Предмет і метод ідпзк, пер
 Скачать 258.77 Kb.
|
|
Право У період з 403 до н.е. бурхливо розвивається законодавча діяльність. В ідеології цього часу панують дві течії: конфуціанство і школа легістів. Філософське вчення конфуціанства визнавало переважаюче значення норм моралі над правом. Легісти, навпаки, надаючи великого значення правовим нормам, намагались поширити їх дію на всі випадки життя. Вони проповідували рівність усіх перед законом, невідворотність покарання для всіх осіб, висували ідею сильної держави. 11.Реформи Шан-Яна у Стародавньому Китаї. Створенню сильної централізованої держави Цінь сприяли реформи Шань Яна, які торкнулися багатьох сфер життя суспільства: економічної, соціально-політичної, державно-правової.
Суворе дотримання законів вважалося найважливішою умовою порядку в державі. Ці реформи засвідчили про перехід до розвиненої рабовласницької держави. Проведені реформи ненадовго зміцнили державу. Соціальні протиріччя призводили до повстань, які призвели до ліквідації Ціньської монархії. 12.Джерела та основні риси права Стародавнього Китаю. Початковими джерелами права у Стародавньому Китаї були звичаї, потім звичаєве право. Дуже швидко з'являються записи діючого права. Ще в X ст. до н.е. було розроблено Уложення «Про покарання». Ця кодифікація нараховувала близько 3000 статей і передбачала доволі різноманітну систему покарань. В Уложенні говорилося про пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, розрізнялись необережні і навмисні діяння. До наших днів воно не дійшло. У період з 403 до н.е. бурхливо розвивається законодавча діяльність. В ідеології цього часу панують дві течії: конфуціанство і школа легістів. Філософське вчення конфуціанства визнавало переважаюче значення норм моралі над правом. Легісти, навпаки, надаючи великого значення правовим нормам, намагались поширити їх дію на всі випадки життя. Вони проповідували рівність усіх перед законом, невідворотність покарання для всіх осіб, висували ідею сильної держави. Однією з найповніших була кодифікація, проведена на рубежі V-IV ст. до н.е. У ній були зібрані найбільш поширені правові та звичаєві норми, які діяли у різних регіонах Китаю і які, згідно з традицією, вважалися законами предків. Весь матеріал "Книги законів" був розділений на шість розділів. Незважаючи на недосконалість кодифікаційної техніки і протиріччя в систематизації матеріалу, "Книга законів" слугувала основою для подальших кодифікаційних робіт. Але варто відмітити, що писані закони не витіснили діючих в усі часи норм звичаєвого права, які регулювали найрізноманітніші сторони суспільного життя. Право власності. З середини І ст. до н.е. в деяких царствах стали здійснюватись торгові угоди з землею. Крім землі, важливим об’єктом права власності були раби. У період Інь раби були державною власністю і хоч знаходились у володінні приватних осіб, купівлі-продажу ще не було. У період Цінь торгівля рабами була вільною і доволі розповсюдженою. Зобов’язальне право. Стародавньокитайському праву були відомі різні види договорів. Одним з перших був договір міни, який поступово поступається місцем договору купівлі-продажу. При здійсненні торгових угод вимагалось укладання договору у письмовій формі, і, крім того, сплачувалось мито. Доволі широкого розповсюдження набуває договір дарування землі, рабів, зброї та іншого майна. Договір позики оформлявся борговою розпискою. Відомі були відстрочка платежу, внесення застави, видача письмових зобов’язань. Шлюбно-сімейне право. Для Стародавнього Китаю характерною є велика патріархальна сім’я з абсолютною владою батька, культом предків. Жінка повністю залежала від влади чоловіка, особистого майна не мала, її права в спадкуванні були обмежені. Шлюб укладали батьки. Кримінальне право і процес. У період Чжоу нараховувалось близько 3000 різних злочинів. Види злочинів: державні, релігійні, проти особи, проти власності, військові. Довгий час існувала кровна помста. Суд не був відділений від адміністрації, судові функції виконували багаточисельні представники державного апарату. Верховним суддею був імператор. Були чиновники, що розшукували злочинців, вели боротьбу із злодіями і розбійниками.
Перші державні утворення на території Греції з’явилися у ІІ тис. до н.е. З XІІ ст. до н.е. на південь з півночі Греції стали проникати племена дорійців, що знаходились на рівні первіснообщинного ладу. У результаті цього на всій території Греції знову встановлюються первіснообщинні відносини, після розкладу яких в історії Греції розпочинається новий етап: формування і розквіт полісів, рабовласницьких відносин класичного типу. Полісний етап історії Стародавньої Греції поділяється на три періоди: 1. Гомерівський період (XІ–ІX ст. до н.е.) – характеризується пануванням родоплемінних відносин, які починають розпадатись на кінець даного періоду. 2. Архаїчний період (VІІІ – VІ ст. до н.е.) – відбувається формування класового суспільства і держави у формі полісів. 3. Класичний період (V – ІV ст. до н.е.) – характеризується розквітом полісного ладу. Населення проживало сільськими общинами, що займали невелику територію і були майже ізольовані від сусідських общин. Політичним та економічним центром общини було поселення, що називалось містом. Основну масу населення міста складали землероби, скотарі, а також не чисельні ремісники і торговці. Земля була не племінною власністю і надавалась членам роду в користування за умови періодичного перерозподілу. У гомерівський період держави ще не було. Це був період військової демократії. На рубежі ІX – VІІІ ст. до н.е. в історичному розвитку Стародавньої Греції відбулися законні зміни : родовий лад перетворюється на рабовласницький. Йде процес розвитку приватної власності. Багато простих землеробів позбавляються своїх ділянок, які зосереджуються в руках родової знаті. Формується велике землеволодіння. Розвиток ремісничого виробництва і торгівлі ще більш прискорював процеси соціально-правової нерівності. На базі родових і сільських общин виникли нові соціально-політичні організації, що одержали назву полісів. В історії Стародавньої Греції важливу роль відіграли два поліси: Афіни і Спарта. Державний лад Афін став прикладом рабовласницької демократії. Виникнення Афінської держави легенда пов’язує з іменем грецького героя Тезея. Серед заходів ,здійснених Тезеєм, що сприяли виникненню держави, першим було об’єднання трьох племен з центром в Афінах. Для керівництва загальними справами нового об’єднання була створена Рада. Подальші перетворення виразились в оформленні відокремлених соціальних груп.
За формою державного правління Стародавні Афіни були демократичною республікою. Державний апарат Афінської демократії складався із таких органів влади:
Народні збори були головним і вирішальним органом. Право участі у народних зборах мали всі повноправні афінські громадяни (чоловіки), що досягли двадцятилітнього віку незалежно від їх майнового стану і роду занять. Повноваження народних зборів були дуже широкими і охоплювали всі найважливіші питання життя Афін. На народних зборах приймались закони, вирішувались питання війни і миру, вибирались посадові особи, обговорювався та затверджувався державний бюджет, приймалось рішення у випадку остракізму тощо . Виступати міг будь-який учасник зборів. Голосування було таємним, за винятком виборів на військові посади. Кожен громадянин міг внести на розгляд свій законопроект. Але при цьому він ніс кримінальну відповідальність. Рада п’ятисот, що була одним з найважливіших державних інститутів афінської демократії, не підміняла народних зборів, а була їх робочим органом. Члени Ради п’ятисот вибирались шляхом жеребкування з числа повноправних громадян, що досягли 30-літнього віку. До неї могли входити представники всіх розрядів населення. Рада п’ятисот діяла як вищий адміністративний орган Афін та його передмість. Рада здійснювала контроль за діяльністю посадових осіб, готувала і попередньо розглядала питання, що виносила на обговорення народних зборів. У системі державних органів зберігся такий державний орган як ареопаг. Ареопаг до середини V ст. до н.е. був одним із найважливіших органів державної влади, що контролював діяльність посадових осіб та народних зборів. Але після 462 р. до н.е. за ним було збережено функції судової установи. Серед органів виконавчої влади в Афінах слід відмітити дві колегії: стратегів і архонтів. Основні функції колегії стратегів – верховне керівництво і командування всіма військовими силами афінської держави, фінанси, зовнішні відносини. Під керівництвом колегії архонтів діяв вищий судовий орган –геліея. Геліея, крім чисто судових функцій, виконувала функції у сфері законодавства. Суд був відкритим і гласним. З метою запобігання підкупу суддів лише в день слухання справи визначалося, яке саме відділення буде її розглядати. Кримінальне судочинство мало кілька стадій. Рішення суду оскарженню не підлягало. Під час винесення рішень і вироків суд не завжди був зв’язаний законом. Він міг керуватися звичаями своєї країни і фактично сам створював норми права. Суспільний лад Населення стародавніх Афін поділялося на дві основні категорії — вільних і рабів. Серед вільних теж існував принциповий поділ: на громадян і негромадян ( метеки, чужинці, вільновідпущеники). Повноправним громадянином вважали в Афінах тільки ту людину, чиї батько і мати були афінськими громадянами і проживали у закон но оформленому шлюбі. Спочатку деякий час діяло прави ло, що для наявності громадянства було достатньо, аби тільки батько мав таке право, а мати могла бути й чужоземкою, але при законно офор мленому шлюбі. Згодом з'явився закон, згідно з яким для повноправ ності дитини необхідно мати афінське громадянство обом батькам. Дієздатність афінських громадян наставала з 18-річного віку, коли вони набували право бути внесеними до списків членів дему, в якому числився їхній батько. Приймали громадян у члени дему на за гальних зборах дему. Кожен повинен був скласти клятву і прийняти громадянську присягу. Відмову в прийнятті у гро мадянство можна було оскаржити до суду — геліеї. Але якщо суд підтвердив рішення зборів дему, то скаржника віддавали у рабство. Жінки-афінянки політичних прав не мали. Стародавні греки право громадянства вважали священним. Вчинки і дії, які пляму вали цю честь, тягли за собою втрату прав громадянства ("атімія"). Ра боволодіння накладало відбиток на весь політичний лад і спосіб життя Афін. Раби становили основну масу трудового населення стародавнього світу. Характерною ознакою рабського стану з юридичного погляду було абсолютне безправ'я. Рабів взагалі не вважали за людей, тому рабо власник міг вільно розпоряджатися рабом, який йому належав. Раб не міг без дозволу пана мати своєї сім'ї, набувати майно. Все, що йому вдалось зберегти або набути, вважалося власністю його господаря. Головним джерелом рабства були війни з негрецькими державами і племенами. Розрізнялися раби державні та приватні. Державні були в дещо кра щому становищі. Вони могли мати своє господарство,могли створити свою сім'ю. Чимало рабів становили приватну власність громадян. Дуже популярною формою експлуатації рабів було здавання їх в оренду. У суді раб самостійно виступати не мав права. 15.Загальна характеристика права в Афінах. Джерела права.
Право власності. Спочатку приватна власність у Афінах була мало розвинена, оскільки зберігалася общинна, колективна власність. Не знало грецьке право також розмежування понять і суті власності та володіння Зобов'язальне право. Грецьке право розрізняло два види зобов'язань добровільні та примусові. Текст договорів підписували обидві сторони. З'явився й інститут свідків.
Шлюб і сім'я. Вступ у шлюб в Афінах був обов'язковим. Безшлюбність не давала права займати посади архонта-базилевса, стратегів та ін. Законним є шлюб між повноправними афінськими громадянами. Шлюбний вік чоловіків 18 років, жінок — 14 років . Розлучення для чоловіка не становило труднощів. Дружина, бажаючи розлучення, мусила звернутись з письмовою скаргою до архонта-епоніма, який і вирішував цю справу. Спадкове право. На ранніх етапах розвитку афінське право знало тільки спадкування згідно зі законом. Реформи Солона встановили й спадкування за заповітом. Дочки при наявності синів не спадкували. Між синами майно ділили порівну. Вони не могли відмовитись від спадку. Заповіт укладали в присутності свідків у письмовій чи усній формі. Кримінальне право. Розрізняли такі злочини:
Покарання за злочини: смертна кара, продаж у рабство. Відомі й тілесні покарання. Процес. Подавати скарги, порушувати судові справи могли тільки афінські громадяни чоловічої статі. За жінок це робили опікуни, за метеків — їхні простати, за рабів — їхні господарі. Судові рішення і вироки можна було оскаржити, подавши скаргу до геліеї. До неї можна було апелювати навіть на рішення Народних зборів. Рішення геліеї було остаточним. 16. Суспільний і державний лад Спарти. Реформи Лікурга. Суспільний лад носив застійний характер. зберігалися численні пережитки родоплемінного устрою, діяли старі звичаї. Усе населення Спарти поділялось на три групи: спартанців, періеків та ілотів. Пануючою верствою були, звісно, спартанці. "Община рівних" була військовою общиною з колективною власністю і колективною робочою силою. Всі її члени вважалися рівноправними. Матеріальну основу общини становила земля, оброблювана підкореним населенням, — ілотами. З колективної землі кожен спартанець за жеребкуванням одержував ділянку разом з ілотами, плодами праці яких і користувався. Ця земля передавалася у спадок, але не підлягала відчуженню: продажу, даруванню і т.п. Ілоти (гелети) маси поневоленого населення перетворено в рабів — ілотів. це не приватні, домашні раби, а колективні, державні, котрі не мали ні політичних, ні цивільних прав. Вони були розписані за клерами (ділянками) спартанців — по 10-15 осіб. Могли мати сім'ю. Періеки. Це жителі сусідніх зі Спартою територій, на які Спарта поширила вплив, підпорядкувала собі. Порівняно з абсолютно безправними ілотами правове становище періеків було значно кращим. Вони були особисто вільні, мали сім'ї, майно, у тому числі землю, яку могли продавати й купувати. Займалися переважно ремеслом і торгівлею, скотарством, менше — сільським господарством. Державний устрій Основи державного ладу Спарти були закладені реформами Лікурга. структура органів державної влади й управління Спарти виглядала так: два царі; рада старійшин — герусія; Народні збори — апелла; колегія ефорів. Царська влада. Очолювали державу два царі, влада спадкова, колегіальна. повноваження: скликали Народні збори і раду старійшин, головували на їх засіданнях, оголошували війну й укладали мир, розглядали і вирішували будь-які спори і конфлікти громадян, здійснювали культові (жрецькі) функції, командували військом та ін. Згодом в їх компетенції залишились тільки військові, культові й деякі судові функції. Цареві у військовому поході належала вся повнота влади. Герусія. ЗО осіб — два царі та 28 членів — геронтів. Обиралися на Народних зборах, пожиттєво, з представників знатних родів, які досягли 60-річного віку. Повноваження: розглядала й вирішувала усі важливі державні справи стосовно внутрішньої та зовнішньої політики, приймала чужоземні посольства і відправляла свої, попередньо обговорювала питання, які вважала за доцільне винести на обговорення Народних зборів, готувала проекти рішень зборів, судові функції. |