Тема початки державотворення на теренах
 Скачать 0.55 Mb.
|
Національне державотворення на західно- українських земляхУ добу Першої світової війни західноукраїнські землі продовжували пере- бувати у складі Австро-Угорської імперії. Її поразка у війні сприяла революційно- визвольному руху поневолених слов’янських народів. 18 жовтня 1918 р. українсь- кі політичні діячі та греко-католицьке духовенство утворило у Львові Українську Національну Раду на чолі з Євгеном Петрушевичем. У своєму першому Маніфесті УН Рада проголосила створення Української держави на українських етнічних зе- млях Австро-Угорщини. Але з практичним втіленням у життя державотворчої ідеї західноукраїнські політичні лідери невиправдано барилися. Цим скористалися польські політики, які почали активно готуватися до відновлення Речі Посполитої й узаконення своїх прав на Східну Галичину. Для цього вони заручилися дипло- матичною підтримкою США та країн Антанти і залучили польські військові сили до захоплення влади в Східній Галичині. Але сталося непередбачене. Українські військові командири і солдати разом з національно свідомими громадянами під- няли повстання і випередили поляків. 1 листопада 1918 р. Львів повністю контро- лювався українцями, а на ратуші замайорів синьо-жовтий прапор. 2 листопада ав- стрійський намісник передав владу Українській Національній Раді. Ці події увій- шли в історію українського державотворення як “листопадовий зрив”. Вже 9 листопада 1918 р. було сформовано західноукраїнський уряд - Тим- часовий державний секретаріат, який очолив Кость Левицький, а згодом Сидір Голубович. Вищим законодавчим органом влади стала Національна Рада. Її головою й одночасно Президентом республіки було обрано Є. Петрушевича. 13 листопада Українська Національна Рада затвердила Тимчасовий закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської ім- перії. Цим законом проголошувалася Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР) зі столицею у Львові. До її складу входили Східна Галичина, Буковина, Закарпаття. У законі зазначалося, що влада в державі належить народові. Терито- рія новоствореної держави становила близько 70 тис. км2 з населенням 6 млн осіб. У Західній Україні розпочалися державотворчі процеси. Українська Національна Рада декларувала загальне виборче право, яке пізніше втілилося в Закон про ви- бори до сейму ЗУНР (15 квітня 1919 р.), рівність громадян усіх націй незалежно від віри, мови, стану чи статі перед законом, вільну діяльність політичних партій і громадських організацій, забезпечення громадянських і політичних свобод, відмі- ну цензури тощо. Утвердженню демократичного суспільства мав сприяти Закон про грома- дянство та Закон про мови. Українська мова проголошувалася державною на всій території республіки, але водночас національним меншинам надавалося право ус- ного і письмового діалогу “їхньою материнською мовою” з державними та гро- мадськими структурами. Нова українська влада розпочала перебудову системи народної освіти на підставі прийнятого 13 лютого 1919 р. Закону про основи шкільництва. Відповід- но до закону публічні школи оголошувалися державними, а вчителі - державними службовцями. Вони повинні були скласти професійну присягу на вірність ЗУНР. Дозволялося засновувати приватні освітні заклади за умови лояльності власників і педагогічного персоналу до нової української влади. Українська мова стала осно- вною в державних школах, проте національним меншинам, зокрема полякам і єв- реям, надавалося “право на школу в рідній мові”. Національна Рада провела ряд заходів з формування органів місцевого са- моврядування і доручила уряду підготувати проект відповідного закону. Нова влада особливу увагу приділила розв’язанню економічних питань. Після довготривалої дискусії 14 квітня 1919 р. було ухвалено земельний закон, який визначав шляхи проведення аграрної реформи. В основу аграрної політики Національна Рада поклала принцип збереження приватної власності на землю. Приватизації підлягали лише державні землі, землі, що належали членам паную- чої династії, та ті, які перевищували визначену державним законом норму площі. Самовільне захоплення і розподіл земель суворо заборонялися, а порушники за- кону каралися шестимісячним ув’язненням або чималим штрафом. Закон повинен був набрати чинності лише після закінчення війни, що вкрай не задовольняло се- лян. Під час весняного сіву біднота почала масово захоплювати панські землі. Для наведення порядку на селі влада вимушена була залучати загони жандармерії і навіть війська. Відповідно до земельного закону природне багатство західного краю - ліси - переходило під контроль держави. Нескінченні воєнні дії та економічна блокада Галичини з боку Польщі примусили західноукраїнський уряд монополізувати і регламентувати продаж зе- рна, харчів та сільськогосподарської сировини. Після певної підготовки в ЗУНР було проведено грошову реформу. З поча- тку квітня 1919 р. в обіг запроваджувалася нова національна валюта - гривні і ка- рбованці. Заходи з будівництва державного життя на західноукраїнських землях бу- ли більш послідовними і виваженими, ніж у Східній Україні. Як справедливо від- значив відомий український історик І. Лисяк-Рудницький, “Галичина 1918-1919 років - єдиний у новітній історії приклад українського державного правопорядку”. Але успіхи державного будівництва були зведені нанівець зовнішньополі- тичними та воєнними невдачами. Після “листопадового зриву” воєнні сутички з поляками переросли у справжню війну. Поляки, які вважали себе історичною державною нацією, сприйняли українське збройне повстання як продовження “хмельниччини” та гайдамацьких повстань ХУІІ-ХУІІІ ст. Тоді, як відомо, украї- нці програли полякам у боротьбі за створення власної держави, то ж нема чого з ними церемонитися і в новітні часи, вважали поляки. Послідовно, крок за кроком, вони почали політичний, ідеологічний, воєнний наступ на ЗУНР. Головна бороть- ба розгорнулася за Львів, де вдача була на боці поляків, яким надавала допомогу Антанта. Український уряд переїхав спочатку до Тернополя, а пізніше - до Стані- слава, де, незважаючи ні на що, наполегливо проводив державні перетворення. У зовнішній політиці ЗУНР вирішувала два нагальних питання. По-перше, налагодження стосунків з УНР аж до об’єднання в одну державу. По-друге, утве- рдження себе на міжнародній арені як самостійної держави, визнаного суб’єкта міжнародного права. Переговори про об’єднання усіх етнічних українських земель в один дер- жавний організм відбувалися між делегацією ЗУНР та Директорією УНР у Фасто- ві і закінчилися 1 грудня 1918 р. підписанням попереднього договору про злуку двох держав. Через два дні у Станіславі Українська Національна Рада ратифікува- ла цей договір. А 22 січня 1919 р. у Києві, на Софійській площі, під час урочистої маніфестації було проголошено Акт про злуку УНР і ЗУНР. Відповідно до домо- вленостей уряд УНР надав грошову допомогу для відбудови прикарпатської еко- номіки, профінансував низку цільових проектів, направив до Галицької армії дос- відчених військових та різні види зброї. Від моменту проголошення Акта злуки Західноукраїнську Народну Респу- бліку було перейменовано у Західноукраїнські області Української Народної Рес- публіки (ЗОУНР). Як показали подальші події, новостворене державне об’єднання виявилося нежиттєздатним. Перешкодою до фактичного об’єднання стали різні регіональні інтереси і політичні уподобання, суперечності з питань стратегії і тактики бороть- би за незалежну Українську державу, втручання іноземних держав у внутрішні справи обох регіонів, а також відсутність зовнішньої підтримки. Не дочекавшись допомоги від Антанти в боротьбі проти більшовицької Росії та Добровольчої армії генерала А. Денікіна та опинившись у кільці смерте- льних фронтів, Директорія, яку очолив С.Петлюра, пішла на перемовини і збли- ження із затятим ворогом галичан - Польщею. У свою чергу Галицька армія, за- знавши поразки від поляків, перейшла на бік А. Денікіна, а три галицькі бригади влилися до Червоної Армії. Зрозуміло, що такі непогоджені і непослідовні дії українських політиків та військових вели до поразки державницьких амбіцій України. Наприкінці 1919 р. уряд ЗУНР в однобічному порядку денонсував Акт про злуку. Доля західноукраїнських земель вирішувалася в декілька етапів європейсь- кими країнами, кожна з яких гнула свою лінію, виходячи з власних інтересів. Врешті-решт 18 березня 1921 р. Ризький мирний договір визначив новий кордон, за яким західноукраїнські землі відійшли до відновленої Речі Посполитої. Польща вдруге після хмельниччини зазіхнула на ласий шмат української землі. Втім, через 20 років, коли почнеться новий переділ світу, вона сама стане об’єктом агресії аж до втрати власної держави. І не останню роль у цьому процесі буде відігравати насильницька інкорпорація нею Східної Галичини. Утворення ЗУНР засвідчило наявність великих потенціальних можливос- тей західноукраїнського населення в галузі державотворення. Одночасно стало очевидним, що тільки соборна Україна може постати у світі як самостійна держа- ва, а регіональні рухи приречені на провал. |