Товариства у Господарському праві. Товариства ГП. Поняття та види господарських товариств

• Название: Поняття та види господарських товариств
• Анкор: Товариства у Господарському прав
• Дата: 17.11.2021
• Размер: 358.5 Kb.
• Имя файла: Товариства ГП.doc
• Тип: Документы; #274576
• страница: 2 из 11

4. Правовий статус товариства з додатковою відповідальністю

ЦК не містить спеціальних норм щодо створення і діяльності товариства з додатковою відповідальністю. Натомість у ст. 151 закріплене визначення його поняття як товариства, заснованого однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначається статутом. Водночас в цій статті міститься вказівка, що учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном в розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу.

Таким чином, як бачимо, товариство з додатковою відповідальністю має спільну правову основу для створення і функціонування з товариством з обмеженою відповідальністю, однак характеризується і певними особливостями, які стосуються відповідальності учасників цього товариства. Зазначимо,що ЦК не виокремлює товариство з додатковою відповідальністю (на відміну від чинного Закону про господарські товариства) в окремий вид господарських товариств. Характеризуючи правовий статус товариства з додатковою відповідальністю, його слід віднести до різновидів товариств з обмеженою відповідальністю. Відтак стосовно утворення, формування статутного капіталу, регулювання питань, пов'язаних із корпоративним управлінням, товариство з додатковою відповідальністю підпорядковується тим же правилам, які встановлені для інших товариств з обмеженою відповідальністю. Такий підхід законодавця є логічним і послідовним.

5. Правовий статус повного товариства.

Повні товариства, які належать до "об'єднання осіб", передбачають, що його учасники об'єднують не тільки свою майнову участь у товаристві, але й здійснюють особисту підприємницьку діяльність цього товариства. Особливими ознаками повних товариств є те, що його учасники несуть додаткову (субсидіарну)відповідальність за його зобов'язання усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Причому між собою ці учасники несуть таку додаткову відповідальність солідарно.

Такий високий ступінь ризику безумовно вимагає від учасників повного товариства особливої довіри один до одного, а також накладає певний відбиток і на загальну характеристику самого товариства.

Слід зазначити, що на відміну від деяких інших зарубіжних законодавств, зокрема Німеччини, Нідерландів, повне товариство за законодавством України визнається самостійною юридичною особою. Відтак суб'єктом відповідальності за зобов'язаннями повного товариства передусім є саме повне товариство як юридична особа. У ст.119 підкреслюється, що учасники повного товариства відповідають по боргах товариства солідарно, але несуть додаткову субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями. Це означає, що претензії, вимоги по зобов'язаннях товариства пред'являються спочатку до товариства, а вже при відсутності у нього майна –його учасникам.

Оскільки учасники повного товариства об'єднують не тільки своє майно, а й особисту підприємницьку участь, законодавець передбачає, що учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та в своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства. Таке правило убезпечує неможливість для учасника товариства конкурувати у своїй особистій підприємницькій діяльності із самим товариством.

У разі порушення цього правила ЦК (ст.119) передбачає, що товариство має право не тільки вимагати від такого учасника відшкодування завданих товариству збитків, але й за своїм вибором вимагати передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.

Враховуючи високий рівень майнової відповідальності, а також особливості здійснення підприємницької діяльності як повними товариствами, так і їх учасниками, законодавець передбачає певні обмеження для учасників повного товариства. Зокрема ст.119 ЦК передбачає, що особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

З метою "ідентифікації" виду господарського товариства найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, а також слова"повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слово "повне товариство". Таким чином вже із самої назви товариства учасники господарського обороту можуть визначити належність учасників до відповідного виду товариства, яке передбачено ст. 119 ЦК України.

Оскільки повні товариства засновуються на основі договору між учасниками і не мають статуту, єдиним установчим документом такого товариства є засновницький договір. Він має підписуватися всіма його учасниками і містить, крім тих загальних атрибутів, які характеризують будь-який засновницький договір господарського товариства, також розмір та склад складеного капіталу товариства(на відміну від статутних об'єднань, до яких належать акціонерні товариства,товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, повні товариства мають не статутний, а складений капітал), розмір часток кожного з учасників у складеному капіталі та порядок їх зміни, розмір,склад та строки внесення учасниками вкладів. Саме у засновницькому договорі можуть визначатися особливі домовленості учасників стосовно розподілу прибутків, а також компенсації збитків повного товариства.

За умов, якщо такі особливості у засновницькому договорі не передбачені, відповідно до ст. 123 прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі. Не допускається позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподілі прибутку чи збитків. У повному товаристві не створюються спеціальні органи корпоративного управління.

Натомість ст. 121 передбачає права кожного учасника на участь в управлінні повним товариством. Зокрема, управління діяльністю товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Кожен з учасників повного товариства має один голос при вирішенні питань, пов'язаних із діяльністю товариства. Кожен учасник повного товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, має право знайомитися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Певні особливості щодо здійснення управління повним товариством, зокрема випадки, коли рішення приймаються більшістю голосів учасників, можуть бути передбачені у засновницькому договорі. У цьому договорі може визначатися й інший порядок визначення кількості голосів, які має кожний учасник на відміну від загального правила, яким передбачається наявність одного голосу у кожного учасника повного товариства. Якщо управління повним товариством характеризує процес "внутрішньої" координації діяльності повного товариства, то можливість здійснення діяльності від імені товариства характеризується як ведення справ повного товариства і закріплена у ст. 122.

За загальним правилом кожен учасник повного товариства має право діяти від імені товариства. Водночас засновницьким договором може передбачатися, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам або одному окремому учаснику. Якщо ведення справ доручається одному або окремим учасникам, ці представники мають бути уповноважені на таку діяльність довіреностями, виданими іншими учасниками товариства. Якщо ведення справ здійснюється всіма учасниками товариства, то для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства, які мають його підписувати.

У зв'язку із регламентацією ведення справ повного товариства, ЦК передбачає нове положення, відсутнє у попередньому законодавстві. Воно передбачає, що у відносинах із третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежували повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

ЦК зберігає порядок, відповідно до якого учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право, у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку із його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства, за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учасником, що здійснює повноваження на ведення справ товариства, своїх обов'язків, чи виявлення його нездатності до розумного ведення спорів тощо.

На підставі рішення суду до засновницького договору товариства в таких випадках вносяться необхідні зміни. Це положення є новелою ЦК і має сприяти створенню стабільного правового режиму стосовно здійснення повноважень по веденню справ повного товариства.

Характерною особливістю повного товариства є відповідальність його учасників. На відміну від акціонерних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, як вже зазначалося, у разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Солідарний характер відповідальності у повному товаристві передбачає, що учасник повного товариства, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.

Оскільки повне товариство належить до об'єднань, які характеризуються як союз осіб, важливим чинником існування повних товариств є персональний склад їх учасників.

Відтак у ЦК (ст.125) передбачається, що зміни у складі учасників повного товариства можуть бути пов'язані з виходом учасника з повного товариства за власною ініціативою;виключенням із складу учасників; вибуттям із складу учасників з причин, що не залежать від учасників (наприклад, в зв'язку із смертю або ліквідацією юридичної особи).

Виключення складу учасників повного товариства може здійснюватися у разі, якщо учасник повного товариства систематично не виконує обов'язки або виконує їх не належним чином, або своїми діями перешкоджає досягненню цілей товариства. Виключення із складу учасників має здійснюватися у порядку, встановленому за засновницьким договором.

Кодекс не визначає цю процедуру, відносячи це повністю на розсуд самих учасників повного товариства. Водночас передбачається, що рішення про виключення зі складу учасників повного товариства може бути оскаржене до суду. Оскільки повне товариство, як й інші види господарських товариств, є добровільним об'єднанням осіб, ст.126 ЦК передбачає можливість виходу з повного товариства за власним бажанням учасника. Такий вихід може здійснюватися учасником у будь-який момент, однак про це учасник має заявити не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу із товариства. Достроковий вихід учасника з повного товариства, яке засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.

ЦК передбачає порядок здійснення розрахунків у разі виходу, виключення та вибуття з повного товариства (ст. 130), а також порядок звернення стягнення на частину майна повного товариства пропорційно частці учасника товариства у складеному капіталі(ст. 131), яке здійснюється за рішенням суду і спрямоване на задоволення вимог кредиторів.

Повне товариство може ліквідовуватися на загальних підставах,передбачених ЦК (ст.), а також у разі, якщо серед учасників товариства залишається одна особа.

За умов, якщо учасником повного товариства залишилася одна особа, відповідно до ст. 132 ЦК впродовж шести місяців такий учасник має вирішити питання про перетворення повного товариства в інший вид господарського товариства, зокрема, у товариство з обмеженою чи додатковою відповідальністю або в акціонерне товариство, чи вирішити питання про його ліквідацію.

Слід зазначити, що ЦК доволі детально регламентує правовий статус повного товариства, оскільки законодавець на цьому етапі розвитку повних товариств не передбачає прийняття спеціального закону, яким би регламентувалося створення і діяльність повних товариств. ЦК в цій частині зберігає основні положення Закону про господарські товариства певною мірою їх деталізуючи, уточнюючи з урахуванням загальних тенденцій розвитку правових норм,що регулюють цей вид підприємницьких товариств.

6.Правовий статус командитного товариства.

До "союзів осіб" крім повних товариств належать також командитні, тобто такі товариства, в яких разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (тобто повними учасниками), є також один чи кілька учасників (вкладники), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства лише у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участь у діяльності товариства.

Виходячи з такого визначення, закріпленого у ст.133 ЦК, можна зробити висновок, що командитні товариства поєднують в собі одночасно риси, характерні для повних товариств, а також для товариств з обмеженою відповідальністю. Таке поєднання є можливим за рахунок включення до складу учасників командитного товариства, з одного боку, повних товаришів, які своєю участю привносять ознаки саме повних товариств, а також вкладників, які беруть участь у командитних товариствах на засадах, характерних для товариств з обмеженою відповідальністю.

Такий "подвійний" характер персонального складу командитного товариства певною мірою відбивається і на основній характеристиці цього суб'єкту підприємницької діяльності. Як і повне товариство, командитне товариство діє на основі договору. Тобто єдиним установчим документом командитного товариства виступає засновницький договір, який підписується усіма повними учасниками. Крім загальних відомостей, які мають міститися у засновницькому договорі, договір командитного товариства вміщає в себе відомості про розмір та склад складеного капіталу товариства,розмір і порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі,а також сукупний розмір вкладів вкладників. Слід зазначити, що у командитному товаристві управління здійснюється винятково повними товаришами у порядку, встановленому згідно з правилами, що визначені для повного товариства. При цьому вкладники не беруть участь в управлінні діяльністю командитного товариства і не можуть заперечувати проти будь-яких дій повних учасників щодо управління діяльності товариства. Таке правило є адекватною реакцією на обмежену майнову участь вкладників, оскільки вони фактично не несуть відповідальність за зобов'язаннями командитного товариства, а лише ризикують втратою своїх вкладів, тому вони і не приймають участь у прийнятті рішення, що стосується діяльності командитного товариства.

Відповідно до ст.136 ЦК, як виняток, вкладники командитного товариства можуть діяти від імені товариства, але тільки на підставі довіреності.

Повноваження повних учасників командитного товариства визначаються відповідно до правил, які ЦК встановлені для учасників повного товариства. Зберігаються й обмеження, встановлені кодексом стосовно участі у повних товариствах, і для командитних товариств. Тобто повний учасник командитного товариства не може бути учасником іншого повного товариства. Крім цього, повний учасник командитного товариства не може бути одночасно і вкладником цього самого товариства.

Оскільки командитне товариство належить до об'єднання осіб і несе на собі, перш за все, ознаки, характерні для діяльності повних товариств, ЦК передбачає, що сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати 50% складеного капіталу повного товариства. Тобто переважна майнова участь у командитному товаристві має забезпечуватися насамперед, за рахунок майнової участі повних товаришівОсобливою підставою ліквідації командитного товариства є вибуття з його складу усіх вкладників. За таких умов повні учасники можуть перетворити командитне товариство у повне товариство. Крім того командитне товариство може ліквідуватися також і за умов, якщо з його складу вийдуть всі повні товариші. В такому випадку командитне товариство втратить свої ідентифікуючі ознаки. Водночас командитне товариство не зобов'язане ліквідовуватися, якщо в ньому залишиться хоча б один повний учасник і один вкладник.

Оскільки організаційно-правова форма командитних товариств ще не є досить поширеною у підприємницькому середовищі України, в ЦК регламентуються основні питання, пов'язані зі створенням і функціонуванням командитних товариств, що не передбачає прийняття спеціального закону, який має більш детально регламентувати правовий статус командитних товариств.

6. 
   Поняття, засновники, учасники та типи акціонерного товариства
   

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Корпоративні права –сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами;

Акціонерне товариство не відповідає за зобов'язаннями акціонерів. До товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення акціонерами протиправних дій.

Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. До акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, визначених статутом товариства, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство.

Товариство створюється без обмеження строку діяльності, якщо інше не встановлено його статутом.

Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації встановленому законодавством порядку.

Повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство).

Товариство може мати скорочене найменування українською мовою, повне та скорочене найменування іноземною мовою (мовами).

Акціонери товариства

Акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів - юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа.

Будь-які обов'язки акціонерів, що суперечать закону, не можуть визначатися статутом або іншими документами товариства.

Типи акціонерних товариств

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства.

Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів.

Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій.

Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне.

Зміна типу товариств з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Акціонерне товариство з одним акціонером

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку

Заснування акціонерного товариства

Засновниками акціонерного товариства визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб.

Засновниками може укладатися засновницький договір, у якому визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства.

Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій.

Засновницький договір укладається в письмовій формі. Якщо товариство створюється за участю фізичних осіб, їх підписи на засновницькому договорі підлягають нотаріальному засвідченню.

+У разі заснування товариства однією особою засновницький договір не укладається.

ТЕМА 2

Стаття 50. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності

1. Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.

2. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

3. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Коментар:
1. Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Ст. 42 Господарського кодексу України встановлює, що підприємницькою діяльністю є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Умовами здійснення підприємницької діяльності згідно із ст. 50 ЦК України є повна цивільна дієздатність фізичної особи та державна реєстрація.

Відповідно, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежовувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як звичайна фізична особа.

Так, за визначенням ст. 42 Господарського кодексу України, підприємницька діяльність характеризується такими ознаками, як самостійність, ініціативність, систематичність, власний ризик, та спрямованість на визначений результат - одержання економічних та соціальних результатів та отримання прибутку. Розглянемо ці ознаки.

По перше, підприємницька діяльність характеризується самостійністю. Це означає, що фізична особа повинна здійснювати свою діяльність самостійно, тобто, від власного імені, а не від імені організації, в якій така фізична особа працює, є керівником або засновником, в тому числі і одноособовим засновником. Хоча ст. 128 ч. 3 Господарського кодексу України і визначає, що підприємницька діяльність може здійснюватись громадянином як безпосередньо, так і через створене останнім приватне підприємство, все ж таки самостійною підприємницькою діяльністю громадянина слід вважати діяльність, яка здійснюється громадянином безпосередньо. Самостійність також означає, що фізична особа повинна самостійно здійснювати керівництво цією діяльністю. При цьому самостійність не означає, що фізична особа - підприємець повинна здійснювати вказану діяльність тільки своїми власними силами. Так, ст. 128 Господарського кодексу України передбачає, що фізична особа - підприємець має право приймати на роботу та укладати трудові договори з найманими працівниками, та, відповідно, доручати їм ведення підприємницької діяльності. Але при цьому підприємницьку діяльність наймані працівники здійснюють від імені фізичної особи - підприємця, працівниками якої вони є.
Другою ознакою підприємницької діяльності є систематичність. При всій зрозумілості цієї ознаки на рівні законів або підзаконних актів не визначено, що вважається саме систематичною діяльністю, і скільки операцій на рік повинна здійснити фізична особа, щоб її діяльність була визначена як підприємницька.. Тобто, фізична особа сама вирішує, чи є її діяльність підприємницькою, і здійснює державну реєстрацію. Метод правового впливу тут досить простий - фізична особа - підприємець має більш вигідний режим оподаткування, ніж звичайна фізична особа. Так, з валового доходу фізичної особ - підприємця вираховуються всі витрати, понесені для досягнення певного результату; натомість фізична особа - непідприємець має право вирахувати з отриманого доходу тільки ті суми, які дозволені ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб". По-друге, фізична особа - підприємець має право перейти на спрощену систему оподаткування і сплачувати фіксовано не більше 200 гривень на місяць, що не може зробити фізична особа - не підприємець. Отже, хоча фізична особа - підприємець, хоча і подає більше звітності, але може платити менше податків від своєї діяльності, ніж не підприємець.

Третьою ознакою підприємницької діяльності є ініціативність. Ця ознака тісно пов'язана з самостійністю. Враховуючи, що фізична особа - підприємець самостійно здійснює підприємницьку діяльність, від неї і виходить ініціатива на вчинення тих чи інших операцій та укладання договорів.

Наступною ознакою підприємницької діяльності є здійснення такої діяльності на власний ризик. Ця ознака пов'язана з попередніми ознаками, насамперед, із самостійністю. Враховуючи, що фізична особа - підприємець самостійно веде цю діяльність, то за результат діяльності, насамперед фінансовий, відповідає також ця фізична особа. Будь-яка операція або договір можуть закінчитися або прибутками, або збитками; при цьому причиною збитків можуть бути будь-які обставини, в тому числі і форс-мажорні, які не залежать від волі осіб.
Останньою ознакою підприємницької діяльності є економічний та соціальний результат та отримання прибутку. При цьому законодавець у визначенні результату допускає певну тавтологію. Вважаємо, що економічний результат та отримання прибутку є синонімами. Що ж законодавець розуміє під соціальним результатом, для нас залишається загадкою.

2. Відповідно до ч. 1 коментованої статті право на зайняття підприємницькою діяльністю має особа з повною цивільною дієздатністю. Цивільну дієздатність у повному обсязі мають фізичні особи, які досягли 18 років. Фізична особа може набути повної цивільної дієздатності і до досягнення вказаного віку, зокрема, у разі реєстрації шлюбу. Повна цивільна дієздатність виникає у такому випадку автоматично з моменту його реєстрації. Законодавець передбачає можливість надання повної цивільної дієздатності фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, та неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. У цьому випадку відповідно до ст. 34, 35 Цивільного кодексу України необхідне рішення органу опіки і піклування або суду. Крім того, фізична особа, яка досягла 16 років, може бути зареєстрована як підприємець за письмовою згодою на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування і набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації як підприємця. Саме з моменту набуття повної цивільної дієздатності вказані особи отримують право на заняття підприємницькою діяльністю.

3. Право на заняття підприємницькою діяльністю на території України не залежить від громадянства, фінансового або майнового стану громадянина. Займатися підприємницькою діяльністю на території України мають право громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземні громадяни та особи без громадянства не повинні отримувати спеціальних дозволів для зайняття підприємницькою діяльністю на території України. Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства для зайняття підприємницькою діяльністю не повинні отримувати дозвіл на працевлаштування в Україні.

Частиною 1 коментованої статті встановлено, що обмеження на здійснення підприємницької діяльності можуть бути встановлені Конституцією України та законами. Отже, підзаконні акти не можуть обмежувати право на здійснення певних видів підприємницької діяльності.

Закони України встановлюють ряд обмежень на здійснення підприємницької діяльності. Так, не допускається здійснення підприємницької діяльності народними депутатами України, посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадовими особами органів прокуратури, суду, органів державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, які контролюють діяльність підприємств, нотаріусів (див. ст. 42 Конституції України, закони України "Про державну службу"; "Про міліцію"; "Про прокуратуру" тощо). Крім того, фізичні особи за вчинені правопорушення можуть бути позбавлені права на підприємництво за вироком суду. Фізичні особи - підприємці не вправі здійснювати страхову діяльність (ст. 2 Закону України "Про страхування"), банківську діяльність (ст. 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), діяльність у сфері організації телебачення і радіомовлення (ст. 1 Закону України "Про телебачення і радіомовлення"), космічну діяльність (ст. 1 Закону України "Про космічну діяльність") тощо.

Окремими видами діяльності, передбаченими ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", фізична особа - підприємець може займатися лише на підставі ліцензії. Індивідуальні підприємці мають право здійснювати торгівельну діяльність, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг лише з попереднім отриманням торгового патенту у порядку, передбаченому Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності". Фізичні особи - підприємці вправі надавати фінансові послуги, перелік яких містить ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у випадках, якщо це прямо передбачено законом.
4. Відповідно до ч. 2 коментованої статті фізична особа набуває права на зайняття підприємницькою діяльністю з моменту її державної реєстрації. Реєстрація фізичної особи - підприємця здійснюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Реєстрацію здійснюють державні реєстратори районної, районної у містах Києві та Севастополі державній адміністрації або виконавчого комітету міської ради міста обласного значення за місцем проживання фізичної особи - підприємця. Реєстрація здійснюється на підставі реєстраційної картки, яка виконує роль заяви, та за умови подачі ідентифікаційного коду фізичної особи - платника податків та сплати реєстраційного збору. Для державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор також вимагає подання паспорта.

Відомості про фізичну особу - підприємця, зазначені у реєстраційній картці, включаються до Єдиного державного реєстру і є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних кодів фізичних осіб - платників податків. Уповноважений орган у 5-денний строк з моменту одержання запиту заінтересованої особи зобов'язаний надати витяг з Єдиного державного реєстру або довідку про наявність або відсутність в ньому інформації, яка запитується. Така інформація вважається достовірною і може бути використана у спорі з третьою особою. Слід також зазначити, що реєстрація фізичної особи - підприємця не обмежена часом і є безстроковою.

5. Відповідно до ч. 3 коментованої статті якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем. Однак слід зазначити, що ця норма поширюється тільки на саму фізичну особу, і не позбавляє інших осіб (наприклад, іншого з подружжя, прокурора, батьків і т. і.) подавати позови з таких підстав.

2.