Тема початки державотворення на теренах
 Скачать 0.55 Mb.
|
Внутрішня і зовнішня політика Української гетьманської держави (квітень - грудень 1918 р.)Пам’ять про гетьманську державу трималася в свідомості українців упро- довж усіх століть після її знищення. Революція 1917 року дала новий поштовх до процесу національного державотворення. Після політичного банкрутства Центральної Ради, її безпорадності в дер- жавотворчих процесах і тривалої невизначеності в політичних стосунках з Росією та іншими державами гетьманський переворот спочатку було зустрінуто співчут- ливо. П.П. Скоропадський походив зі старого гетьманського роду і мав репутацію патріота та доброго воєначальника. 29 квітня 1918 р. гетьман підписав два базові політичні документи, які ви- значали державотворчі процеси в Україні на найближчу перспективу. Це - “Гра- мота до всього Українського Народу” та “Закон про тимчасовий устрій України”. Стару назву - Українська Народна Республіка - було скасовано і замінено новою - Українська держава. Гетьман заявив, що тимчасово бере на себе всю пов- ноту влади, тобто встановлює диктатуру. Насправді це було далеко від реального стану речей. Фактично в Україні продовжувало існувати двовладдя. Паралельно з владою гетьмана існувала влада австро-німецьких окупантів, які видавали накази, що обмежували права міського населення, і проводили каральні заходи проти нього. Це підривало політичний ав- торитет П. Скоропадського і сприяло росту опозиційних настроїв, які згодом пе- реросли в антиокупаційний та антигетьманський опір. Не маючи досвіду державного будівництва, гетьман і його однодумці фак- тично йшли навмання. Вони не могли забезпечити стабільність державної влади в деформованому українському суспільстві, яке роздирали протиріччя. Вже в сере- дині травня 1918 р. опозиційні політичні сили оформили Український Національ- но-Державний Союз, який почав боротьбу проти гетьманського уряду, як “буржу- азного і не українського”. Всеукраїнський Селянський з’їзд, що нелегально відбувся в Києві в травні 1918 р., пройшов під гаслом: “Умремо, а землі і волі не віддамо”. Так само з за- кликом до рішучої боротьби з гетьманатом виступив Всеукраїнський Робітничий З’їзд. Влітку 1918 р. всією Україною прокотилася хвиля антигетьманських і анти- окупаційних повстань. Проти гетьмана діяли різновекторні політичні сили. Най- більшу загрозу режиму П. Скоропадського становили селянські виступи на Київ- щині, Полтавщині, Харківщині тощо. З-поміж них виділявся збройний опір селян на Катеринославщині з центром у с. Гуляйполе. Його очолював учитель за фахом, анархіст за політичними поглядами Нестор Махно. Організовану підпільну діяльність проти Української держави проводили й більшовики-комуністи. Після приходу до влади правих політичних сил на чолі зі П. Скоропадським українські пробільшовистсько налаштовані сили перейшли на нелегальне становище або виїхали до Радянської Росії. З тією ж завзятістю, з якою вони вели боротьбу проти Центральної Ради, вони почали розхитувати гетьмансь- кий режим: проводили антигетьманську агітацію, чинили диверсії, займалися шпигунтством, інтриганством, тероризмом. Посилено формувалися українські ра- дянські військові частини - Перша та Друга Повстанські дивізії. Одночасно відбувалися організаційні заходи, спрямовані на посилення бі- льшовицького впливу на Україну. 5-12 липня 1918 р. у Москві пройшов Перший з’їзд Комуністичної партії (більшовиків) України, на якому було проголошено створення КП(б)У як складової частини Російської Комуністичної партії (більшо- виків) та обрано керівний орган партії - Центральний комітет, секретарем якого став Г.Л. П’ятаков. До інтернаціонального складу ЦК, судячи з прізвищ, не увій- шов жоден українець. Підпільну діяльність комуністичних елементів проти гетьманату коорди- нувало Зарубіжне бюро ЦК КП(б)У, яке дислокувалося спочатку в російському місті Орел, а з жовтня 1918 р. - у Курську. Коли падіння гетьманської влади вже ні в кого не викликало сумніву, у місті Суджа Курської губернії було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який очолив усе той же Г.Л. П’ятаков. На першому засідання “уряду без держави” прийняли маніфест про від- новлення радянської влади в Україні. Окрім червоних, в Україні діяли підпільні білогвардійські комітети, які спиралися на Атланту та мали на меті відновлення “єдиної і неподільної Росії”, до чого схилявся власне і сам гетьман П. Скоропадський. Широкомасштабне збройне повстання проти режиму гетьмана почали го- тувати колишні лідери Центральної Ради. Вони створили Український військовий революційний комітет або Директорію з п’ятьох осіб. В умовах політичної нестабільності, непопулярності та відвертому і при- хованому опорі П. Скоропадському все ж вдалося досягти деяких успіхів у внут- рішній і зовнішній політиці. Він подолав дезорганізованість влади, отриману у спадщину від Центральної Ради, і налагодив дієздатний адміністративний апарат, дії якого регламентувалися “Законом про тимчасовий державний устрій України”. У ньому також було окреслено права й обов’язки українських козаків і громадян. Гетьман оголосив право приватної власності фундаментом культури та ци- вілізації. Гарантував проведення аграрної реформи та забезпечення прав робітни- ків, відкривав широкий простір для приватного підприємництва й ініціативи. Поступово відновлювалася розбалансована фінансово-кредитна система держави. Було прийнято державний бюджет. За законом від 9 травня 1918 р. вста- новлювалася національна грошова одиниця - карбованець, який забезпечувався природними багатствами України, головним чином цукром. Втім, фінансову без- пеку гетьманату підривав неконтрольований обіг грошових знаків інших держав. 3 липня 1918 р. гетьман видав закон про українське громадянство, за яким громадянські права автоматично поширювалися на всіх, хто на той час мешкав в Україні і був готовий присягнутися на вірність їй. Позитивний результат було досягнуто в галузі зовнішньої політики. Украї- нську державу, очолювану П. Скоропадським, визнали 30 країн світу. У 23 з них вона мала своїх представників. Було зменшено напруження в українсько- російських стосунках і укладено договір про добросусідські відносини. З-понад усіх державних реформ найбільших успіхів гетьман досяг у галузі культури, науки та освіти. Почалася українізація шкіл, гімназій, відкриття нових українських університетів, у т.ч. Катеринославського (нині Дніпропетровського), Української академії наук на чолі з видатним ученим В.Вернадським. Було засно- вано національний архів, бібліотеку, галерею мистецтв, театр тощо. Уряд налаго- див видання підручників українською мовою. Влітку на церковному соборі було проголошено Українську автокефальну православну церкву. Закінчення Першої світової війни, в якій Австрія та Німеччина зазнали по- разки і лишили тим самим гетьмана П. Скоропадського підтримки, змусило його шукати нових союзників. Він переорієнтувався на Антанту та білогвардійців, спо- діваючись на допомогу від них. 14 листопада 1918 р. гетьман звернувся з грамо- тою “До всіх українських громадян”, в якій заявив про федерацію України з небі- льшовицькою Росією і про відновлення “єдиної і неподільної Росії”, що по суті означало великий крок назад в українському державному будівництві. Суверен- ність Української держави скасовувалася. Отже, гетьман повторив ту ж помилку, що у свій час зробила Центральна Рада: він віртуально об’єднав Україну з неіс- нуючим на той час державним утворенням. У відповідь Директорія оголосила початок повстання проти гетьманського режиму. Одночасно активізувалися всі інші антигетьманські політичні сили. Опи- нившись у безнадійній ситуації, гетьман передав владу і державний скарб урядові, а сам емігрував до Німеччини. Доба гетьманату, яка тривала 7,5 місяця і мала як позитивні, так і негативні сторони, закінчилася безповоротно. |