Тема початки державотворення на теренах
 Скачать 0.55 Mb.
|
Терміни:Автономія політична - право самостійного здійснення державної влади, яке на- дається конституцією будь-якій територіальній або національній спільноті. Антанта - військово-політичний союз Великобританії, Франції та Росії, створе- ний 1904-1907 рр. на противагу Троїстому союзу, до складу якого входили Німе- ччина, Австро-Угорщина та Італія. Обидва союзи створені з метою перерозподілу світу. Більшовики - російські комуністи, члени радикально налаштованої частини Ро- сійської соціал-демократичної партії. На ІІ з’їзді РСДРП (1903) під час виборів керівних органів партії прибічники В.І. Леніна отримали більшість - звідси їх на- зва. Есери - (соціалісти-революціонери) - дрібнобуржуазна політична партія в Росії. Виникла 1902 р. в результаті об’єднання народницьких груп і гуртків. Висловлю- вала інтереси заможного селянства. Основним тактичним засобом боротьби вва- жала терор. Інтервенція - втручання (військове, політичне, економічне) однієї або кількох держав у внутрішні справи іншої держави, що порушує її суверенітет. Конституція - основний закон держави, за яким визначається державний і суспі- льний устрій, принципи організації та діяльності, а також компетенція державних органів влади, виборча система, основні права і обов’язки громадян, організація та принципи правосуддя. Ради робочих, селянських і солдатських депутатів - масові політичні, виборчі органи в Росії і України, які виникли в ході Лютневої буржуазно-демократичної революції. Соціал-демократія - 1) форма соціально-політичного устрою, що будується на доктрині демократичного соціалізму, в основі якої свобода, рівність, соціальна справедливість, солідарність. 2) Політичні партії, які мають широку соціальну ба- зу, керуються принципами внутріпартійної демократії і намагаються вдосконали- ти капіталістичне суспільство шляхом реформ. Тимчасовий уряд - центральний орган державної влади в Росії (2 (15) березня - 25 жовтня (7 листопада) 1917 р.), який виник після Лютневої буржуазно- демократичної революції за пропозицією Тимчасового комітету Державної думи. Українська Центральна Рада (УЦР) - тимчасове національне громадсько- політичне об’єднання (4 березня - 6-8 (19-21) квітня 1917 р.). Передпарламент, го- товий передати владу законно обраному парламенту - Всеукраїнським Установ- чим Зборам (квітень - жовтень 1917 р.). Представницький орган національно- соціалістичної орієнтації, який поступово втрачав політичний авторитет (листо- пад 1917 р. - квітень 1918 р.). ТЕМА 10. ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ У 1920-1930-х рр.
а) оцінка національної політики більшовицької партії в Україні; б) періодизація міжвоєнного державотворення та його аналіз.
У міжвоєнний період українські землі все ще залишалися територіально розшматованими між різними державами. Однак, на відміну від попереднього етапу, коли етнічні землі України ділили між собою тотожні за суспільним устро- єм, відносно рівноцінні імперії – Російська і Австро-Угорська – у 1920-1930-х ро- ків. Україна була розколота ще й ідеологічно: більша її частина – радянська – пе- ребувала у складі першої та єдиної на той час країни соціалізму, а значно менша, західноукраїнська, опинилася у складі буржуазних країн, які, до того ж, ще й мали між собою відчутні відмінності у формах правління, пануючих суспільних тради- ціях, ставленні до національних меншин тощо. За таких умов болючий територіальний розкол етнічних українців допов- нився не менш небезпечним світоглядним розколом: у радянській частині України впродовж міжвоєнних десятиліть було виховано кілька поколінь, відданих кому- ністичним ідеалам, а в західноукраїнських землях панували дрібнобуржуазні цін- ності на тлі відвертої національної дискримінації українського населення з боку урядів Польщі та Румунії (у Чехословаччині ставлення до українців було дещо толерантнішим). Особливої гостроти цей світоглядний розкол набув у площині національ- но-державного будівництва: якщо більшість «радянських» українців пов’язували свої національні прагнення з комунізмом, сприймаючи радянську форму україн- ської державності як національну, то «західняки» прагнули здобути незалежності від тих держав, до складу яких вони входили, і збудувати соборну Україну на ан- тикомуністичних засадах: зокрема, буржуазно-ліберальних цінностях чи ультра- націоналістичних ідеях. Така різниця в розумінні національної мети породжувала діаметрально протилежні підходи до її реалізації: в УСРР питання національно- державного будівництва вирішувались у гострих дискусіях, міжвідомчих та осо- бистісних конфліктах партійних і державних лідерів (так було, наприклад, під час створення СРСР), однак потужної організованої внутрішньої опозиції радянсько- му державотворенню не існувало (про це свідчить і невдалий похід армії УНР на чолі з Ю. Тютюнником, здійснений по території УСРР у листопаді 1921 року); тож, у цілому, радянське державотворення здійснювалось у мирних умовах (зако- рдонний центр УНР на чолі із С. Петлюрою серйозної загрози розбудові УСРР становити не міг); натомість, у Західній Україні борці за незалежну державу діяли в умовах переслідувань і репресій, ідеологічного розшарування на кілька течій і відповідного до цього арсеналу боротьби. Особливістю західноукраїнських націо- нально-визвольних змагань став постійний пошук закордонних союзників і споді- вання на допомогу з боку сильних держав: так ОУН абсолютно безпідставно, од- нак вперто вірила у щире бажання спочатку фашистської Німеччини, а згодом «західних демократій» підтримати незалежність України. Попри вищеназвані негативні тенденції, існував і об’єднувальний для усіх українців фактор: з обох боків Дніпра плекали надію на возз’єднання усіх етніч- них земель в єдиній соборній державі. Рух назустріч розпочався під час здійснен- ня в УСРР політики українізації. Саме тоді авторитет радянської влади відчутно зріс, чим пояснюється подальше схвальне ставлення «західняків» до введення Че- рвоної Армії на західноукраїнські землі восени 1939 року. |