Рішення щодо розпуску рейхстагу. Главою імперії був Німецький імператор (кайзер) король Пруссії. Головування в союзі належить королю Пруссії, було сказано в статті 11 Конституції, який має титул Німецького імператора
 Скачать 157.69 Kb.
|
|
49.Виникнення держави і права Японії Японська цивілізація зародилася значно пізніше китайської. До нашої ери на території древньої Японії проживали роздроблені племена з неолітичною культурою. З початком нашої ери почалося соціальне розшарування суспільства, почали виникати племінні союзи, з'явилися раби. В ПІ ст. н.е. утворився перший великий племінний союз Ямато, який був по-суті племінно-родовим рабовласницьким устроєм, в якому сформувалася племінна знать. Розвиток класового суспільства та загострення соціальних суперечностей вимагали створення централізованої влади. Влада правителів династії Ямато поступово набирала ознак царської.В 604 році принц Сьотоку Тайсі зробив спробу створити державний устрій для чого здійснив ряд реформ. В їх основі знаходилася китайська модель династії Суй, до імператорів якої принц посилав цілий ряд послів. В основу моделі державного устрою Тайсі була покладена жорстка ієрархія й абсолютний суверенітет правителя. Спадкова система посад була замінена 12-й ранговою ієрархією чиновників, з метою проголошення верховної влади царів був прийнятий "кодекс із 17 статей", у якому викладені принципи існування Японської держави й управління нею. Однак спроба тоді створити першу централізовану державу суспільство не сприйняло.Тільки через 40 років державний устрій в Японії став реальністю. Це сталося завдяки перевороту Тайка (японська назва 645 року), під час якого родова та рабовласницька знать втратили владу, яка перейшла до прибічників феодальних форм соціально-економічної залежності.В розвитку феодалізму в Японії можна виділити три етапи: - ранній феодалізм (УІІ-ХІІ ст.); - розвинутий феодалізм (XII-XVI ст.); - пізній феодалізм (XVII - середина XIX ст.) Саме 643 рік вважають початком раннього феодалізму в Японії. Сформувався такий соціальний устрій: царський дім; наближена до царського дому знать; державні чиновники різних рангів, повноправні селяни (рьомім) і неповноправні селяни (сьомім). Існування останніх означало, що в ранньофеодальній Японії збереглося рабство.Основним документом епохи перевороту Танку став закон про земельні наділи (ханден), згідно якого вся земля з приватного землеволодіння перейшла в розпорядження правителя. Відповідно до закону державна земля розподілялась таким чином. У довічне користування отримувала землю знать, наближена до царського дому. Інколи вона отримувала право передачі цих земель у спадщину протягом трьох поколінь. Чиновники отримували посадові земельні наділи, розміри яких залежали від рангу й посади чиновника. Селяни рьомін отримували у користування невеликі земельні наділи. Селяни сьомій отримували 1/3 селянського наділу.Було введено універсальну систему оподаткування. Повноправні селяни обкладалися численними податками та військовою повинністю, а неповноправні тими ж податками та панщиною (робота на землі її господарів - правителя, знаті, чиновників). На початку УІ ст. панщина досягала 60 днів на рік. В наступних століттях панщиною обкладалися і повноправні селяни. Після сплати податків і виконання панщини у більшості селян майже нічого не залишалося, і вони вимушені були брати рис в борг у державних коморах під високі проценти (від 50 до 100%). Щоб розплатитися з боргами, селяни закладати свої земельні наділи або продавати дітей. Становище селян, особливо неповноправних, було вкрай тяжким.Таким чином, період реформ Тайка став періодом зміцнення державної власності на землю та неухильного закабалення селянства царським домом, знаттю та чиновниками.Основою ранньофеодальної Японії було землеробство та ремесло. Збільшувалися площі оброблюваних земель, на яких вирощували просо, пшеницю, жито. У VIII ст. у землеробстві широко застосовувались залізні землеробські знаряддя. Набули розвитку промисли й ремесла, розвивалося будівництво. Будувалися греблі, водосховища, канали, дороги, міста. В 710 році була побудована перша постійна столиця Нара. Розвивалися ткацтво, шовківництво, ковальство, ювелірна справа. Активно в цей час добували метали: золото, залізо, мідь, срібло, а також сірку і слюду.Держава намагалася стимулювати розвиток торгівлі: розробляються правила торгівлі, у столиці в спеціально відведених місцях, а в інших містах - біля поштових станцій, у портах створюються ринки. У великих містах діяло по кілька ринків.Період VІII-XI ст. був переходом від панування державної феодальної власності до панування власності окремих феодалів. Проте на відміну від Китаю, де великі землевласники виконували управлінські функції, японська вища аристократія передавала ці функції місцевим феодалам (рьосю) або економам (сьокон). Тому великі феодали, отримуючи із своїх наділів частину доходів, втрачали зв'язок із своїми феодами, маєтками та селянами і перебиралася у столиці. Місцеві феодали стають повноправними господарями на місцях, що послаблювало централізацію влади. Завершення цього процесу означало перехід Японії до розвинутого феодалізму, який розпочався з кінця XII ст. Основою землеволодіння стали феодальні маєтки (сьоен), які були приватними володіннями аристократії та храмів. Крупні феодали почали об'єднуватися навколо своїх вождів, створюючи панівні дома. Для захисту своїх інтересів та володінь панівні дома почали створювати новий особливий стан феодального суспільства - воїнів-самураїв. Цей по-суті військовий стан створювався з заможних селян, старост з метою прикріплення селян до землі і конкретного феодала для боротьби з селянськими повстаннями і міжусобними війнами. За це феодали давали самураям у користування ділянки землі. Так було покладено початок легшим відносинам - відносинам васальної залежності між самураєм і феодалом, що, в свою чергу, зумовило формування нових відносин між самими феодалами.Зі створенням панівних домів самураї перетворювалися в замкнутий стан - буси. У їхньому середовищі виник і свято зберігався кодекс військової стики (бусидо - шлях воїна, звідси і назва стану), звід норм поведінки, головною з яких була вірність своєму господарю, готовність віддати за нього життя. Цей закон у разі безчестя або невдачі передбачав за визначеним ритуалом харакірі (самовбивство). Сила самурайства полягала в тому, що самураї походили із землеробів, безпосередньо пов'язаних із землею, і спирались на реальну базу - сільськогосподарське виробництво.В кінці XII ст. розпочалась війна за владу між панівними домами Мінамото та Тайра. Вона завершилася в 1192 році перемогою дому Мінамото, який висунув представника свого роду на посаду верховного воєнного начальника - сьогуна. З того часу титул сьогун означав звання військово-феодальних правителів Японії.Нова влада конфіскувала землі переможених і роздала своїм самураям. Почався новий період розквіту землеробства, торгівлі, ремесел і міст. Якщо до 1400 року в Японії було 40 міст, то в XV ст. їх виникло 45, а в XVI ст. вже 269.Із розвитком міст утворюються кооперативні об'єднання ремісників і торговців. У країні розвивається внутрішній ринок. Зростає продуктивність праці, підвищується врожайність сільськогосподарських культур. Усе це сприяло підвищенню життєвого рівня селян і пожвавленню торгівлі. Товарна економіка руйнувала автократичну економіку замкнутих маєтків і розширювала межі економічних районів. Введення в обіг китайської бронзової монети, яка в той час була міжнародною валютою в торгівлі з усією Східною Азією, Індокитаєм і в країнах Південних морів, сприяло збільшенню в Японії видобутку міді, золота й срібла. Активізувалася зовнішня торгівля, особливо з Китаєм. У Китай вивозили, крім міді, зброю, віяла, сірку, а в Японію із Китаю - фарфор, книги, ліки, шовк-сирець.В добу розвинутого феодалізму відбувся перехід від середнього феодального землеволодіння до великого - князівств. Дрібні та середні феодали відсторонювались від володіння землею і поступово перетворювались у службовців. Мало місце і пом'якшення податків та селянських повинностей. Якщо раніше селяни віддавали феодалам 50% врожаю, то тепер ця норма знизилася до 40%, але земля почала активніше переходила до рук заможних феодалів, вони ж стали контролювати міста й торгівлю.XV-XVI ст. - період постійних міжусобних конфліктів, війн і боротьби за об'єднання. Об'єднання країни розпочав полководець Ода, а завершив в 1603 році феодал Токугава, який отримав титул сьогуна.Доба пізнього феодалізму. Династія сьогуна Токугава була при владі до 1867 року. За цей період Японія перетворилась в централізовану феодально-абсолютистську державу. Економічною основою її розвитку стали велике землеволодіння, великі міста та копальні. Було встановлено систему 4-х станів: самураї, селяни, ремісники, купці. Проводячи боротьбу з засиллям іноземців, особливо європейців, які насаджували християнство, було видано З укази про "закриття країни". Мала місце лише обмежена торгівля з Китаєм та Голландією.Феодальна організація землеволодіння відзначалася великою кількістю дрібних селянських господарств, що виконували феодальні повинності на користь князівств. Однак на селі почав формуватися прошарок нових поміщиків, вихідців з середовища купців, лихварів, самураїв, селянської верхівки. Почали виникати мануфактури. Поступово складалися капіталістичні відносини. ПРАВО!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Незважаючи на відокремлене становище і значне поширення звичаїв, традицій і ритуалів, Японія з перших днів своєї історії перебувала під впливом іноземних культур. Правда, активне сприйняття всього нового і корисного не завжди критично оцінювалося.Починаючи з V ст. до епохи Мейдзі (XIX ст.) Японія зазнала сильного впливу китайських ідей і теорій. Основою японського, як і китайського, права була філософська концепція конфуціанства. Під її впливом розвиваються японське право, законодавство, правова філософія. Перші пам'ятники японського права з'явилися на початку VII ст. і являли собою юридичні збірники, складені на зразок тодішнього китайського законодавства. Відмітна їх риса полягає у тому, що з XIII ст. на зміну імператорським збірникам (ріцу - рьо) прийшли акти правлячих феодальних кланів.Протягом тривалого часу (XVII - середина XIX століть) Японія фактично повністю була ізольована від зовнішнього світу. Остаточно закріпивши ієрархічну систему суспільства, яка позбавляла нижчі верстви населення яких-небудь прав, правляча військово-феодальна верхівка проводила вкрай консервативну лінію. Вона підтримувала традиційну національну психологію конфуціанського толку, заважала проникненню у свідомість населення іншої ідеології, яка могла змінити "національну цілісність" (кокутай).Найважливіший нормативний акт цього часу "Кодекс із ста статей", або "Сто законів" (1742 p.), впорядкував старі закони і норми звичаєвого права, вироблені феодалами. У ньому здебільшого містилися норми матеріального і процесуального кримінального права. Норми цивільного права були подані слабко, тому багато цивільно-правових і торгових відносин регулювалися звичаєвим правом. У країні офіційно діяв принцип незнання законів ("народ не повинен знати закони, а мусить лише підкорятися ним"), відповідно до якого зміст законів має бути відомий лише суддям і чиновникам. В основі цього принципу лежала концепція стародавньокитайського права - невідомість майбутнього покарання сильніше утримує від вчинення злочину, ніж його знання.Визначальними для формування основних рис сучасної правової системи Японії стали 60-80-ті роки XIX ст. Це так звана епоха Мейдзі ("освіченого правління"), яка почалася з буржуазної революції 1867-1868 pp. Попри всю її обмеженість, революція дала поштовх до істотних реформ у різних сферах суспільного життя. Інтерес до культури Китаю - багатовікового наставника Японії - почав швидко знижуватися. Японія спрямувала свої погляди на Європу. Протягом деякого часу вплив китайського права ще зберігався (воно викладалося в Токійському університеті до 1880 p.), однак поступово зводилося нанівець внаслідок прагнення японців прилучитися до європейської культури.Перелом у правосвідомості і правовій культурі японського населення настає з кінця 60-х років XIX ст., коли спостерігається промисловий підйом, активно розвиваються капіталістичні відносини, встановлюються торгові зв'язки з іншими державами. На японську мову перекладаються французькі і німецькі кодекси, вивчається англійське право. Поставлене і поступово виконується завдання створення законодавчої системи на зразок розвинутих країн.Становлення нової правової системи проходило в гострій боротьбі між прихильниками консервативних і демократичних методів управління. Законодавство неодноразово змінювалося. При упорядкуванні Цивільного кодексу Японії відбувалося переорієнтування то на Цивільний кодекс Франції, то на Німецьке Цивільне Уложення. Спочатку до Японії запросили професора Г. Буассонада (Франція) для впорядкування проектів Кримінального кодексу і закону про кримінальну процедуру. Вони розроблялися на французький зразок і були прийняті парламентом як закони у 1880 р. Г. Буассонаду було також запропоновано скласти проект Цивільного кодексу. Проте поданий у 1890 р. на затвердження до японського парламенту його проект був відхилений. Також був відхилений і Торговий кодекс, складений відповідно до Торгового кодексу Франції. Були прийняті Цивільний (1898 р.) і Торговий (1899 р.) кодекси, розробку яких парламент доручив японській комісії, яка орієнтувалася на німецьку модель. Правда, автори включили до нього низку положень проекту кодексу Г. Буассонада. Однак ці кодекси не мали широкого практичного застосування. У правовому житті Японії перевага віддавалася традиційним формам вирішення спорів - примирливому посередництву і за згодою сторін, що припускали поблажливе ставлення до винного і прощення з боку потер-плого.У 1889 р. була прийнята перша конституція Японії. Моделлю для основного закону стала прусська конституція, пристосована до японських умов. Перша Конституція Японії була консервативною, затвердила верховну владу імператора, обмежила права парламенту і фактично згодом підготувала грунт для військово-фашистському режиму. Кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство (Кримінальний кодекс 1907 p., Кримінально-процесуальний кодекс 1922 p., закон про підтримання громадського спокою 1922 р.) набуло репресивного характеру.Після закінчення Другої світової війни і капітуляції Японії, аж до укладення у 1951 р. Мирного договору, всі сфери життя країни перебували під контролем Верховного командування Союзних сил. За цей час багато інститутів права формувалися за американськими зразками. У результаті цього виникла невідповідність між старою правовою системою, яка склалася під впливом континентального європейського права, і глобальним тиском американського права. При впорядкуванні демократичної Конституції Японії 1947 р. за основу був узятий проект, підготовлений цивільною адміністрацією штабу окупаційних американських військ на чолі з генералом Макартуром. Як наслідок, прийняття нової конституції викликало необхідність перегляду всього законодавства держави (див. §"Закон. Кодифікація"). 50.Революція Мейдзі. Реформи 70-80-х років 19 ст. В умовах кризи, краху державної фінансової системи, загрози перетворення країни на сировинний придаток розвинутих держав у Японії виник могутній антизарубіжний, антисегунівський рух, в якому брали участь найширші кола населення. Об'єднані сили опозиції (представники самурайських князівств Тесю, Сацума та інших, великої торгової буржуазії)" котрі прагнули модернізувати феодальний режим, здійснили урядовий переворот. Його назвали революцією Мейдзі (1867—1868), що привела до повалення сегуна та реставрації влади імператора. Новий імператор виконував нову програму реформ, що створювали передумови, необхідні для становлення капіталістичної системи. Цей переворот вважають буржуазною революцією. Головні соціально-економічні й політичні перетворення У результаті реформ відбулися такі радикальні зміни: 1) політичні перетворення — завершення процесу об'єднання держави. Ліквідували феодальні князівства і до 1871 р. створили префектури на чолі з префектом замість спадкових губернаторів. Сформувалася централізована держава, що стало вирішальним чинником перетворення Японії на могутню світову державу; 2) скасували феодальний устрій, феодальне право князів і самураїв. Уряд низкою указів визначив гарантії свободи особистості, надавши їх усім громадянам. Декретами 1870—1871 рр. уніфіковано закони і судочинство, встановлено рівність усіх підданих імператора перед законом (указ 1869 р. зобов'язував феодалів передати свої володіння імператору); 3) визнали недійсними державні обмеження на заняття і вибір професії для осіб усіх станів, ліквідували цеховий лад, гільдії, клани, надали право на вільне пересування країною, що означало ліквідацію феодальної залежності; 4) у 1868-му скасували станові нерівноправності в господарській діяльності. У1871 р. дозволили вільно вибирати сільськогосподарські культури для посіву. 1872-го видали указ про свободу торгівлі рисом та іншими сільськогосподарськими продуктами, що започаткувало становлення вільної торгівлі; 5) уперше в історії Японії імператор і його уряд перетворилися на єдину і загальновизнану владу; 6) унаслідок подолання політичної роздробленості ліквідували всі внутрішні мита, ввели єдину грошову одиницю (ціна із золотим забезпеченням). З 1870 р. почали карбувати золоті й срібні монети — єни (кругла монета — долар із драконом), що дорівнювали за вагою і пробою доларові США, та дрібні монети — сени (центи). Отже, незважаючи на те, що феодальні елементи вбудовувались у нові механізми управління та господарювання, в країні створювали умови для організації єдиного всеяпонського ринку, економічного об'єднання країни.Економічні реформи (аграрна, банківська) спрямовували на прискорення первісного нагромадження капіталу, формування нових суспільно-економічних структур. У процесі аграрної реформи 1872—1873 рр. скасували феодальне землеволодіння, виник прошарок нових власників землі. Формально земля без викупу закріплювалась на правах приватної власності за тими, хто нею фактично розпоряджався. Селяни, спадкові тримачі земельних ділянок, стали їх власниками. Поміщики завдяки реформі легалізували свої права на 1/3 орної землі країни, яку із середини XIX ст. усупереч чинним законам вони отримали. Великим землевласником став імператор. У1873 р. ввели поземельний податок — головне джерело державного бюджету. Податок поширювався на всіх землевласників, і стягував його в грошовій формі центральний уряд. Податки, разом з місцевими, становили майже 50 % урожаю, одержаного з ділянки землі, що за величиною дорівнювало приблизно феодальній земельній ренті. Держава 40 % поземельного податку витрачала на виплату компенсації колишнім власникам землі у формі довічних пенсій. З метою залучення дайме (можновладних князів) і самураїв до підприємницької діяльності (у промисловість, банківську справу, торгівлю, аграрний сектор) уряд погодився на "компенсацію пенсій", що передбачало одноразову виплату пенсій за кілька років наперед (одна частина — готівкою, друга — державними облігаціями з розрахунку 5 % річних залежно від обсягу пенсій). Незважаючи на протест князів і самураїв, у 1876 р. уряд примусив їх капіталізувати пенсії. Сума виплат дорівнювала обсягу пенсій за 5—14 років. Величезні грошові кошти, які отримали від держави колишні князі й самураї вищих рангів, стали важливим джерелом формування ринку капіталів. Щоб зосередити капітали, потрібні для фінансування комерційних підприємств, уряд у 1872-му розпочав банківську реформу. Першим кроком було заснування національних банків. Перший такий банк створили 1873 р. торгові доми "Міцуї" та "Оно". Капіталізовані пенсії колишніх князів, самураїв вкладали у національні банки, яких до 1879-го нараховували 153, причому 75 % банківського капіталу належало самураям. Отже, в Японії узаконили приватну власність на землю, що сприяло розширенню посівних площ (за 15 років на 9 %), підвищенню врожайності, збільшенню обсягу аграрного виробництва, зростанню його товарності. Реформа сприяла поширенню свободи купівлі-продажу землі, зумовила виникнення нових категорій земельних власників, усі власники землі одержали можливість займатися підприємництвом. Радикальність перетворень полягала в тому, що заможніше селянство, не сплачуючи більше земельну ренту князям, мало право працювати на ринку. У цьому виявився японський варіант первинного нагромадження капіталу для становлення ринкової економіки. Це створювало передумови для капіталістичних форм виробництва та господарювання.Частина селян, аби вижити, вдавалася до оренди на важких умовах. Якщо в 1873 р. орендована селянами земля становила 31 % усієї орної земельної площі, то до 1892-го вона сягнула 40 % (для рисових полів — 45). В умовах аграрного перенаселення, малоземелля селян поміщики встановлювали високу орендну плату (вищу, ніж в Англії, у 7 разів, ніж у Німеччині — в 3,5 разу). Поміщики отримували орендну плату в натуральній формі, що становила від 25 до 80 % урожаю рисових плантацій. Тому вони торгували рисом, і це ставало вигідним бізнесом. Поміщики також вкладали одержані кошти в будівництво підприємств із переробки сільськогосподарської сировини. Переливання капіталу із сільського господарства доповнювала фіскальна політика держави, прибуткову частину бюджету якої від поземельного податку у 1876 р. збільшили до 70 %. Отже, держава отримувала необхідні кошти для сприяння розвитку промисловості й транспорту, куди не ризикувала вкладати кошти торговельно-лихварська буржуазія.У цей період унаслідок економічних реформ формувався ринок праці. Його становили переважно малоземельні (70 % селян володіли менш ніж 1 га землі) і малокваліфіковані селяни, в основному жінки та підлітки, які вимушені були шукати додаткового заробітку. Бракувало кваліфікованих кадрів, постійних працівників. Селяни, коли стали власниками землі, незважаючи на труднощі, не бажали розлучатися зі своїми незначними господарствами, що зумовило інтенсивне використання землі (між рядами ячменю сіяли соєві боби), аби мати змогу платити податки.В умовах орендної плати, що збільшувалася, нестачі вільних робітників великим землевласникам було вигідніше здавати землю в оренду, ніж організовувати господарства капіталістичного зразка. Напівфеодальні відносини в селі послаблювали стимули до капіталістичної організації поміщицьких господарств, надаючи процесам формування передумов індустріалізації країни деякі особливості.Важливу роль у становленні капіталізму відіграли самураї, котрі становили лише 5—6 % населення. Національне честолюбство, постійне прагнення вивести Японію вперед, порівняно з іншими державами, сприяло їх швидкій адаптації до нових умов. Майнове становище самураїв не було однаковим: їхні доходи коливалися від 1,8 до 10 тис. коку рису, спостерігався нижчий рівень життя нижчого стану, ніж у селян. Реформи змусили самураїв поповнити ринок праці та зайнятися різноманітними видами діяльності. Це був найбільш освічений і честолюбний резерв найманої робочої сили. Значна частина самураїв вищого рангу, отримавши чималі кошти, ставила великими землевласниками, організаторами промислового виробництва, засновниками банків тощо. Частина їх становила середню ланку управлінського й державного апаратів. Набагато бідніші були найманими робітниками. Держава залучала їх до будівництва зразкових державних підприємств, на яких вони займали посади управлінців або працювали як кваліфіковані робітники.Певне значення у формуванні ринку праці мали розорені ремісники й декласований нижчий суспільний клас самураїв. Більшість із них ставали найманими робітниками, інші намагалися пристосуватися до нових умов, зберігаючи "цеховий дух". 51. Конституція Японії 1889 р. та формування конституційної монархії у ЯПОНІЇ |