Предмет і метод ідпзк, пер
 Скачать 258.77 Kb.
|
|
Система шаріату:
41.Утворення і розвиток московської централізованої держави (ХІV–ХVII ст.). Процес об'єднання російських земель в єдину цен тралізовану державу розпочався в XIV ст. Вагомим стимулом до створення єдиної держави стало прагнення звільнитися від ярма Золотої Орди. Традиційно виділяють три об'єднувальних етапи: 1) кінець XIII — 80-ті рр. XIV ст.; 2)80-ті рр. XIV ст. — 1462 р.; 3) 1462—1533 рр. Перший етап об'єднання — кінець XIII — 80-ті рр. XIV ст. У цей час у Північно-Східній Русі розгорнула ся боротьба за велике владимирське княжіння між Ря занським, Суздальсько-Нижньогородським, Тверським і Московським князівствами. У ході цієї боротьби по винно було вирішитися питання про те, яке князівство стане політичним центром об'єднання російських зе мель. Ставши московським князем після смерті свого бать ка, Юрій Данилович повів боротьбу з Твер'ю за велико князівський владимирський стіл, а фактично — за полі тичне верховенство в процесі об'єднання. Понад 20 років тривала ця боротьба, арбітрами в якій виступали золотоординські правителі. 1325 р. в Орді від руки тверського князя Дмитра за гинув Юрій Данилович, і на московський престол зійшов Іван Данилович (Іван І), який отримав прізвисько Ка лита. Він не тільки одержав 1328 р. ярлик на велике кня жіння, а й надовго вивів Твер з боротьби за нього, завдав ши за допомогою ординського загону удар своєму голов ному суперникові. Правління Івана Калити (1325—1340) відіграло особливу роль у посиленні влади московських князів. Він був першим з російських князів, хто отримав пра во збирати з усіх російських земель ординську данину і відправляти її в Орду. Він зумів установити союз москов ської великокнязівської влади з Церквою. Йому вдалося зміцнити вплив Мос кви в Новгороді. Іван І також купував у інших князів ствах окремі села, що ставали потім опорними пунктами в об'єднанні земель навколо Москви. Іван Калита утвер джував могутність і право Московського князівства бути центром об'єднання російських земель, по суті, за під тримки Орди, якій справно виплачував данину. Він за клав основи такої політики в боротьбі зі своїми против никами, що робила московських князів провідниками жорсткого, деспотичного варіанта централізації. Другий етап об'єднання російських земель — 80-ті рр. XIV в. — 1462 р. характеризується подальшим територіальним розширенням Московського князівства. З середини 50-х років XV ст. удосконалюється систе ма державного управління. Відбувається поступовий пе рехід від уділів до системи повітів. Влада в них концен трується в руках намісників, якими, як правило, ста ють бояри великого князя. З,приєднанням до Москви уділів влада намісників поширюється і на них. Третій етап об'єднання російських земель навко ло Москви, їхнє звільнення від ординського володарю вання й одночасно формування державного апарату ве ликокнязівської влади, оформлення Московської дер жави припадає на 1462—1533 рр. Цей період охоплює правління великих московських князів Івана III (1462— 1505) і Василя III (1505—1533). 3 1476 р. Іван III припинив виплачувати данину Орді. А 1480 р. майже безкровно закінчилося протистояння росіян і ординських військ біля однієї з приток Оки —, визначивши остаточне звільнення Русі від васальної ординської залежності. Іван став фактичним творцем Московської держави. Саме він заклав основи російського самодержавства, не тільки значно розширивши територію, а також укріпив її політичний устрій і державний апарат, значно зміцнив міжнародний престиж Москви. У XVI в. тривав процес розширення території Мос ковської держави(Василь ІІІ). Після перемоги над Литвою 1503 р. до Москви відійшли землі за верхньою течією Оки, вздовж берегів рік Ясен, Сож і Дніпра. Усього до скла ду Московської держави увійшло 25 міст і 70 волостей. 1610 р. було ліквідовано самостійність Пскова, а 1514 р., після чергової війни з Литвою, до Москви відійшов Смо ленськ. Таким чином, територія країни збільшилася на стільки, що вона перетворилася на найбільшу держа ву Європи. З кінця XV ст. "Московія", як раніше її на зивали іноземці, почала іменуватися Росією. 42.Особливості станово-представницької монархії у Московії. Cоціально-економічні та політичні процеси XVI ст. визначили зміну форми правління Російської держави: в середині XVI ст. почала формуватися станово-представницька монархія, особ-ливістю якої було залучення царською владою для розв'язання важливих питань представників не лише панівних станів (бояр, духовенства, дворян), а й верхівки міського населення. Царська влада змушена була звертатися за допомогою до міської знаті, насамперед до купців і багатих ремісників. При цьому головною опорою царя і надалі залишалося дворянство. Наявність у системі вищих органів влади Боярської думи також була особливістю станово-представницької монархії Росії, що відрізняла її від західних країн. Специфічна риса станово-пред-ставницької монархії в Росії — перетворення Російської держави в багатонаціональну. Створення станово-представницької монархії виявилося передусім у скликанні Земських соборів, в яких брали участь представники різних суспільних верств Російської держави — боярства, вищого духовенства, дворянства, виборних від міст, купецтва, стрільців та ін. У станово-предстваницьких установах брали участь не лише представники нової феодальної знаті (середні та дрібні феодали, дворяни) і городяни, а й стара аристократія . До складу Земського собору входила і Боярська дума. Царська влада не могла правити без її підтримки, і причина цього полягала як у сильній економічній і політичній позиції боярської знаті, так і в поступовій консолідації (об'єднанні) всіх груп феодалів у єдиний стан з однаковими інтересами. Станово-представницька монархія проіснувала в Росії до другої половини XVII ст., а потім відбувалося поступове становлення абсолютної монархії — нової форми правління панівної верстви дворян. 43. Загальна характеристика феодального права у Московії. Джерела та характерні риси права(варіант 1) Для розглядуваного періоду характерний дуже інтенсивний розвиток права, збільшен ня ролі царського законодавства. Цар приймав законодавчі акти разом з Боярською думою або Земським собором, але поступово зростала кількість і значущість так званих іменних царських указів, які цар приймав одноосібно. Розвивалася нормотворча діяльність приказів із підвідомчих питань. Велика увага приділялася систематизації правового матеріалу. Крім кодифікації, у Судебнику 1550 р. був вироблений і закріп лений принцип наступної систематизації нормативних актів, що не ввійшли до судебників. Нові укази стосовно діяльності того чи іншого приказу повинні були „приписуватися" до тексту діючого судебника. Внаслідок цього з'явилися указні (або уставні) книги приказів. Одна з перших — Уставна книга Розбійного приказу. Основу Судебника 1550 р. містили статті Судебника 1497 р. Однак коло регульованих у ньому питань стало значно ширшим. З'явилися спеціальні статті про феодальне землеволодіння (вотчи ни), губне та земське управління, було докладніше регламентова не питання про розшук „лихих людей", судовий процес. Збіль шилася кількість вчинків, що признавалися злочинами. Тяжкість покарання інколи залежала безпосередньо від соціального стану потерпілого. Стоглав 1551 р. був наслідком нормотворчої діяльності церков ного собору з участю феодальної знаті й стосувався головно цер ковних питань. Він частково обмежував церковно-монастирське землеволодіння. Великий інтерес становить Уставна книга Розбійного приказу (1555-1556 рр.). Вона містить норми кримінального права і процесу, Що засвідчує посилення каральної політики й інквізиційну фор му процесу. Важливою пам'яткою права цього часу стало Соборне уложен ня 1649 р. кодекс, який визначив правову систему Російської держави на майбутні десятиліття. Соборне уложення — перший друкований звід законів Росії. Він складався з 25 розділів і 967 статей, зміст яких відбиває всі важли ві процеси у суспільно-політичному житті Росії XVII ст. Зокрема, в спеціальному розділі (Суд про селян) законодавчо закріплено повне і загальне закріпачення селян. Законодавство, прийняте після Соборного уложення, узагаль нювалось у так званих новоуказних книгах. Наприклад, до 1677 р. відносяться новоуказні статті про помістя і вотчини. Основними джерелами загальноросійського права в XV – XVІІ ст. були велике княже (царське) законодавство (головні, указні, духовні грамоти, укази), “приговори” Боярської думи, постанови Земських соборів, галузеві розпорядження приказів. 44. Хар-ка Судебнику 1497р Івана ІІІ — перша російська загальнодержавна збірка законів, найважливіша пам'ятка юридичного характеру Московської Русі кінця XV ст.. Створений в часи правління Івана III. Його джерелами були "Руська правда", Псковська судна грамота, поточне законодавство московських князів, звичаєве право. Складався з 68 статей. Поклав початок загальному закріпаченню селян, запровадивши повсюдно Юріїв день (назва від церковного свята 26 листопада за ст. ст.), тобто, час, протягом якого дозволявся перехід залежних селян від одного землевласника до іншого. За тиждень до Юрієвого дня і протягом тижня після нього селянин, виконавши свої зобов'язання перед паном, міг від нього піти. Впровадження його було з метою розповсюдити юрисдикцію великого князя на всю територію централізованої держави, ліквідувати правові суверенітети окремих земель, наділів та областей. Кодифікував норми звичаєвогого права, уставні грамоти, княжі укази та ін. Більша частина збірки присвячена процесуальним нормам та лише кілька статей відноситься до питань матеріального права. Посилюються елементи розшуку, однак карні справи все ще вирішувались поєдинком сторін. До норм матеріального права у збірці відносяться положення: про купівлю, позику, спадок, землі, межі, холопів, землевласників. Вперше законодавчо оформив закріплення до землі вільних землевласників. Попередня свобода переходу селян обмежувалася терміном (див. Юр'їв день) та платою "пожилого". 45.Загальна характеристика Соборного Уложення 1649— звід законів Рос. д-ви, одна з визнач, пам'яток рос. феод, права на етапі переростання станово-представницької монархії у стадію абсолютизму. Безпосеред. поштовхом до його розробки стало повстання 1648—49 посадських людей Москви, підтримане частиною дворянства, та в ін. містах. Після придушення повстання для підготовки проекту було утворено спец, комісію. Проект розглядався на земському соборі, що розпочався у вересні 1648; після, внісши істотні зміни і доповнення до Уложення, собор і цар затв. його. Вступив у дію в січні 1649. Джерелами С. у. 1649 стали Судебник 1497 Судебник 1550, «Стоглав» 1551, указні книги приказів, цар. укази, рішення земс. соборів, вироки Боярської думи, чолобитні від дворян і посадських людей, литовське, а також візант. право (див. Кормчі книги). Згодом С. у. 1649 було доповнено значною кількістю юрид. актів, названих новоуказними статтями. С. у. 1649 є спробою упорядкувати права, надбання за галузями та інститутами. Воно має 25 розділів, в яких розглянуто однорідні питання за ступенем їх важливості, та 967 статей. Уложення регулювало широке коло сусп.-політ. відносин. У ньому закріплювалися привілеї правлячих станів і нерівноправне становище залежних станів, а також статус царя як самодерж. і спадкового монарха.
Передумови: - розвиток капіталізму - виникнення колоній та великих торгівельних компаній - огородження (зростання попиту на шерсть вимагало звільнення земель для вівець. Як наслідок, велика кількість залишилась безземельними бродягами). - протистояння між королем та парламентом - боротьба джентрі (нового дворянства) за свої права. - феодальна податкова політика держави - діяльність Зоряної палати та Високої комісії – репресивних органів влади. Безпосереднім поштовхом до початку англійської буржуазної рево-люції стало шотландське повстання 1637-1638рр., яке спалахнуло в ре-зультаті спроби англійського абсолютизму посилити контроль над Шо-тландією, яка зберігала повну автономію. Це повстання потягло за со-бою війну Шотландії з Англією. Перший етап революції. У квітні 1640 року Карл І з метою одержан-ня грошей для ведення війни змушений був скликати парламент, але останній не затвердив нових податків. Крім того парламент зажадав по-карати найбільш ненависних королівських чиновників, знищити надзви-чайні суди і припинити зловживання, вчинені королем і його урядом за роки без парламентського правління.Тоді Карл І 5 травня 1640р. розпустив цей парламент, який увійшов в історію під назвою Короткого.Почалася глибока політична криза, і до осені 1640 року становище короля стало критичним. Зрозумівши, що без парламенту неможливо вийти з військової і полі-тичної кризи, король в листопаді 1640р. скликає новий парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого парламенту, оскільки він проісну-вав до 1653р. Довгий парламент відіграв значну роль у революції і став, власне, органом буржуазії і її спільника – нового дворянства в їх бороть-бі з абсолютиським ладом. Особливістю буржуазної революції в Англії було те, що буржуазія в союзі з новим дворянством(джентрі) боролася проти монархії, старої феодальної знаті і панівної церкви. У джентрі, що стали на шлях товар-но-грошових відносин, було значно більше спільного з буржуазією, ніж з феодалами. Короля підтримували переважно економічно відсталі північні і захі-дні графства, а також англіканська церква. За парламент стояли най-більш розвинені південно-східні та окремі промислові і торгові райони центру й півночі Англії. Другий етап революції. Страта короля стала заключним, формально – юридичним завершенням встановлення в Англії республіки. Слідом за процесом Палата общин 19 березня 1649р. прийняла постанову про лік-відацію палати лордів – верхньої палати парламенту члени якої не під-тримали ідею суду над королем. Третій етап революції. В 1650р. Кромвель замінив Ферфакса на по-саді генерала армії, що ще більше зміцнило його позиції серед офіцерів. 20 квітня 1653р., спираючись на підтримку армії Олівер Кромвель розі-гнав так зване “охвістя” Довгого парламенту(усього 50 депутатів). Ця подія була початком встановлення військової диктатури. 47.Протекторат Кромвеля. «Інструмент управління Новий державний лад був юридично закріплений Конституцією від 13 грудня 1653р. під назвою “Інструмент управління”, яку запропонувала Державна рада, а затвердила Рада армії. “Знаряддя управління” встановлювало зовні республіканську, а по суті диктаторську систему влади. Законодавча влада “вільної держави Англії, Шотландії і Ірландії” зосереджувалась в подвійному інституті – парламенті і лорді – протекторі. Парламенту нале-жали виключні повноваження змінювати, призупиняти, вводити нові за-кони, встановлювати податки. Парламент повинен був скликатись регу-лярно(раз в 3 роки) і самостійно, не можна було розпускати його раніше ніж після 5 місяців його роботи. Право обирати депутатів до нього нада-валось особам, які володіли майном вартістю 200 фунтів стерлінгів і яким виповнився 21 рік. Парламент повинен був складатись не менш ніж із 60 членів, “відомих своєю чесністю, богобоязливих і доброї поведін-ки”. Поруч із парламентом засновувалась влада лорда - протектора. Ви-бори на цю посаду проводились Державною радою(членів якої у кілько-сті 15 чоловік обирав парламент). Лорд – протектор мав право затвер-джувати чи відхиляти закони парламенту. Він користувався практично необмеженою владою у справах управління. Протектор вважався голо-внокомандуючим армією, йому повністю належали права в сфері зовні-шньої політики. Від його імені проводились всі призначення посадових осіб. Тільки призначення вищих посадових осіб вимагали згоди парла-менту чи Ради. Особливою статтею конституції повноваження лорда - протектора довічно закріплювались за О.Кромвелем. 48. Формування і розвиток англійського буржуазного права Головною особливістю англійського буржуазного права було те, що компроміс між великими землевласниками і капіталістами дістав свій прояв у наступності судових прецедентів, у збереженні феодальних правових форм. А це привело до того, що тут старе феодальне право не було одразу знищене. Розвиток відбувався інакше — у напрямі пристосування старого феодального права до нових буржуазних умов. Своєрідність англійського буржуазного права полягає і в тому, що значна час-тина його інститутів сформульована не законами, а судовими рішеннями — преце-дентами. Як наслідок англійське право і досі залишається некодифікованим, тобто тут не існує зводу діючих норм. Не знає англійське буржуазне право розподілу на публічне право і приватне. Буржуазне право поділялося на статутне, загальне і право справедливості. На кінець XIX століття остаточно завершується процес формування правової систе-ми на буржуазній основі. Важливу роль у цьому відіграла судова реформа 1873-1875 років, яка привела до об'єднання загальної системи королівських судів з судом лор-да-канцлера — судом справедливості в єдиний Високий суд, який міг рівною мірою застосовувати норми як загального права, так і права справедливості. Тепер суддя дістав можливість користуватися будь-якими прецедентами. У разі розбіжності пере-вага віддавалася нормам права справедливості. Так у буржуазній Англії склалося єди-не прецедентне право. Статутне право базувалося на законі, на парламентських актах. Його роль зго-дом зростала, приймалася все більша кількість парламентських актів, які встанов-лювали норми права. Характерно, що вважалися діючими статути, видані ще у феодальний період. 49. HabeasCorpusAct 1679 Одна з важливих складових неписаної конституції Великобританії. Повна назва — «Акт про краще забезпечення свободи підданого та про запобігання ув'язненням за морями». Ухвалений парламентом 6.V 1679 як певний наслідок англ. революції 17 ст. у зв'язку з тим, що застосовуване англ. судами з 12 ст. право видання наказу про доставку заарештованого часто зумовлювало порушення особистої недоторканності: накази видавалися на власний розсуд судді, їх виконання не було обумовлене строками, невиконання не мало наслідком відповідальності. Змістовий стрижень X. к. а. 1679 — визначення процедури і строків перевірки судом законності та обгрунтованості арешту (затримання) і дальшого перебування особи під вартою. Сам заарештований, його довірена особа або будь-хто з гр-н могли вимагати від суду наказ X. к. а. 1679. Суддя вносив до тексту наказу доручення «шерифам чи тюремникам» разом з доставкою до суду заарештованого докладно викласти причини арешту. Встановлювався строк виконання наказу (від 3 до 20 днів), який залежав від відстані до Лондона. Після доставки заарештованого суд мав ретельно розібратися з причинами арешту і/або звільнити заарештованого, або віддати його на поруки чи під заставу, або повернути до тюрми. Рішення суду про звільнення з-під арешту не можна було порушувати повтор, арештом за той самий вчинок. Заборонялося переводити заарештованих з однієї в'язниці до іншої чи тримати їх без суду і слідства у замор, володіннях. Дія X. к. а. 1679 не поширювалася на арешт у зв'язку з учиненням держ. зради і тяжких крим. злочинів. 50. «Славетна революція» в Англії Реставрація Стюартів не забезпечила тривалого компромісу між буржуа-зією і джентрі, з одного боку, і феодальним дворянством, з другого. Порушен-ня Бредської декларації Карлом II, а потім і Яковом II, намагання цих монар-хів повернути дореволюційні порядки викликали незадоволення правлячої верхівки. А видана 1688 року на користь католиків Декларація про «віротерпи-мість» об'єднала і торі і вігів у боротьбі проти Стюартів. Вони звернулися до штатгальтера Голландії Вільгельма III Оранського, який був одружений з дочкою Якова II Марією, з пропозицією зайняти «вакантний» королівський пре-стол. У грудні 1688 року Вільгельм III з дванадцятитисячним військом висадив-ся на берегах Британії. Його підтримали буржуазія, джентрі, жителі Лондона. На бік Вільгельма перейшли міністри, члени королівської родини, сам голо-внокомандувач королівською армією Джон Черчілль. Якову II довелося тіка-ти до Франції. Вільгельм III вступив без бою в Лондон і був проголошений ре-гентом. В Англії ці події дістали назву «славної революції», хоча насправді це був двірцевий переворот, у якому народні маси ніякої участі не брали. У 1689 році парламент обрав Вільгельма III Оранського і Марію на англійський королівський престол. «Славна революція» по суті завершила оформлення компромісу між фак-тично панівною буржуазією і офіційно правлячою земельною аристократією. Політична влада опинилася в руках дворян-землевласників, які повинні були підтримувати інтереси фінансової верхівки буржуазії. Найважливішим результатом перевороту 1689 року стало утвердження в Англії буржуазної конституційної монархії. 51. Війна за незалежність американського народу. Причини і наслідки. Причини:
Привід для війни:
Результати й наслідки війни
52. Декларація незалежності США Визначну роль у розвитку американської демократії та конституціоналізму відіграла Декларація незалежності 1776 р. Цей документ, написаний Т. Джефферсоном та затверджений Третім Континентальним конгресом, мав для свого часу революційний характер. Проголошення Декларації незалежності колишніх англійських колоній "вільними і незалежними штатами" означало появу на Атлантичному узбережжі Північної Америки 13 незалежних суверенних держав. Хоча в декларації і містяться слова "Сполучені Штати Америки", це не означає, що були створені США як єдина федеративна республіка. Декларація обійшла мовчанням питання про рабство, принцип рівноправності вона поширювала не на всіх людей, а тільки на білих чоловіків-власників, бо корінні жителі Америки - індіанці, які не були рабами, не включалися в політичну спільність, як і раби. До числа "певних невід'ємних прав" декларація відносить право на життя, свободу, прагнення до щастя. Згідно з декларацією держава грунтується на суспільному договорі, укладеному між людьми, а не між керованими і керуючими. Декларація незалежності ніколи не була юридичним документом у власному розумінні слова і не входить у корпус діючого американського права, але її приписи справили великий вплив на весь хід розвитку американського конституціоналізму, на політичну і правову свідомість американського народу.
У червні 1776 Перший Континентальний конгрес призначив комітет для підготовки Статей конфедерації. Підготовлений ним проект був схвалений конгресом 15 листопада 1777, однак процес ратифікації всіма 13 штатами затягнувся і Статті конфедерації вступили в силу тільки 1 березня 1781. Статті конфедерації юридично оформили і закріпили вічний Союзу між Штатами. Але водночас підкреслювалось, що кожен штат зберігає свій суверенітет, свободу і незалежність. Конфедерація Сполучених Штатів Америки не була державою у власному розумунні слова. Вона являла собою не союзну державу, а союз самостійних держав. Тому Статті конфедерації представляють собою певний різновид міжнародного договору, а не основний закон єдиної держави. Статті конфедерації не встановили єдиного громадянства. Для більш зручного управління справами сполучених штатів засновувався Конгрес, до складу якого входили делегати. Кожен штат у Конгресі мав один голос. Конгрес формально володів усіма зовнішньополітичними повноваженнями. Він оголошував війну і укладав мир, посилав і призначав послів, укладав міжнародні договори. 54. Громадянська війна Півдня і Півночі в США. Скасування рабства. Суперечності між рабовласницьким Півднем і промисловою Північчю в перші три десятиліття існування США стали швидко наростати в міру економічного підйому рабовласницьких штатів. Величезні прибутки, які приносила рабська праця на плантаціях вимагали нових рабів і нових територій. У 1820 р. конгрес прийняв закон, згідно з яким до складу союзу одночасно увійшли рабовласницький штат Міссурі і вільний штат Мен. Крім того, була схвалена резолюція, яка встановлювала північний кордон поширення рабства на захід від річки Міссісіпі. Обрання в листопаді 1860 р. на пост президента видного прихильника скасування рабства, А. Лінкольна, показало зміни в співвідношенні громадських сил на користь противників рабства. Після офіційного вступу А. Лінкольна на посаду президента (у березні 1861 р.) конфедерати підняли заколот, намагаючись насильно повалити конституційний уряд, проголосили нову конституцію Конфедеративних штатів Америки. Прагнучи розширити рабовласницькі відносини на територію всього союзу, конфедерати почали 12 квітня 1861 Громадянську війну, яка тривала чотири роки і закінчилася 26 травня 1865. Після закінчення Громадянської війни (1865), була прийнята XIII поправка до конституції, яка наказала: У Сполучених Штатах або будь-якому місці, підпорядкованому їх юрисдикції, не повинні існувати ні рабство, ні підневільне служіння. Громадянська війна призвела до серйозних змін у правовій і політичній системі США. Важливе значення мали положення XIV поправки, які заборонили штатам приймати закони, що обмежують пільги і привілеї громадян США. Важливим наслідком громадянської війни було значне посилення президентської влади, яке закінчилося встановленням "імперської президентської влади». З моменту закінчення Громадянської війни до початку XX століття в США сталися гігантські зміни в усіх сферах життя суспільства. З аграрної республіки, якою вона була ще в 60-х рр.. XIX ст., країна перетворилася в індустріальну державу. 55. Загальна характеристика Конституції США. Прийняття конституції США було обумовлене реальними економічними, політичними, соціальними та ідеологічними обставинами. Розвал "вічного Союзу", партикуляризм, економічний хаос, загроза громадянської війни - все це вимагало створення єдиної держави на базі 13 практично незалежних штатів. Делегати конвенту абсолютно чітко усвідомлювали важливість поставлених перед ним завдань - зупинити подальший розвиток революції, створити більш досконалий союз. У конституції відсутні деякі важливі політико-правові принципи, що містяться в Декларації незалежності, конституціях штатів і Статтях конфедерації. У ній немає згадок про суверенітет штатів, про право народу на повстання, про природні права людини, про суспільний договір. У цьому відношенні вона зробила крок назад порівняно з практикою та ідеологією попереднього революційного періоду Вона складається з преамбули та 7 статей, з яких лише 4 розбиті на розділи. В основу організації, компетенції і взаємодії вищих органів влади республіки було покладено американський варіант принципу поділу влади. Всі три гілки влади мають різні джерела формування. Законодавча влада – Конгрес, який складається з двох палат, кожна з яких формується особливим способом. Палата представників обирається народом. Сенат - легіслатурами штатів. Виконавча влада - Президент, який обирається непрямим шляхом, колегією виборців. Вищий орган судової влади - Верховний суд - формується спільно президентом і сенатом. Всі органи державної влади мають різні терміни повноважень (Президент обирається на 4 роки, а члени Верховного суду займають свої посади довічно) Конгрес мав право відхиляти будь-які закони, запропоновані президентом. Сенат може відхилити будь-яку кандидатуру, запропоновану президентом для заняття вищих цивільних федеральних посад. Конгрес міг притягнути президента до відповідальності в порядку імпічменту і усунути його з посади. Найважливішим конституційним засобом впливу президента на конгрес було відкладене вето. Члени Верховного суду призначаються президентом за порадою і за згодою Сенату. Конституція створила передумови для присвоєння Верховному суду права конституційного нагляду. Система "стримувань і противаг" повинна була забезпечити стабільність і безперервність функціонування державної влади. Конституція заклала основи федеративної форми державного устрою. Американська конституція поклала в основу федерації дуалістичний принцип, в силу якого встановлювалася предметна компетенція союзу, а все інше відносилася до ведення штатів. Конституція проголосила принцип верховенства федерального права. Ця конституційна норма є наріжним каменем всієї будівлі американського федералізму. 56. Принципи Конституції США. Конституції США властиві такі основні принципи, що пронизу ють основний її зміст: стабільність - протягом майже 220 років до неї внесено лише 27 поправок; стабільність забезпечується надзвичайно складною процедурою внесення до неї змін і доповнень; такі Конституції називають жорсткими; республіканська форма правління - встановлена як на федераль ному рівні, так і на рівні штатів; федералізм - за Конституцією, США перетворилися з конфеде рації на федерацію; чітко визначено повноваження федерального центру; все, що не делеговано центрові, залишається в компетенції штатів або народу; розподіл влади на три гілки - законодавчу, виконавчу та судову; компроміспість - Конституція США визначає баланс між центром і штатами, між гілками влади (система "стримування та противаг"), між великими й малими штатами тощо. Конституція США 1787 р. була надзвичайно прогресивним документом того часу. Заїї прикладом були прийняті конституції в багатьох країнах світу. Сьогодні ж це достатньо поміркований документ, який містить певні колізії та за демократичною спрямова ністю поступається деяким конституціям світу. Однак Конституція США залишається одним з найвидатніших правових актів, створених людством. Доповнена поправками та прецедентами Верховного суду, вона є надійним фундаментом американської демократії. 57. Вищі органи виконавчої і законодавчої влади за Конституцією США. В основу організації, компетенції і взаємодії вищих органів влади республіки було покладено американський варіант принципу поділу влади. Всі три гілки влади мають різні джерела формування. Законодавча влада за конституцією передавалася двопалатному конгресу. Палата представників обиралася загальними виборами на 2 роки прямим голосуванням з громадян, які досягли 25-річного віку. Верхня палата – сенат складалася з сенаторів, які обиралися законодавчими зборами штатів строком на 6 років по два сенатори від кожного штату. Конгрес мав право відхиляти будь-які закони, запропоновані президентом. Сенат може відхилити будь-яку кандидатуру, запропоновану президентом для заняття вищих цивільних федеральних посад. Конгрес міг притягнути президента до відповідальності в порядку імпічменту і усунути його з посади. Найважливішим конституційним засобом впливу президента на конгрес було відкладене вето. Сильну федеральну виконавчу владу конституція передавала президентові Сполучених Штатів, який обирається посередніми двоступеневими виборами на чотири роки. Його можна переобрати. Президент — одночасно і глава держави, і глава уряду. За конституцією він верховний головнокомандувач армії і флоту, а також міліції штатів, має право помилування, призначає «за порадою і згодою сенату» федеральних посадових осіб, дипломатичних представників, укладає міжнародні договори. Президенту надавалося право відкладного вето на ухвалені конгресом законопроекти. Президент не може розпустити конгрес або відкласти його засідання, але має право у виняткових обставинах скликати конгрес або одну із його палат. 58. Правова система США наприкінці XVIII – початку ХХ ст. В історії формування правової системи США можна виокремити три етапи. Перший — це етап колоніального права (1607—1776). Другий етап, упродовж якого відбувається становлення правової системи США як самостійної, розпочався після здобуття незалежності і продовжувався до 1860 року. З другої половини XIX століття і дотепер триває третій етап, на якому американська правова система набула сучасного вигляду. Перший етап нас не цікавить, адже не підпадає під хронологічні рамки, встановлені в запитанні. Другий етап розпочинається з американської революції, котра висунула на перший план ідею самостійного національного американського права, що пориває зі своїм “англійським минулим”. Прийняття федеральної Конституції 1787 року і конституцій штатів, що ввійшли до складу США, було першим важливим кроком на цьому шляху. Починаючи з 20-х років XIX століття багато штатів стали на шлях кодификації норм загального права, залишаючи, однак, за судами широкі повноваження щодо їхнього тлумачення (але багато правових інститутів так і не стали предметом законодавчого регулювання). Основна тенденція подальшого розвитку американського права — це зростання ролі законодавства при збереженні принципового значення рішень Верховного Суду США. На другому етапі відбулося значне збільшення кількості штатів. Кожен штат проходив свій етап самостійного територіального управління і накопичував власний досвід правового регулювання. Таким чином право США поширювалося зі Сходу на Захід. Третій етап. Після громадянської війни (1861—1865) продовжується розвиток правової системи США. Приймаються нормативні акти, що закріплюють наслідки війни: скасування рабства, надання чорношкірим права голосу (13, 14, 15 поправки до Конституції – 1865р.). Велике значення мають акти, присвячені порядку ведення бізнесу: в цей період приймаються сотні нових законів з питань оплати та тривалості робочого дня, праці жінок і дітей, діяльності профспілок, корпорацій, майна компаній, сертифікації, відшкодування шкоди, банківської справи, інших сфер економічного права. У 1890 році приймається Акт Шермана, який створює нову галузь права — антимонопольне законодавство. У 70-і роки XIX століття вперше кодифіковано федеральне кримінальне законодавство, яке знов було систематизоване в 1909 році і, зрештою, реформоване в 1948 році. З кінця XIX століття в США робляться спроби наблизити і навіть уніфікувати законодавство штатів: з цією метою в 1892 році була створена Національна конференція уповноважених з унифікації права штатів.Розширення правового регулювання відбулося завдяки актам, що були прийняті у 30-і роки XX століття внаслідок реалізації Нового курсу Президента США Ф. Рузвельта. 59. Передумови, особливості та основні етапи революції у Франції кінця ХVІІІ ст. Передумови революції:
Основні етапи революції:
Особливості революції:
60. «Декларація прав людини і громадянина» 1789 р. Декларація прав людини і громадянина— історичний документ, прийнятий постановою Французьких Національних зборів 26 серпня 1789 року, визначна документальна пам'ятка Великої французької революції. Перший юридичний документ, що виражає рівність прав людей. В основу ідей Декларації покладена концепція природного права. Природними правами людини і громадянина оголошувалися свобода особистості, свобода слова, свобода переконань, право на опір гнобленню та ін. Основні ідеї (за лекціями): - проголошення принципу народного суверенітету (ст. 3) - проголошення політичних та інших свобод (ст. 4) - принцип законності (ст. 5) - презумпція невиновності (ст.9) - безпека громадян (ст. 7, 8) - свобода слова (ст. 10-11) - священність та недоторканість приватної власності. (ст. 17) Значення сьогодні: Відповідно до преамбули чинної Конституції П'ятої французької республіки від 4 жовтня 1958 р., принципи, викладені у Декларації, мають конституційну силу. Багато законів та інших нормативних актів були відмінені, оскільки на думку Коституційної ради Франції або Державної ради, вони не узгоджувались із принципами Декларації. Декларація мала великий загальносвітовий вплив на утвердження ліберальної демократії. 61. Суть державно-правових змін у період Французької буржуазної революції кінця ХVІІІ ст. Французька буржуазна революція охоплює декілька етапів, кожен з яких характеризується своїми особливостями. 1. 1789-1792 (Період конституційної монархії): 26 серпня 1789 року національними зборами прийнято Декларацію прав людини і громадянина – перший історичний документ, що виражає рівність прав людей. Основні ідеї Декларації: - проголошення принципу народного суверенітету (ст. 3) - проголошення політичних та інших свобод (ст. 4) - принцип законності (ст. 5) - презумпція невиновності (ст.9) - безпека громадян (ст. 7, 8) - свобода слова (ст. 10-11) - священність та недоторканість приватної власності. (ст. 17) 4 серпня 1789 – Декрет про скасування феодальних порядків. Скасовано кріпосні повинності селян, передбачалось право викупу повинностей. 24 грудня 1789 – Декрет про націоналізацію земель (націоналізовано землі і майно духівницітва) В грудні 1789 введено новий адміністративний поділ: утворено дестрикти, департаменти, кантони, комуни. 22 грудня 1789 – прийнято Декрет, який встановлював поділ усіх громадян на активних і пасивних. Активні громадяни отримували право голосу на виборах. Вимоги до активних громадян: вік – 20 років, проживання в одному кантоні не менше 1 року, сплата прямого податку в розмірі не менше 3-денної заробітної плати для данної місцевості. Ще одна вимога відображала романтичість революції: активні громадяни «не могли бути слугами». 3 вересня 1791 – Національні збори затвердили першу Конституцію. Преамбулою (вступом) до конституції стала «Декларація прав людини і громадянина», згідно з якою усі громадяни Франції оголошувалися рівними у правах. Конституція 1791 закріплювала конституційну монархію як форму державного правління. Вища законодавча влада надавалася парламенту – однопалатним Законодавчим зборам, що обиралися шляхом двоступеневого голосування терміном на два роки. Його депутати обиралися «активними громадянами» (чоловіками у віці від 25 років) відповідно до майнового цензу. Депутатами могли бути обрані тільки землевласники. Виконавча влада передавалася королю й міністрам, які призначалися королем і звітували тільки перед ним. Король не міг розпускати Законодавчі збори, але одержував право тимчасового вето (заборони) на рішення парламенту. Утримання короля обмежувалось, так званим, цивільним листом. Проголошено незалежність судової влади (судді обирались народом і затверджувались королем). Створено інститут присяжних – засідателів. 2. 1792-1793 – І республіка (жирондистський етап) Жирондисти не приймали конституційних документів. Їхня політика була більш ліберальною, ніж політика якобінців. Втім, вони не змогли втриматись при владі. Як наслідок, якобінці встановлюють диктатуру. 3. 1793 – 1794 – Якобінська Диктатура. Політика якобінців – «політика самогубства». Приймали масу актів соціального призначення, проте реалізовані ці акти фактично не були. 24 липня 1793р. – Якобінська Конституція схвалена на плебісциті. В дію, щоправда, так і не вступила. Недоліком Конституції вважається відсутність розподілу влади. Була дуже демократичною. Вміщала Декларацію прав людини і громадянина. Детальніше (рус): Новая Конституция учреждала республиканский строй. Высшая законодательная власть принадлежала Законодательному собранию, избираемому всеми гражданами мужского пола, достигшими 21 года. Важнейшие законопроекты подлежали утверждению народом на первичных собраниях избирателей. Высшая исполнительная власть предоставлялась Исполнительному совету из 24 человек; половина членов этого Совета ежегодно подлежала обновлению. Целью общества провозглашалось «всеобщее счастье». Однако в условиях ожесточенной политической борьбы якобинцы не решились провести Конституцию в жизнь и продолжали править страной на основе собственной диктатуры. Крім того, якобінці прийняли наступні документи: Декрети «Про знищення залишків феодального режиму», «Про заснування комітету громадської безпеки», «Про заснування комітету громадського порятунку» (Цей комітет, по суті, зосередив в свої руках всю повноту влади. В комітеті домінували особистості Дантона і Робесп'єра.) «Про заснування кримінального трибуналу» (Кримінальний трибунал стає інструментом масових репресій. Судочинство в трибуналі проводилось за спрощеною процедурою.) 4 грудня 1793р. – декрет «Про революційний порядок управління». За цим декретом у департаменти посилались комісари з Конвенту, які мали дуже широкі повноваження. 10 червня 1794р. – за ініціативою Робесп’єра прийнято декрет «Про ворогів народу». Встановлено спрощену процедуру суду, відмінено право на захисника, при вирішення справи судді керувались лише совістю, а не законами. 1794р, місяць Вантоз (лютий та березень).- Вантозські декрети: заборона спекуляції товарами першої необхідності, тверді ціни на товари харчування, конфіскація майна у засуджених, подальше поглиблення терору. 4. 1794 – 1799 (Період правління Директорії – Термідоріанці.) Політика Директорії – політика качелей. 22 серпня 1795 року – прийнято Конституцію Термідоріанців. Стала найбільшою за обсягом (377 статей). Починалася Декларацією прав і обов’язків людини і громадянина. Детальніше (рус): Законодательным органом провозглашался Законодательный корпус, который включал Совет пятисот(нижнюю палату) и Совет старейшин (верхнюю палату), из 250 членов: первый утверждал законы, второй предлагал их. Исполнительная власть поручалась Директории, состоявшей из пяти членов; вакансия, ежегодно открывавшаяся вследствие выхода одного из членов (по жребию), замещалась советом старейшин, из числа 10 кандидатов, представленных советом пятьсот.
Липнева Монархія – 1830 – 1848рр. (Цей період завершується Революцією 1848-го року, усуненням Луї Філіпа від влади і встановленням ІІ республіки)
У лютому 1875 року за Національні збори прийняли два конституційних акти: 24 лютого—Закон про організацію Сенату і 25 лютого — Конституційний закон про організацію державної влади. Через деякий час, 16 липня 1875 року, був прийнятий ще один конституційний акт — Закон про організацію державної влади. Усі разом ці три закони і склали Конституцію Третьої республіки, що і визначило її своєрідність. Державний лад Третьої республіки за Конституційними законами 1875 року базувався на принципі розподілу влади. Законодавча влада належала парламенту, що складається з палати депутатів і сенату. Разом 2 палати становили Національні збори, які обирали президента. Виборче право надзв. обмежено-так з 40 млн голосували тільки 12 млн. Права Сенату: Без його схвалення не приймався ні один закон Обговорення та затвердження державного бюджету Міг добитися відставки кабінету міністрів З його згоди президент міг розпустити палату депутатів, але сам сенат не міг бути розпущений ніким За згодою ради міністрів президент міг перетворювати сенат на верховний суд для розгляду злочинів проти безпеки держави. Виконавча влада належить президенту: Право помилування Не відповідальний перед палатами, крім випадку державної зради Не міг критикуватись пресою |