ОВД-учебник. Розділ Ветеринарний облік, звітність та діловодство 230
Скачать 4.11 Mb.
|
XXV Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1995 році в м. Йокогама (Японія). Були присутні 8 тисяч спеціалістів із 80 країн світу. Відбулися пленарні та секційні засідання. На пленарних засіданнях обговорювалися такі питання: ветеринарна етика і благополуччя тварин; здоров'я тварин і гігієна харчування в міжнародній торгівлі; видання з питань охорони навколишнього середовища і ветеринарної медицини; спеціалізація у ветеринарній медицині. На секціях конгресу обговорювалися 16 тем: досягнення в гельмінтології; біотехнологія в розробці вакцин і методи діагностики хвороб; догляд за тваринами й їх використання в дослідженнях і перевірках; боротьба з респіраторними хворобами великої рогатої худоби; біль у тварин і заходи боротьби з нею; мінімальні вимоги у ветеринарній освіті; кульгавість у коней; анатомія диких тварин і анатомічні методи навчання; гігієна харчових продуктів у XXI столітті; утруднення ветеринарії в реабілітації і повторному поверненню тваринного світу навколишнього дикого середовища (охорона рідкісних тварин і птахів, які зникають); контроль і профілактика хвороб свиней у XXI столітті; сучасні діагностичні лабораторії по лікуванню тварин, гігієні продуктів харчування і токсикології; останні досягнення в дослідженні бактеріальних, вірусних інфекцій та паразитарних хвороб птахів; патологія тварин, як джерело моделей в медичних дослідженнях; удосконалена біотехнологія пересадки ембріонів; історичний розвиток ветеринарної медицини в Азії та Океанії. Було проведено переобрання президента ВВА. Новим президентом Всесвітньої ветеринарної асоціації обраний доктор Апостоле Ронсіс (Греція). Під час роботи конгресу проходила міжнародна ветеринарна виставка. XXVI Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1999 р. у Ліоні (Франція). Були присутні 5500 делегатів з 90 країн світу. Працювало 36 секцій. Розглядались питання; історія ветмедицини, вет. освіта, інфек ційна і незаразна патологія, анатомія, фізіологія, клінічна біологія, тропі чна ветеринарія, етологія, дикі та зоопаркові тварини. XXVII Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в Осло в 2003 році. Міжнародний обмін результатами науково-практичної діяльності в галузі ветеринарії зробив велику допомогу людству у вишукуванні засобів і методів боротьби з хворобами тварин. Історія показує, що міжнародні ветеринарні конгреси відіграли велику роль у координації ветеринарної науки і практичної діяльності і в розробці заходів боротьби з багатьма інфекційними хворобами тварин, а також ліквідації деяких епізоотій у світовому масштабі. Поряд із вченим багатьох країн світу в роботу Міжнародних ветеринарних конгресів внесли вагомий внесок радянські та українські вчені. Робота українських делегатів на конгресах, їх виступи, що відбивають наукові досягнення в нашій країні, сприяють росту авторитету ветеринарної служби України в міжнародних організаціях і поліпшенню ділових контактів із вченими зарубіжних країн, вносять величезний внесок у подальший розвиток і зміцнення Міжнародного ветеринарного співробітництва. Вчені Національного аграрного університету надавали значну допомогу іншим країнам у підготовці спеціалістів ветеринарної медицини: в Афганістані - доцент А.Й. Яцишин; в Алжирі - професор С.К. Рудик і доцент А.С. Дячинський; у Гвінеї-Бісау - доценти С.С. Медведєв і М.О. Терес; в Ефіопії- професор В.С. Козачок та ін. Контрольні запитання
Союзу?
Міжнародна епізоотична служба У травні 1921 р. у Парижі відбулася міжнародна конференція, на якій були присутні представники 42 країн. Розглядалися питання про епізоотичне становище, особливо у відношенні таких захворювань, як чума великої рогатої худоби, ящур, парувальна неміч. На конференції вирішили створити Міжнародну службу по боротьбі з інфекційними хворобами тварин. У січні 1924 р. представники 28 держав підписали угоду про створення ветеринарної науково-технічної організації Міжнародної епізооти- 272 273 чної служби із місцезнаходженням Міжнародного епізоотичного бюро в м. Парижі. Бюро повинно функціонувати під керівництвом і контролем Постійного Комітету, сформованого з делегатів від урядів, що домовилися. Склад і обов'язки були визначені Статутом. Кошти на створення МЕБ, а також на поточні витрати представляли держави, що підписали угоду. Радянський Союз приєднався до Міжнародної угоди про заснування МЕБ у 1927 р., а Україна стала членом МЕБ в 1992 р. МЕБ підтримує науково-технічні зв'язки з ветеринарними установами, що відповідають за організацію ветеринарної служби в країнах. Бюро не втручається в адміністративну діяльність держав і не залежить від влади країни, де воно розташоване. МЕБ функціонує під керівництвом і контролем Постійного Комітету і його адміністративної комісії, що представляє Комітет у проміжках між щорічними генеральними сесіями. На останніх члени Комітету таємним голосуванням обирають голову (президента МЕБ) і адміністративну комісію терміном на 3 роки. Постійний Комітет у 1972 р. скликав першу Генеральну сесію з представників 25 країн-членів Міжнародної епізоотичної служби. У 1939 р. кількість країн-членів МЕБ складала 44, у 1949 - 48, у 1959 - 64, у 1970 - 80, у 1971 - 90, в даний час - 116 країн. Генеральним директором МЕБ протягом багатьох років були відомі французькі вчені: професори Лекланш, Рамон, доктори Р. Віттоз, Л. Блажан. МЕБ проводить усю роботу по підготовці до Генеральних сесій, що щорічно скликають у травні в Парижі. Робочими мовами є французька, англійська, німецька, а з 1970 р. - російська. Наприкінці кожної сесії розробляють програму роботи чергової сесії, яку затверджує Комітет. МЕБ підтримує зв'язок із ветеринарними службами, що ще не є його членами, і з іншими Міжнародними організаціями, що мають відношення до захисту тварин: ФАО (Організація Об'єднаних націй із питань продовольства і сільського господарства), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), відділ мікробіологічної стандартизації Міжнародної асоціації мікробіологічних товариств, Міжнародний комітет по лейкемії, Між-африканське бюро по тваринництву, Панамериканський центр по зоонозах, Всесвітня організація по захисту тварин, Всесвітня ветеринарна асоціація, Міжнародний інститут холоду. - міжнародна спілка залізничного, повітряного, морського, автодорожнього транспорту, Європейське економічне співтовариство, Європейська рада і ряд інших міжнародних організацій. Основними завданнями МЕБ є: 1. Координація будь-яких важливих досліджень або дослідів у відношенні патології чи профілактики тих інфекційних хвороб тварин, по котрим необхідне міжнародне співробітництво.
МЕБ організувало Всесвітню службу інформації. Усі країни-члени МЕБ, а також деякі країни, що не є його членами, регулярно 1 раз на місяць направляють дані про виникнення неблагополучних пунктів з інфекційних захворювань, що відносяться до списку А: ящур, везикулярний стоматит, везикулярна хвороба свиней, чума великої рогатої худоби, чума дрібних жуйних, контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби, нодулярний дерматит, лихоманка долини Ріфт, блутанг, віспа кіз і овець, африканська чума коней, африканська чума свиней, класична чума свиней, грип птахів, Ньюкасльська хвороба. Один раз у квартал країни направляють інформацію з хвороб списку В (90 інфекційних хвороб великої рогатої худоби, коней, свиней, птахів, риб, бджіл, хутрових звірів), раз у рік - по хворобам списку С, для боротьби з якими необхідне міжнародне співробітництво. При появі особливо небезпечних хвороб у країнах, де до цього захворювання не реєструвалося, інформацію негайно телеграфом направляють у МЕБ. Відомості, зібрані МЕБ, повідомляють країнам зацікавленим організаціям: негайно - про спалах особливо небезпечних інфекційних хвороб; щомісяця - по хворобах списку А і результатах ідентифікації типів і варіантів вірусу ящуру. Кожні два місяці направляють бюлетень, у якому публікують матеріали міжнародних нарад з ветеринарії, огляди по епізоотології і профілактиці інфекційних і паразитарних хвороб тварин, тексти міжнародних угод по ветеринарії, офіційні повідомлення. Раз у рік випускають щорічник із таблицями статистичних даних окремо з хвороб у кожній країні. МЕБ в останні роки розробило рекомендації по боротьбі з ящуром, лейкозом, сказом, класичною і африканською чумою свиней, бруцельозом, туберкульозом тварин, поширеними хворобами птахів і ін. Ці рекомендації широко використовують у практиці при наданні ветеринарної допомоги на різних континентах. Міжнародна служба епізоотій розробляє міжнародні санітарні конвенції і подає їх для ратифікації учасникам. За участю нашої країни було підписано кілька конвенцій на багатосторонній та двохсторонніи основі переважно з прикордонними країнами - Туреччиною, Румунією, Угорщиною, Польщею, Словаччиною, Росією тощо. 274 275 Важливим документом, розробленим і затвердженим Постійним Комітетом МЕБ, є ветеринарно-санітарний кодекс (1968 р.). МСК містить правила і є найбільш важливим довідковим документом при встановленні державного і міжнародного санітарного контролю. Останній МСК був прийнятий у 1974 р. Він складається з 8 розділів:
7. Дані перехідні положення, які рекомендуються під час введення кодексу в життя. 8. Алфавітний список хвороб, врахованих кодексом. Основними завданнями ветеринарної служби України у діяльності МЕБ є вивчення та узагальнення новітньої наукової інформації з питань боротьби з епізоотіями сільськогосподарських тварин, а також одержання при сприянні бюро зразків штампів вакцин, сироваток і інших ветеринарних препаратів і матеріалів, використовуваних для запобігання епі-зоотій. Матеріали МЕБ є основним джерелом інформації про епізоотичний стан в країнах світу. Ці матеріали використовують при організації охорони нашої території від заносу інфекцій при імпорті худоби, продуктів і сировини тваринного походження, при підготовці конвенцій в галузі ветеринарії з зарубіжними країнами, у роботі з іноземними вченими і при виїзді наших фахівців за кордон, при упорядкуванні періодичних інформаційних бюлетенів з особливо небезпечних хвороб тварин у країнах світу. Контрольні запитання
8.2. Організація ветеринарної служби в зарубіжних країнах У даний час ветеринарні служби світу знаходяться на різних стадіях свого розвитку та становлення. Вони не схожі одна на одну з організаційних питань, наявності кадрів, діагностичних, науково-дослідних установ, підприємств біологічної промисловості, навчальних закладів, фінансування тощо. За офіційними даними ФАО, спеціалізованого відділу ООН, 59% всього поголів'я тварин в світі знаходиться в країнах, які розвиваються, а 41% - в промислово розвинутих, у той же час, 81% кваліфікованих ветеринарних спеціалістів зосереджений у промислово розвинутих країнах, а на долю країн, які розвиваються приходиться лише 19%. Тому навантаження на одного ветеринарного лікаря в розвинутих країнах у 5,2 рази менше, ніжу країнах, які розвиваються. Різниця у ветеринарному обслуговуванні пояснюється не лише політико-економічним укладом, характером торгівельних та культурних взаємовідносин, а також і природно-кліматичними умовами. Так, для Африканського континенту характерна багатобарвність дикої фауни, своєрідний уклад життя корінного населення, інтенсивне ведення тваринництва, нерівномірне розміщення тварин. Епізоотичний стан Африканського континенту характеризується великою кількістю карантинних та маловивчених хвороб тварин, які приносять великі економічні збитки країнам континенту. В країнах Азіатського континенту і Латинської Америки епізоотична обстановка також складна і напружена, в основному, з тих же причин, що і в Африці. 276 277 У багатьох африканських, азіатських країнах і в країнах Латинської Америки одним із основних факторів, які стримують ефективну боротьбу із заразними хворобами тварин є дефіцит кваліфікованих ветеринарних спеціалістів, слаборозвинута біологічна промисловість і ветеринарна наука. Набагато благополучніша епізоотична ситуація в країнах Європи, Північної Америки та Океанії. На цих територіях розташовані, в основному, країни високорозвинені, які мають у своєму розпорядженні добре обладнану і організовану ветеринарну службу, з широкою мережею науково-дослідних установ, діагностичних лабораторій. Ветеринарна служба в повній мірі забезпечена лікувальними препаратами, діагностикума-ми та засобами специфічної профілактики заразних хвороб. Тваринництво в цих країнах, в основному, ведеться на інтенсивній і напівінтенси-вній основах. У більшості країн світу ветеринарна служба знаходиться, переважно, в системі Міністерства сільського господарства. В деяких країнах приймають участь інші міністерства, частіше охорони здоров'я, які контролюють біологічні препарати для ветеринарних потреб і частковий контроль продуктів тваринного походження. Ветеринарна служба майже всіх країн поділяється на державну і приватну, яка в різних країнах має неоднакове співвідношення. Основними функціями державної ветеринарної медицини є:
Штати служб у різних країнах відрізняються в залежності від структури та системи ведення тваринництва, чисельності населення, площі країни, кліматичних умов, політико-економічного устрою країни, розвитку її економіки. Ветеринарну службу фінансують із бюджетів територіальних утворень і, частково (25%), - з національного бюджету. Статистичні дані ФАО показують, що навантаження на одного лікаря ветеринарної медицини, виражене в умовних одиницях голів великої рогатої худоби, в різних країнах неоднакове (таблиця 21). 278 Таблиця 21 Кількість лікарів ветеринарної медицини та їх навантаження в деяких країнах світу
|