ОВД-учебник. Розділ Ветеринарний облік, звітність та діловодство 230
 Скачать 4.11 Mb.
|
|
12 13 Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ 1.1. Коротка історія виникнення і становлення законодавчих актів з питань ветеринарної медицини Ветеринарна медицина, її започаткування у вигляді народної практики в лікуванні худоби, виходить з далекого минулого. Ще в IV сторіччі до нашої ери вчений стародавньої Греції Аристотель описав сап, як заразну хворобу коней. Збереглися перші повідомлення про сибірку (979 р.), про сказ (1077 р.). Протягом багатьох сторіч, починаючи з періоду до нашої ери і аж до ХУІІІ-ХІХ віків, ветеринарна справа на території нашої держави розвивалася надзвичайно повільно і перебувала по суті в започаткованому стані. Мова йде про примітивну лікувальну допомогу, яку надавали скотарі, пастухи. Перші повідомлення про лікування тварин з'явилися у слов'ян, що жили на берегах Балтійського моря, Дніпра, Дунаю. Народна практика в лікуванні худоби без сумніву відіграла позитивну роль. Проте, не дивлячись на це, люди протягом тривалого часу були безпорадними у боротьбі з заразними хворобами, які спричиняли в різні часи величезний збиток конярству та скотарству. Перші представники ветеринарної спеціальності - "коневиє лєкарі", "кровопуски", "коновали" та інші, що займалися лікуванням тварин, з'явилися у XV сторіччі. Започаткування законодавчих актів з питань ветеринарної медицини Хвороби тварин та людини, в т.ч. заразні, відомі з глибокої давнини і називалися тоді "моровими" чи "пошесними" (в давніх арабських рукописах сибірка іменувалася як "шоста єгипетська виразка" або як "персидський вогонь"). Проте в ті часи не могло бути і мови про будь-які законодавчі акти, інструкції у зв'язку з низьким рівнем пізнань про суть хвороб. Для цього знадобилися тисячоріччя. Появу перших указів з питань ветеринарної медицини варто віднести до XV-XVI сторіч, що було обумовлене спустошливими епізоотіями сибірки, чуми великої рогатої худоби та інших інфекційних хвороб. В 1711-1714 рр. у Європі загинуло від чуми 1,5 млн. голів великої рогатої худоби, в Голландії за ці роки від чуми загинула майже вся велика рогата худоба. У зв'язку з таким становищем до XVI сторіччя відноситься введення на Русі карантину по боротьбі з епідеміями та епізоотіями ("моровими поветриями"):
нова про влаштування прикордонних застав "по всьому Смоленському тракту з Литвою у зв'язку з виниклою там "моровою хворобою", щоб ніхто з Литви та в Литву не ходив". Це був початок організації прикордонних застав та охорони кордонів держави. 1640 року видається перший урядовий указ "Про попередження від загибелі тварин та людей від хвороб", в якому викладені перші організаційні, профілактичні, протиепізоотичні та протиепідемічні заходи по боротьбі з сибіркою в Росії. В подальшому видається ще кілька указів сенату з інфекційних хвороб. В указі від 1761 р. вимагалося, щоб мешканці Петербурга віддавали заразну худобу поліції, "яка б розстрілявши її, заривала у глибокі ями", а також "Про боротьбу з загибеллю худоби". Перші законодавчі акти стосувалися окремих небезпечних хвороб, вони були віддані на відкуп поліції та волі приватних власників худоби. В ті часи ще не існувало посади "ветеринарний лікар". Вперше така посада заснована при управлінні поліції в Москві у 1811 р., в Петербурзі — в 1814 році. Після цього зроблені перші кроки з ветеринарного законодавства. При виданні 2-ої книги ХІІІ-тому зведень законів Російської імперії (1832 р.) був опублікований спеціальний розділ "Про заходи щодо попередження загибелі худоби", який пізніше доповнювався інструкціями та постановами. Тривалий час у якості урядового органу, що займався ветеринарною справою, виступало МВС. Спочатку при ньому був створений тимчасовий Комітет у справах ветеринарії, потім "Особливий комітет з покращання ветеринарної частини і з заходів припинення загибелі худоби", "Ветеринарний комітет" та "Ветеринарне відділення" у складі Медичного департаменту МВС. У 1889 р. процес створення ветеринарного органу, незалежного від Медичного департаменту, завершився перетворенням Ветеринарного відділення у Ветеринарне управління при МВС. У 1901 р. при МВС на правах департаменту створене Ветеринарне управління та Ветеринарний комітет, у склад яких входили представники різних міністерств і відомств.  1415 Це був значний прогрес в організації ветеринарної справи. В склад губернських управлінь включені посади ветеринарних інспекторів. МВС мало залізничні, ґрунтові і охоронно-карантинні пункти, ветбаклаборато-рії та протичумні станції. У розвитку ветеринарної справи на селі позитивну роль відіграла земська ветеринарія, організована в 70-х роках XIX сторіччя. Земства, які мали значні кошти, ввели дільничну систему ветеринарного обслуговування тваринництва, утримували дільничних лікарів і фельдшерів, фінансували заходи та будівництво лікарень і лабораторій. При губернських земських управах було ветеринарне бюро, а в повітах - повітові земські лікарі. Навантаження на одного ветеринарного лікаря було надзвичайно високим (65 тис. лише великої рогатої худоби), але постійно скорочувалося. В 1912 р. всі діючі акти з ветеринарії були опубліковані у "Збірнику узаконень та урядових розпоряджень з ветеринарної частини МВС". Включений в нього "Статут лікарський" (1905 р.) містив важливі положення з попередження та припинення заразних хвороб, про порядок влаштування та утримання боєнь, реєстрацію заразних хвороб, телеграфне повідомлення сусідів та Ветеринарне управління про появу чуми і інших хвороб. Організаційні та законодавчі заходи в деякій мірі покращили епізоотичний стан у країні (чуму відтіснили з центральних районів, зменшилася захворюваність сибіркою, чому сприяло широке впровадження вакцини Л.С. Ценковського). Проте про єдине для країни законодавство говорити було ще рано: воно не розповсюджувалося на всю територію, зокрема на власників худоби земських та і неземських губерній; земства на місцях самі видавали обов'язкові постанови, часто з протиріччями та по захисту лише своїх місцевих інтересів. Крім того, кадри спеціалістів були малочисельними, фінансова база дуже слабкою, деякі акти існували, але не виконувалися із-за відсутності надійних біопрепаратів тощо. В 1919 р. ветеринарна справа, крім ветеринарної частини армії, передається у підпорядкування Наркомзему, а у 1921 р. була об'єднана військова та цивільна ветеринарія. Керівним органом стало Центральне ветеринарне управління Наркомзему. Соціальна перебудова, організаційне об'єднання всієї ветеринарної служби у Наркомземі, декрети з питань ветеринарії створили передумови для розробки ветеринарного закону. У 1923 р. затверджений Ветеринарний кодекс РРФСР, який став основою для складання та видання таких же статутів в Білоруській РСР (1924 р.) і Українській РСР (1925 р.) та інших республіках. Цими законами були визначені основні завдання та функції державної ветеринарії в галузі охорони здоров'я населення від антропозооро-зів, в розвитку тваринництва, промисловості, яка переробляє продукти та сировину тваринного походження, охорони території країни від занесення заразних хвороб з іноземних держав та інші питання. На підставі урядових декретів та постанов, ветеринарного статуту були розроблені і опубліковані перші інструкції щодо профілактики та боротьби з найбільш небезпечними інфекційними хворобами, правила з ветсаннагляду і інших питань ветеринарії. Це сприяло покращанню епізоотичної ситуації. За короткий час були ліквідовані чума та пошесне запалення легенів великої рогатої худоби, зменшена захворюваність іншими інфекційними хворобами. Створення матеріально-технічної бази важкої та легкої промисловості забезпечило організацію нових галузей: біологічної промисловості та спеціальних заводів з виробництва ветеринарних товарів. Вдосконалення ветеринарної справи в державі, створення державної, відомчої та приватної ветеринарної медицини Питання подальшого вдосконалення ветеринарної справи, шляхи покращання ветеринарного обслуговування тваринництва були обговорені у 1926 році на І ветеринарному науково-організаційному з'їзді. В кінці 20-х років ветеринарія досягла значних успіхів. Були ліквідовані чума та контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби, зменшилася захворюваність сапом та коростою тощо. Значно зросла мережа установ ветеринарно-санітарного нагляду в м'ясній та шкіряній промисловості, на транспорті та кордоні. У зв'язку з колективізацією сільського господарства та організацією радгоспів назріла необхідність перебудови організаційних форм ветеринарії. В цей час все керівництво ветеринарною справою, крім військового відомства, концентрується в Наркомземі земельних справ, створюється відомча ветеринарна медицина. Для забезпечення ветеринарних установ та господарств зооветеринарними товарами у 1930 р. організовується Державний трест "Вет-постачпром", а у 1939 р. - Головне управління біологічної промисловості. У зв'язку з такими суттєвими перетвореннями в тваринництві та ветеринарії в 1936 році був затверджений єдиний загальносоюзний Ветеринарний статут СРСР, що мав законодавчу силу для всіх союзних республік протягом 15 років. 16 17 Прийняттю 1-го статусу передувало прийняття ряду постанов, спрямованих на усунення недоліків в організації ветеринарної справи та посиленні державної ветеринарії: "Про реорганізацію ветеринарної справи", "Про стан ветеринарної справи та боротьби з епізоотіями", "Про організацію ветеринарної справи" - покращання державного ветеринарного контролю, у зв'язку з чим запровадили посади ветеринарних, інспекторів у райземвідділах та створили курси для підготовки 1000 ветеринарних інспекторів. Цією ж постановою передбачалося ширше розгорнути та укріпити дільничу ветеринарну мережу. На Наркомзем та його Головне ветеринарне управління були покладені завдання: планування ветеринарних заходів, розробка загальних положень ветеринарного законодавства, контроль ветеринарно-санітарних заходів, виробництво та розподіл предметів ветеринарного постачання, ведення ветеринарної статистики, обліку, підготовки та розподілу ветеринарних кадрів, керівництво наукою. Постанова зобов'язувала всі відомства, які мають ветеринарну службу, виконувати вказівки Наркомзему з ветеринарних питань. Ці всі основні положення і були закріплені в І Ветеринарному Статусі СРСР. На державну службу ветеринарної медицини покладене обслуговування рибних господарств та бджіл. На базі існуючих ветеринарних дільниць та пунктів, а також зооді-льниць у 1940 р. організовується єдина зооветеринарна мережа зооветеринарних дільниць та пунктів, які існували до 1953 р., коли ветеринарне обслуговування було покладене на машино-тракторні станції (МТС) і була реорганізована єдина зооветеринарна мережа, створені ветеринарні дільниці та пункти, які передані у підпорядкування МТС. Внаслідок проведеної реорганізації машино-тракторних станцій ветеринарні дільниці та пункти передаються у підпорядкування районних ветеринарних лікарень. У штаті утворених районних інспекцій з сільського господарства вводиться посада головного ветеринарного лікаря району. Другий Ветеринарний Статут СРСР був затверджений у 1951 р. В ньому відображені зміни, що пройшли у розвитку сільськогосподарського виробництва та визначені завдання державної ветеринарії на наступний період. З 01.01.1968 р. діяв Ветеринарний Статут СРСР, затверджений Постановою Ради Міністрів СРСР №1142 від 22.12.1967 р. 24 серпня 1991 року Україна стала незалежною державою. Постало питання мати своє Ветеринарне законодавство. У цей час службу ветеринарної медицини очолювало Головне управління ветеринарії з державною ветеринарною інспекцією МСГ України. 18 25 червня 1992 року Верховна Рада України Постановою №24990111 ввела в дію Закон України "Про ветеринарну медицину". Кабінету Міністрів України було доручено підготувати і додати на розгляд ВР пропозиції про зміни і доповнення чинних законодавчих актів України, що впливають із цього Закону. Постановою ВР України №567/96-ВР від 05.12.1996 р. введений у дію Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину". Постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 р. №1277 утворений Державний департамент ветеринарної медицини (ДЦВМ) Міністерства агропромислового комплексу як вищий орган ветеринарної медицини в державі. Нині діючий Закон України "Про ветеринарну медицину" прийнятий Верховною Радою України 15 листопада 2001 року. Цим законом введено ряд нових термінів згідно з Міжнародним ветеринарним кодексом МЕБ і відповідно до вимог ЄС, чітко визначена вертикаль органів державного управління - ДДВМ та його територіальні органи, їх компетенція і фінансування. З переходом до ринкових умов господарювання почала запроваджуватися в нашій державі приватна ветеринарна практика. З кожним роком кількість приватно практикуючих лікарів збільшується і на перспективу буде ще збільшуватися. Контрольні запитання
1.2. Основи ветеринарної справи в Україні. Законодавство з питань ветеринарної медицини Регламентувати будь-яку справу (заходи, порядок їх проведення, організацію, структуру, методи, функції, матеріальні засоби, управління тощо) у законодавчому порядку, тобто в такому порядку, що встановлюється уповноваженим на те органом, - означає визначити єдині обов'язкові форми та норми, а також умови організації справи, які за безпечать його ефективність і виконання відповідних завдань. Це в повній мірі відноситься і до ветеринарної справи, і до ветеринарного законодавства. Що ж таке Ветеринарне законодавство і на яких положеннях воно базується? 19    Законодавство про ветеринарну медицину - це Конституція України, Закон "Про ветеринарну медицину", постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів і інші урядові акти, що регламентують організаційні питання ветеринарної медицини, а також видані органами управління ветеринарною службою положення, інструкції, правила, настанови, вказівки та інші нормативні документи з загальних і спеціальних питань ветеринарної медицини.Ретельно дотримуватися встановлених ветеринарних норм перш за все потрібно для того, щоб краще зберегти поголів'я тварин та птиці, не допустити неправильного їх утримання, годівлі та виробничого використання, попередити безконтрольні перевезення тварин, реалізацію недоброякісних продуктів та інші подібні порушення. Разом з тим потрібні чіткі певні правила та обов'язкові заходи на випадок появи заразних хвороб, з тим, щоб швидко розпізнавати їх, не дати їм розповсюдитися і ліквідувати в найкоротші терміни та з найменшими витратами в первинному вогнищі хвороби. Для того, щоб спеціалісти ветеринарної медицини могли ефективно виконувати свої функції, необхідно регламентувати взаємовідносини їх з власниками тварин, надати цим працівникам при виконанні службових обов'язків певних прав та встановити ступінь відповідальності посадових та приватних осіб за порушення ветеринарних норм і правил. Всі ці питання вирішені різними законодавчими актами, постановами уряду та законами Верховної Ради. Потрібно мати на увазі, що не кожне питання у ветеринарній справі потребує регламентації. Наприклад, методи лікування при незаразних хворобах, правила хірургічної та акушерської роботи, способи кастрації тварин тощо звичайно не викладаються у формі інструкцій чи настанов. Регламентація потрібна лише у випадках:
- коли необхідно встановити відповідальність керівників госпо дарств, підприємств, окремих громадян за виконання ветеринарних ви мог, а також визначити права і обов'язки спеціалістів ветеринарної ме дицини чи установ. Предметом законодавства з питань ветеринарної медицини є:
В основу законодавчої регламентації ветеринарної справи покладені досягнення науки та практики в гал^і ветеринарної медицини. При цьому враховані матеріально-технічні можливості і організаційно господарські умови. Ветеринарне законодавство є результатом творчої праці великого колективу спеціалістів ветеринарної медицини. Проекти інструкцій, настанов та правил найчастіше розробляють науково-дослідні установи ветеринарної медицини, потім їх обговорюють у керівних ветеринарних органах. Багато інструкцій та правил з ветеринарно-санітарної справи попередньо погоджують з зацікавленими відомствами. Це роблять з метою повного обліку особливостей тієї галузі, на яку розповсюджується дія даної інструкції. Положення та вказівки часто попередньо обговорюються широкими колами працівників ветеринарної медицини, а потім за- 20 |