильного добору вчителем навчального матеріалу: текстів полікультурного змісту, комунікативних завдань, що спрямовані на пошук шляхів вирішення проблем культурної та мовної взаємодії представників різних країн, зустрічей з носіями мови, екскурсій тощо. Розвивальна мета навчання іноземної мови покликана розвивати інтелектуальну, мотиваційно-емоційну сфери особистості учня. Розвиваючи учнів засобами іноземної мови, вчитель має вирішити завдання формування їх здатності до застосування отриманих знань у новій ситуації на основі проблемно-пошукової діяльності, до спроможності та готовності вступати у іншомовне спілкування, мотивації до подальшого самовдосконалення у процесі оволодіння культурно-мовними особливостями країни, мова якої вивчається. Цілі навчання іноземних мов на сьогодні зумовлені характером соціального замовлення на сучасному етапі розвитку суспільства і відображають його потреби в оволодінні іноземною мовою як засобом спілкування. 26. Метод навчання іноземної мови як базова методична категорія Метод навчання (від грецьк. metodos – спосіб пізнання, шлях до чогось) є однією з базисних методичних категорій і компонентом системи навчання іноземних мов. Методи навчання дозволяють реалізувати мету та завдання навчання. У сучасні методиці це поняття використовується у трьох значеннях: загально методологічному (як спосіб пізнання, вивчення дійсності), загально дидактичному (як система взаємопов’язаної діяльності вчителя і учнів у процесі досягнення мети навчання) та суто методичному ( як напрям у навчанні, який визначає стратегію діяльності вчителя у процесі формування комунікативної компетентності учнів). Метод – це сукупність способів взаємопов’язаної діяльності вчителя й учня, що спрямовані на досягнення цілей навчання, виховання та розвитку учнів. Серед великої кількості класификацій методів, що визначаються за різними характерними ознаками, відповідно до комунікативно-діяльнісного підходу у навчанні іноземних мов широко застосовуються такі методи як: демонстрація, пояснення, вправляння. Проте, оскільки будь-який метод визначається діалектичним зв’язком усіх учасників навчально-виховного процесу, слід зупинитись на характеристиці методів, які використовує вчитель для викладення нового матеріалу, організації та контролю над рівнем його засвоєння, а також методів, що їх використовує у своїй навчальній діяльності учень у процесі пізнавально-практичної діяльності, а саме: ознайомлення (з новим матеріалом), осмислення, вправляння (практика іншомовного мовлення). Демонстрація має особливе значення у процесі оволодіння іноземною мовою на всіх етапах навчання у загальноосвітніх закладах, проте особливе значення цей метод має для учнів молодшого шкільного віку, оскільки одним з психофізіологічних чинників успішності навчання іноземної мови дітей початкової школи є образність мислення і асоціативна пам’ять (яскрава та доцільно дібрана наочність сприяє кращому засвоєнню учнями молодшого шкільного віку навчального матеріалу). Демонстрація переважно використовується на етапі уведення нового матеріалу і у першу чергу вливає на сприйняття на чуттєву сферу учня, його слухові, зорові, моторні рецептори. Реалізація цього методу стає можливою через широке використання засобів наочності і показом особливостей функціонування усного та писемного іншомовного мовлення. Значущість цього методу зумовлено тим, що через демонстрацію відбувається ознайомлення з навчальним матеріалом, його розуміння, осмислення, а також створюється в учня готовність до вправляння. Важливість правильного використання цього методу спричинено відсутністю природного іншомовного оточення, що зумовлює вчителя приділяти увагу наочній демонстрації специфіки функціонування мовних та мовленнєвих іншомовних явищ у спеціально створеній на уроці іноземної мови комунікативній ситуації. Пояснення як метод навчання іноземних мов у сучасній методиці займає відносно незначне місце, що обумовлено обраною стратегією комунікативності у процесі оволодіння іноземною мовою. Допоміжне значення пояснення займає і на уроках іноземних мов у початковій школі, оскільки однією з особливостей уроку іноземних мов у початкових класах є «імпліцитність пояснення» (без пояснення правил) мовного (наприклад, граматичного) матеріалу. Пояснення згідно з імпліцитним підходом відбувається через уведення нового матеріалу у спеціально створену ситуацію іншомовного мовлення на уроках, для того щоб учні розуміли закономірності практичного функціонування певного мовного явища у комунікативній ситуації. Результатом ознайомлення й осмислення нового матеріалу на уроці іноземної мови є ефективне вправляння у іншомовному спілкуванні. Отже, вправляння є ще одним методом, що відіграє домінуючу роль у процесі формування іншомовної комунікативної компетентності учнів. Вправляння реалізується через виконання спеціальних вправ, переважно мовленнєвих, у результаті виконання яких формуються мовленнєві уміння і здатність до мовленнєвої діяльності у різних сферах спілкування. Структурним компонентом кожного методу є прийом, що трактується як елементарний педагогічний вчинок учителя, за допомогою якого набуваються знання, формуються навички та вміння учнів, відбувається їх мотивація до засвоєння предмета. Кожний з вище визначених методів реалізується у системі прийомів через вирішення учнем великої кількості задач, пов’язаних з мисленням та чуттєвим сприйняттям. Наприклад прийомами, що пов’язані з уведенням нового матеріалу можуть бути порівняння спільного і різниці між мовними явищами рідної та іноземної мови (порівняння), поєднання частин, елементів у загальне (синтез), відношення предмета до групи предметів, явищ (класифікація). Прийомами, що пов’язані з необхідністю застосування у практиці уведеного матеріалу можуть бути відповіді на питання, опис, зіставлення, переказ тексту тощо. Прийоми «наповнюють» будь-який метод і складають зміст мовленнєвої діяльності, що формується у вигляді мовленнєвої дій. 27. Поняття «іншомовна вправа» і «структура вправи» Вправа – це спеціально організоване у навчальних умовах багаторазове виконання певного виду діяльності (мовної, мовленнєвої) з метою формування первинних навичок або розвитку та удосконалення умінь. Вправа має три або чотирифазову структуру: 1 фаза – завдання. Ця фаза передбачає постановку завдання-що треба зробити, як, у якій формі (письмовій або усній), з якою метою? Варто визначити, що правильний, з точки зору точності та деталізації важливих на даному етапі навчання моментів інструктаж вчителем щодо вправи, є запорукою успішного її виконання. Вчитель при опрацюванні результатів виконання вправи учнями має, у разі не зовсім успішних результатів має визначитись, а чи повним було тлумачення щодо змісту вправи з його боку. Напрочуд важливого значення інструктаж до виконання вправи набуває у навчанні іноземної мови дітей молодшого шкільного віку, адже відсутність навчального досвіду оперування іншомовним матеріалом, опрацювання іншомовних вправ різних видів, особливо мовних вправ, ускладнює процес її виконання. Отже саме від пояснень і допомоги вчителя залежатиме ефективність засвоєння певного мовного матеріалу, навички оперування яким є грунтом для розвитку мовленнєвих умінь. 2 фаза – зразок виконання. Зразок виконання може міститись, а може бути відсутній. Як правило, у сучасних підручниках з іноземних мов зразок до вправи має місце, оскільки його наявність суттєво полегшує її виконання, унаочнює правильний алгоритм дій, а вчитель контролює рівень свідомого розуміння учнями завдання і у разі неточного розуміння консультує учнів щодо незрозумілих моментів індивідуально. 3 фаза – виконання завдання. Це й є певна навчальна дія (власне вправа), у процесі виконання якої, у залежності від визначеної мети, триває засвоєння мовно – мовленнєвого матеріалу або формування навичок й умінь оперування ним. 4 фаза – контрользавдання. Ця фаза може бути повноцінно наявною, проте можливе співпадіння з фазою №3, оскільки контроль може відбуватись безпосередньо під час виконання вправи. Контроль може бути з боку вчителя, з боку учнів, взаємоконтроль тощо. |