Предмет і метод ідпзк, пер
 Скачать 258.77 Kb.
|
|
Усиление роли кабинета министров сопровождалось относительным Падением роли парламента в области зако нодательства и контроля за деятельностью правительства. Прежде всего в руках правительства сосредоточилась осо бая законодательная власть, делегированная ему парламен том. В предшествующий период акты органов исполнитель ной власти, издаваемые с разрешения парламента (делеги рованное законодательство), касались лишь второстепенных вопросов. Теперь же парламент делегировал исполнитель ным органам право издавать акты и по таким вопросам, ко торые ранее составляли исключительную прерогативу па латы общин. . В 1920 г. был издан Акт о чрезвычайных полномочиях, который предоставил пра вительству право издавать от имени короля указ о чрез вычайном положении. Такой указ мог быть издан в случае, если имелась "непосредственная угроза со стороны лица или группы лиц" снабжению общества средствами жизне обеспечения. Корона по-прежнему считается символом стабильно сти "старой, доброй Англии" и поддерживается как инсти тут большинством англичан. При отсутствии писаной кон ституции пределы власти короля четко не обозначены и определяются установившимися политическими обычаями. 88. «Конституція» Британської імперії 1931 р. На загально-імперських конференціях домініонів у 1926 р. і 1930 р. було розроблено “конституцію” Британської імперії. Цей акт дістав назву Вестмінстерського статуту і набрав чинності 11 грудня 1931 р. Вестмінстерський статут 1931 - акт парламенту Великобританії від 11 грудня 1931, що встановив правове становище домініонів та їх взаємини з Великобританією. Таким чином, була створена правова база Британської співдружності націй (нині - Співдружність націй). Цей парламентський акт ввів в силу рішення конференцій Британської імперії 1926 і 1930 років про повну самостійність домініонів у внутрішніх і зовнішніх справах та про їх рівність з Великобританією. При цьому Великобританія ще зберігала за собою фактичний контроль над зовнішньою політикою домініонів. Підтверджуючи суверенітет домініонів, Вестмінстерський статут вказував, що закони Великобританії не можуть поширюватися на домініони без їх згоди. Відмінялося також положення, при якому закон домініону вважався недійсним, якщо він суперечив законам Великобританії. Члени Британської співдружності, які визнали Вестмінстерський статут 1931, мають статус королівств Співдружності (Commonwealth realms), що означає їх повну самостійність при збереженні за британським монархом поста глави відповідної держави. Таким чином, королева Великобританії Єлизавета II одночасно є королевою Австралії, Барбадосу і т. д. З 54 членів Співдружності статус королівства мають лише дев'ятнадцять. На 1931 рік статут був застосований до існували на той момент домініону: Австралійське Співдружність, Домініон Канада, Ірландська вільна держава, Домініон Ньюфаундленд і Південно-Африканський Союз. Австралія ратифікувала статут тільки в 1942, при цьому, щоб виправдати участь у війні, прийняття закону було датований 3 вересня 1939 року. Нова Зеландія ратифікувала статут 25 листопада 1947. Ньюфаундленд статут не ратифікував; за запитом місцевого уряду, метрополія в 1934 році ввела пряме правління, що зберігалося аж до перетворення Ньюфаундленду в провінцію Канади в 1949 році. 89. Розвиток трудового та соціального законодавства в Великобританії у 20 ст. В 1875 году английский парламент пошел уступки рабочим и на легализацию профсоюзного движения. В 1906 году был принят новый закон, который запрещал предпринимателям предъявлять судебные иски о возмещении ущерба, причинённого в результате действий профсоюза. Напуганное всеобщей забастовкой 1926 года, консервативное правительство Великобритании в 1927 году провело через парламент закон, запретивший всеобщие и политические забастовки. Только в 1946 году этот откровенно антипрофсоюзный закон был отменен лейбористами, которые последовательно стремились к выравниванию интересов труда и капитала. В 70-80-х годах правительство консерваторов вновь попыталось ограничить права профсоюзов на забастовку. Так, по закону 1971 года о промышленных отношениях предусматривалась обязательная регистрация профсоюзов, а также их отчетность в государственных учреждениях. В 1974 году лейбористское правительство отменило обязательную регистрацию профсоюзов, при этом было подтверждено право профсоюзов на забастовки, причем на такие, которые ранее признавались незаконными. Правительство М. Тэтчер вновь ограничило ряд профсоюзных прав (право на пикетирование, право на политические забастовки. В 1906 году был принят закон, по которому предприниматель освобождался от ответственности, если он «доказывал» вину самого потерпевшего. Важным правовым актом в развитии трудового законодательства стал закон 1911 года, который, наряду с социальным страхованием на случай болезни, инвалидности, родов, предусмотрел также страхование по безработице. Только после Второй мировой войны система социального страхования Великобритании приобрела современный вид. Значительный вклад в создание этой системы внесли правительства лейбористов, уделявшие большое внимание сильной социальной политике. В 70-80 годы XX века в Великобритании формируется пенсионное законодательство. В настоящее время оно представлено общим Законом о социальном обеспечении (1985 г.) и специальным Законом, который устанавливает выплаты компенсаций в связи с несчастными случаями на производстве и с профессиональными болезнями (1975 г.). Одной из особенностей современного трудового права Великобритании является значительная роль коллективных договоров в регулировании важнейших аспектов трудовых отношений: условий труда, заработной платы и т.д. В Великобритании именно коллективные договоры, а не законодательные акты, определяют основные параметры труда, в том числе размер заработной платы и продолжительность отдыха. 90. Основні напрями державно-правового розвитку Англії наприкінці ХХ- початку ХХІ століття. Розвиток у сфері державного будівництва пов'язаний з проведення низки реформ, спрямованих на подолання традиційних пережитків. Зокрема:
91. Характеристика Конституції Франції 1946 р. Конституція 27 жовтня 1946 року складається з 106 статей. розділяється на 12глав, яким передує преамбула. Норми, що містяться в ній, можуть бути, однак, зведені в три наступні категорії:
3.про місцеві колективи; 4.про міжнародні відносини 5.Норми, що стосуються організації і взаємин державної влади -Конституція 27 жовтня 1946 р. зберегла основні традиції французьких республіканських конституцій XIX в. але мала й деякі специфічні риси, багато в чому обумовлені підйомом демократичного руху в країні й одночасно необхідністю компромісу між лівими і правими (консервативними) політичними силами:
Конституція підтвердила права й свободи громадян , проголошені Декларацією 1789р. і оформила державний устрій Четвертої республіки. Конституція містила важливі демократичні положення:про право на працю, організацію профспілок,та проведення страйків,право на соціальне забезпечення,/про світський характер освіти,рівноправність чоловіків і жінок, заборону дискримінації залежно від походження, віросповідання, політичних поглядів, про відмову, від ведення наступальної війни. Парламент був двопалатним: верхня палата – Рада республіки, нижня – Національні збори. Лише національні збори мали право приймати поправки до Конституції й закони, затверджувати бюджет, оголошувати стан війни,проводити ратифікацію важливих міжнародних договорів. Голова Національних зборів вів спільні засідання обох палат і фактично був другою посадовою особою після президента. Уряд в особі Ради міністрів ніс відповідальність тільки перед Національними зборами. Глава уряду мав широкі права в галузі управління. Діставши декрет президента, голова Ради міністрів міг розпустити Національні збори і призначити нові вибори. Верхня палата (Рада республіки) мала обмежені права. Вона могла вносити поправки в акти , що приймались, однак у разі виникнення незгод між палатами вирішальний голос належав нижній палаті. Президента обирав парламент на 7 років. Будь-який акт, який він видавав, потребував підпису відповідного міністра (контрасигнатури). Президент виконував функції глави держави, одна його повноваження були звуженими. 92. Державний механізм влади та конституційний устрій П`ятої республіки. Нині існуюча конституція була прийнята в 1958 р. Вона встановила в країні президентський режим і нову, П'яту республіку. Конституція 1958 проголосила змішану республіканську форму правління. Є унітарною державою Центр всієї політичної системи за Конституцією – президент Республіки. Обирається він особливою колегією вибірників на сім років. Президент “стежить за додержанням Конституції”, забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів. “Він є гарантом національної незалежності, територіальної цілісності” (ст. 5). Йому надані широкі постійні прерогативи. Він призначає прем’єр-міністра, головує в раді міністрів, здійснює призначення на цивільні і військові посади, він є головою Збройних сил і т. Ін. Президент має право передати на референдум законопроект, що стосується організації державної влади може достроково розпустити національні збори. Друге місце в державному механізмі П’ятої республіки займав уряд, який “визначає і здійснює політику Нації”. У його розпорядженні знаходились адміністративні органи та збройні сили. Прем’єр-міністр посідав особливе місце в цій структурі. Він керував діяльністю уряду, відповідав за національну оборону, забезпечував виконання законів. 93.Французька правова система у другій половині XX ст. Серед джерел сучасного французького права центральне місце займають конституційні акти і, насамперед сама Конституція. Прийнята у 1958 р. вона зберегла свою юридичну чинність і сьогодні. Конституція Франції не тільки закріплює традиційні (для такого виду актів) суспільні відносини, а й чітко окреслює область законодавчої діяльності парламенту. Відповідно до ст. 34 Конституції парламент має право прийняти лише ті закони, які стосуються: цивільних прав та їх основних гарантій; обов'язків, що покладені на громадян, національної оборони, громадянства, правоздатності осіб, сімейних відносин, спадкування і дарування, визначення кримінального судочинства, амністії, створення нових судових інституцій і статуту суддів, розподіл бюджету, податків і умов покриття будь-якого виду податків, порядку виступу грошей. Закон встановлює так само правила, що стосуються порядку виборів у центральні і місцеві органи державної влади, основних гарантій прав державних службовців і військових, націоналізації підприємств і передачі їх з державного сектора у приватний. Відповідно до Конституції за допомогою закону визначаються і закріплюються основні принципи загальної організації національної оборони; управління місцевими адміністративними одиницями, їх компетенція і розподіл доходів, утворення режиму власності, а також цивільні зобов'язання, трудові і профспілкові правила соціального забезпечення. Чинні закони поділені на декілька видів: 1. Фінансові закони (визначають прибутки і витрати держави). 2. Програмні закони (закріплюють мету економічної і соціальної діяльності держави). 3. Органічні закони (визначають порядок діяльності парламенту, кількість членів кожної з його палат, умови і порядок їх обрання, а також «умови заміщення вакантних посад аж до повного чи часткового відновлення відповідної палати» (ст. 25). За допомогою органічного закону можуть уточнюватися і доповнюватися положення Конституції). Згідно з п. 1 ст. 37 Конституції всі питання, що не входять до сфери законодавства, «вирішуються в адміністративному порядку» відповідними нормативно-правовими актами. Серед такого роду актів значну роль відіграють ордонанси. Вони є актами Ради міністрів — уряду Франції, спрямовані на опосередкування відносин, що регулюються законодавством. Ордонанси підлягають тлумаченню парламентом щодо термінології, після чого вони набувають сили закону, їх зміни чи скасування можливі лише за допомогою закону. Юридичну силу ордонанси набувають, відповідно до Конституції, одразу ж після їх опублікування, але втрачають її, якщо законопроект про їх дію не внесений у парламент до закінчення строку, зазначеного законом, що дозволив їх видання (п. 2 ст. 38). Важливе місце у системі джерел права Франції поряд із законами та ордонансами займають урядові декрети. Деякі з них можуть бути прийняті безпосередньо самим урядом, однак тільки після висновку Конституційної Ради, однієї з функцій якої є вирішення питання про конституційний чи неконституційний характер прийняття актів. Інші ж декрети видаються президентом країни без попередніх обговорень в уряді. Регулятивна роль декретів у значній мірі доповнюється відповідною роллю нормативних актів (постанов, інструкцій, циркуляцій, повідомлень), виданих іншими виконавчо-розпорядчими органами. Серед джерел французького права слід звернути увагу на правові звичаї. Відповідно до існуючої у Франції доктрини судові рішення, хоча і не належать до первинних чи основних джерел права, однак у практичному житті країни, у повсякденному регулюванні суспільних відносин відіграють певну роль. Особливо це стосується рішень Конституційного суду, які слугують не тільки загальним орієнтиром для судової практики, а й принциповим покажчиком при вирішенні конкретних справ.
Основною тенденцією розвитку політичної системи П'ятої республіки у перші десятиліття її існування стало подальше посилення президентської влади, її персоналізація. Президент став на практиці не тільки главою держави, але й главою уряду, одночасно послаблювалася і будь-яке протидію законодавчої влади. Значну роль в. такої еволюції президентської влади зіграли конституційна реформа 1962 р., здійснена де Голлем за допомогою референдуму, яка змінила порядок виборів президента. Відтепер обрання президента повинно було відбуватися за допомогою загального голосування. Разом з тим відзначалися певні зрушення і в зміцненні гарантій прав особистості. У 1981 році Соціалістичної партії вдалося завоювати пост президента, отримавши абсолютну більшість місць в парламенті, і сформувати уряд. Зберігши основні положення Конституції 1958 р., що стосуються центрального апарату П'ятої республіки, уряд соціалістів разом з тим прийняв закон про децентралізацію місцевого управління, скасувавши традиційну посаду префекта (потім відновлену), ввело пропорційну виборчу систему. Місцеві органи влади отримали більшу самостійність у фінансових та інших питаннях управління. Найбільш поширеними оцінками П'ятої республіки є такі характеристики, як «суперпрезидентська республіка» чи "ультрапрезидентский режим". Значну роль на розвиток політичної системи Франції надають інтеграційні 'процеси загальноєвропейського масштабу. Так, у 1992 р. Конституція Франції була доповнена розділом "Європейський союз", все більш чітко стала виявлятися тенденція до визнання верховенства "комунітарного права" (права Європейського союзу) над національним правом. Право *Для Франції у XX ст. домінуючим джерелом права, як і раніше, залишається закон, і передусім кодекс. *Змінився погляд і на принципи непорушності договору. *Тривалий час міжнародні зв’язки монополій залишалися у Франції за сферою державного регулювання. Закон від 1967р. постановляє, що будь-яке товариство, органи управління якого знаходяться на території Франції, підкоряється французьким законам. * У XXст. у законодавстві багато уваги приділялося сімейному праву. *У 1992 році був прийнятий, а в 1994 році набрав чинності новий Кримінальний кодекс Франції, який втілив сучасні тенденції в кримінально-правовій політиці країни. Кодекс продовжує курс на посилення кримінальної відповідальності за особливо небезпечні злочини (тероризм, виробництво і поширення наркотиків, рекет і т.ін.), але одночасно передбачає певну гуманізацію покарань. Так, у ньому замінена смертна кара довічним ув’язненням. *Декретом, виданим у 1950 році, боротьба проти перевезення зброї прирівнювалася до “державної зради”. Щоправда, поступово відбувалася демократизація кримінального права: в 1981 році була скасована кара на смерть, покарання за деякі злочини було обмежене штрафами. 95.Особливості розвитку північноєвропейських країн у Новітній період. Соціальна держава є сутнісною характеристикою північноєвропейської моделі розвитку. Країни Північної Європи багато зробили для розвитку теорії і практики соціальної держави. Державні установи, держбюджет, суспільний сектор економіки, організований профспілковий рух, громадянське суспільство є тими інститутами, котрі забезпечують функціонування соціальної держави, підтримують її життєздатність. Соціальна держава характеризується стабільністю, бо спирається на сильні соціал-демократичні традиції та високоорганізовані професійні рухи. Отже, соціально-економічному стану північноєвропейських країн притаманні такі риси:
До специфічних чинників, притаманних саме Швеції, треба віднести незмінний із 1814 року зовнішньополітичний нейтралітет, неучасть в обох світових війнах, рекордне за тривалістю перебування при владі соціал-демократів, історичні традиції мирних засобів переходу до нових формацій, тривалі сприятливі й стабільні умови розвитку економіки. Цьому також сприяли угоди між керівництвом профспілок і підприємцями (Сальтшебаден, 1938 рік). З середини 1970-х років через загострення конкурентної боротьби на зовнішніх ринках і глибоку економічну кризу становище країни помітно ускладнилося. Деякі галузі промисловості зазнали глибокої структурної кризи й підтримувалися державою. Але, попри сумні прогнози багатьох економістів, Швеція вийшла з кризи. З 1983 року триває економічне піднесення, яке засвідчило: шведська модель змогла пристосуватися до мінливих умов і підтвердила свою життєдіяльність. 96. Державний лад Швеції у Новітній період. Державний лад Швеції — державний лад Королівства Швеція визначається Конституцією та іншими основними законами, такими як Закон про форму державного правління, Положення про Риксдаг, Закон про престолонаслідування і Закон про свободу друку. Швеція має конституційну монархію. Шведська модель правління має популярність, і має на старі традиції. Королівство Швеції має основний закон. Діюча Конституція Швеції набрала чинності 1 січня 1975 р., і складається з 3 актів: Форма правління, Акт про престолонаслідування і Акт про свободу друку (прийнятий 27 лютого 1974 р.). Голова держави - король, котрий здійснює представницькі функції. |