історіяУКРКУЛЬТMetodichka_Kravchenko. Протокол Голова вченої ради, ректор Академік Андрущенко В. П. Методичний посібник
 Скачать 0.61 Mb.
|
|
Тема 3. Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства у контексті загальноєвропейського культурного розвитку (ІХ-ХІІІ ст.) (лекції – 8 год., семінари – 6 год., індивідуальна робота – 6 год.) Вивчення даної теми рекомендуємо здійснювати за планом: Заняття 1.
(988 р.) та його значення для розвитку культури.
Заняття 2.
Заняття 3.
Існування Київської Русі охоплює період з IX по 40-і роки XIII ст. Русь являла собою історично важливу контактну зону між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією.За формою правління була ранньофеодальною монархією з елементами федералізму. В 30-ті роки XII ст. Русь вступила в період феодальної роздрібненості. Чинники, що впливали на розвиток культури Київської Русі.
988 р. – запровадження християнства на Русі як державної релігії Причини прийняття християнства: 1. Потрібна нова єдина релігія для об’єднавчої політики київського князя. 2. Єдина державна релігія сприяла б зміцненню єдності чисельних племен, що входили до складу Київської Русі. 3. Потрібна була нова релігія, щоб піднести авторитет князя. 4. Нова релігія вчила терпінню та покорі, що посилювало князівську владу. 5. Вплив країн Європи. Причини прийняття візантійського обряду: 1. Такий вибір вже був здійснений раніше - Аскольдом і княгинею Ольгою. 2. Візантія на той час була найбільш могутнім та розвиненим сусідом. 3. У візантійському обряді світська влада домінувала над релігійною. 4. Мова богослужіння - церковнослов'янська. Особливості впровадження християнства в Київській Русі.
Значення прийняття християнства на Русі.
Билини – пісні лицарського, героїчного характеру. У билинах оспівувалась постать Володимира Великого, якого називають "Красним Сонечком". Найбільшою любов'ю користувалися фольклорні твори про Вольгу Святославича та Микулу Селяниновича, Святогора, Вернигору, Прудивуса, Вирвидуба, Добриню Нікітичата, Микиту Кожум'яку, Альошу Поповича, Іллю Муромця. Народ складав й перекази (наприклад, про Золоті ворота). Поширювалися також казки, пісні (святкові і буденні), легенди, приповідки, загадки.
У ІХ-ХІ ст. користувались кирилицею та глаголицею Письмо "кирилиця" виникло у IX ст. на основі грецької абетки. Створили його брати Кирило і Мефодій - монахи з Болгарії, які у м. Солуні (Солоніках) жили в слов’янському оточенні. За основу взято грецьку абетку та “роусьскы письмены” знайдені у Херсонесі. Написи надряпані на стінах, глечиках, знаряддях праці – графіті. Понад 300 написів відкрито у Софійському соборі. Найбільш ранній - запис про смерть Ярослава Мудрого у 1054 році. Інтерес становить Софійська абетка – алфавіт, надряпаний на стіні Михайлівського вівтаря у Софійському соборі. Це зразок давнього алфавіту (27 літер) на основі алфавіту грецького (23 літери) із суто слов'янськими літерами Б, Ш, Щ, Ж. Після введення на Русі християнства "кирилиця" поступово витіснила глаголицю.
Книги писались при монастирях. Переписувачі книжок використовували три різновиди написання літер: устав — каліграфічне письмо, напівустав — з елементами округлення літер, та найближчий до сучасного письма від руки – скоропис. Початкові букви прикрашалися різними орнаментами: звіриним, геометричним, рослинним. Існувала книжкова мініатюра. Книги коштували дорого. Так Володимир Василькович за один молитовник заплатив 8 гривень, а ціле село купив за 50 гривень. Обкладинку книги робили з тонко стругані дошки, покривали шкірою, оздоблювали золотом, сріблом і дорогоцінним камінням.
Виділяється два напрями: перекладна та оригінальна література. На дохристиянське походження претендує лише один широковідомий твір під назвою "Велесова книга", знайдений у XIX ст. на Слобожанщині, але більшість дослідників вважають цей твір підробкою. До нас дійшли такі книги періоду Київської Русі: "Остромирове євангеліє" (1056-1057 рр.), написане в Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира. "Ізборники Святослава" (1073 і 1076 рр.). Це книги для домашнього читання сім'ї князя Святослава Ярославича. У збірнику 1076 р. вміщено перший календар в Україні. "Слово о законі і благодаті" Іларіона (XI ст. між 1037-1050 рр.) - першого українського митрополита . Серед авторів виділяються: Феодосій Печерський (XI ст.) - писав повчання та послання. Кирило Туровський (XII ст.) - писав церковні проповіді, повчання, молитви. Клим Смолятич (XII ст.) - це другий українець після Іларіона, який став митрополитом. Написав "Послання до смоленського священика Томи" (1147-1154 рр.). Широко розповсюджуються агіографічні твори. Агіографія – опис житій давніх отців церкви та “власних” святих і мучеників: Бориса, Гліба, Феодосія Печерського. "Києво-Печерський Патерик" (XII ст.) - це збірка оповідань про Києво-Печерський монастир, про його будівництво та засновників. Світські твори: "Повчання дітям" (1117 р. прибл.) Володимира Мономаха, "Слово о полку Ігоревім" невідомого автора.
Перші давньоруські літописні зведення з'явилися вже в XI ст. і вочевидь спиралися на ще більш давні записи. Найдавніші з літописів - Київський (близько 1037), Києво-Печерський (1073), Новгородський (10791 за ін. даними 1050 р.2) — відомі за згадками, але до наших часів не збереглися. Значною мірою вони ввійшли до складу Початкового, або Києво-Печерського зведення (1093), з якого виникла "Повість времінних літ" - укладено близько 1110 р. (1113 р.), ймовірно, ченцем лаври Нестором. Твір дійшов до нас у двох найповніших списках XV ст.: Іпатіївському та Лаврентіївському. 3. Освіта та наукові знання Київської Русі. До знаних українських філософів відносять митрополита Клима Смолятича, волинського князя Володимира Васильковича. За твердженням Крип’якевича вони не склали нової філософської системи, однак були набагато освіченішими ніж сучасники. В той час переклади класичних філософів у нас існували уривками. Знання про природу давали перекладені з грецької підручники: “Фізіолог” – популярна зоологія – опис тварин, їх реальних та надуманих ознак. “Шестоднев” Василія Великого перероблений болгарським екзархом Іоаном – про 6 днів створення світу, включав природоописні статті. У літописах зустрічаються описи сонячного та місячного затемнення. Відомості з географії були обмежені – основою служила “Космографія” Козьми Індікоплова (візантійський письменник 4 ст.). Він не визнавав теорію Птолемея (земля-куля), стверджував, що земля чотирикутна, а на її краях височать стіни, що сягають небесного склепіння. Відомості з географії подав ігумен Данило, що ходив за моря. Він помандрував у Палестину й був там два роки (1106—1108). Повернувся додому й написав літературний твір, що увійшов в історію під назвою «Паломник» ігумена Данила. Математика – були відомі 4 дії, дроби, відсотки. Архітектори знали відношення 66:21=3,14… (пі). Мали власні міри довжини – сажень = 4 локтя. Характерна риса – не велося реальних дослідів – здебільшого філософські міркування. Медицина: першими лікарями були ворожбити, кудесники, відуни. Посилюються зв’язки з Візантією – з’являються лікарі-чужинці: У князя Всеволода (1077-1093) у Києві був лікар вірменин. У чернігівського князя Святоші був лікар Петро Сурянин (З Сурожа – Судака) – ймовірно грек. Обидва скінчили життя ченцями Печерського монастиря. Перші лікарі-русичі: Дем’ян–пресвітер, Агапіт, Євпраксія-Адельгейда - онука Володимира Мономаха написала медичний трактат "Мазі". Перша школа була відкрита у Києві за князя Володимира Великого. Ярослав Мудрий будував церкви, а при них відкривав школи, поширюючи освіту: - при Софійському соборі діяла школа для дітей знаті й духовенства; - літопис розповідає, що Ярослав Мудрий у Новгороді зібрав з-поміж дітей старост і священиків 300 душ і звелів їх "учити книгам". Анна Всеволодівна (внучка Ярослава Мудрого) в Андріївському монастирі на поч. ХІІ ст. заснувала жіночу школу. Тут вчили писати, рахувати, співу, ремеслам. Освіта в Київській Русі успішно розвивалась до 40-х років XII ст., до навали татаро-монголів. На захист дітей від полону, особливо багатих батьків, виступало духовенство. Підлітків 7—10 років ченці збирали з ближніх поселень і привозили до уцілілих монастирів - Афонського, Студійського, Кирило-Білозерського, Нижньогородського, Печорського та ін. Найбільш популярними центрами духовної освіти були Києво-Печерська лавра та Троїцький монастир. 1037 р. - була створена перша бібліотека Київської Русі за Ярослава Мудрого. Знаходилася у Софійському соборі. На думку вітчизняних дослідників, тільки в цій бібліотеці вже за Ярослава Мудрого налічувалося понад 1000 примірників перекладної та оригінальної літератури з різних галузей знань. Пізніше була заснована бібліотека Печорського монастиря. Серед ремісничих спеціальностей К.Р. відомі: Древоділи, плотники, городники, мостники – обробляли дерево. Кожевник, уснар – обробка шкіри (свіжа шкіра – кожа, оброблена – усна), згодом гарбар і кушнір. Швець – і швець, і кравець. Сідельник – робив сідла. Тульник – тули – сагайдаки для стріл. Стекляник – скло. Ковач, кузник, кузнець – коваль. Гончарі – керамічні вироби. Різьбярство – різьба на камені (мармурі), дереві. – Залишки палацу Ольги у Києві, Десятинна церква, капітелі Чернігівських церков та ін. Ювелірне мистецтво: Технології обробки дорогоцінних металів: Чернь – техніка хімічного протравлювання срібних виробів для створення темного фону, на якому викарбовувалися фігури людей, тварин або декоративний орнамент. Скань (філігрань) - використання найтоншого дроту для напаювання у вигляді мальовничих візерунків на металеву основу виробу, що прикрашався. Зернь — впаювання дрібнесеньких золотих або срібних кульок на поверхню прикрас. Емаль (перегородчаста) - на поверхні золотих предметів витискувалися контури малюнку, у які потім впаювалися золоті перегородки. Проміжки заповнювалися різнокольоровими порошками особливого хімічного складу, після чого виріб піддавали термічній обробці. Повільно розплавляючись, такі порошки утворювали вишукану поверхню потрібного малюнку. Золоті перегородки розплющували. Архітектура (з грецької "будівництво") - це мистецтво створювати будівлі. До Х ст. будівництво на Русі велося тільки з дерева. З кінця XI ст. почало поширюватися кам'яне будівництво. Х-ХІ ст. - в архітектурі помітні впливи Візантії. З XII ст. візантійський вплив стає все меншим, а все більше проявляються слов'янські традиції.
Тип давньоруського міста мав здебільшого тричастинну систему: «дитинець», або «днешній град», де містилися князівські та боярські двори, «окольний град», в якому жила переважна частина міського населення, та «посади», або «кінці», заселені ремісничим і торговим людом. Два способи дерев’яного будівництва:
Оборонна або фортифікаційна архітектура. У містах існували артілі «огородників» — будівничих міських укріплень. Каркас укріплення робили з дерев’яних клітей-зрубів – кліті з боку міста залишались порожніми, використовувались як приміщення для відпочинку або склади. З іншого боку насипався вал шириною 30 м., висотою 11 м. (у Києві). Над валом будувалась дерев’яна стіна, яка з протипожежних міркувань обмазувалась глиною. На городнях стояли забрала — криті бруствери з бійницями. Існувало декілька воріт. Перед валом викопувався ров. Перед ворітьми через рови перекладали мости, що іноді піднімалися за допомогою спеціальних пристосувань — «воротів» та «жерваців» (князівський замок у Любечі). Місто Володимира, Місто Ярослава, Лядські та Золоті Ворота.
Загальноприйнятою системою побудови храмів Київської Русі була розроблена візантійськими зодчими хрестовокупольна система. За цією системою прямокутне в плані приміщення із входом на заході і вівтарем на сході. Внутрішній простір поділявся могутніми стовпами на три або п’ять частин. Ці подовжні частини називались нефами, або кораблями. Згодом у центрі храму починають будувати поперечний неф (ближче до вівтарної частини) – називається трансепт. У плані храму нефи утворювали хрест, над яким будували центральний купол – уособлення хреста. Такий стиль отримав назву – хрестово-купольний. Апсида – напівциліндричний виступ у плані будівлі зі східного її фасаду. Арка – криволінійне перекриття отвору в стіні чи просторі поміж двома опорами, стовпи, колони. Вівтар – жертовник – східна частина православного храму. Неф (нави, корабель) – витягнута в довжину частина будівлі, яка відділена колонами чи стовпами; розрізняють центральні і бокові нефи. Архітектурні пам’ятки Київської Русі:
1051 р. - засновано у Києві Печерський монастир. З 70-х років XI ст. у Києво-Печерській лаврі будується багато кам'яних споруд: - Собор Успення (його називали Великою Лаврською церквою). Споруджено у 1073-1078рр. - Троїцька Надбрамна церква (споруджена у 1108 р.). Особливої уваги заслуговують Чернігівські церкви.
Мистецтво іконопису мало свої особливості. В іконі нема простору, він обмежений, головну увагу тут приділяли психологічній характеристиці. З домонгольської доби збереглося біля 40 ікон царгородського, корсунського й місцевого походження. Найбільш відомі:
Крім Богородиці багато старих ікон присвячено св. Миколі, Юрієві, Дмитрієві Солунському, Теодорові Тиронові й Теодорові Стратилатові, Іллі, архангелам Михайлові й Гавриїлу, євангелістам, Кузьмі й Дам’янові й, нарешті, місцевим святим, як Борис і Гліб та Антоній і Теодозій Печерський. Іконописці малювали сцени з старого й нового Завіту. Печерський Патерик і Літопис згадує навіть трьох малярів княжої України - Мойсея, Олімпія Печерського (Аліпія) та Авраама Смоленського. Мозаїка - зображення зі смальти (скловидних камінців різних кольорів). Мозаїка Софії Київської становить S = 640 кв. м. Збереглося 260 м. кв. Вважають, що її робило 8 майстрів. Мозаїчна Нерушима Стіна або Богородиця-Оранта має висоту 6м. (5,45 м). У 1885 р. відкрито мозаїки - Христа Пантократора у 4-х метровому куполі. З 4-х мозаїчних Архангелів зберігся один, решта домальовані Врубелем. Збереглися мозаїчні погруддя апостола Павла та Богородиці й арх. Гариїла в сцені Благовіщення. Дослідження показали, що Софіївська мозаїка мала безліч відтінків - зелена смальта мала 34 відтінки, золота та коричнева — по 25, жовта — 23, синя — 21, червона — 19, срібна — 9, пурпурова — 6. Усього палітра софійських мозаїк нараховує 177 відтінків. Мозаїчні твори прикрашали стіни церков Михайлівського монастиря, Десятинної церкви та ін.
У Софійському соборі було створено три цикли фрескових зображень. Один з них відтворює євангельські сюжети, другий розповідає про сюжети із Старого завіту, третій — розкриває житійний цикл, побудований, на переказах про покровителів князівського роду — святого Георгія, архангела Михаїла. Крім релігійних зображень, збереглися в Софії й світські. Стіни Софії покриті циклом картин (понад 130 фігур), що зображують життя княжого двору - воєнні вправи, лови, вистави скоморохів й т. п. Фресками були прикрашені Кирилівська церква, Михайлівський собор, Спаса на Берестові та ін. Музичні інструменти:
Боян - співець XI ст., що жив при дворі Святослава Ярославича. Про його талановитість відомо зі «Слова о полку Ігоревому» Про Митусу, надворного співака перемишльського владики, говорить галицько-волинський літопис під 1240 р. Він, через гордість, не захотів служити королеві Данилові. Костомаров вважав Митусу справжнім співцем-поетом, навіть вложив йому в уста пророцтво про близький упадок княжого устрою, мовляв: «Кінчились віки, зілля сухеє огонь поїдає, хай загибає, Русь із князями...» Інші дослідники (Смоленський) вважають Митусу звичайним, а то й церковним співаком, не поетом. Скоморохи – мандрівні артисти. Артисти на Русі мали й інші назви: гудець – музикант і співак; плясець – танцюрист; півець – співак; Окремих музикантів називали свирець або свірільник, сопільник, трубник, а скоморохів іноді називали ігрецями. Церковна музика, носила спочатку візантійський характер. Візантійці запозичили нам тексти пісень і ноти. Найстаршу «кондакарну» систему нот у церковних співаниках досі ще не розшифрували (Кондак – коротка церковна пісня, що славить бога, богородицю, святих). Не до кінця розшифровано ноти старих богослужбових книг ірмолоїв, тріодів і стихирів, писані т. зв. «знаменною» системою (знамя – нота). Через те важко сьогодні відтворити музичну сторінку староукраїнського, церковного співу. Існувала й світська музика, проти якої так часто виступали грецькі духовники. Але вона була втрачена. Північні «билини» є їх далеким відгомоном. Лише обрядові пісні зберегли ще в собі чимало староукраїнських ознак.
Однак більшість вчених вважають, що феодальна роздрібненість є закономірним етапом державного розвитку і мала свої позитивні сторони:
Спадкоємицею української державності після розпаду К.Р. стала Галицько-Волинська держава. У період Київської Русі тут виникають міста, які стали пізніше великими торговельними центрами — Галич, Володимир-Волинський, Луцьк та інші.
Центрами освіти були церкви та монастирі. У Звенигороді, Бересті знайдені берестяні грамоти, в Звенигороді, Перемишлі, Галичі, Львові - бронзові стилуси (писала) для писання на воскових табличках. Про існування шкіл на Волині засвідчує житіє іконописця Петра, згодом митрополита, родом волинянина. В семирічному віці його «віддали батьки книг учитись». Збереглися латиномовні грамоти галицько-волинських князів і скріплений печаткою лист ради міста Володимира до ради міста Штральзунд (Німеччина) з вимогою повернути володимирським купцям сукно з корабля, який потерпів аварію.
В Галичині створено найдавнішу східнослов'янську редакцію Євангелія. У Холмі за Льва Даниловича переписано два Євангелія. При дворі князя Володимира Васильковича була велика книгописна майстерня. Він сам переписував книги, робив для них дорогоцінні оправи й розсилав різним Церквам як подарунок. За свідченням літописця, князь передав церквам 36 книг. Галицько-волинський літопис. Єдине систематичне й досить докладне джерело з історії Галицько-волинського князівства й Південно-Західної Русі оповідає про історичні події в Україні від 1205 до 1292 р. Зберігся у складі кількох літописних ізводів, головні серед яких — Іпатіївський поч. XV ст. (займає третю його частину) і Хлєбніковський XVI ст. Власне кажучи, це не традиційний літопис, а два світських житія князя Данила Романовича та його брата Василька. Складається з двох частин: Галицької — з 1205 р. по кін. 50-х рр. XIII ст., і Волинської — з межі 50—60-х р. до кін. XIII ст. До літопису входить Казка про євшан-зілля. Михайло Грушевський назвав цю казку «чудовою квіткою української поезії».
Особливості архітектури Західної України:
У XII—XIII ст. утворюються архітектурні школи: галицька, волинська, закарпатська та ін. Галицька архітектурна школа – українсько-візантійська традиція поєдналась із західноєвропейськими ідеями. Під час побудови споруд майстри використовували тесане каміння, однакове різьблення, продовгувато-базиличний або переважно квадратний, чотиристовпний, триапсидний план. Крім того, будувались округлі в плані споруди—ротонди, використовувалась білокамінна кладка, каміння вправно оформлялося. Різьба нагадувала південнонімецькі або мадярські зразки того часу, (останки церкви Пантелеймона - (нині костьол св. Станіслава), вежі в Білявінці, у Стольпі, Хотині, Спасі, перебудовані пізніше у XIV— XVIII ст.). Волинська архітектурна школа XII—XIII ст. – яскравіше виявлялися візантійські традиції. Споруди цегляні, у плані лежить грецький хрест, а зверху наближається до квадратного прямокутника. Зовнішня декорація стін була простою і скромною. Різьба. майже не зустрічалась (наприклад, вежі у Чарторийську, Дрогобичі, Луцьку до XIII—XIV ст. перебудовані у XV—XVI ст.). У Закарпатті в XII—XIII ст. одержало розвиток дерев'яне зодчество (церква Миколая в с. Середньому, Водяному, нині Рахівського р-ну Закарпатської обл. Визначні пам'ятки архітектури
У Галицько-волинській землі, під орудою князя Данила та його наступників відроджується містобудівництво. Виникає новий тип оборонних споруд — з великою кількістю башт і центральною вежею-донжоном. Визначною подією в градобудівництві стало заснування м. Львова. Точна дата цієї події відсутня в джерелах. Галицько-волинський літопис вперше мимохідь згадує Львів, оповідаючи про страшну пожежу волинського міста Холма, що сталася 1256 р. Найбільш вірогідною виглядає думка академіка І. Крип'якевичй, згідно якої Львів був закладений Данилом Галицьким 1247 р. на честь шлюбу його сина Лева з угорською королівною Констанцією. Як і переважна більшість давньоруських міст, Львів складався з двох частин: сильно укріпленої фортеці на горі «Високий замок», заснованої Данилом, і посаду або подолу — торговельно-ремісничого осередку, що формувався протягом багатьох років. Львів закладено на високих пагорбах («горах»), прорізаних глибокими ярами. Місто посідало вигідне стратегічне становище, пануючи над великою округою. Археологічні дослідження показали, що вже невдовзі по заснуванні Львів почали укріплювати кам'яними стінами та баштами. Поступово, на кін. XIII ст., Львів висувається на перше місце серед міст князівства і перетворюється на його головний соціально-економічний осередок і, по суті,— на стольний град.
І. Славилось мистецтво оформлення рукописної книги. Широко використовувалась мініатюра. Чудовими мініатюрами прикрашені: - "Холмська Євангелія" (XIII ст.), - "Галицька Євангелія"(1283). 2. Поширеним був у малярстві іконопис, який перебував під впливом Київського. Відомо, що в 1257 р. галицький князь Данило Романович прикрашав церкву Іоанна у Холмі іконами, що приніс із Києва. Збереглися ікони:
Таким чином:
Теми доповідей та рефератів:
Питання, що виносяться на самостійне опрацювання:
Рекомендована література: 6, 9, 10, 16, 19, 34. 37, 45, 54, 60, 61, 64, 73, 83, 84, 93, 94, 100, 106, 109, 149, 169. МОДУЛЬ ІІ Історія культури України в XIV - середині ХІХ ст. (лекції – 20 год., семінари – 20 год., індивідуальна робота – 18 год.) |