Товариства у Господарському праві. Товариства ГП. Поняття та види господарських товариств
 Скачать 358.5 Kb.
|
Фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльностіФізична особа визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення нею підприємницької діяльності за умови державної реєстрації її як підприємця без статусу юридичної особи. Фізична особа має право на здійснення господарської діяльності, яку не заборонено законом, з повного цивільною дієздатністю. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової нотаріально посвідченої згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. Відповідно до Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Разом із тим чинне законодавство містить низку заборон та обмежень щодо зайняття підприємницькою діяльністю. Згідно зі ст. 42 Конституції України підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом. Водночас ч. З ст. 52 ГК України забороняє здійснювати цим самим особам і некомерційну господарську діяльність. Крім того, чинним законодавством заборонено займатися підприємницькою діяльністю військовослужбовцям, посадовим особам органів прокуратури, суду, господарського суду, Служби безпеки, а також особам, які мають непогашену судимість за корисні злочини, тощо. Фізична особа може здійснювати підприємницьку діяльність самостійно із залученням чи без залучення найманої праці або спільно з іншими особами. Фізична особа – підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів підприємницької діяльності, передбачених у ст. 44 Господарського кодексу України. Фізична особа – підприємець зобов'язана: – у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності; – повідомляти органи державної реєстрації про зміну її адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах; – додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством; – не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства; – вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства; – своєчасно надавати органам доходів і зборів декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом. Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, якщо інше не передбачено ГК України, іншими законами. Фізична особа – підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення, визначений у Додатку до ЗУ "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 р. (в ред. ЗУ від 4 листопада 2010 р.). Фізична особа – підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном (див. ст. 57 Сімейного кодексу України – майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка) і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яке належатиме їй при поділі цього майна (ст. 70 Сімейного кодексу України – розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя). Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог ГК України, ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 р. (в ред. ЗУ від 22 грудня 2011 р.) та інших законів. Загальні правила Що таке договір про СД? Порядок укладення договорів про СД визначено у гл. 77 ЦК. За таким договором сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законодавству (ст. 1130 Цивільного кодексу, далі – ЦК). Тобто при укладенні договору про СД окремий суб'єкт господарювання не реєструється. Які бувають види договору про СД? Виділяють два види договору про СД: з об'єднанням внесків (договір простого товариства) (ч. 2 ст. 1130, ст. 1132 ЦК). Такий договір передбачає наявність внесків учасників, які об'єднуються, заради отримання прибутку або досягнення іншої мети. Об'єднані внески стають загальною пайовою власністю (ч. 1 ст. 1134 ЦК). Вироблена продукція й отримані від такої діяльності доходи в результаті СД теж уважаються спільною пайовою власністю (ч. 1 ст. 1134 ЦК); без об'єднання внесків (ч. 2 ст. 1130 ЦК). Наприклад, такий вид договору про СД укладають у сфері освіти, консалтингу і маркетингу. Хто може виступати сторонами договору про СД? Сторонами в договорі про СД можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Нерезидентам теж не забороняється бути учасниками договору про СД. До відома: фізособи без статусу підприєм-ця не можуть бути стороною договору про СД, якщо він укладається з метою отримання прибутку. Тобто фізособи не можуть бути учасниками договору про СД з об’єднанням внесків. Підприємці та юрособи на єдиному податку (далі – платники ЄП) можуть бути учасниками договору про СД (ЗІР, категорія 107.12). Платники ЄП не можуть здійснювати СД тільки за тими видами діяльності, які їм заборонені. Нагадаємо, заборонені для єдинників види діяльності перелічені у ст. 291 Податкового кодексу (далі – ПК). У якій формі укладається договір про СД? Договір про СД укладається у письмовій формі та за бажанням сторін (не обов'язково) може бути посвідчений нотаріально (ч. 1 ст. 1131 ЦК). Недотримання письмової форми договору тягне за собою його нікчемність. Важливий нюанс: договори за участю іно-земних інвесторів підлягають держреєстрації відповідно до Положення, затвердженого постановою КМУ від 30.01.97 р. № 112 (далі – Положення № 112). Реєструють такі до-говори Мінекономрозвитку та уповноважені ним органи (п. 3 Положення № 112). Істотні умови договору про СД Сторони повинні включити до договору таку інформацію (ч. 2 ст. 1131 ЦК): мета СД, тобто для чого учасники об'єднують кошти, майно тощо (наприклад, організація роботи торговельного центру); порядок координування сумісних дій або ведення спільних справ; розмір, порядок і строки здійснення внесків учасниками (якщо йдеться про договір простого товариства); правовий статус виділеного для СД майна; порядок розподілу прибутку; порядок покриття витрат і збитків учасників; участь сторін у результатах сумісних дій; строк дії договору; інші умови, що регламентують СД сторін. Зверніть увагу: законом про окремі види СД можуть бути передбачені інші істотні умови для таких договорів. Тепер зупинимося докладніше на умовах, які повинні бути включені до договору про СД. Порядок ведення спільних справ За загальним правилом при веденні спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників. Проте в договорі простого товариства можна встановити, що справи ведуться окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору (ст. 1135 ЦК). Візьміть до уваги: при сумісному веденні справ для здійснення кожного правочину потрібна згода всіх учасників. Якщо ведення спільних справ доручається одному або декільком учасникам (далі – уповноважений учасник), інші учасники СД повинні видати йому довіреність (ч. 2 ст. 1135 ЦК). Навіть якщо вести спільні справи буде один учасник, інші учасники мають право знайомитися з усіма документами щодо ведення спільних справ учасників. Частка кожного учасника відповідає розміру його внеску, якщо сторони не встановлять інше в договорі. Порада: у договорі бажано прописати, як фіксуватиметься здійснення внеску кожним учасником. Також рекомендуємо скласти акт приймання-передачі, який підписує, з однієї сторони, учасник, що робить внесок, з другої – уповноважений учасник СД. Правовий статус майна, яке виділяється для СД За загальним правилом внесене учасниками майно, яке знаходиться у них у власності, а також вироблена в результаті СД продукція та отримані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників. Унесене учасниками майно, яким вони володіють не на праві власності (наприклад, майно передане учасникові в користування за договором оренди, позики), теж може використовуватися на користь усіх учасників і є їх спільним майном (ст. 1134 ЦК). Проте в договорі про СД учасники можуть передбачити інші умови. Порядок розподілу прибутку Прибуток, отриманий від СД, розподіляється між учасниками пропорційно до вартості їх внесків у спільне майно, якщо інше не встановлено договором про СД (ч. 1 ст. 1139 ЦК). Наприклад, формулювання в договорі про СД може бути таке: «Прибуток, отриманий Сторонами від спільної діяльності, підлягає розподілу між сторонами в рівній пропорції, тобто: Стороні 1 належить 50 % (п'ятдесят відсотків) отриманого прибутку; Стороні 2 належить 50 % (п'ятдесят відсотків) отриманого прибутку». При цьому не варто забувати про обмеження, установлене в ч. 2 ст. 1139 ЦК. Зокрема, до договору про СД не можна включати умову про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку. Якщо навіть така умова буде включена, вона вважається нікчемною. Строк дії договору про СД Законодавством не визначено ні мінімальний, ні максимальний строк дії договору про СД. Сторони самостійно визначають цей строк, виходячи з мети СД.!З моменту припинення дого-вору про СД його учасники несуть солідарну відповідальність за невиконаними спільними зобов’язаннями стосовно третіх осіб. Чи повертаються учасникам внески при припиненні договору про СД? Так, у разі припинення договору про СД речі, передані в сумісну власність та/або в сумісне користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди (ч. 2 ст. 1141 ЦК). Взяття договору про СД на облік в органах ДПС Для цілей оподаткування двоє і більше осіб, які провадять СД без створення юрособи, уважаються окремою особою в рамках такої діяльності (пп. 14.1.139 ПК). При цьому на обліку в органах ДПС повинні знаходитися тільки ті договори про СД, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування, визначені ПК (п. 64.6 ПК). Взяття на облік здійснюється шляхом додаткового взяття на облік учасника договору про СД як платника податків, що відповідає за утримання та перерахування податків до бюджету на час виконання договору про СД (далі – уповноважена особа). Для цього такий учасник повинен протягом 10 календарних днів після реєстрації договору або після набуття чинності його подати до органу ДПС заяву про взяття на облік договору про СД (п. 64.6 ПК). Особливості оподаткування для договорів про СД установлено ПК для ПДВ та акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового. Тому уповноважена особа повинна реєструватися як платник ПДВ з урахуванням правил, установлених у ст. 180–183 ПК. А якщо, наприклад, у процесі СД плануються операції з реалізації пального в розумінні пп. 14.1.212 ПК, то уповноваженій особі потрібно зареєструватися платником акцизного податку з реалізації пального. 3 . Статтею 42 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV передбачено, що підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Кодексом України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року № 8073-X (із змінами і доповненнями) встановлено, що провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб’єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди), - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої. Дії, передбачені частиною першою ст. 164 КУпАП, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке саме правопорушення, або пов’язані з отриманням доходу у великих розмірах, - тягнуть за собою накладення штрафу від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення. Отримання доходу у великих розмірах має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Надання суб’єктом господарювання дозвільному органу або адміністратору недостовірної інформації щодо відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. |