ОВД-учебник. Розділ Ветеринарний облік, звітність та діловодство 230
 Скачать 4.11 Mb.
|
|
21  тверджуються з врахуванням критичних зауважень і даних передового досвіду.Закон України "Про ветеринарну медицину", прийнятий Верховною Радою України 15 листопада 2001 року, регулює діяльність органів та спеціалістів ветеринарної медицини. Це державний закон, що визначає завдання служби ветеринарної медицини, права та обов'язки спеціалістів ветеринарної медицини державної мережі, колективних, сільськогосподарських, промислових підприємств, керівників господарств і індивідуальних власників із питань збереження поголів'я, попередження та ліквідації заразних хвороб тварин, по охороні населення від захворювань, що передаються людині. Порушення вимог Закону "Про ветеринарну медицину" розглядається як порушення будь-якого закону України з певною відповідальністю винних. У цьому нормативному акті викладені основи організації ветеринарної справи, що відповідають завданням розвитку тваринництва, чітко говориться про систему державної ветеринарної медицини, компетенції органів її управління, державний ветеринарний контроль та нагляд, карантин тварин, міжнародне співробітництво тощо. Законом України "Про ветеринарну медицину" покладено керівництво службою ветеринарної медицини в країні на Міністерство аграрної політики України, яке на виконання закону, постанов та розпоряджень уряду видає інструкції, положення, настанови та інші документи, обов'язкові для виконання усіма міністерствами, відомствами й іншими організаціями та громадянами. У Законі "Про ветеринарну медицину" накреслені організаційні принципи служби ветеринарної медицини в Україні, в ньому передбачені єдині загальнодержавні норми та правила з ветеринарної медицини. Основу Закону складають загальні правила охорони тварин від хвороб, а також найважливіші положення з організації ветеринарних заходів. Спеціалісти ветеринарної медицини, де б вони не працювали, завжди керуються положеннями закону. Практичні працівники ветеринарної медицини на місцях, проводячи ветеринарні заходи, пред'являють керівникам господарства чи місцевим органам влади вимоги, що ґрунтуються також на положеннях закону. Все це свідчить про величезне значення закону для практичної діяльності ветеринарних органів та спеціалістів. Там, де виконуються вимоги закону, неодмінно досягаються позитивні результати з профілактики і ліквідації захворювань худоби та птиці. Закон України "Про ветеринарну медицину" включає 11 розділів та 40 статей. У першому розділі викладені загальні положення про ветеринарну медицину в Україні, визначення основних термінів і понять, завдання ветеринарної медицини. Основними завданнями ветеринарної медицини є:
Розділ 2 присвячений державному управлінню в галузі ветеринарної медицини, яке здійснюють Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики (Міністерство аграрної політики), Державний департамент ветеринарної медицини, його територіальні органи і регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні і транспорті. До компетенції Кабінету Міністрів України належать:
22 23  ветеринарного і епізоотичного благополуччя, встановлення карантину тощо;
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики забезпечує проведення державної політики у галузі ветеринарної медицини, спрямовує та координує діяльність державних органів ветеринарної медицини щодо забезпечення ветеринарного і епізоотичного благополуччя, додержання порядку здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду. ДДВМ та його органи реалізують державну політику у галузі ветеринарної медицини. Розділ 3 регламентує державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд. Вказано, що його здійснюють лікарі державних установ ветеринарної медицини. Державний ветеринарно-санітарний контроль на об'єктах Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державного комітету у справах охорони державного кордону України здійснюється підрозділами ветеринарної медицини цих органів. У 4 розділі Закону приводяться дані про наукове забезпечення ветеринарної медицини, про державні фармакологічну та надзвичайні про-тиепізоотичні комісії. Наукове забезпечення ветеринарної медицини здійснюють наукові установи НАН України, УААН, наукові установи та факультети ветеринарної медицини вищих навчальних закладів. Державна фармакологічна комісія ветеринарної медицини діє при ДДВМ і є експертно-дорадчим органом з питань регламентації безпечного і ефективного застосування ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів та кормових добавок, їх реєстрації; видає висновок щодо їх застосування. Державні надзвичайні протиепізоотичні комісії утворюються при КМ України, Раді Міністрів АР Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських, районних державних адміністраціях для оперативного контролю, керівництва і координації діяльності органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій щодо запобігання і ліквідації масових захворювань або отруєнь тварин. Розділ 5 присвячений фінансуванню та матеріально-технічному забезпеченню. Воно здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Заходи щодо запобігання і ліквідації інфекційних захворювань тварин, лабораторно-діагностичних та планових радіологічних досліджень продукції тваринного і рослинного походження, дослідження на трихінельоз, інші ветеринарно-санітарні та протиепізоотичні заходи (згідно з затвердженим КМ України переліком) здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів. Оплата протиепізоотичних заходів при решті хвороб, лікування хворих тварин, лабораторні дослідження, ветсанекспертиза продукції та оплата послуг при експортно-імпортних операціях здійснюються за рахунок власників тварин чи продукції. Тарифи на ветеринарні послуги затверджуються відповідно до законодавства про ціни та ціноутворення. Розділ 6 регламентує порядок встановлення карантину, заходи, що здійснюються в умовах карантину, гарантії прав юридичних та фізичних осіб. Карантин встановлюється чи скасовується КМ України, Радою Міністрів АР Крим, місцевою державною адміністрацією на відповідних територіях та виконавчими органами органів місцевого самоврядування міст обласного значення. Про встановлення карантину при хворобах списку А повідомляється Міжнародне епізоотичне бюро (МЕБ), а при хворобах, спільних для тварин та людини - Головний державний санітарний лікар України. Перелік карантинних захворювань тварин затверджується КМ України. Карантин встановлюється протягом доби після виявлення карантинної хвороби тварин. У разі виникнення на території України особливо небезпечних інфекційних хвороб тварин, у тому числі таких, що раніше не реєструвалися, вони знищуються шляхом спалювання, закопування або іншим способом, що гарантує припинення поширення зазначених хвороб. У розділі 7 регламентована лабораторна діагностика, виробництво та реалізація ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини. Лабораторну діагностику хвороб тварин, а також оцінку якості та безпеки продукції, кормів здійснюють: центральна, республіканська АР Крим, зональні, обласні, міжобласні, міські, районні та міжрайонні державні лабораторії ветеринарної медицини. Виробництво та реалізація ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини 24 25    повинні здійснюватися відповідно до технічних умов, фармакопейних статей і стандартів.Ветеринарні препарати можуть вироблятися суб'єктами підприємницької діяльності за наявності ліцензії, що видається відповідно до законодавства. Розділ 8 присвячений ветеринарній практиці, підготовці та статусу спеціалістів ветеринарної медицини. Юридичні або фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проживають на території України) можуть займатися ветеринарною практикою на підставі ліцензії, що видається відповідно до законодавства України. При державних установах ветеринарної медицини можуть утворюватися госпрозрахункові підрозділи для надання ветеринарних послуг на договірній основі. Професійна підготовка спеціалістів ветеринарної медицини проводиться лише за стаціонарною формою навчання. Підвищення кваліфікації спеціалістів проводиться не рідше ніж один раз на п'ять років. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації усіх форм власності забезпечують створення спеціалістам ветеринарної медицини належних виробничих та житлових умов, їх медичне і транспортне обслуговування. У разі каліцтва, професійного захворювання або загибелі у зв'язку з виконанням службових обов'язків спеціалістам ветеринарної медицини або спадкоємцям виплачується одноразова грошова допомога у порядку, на умовах та у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Спеціалісти державних установ ветеринарної медицини для виконання службових обов'язків забезпечуються спеціальними службовими транспортними засобами. За час роботи в осередках інфекційних хвороб тварин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, спеціалістам ветеринарної медицини посадові оклади виплачуються в подвійному розмірі. Розділ 9 регламентує відповідальність суб'єктів господарювання за правопорушення у галузі ветеринарної медицини. Суб'єкти господарювання несуть відповідальність у формі штрафу за порушення ветеринарно-санітарних правил, діючих інструкцій щодо профілактики та ліквідації інфекційних хвороб тварин, невиконання заходів щодо карантину, ухилення від обов'язкової ветсанекспертизи продукції, приписів державних інспекторів ветеринарної медицини за реалізацію в Україні не зареєстрованих засобів захисту, кормів тощо. Розміри штрафів коливаються від трьох до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Штраф підлягає сплаті суб'єктом господарювання у місячний строк з дня отримання постанови. У розділі 10 говориться про міжнародне співробітництво у галузі ветеринарної медицини, яке забезпечується участю в роботі Міжнародного епізоотичного бюро та інших міжнародних організацій, участю у міжнародних договорах, гармонізацією законодавства в галузі ветеринарної медицини до законодавства Європейського Союзу. Розділ 11 стосується прикінцевих положень. Організація виконання Закону України "Про ветеринарну медицину" На ветеринарні органи та посадових осіб служби ветеринарної медицини покладений обов'язок доводити до відому керівників господарств, підприємств, працівників тваринництва і населення основні положення ветеринарного законодавства, організувати виконання закону та виданих у його розвиток документів, безпосередньо на тваринницьких і інших підприємствах та в організаціях. З іншого боку, багато залежить від контролю за виконанням закону, від його організації та дієвості. В коло обов'язків кожного спеціаліста ветеринарної медицини входить систематична перевірка виконання вимог закону. Законодавство з питань ветеринарної медицини періодично видається у вигляді збірників: в яких публікується текст Закону України "Про ветеринарну медицину", всі інструкції, настанови, правила, вказівки тощо. Важливе значення має видання органами місцевої влади обов'язкових рішень з питань ветеринарної медицини, в яких викладаються ті чи інші положення Закону, вказуються конкретні заходи, що сприяють його виконанню. Як правило, вони стосуються заходів боротьби з епізоотіями, виконання на території області, району, міста певних ветсанправил, організації ветеринарного обслуговування тваринництва тощо. Ці рішення є обов'язковими для виконання і відіграють велику роль у покращенні ветеринарного стану тваринництва. Розробка та внесення на розгляд місцевих органів влади проектів рішень є обов'язком органів ветеринарної медицини областей, головних державних інспекторів ветеринарної медицини міст, районів. Крім рішень, органи ветеринарної медицини періодично видають збірники, випускають брошури, листівки, плакати про вимоги Закону, правила охорони тваринницьких господарств від занесення інфекцій тощо. Значну допомогу органам ветеринарної медицини та спеціалістам зобов'язані надавати органи державної влади - державні адміністрації, Ради народних депутатів сіл, районів, міст, областей. 26 27   Контрользавиконаннямзаконодавчихактівзпитаньветеринарноїмедицини. Здійснення державного контролю за виконанням колективними сільськогосподарськими підприємствами, установами, організаціями, громадянами вимог ветеринарного законодавства покладається на головних державних інспекторів ветеринарної медицини, їх заступників та державних інспекторів ветеринарної медицини.Вони координують діяльність усіх служб ветеринарної медицини, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також юридичних і фізичних осіб, які здійснюють ветеринарну практику. Державний ветеринарний контроль - сукупність організаційних та правових заходів, спрямованих на додержання юридичними і фізичними особами законодавства про ветеринарну медицину. Першочергове значення має контроль за виконанням Закону "Про ветеринарну медицину" та інших положень ветеринарного законодавства. Такий контроль ведеться постійно і скрізь: у господарствах будь-яких форм власності, в населених пунктах, на забійних та інших промислових підприємствах, на ринках, залізницях, водному і повітряному транспорті, державному кордоні. Його здійснюють спеціалісти ветеринарної медицини, що працюють у господарствах, підприємствах і в установах державної ветеринарної медицини. Відповідальністьзапорушеннязаконодавствазпитаньветеринарноїмедицини. Відповідальність за виконання вимог закону України "Про ветеринарну медицину" у сфері своєї діяльності несуть керівники сільськогосподарських підприємств, м'ясокомбінатів та інших підприємств і організацій, а також інші посадові особи, в тому числі спеціалісти ветеринарної медицини, в обов'язки яких входить охорона здоров'я тварин чи забезпечення виконання інших ветеринарно-санітарних правил. Законодавством передбачена відповідальність і окремих громадян за не виконання вимог закону. Законодавством передбачена відповідальність за порушення:
Громадяни та посадові особи, винні у порушенні цих законів, інших нормативно-правових актів, а також особи, які займаються незаконною ветеринарно-фармацевтичною діяльністю, притягуються до відповідальності переважно у вигляді накладання штрафів, якщо їх дії не несуть кримінальної відповідальності за діючим законодавством. Суми штрафів зараховуються:
Законодавством нашої держави визначена кримінальна відповідальність за порушення ветеринарних правил ( якщо вони носять елемент злочину). Кримінальний кодекс України (стаття 251) передбачає, що порушення ветеринарних правил, яке спричинило поширення епізоотії або інші тяжкі наслідки, - карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк. Коментарій до цієї статті дає визначення поняття ветеринарних правил, вказуючи, що їх завданням є проведення профілактичних заходів та боротьби з хворобами тварин, збереження їх здоров'я, здійснення ветсаннагляду, охорона території України від занесення заразних хвороб, охорона людей від антропозоопозів. Спеціалістів ветеринарної медицини, що порушили положення законодавства з питань ветеринарної медицини, не прийнято штрафувати, їх як правило притягають до дисциплінарної відповідальності, якщо їх дії не викликають кримінальної відповідальності (догана, сувора догана, зауваження, переведення на нижчу посаду, звільнення). Документи, щовидаютьсяурозвитокЗаконуУкраїни "Проветеринарнумедицину". У практичній діяльності спеціалістів організацій та установ державної ветеринарної медицини, в роботі ветеринарних організацій, установ, міністерств і відомств, навчальних закладів та науково-дослідних інститутів важливу роль відіграє знання і правильне застосування комплексу різних нормативних документів загального та спеціального характеру. Кожен лікар, фельдшер ветеринарної медицини при виконанні своїх обов'язків керується цими документами. На користуванні ними ґрунту- 28 29   ються всі ветеринарні заходи. Перш за все це стосується профілактики та ліквідації хвороб тварин, а також ветеринарно-санітарного контролю взагалі, управління службою ветеринарної медицини в країні, областях, містах та в сільських адміністративних районах.Нормативний документ (нормативний акт) - виданий компетентним органом держави акт, що встановлює будь-яку норму, правило. Так, основним діючим в Україні нормативним актом в галузі ветеринарної медицини є Закон України "Про ветеринарну медицину". На підставі цього закону видаються всі інші нормативні та нормативно-технічні документи з ветеринарної медицини. Як правило, вони являють собою акти, що регулюють правові стосунки та діяльність працівників служби ветеринарної медицини і регламентують заходи щодо боротьби з хворобами тварин, а також по охороні здоров'я людей від хвороб, загальних для людини та тварин. В них викладені методи діагностики захворювань, правила застосування профілактичних і лікувальних заходів проти заразних хвороб, ветеринарно-санітарні правила тощо. Видання нормативних документів з питань ветеринарної медицини входить у компетенцію Мінагрополітики України та його Державного департаменту ветеринарної медицини. Накази, інструкції, вказівки цього міністерства та департаменту ветеринарної медицини із вказаних питань обов'язкові для виконання всіма міністерствами, відомствами, сільськогосподарськими підприємствами, організаціями та установами, а також громадянами. Іншими словами, вказані документи відносяться до так званих імперативних (обов'язкових) нормативних актів. Відхилення від них не допускається. В 1980 р. була встановлена номенклатура нормативно-технічних та інших службових документів, що видає вищий орган ветеринарної медицини. До нормативно-технічних документів (НТД) з ветеринарної медицини відносяться:
Інструкції стосуються, як правило, двох груп питань: - регламенту обов'язкових заходів (профілактичних, вимушених, санітарних) по боротьбі з хворобами тварин, переважно заразними; - регламенту виготовлення та контрою біологічних препаратів. Настанови призначені для викладення порядку, способу дозування і застосування біологічних та хіміотерапевтичних препаратів. Правила регламентують ветеринарно-санітарні та зоогігієнічні умови, норми та режими утримання тварин на фермах, комплексах та в інших господарствах, а також вимоги ветеринарно-санітарного контролю. До останніх, зокрема, відносяться правила ветсанекспертизи продуктів тваринництва на всіх етапах їх виробництва та реалізації, транспортування, імпорту та експорту тварин, продуктів та сировини тваринного походження. Методичні вказівки стосуються вибраних ДДВМ обов'язкових методик та схем лабораторної діагностики хвороб тварин. Крім перерахованих документів до нормативно-технічної документації відносяться також стандарти та технічні умови. У більшості вони стосуються продуктів тваринництва, кормів, ветеринарних препаратів, виробництва ветеринарної техніки тощо. Порядок розробки та затвердження НТД встановлює Держстандарт України. Враховуючи значення ретельного дотримання стандартів та ТУ в забезпеченні високої якості ветеринарних препаратів Державним департаментом ветеринарної медицини затверджена і введена в дію Інструкція по державному контролю за впровадженням та дотриманням нормативно-технічної документації в тваринництві і ветеринарній медицині. НДТ з ветеринарної медицини розробляють науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, а затверджують голова ДДВМ чи НТР Мінагрополітики. ДДВМ видає і інші службові документи, необхідні для управління службою ветеринарної медицини (вказівки, накази, положення, типові положення). У вказівках, як правило, містяться будь-які завдання з окремих приватних питань ветеринарної роботи, разові доручення безпосередньо підлеглим та іншим підвідомчим ДДВМ організаціям, що стосуються виконання окремих завдань, робіт, підсумків перевірки стану чи роботи відповідних служб, установ, організацій, а також змін і доповнень в діючих нормативно-технічних документах. Накази видають з питань боротьби з хворобами тварин в конкретних місцевостях і умовах, у них вказані впровадження в практику нових препаратів, підсумки перевірки епізоотичного стану господарств, службові відрядження спеціалістів на боротьбу з хворобами тварин і птиці, перевірки діяльності безпосередньо підлеглих ДДВМ установ, організації та реорганізації цих установ, а також кадрові і інші питання, що стосуються компетенції ДДВМ. В положеннях регламентуються завдання, обов'язки, права та юридичний статус безпосередньо підлеглих ДДВМ установ, організацій та службових осіб. ЗО |