Причини й наслідки поразки української революції та перемоги радянської влади
Українські національно-патріотичні сили зазнали поразки в боротьбі за створення власної держави. Більшість істориків схиляються до висновку, що цьо- му сприяла низка причин:
Свідомий соціальний потенціал національного руху був слабким. За від- сутності буржуазії і середнього класу він складався переважно з політично незрі- лого селянства і прорадянськи налаштованого робітничого класу. В їх світогляді соціальні інтереси переважали національні.
В Україні не було національної політичної еліти, загальновизнаних ав- торитетних партій і лідерів. За конфліктами між собою вони не бачили інтересів власного народу, який врешті-решт відмовив їм у підтримці. Як визначав В. Вин- ниченко, “величезна більшість самого українського населення була проти нас”.
Українські політичні лідери були романтиками й утопістами, у той час як інші - прагматиками і раціоналістами. “Генієм реальної політики” без перебі- льшення можна назвати В.І. Леніна, який проявляв схильність до політичних
компромісів і, наскільки можливо було в реаліях громадянської війни, йшов назу- стріч прагненням народних мас. Ось чому декрети радянської влади знаходили більший відгук у серцях людей, аніж Універсали та інші закони українських ліде- рів УЦР, Директорії тощо.
Українські землі опинилися в епіцентрі інтервенції та громадянської війни, що руйнувало господарство і фінанси країни, які й так вже були підірвані світовою війною і тією імперською політикою, яку проводила царська Росія щодо національних окраїн. Матеріальними і фінансовими ресурсами новопостала дер- жава значно поступалася радянській Росії та Речі Посполитій. Надія на допомогу з боку Антанти виявилася ілюзорною. Її політичні симпатії були на боці Польщі та російського білого руху і в подальшому отримали законодавче закріплення в серії міжнародних договорів. Це підштовхнуло лідерів української революції на збли- ження з Німеччиною.
Українські політики знаходилися у полоні ілюзій щодо державного бу- дівництва. Вони зайняли очікувальну політику, сподіваючись на те, що в Росії до влади прийдуть демократичні політичні сили з федералістським спрямуванням. Їх політичні амбіції не йшли далі національної автономії у демократичній, федера- тивній Росії. Втрата часу і динаміки обернулися на втрату влади і самостійної держави. Усі державні інститути, які спочатку підтримували нову владу і були сповнені бажання захищати її, почали деградувати аж до розпаду. Це стосувалося адміністративно-державного апарату, правових установ, а особливо армії. У ній запанували анархія, свавілля, отаманщина, терор, що підривало імідж української влади та викликало незадоволення й деморалізацію суспільства.
Поразка української революції призвела до політичної апатії широких верств населення, втрати легальних форм боротьби за незалежну державу і пере- ходу до нелегальних, господарської розрухи, голоду тощо.
Втім, переможені виявилися певною мірою й переможцями. Розмах украї- нського руху, невдачі зі швидким встановленням радянської влади, хвиля антибі- льшовицьких селянських повстань під гаслами: “За совєти - без комуністів!” ви- мусили В.І. Леніна переглянути концепцію національно-державного будівництва і перейти з унітарної позиції на федеративну, але виключно в межах союзу соціалі- стичних радянських республік.
УСРР як радянська форма державності оформилася на Ш Всеукраїнсько- му з’їзді рад. 10 березня 1919 р. з’їзд прийняв першу Конституцію радянської України, зміст якої вказував на її тимчасовий характер. Завершення інтервенції та громадянської війни на користь радянській владі сприяли втіленню у життя ле- нінського плану утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік як феде- ративної держави з усіма її атрибутами і Конституцією, яка відобразила нові ре- алії часу. На законодавчому рівні українці отримали конституційне право жити у складі союзної держави на автономних засадах. Цього права їх позбавляла Росій- ська імперія. У ньому їм відмовляли білогвардійські уряди. Питання держави по- сідало центральне місце в програмах українських урядів доби революції. Тепер мрії стали дійсністю, щоправда, з одним поправленням: українська автономія оформилася у складі недемократичної федеративної Росії, а у складі Радянського Союзу, влада якого виявилася тоталітарною. І все ж українці отримали можли-
вість будувати власну державу і накопичувати досвід державного будівництва, якого вони були позбавлені майже півтора століття.
ПИТАННЯ ДЛЯСАМОКОНТРОЛЮ:
Назвіть політичні сили, які діяли в Україні після повалення царату. Яку полі- тичну мету ставила кожна з них?
На прикладі Універсалів Центральної Ради простежте, як змінювалася держав- ницька орієнтація українських лідерів.
У чому виявилися досягнення й прорахунки Центральної Ради?
Які чинники привели до падіння Української гетьманської держави?
Які прорахунки в політиці допустила Директорія, що привело не до об’єднання, а роз’єднання українських земель?
Що собою уявляла більшовицька політика “воєнного комунізму” та як насе- лення України ставилося до неї?
В результаті яких дій постала Західноукраїнська Народна Республіка?
Чому, на ваш погляд, перемогла Радянська влада?
Які наслідки для України мала поразка національно-патріотичних сил в добу революції та громадянської війни?
|
Скачать 0.55 Mb.