історіяУКРКУЛЬТMetodichka_Kravchenko. Протокол Голова вченої ради, ректор Академік Андрущенко В. П. Методичний посібник
 Скачать 0.61 Mb.
|
|
Тема 8. Проблеми державного відродження української культури у 1917-1920 рр. (лекції – 6 год., семінари – 6 год., індивідуальна робота – 6 год.) Вивчення даної теми рекомендуємо здійснювати за планом: Заняття 1.
Заняття 2.
Заняття 3.
В художньому житті України відбувається процес переорієнтації культури на національні основи. В той же час мистецтво України продовжує орієнтуватись на загальноросійські тенденції культурного розвитку, однак більш помітним стає вплив світових культурних процесів. Починається боротьба “старого” та “нового” мистецтва. З’являються нові мистецькі напрямки: авангардизм, футуризм, символізм, неокласицизм тощо. Зі встановленням радянської влади починається боротьба за впровадження так званої пролетарської культури. Політика українських урядів у галузі культури: Центральна Рада ввела українську мову у діловодстві, почала відкривати українські освітні заклади, друкувати книжки українською мовою, видавати україномовні газети й журнали. В школах вводились нові предмети – укр. мова і література, історія та географія України. Розширили свою діяльність “Просвіти” які організовували бібліотеки, видавали українські книги та журнали тощо. Восени 1917 р. в Україні діяли 952 "Просвіти". У березні 1918 р. українська мова набула статусу державної; весною 1918 р. 50-60 % адміністративного апарату вели діловодство українською мовою. Культурна політика Гетьманату: 6-го жовтня 1918 року урочисто відкрито в Києві перший Державний Український Університет, а 22 жовтня другий Український Університет у Кам’янці-Подільському. Передбачалося відкриття українських університетів в інших містах. Засновано Державний Український Архів, Національну галерею Мистецтва, Український Історичний Музей та Українську Національну Бібліотеку. 24 листопада 1918 року відкрито Українську Академію Наук, яку очолив професор В. Вернадський. Влітку 1918р. - проголошено автокефалію Церкви на чолі з митрополитом В.Липківським. Директорія: заборонено вживати російську мову. Школи, що не перейшли на українську мову навчання планували закрити. Був навіть проект ліквідувати Українську Академію Наук як “витвір гетьманату”.
Напередодні революції 70% - 80% населення України залишалось безграмотним. У 1917 — 1920 рр. — розширювалась мережа українських освітніх закладів, взято курс на їх українізацію. Почались розробка та друк україномовних підручників. У період Гетьманату обов'язковими предметами стали українська мова та література, історія та географія України. Для розробки українських наукових, природно-технічних, орфографічних та ін. термінів (водень, сірка, і т.п.) створено термінологічну комісію очолив яку проф. П. Тутківський. 6 жовтня 1918 р. відкрито 1-й державний український університет у Києві; 22 жовтня 1918р. відкрито 2-й державний український університет у Кам'янці-Подільському; У Полтаві засновано історико-філологічний факультет майбутнього українського університету. Для національних меншин створювались школи, гімназії, факультети з національною мовою викладання. Радянська влада основну увагу звертала на соціальне реформування школи і підпорядкування її завданням комуністичного виховання. У липні 1919 р. Раднарком УСРР схвалив Положення про єдину трудову школу, за яким у республіці вводилось безплатне обов'язкове навчання дітей віком від 7 до 16 років. У червні 1920 р. вийшла постанова Наркомосу УСРР "Про запровадження в життя єдиної трудової школи". Це була семирічна школа, яка поділялася на два ступені — перший (1—4 класи), другий (5—7 класи). Після закінчення школи діти могли продовжувати навчання у професійно-технічних училищах і технікумах. У грудні 1919 р. вийшов декрет про ліквідацію неписьменності серед населення РСФРР. У 1920 р. в Україні діяло близько 7 тис. шкіл і гуртків лікнепу, де навчалося понад 200 тис. осіб. У 1920 р. при вищих учбових установах було відкрито робітничі факультети (робітфаки), призначені готувати робітничу та селянську молодь до вступу у виші.
27 листопада 1918 р. — за Гетьманату відкрилася Українська академія наук (УАН). Очолити запропонували М. Грушевському, але той відмовився. Очолив УАН В.І.Вернадський. Перші дійсні члени (академіками): В.Вернадський (президент), А.Кримський, Б.Кістяківський, Д.Багалій, М.Кащенко, В.Косинський, О.Левицький, К.Петров, В.Липський, С.Смаль-Стоцький, М.Птуха, М.Сумцов, О. Фомін, Ф. Тарновський, М. Туган-Барановський, П. Тутковський та ін. Створено історичні праці з новими концепціями історії України: М.Грушевський – “Ілюстрована історія України”, “Коротка історія України”, “Якої ми хочемо автономії”; В.Антонович – “Коротка історія України”, “Про козацькі часи на Україні”; С.Єфремов – “Історія українського письменництва”. В Україні працювати видатні вчені: А. Писаржевський — хімік; О. Палладін — біохімік; Є. Патон — мостобудівник; А. Кримський — філолог, історик, сходознавець; Д.Багалій —- історик; Г. Проскура — гідромеханік; В. Маковський — засновник вітчизняної школи газотрубобудування.
В Українській літературі з’являються нові течії:
Частина літераторів через складні соціально-політичні умови емігрувала закордон. (О. Олесь, М. Вороний, В. Самійленко). З Україною пов’язані імена видатних творців слова М. Булгакова, А. Ахматової, Шлом-Алейхема.
У 1917 р. в Києві було засновано "Молодий театр", якого очолив Лесь Курбас. Центральна Рада заснувала Український національний театр, до складу якого ввійшли: М.Садовський, І.Мар`яненко, Л. Курбас, П.Саксаганський. У 1918 р. було засновано Український театр драми та опери, який радянським урядом (у березні 1919 р.) був перетворений у 1-й театр Української Радянської Республіки ім. Т.Шевченка. У Києві у 1920 р. відкрито музично-драматичний інститут ім. М.Лисенка. У 1920 р. у Вінниці засновано Новий драматичний театр ім. І. Франка, на чолі якого став Гнат Юра. У 1923 р. цей театр переїхав до Харкова, а 1926 р. — до Києва.
В Україні почали діяти український національний хор (диригент К. Стеценко), Державний симфонічний оркестр (за радянської влади став Республіканським симфонічним оркестром ім. М. Лисенка), Українська державна капела (під проводом О. Кошиця), Державна українська мандрівна капела (в абревіатурі — "Думка"). Відомими українськими композиторами були М. Леонтович, Я. Степовий, А.Ревуцький, Г.Верьовка, Б. Лятошинський.
У 1917 р. створено Українську академію мистецтв, яку очолювали Георгій Нарбут (відомий графік, який був автором банкнот українських цінних паперів, українського державного герба і печатки), Михайло Бойчук (з іменем М. Бойчука пов'язане виникнення творчого об'єднання художників-монументалістів, відомих як «бойчукісти». Саме завдяки бойчукістам Україна у 20-30-х роках вийшла на широкий обшир світової культури). За радянської влади академію реорганізували в художній інститут. При Академії мистецтв засновано Українську національну картинну галерею – колекція складалась з картин 16-19 ст. з приватних зібрань Г.Павлуцького, Д.Антоновича.
Відомими скульпторами були: Олександр Архипенко (скульптури “Солдат” 1917 р., “Постать” 1920 р.). Для його стилю характерно сильне спрощення форм. Більшу частину свого життя прожив в Америці, ставши всесвітньо відомим майстром. Він є автором нового стилю в скульптурі – “архипентури” - виготовлення кінетичних об'єктів з вбудованим електричним мотором. Іван Кавалерідзе — скульптор, кінорежисер, драматург. З 1918 по 1928 рік скульптор живе в Ромнах, працює у відділі наросвіти, викладачем малювання в школах, режисером повітового театру В ці роки створює пам'ятники Т.Шевченку (жовтень 1918 р. - перший в Україні) і Героям революції в Ромнах, Григорію Сковороді в Лохвиці, Артему в Бахмуті і Слов'яногірську, Т.Шевченку в Полтаві та Сумах та ін. М.Паращук – галерея скульптурних портретів В. Стефаника, І. Франка, Христо Ботєва, Д.Благоєва. З травня 1919 р. за декретом РНК УСРР починається епопея руйнування пам’ятників царської епохи, а замість них створювалися пам'ятники “видатним революціонерам”.
З’являються художньо-документальні фільми з українською тематикою “Червона зірка”, “Мир хатам – війна палацам”, “Той, що прозрів”; знімаються наукові фільми для студентів, казки для дітей. Теми доповідей та рефератів:
Питання, що виносяться на самостійне опрацювання:
Рекомендована література: 14, 16, 18, 19, 30, 32, 39, 42, 43, 45, 54, 55, 61, 66, 68, 79, 85, 100, 106. Тема 9. Особливості національно-культурного розвитку українських земель у 1920-1930-х рр. ХХ ст. (лекції – 6 год., семінари – 6 год., індивідуальна робота – 6 год.) Вивчення даної теми рекомендуємо здійснювати за планом: Заняття 1.
Заняття 2.
Заняття 3.
Квітень 1923 р. - XII з'їзд РКП(б) - сформульовані основні положення політики коренізації:
В Україні політика коренізації отримала назву українізація. Ідеологами впровадження політики українізації були В. Затонський, О. Шумський, М. Скрипник, В середині 20-х років серед відповідальних працівників окружкомів партії українці становили понад 50%, у складі ЦК КП(б)У — 35% Політбюро ЦК КП(б)У - 66%. На українську мову навчання перейшло більше чверті інститутів. Понад половину технікумів, більше 4/5 загальноосвітніх шкіл. Тираж україномовних газет за 1924—1927 рр. зріс у 5 разів. Приділялась увага і розвитку національних меншин. У жовтні 1924 р. у складі Української СРР була утворена автономна Молдавська республіка, а протягом 1924-1925 рр. почали функціонувати 7 німецьких, 4 болгарських, 1 польський, 1 єврейський національний район, а також 954 сільські ради національних меншин, 100 містечкових рад. У цей час в Україні діяли 566 шкіл з німецькою мовою навчання, 342 — з єврейською, 31 - з татарською. У 1935р. мовами національних меншин в УРСР видавалося 70 газет і 55 журналів.
У 1926 р. уряд розпочав наступ на церкву. Релігію було проголошено “опіумом для народу”, віруючих та релігійних діячів почали переслідувати. Було розпущено Всеукраїнську Церковну Раду. У 1929 р. органи ОДПУ звинуватили УАПЦ в антирадянській діяльності. Церква на початку 1930 р. на своєму надзвичайному з'їзді змушена була заявити про свою самоліквідацію. Було заарештовано близько 2000 священиків у т.ч. митрополитів В.Липківського, М.Борецького, І.Павловського. В другій половині 30-х років в Україні не залишилося жодної парафії з українською мовою богослужіння. Коли у 1934 р. столицю України перенесено до Києва – тут почалася руйнація храмів (знищено Михайлівський Золотоверхий собор, Микільський військовий собор, Трисвятительська церква, Богоявленський собор Братського монастиря, церква Успіння Богородиці (Пирогоща)).
Травень 1921 р. - РНК УСРР у прийняв декрет, згідно з яким все неписьменне населення віком від 8 до 50 років зобов'язувалося навчатися грамоти. Вже у 1930 р. в Україні на курсах, у гуртках і школах лікнепу навчалося 1,6 млн. дорослих. У 1932 р. їх кількість зросла до 2,2 млн. чол. Напередодні Другої світової війни масова неписьменність на території УРСР була в основному подолана. Велась боротьба з безпритульністю. Було організовано десятки навчально-виховних закладів для сиріт і безпритульних. Значний внесок у теоретичне розроблення і практичну організацію виховних закладів зробив педагог і письменник А.С. Макаренко. Господарські труднощі спричинили у 1922 р. зменшення асигнувань на народну Число в УСРР шкіл з українською мовою викладання зростало. У 1925 р. вони становили 79,1% усіх шкіл, у 1930 р. - 85%. ФЗУ - школи фабрично-заводського учнівства забезпечували необхідну професійну підготовку. В Україні 1928 р. їх було 212 із 25 тис. учнів. Мережа вузів у 20-ті роки швидко розширювалася. Протягом 1921-1923 рр. більшість «Просвіт» була насильно реорганізована в сільські будинки (сільбуди) і хати-читальні, які перетворювалися в організаційні центри політосвітньої роботи на селі. На Західній Україні число українських шкіл скорочувалось. Так в Галичині – 1920 р. – 2,6 тис. українських шкіл, 1930 р. – 690, на Волині відповідно – 443 – 8. Було скасовано українознавчі кафедри у Львівському університеті 25 липня 1930 р. - Постанова ЦК ВКП(б) "Про загальне обов'язкове навчання" - вводилось обов'язкове чотирикласне навчання. Наприкінці 30-х років стало обов'язковим вивчення російської мови, змінювалися українська абетка і граматика в напрямі наближення їх до російської. У 1933 р. відновлено діяльність університетів: Харківського, Київського, Одеського, Дніпропетровського. Розширилась мережа робітфаків. Вища школа формувалася шляхом цілеспрямованого насичення її комуністами (парт. тисячниками), комсомольцями членами профспілок, демобілізованими червоноармійцями, які довели свою лояльність режимові. На кінець 30-х років політику коренізації згортають, з 1937 р. термін “українізація” остаточно зникає з офіційних документів, що поклало початок русифікації освіти.
У 1921 р. Раднарком УСРР оголосив найвищою державною науковою установою республіки Всеукраїнську Академію наук (1918 р. – УАН, 1921 р. –ВУАН, 1936 р. – АН УСРР, 1937 р. – АН УРСР) У 1921—1922 рр. ВУАН очолював М. Василенко, у 1922—1928 рр. – Липський, 1928 1929 рр. - Д.Заболотний, з 1930 р. – О. Богомолець. У 1921 р. засновано Інститут української наукової мови, зусиллями співробітників якого до 1932 р. було видано 49 термінологічних словників. У 1921 р. організовано Археологічний інститут. 1934 р. – встановлено наукові ступені кандидатів і докторів наук, наукові звання доцентів і професорів. Видатними науковцями у галузі історії були: М. С. Грушевський, Д. І. Багалій, Д. Я. Яворницький, М. П. Василенко. Математики: Д. Граве (прикладна математика), М. Крилов М. Боголюбов (математична фізика, заклали основи нелінійної механіки), М. Кравчук. Хіміки: А. Писаржевський, В. Кістяківський, О. Бродський, О. Палладін. Фізики: І. Курчатов, Л. Ландау. Епідеміологи: М. Ф. Гамалія, Д. К. Заболотний. Медики: В. Філатов, М. Стражеско. Генетики й селекціонери: М. Холодний, А. Сапєгін, В. Юр'єв. Невизнаним в Україні вченим був розробник теорії ракетно-космічної техніки Ю. В. Кондратюк (справжнє прізвище — О. Г. Шаргей). Його наукові розробки було використано американцями при запуску ракети на Місяць. 1932 р. - Засновано Інститут електрозварювання АН УРСР за ініціативою Є. Патона. Колектив інституту розробив ефективний спосіб автоматичного електрозварювання під флюсом, який уперше в світовій практиці був застосований на Магнітогорському металургійному комбінаті та Дніпробуді. Однак, саме в 30-ті роки починаються переслідування передових учених. Початком репресій серед української наукової інтелігенції можна вважати справу “Спілки визволення України”. З 1934 р. почав переслідувати своїх противників у науці обраний академіком ВУАН авантюрист від науки Т.Лисенко.
В 20-ті рр. література в Україні розвивалася в умовах широкої українізації. Покоління молодих письменників спиралося на демократичні традиції дожовтневої літератури: О.Досвітній, М. Драй-Хмара, М. Куліш, М. Зеров, Г. Косинка, В. Сосюра, М. Рильський, П.Тичина, М. Хвильовий, В. Яловий та багато інших. Чимало творів цих письменників увійшло до української літературної класики. У 1922 р. в Харкові з'явилася перша літературна організація "Плуг" — спілка селянських письменників, яка проіснувала до 1932 р. До цієї спілки входили П. Панч, А. Головко, С.Пилипенко та ін. 1923—1925 рр. існувала літературна організація "Гарт" — спілка пролетарських письменників, яку очолювали В. Еллан-Блакитний, М. Хвильовий, В. Сосюра. Після розпаду "Гарту" в 1925 р. М. Куліш, П. Тичина, М. Бажан, Ю. Яновський утворили літературну спілку ''ВАПЛІТЕ" ("Вільна академія пролетарської літератури"). Її ідейним керівником був М. Хвильовий. Квітень 1932 р. - Постанова ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій". Було ліквідовано літературно-художні об'єднання і створено єдину спілку письменників України, організаційно оформлену на 1-му з'їзді у 1934 р. У 30-ті роки ряд передових письменників зазнали переслідувань та репресій. Серед них М. Яловий, М.Хвильовий, О. Слісаренко, О. Досвітній, Остап Вишня, Г. Косинка, Д.Фальківський, М. Зеров, М. Куліш, Є. Плужник, В. Поліщук та ін. Деякі з письменників, котрим пощастило вижити (П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, П. Панч, А. Малишко, А. Головко, Ю. Смолич, Ю. Яновський та інші), змушені були пристосуватися до нових умов. Провідною в літературі стала так звана виробнича тематика. У 1932 р. лише Дніпрогесу було присвячено 70 творів. (С.Скляренко “Бурун”, Я.Баш “Сила” та ін.). В Галичині письменство було політизованим і поділялось на три групи: Націоналістична – Д.Донцов, О.Ольжич, О.Теліга. Пролетарсько-прорадянська – Я.Галан, П.Козланюк, С.Тудор. Ліберальна – Ірина Вільде, Б.Лепкий, Н.Королева.
Були створені:
На початку 20-х рр. на основі націоналізованих художніх музеїв, а також приватних колекцій створювали державні музеї українського мистецтва в Києві, Одесі, Катеринославі, а потім — і в усіх обласних центрах республіки. Переборюючи труднощі, продовжували творити художники старшого покоління — М.Бойчук, І. Їжакевич, Ф. Кричевський, К. Трохименко, О. Шовкуненко. Плідно працювали художники молодшого покоління: А. Петрицький, С. Григор'єв, В.Костецький, О. Любимський, графік В. Касіян. На основі постанови ЦК ВКП(б) 1932 р. всі художні угруповання було розпущено, а натомість створено Спілку художників України, перший з'їзд якої відбувся 1938 р. У творах живопису провідною стала тема "соціалістичного будівництва", а головними героями — робітники, селяни, діячі культури, воїни Червоної армії. Історію світового живопису прикрасила творчість художника-монументаліста Михайла Бойчука. У 1936 р. за сфабрикованими обвинуваченнями було заарештовано М. Бойчука і кількох його учнів, а через рік усіх їх розстріляли.
У середині 20-х рр. в Україні налічувалося 45 професійних театрів, а наприкінці 30-х рр. в Україні працювало понад 80 театрів. Найбільш відомими були:
Мистецьке об'єднання «Березіль», об’єднало близько 250 театральних діячів та акторів. Було утворено 5 майстерень, режисерську лабораторію, що готувала кадри для всіх театрів України, а також близько 20 творчих дослідницьких комісій, станцій, бюро тощо. В першій пол. 1920-х рр. У березні 1926 на Всеукраїнській театральній нараді було вирішено перевести театр «Березіль» у Харків. У цей час на сцені театру поставлено ряд високохудожніх, часто гостро дискусійних вистав, серед них «Джіммі Хіггінс» за Е.Сінклером. «Золоте черево» Ф.Кроммелінка, «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса» М. Куліша, «Диктатура» І. Микитенката ін. Однак Курбаса починають звинувачувати у націоналізмі. У жовтні 1933 р. на спеціальному засідання народного комісаріату освіти його було усунуто від обов'язків мистецького керівника театру «Березіль». Згодом його позбавили звання народного артиста УСРР, яке йому було присвоєно у 1925. У грудні 1933 р. його було заарештовано, а згодом заслано на північ у табори ГУЛАГУ. Розстріляний 3.11.1937р. (офіційні радянські джерела подають дату 15.11.1942). Майстри сцени цього періоду: П. Саксаганський, М. Садовський, М. Крушельницький. О.Мар'яненко, О. Сердюк, А. Бучма, Ю. Шумський, Н. Ужвій, О. Борисоглібська, В. Добровольський. та ін.
У 1922 р. було введено в експлуатацію Одеську кінофабрику. У 1927 р. розпочалося будівництво Київської кіностудії. У 1923 р. В.Р. Гардін поставив фільм "Остап Бандура" за участю М. Заньковецької. У середині 20-х рр. у містах і селах України працювало понад 500 кінотеатрів. Одним із основоположників українського кіномистецтва був Олександр Петрович Довженко (1894-1956рр.). З 1926 р. на Одеській кінофабриці він створив свої перші роботи — короткометражні кінокомедії “Вася – реформатор”, “Ягідки кохання” та фільм “Сумка дипкур'єра”. В 1936—1941рр. - режисер Київської кіностудії художніх фільмів. Довженко увійшов в історію українського і світового кіно як творець художніх фільмів “Звенигора” (1927), “Арсенал” (1929), “Земля” (1930), "Щорс" (1939). З появою звукового кіно на початку 30-х рр. кіномистецтво вступило у новий, вищий етап свого розвитку. Першими звуковими фільмами в Україні були: документальний — "Симфонія Донбасу" Д. Вертова і художній — "Фронт" Соловйова. Відомими кінорежисерами цього періоду були І. Кавалерідзе, І. Савченко. За період з 1929р. по 1937 р. в Україні було знято близько 180 фільмів різних жанрів.
В архітектурі затверджується так званий стиль “радянського псевдокласицизму”, в якому використовувалися різні архітектурні традиції з застосуванням різноманітної радянської символіки. Стиль використовувався в основному для будівництва офіційних установ. Центральний залізничний вокзал у Києві збудовано у стилі так званого українського модерну; у стилі західноєвропейського конструктивізму побудовано будинок Держпрому у Харкові, кінофабрика у Києві; у 1935-1936 рр. споруджено будинок сучасної Верховної Ради. Найбільш відомими архітекторами міжвоєнної доби були: П.Альошин, Д.Дяченко, В.Заболотний, В.Кричевський, І.Фомін.
У 20-х рр. плідно працювали такі композитори: Г. Вірьовка, П. Козицький, Л. Ревуцький, К. Богуславський, Б. Лятошинський, В. Вериківський, В. Косенко, К. Данькевич та інші. Засновником напряму модернізму в українській музиці вважають Бориса Лятошинського, який у 1930 р. написав оперу “Золотий обруч”. У 1926 р. - виник Київський симфонічний ансамбль на чолі з Яблонським. 1923-1928рр. – діяло республіканське музичне товариство ім. Леонтовича – його члени намагалися поєднати народні традиції в музиці з європейськими. У 1925—1926рр. Було започатковано національні театри опери та балету в Харкові. Києві. Одесі. У 30-х рр. відкрито Київську, Харківську та Одеську консерваторій. Трагічними стали 30-ті роки для народного мистецтва. У грудні 1933 р. на пленумі Всеукраїнської профспілки працівників мистецтв виступив заступник наркома освіти А.Хвиля, який оголосив кобзу та бандуру «класововорожим» інструментом. В грудні 1934 р. до Харкова, на заключний етап Республіканської олімпіади міста й села, було звезено майже триста кобзарів і лірників. Цих похилого віку людей, багато з яких були незрячими, каліками, заарештували і розстріляли. У 1937—1938 рр. за сфабрикованими обвинуваченнями розстріляли композитора К.Є. Богуславського та багатьом інших діячів музичного і пісенного мистецтва. Теми доповідей та рефератів:
Питання, що виносяться на самостійне опрацювання:
Рекомендована література: 19, ,30, 31, 32, 33, 39, 40, 41, 42, 43, 53, 54. 63, 66, 72, 74, 75, 85, 89, 97, 101, 106, 112, 127, 138. Модуль ІV Історія культури України середини ХХ ст. – початку ХХІ ст. (лекції – 14 год., семінари – 14 год., індивідуальна робота – 12 год.) Тема 10.Проблеми збереження українських культурних надбань в роки Другої світової війни та післявоєнної відбудови. (лекції – 6 год., семінари – 6 год., індивідуальна робота – 4 год.) Вивчення даної теми рекомендуємо здійснювати за планом: Заняття 1.
Заняття 2.
Заняття 3.
Додаткові питання:
Возз'єднання західноукраїнських земель з Центральною та Південне-Східною Україною 1939-1940 рр. поклало край насильницькій полонізації, румунізації української школи, культури. Школи всіх ступенів (від початкових до вищих) були переведені на українську мову навчання відповідно до національного складу населення. Українська мова стала офіційною у Львівському університеті. Проте з приходом на ці землі Червоної армії впроваджувалась радянська система освіти і науки. Перестали діяти культурні, наукові товариства, зокрема «Просвіта», наукове товариство імені Т. Шевченка, жіночі, кооперативні, наукові, музичні, краєзнавчі товариства та організації. Видавництва та друкарні контролювалися новою владою. Однак пресу було переведено на українську мову.
Під час німецько-фашистської окупації становище української культури було різним:
Відповідно до спеціальної директиви рейхміністра східних територій Розенберга для вивезення культурних цінностей з окупованих територій було створено спеціальні робочі групи «Україна», які розміщувалися у місті Києві і при міністерстві закордонних справ — батальйон СС спеціального призначення. Окупанти:
Частина художніх культурних цінностей після війни була повернута в СРСР, але залишена в музеях Москви і Ленінграда (тепер Санкт-Петербург).
Умови другої світової війни змусили партійно-радянське керівництво СРСР і УРСР помітно зменшити тиск на українське національно-культурне життя. У радянському тилу працювали школи, класи з українською мовою навчання. Активізувався випуск книжок і часописів українською мовою. У період з червня 1941 р. по січень 1944 р. видавництвом АН УРСР, що перебувало у м. Уфі, було видано близько 40 назв книг і брошур з історії України, української культури тощо. Патріотизм став провідною темою творів українських поетів, прозаїків М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, М. Нагнибіди, П. Воронька, Л. Первомайського, В. Бичка, та ін. В евакуації працювали колективи майже 50 театрів з України: З 1942 р. на сході СРСР розпочинається видання українських газет «Радянська Україна», «Правда України», «Література і мистецтво», «Українська література» та «Перець». У 1942 р. у м. Саратові розпочинає роботу радіостанція ім. Т. Шевченка. Основними видами образотворчого мистецтва стали плакати, листівки, «агітвікна», проте, продовжували плідно працювати О. Шовкуненко, Т. Яблонська, С. Строщенко, Г. Беркович. У 1939-41 рр. було побудовано стадіон “Динамо” відкриття якого було призначено на 22 червня 1941 р. Деякі вболівальники зберегли квитки і прийшли на стадіон після війни.
Україна була однією з республік СРСР, що найбільше постраждала в роки війни. На звільнених від німців територіях:
В західноукраїнських регіонах розширилася мережа початкової, середньої та вищої освіти, велась активна боротьба з неграмотністю. Початковою освітою було охоплено всіх дітей шкільного віку. Кількість учнів у 5—10-х класах збільшилася майже у 3 рази. У 1950 р. в Західній Україні діяло 25 вишів — у 1,5 разу більше, ніж 1940 р. Кількість студентів за цей час зросла у 10 разів. Після війн загиблим героям поставлено пам’ятники у Києві
Проте, наприкінці 40-х рр. ХХ ст. посилюється ідеологічний наступ в сфері культури та суспільно-політичного життя., який отримав назву "ждановщина" (походить від прізвища секретаря ЦК ВКП(б) Жданова, який був ідеологічним провідником цієї політики). Прийнято постанови ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б) УКРАЇНИ (1946 р.)
Посилилась "боротьба проти націоналізму", яка торкнулась:
Почалася боротьба проти "низькопоклонства" перед Заходом, проти "космополітизму".
В серпні 1948 р. було піддано нищівній критиці генетику. В Україні жертвами "лисенківщини" стали академік М. Гришко, професор С. Гершензон та ін. Теми доповідей та рефератів:
Питання, що виносяться на самостійне опрацювання:
Рекомендована література: 2, 17, 18, 19, 30, 31, 32, 33, 39, 40, 42, 43, 54, 61, 66, 75, 79, 84, 89, 100, 106, 130, 138, 170. Тема 11. Культура України у другій половині 60-х – 80-х рр. ХХ ст. (лекції – 6 год., семінари – 4 год., індивідуальна робота – 2 год.) Вивчення даної теми рекомендуємо здійснювати за планом: Заняття 1.
Заняття 2.
“Відлига” (1953—1964 рр.) – так називалась повість І.Едінбурга. під відлигою розумілись приховані політичні процеси, зростання громадського протесту проти сталінського тоталітаризму. Після смерті Сталіна (5 березня 1953 р.) та початком процесу десталінізації (друга половина 50 — перша половина 60-х рр.) відбулись зміни в суспільно-політичному та культурному житті. Припинились репресії, відбувалась часткова реабілітація жертв репресій, послаблювався ідеологічний контроль, республіки одержали більше прав в економічному й культурному житті, представники корінних національностей почали відігравати помітну роль у громадському й духовному житті своїх національних республік. Почалася широка хвиля висунення на керівні посади місцевих осіб. (На 1 червня 1954 р. УЦК КП України українців було 72%, у Верховній раді УРСР — 75%, серед директорів великих підприємств — 51%, серед членів КП України — 60% українців). Відбувались зміни в структурі управління культурою: ліквідовано міністерство вищої освіти СРСР і створено відповідне міністерство УРСР, засновано Академію будівництва та архітектури УРСР, Спілку журналістів України, Спілку працівників кінематографії України. У 1962 р. започатковано щорічну Шевченківську премію за кращі досягнення в царині літератури, журналістики, мистецтва та архітектури, розпочато видання Українського історичного журналу, першої "Української радянської енциклопедії", журналу "Народна творчість та етнографія" (з 1957 р.).
У 1953 р. здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти, у 1956 р. скасували плату за навчання в старших класах. У квітні 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про реформування шкільної освіти:
У повоєнні роки була проведена реорганізація вищих навчальних закладів, кількість яких скоротили, хоча число студентів збільшилося. Майже половина студентів навчалася на заочних та вечірніх відділеннях. Визначним педагогом цього часу був директор Павлишської середньої школи на Кіровоградщині. заслужений вчитель УРСР, член-кореспондент Академії педагогічних наук Василь Олександрович Сухомлинський. У 1984 р. була здійснена спроба реформувати освіту. Посилювалася ідеологізація школи, запроваджувалося навчання з 6 років. Головним науковим закладом України була Академія наук УРСР яку з 1946 р. по 1962 р. очолював знаний біохімік О.Палладін, а з 1962 р. академік Б.Патон. Серед імен найбільш визначних вчених можемо назвати:
В галузі української літератури продовжували плідно працювати митці старшого покоління — П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра, О. Довженко, М. Стельмах, О. Гончар, та ін. На повний голос заявили про себе поети і прозаїки молодого покоління Василь Симоненко, Ліна Костенко Євген Сверстюк, Іван Драч, Василь Стус, Дмитро Павличко, Микола Руденко, Валерій Шевчук, Микола Вінграновський, Євген Гуцало та багато ін. Проте ідеологічна машина влади почала наступ на поетів-шестидесятників. Зазнали переслідувань М. Вінграновський, Л. Костенко, В. Стус, І. Драч.
У 1955 р. було написано Третю симфонію композитором Б. Лятошинським та опери: Г.Майбородою — "Мілана", Ю. Мейтусом — "Украдене щастя". Плідно працювали композитори А. Кос-Анатольський, П. Майборода, Ю. Мейтус, А. Штогаренко та ін. Великої популярності серед населення набули твори масової пісенної творчості. Популярними в народі стали "Пісня про рушник" на вірші А.Малишка, "Впали роси на покоси", "Два кольори" на слова Д.Павличка, "Марічка" М.Ткача. "Чорнобривці" М.Сингаївського, мелодії П.Майбороди, О.Білаша, І.Шамо. Видатними оперними співаками були: Д.Гнатюк. А.Солов'яненко, Є.Мірошниченко, А.Мокренко, М.Кондратюк, Д.Петриненко Популярністю користувалась творчості композитора В.Івасюка, ансамблю "Смерічка", співаків В.Зінкевича, Н.Яремчука, Софія Ротару, тріо “Мареничі”. Протягом 1958—1965 рр. чисельність театрів в Україні зменшилася з 80 до 60. Провідними театрами були ім. І.Франка в Києві, ім. Т.Шевченка в Харкові, ім.М.Заньковецької у Львові, ім. Лесі Українки у Києві, Київський театр опери та балету. Кращі традиції театрального мистецтва продовжували О. Кусенко, П. Куманченко, Б.Ступка, А.Роговцева, Ф. Верещагін і представники старшого покоління — А. Бучма, Є.Пономаренко, Н. Ужвій, Ю. Шумський та ін.
Широковідомими в Україні були стрічки Київської, Одеської та Ялтинської кіностудій, Наприкінці 80-х у голландському Роттердамі вшановували 20 кращих кінорежисерів світу Серед них був і Сергій Параджанов. На Київській кіностудії він створив фільми “Наталія Ужвій”, “Золоті роки”, “Думка”, “Українська рапсодія”. Фільм “Тіні забутих предків” удостоєно 16 призів на різноманітних кінофестивалях, в тому числі у 1966 р. премією британської кіноакадемії. Престижними міжнародними преміями було. відзначено кінофільм "Білий птах з білою ознакою" реж. Ю. Іллєнко. Популярним був і його фільм “Вавилон ХХ” На Київській кіностудії працював Леонід Биков. Окрім акторських робіт у фільмах "Альошкина любов", "Добровольці", “Максим Перепелиця”, він, як режисер, поставив фільми "В бій ідуть тільки старики", "Ати-бати йшли солдати". Трагічна катастрофа обірвала життя Леоніда Бикова.
Плідно працювали художники старшого покоління: М. Дерегус, К. Трохименко, О. Шовкуненко; Т. Яблонська (“Хліб”) також молоді митці: Б. Бородай, К. Клюков, О. Лопухов. Через несприйняття М. Хрущовим творчості художників-авангардистів в Україні постраждали А. Горська. П. Заливаха, Л. Семикіна. Г. Севрук. З'являється цікавий феномен жінок-художниць з народу, творчість яких справляла велике враження і на фахівців-мистецтвознавців. Це твори А. Собачко-Шостак, К. Білокур, М. Примаченко і В. Павленко. Архітектура:
Найбільших досягнень в спорті здобули:
Теми доповідей та рефератів:
Питання, що виносяться на самостійне опрацювання:
Тема 12. Розвиток культури України в умовах державної незалежності. (лекції – 2 год., семінари – 4 год., індивідуальна робота – 2 год.) Вивчення даної теми рекомендуємо здійснювати за планом: Заняття 1.
Заняття 2.
|