історіяУКРКУЛЬТMetodichka_Kravchenko. Протокол Голова вченої ради, ректор Академік Андрущенко В. П. Методичний посібник
 Скачать 0.61 Mb.
|
МОДУЛЬ ІІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО ХІІІ СТ. (лекції – 16 год., семінари – 12 год., індивідуальна робота – 12 год.) Тема 1. Вступ. Теоретичні аспекти культури. Періодизація розвитку української культури. Історіографія української культури. Джерела. (лекції – 4 год., семінари – 2 год., індивідуальна робота – 2 год.) Вивчення даної теми рекомендуємо здійснювати за планом:
Термін "культура" вперше зустрічається в одному з творів римського оратора Цицерона (45 р. до н.е.) і спочатку означав обробку ґрунту. Як самостійна наукова категорія цей термін вперше зустрічається у працях німецького юриста С. Пуфендорфа (1632-1694) для визначення різноманітних результатів діяльності людини. У сучасному розумінні культура – сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом її історії. У широкому (загальному) вигляді культура — це сукупний результат продуктивної діяльності людей. У вузькому (особистісному) розумінні культура - це певні цінності та норми поведінки людини в соціальному і природному оточенні. Культуру поділяють на матеріальну і духовну. Матеріальна культура – сукупність матеріальних благ та різноманітних засобів їх виробництва. Духовна – сукупність отриманих людиною знань, уподобань і пріоритетів, які проявляються через всі форми суспільної свідомості: філософію, науку, мораль, право, мистецтво.
Для визначення відмінностей всередині певного суспільства використовується поняття "субкультура" – наявність специфічних для певних соціальних груп культурних ознак (спосіб, стиль життя за професійними, етнічними, соціально-груповими критеріями).
Періоди розвитку української культури як правило співвідносять з історичними періодами розвитку українського народу. Існує декілька варіантів періодизації історії української культури. Наведемо один з них:
Початком історіографії історії української культури можемо вважати українську культурологічну думку в XVI ст. та її подальший період. Дослідниками історії розвитку української культури були К. Сакович, Г. Сковорода, М. Костомаров, П. Куліш, члени “Руської трійці” М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький та ін. З шістдесятих років XIX ст. відбувається наукове осмислення українства, його специфіки порівняно з іншими національними культурами. Етнографи, історики, фольклористи (М. Драгоманов, В. Антонович, Ф. Вовк, І. Рудченко, О. Потебня, О. Русов, П. Житецький, М. Лисенко), спираючись на теорії компаративістики (запозичення та взаємовпливу) й міфологічної європейської школи, виділяють національно-специфічні особливості культури. Досліджували питання історії розвитку української культури І. Франко та М. Грушевський. Відомим богословом, культурологом, філософом і письменником був І. Огієнко, який сформував концепцію історії культури українців від найдавніших часів. З-під його пера вийшла фундаментальна праця "Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу". У праці за редакцією І. Крип'якевича "Історія української культури" (1937 р.) було зроблено глибокий аналіз побуту, літератури, музики й театру на теренах України. Широко розгорнулися дослідження української культури в діаспорі. Найвизначнішими авторами були Д. Антонович, Є. Маланюк, М. Семчишин та ряд інших. Вагомий вклад у сучасні дослідження розвитку української культури вносять М. Закович, М. Попович та ін. Теми доповідей та рефератів:
Питання, що виносяться на самостійне опрацювання:
Рекомендована література:1, 2, 29, 30, 33, 34, 39, 40, 42, 44, 45, 52, 61, 76, 79, 80, 84, 97, 106, 121, 132,144,162. Тема 2. Культура на українських землях у найдавніші часи. Трипілля. Стародавня культура східних слов’ян. (лекції – 4 год., семінари – 4 год., індивідуальна робота – 4 год.) Вивчення даної теми рекомендуємо здійснювати за планом: Заняття 1.
Заняття 2.
Стоянки: а) поблизу села Королеве на Закарпатті. Їй приблизно 800 тис. років. Знайдено кам'яні вироби - рубила, ножі, скребачки; б) в середньому Подніпров'ї (Лука-Врублівецька); в) біля м. Житомир; г) біля м. Ізюм (Харківщина); д) в Амвросіївці (пониззя Дону); е) Шари (Крим) та ін. Заняття, суспільні відносини, знаряддя праці, одяг, житло. Археологічні знахідки, як пам’ятки прадавньої культури.
Релігія – віра у надприродні істоти – богів, духів, душі й поклоніння ним. Анімізм – віра в душу, якою володіє кожен живий та неживий предмет, у культ предків та вшанувань померлих. Магія - віра в те, що заклинаннями та обрядами можна вплинути на хід подій. Чаклування перед полюванням, віра в надприродні властивості речей. Тотемізм – віра у походження людини від єдиного предка зі світу тварин, птахів, рослин. Фетишизм – поклоніння предметам неживої природи. Віра в надприродні властивості речей.
Вирізьблення фігурок з рогу, видряпування зображення на кості, малювання на стінах печер, розпис червоною вохрою на кістках мамонта. Музичні інструменти – флейта, ударні. Знахідки на стоянках Мізин, Межиріч, Кирилівська в Києві, Гагаріно, Кам’яна могила та ін.
Вплив неолітичної революції на розвиток матеріальної культури. Поява кераміки, прядіння і ткацтва, колісного транспорту, вітрильного човна, демографічні зміни. Культура обробки землі, покращання знарядь праці.
Трипільська культура (широко відома також як культура «Кукутені-Трипілля»), археологічна культура часів неоліту та енеоліту; назва походить від с. Трипілля на Київщині (у вказаній "розширеній" назві культури присутня ще назва румунського села Кукутені), де В. Хвойка вперше в Україні (1898р.) виявив і дослідив пам'ятки цієї культури. Творцями Трипільської культури були примітивно-хліборобські і скотарські племена, що просунулися з Передньої Азії і далі посувалися з Балкан та Подунав'я на схід. Пам'ятки її дослідники поділяють на три етапи: ранній (4 500 — 3 500), середній (3 500 — 2750) і пізній (2 750 — 2 000 pp. до Р.Хр.). Землеробство завжди залишалось для трипільців основним видом господарства, але воно, завдяки нечастим врожаям, не могло повною мірою задовольнити потреби племен. Тому паралельно із землеробством розвивалося скотарство, а також такі невідтворюючі види господарства, як рибальство, мисливство, збиральництво. Кераміка трипільців є однією з найкращих у світі, а керамічні вироби – просто витвір мистецтва для того часу. Керамічний посуд виготовлявся з гончарської глини з домішками кварцового піску і черепашок прісноводних молюсків. Він ліпився без гончарського кола на твердій основі, товщина його днища переважала товщину стін, а самі стіни були нерівномірної товщини і не завжди правильної форми Серед спеціалістів точаться дискусії з таких питань:
Займали територію Північного Причорномор'я від Дону до Дунаю, північну частину Криму, Таманський і Керченський півострови. першим опанували технологію залізоробного виробництва болотяних руд; виготовляли залізну зброю, прикраси з кісток, кераміку, мали навички ковальської зварки металів. Вони сприяли розповсюдженню кінського й військового спорядження: фігурні пряжки, кольчуги, прикрашені складними орнаментами з ромбів, квадратів, спіралей, що утворювали довершений геометричний стиль. Жили патріархальними родами, які складалися з сімей. Утворили великі племінні союзи на чолі з царями. З великих племінних об'єднань була утворена рабовласницька держава. Центр - м. Кіммерік (на Керченському півострові).
Поява скіфів, поділ скіфського суспільства на царських, кочовиків, орачів та землеробів. Верстви населення скіфського суспільства. Звичаї скіфів: посвячення юнака у молодого воїна, військові звичаї, поховання скіфського царя. Міфологія та релігія скіфів. Особливою шаною користувалися 7 головних богів (за Гередотом). Серед них: Табаті - богиня вогню, стихії; Апі- богиня землі та води; Папай - божество неба; Арес - бог війни; Гойтосір - бог сонця і світла; Аргімпаса - богиня плодючості. Ім'я ще одного бога невідоме, але його зображували у вигляді меча. Вірили в загробне життя, безсмертя душі. Кургани - пам'ятки скіфської доби: Чортомлик (під Нікополем на Дніпропетровщині); Товста Могила (на Дніпропетровщині); Куль-Оба (в околиці Керчі); Солоха (поблизу с. Велика Знам'янка Запорізької області); Мілітопольський курган та ін. Перевага звіриного стилю в мистецтві скіфів. Зв’язок скіфів з греками.
Іраномовні племена зі Сходу (Поволжя), що вели кочовий спосіб життя у південноукраїнських степах. Звичаї сарматів. Культ коня, культ предків, роль жінки в сарматському суспільстві. Суспільний лад. Пам'ятки сарматів: курган Соколова Могила поблизу с. Ковалівки Миколаївської області, ногайчинський курган у південно-східній частині Криму, поховання сарматської жінки поблизу м. Сватове Луганської області. Знайдено прикраси та ін. Поява племен готів та гунів в причорноморських степах.
Освоєння греками Північного Причорномор’я почало відбуватись десь із VІІ століття до н.е. Основним поштовхом до масової міграції греків стали політичні суперечки демократичних сил із старою аристократією, які відбувалися на тлі перенаселення в грецьких містах-державах. Особливо сприяло міграціям поширення практики остракізму, коли переможені в політичному протистоянні за вироком народних зборів вирушали у вигнання. Першою відомою нам еллінською колонією вважається поселення Борисфен на острові Березань (середина VІІ століття до н.е.). Грецька колонія складалася із центра — поліса та сільськогосподарських округів (хори) — розташованих навколо міста селищ, хуторів, окремих садиб. Місто мало чітко сплановану забудову. Існували портові, торгові, адміністративні та культові райони, що поділялися на квартали. Ремісничі квартали та житла були винесені на околицю. У центрі міста знаходилась головна площа — агора. Навколо неї розташовувались адміністративні споруди, гімназії, крамниці. До агори примикала священна ділянка — теменос, на якій були сконцентровані храми, вівтарі, росли священні гаї. Поряд з містом знаходився цвинтар — некрополь. Міста оточувалися міцними оборонними стінами з баштами. Грецькі міста були благоустроєними, мали спеціальні гідросистеми, в яких вода подавалася керамічним водопроводом, широкі вулиці завжди були чистими. Поліси мали свою демократичну раду та народне віче. Грецька колонізація Причорномор'я тривала тисячу років. За цей час на півдні України утворилася унікальна етнокультурна і економічна зона, в якій античний світ тісно співжився із світом "варварським". Спочатку це була периферія античної цивілізації, але досить швидко греко-скіфсько-сколотське Причорномор'я стало оригінальним явищем в історії Стародавнього Світу. Засновуючи колонії і налагоджуючи стосунки з місцевими племенами, греки керувались насамперед господарськими і політичними мотивами. Здобутки античної цивілізації поступово поширювалися серед навколишніх племен, прискоривши темп їх історичного розвитку.
Теорії походження слов’ян: автохтонна та міграційна. Писемні відомості про слов'ян: Пліній Старший, Корнелій Тацит, Прокопій Кесарійський та ін. Зарубинецька (III ст. до н.е. - II ст. н.е.) та Черняхівська (II - V ст. н.е.) археологічні культури. Анти (кінець IV - початок VII ст.). Їх державні формування , рівень розвитку, суспільний устрій, культурні надбання. Реміснича культура та войовнича справа східних слов’ян. Побут та звичаї: житло, одяг, посуд, шлюб, похорон. Вірування давніх слов’ян. Божества, яким поклонялись слов’яни: Сварог - бог світла, Дажбог (Хорс чи Сонце) - бог сонця, Перун - бог грому та блискавки, Білобог і Чорнобог - уособлювали добро і зло, Стрибог - бог вітру, (можливо, й війни) Велес - бог худоби, Дана - богиня води, Хорос - бог місяця, Симаргл – охорони посівів, Макош – покровителька домашнього вогнища та ін. Основний пантеон супроводила ціла низка малих божеств: Лель, Діванія, русалії, домові, водяники, лісовики, мавки та ін. Календар східних слов’ян. Усна народна творчість.
Загальновідома версія виникнення Києва викладена літописцем Нестором у «Повісті врем'янних літ», складеній ще на початку ХІІ століття. За його словами, «Кий жив на горі, де сьогодні спуск Боричів, Щек жив на горі, що сьогодні зветься Щекавиця, а Хорив на третій горі, яка називалася Хоревиця. Вони побудували місто в ім'я найстаршого брата і назвали його Київ». Натомість давнім киянам історія заснування рідного міста не здавалася настільки очевидною. У давні часи переказували, що насправді Кий був не князем, а звичайнісіньким мисливцем-звіроловом, який промишляв у лісах в околицях міста. За іншою версією, він тому ховався у лісах, що був «новгородським розбійником», тобто з лісу влаштовував набіги на місто. За іншими літописними джерелами, Кий був човнярем — перевізником через Дніпро. Подорожувальники з лівого берега казали, що йдуть «на перевіз на Київ». Правдоподібності цій версії додає той факт, що в давні часи й справді існував перевіз у районі сучасного Подолу, придніпровської частини Києва. Та найбільш оригінальну думку висловив славнозвісний французький письменник і філософ XVIII століття Вольтер. Він вважав, що Кий — це не хто інший, як «грецький цар». Теми доповідей та рефератів:
Питання, що виносяться на самостійне опрацювання:
Рекомендована література: 14, 15. 30, 33, 34, 37, 39, 42, 45, 51, 60, 61, 62, 69, 83, 84, 104, 105, 118, 119, 131, 143, 144, 147, 154, 160, 167. |