історіяУКРКУЛЬТMetodichka_Kravchenko. Протокол Голова вченої ради, ректор Академік Андрущенко В. П. Методичний посібник
 Скачать 0.61 Mb.
|
Історія"Історія русів"— автор невідомий. Події від стародавніх слов'ян до ліквідації "Гетьманщини". Дмитро Бантиш-Каменський (1788—1850)— видав чотиритомну "Историю Малой России" (1822 р.). Микола Іванович Костомаров (1817—1885) - "Богдан Хмельницький", "Руїна", “Гетьманство Виговського", "Гетьманство Юрія Хмельницького". Микола Андрійович Маркевич (1804-1860) — Автор п'ятитомної "Історії Малоросії. Михайло Олександрович Максимович (1804-1873) — автор ряду праць з історії гайдамацького руху та ін., укладач популярних збірників народних пісень. Дмитро Антонович — дослідження документів, на основі яких детально вивчив історію козацтва та гайдамацького руху. МатематикаТ. Осиповський (1760—1832) - професор математики Харківського університету. Написав тритомний "Курс математики", який протягом тривалого часу був основним підручником з математики в усій Російській імперії М. Остроградський (1801—1861) - започаткував Петербурзьку математичну школу. Написав відомі праці з математичного аналізу, аналітичної механіки, математики. Він був у тісній дружбі з Шевченком. О. Ляпунов — працював у Харківському університеті, розробив загальну теорію сталості руху. М. Ващенко-Захарченко — впродовж 40 років вів різні курси математики в Київському університеті. В. Єрмаков — працював у Київському університеті створив школу талановитих математиків. ХіміяВасиль Каразін (1812-1830) — винайшов новий спосіб виробництва натрієвої селітри. Він також розробив ідею створення в країні метеорологічних станцій. М. Бекетов завідував кафедрою хімії Харківського університету, вперше у світі став викладати курс фізичної хімії. МедицинаН. Еллінський — професор Харківського університету. Для студентів-медиків підготував і опублікував двотомний навчальний посібник з хірургії. В. Караваєв (1811—1892) — професор Київського університету, один із засновників його медичного факультету, зробив значний внесок у розвиток хірургії.
Найвидатнішими діячами української літератури були: Іван Котляревський ("Енеїда", "Наталка-Полтавка", "Москаль-Чарівник"; Тарас Григорович Шевченко ("Кобзар", "Гайдамаки", "Три літа" та ін.); Петро Гулак-Артемовський ("Пан та собака"); Григорій Квітка-Основ'яненко ("Дворянські вибори", "Пан Халявський", "Шельменко-денщик", "Сватання на Гончарівці", "Конотопська відьма" та ін.); Євген Гребінка ("Малоросійські приказки", "Ніжинський полковник Золотаренко" та ін.); П. Куліш (1819-1897) – ("Куліш у пеклі", "Україна", "Чорна рада" та ін.).
В українському живописі був поширений романтичний напрямок. Т. Г. Шевченко — понад 830 картин. Дослідники вважають, що майже 300 робіт втрачені. ("Катерина", "Пожежа в степу", "У в'язниці" та ін.) Капітон Павлов (1792—1852)— "Тесляр", "Хлопчик з голубком" та ін. Василь Тропінін (1776—1857)— майстер портретного живопису. переважно портрети селян. Відомі його прекрасні краєвиди мальовничої України. Іван Сошенко (1807—1876)— "Портрет бабусі", "Продаж сіна на Дніпрі" та ін. А. Мокрицький (1811—1871) — знаменитий портретист. Створив серію портретів видатних людей — М. Гоголя, Є. Гребінки та ін.
В архітектурі XIX ст. утвердився класицизм. Художній стиль XVII—XIX ст., представники якого декларували наслідування форм античної класики. Виник у Франції як реакція на надмірність бароко, але швидко став міжнародним стилем. На відміну від ренесансу, зорієнтований переважно не на давньоримські, а на давньогрецькі взірці. Споруди класицизму відзначаються спокійною врівноваженою композицією, лаконізмом ордерної декорації, геометричною побудовою форми. У Києві перші споруди цього стилю з'явилися у 1780-х роках. Найбільш відомі споруди, збудовані в стилі класицизму: а) оперний театр в Одесі (архітектор Ж. Тома де Томон); б) будинок Київського університету (архітектор В. Беретті). в) Інститут шляхетних дівчат у Києві (архітектор В. Беретті). В Києві відомим архітектором у цей час був А. Меленський. Він спорудив: а) церкву на Аскольдовій могилі (Т.Шевченко зберіг на одному із своїх малюнків її вигляд у 1846 р.; б) церкву Різдва Хрестового. Саме в ній з 6 по 8 травня 1861 року стояла труна Т.Г. Шевченка під час перевезення до Канева; в) ансамбль Контрактової площі на Подолі; г) пам'ятник на честь поновлення Магдебурзького права в Києві.
В Україні на початку XIX ст. діють російські професійні театри: 1805 р. — у Києві, 1810 р— у Полтаві, 1812 р. — у Харкові. Першу українську театральну трупу організував Г. Квітка-Основ'яненко. Він був директором і режисером Харківського професійного театру. В поміщицьких маєтках діяли домашні театри, в яких грали кріпаки. Найвідоміші кріпацькі театри: в с. Кибинці на Полтавщині у маєтку Д. Трощинського, керівником і режисером якого був батько М. Гоголя — В. П. Гоголь-Яновський. В с. Качанівка на Чернігівщині у поміщика Г. Тарнавського На західноукраїнських землях перші аматорські трупи виникли напередодні революції 1848—1849 рр. Вони ставили п'єси І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, а також місцевих авторів — М. Устияновича С. Петрушевича, О. Духновича.
Випущені перші фольклорні збірники: М. Цертелєв "Досвід збирання старовинних малоросійських пісень"; М. Максимович "Малоросійські пісні" та ін.; "Русалка Дністрова" З'явилися перші музичні товариства: а) Філармонічне товариство в Одесі (1842 р.); б) Симфонічне товариство аматорів музики та співу в Києві (1848 р.) Навесні 1838 р. М. Глінка перебував в Україні з метою набору співаків. Він набрав для капели 19 хлопчиків і двох дорослих. Серед них був і С. Гулак-Артемовський — небіж письменника П. Гулака-Артемовського, який згодом став родоначальником української національної опери. С.Гулак-Артемовський (1813—1873) у 1862 р. написав першу українську оперу "Запорожець за Дунаєм". Теми доповідей та рефератів:
Питання, що виносяться на самостійне опрацювання:
Рекомендована література: 2, 12, 21, 29, 33, 37, 39, 42, 45, 47, 51, 63, 67, 70, 72, 86, 106. 111, 122, 132, 143, 168, 173. Модуль ІІІ Історія культури України у другій половині ХІХ ст. – середині ХХ ст. (лекції – 20 год., семінари – 22 год., індивідуальна робота – 18 год.) Тема 7. Українська культура в загальноєвропейському культурному процесі другої половини XIX — початку XX ст. (лекції – 8 год., семінари – 10 год., індивідуальна робота – 6 год.) Вивчення даної теми рекомендуємо здійснювати за планом: Заняття 1.
Заняття 2.
Заняття 3.
Заняття 4.
Заняття 5.
Додаткові питання:
ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX — ПОЧАТКУ XX СТ.
Піднесення суспільно-політичного руху, поява різноманітних суспільно-політичних організацій та партій піднімали проблему розвитку національної української культури, формували підґрунтя для її подальшого розвитку. Вагомий внесок у розвиток української культури внесли громадівські організації, народовці, москофіли, новоутворені українські партії. 1868 р.— народовці заснували товариство "Просвіта", яке спершу видавало популярні книжки, а потім організувало читальні та охопило своїм впливом широкі кола селян. Вони видавали твори українських письменників, шкільні підручники, наукові альманахи тощо. Перший голова "Просвіти" — Анатолій Вахнянин. 1873 р. — засноване Літературне товариство ім. Т. Шевченка (з 1892 р. — Наукове товариство ім. Т. Шевченка) за допомогою меценатів із Наддніпрянщини. За час своєї діяльності (1873—1939рр.) воно видало понад 1100 наукових і літературних праць.
1864 р. — реформа освіти в Російській імперії:
1871 р. — затверджено новий статут гімназії, за яким їх було перетворено в класичні гімназії з 8-річним строком навчання. для жінок було створено окремі жіночі гімназії. 1887 р. — циркуляр "про кухарчиних дітей", який забороняв вступ до гімназії дітям із малозабезпечених сімей. 1869 р. — реформа освіти на західноукраїнських землях. Було запроваджено обов'язкове навчання всіх дітей віком до 14 років. У 1874 р. тут було дозволено навчання українською мовою у середніх навчальних закладах. В Російській імперії виникали недільні школи для дорослих, де навчалися неписьменні селяни і робітники. 1859 р. — Відкрито першу недільну школу для дорослих у Києві. У 1859—1862 рр. в Україні було створено 110 недільних шкіл. Викладання в них велося українською мовою. 1862 р. — царський уряд заборонив недільні школи. 70—80-ті рр.. XIX ст. — вони відновили свою роботу. Важливу роль у наданні освіти відігравали і приватні навчальні заклади. В Києві відомою була Колегія Галагана. Устав колегії було затверджено в 1870 р., а перші 16 учнів приступили до занять 1 жовтня 1871 р. В Колегії було чотири старші класи, навчальна програма яких відповідала програмі чотирьох старших класів класичних гімназій. Учнів нараховувалося усього кілька десятків (з них 30 — переважна більшість — утримувалися коштом Колегії), а викладачів — п'ятеро-шестеро разом з директором. Колегія мала першокласний склад викладачів, серед яких були Павло Житецький, Микола Пимоненко, Микола Мурашко, Володимир Науменко, Інокентій Анненський (він деякий час обіймав посаду директора). Пишався заклад і своєю бібліотекою, яка нараховувала 11 тисяч томів загального фонду і 8 тисяч навчального. Заклад було закрито під час загальної ліквідації гімназій у 1920 р. У другій половині ХІХ ст. відкрито нові університети: Новоросійський (1865) в Одесі; Чернівецький (1875 р.) 1894 р. — при Львівському університеті було відкрив кафедру історії України, яку очолив М.Грушевський. 1900 р. — там відкрили кафедру української літератури, яку очолив Кирило Студинський. С. Смаль-Стоцький, професор Чернівецького університету став засновником кафедри української мови. З’являється низка вищих технічних навчальних закладів: Південноросійський технологічний інститут у Харкові (1865), Київський політехнічний інститут (1889), Вище гірниче училище в Катеринославі та ін.
Історична наука. Саме в цей період українська історична наука переживає період піднесення. З’являються класичні історичні праці, що заклали підґрунтя для подальшого розвитку української історичної науки. Серед видатних істориків були: М. Грушевський ("Очерк історії українського народу" (1904 р.), “Ілюстрована історія України (1911 р.), працював над створенням багатотомної "Історії України — Руси"), О. Єфименко ("Історія українського народу”), Д. Багалій (автор праць з історії Харкова, Харківського університету), О. Левицький ("Нариси народного життя у Малоросії XVII ст."), М. Довнар-Запольський ("Таємне товариство декабристів", "Ідеали декабристів"), Микола Аркас ("Історія України — Руси"), В. Хвойко, Д. Яворннцький ("Історія запорозьких козаків"). Славістика. Роботами з проблем українського мовознавства займались І. Срезнєвський, С. Ризький, П. Житецький, О.Потебня, Б. Грінченко, А. Кримський, В. Гнатюк. Біологія. У 1886 р. І. Мечников та М. Гамалія заснували в Одесі першу в Росії та другу в світі бактеріологічну станцію. Через переслідування властей І. Мечников був змушений залишити Україну і переїхав до Парижа. Згодом він удостоївся найвищої світової наукової нагороди — Нобелівської премії за розвиток імунології (вчення про імунітет). М. Гамалія зробив значний внесок у розвиток медицини. У боротьбі з такими хворобами, як чума, холера, тиф впровадив у практику охорони здоров'я щеплення. Медицина. Перший у світовій науці дослідив шляхи поширення чуми і запропонував ефективні засоби боротьби з цією страшною хворобою Д. Заболотний. В. Високович вивчав питання боротьби з епідемічними захворюваннями і практично втілював наукові розробки в життя. У Києві під патронатом і за кошти Лазаря Бродського у 1896 р. відкрито Бактеріологічний інститут. Тут займались виготовленням протидифтерійної сиворотки за методом лікаря Олександра Павловського. Література. Класична українська література майорить найвідомішими іменами майстрів українського слова. Це, насамперед, Марко Вовчок, Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький, П. Грабовський, М. Коцюбинський, Леся Українка, Іван Франко, Ю.Федькович, В.Стефаник, О.Кобилянська, Олександр Олесь (Кандиба), М. Чернявський, В. Винниченко, В. Стефаник та ін.
М. Курако розробив і впровадив у життя проект доменної печі, що відповідала кращим європейським зразкам. Л. Лутугін — гірничий інженер, що склав карту геологічної будови Донбасу, яка у 1911 році на Всесвітній виставці була відзначена золотою медаллю. Технічним нововведенням у Києві стала конка - міська залізниця на кінній тязі. 20 липня 1891 р. за проектом Струве почали діяти дві лінії конки — власне, одна подвійна лінія, що пролягала Хрещатиком та Великою Васильківською і мала загальну довжину колії близько 13 км. Поступово мережа реєк розширювалась, але на київських пагорбах кінна тяга себе не виправдовувала. Конку поволі було замінено електричним трамваєм, після чого вона припинила існування. Перші лінії трамваю почали працювати у Києві 20 липня 1891 р. Вони мали кінну та парову тягу, але швидко виявилося, що такий спосіб руху неефективний та невигідний. До 1895 р. на електричну тягу перейшли всі маршрути конки. Київський трамвай був першим у Російській імперії та другим у Європі. Електростанція трамваю містилася з 1893 р. на Поштовій площі, у 1910 р. збудовано другу станцію біля Лук'янівського парку. Перший телефон в Києві з'явився у 1877 р. — вже через рік після того, як американець Александер Белл узяв патент на цей винахід. Це була коротенька лінія, що з'єднувала два суміжні будинки на початку Інститутської вулиці. Проклала її з рекламною метою контора інженера Ерліха, яка займалася розповсюдженням апаратів Белла. У 1884 р. за розпорядженням Олександра III в Києві почався експеримент по влаштуванню міської телефонної мережі. Перша міська телефонна станція розташувалася на Хрещатику, на другому поверсі поштамту. 155 км однопровідних телефонних ліній на дерев'яних опорах сполучили 63 перших абонентів. Перший кіносеанс у Києві відбувся менш ніж через рік після винаходу братів Люм'єр. 13 грудня 1896 р. (можливо, на два-три дні пізніше) у приміщенні театру Бергоньє демонструвалися перші стрічки Люм'єрів — "Прихід поїзда", "Танцююча балерина", "Политий поливальник" тощо. Розважальні сеанси відбувалися в театрі Бергоньє по неділях. Крім того, час від часу в Києві з'являлися мандрівні кінооператори, які демонстрували все нові й нові стрічки (у тому числі спеціальні нічні сеанси для чоловіків). У 1911 р. в Києві було вже 28 кінотеатрів, а у 1915 р. — 34. 1908 р. — в Одесі був відкритий перший аероклуб. Вихованці цього клубу М. Єфимов і С. Уточкін брали участь у вітчизняних і міжнародних авіаційних змаганнях. У 1906 р. при механічному гуртку Політехнічного інституту з ініціативи професора Миколи Артем'єва була заснована секція повітроплавання, яку очолив Микола Делоне. У жовтні 1909 р. на базі гуртка, що нараховував близько двохсот аматорів, виникло Київське товариство повітроплавання. Воно зосередило свої зусилля на розробці і втіленні в життя нових конструкцій літаючих апаратів, яких до 1912 р. було створено понад 40. В Товаристві працювали: Д. Григорович (1883—1938) конструктор першого у світі гідролітака (1912 р.); І. Сікорський — конструктор перших у світі багатомоторних літаків (1889—1972). Його також вважають "батьком вертольотобудування".
Світилами українського професійного театру були М. Кропивницький та три брати Тобілевичі, що відомі під псевдонімами Карпенко-Карий, Садовський, Саксаганський. М. Кропивницький (1840—1910) — Написав 40 п'єс: "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" "Глитай, або ж павук" та ін. М. Старицький (1840—1904) – п’єси "Тарас Бульба", "За двома зайцями". Відомі його історичні п'єси: "Богдан Хмельницький" "Маруся Богуславка", "Оборона Буші". Всього написав 25 п'єс. І. Карпенко-Карий (1845—1907) комедії "Сто тисяч", "Мартин Буруля" та п'єси "Хазяїн", "Бурлака", "Наймичка", "Безталанній". Відомою актрисою українського театру була Марія Заньковецька (Адасовська). 1864 р. — у Львові почала свою діяльність перша в Галичині українська професійна група "Руська бесіда" на чолі з О. Бачинським. 1882 р. — М. Кропивницький створив у Єлисаветграді першу на Лівобережній Україні національну професійну групу за участю М. Заньковецької, М. Старицького,М. Садовського, А. Максимовича та ін. 1891 р. — у Києві було організовано перший постійний російський театр М. Соловцова. У 1907 р. — М. Садовський заснував у Києві український театр, де здійснив постановку відомих український опер "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, "Енеіда" та "Наталка-Полтавка" М. Лисенка, "Роксолана" Д. Січинського та ін.
Основоположником української класичної музики став М. Лисенко. Він — автор музики до п'єси І. Котляревського "Наталка Полтавка", музичних драм "Тарас Бульба", "Різдвяна ніч", "Утоплена" та ін., опери "Чорноморці". 1904 р. М. Лисенко заснував музично-драматичну школу у Києві, яка готувала диригентів, хормейстерів, співаків, режисерів, акторів та ін. Безпосереднім продовжувачем традицій М. Лисенка в українській музичній культурі став вихованець цієї школи К. Стеценко. Відомими композиторами др. пол. ХІХ ст. були П. Сокальський (опери "Богдан Хмельницький", "Мазепа", "Майська ніч"), П. Ніщинськнй ("Вечорниці", написані до п'єси Т. Шевченка "Назар Стодоля"). Їх естафету на початку ХХ ст. перехопив М. Леонтович. На західноукраїнських землях творили видатні композитори М. Вербицький, І.Лаврівськнй, А. Вахнянин, С. Воробкевич, С. Людкевич. Талановитою оперною співачкою була Соломія Крушельницька яка виступала на сценах багатьох оперних театрів — у Відні, Варшаві, Кракові, Петербурзі, Одесі та ін.
На межі ХІХ–ХХ століть в Україні з’явилась плеяда художників, чиї імена стали гордістю українського образотворчого мистецтва. Серед них: С. Васильківський ("Степ на Україні", "Ранок", "Весна на Україні", "Біля корчми"), К. Трутовський ("Бандурист", "Український ярмарок", “Дівчата біля криниці”), М. Пимоненко ("Свати", "У похід", "Ярмарок", "Весілля в Київській губернії"), К. Костанді ("В люди", "Серпневий день", "Пізні сутінки"), М. Мурашко (у 1875 р. він заснував у Києві Малярську школу, яка відіграла визначну роль у розвиткові образотворчого мистецтва України), Ф. Красицький, М. Івасюк, О. Сластьон. Певний час на території України працював відомий російський художник М. Врубель. У Києві він займався розписами Кирилівської церкви, Відновленням живопису Софіївського собору, розробив частину орнаментів для Володимирського собору. Відомими західноукраїнськими малярами були К Устиянович, Т. Копистинський, Т.Романчук, І. Труш. На початку ХХ ст. традиційними стають перші мистецькі виставки: 1903 р. – відбулась перша виставка у Полтаві з нагоди відкриття пам’ятника І.Котляревському. Виставлялись роботи Васильківського, Кричевського, Сластьона, Мартиновича та ін. 1906 р. – у Харківському музеї виставлялись картини Васильківського і Беркаса. 1908 р. – у Києві виставка робіт Миколи Мурашка. 1911 р., 1913 р. – виставки у Київському міському музеї в яких брали участь майже всі українські маляри.
До сторіччя перемоги Петра І у Полтавській битві (за проектом Ф. Щедріна) у Полтаві була зведена десятиметрова колона. В Києві 23 вересня 1853 р. було відкрито пам'ятник князю Володимиру (за проектом В.Демут-Малиновського). Відомим скульптором другої половини XIX ст. був Л. Позен — автор скульптурних груп "Кобзар", "Запорожець у розвідці", "Жебрак". Шедевром монументальної скульптури став пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві, відкритий 1888 р., автором якого був М. Микешин. На початку ХХ ст. проявився талант скульптора-початківця І. Кавалерідзе. У співавторстві з В.Риковим та П.Сніткіним він розробив проект пам’ятника княгині Ользі, який було відкрито в серпні 1911 року.
В середині XIX ст. відбувся остаточний розклад художньої системи класицизму. На зміну прийшли історизм та еклектика — свого роду “стилістичний плюралізм” У Києві було споруджено: будинок оперного театру (архітектор В. Шретер), Політехнічний інститут (архітектор О. Беретті), Володимирський собор (архітектори Г. Штром, П. Спарро,О.Беретті), Готель "Континенталь" (архітектор О. Беретті). В Одесі спорудили Новий оперний театр (архітектори Г. Гельмер, Ф. Фельнер, Ф.Гонсіоровський); у Львові побудували Оперний театр (архітектор 3. Горголевський) та Політехнічний інститут (Ю. Захарович). В архітектурі України на початку XX ст. поширився загальноєвропейський стиль модерн з характерними для нього природними декоративними формами. Типовими спорудами цього стилю є: будинок з химерами, Миколаївський костьол (архітектор В. Городецький); Державний банк (архітектори О. Вербицький, О. Кобелєв). Реакцією на нестримний декоративізм модерну у 1910-ті роки стали дві течії: "петербурзький" неокласицизм та раціоналізм. Серед досить численних у Києві творів неокласицизму кращим є будинок Педагогічного музею (П. Альошин). Видатним прикладом раціоналізму є будівля Бесарабського критого ринку (Г. Гай, М. Бобрусов). Теми доповідей та рефератів:
Теми, що виносяться на самостійне опрацювання:
Рекомендована література: 18, 19, 22, 30. 37, 39, 41, 43, 45, 49, 58, 61, 66, 68, 70, 71, 74, 80, 84, 86, 93, 100, 112, 123, 134, 137, 148, 153. |