Предмет і метод ідпзк, пер
 Скачать 258.77 Kb.
|
|
Глава збройних сил Призначення чиновників Внесення та затвердження законопроектів Не згадували Конституційні закони 1875 року і про третю гілку влади — судову. Між іншим судова система Франції за часів Третьої республіки не зазнала суттєвих змін. Новим було лише скасування в 1883 році довічного призначення суддів. Зберігалася сувора ієрархічність відомства юстиції, призначення магістратів, їх фактична залежність від уряду. Зберігалася в Третій республіці Державна рада, засновником якої був ще Наполеон І. Цей орган складався з представників вищої бюрократії, які призначалися декретом президента. Державна рада була консультантом уряду в питаннях управління.ІІІ республіка була ліберальною, її називають «Золотим віком французького парламентаризму». Виконавча влада була повністю залежною від Національних Зборів. Як наслідок, уряд змінювався в період ІІІ республіки 48 разів.
Проводимая кодификация сыграла огромную роль в развитии всей правовой системы Франции на долгий период. Основные принципы Гражданского кодекса Наполеона: - принцип абсолютного права частной собственности. - принцип формальной равной правоспособности граждан - принцип свободы договора - свобода предпринимательской деятельности - право свободной передачи собственности - полная секуляризация брачно-семейных отношений (секуляризация – это отделения от церкви) - отказ от феодальных повинностей В дополнение к Гражданскому кодексу в 1807 г. издается Торговый кодекс. Основным субъектом французского торгового права являлся коммерсант, обязанный вести отчетность ежедневно. Нормы Торгового кодекса регулировали отношения морской и международной торговли. Детальнее: Торговый кодекс во многих отношениях был составлен менее удачно, чем ГК. Он в большей степени опирался на нормы дореволюционного права, в частности на знаменитые ордонансы Кольбера "О торговле" ('1673 г.) и "О мореплавании" (1681 г.). Уголовный кодекс Наполеона 1810 г. был составлен из двух книг, содержащих основные понятия и принципы уголовного права, и двух книг, конкретно рассматривающих отдельные преступные деяния и меры наказания к ним. Преступления разделялись на тяжкие, каравшиеся физическими и моральными мучениями; проступки, за которыми следовали исправительные меры, а затем — полицейское наказание. Уголовно-процессуальным кодексом 1810 г. Бонапарт вводит смешанный процесс судопроизводства. Судебное заседание протекало на принципах гласности, устности и состязательности. Судья мог оказывать давление на принимающих решение присяжных. Вводилась фигура прокурора, имевшего функции обвинителя. Со временем многие нормы Уголовно-процессуального кодекса 1810 г. были отменены как негуманные. Среди них гражданская казнь, клеймение и отсечение руки. ДЖЕРЕЛА КОДИФІКАЦІЙ: В целом, при разработке кодексов Наполеона использовались пять источников. -Классическое римское право: Кодекс Юстиниана. -Французское обычное право -Труды известных французских юристов. (Дюмелен, Кокий, Ф. Буржон, Ж. Потье, К. Оливье и другие.) -«Промежуточное право» революционного периода (1789—1799 годов), основанное на общественных идеалах Просвещения, как его понимали Дидро, Вольтер и Руссо-Правовое наследие великих французских просветителей. Кодексы Наполеона испытали значительное влияние теории естественного права, основанной на рационалистических началах. 65.Етапи формування імперії в Німеччині у XIX ст.
66.Конституція Німеччини 1871 р.
67.Джерела та основні риси права Німеччини Нового періоду На початку 19 ст. в умовах політичної роздробленості на тер-ії Німеччини не існувало єдиної системи права. Своє право мали не тільки окремі держави, але навіть землі, провінції, міста і села. Це право було роз*єднаним, суперечливим, феодальним у своїй основі. Різними були і джерела права. Кодифікованих актів не існувало, а там, де робились спроби систематизації ( Баварія, Саксонія),то акти,що приймались, відзначались низьким рівнем та, захищаючи феодальні відносини, не відповідали потребам часу. Розвиток Німеччини в напрямку до створення єдиної держави і утвердження капіталістичних відносин у суспільстві стали провідними чинниками становлення єдиної правової системи. Так, у 1848 р. набрав чинності єдиний вексельний статут, який значно спрощував торговельні та грошові операції, а у 1861 р. – загальний німецький Торговий кодекс, де набули втілення деякі буржуазні вимоги щодо регулювання торгівлі. 1896 р. був розглянутий і затверджений Рейхстагом та називався Німецьке цивільне уложення. Проте чинності Цивільне уложення набрало лише з 1 січня 1900р. складалось з 5 книг. Уложення,загалом,відповідало новим умовам розвитку країни, давало широку правову можливість захисту інститутів приватної власності, укладання угод,розпорядження майном. Багато уваги приділено сервітутному,сімейному та спадковому праву. Кримінальне законодавство до об*єднання Німеччини теж в кожній державі було своє. Та вже в І половині 19 ст. за зразком Кримінального кодексу Франції були розроблені та прийняті Кримінальні кодекси Баварії, Саксонії, Пруссії. У 1869 р. з*явилось Кримінальне уложення Північнонімецького союзу, котре у 1871 р. після незначних змін перетворилось на загально німецьке Кримінальне уложення. Його характерними рисами були наявність широких, нечітко сформульованих складів злочинів і посилення репресії за політичні злочини. Уложення 1871 р. складалось з 3 частин. До особливо небезпечних злочинів відносили зраду, повстання,заклики до непокори владі і законам, замах на імператора. За державні злочини передбачались жорстокі покарання – страта, тюремні ув*язнення, каторжні роботи. 68.Реформи Мейдзи в Японії. Перемога революції Мейдзі відкрила шлях до буржуазних соціально-економічних перетворень, які втілились у 70-80 р. 19 ст. Їхня суть полягала в такому:
69.Конституція Японії 1889 р Уведена в дію з 1 квітня 1890 р.(обнародувана 11 лютого 1889р.).Згідно з нею, органами державної влади в Японії були імператор, Кабінет Міністрів, Таємна рада та двопалатний Парламент. Уся повнота влади в країні належала імператорові, особа якого проголошувалась священною і недоторканою, а правляча імператорська династія – вічною. Він був головою держави: здійснював законодавчу владу, затверджував закони, скликав, відкривав, закривав Парламент, призначав і звільняв усіх посадовців, був верховним командувачем армії і лоту, оголошував війну, укладав мир, надавав дворянство, чини,ордени тощо. Парламент складався з 2 палат: Палати перів (призначені імператором на 7 років члени його родини, носії дворянських титулів) та Палати депутатів (обирались народом на 4 роки, віковий ценз – 25 років, майновий ценз – сплата прямих податків у розмірі 15 ієн). Формою роботи Парламенту були щорічні сесії тривалістю в 3 місяці. Таємна рада була найближчим дорадчим органом при главі держави та складалась з усіх членів кабінету і призначених імператором 15 осіб. Другий розділ Конституції був присвячений правам і свободам (свобода вибору і зміни місця проживання,слова,друку,преси,зборів і спілок; право петицій, на таємницю листування) і обов*язкам (сплачувати податки,служити в армії) підданих. Судова влада була прерогативою імператора і здійснювалась його іменем, але згідно із законом. Суди поділялись на звичайні і адміністративні. Крім цього, функціонували апеляційні інстанції та Великий суд правосуддя. Отже, Конституція Японії 1889р. юридично закріпила ті результати, яких досягла революція Мейдзі, проголосила буржуазні права та свободи громадян, створила парламент. Та водночас вона відзначилась консерватизмом, адже закріплювала надзвичайні повноваження імператора, залишала можливості для впливу на нього військово – феодальних сил. 70. Особливості формування японського права Японське право - це сукупність моральних, релігійних і правових норм, яка склалася на основі стародавньокитайських релігійно-філософських концепцій, власних звичаїв, рецепції іноземного (американського та романо-германського) права. Починаючи з V ст. до епохи Мейдзі (XIX ст.) Японія зазнала сильного впливу китайських ідей і теорій. Перші пам'ятники японського права з'явилися на початку VII ст. і являли собою юридичні збірники, складені на зразок тодішнього китайського законодавства. Відмітна їх риса полягає у тому, що з XIII ст. на зміну імператорським збірникам (ріцу - рьо) прийшли акти правлячих феодальних кланів. Протягом тривалого часу (XVII - середина XIX століть) Японія фактично повністю була ізольована від зовнішнього світу. Найважливіший нормативний акт цього часу "Кодекс із ста статей", або "Сто законів" (1742 p.), впорядкував старі закони і норми звичаєвого права, вироблені феодалами. Визначальними для формування основних рис сучасної правової системи Японії стали 60-80-ті роки XIX ст. Поступово виконується завдання створення законодавчої системи на зразок розвинутих країн. Становлення нової правової системи проходило в гострій боротьбі між прихильниками консервативних і демократичних методів управління. Законодавство неодноразово змінювалося. При упорядкуванні Цивільного кодексу Японії відбувалося переорієнтування то на Цивільний кодекс Франції, то на Німецьке Цивільне Уложення. Були прийняті Цивільний (1898 р.) і Торговий (1899 р.) кодекси, розробку яких парламент доручив японській комісії, яка орієнтувалася на німецьку модель. Однак ці кодекси не мали широкого практичного застосування. У 1889 р. була прийнята перша конституція Японії. Зразком була прусська конституція.Перша Конституція Японії була консервативною, затвердила верховну владу імператора, обмежила права парламенту і фактично згодом підготувала грунт для військово-фашистському режиму. Кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство (Кримінальний кодекс 1907 p., Кримінально-процесуальний кодекс 1922 p., закон про підтримання громадського спокою 1922 р.) набуло репресивного характеру. Після закінчення Другої світової війни і капітуляції Японії, аж до укладення у 1951 р. Мирного договору, всі сфери життя країни перебували під контролем Верховного командування Союзних сил. За цей час багато інститутів права формувалися за американськими зразками. У результаті цього виникла невідповідність між старою правовою системою, яка склалася під впливом континентального європейського права, і глобальним тиском американського права. Як наслідок, прийняття нової конституції викликало необхідність перегляду всього законодавства держави. 71. Розвиток державного ладу Китаю у Новітній період На поч.1911р склалась революційна ситуація. До листопада владу Цінів було повалено в 15 з 18 провінцій. У грудні 1911 Сунь Ятсена було обрано тимчасовим Президентом Китайської Республіки. Західні держави вирішили, що це підірве їх позиції в Китаї, спрямували свої кораблі до кит.портів. Сунь Ятсен передав свій пост губернаторові столиці Юань Шико. 1912 він примусив малолітнього імператора Пу І(першого) відректися від престолу та скасувати монархію. Квітень 1912 – Сунь Ятсен заснував Національну Партію(Гоміндан).Революція зазнала поразки. Диктатура Юань Шикая, Парламент розпущено, Гоміндан заборонено. ІІ революція – Чан Кайші(праві гомінданівці) за згодою зх. Країн організував переворот в Нанкіні. Призначив себе не президентом, а генералісимусом Китайської Республіки(КР) ІІІ революція – 1931 Японія напала на Китай окупувала Маньчжурію. Там було утворено маріонеткову державу Маньчжоу-Гона чолі з Пу І. Я. захоплює нові території, утв.нові маріонеткові держави. У липні 1937 розпочалася багаторічна війна. У Другій світовій зазнав величезних втрат. 1 жовтня 1949 було проголошено створення Китайської Народної Республіки(КНР), її главою став Мао Цзедун. 1949-52 період відбудови, 1954 – Конституція. Вищий орган влади – Всекитайські збори Народних представників. Між їхніми сесіями – Постійний комітет ВЗНП, виконавчий орган – Державна рада на чолі з прем’єр міністром(ЧжоуЕньлай). 1958 – «великий стрибок»-вперед до соціалізму. Повний провал цієї політики. 1965 – Група в справах культурної революції(загони хунвейбінів+бунтарі громили навч.заклади, розправлялися з ворогами Мао Цзедуна). Після смерті Мао – ХуаГофен. 1978 – «план 4х модернізацій», що означав відмову від комуніст. експериментів в економіці. Система держ.органівсуч.Китаю: Представницькі органи – ВЗНП і Місцеві збори Народних представників. Найвищ.колегіальний орган – Постійний Комітет ВЗНП. Голова КНР виконує представницькі функції. Органи держ.управління: центральний уряд(Державна рада), міністерства, держ.комітети й інші центральні відомства і т.д. Керівництво всіма збройними силами держави здійснює Центральна воєнна рада. Територіальний поділ КНР – триступеневий. Верхня ланка: провінції, автономні райони. Середня: автономні округи, повіти та міста. Нижня:волості, селища, міські райони. 72)Особливості державно-політичних реформ у китаї Після смерті Мао Цзедуна у партійному і державному керівництві гору беруть помірковані діячі Комуністичної партії Китаю (''прагматики''). Вони виступили проти невиправданих забігань на шляху побудови комунізму і пропонували зосередити всі зусилля на практичній модернізації країни, щоб вивести її в число передових. Лідером ''прагматиків'' був Ден Сяопін, який за часів Мао займав посаду генерального секретаря КПК, але двічі був репресованим (у 1966 р. та 1976 p.). Прихід прагматиків до влади призвів до кардинальних змін у житті китайського суспільства, початок яким було покладено на Пленумі ЦК КПК в грудні 1978 р. Тоді було взято курс, який отримав назву ''чотирьох модернізацій'': перебудову і переведення на нову базу промисловості, сільського господарства, армії, науки і техніки. Ідеологічною основою реформ стали такі принципи: соціалістичний шлях розвитку, демократична диктатура народу, керівництво компартії, марксизм-ленінізм та ідеї Мао Цзедуна. Реформи розпочалися в сільському господарстві, а потім були поширені і на промисловість. Реформи у сільському господарстві: землю комун порівну поділено між селянськими сім'ями і передано їм в аренду; створювався сімейний підряд; з 1984 р. селянам дозволялось продавати залишки продукції на ринку після виконання державного замовлення; підвищено державні закупівельні ціни; створено мережу малих сільськогосподарських підприємств по переробці продукції і підсобні промисли (у 1988 р. діяло 12 млн. підприємств), які виробляли 1/5 валового промислового продукту. Реформи в промисловості: на держпідприємствах вводився госпрозрахунок та економічні стимули праці; заохочувалась індивідуальна трудова діяльність; створювались невеликі приватні підприємства в торгівлі, сфері обслуговування і легкій промисловості; запроваджувалась оренда в промисловості. З метою залучення іноземних інвестицій для модернізації китайської промисловості, впровадження нових технологій і підготовки кваліфікованих кадрів створювались вільні економічні зони. Економічні реформи дали значний приріст виробництва (близько 8-10% на рік). На споживчому ринку з'явилась велика кількість товарів, які раніше були відсутніми. Китай став одним з найбільших експортерів. Підвищився життєвий рівень населення. За обсягом валового національного продукту Китай поступався лише США, але з розрахунку на душу населення знаходиться на останніх місцях. Особливістю китайських реформ є те, що вони не зачепили політичну сферу. У Китаї при владі залишається Комуністична партія. Спроби демократичних сил поставити питання про політичні реформи завершились кривавою трагедією на площі Тя-ньаньмень у 1989 р., коли було розігнано в кривавих сутичках студентів. Китай є другим, після Росії, торговим партнером України. Це зумовлює широкі українсько-китайські відносини. У 1995 р. Китай з офіційним візитом відвідав Президент України. Під час візиту були накреслені перспективні плани розвитку відносин між країнами і підписано низку угод. До України неодноразово приїздили китайські делегації. 73.Буржуазна революція в Росії 1917р та виникнення республіки Революція, у результаті якої було повалено самодержавство і відкрилися перспективи демократизації сусп. розвитку. Підготовлена гострою кризою, яка в 1915—17 охопила всі сфери соціально-екон. і політ, життя країни, всі соціальні верстви і нац. регіони. «Низи» були доведені до відчаю госп. розрухою і ескалацією голоду, непопулярною у народі імперіалістич. війною; «верхи» — незадоволені распутінщиною, неспроможністю цар. уряду навести належний порядок у країні. 23.II(8.III) 1917 у Петрограді стихійно розпочалися мітинги, спричинені нестачею продовольства. 27 лютого Петроград був охоплений збройним повстанням. В Петрограді заявили свої претензії на владу два органи — Рада роб. і солд. депутатів та новостворений Тимчас. комітет Держ. думи. Тимчас. комітет Держ. думи зі згоди виконкому Петрогр. ради роб. і солд. депутатів утворив Тимчасовий уряд Росії на чолі з Г. Є. Львовим (8 липня уряд очолив О. Ф. Керенський). Зі столиці революція поширилася по всій країні. Скрізь ліквідовувались інститути самодержавства, створювалися органи нової влади — призначалися губернські комісари з відповідними апаратами, формувалися губернські, повітові, волосні комітети, що брали на себе функції місц. органів влади Тимчас. уряду. Поряд з ними виникали ради роб., солд. і сел. депутатів. Тимчас. уряд проголосив Росію республікою з усіма дем. свободами, взяв курс на скликання Установчих зборів, яким планувалося передати всю повноту влади. Л. р. 1917 в Р. активізувала політ, життя за участю найширших верств населення. В Україні вона каталізувала потужний нац.-визв. рух, який переріс в нац.-дем. революцію, гол. чинником якої стала Українська Центральна Рада. Революція започаткувала демократизацію усіх сфер сусп. життя, що тривала 8 місяців. Однак перетворення відбувалися непослідовно, суперечливо, породили нову рев. ситуацію, яка була використана більшовиками для здійснення Жовтневої революції 1917 в Росії. Особливістю революції було те, що на відміну від революції 1905—1907 pp. її головним питанням стало не аграрне, а політичне: про владу і війну 74.Суспільний та державний лад СРСР за Конституцією 1936 р. Конституція СРСР 1936 року (неофіційні назви: «Сталінська конституція», рідше — «Конституція перемігшого соціалізму») — основний закон СРСР, прийнятий VIII надзвичайних з'їздом Рад 5 грудня 1936 року, і діяв до 1977 року Конституція СРСР 1936 року відбила у своїх статтях зміни, що сталися в житті радянського суспільства. У ній підкреслювалося, що СРСР - соціалістична держава робітників і селян. «Вся влада в СРСР, - йшлося у ст.3, - належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих ». Конституція СРСР 1936 року виходила з того, що в СРСР повністю зникли експлуататорські класи.На базі спільних інтересів робітничого класу, колгоспного селянства, народної інтелігенції, трудящих усіх національностей склалося соціально-політична й ідейна єдність радянського суспільства. Людина праці стала повновладним господарем країни. Законодавчо закріплюючи історичний факт перемоги соціалізму не тільки в політичній, але й в економічній області, Конституція встановлювала, що економічну основу СРСР становить соціалістична власність на знаряддя і засоби виробництва.Проголошувалася соціалістичний принцип розподілу: «Від кожного за його здібністю, кожному - за його працею».Економічною основою проголошувалася планова соціалістична система господарства, що спирається на соціалістичну власність у двох її формах — державну і колгоспно-кооперативну. Конституция СССР 1936 года стала основой для перестройки системы государственных органов власти и управления. Вищої законодавчою владою в країні оголошувався двопалатна Верховна Рада СРСР, а в перервах між його сесіями — Президія Верховної Ради СРСР. У конституції було положення про неможливість установи одноосібної президентської влади і створення «колективного президента» в особі Президії Верховної Ради, передбачалося рівність палат Верховної Ради і його право створювати слідчі і ревізійні комісії з будь-якого питання, відповідальність депутатів перед виборцями і право відкликати тих, хто не виправдовує надану їм довіру. Уряд країни зберігав свою назву — Рада народних комісарів СРСР. РНК був вищим виконавчим органом, підзвітним Верховній Раді і його Президії. Істотно розширилися права і свободи радянських громадян. За ними були закріплені право на працю, на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби або втрати працездатності, на освіту, на відпочинок та інЗначно зміцнювалися конституційні гарантії використання громадянами своїх прав і свобод. Стала тісніше зв'язок прав і свобод з обов'язками і відповідальністю громадян. З прийняттям Конституції СРСР 1936 року була усунена ситуація, коли багато важливих питань вирішувалися не в союзній, а в республіканських конституціях. 75. Головні причини та наслідки розпаду СРСР. серед основних причин розпаду Радянського Союзу можна виділити наступні: • радянська тоталітарна система фактично позбавляється підтримки у суспільстві і перестає бути легітимною. Авторитарний характер радянського суспільства, зокрема гоніння церкви, переслідування КДБ дисидентів, примусовий колективізм, панування однієї ідеології, заборона на спілкування з закордоном, цензура, відсутність вільного обговорення альтернатив (особливо важливо для інтелігенції) • моноцентризм прийняття рішень (тільки в Москві), що призводило до неефективності та втраті часу; • діяльності дисидентів (найчастіше замовна) Масові демонстрації, які проходили в той час по всій країні, були спрямовані в основному на руйнування ідеологічних основ радянського суспільства.Ці демонстрації були антикомуністичними і антирадянськими. • преса була прямо-таки завалена негативною інформацією. • тиск ззовні. Сполучені Штати • Політику того періоду (як і періоду правління Єльцина) можна охарактеризувати як "цілеспрямоване бездіяльність". • розпад соціалістичної системи. Розпочаті в них процеси демократизації призвели в кінці 1989 - початку 1990 р. до «оксамитовим» революцій в Польщі, НДР, Чехословаччини, Угорщини, Болгарії, Албанії. • («парад суверенітетів») 1990-1991 • Відділення Прибалтики • в конституції СРСР - єдиної країни в світі, було прописано право республік на вихід, що породжувало протиріччя між декларованим федералізмом і фактично унітарної. • ідеологія, її виродження вело до розпаду країни. • Неадекватний внутрішній устрій СРСР • міжнаціональні суперечностей і бажання окремих народів самостійно розвивати свою культуру та економіку; Крім цього були й економічні передумови. • злиття, переплетення офіційної економіки з тіньовою - різного роду підлозі законною і незаконною виробничою і торговою діяльністю, в яку були втягнуті цілі підприємства. • глибока криза • криза довіри до економічної системи: Результатом цього стало падіння якості вироблених в України товарів народного споживання. Криза довіри до якості товарів ставав кризою довіри до всієї економічної системи в цілому; • зниження світових цін на нафту, що похитнулося економіку СРСР • Афганська війна, холодна війна, безперервна фінансова допомога країнам соцтабору, розвиток ВПК на шкоду іншим сферам економіки розоряли бюджет. *** Наслідки: Проголошення незалежності республіками СРСР Створення СНД. У грудні 1991 року глави трьох республік, засновників СРСР, - Білорусії, Росії та Україні зібралися в Біловезькій пущі.Вони констатували, що СРСР припиняє своє існування, оголосили і підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Росія оголосила себе « продовжувачем членства» СРСР (а не правонаступником, як це часто помилково вказується) в міжнародних інститутах, взяла на себе борги і активи СРСР і оголосила себе власником всього майна СРСР за кордоном. В останні роки існування СРСР на його території розгорівся ряд міжнаціональних конфліктів. Після його розпаду більшість з них негайно перейшли у фазу збройних зіткнень: приміром, Перша чеченська війна - боротьба російських федеральних сил з сепаратистами в Чечні; Розпад рубльової зони Розпад єдиних Збройних Сил Добавьте какой-то воды для себя о значимости распада такого мощнейшего государства как СССР для мира, мировой политики и экономики.
в Німеччині XIX ст.була вирішена головна задача буржуазної революції - об'єднання країни, що сприяло її бурхливого розвитку по шляху економічного прогресу, розвитку капіталістичного підприємництва, створення безлічі акціонерних компаній, банків, нових галузей промисловості (суднобудування, електроніки,хімічної промисловості та ін). Не випадково останню третину XIX ст. у Німеччині називають часом грюндерства (gninden - заснувати, заснувати). Періодизация:
Характерні риси + події даного періоду:
заснована на конституції Північнонімецького союзу. Передбачала великий вплив короля Пруссії, що був також президентом союзу, або німецьким імператором.Він призначав рейхсканцлера (імперського канцлера, що втілює в своїй особі уряд імперії, посаду якого беззмінно з 1862 по 1890 р. Обіймав Отто фон Бісмарк, одна з найбільших політичних фігур Німеччині XIX ст.) та імперських посадових осіб. Конституція передбачала наявність бундесрату (представництва держав-учасників імперії, очолював Канцлер) і рейхстагу (обирається загальним голосуванням громадян чоловічої статі на 5 років = нижня палата). + формулюються громадянські права та обовязки, загальне виборче право, формальні свободи совісті і політ. Обєднань Після І Світової була змушена виплачувати репарації; втрата влади нал колоніями; дає обіцянку не вводити загальновійськову повинність, розпустити всі військ. Організації і не мати сучасних видів озброєнь. Виникнення Веймарської республіки безпосередньо пов'язано з тією екстремальною ситуацією, яка склалася в кінці першої світової війни і Листопадової революції 1918 р. в Німеччині. Німецька революція носила масовий, народний характер. У неї були залучені майже всі соціальні верстви Німеччини. Інша відмінна риса Листопадової революції була пов'язана з тим, що вона відбувалася під безпосереднім впливом Жовтневої революції в Росії і, більш того, за прямої ідеологічної та організаційної підтримки керівництвом російської більшовицької партії. Але вже в січні 1919 р.контрреволюція, спираючись на зберігшийся кайзерівський державний апарат, генералітет, офіцерство старої армії, на створювані по всій країні добровольчі загони, в які широко залучалися представники середніх верств і селянства, що не розділяли ліворадикальних вимог повсталих,перейшла до її збройного придушення.Виступ робітників у Берліні було жорстоко придушено, розгромлено штаб німецьких комуністів, вбито засновників Комуністичної партії Німеччини Карла Лібкнехта і Розу Люксембург. Локальні революційні виступи продовжувалися аж до 1921 р., але вони носили розрізнений характер.Їх своєрідною кульмінацією стало встановлення пролетарської влади в Баварії. У квітні 1919 р. тут була проголошена Радянська республіка, обраний Комітет дії з 15 чоловік на чолі з комуністами, Республіка впала на початку травня, не проіснувавши і одного місяця.До цього часу в Німеччині були придушені останні революційні осередки. (Баварського радянська республіка) Головними завоюваннями революції були вихід Німеччини з війни, крах кайзерівської імперії, встановлення демократичної форми правління, парламентської Веймарської республіки, закріплення широкого переліку політичних і соціальних прав і свобод німецького народу: всезагального виборчого права,свободи слова, зборів, союзів, 8-годинного робочого дня, права на організацію профспілок, колективний договір, ліквідація великого феодального землеволодіння і пр. Веймарська республіка. Проголошена на зїзді у Веймарі. Лютий 1919 р. – рейхс-президент Фрідріх Еберт.
Веймарська конституція. Конституція 1919 р., що увійшла в історію під назвою Веймарської (за місцем її прийняття), стала однією з найдемократичніших конституцій, відомих у цей час буржуазним країнам. Конституція була прийнята Національними зборами в липні 1919 р.Принципово нові правові концепції, в порівнянні з Конституцією 1871 р., знайшли відображення в її преамбулі.Це - принцип "народної єдності" і "народного суверенітету" ("суверенітету єдиного німецького народу"), а також принципи "свободи" і "соціальної справедливості". Проголошенням "народного суверенітету" руйнувалася династійная традиція державної влади, так як її носіями ставали виборні на основі загального виборчого права рейхстаг і президент. Німецька імперія проголошувалася республікою з федеративною формою державного устрою, яка мала дуже специфічний характер.Колишні "союзні держави" отримали назву земель, а своєрідна верхня палата імперського парламенту була названа не бундесратом (Союзною радою), а рейхсратои (Імперською радою). Землі мали свої законодавчі органи - ландтаги і свої конституції, які повинні були закріпити, згідно зі ст. 17 Веймарської конституції, республіканську форму правління і загальне, рівне, пряме виборче право при таємному голосуванні. Права земель були значно обмежені у сфері законодавства і у фінансовій сфері. імперське право має перевагу перед правом земель (ст. 15). Ряд сфер суспільного життя - зовнішні відносини, громадянство, оборона та інші - регулювався виключно законодавством імперії (ст. 6). Відповідно до конституційного принципу народного суверенітету рейхстагу як органу народного представництва, яке обирається загальним голосуванням, відводилося в Конституції формально перше місце.За ним закріплювалася вища законодавча влада, в тому числі і право змінювати Конституцію (для прийняття простих законів потрібно більшість, а для конституційних поправок - кваліфікована більшість голосів членів рейхстагу), а також вотувати бюджет.Ці права, однак, обмежувалися іншими конституційними органами: рейхсратом і президентом. Рейхсрат, подібно колишньому бундесрату, формувався з представників урядів окремих земель. Рейхсрату належало право відкладального вето щодо законів, прийнятих в рейхстазі.Законодавча ініціатива належала членам рейхстагу і імперському уряду, але урядовий законопроект потребував схвалення рейхсрату. Рейхсрат, поряд з рейхстагом, володів правом вирішення питання про зміну або внесення поправок до Конституції. Особливе місце в конституційному механізмі відводилося президенту республіки, вирішальне значення якого визначалося його всенародним обранням, тривалим терміном перебування при владі (7 років), правом переобрання на новий термін.Незалежний від парламентської більшості, президент повинен був протистояти "парламентському абсолютизму", якого так боялися ліві партії. У цій ролі президент наділявся і правом скасувати закон, прийнятий рейхстагом, за допомогою референдуму (ст. 73). Поряд з правами глави держави президент мав широкі виконавчо-розпорядчі повноваження. Він призначав і звільняв рейхсканцлера імперії, і за його пропозицією, імперських міністрів (ст. 53), всіх вищих посадових осіб імперії (імперських чиновників і офіцерів) (ст.46), був верховним головнокомандувачем (ст. 47), представником імперії у міжнародних справах (у якості такого йому надавалося право укладати від імені імперії союзи та інші договори з іноземними державами, акредитувати і приймати послів (ст. 45);він мав право помилування в межах імперії (ст. 49). Особливе місце в Конституції займала стаття про надзвичайні повноваження президента, названа згодом статтею про "президентську диктатуру".На підставі цієї статті президент мав право за допомогою збройної сили примусити будь-яку землю "виконувати обов'язки, покладені на неї Конституцією або імперським законом", а також вживати заходів у випадку "серйозного порушення громадської безпеки та порядку" або загрози такого порушення Уряд призначався президентом без урахування парламентської більшості, але потребував довіри рейхстагу (ст. 54). Кожен член уряду повинен був піти у відставку в разі висловлення йому недовіри.Сам президент перед рейхстагом не відповідав, але на уряд за правилом контрасігнатури переходила відповідальність за всі накази і розпорядження президента, Президент же, відповідно до ст. 43, за пропозицією рейхстагу також міг бути зміщений зі своєї посади народним голосуванням. Другий розділ Конституції присвячено "Основним правам і обов'язкам німців", де поряд з широким переліком політичних і громадянських прав і свобод, деталізованих тими чи іншими правовими гарантіями, закріплювався і ряд принципово нових соціальних прав. Перша глава цього розділу - "Окрема особа" починається з проголошення рівності всіх перед законом, при цьому особливо підкреслювалося рівність чоловіків і жінок "в правах і обов'язках" (ст. 109).Принцип рівності трактувався і в сенсі рівності "інакоязичних частин населення імперії", які, згідно зі ст. 113, не могли бути утисненими "законодавчими та адміністративними заходами у їх вільному національному розвитку" (ст. 119). Недоторканність особи і житла (ст.115), таємниця листування (ст. 117), свобода слова (ст. 118) супроводжувалися проголошенням таких правових гарантій, як надання можливості негайного опротестування арешту, заборона цензури та інВсі ці права доповнювалися, однак, не тільки проголошенням гарантій, а й традиційної формулою про винятки, "допускаються на підставі закону". У другій главі цього розділу - "Громадське життя" закріплювалися такі громадянські права, як свобода зборів (ст.123), свобода освіти спілок і товариств (ст. 124) з наданням їм правоздатності (тобто прав юридичної особи). Зміст наступного глави цього розділу - "Релігія і релігійні суспільства": Закріплюючи свободу совісті (ст. 135), Конституція забороняла державну церкву (ст. 137, п.1) і державну підтримку церкви (ст. 138, п. 1), але зберігала за церквою статус публічно-правової корпорації, що давало їй право на грошові надходження "відповідно постановам земельного законодавства" (ст. 137, п. 4). Закріплювалася обов'язковість "загального шкільного навчання", за загальним правилом, в "народній школі". До єдиної "народної" системі освіти належала й вища школа, при цьому "керівним початком ...для прийому дитини в певну школу "повинно було служити його покликання, талант і схильність, а не" майнове і суспільне становище ... його батьків "(ст. 145, п. 1).Для навчання дітей малозабезпечених сімей в середніх і вищих школах передбачалося виділення спеціальних громадських посібників (ст. 146, п. 3). На державу покладалася особлива відповідальність у справі "соціалізації власності" виходячи з принципово нового її трактування: "Власність зобов'язує. Володіння нею повинно бути в той же час служінням загальному благу "(ст. 153, п. 3). Так, зокрема, у ст. 156 (п.1, 2) говорилося про "можливість примусового відчуження без винагороди" і передачі в громадське управління "приватних підприємств, придатних для усуспільнення", про право держави, "у разі нагальної потреби",проводити об'єднання господарських підприємств для суспільних цілей (ст.156, п. 2). У Конституції особливо підкреслювалася обов'язок імперії надавати особливе заступництво "робочій силі". Форми цього заступництва виражалися в наданні робочим права на свободу об'єднання у спілки, з метою "збереження і поліпшення умов праці без всяких обмежень" (ст.159), на колективний договір (ст. 165, п. 1), на соціальне страхування "для збереження здоров'я, працездатності, охорони материнства", а також у разі "старості, недуг та різних життєвих випадковостей ..." (ст. 161 , п. 1). Декларативні положення цього розділу Конституції для проведення в життя потребували конкретних соціальних програмах, закріплення їх поточним законодавством. Але вони так і залишилися випереджаючими час "теоретичними побудовами, які прагнуть до абсолюту", як стверджують німецькі автори. Для їх здійснення у Веймарській Німеччині не було відповідних умов, необхідної економічної бази, належного рівня суспільної свідомості, а головне, політичної стабільності. Механізм влади націонал-соціалізму у Німеччині. Суспільний та державний лад фашистської Німеччини. Конституція ФРН 1949 р. Державний лад ФРН у другій половині ХХ ст. Соціальне законодавство ФРН.
+загальна трудова повинність, Безробіття на 1935 р. Ліквідоване 100% відсутня корупція Ніяких пільг для партії За перші 3 роки доходи людей виросли в 4 рази. С первых дней прихода к власти Гитлер начал осуществлять свою программу, в соответствии с которой Германия должна была добиться нового величия. Ее осуществление предполагалось провести в два этапа. На первом — ставилась задача сплотить немцев в некую “народную общность”, на втором — превратить ее в “общность боевую”. Смена гитлеровских “этапов” нашла непосредственное отражение в законодательстве и изменениях в механизме фашистской диктатуры. 24 марта 1933 г. рейхстаг принимает Закон “Об устранении бедственного положения народа и государства”, на основании которого правительство получает законодательные права, в том числе и по вопросам бюджета. Допускалось также, что нормы законов, принятых правительством, могут прямо уклоняться от норм Конституции 1919 г., формально продолжавшей действовать (с одной упраздненной вскоре оговоркой — “если они не имеют объектом рейхстаг и рейхсрат”). В законе специально подчеркивалось, что договоры с иностранными государствами и их исполнение не нуждаются в утверждении парламентом. Формально закон был принят как временный до 1 апреля 1937 г., фактически он стал постоянно действующим основным законом фашистского государства. Непосредственное участие в подготовке всех имперских законов отныне принимала канцелярия национал-социалистской партии, подчиненная Гитлеру. После смерти президента Гинденбурга 1 августа 1934 г. по постановлению правительства должность президента была упразднена, а вся власть сконцентрирована в руках Гитлера — “вождя” и пожизненного рейхсканцлера, которому было предоставлено право не только назначать имперское правительство, всех высших должностных лиц империи, но и своего преемника. В июле 1933 г. было запрещено законом существование каких бы то ни было политических партий, кроме фашистской и руководимых ею организаций. “В Германии, — провозглашал закон, — существует только одна партия, НСРПГ, все другие запрещаются”. Попытки “поддержать организационные структуры какой-либо другой политической партии” наказывались тюремным заключением до трех лет. Органы печати, кроме нацистских, либо ликвидировались, либо включались в систему фашистской пропаганды. . Превращение рейхстага в бесправное, марионеточное учреждение, так как его новый состав формировался исключительно на партийной основе, ликвидация органов местного самоуправления были тесно связаны с общей бюрократизацией государственного аппарата. наряду с продолжающим существовать имперским правительством в фашистской Германии были созданы Совет министров по вопросам обороны империи, Тайный кабинет, Коллегия трех уполномоченных, в которую входили начальник партийной канцелярии, начальник имперской канцелярии, начальник штаба верховного командования вооруженных сил, в задачу которого входило проведение тотальной мобилизации и решение с этой целью обширного круга экономических и военных вопросов. Все эти учреждения, подчиняющиеся непосредственно Гитлеру, обладали законодательными полномочиями. Германия была разделена на 32 партийные области во главе с партийными гауляйтерами, но сохранялось и старое административное деление на земли и провинции, администрация которых продолжала существовать и играть большую роль в проведении в жизнь нацистских планов. Важным звеном механизма фашистской диктатуры стали органы, осуществляющие широкомасштабную идеологическую обработку немецкого народа. В марте 1933 г. было создано министерство общественного просвещения и пропаганды, руководимое Геббельсом, которому подчинялись пресса, радио, книжные издательства и пр. В ведении министерства общественного просвещения и пропаганды была “имперская палата культуры”, контролирующая музыку, изобразительное искусство, театр. Культурная политика “Третьего рейха” была направлена на создание “идейно однородного общества в расовом и мировоззренческом плане”, на превращение литературы и искусства “в боевое оружие партии”. При этом специальный надзор устанавливался “за духовным и мировоззренческим обучением и воспитанием партийных кадров”, с этой целью в 1934 г. было создано даже специальное государственное ведомство. Из академии литературы изгонялись либерально и демократически настроенные лучшие представители немецкой культуры, а также “расово недостойные” лица, получившие впоследствии название “недочеловеков”. Одной из первых акций “имперской палаты культуры” была реорганизация немецкой академии литературы с повальной проверкой ее членов, когда каждый член академии должен был дать ответ на вопрос, намерен ли он “участвовать в решении национальных культурных задач”. Все члены академии должны были также заполнить специальную анкету, как профессиональные чиновники, в которой одно из требований заключалось в предоставлении доказательств “арийского происхождения”. В мае 1933 г. была проведена публичная акция сожжения книг противников национал-социализма и “расово чуждых” авторов. Особое внимание уделялось обработке в духе милитаризма, шовинизма и расизма молодежи, контроль над умонастроением которой осуществлялся фашистскими молодежными организациями (Юнгфольк, “Гитлерюгенд” и др.). Лидер “Гитлерюгенда” официально именовался “лидером молодежи Германского рейха” и нес персональную ответственность перед Гитлером как фюрером и как рейхсканцлером. После 1937 г. участие в гитлеровских молодежных организациях стало обязательным. Эти организации включались в разветвленную систему разнообразных нацистских организаций, охватывающих все стороны жизнедеятельности страны.
8 мая 1949 г. Основной закон Федеративной республики Германии был принят Парламентским советом и утвержден военными губернаторами США, Франции, Англии. Конституция 1949 г. Свой первый раздел Конституция 1949 г. посвящает правам человека, подчеркивая тем самым их приоритет перед всеми другими положениями. Этот раздел более чем другие несет на себе нагрузку отрицания порядков “Третьего рейха”, провозглашая “ненарушимость человеческого достоинства”, “неприкосновенность” и “неотчуждаемость” прав человека (ст. 1), среди которых — право на жизнь и личную неприкосновенность, равенство всех перед законом. В этом перечне особое место занимает право на петиции (жалобы) в органы государственной власти отдельных лиц и их объединений, которые рассматриваются в ФРГ не только как гарантия защиты прав человека, но и как одна из форм непосредственного влияния граждан на процессы принятия политических и правовых решений. В разделе II Основного закона (ст. 20) дается общее определение государства ФРГ как государства демократического, социального и федеративного. Наряду с демократическими правами и свободами к основополагающим конституционным принципам Основной закон относит “народный суверенитет” и “разделение властей”, или осуществление власти народа через посредство “специальных органов законодательной, исполнительной власти и правосудия” (ст. 20 (2)). Разграничивая органы трех ветвей власти, Основной закон запрещает совмещение их функций, вмешательство в дела друг друга и пр. Принцип невмешательства особенно строго проводится в отношении органов правосудия. В разделе VII — “Законодательство федерации” выделяется также широкая сфера, регулируемая исключительно законами федерации: внешние отношения, оборона, гражданство, валюта, таможенное и торговое право и пр. (ст. 73); сфера конкурирующего законодательства: гражданское и уголовное право, судоустройство и судопроизводство, право союзов и собраний и пр. По иному, чем в Веймарской конституции, трактуется и “конкурирующее законодательство”. Федерации по Основному закону предоставляется право принять закон, даже если ранее был принят по этому вопросу закон земельный. Здесь действует принцип: “федеральное право ломает право земель”. Основополагающие принципы конституционного устройства ФРГ находят непосредственное выражение и в системе высших органов государственной власти: бундестага, бундесрата, президента, правительства и органов правосудия. Высшим органом законодательной власти, по Конституции 1949 г., является бундестаг, избираемый на основе всеобщего, прямого, равного и тайного голосования (на 4 года) лицами, достигшими 18-летнего возраста. Наряду с законодательными полномочиями, и прежде всего с полномочиями утверждения бюджета, бундестаг избирает главу правительства, канцлера, несущего перед ним ответственность. бундесрат, согласно Основному закону, является не представительством земель, а федеральным органом власти, состоящим из членов земельных правительств. Согласие бундесрата необходимо, как правило, при принятии законов, относящихся к конкурирующей сфере, затрагивающих интересы земель. Для этих законов (в настоящее время большинство законов принимается с согласия бундесрата) отрицательное решение бундесрата носит характер абсолютного вето. Бундесрат принимает участие и в утверждении бюджета, осуществляет вместе с бундестагом надзор над организацией органов власти земель (ст. 84(3— 4)). Его согласие требуется при применении мер принуждения к землям, не выполняющим “возложенных на них обязанностей” (ст. 37(1)). |